Постанова

від 12.12.2024 по справі 160/20805/22

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 160/20805/22

адміністративне провадження № К/990/41546/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 160/20805/22

за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Шлай А.В., суддів Прокопчук Т.С., Кругового О.О.,

УСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:

1.1. визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022;

1.2. зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують виключенню зі списків особового складу, за період з 27.06.2018 по 25.12.2022.

2. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання судового рішення йому було виплачено індексацію грошового забезпечення в сумі 98 421,15 грн. Оскільки виплата індексації у день його виключення зі списків особового складу не була проведена, то, відповідно до статті 117 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України), він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 26.06.2018.

4. На виконання судового рішення у справі № 200/4095/22 військовою частиною НОМЕР_1 виплачено 26.12.2022 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у сумі 98 421,15 грн.

5. Уважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022, позивач звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

6. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.06.2018 по 25.12.2022. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку щодо виплати індексації грошового забезпечення, виходячи з грошового забезпечення за останні 2 календарні місяці роботи, що передують виключенню зі списків особового складу, у розмірі 98 417,26 грн за період з 27.06.2018 по 25.12.2022. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

7. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що остаточний розрахунок з позивачем був проведений не 26.06.2018 (у день виключення зі списків особового складу частини), а 26.12.2022, що свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо непроведення своєчасного повного розрахунку з позивачем при звільненні.

8. За текстом рішення, під час визначення розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, зважаючи на правову позицію Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 480/3105/19 (постанова від 30.11.2020), зазначив що середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, складає 413,11 грн (25 200,00 грн / 61 день). Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку з позивачем, а саме з 27.06.2018 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 25.12.2022 (день фактичного розрахунку та виплати індексації грошового забезпечення) становить 1 643 дні. Сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені становить 678 739,73 грн (413,11 грн х 1643 дні). Виплачена позивачу заборгованість з індексації грошового забезпечення становить 98 421,15 грн, тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1643 дні (678 739,73 грн) складає 0,145 (98 421,15 грн / 678 739,73 грн). Отож, ураховуючи принцип справедливості та співмірності, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача, який підлягає стягненню, становить 98 417,26 грн (413,11 грн х 1643 дні х 0,145).

9. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023 скасовано рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 та ухвалено нове рішення. Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2022 по 26.12.2022 у загальному розмірі 16 524, 40 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.

10. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновком суду першої інстанції щодо визначення розміру компенсації середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11. Суд апеляційної інстанції вказав, що для визначення розміру суми, яка підлягає відшкодуванню за цим позовом, підлягають врахуванню такі обставини: 1) позивача 26.06.2018 виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , водночас до суду з позовом про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення він звернувся лише у серпні 2022 року; 2) станом на день звільнення спір з приводу належних йому сум був відсутній; 3) виплата заборгованості здійснена відповідачем 26.12.2022, тобто через 40 днів після набрання судовим рішенням у справі № 200/4095/22 (15.11.2022) законної сили.

12. Ураховуючи наведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку лише за період після набрання законної сили судовим рішенням у справі № 200/4095/22 (15.11.2022) до фактичного погашення відповідачем заборгованості (26.12.2022) у розмірі 16 524,40 грн.

ІV. Провадження в суді касаційної інстанції

13. 11.12.2023 до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023.

14. У касаційній скарзі скаржник, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, просить його скасувати з підстав неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права та ухвалити нове, яким залишити в силі рішення суду першої інстанції.

15. Посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права в оскаржуваному судовому рішенні без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладеної у постановах від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 і від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц.

16. Скаржник пояснює, що висновок суду апеляційної інстанції про те, що позивач до серпня 2022 року претензій щодо виплати індексації грошового забезпечення не мав, а тому відсутні підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України до моменту набрання законної сили судовим рішенням, яким вирішено спір щодо індексації грошового забезпечення, ґрунтуються на помилковому тлумаченні положень законодавства.

17. На думку скаржника, на користь працівника підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку (з дати виключення зі списків особового складу по дату розрахунку).

18. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційні скарги передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Мацедонській В.Е., Смоковичу М.І.

19. Суд ухвалою від 20.12.2023 відкрив касаційне провадження за цією касаційною скаргою.

20. Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.

V. Джерела права та акти їхнього застосування

21. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

22. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

23. Частиною четвертою статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

24. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.

25. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

26. Частиною першою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

27. Частиною другою статті 117 КЗпП України (у редакції, чинній на дату виникнення спірних відносин) передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

28. Водночас Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ) положення статті 117 КЗпП України викладено в такій редакції:

«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

29. Закон №2352-ІХ і нова редакція статті 117 КЗпП України набрали чинності з 19.07.2022.

VI. Позиція Верховного Суду

30. Позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 - 26.06.2018.

31. Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачу (у зв`язку з виключенням зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення) індексації грошового забезпечення (на загальну суму 98 421,15 грн).

32. Указану індексацію відповідач виплатив лише 26.12.2022 на виконання судового рішення (справа № 200/4095/22).

33. Суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27.06.2018 (перший день після виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) по 14.11.2022 (день, що передує дню набрання законної сили судовим рішенням у справі № 200/4095/22), послався на відсутність спору щодо розміру індексації між позивачем і відповідачем до серпня 2022 року.

34. Надаючи оцінку вказаним доводам, Суд звертає увагу на постанову від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, у якій Велика Палата Верховного Суду виклала правову позицію щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо остаточний розрахунок відбувся на підставі / виконання судового рішення.

35. Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, зокрема, зазначено, що: «Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

36. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

37. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування визначеного та виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

38. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме із цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

39. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточного розрахунку з колишнім працівником.

40. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

41. Так, якщо між роботодавцем і колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (отже, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). У цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

42. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягнення балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

43. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

44. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц».

45. Спираючись на практику, висловлену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, Верховний Суд у постановах від 25.04.2024 у справі № 380/15715/23 і від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23 висловив правову позицію, згідно з якою жодною нормою права не було обмежено строку, коли особа після виплати належних їй при звільненні сум може звернутися до роботодавця або безпосередньо до суду щодо незгоди з їх розміром, що, водночас, у подальшому вплине на її право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

46. Ураховуючи наведене, Суд уважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував статтю 117 КЗпП України. Висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог за період з 27.06.2018 по 14.11.2022 з указаних судом апеляційної інстанції обставин є помилковими.

47. Щодо часу затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, та його розрахунку, то Суд зазначає таке.

48. Спірним у цих правовідносинах є період з 27.06.2018 (перший день після виключення зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) по 26.12.2022 (день остаточного розрахунку).

49. Законом №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».

50. Таким чином, на час виключення позивача зі списків особового складу, стаття 117 КЗпП України не передбачала жодного обмеження періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

51. Проте на час проведення з позивачем повного розрахунку - 26.12.2022 та на день звернення до суду з цим позовом, стаття 117 КЗпП України передбачає обмеження щодо максимального строку затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком - у шість місяців.

52. Суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору керувалися приписами статті 117 КЗпП України лише у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом №2352-ІХ.

53. При цьому, суд першої інстанції, визначив суму, яка підлягає стягненню на користь позивача за 1 643 днів, спираючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19.

54. Однак наведений у вказаній постанові підхід щодо критеріїв / способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку. Іншими словами, на той час стаття 117 КЗпП України діяла в редакції, яка не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

55. Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові 30.11.2020 в справі №480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.

56. Суд апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи вказаним обставинам оцінки не надавав, а дійшов безпідставного висновку про наявність підстав для часткової відмови у задоволенні позовних вимог за період з 27.06.2018 по 14.11.2022 з тих мотивів, що спір про належні позивачеві суми індексації при виключенні зі списків особового складу військової частини виник лише в серпні 2022 року.

57. Таким чином, період стягнення середнього заробітку у цій справі поділяться на дві частини до та після 19.07.2022, а саме:

1) період з 27.06.2018 по 18.07.2022 - до якого підлягають урахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, та висновки Верховного Суду (№ 480/3105/19), які стосуються безпосередньо цієї статті у редакції, яка діяла до 19.07.2022;

2) період з 19.07.2022 по 26.12.2022 - до якого підлягають врахуванню норми статті 117 КЗпП України, у редакції чинній на момент ухвалення рішення, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які відповідач невчасно сплатив.

58. Такий правовий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі, викладеною у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22.

59. Сума, яку постановили стягнути суди попередніх інстанцій, визначена без урахування наведеного, у зв`язку з чим висновки судів попередніх інстанцій щодо розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, є помилковими.

60. Отож у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України, у редакції, яка діяла до 19.07.2022, із врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19, які безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

61. Таким чином, Суд дійшов висновку про те, що суди попередніх інстанцій вирішували справу без повного та всебічного з`ясування обставин в цій адміністративній справі.

62. Частиною першою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

63. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

64. Відповідно до підпункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

65. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).

66. Зважаючи на те, що допущені судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід вжити визначені законом заходи, необхідні для встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

67. Під час нового розгляду варто зважити на мотиви, якими обґрунтована ця постанова, і вже з дотриманням вимог наведеного визначити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка піддягатиме стягненню на користь позивача на підставі статті 117 КЗпП України.

68. Ураховуючи викладене, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

VII. Судові витрати

69. Оскільки Суд не змінив та не ухвалив нового рішення, то судові витрати, відповідно до статті 139 КАС України, розподілу не підлягають.

70. Керуючись статтями 3, 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

71. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

72. Скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.04.2023 і постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22.11.2023, а справу № 160/20805/22 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

73. Судові витрати не розподіляються.

74. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: В.Е. Мацедонська

М.І. Смокович