Рішення

від 11.12.2024 по справі 9901/231/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

РІШЕННЯ

Іменем України

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа №9901/231/20

адміністративне провадження № П/9901/231/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Уханенка С.А.,

суддів - Кашпур О.В., Мацедонської В.Е., Мельник-Томенко Ж.М., Радишевської О.Р.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та нечинним,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і нечинним рішення від 14 липня 2020 року №2119/0/15-20 про звільнення його з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

На обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про відсутність у ВРП визначених законом підстав і повноважень для повторного розгляду подання Вищої ради юстиції від 24 січня 2012 року та вирішення питання про його звільнення з посади судді, оскільки за результатом розгляду вказаного подання Верховна Рада України вже приймала відповідне рішення у 2012 році, тобто по суті це подання є вичерпаним. Крім того, на думку позивача, оскаржуване рішення ВРП є невмотивованим, оскільки воно не містить жодних власних висновків і мотивів звільнення судді з посади у зв`язку із вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубим чи систематичним нехтуванням обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді. Натомість в оскаржуваному рішенні ВРП обмежилася посиланням на чинність рішення Вищої ради юстиції (далі - ВРЮ) від 24 січня 2012 року, ігноруючи висновки, зроблені Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Куликов та інші проти України» (одним із заявників у якій є позивач), щодо порушення зазначеним рішенням ВРЮ норм чинного на той час законодавства України, його невідповідності принципам незалежності та неупередженості. Позивач посилається також на порушення відповідачем трирічного строку застосування до нього дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною четвертою статті 96 Закону України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів», зважаючи на те, що події, які стали підставою для його звільнення, мали місце до 2012 року. Звертає позивач увагу й на те, що на час повторного вирішення відповідачем питання про його звільнення з посади судді він уже не мав відповідного статусу, займаючись останні вісім років адвокатською діяльністю.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 серпня 2020 року визначено склад колегії суддів для її розгляду справи: головуючий суддя (суддя-доповідач) - ОСОБА_2., судді: Смокович М.І., Єресько Л.О., Загороднюк А.Г., Шевцова Н.В.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

У відзиві на позовну заяву ВРП просить відмовити у задоволенні позову. Свою позицію обґрунтовує тим, що вичерпний перелік підстав для скасування рішення про звільнення судді з посади визначений частиною другою статті 57 Закону України «Про Вищу раду правосуддя», однак жодна з них не є правовою підставою позову. Крім того, рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року, яке було покладено в основу оскаржуваного рішення ВРП, є чинним, у судовому порядку не скасоване, а відповідач позбавлений можливості здійснювати його перегляд, оскільки у спірних правовідносинах ВРП реалізовує повноваження, якими був наділений парламент у процедурі звільнення судді. Зауважує, що дисциплінарне стягнення до позивача було застосовано рішенням ВРЮ від 24 січня 2012 року, тому прийняття ВРП на підставі зазначеного рішення кадрового рішення про звільнення судді з посади не обмежується трирічним строком, установленим для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

У запереченні на відзив ОСОБА_1 зазначає, що доводи відповідача не спростовують аргументи позовної заяви. Позивач акцентує увагу на тому, що ініціатором повторного розгляду питання про його звільнення була саме ВРП, а не Верховна Рада України, що, на його думку, свідчить про те, що після розгляду у 2012 році Верховною Радою України подання ВРЮ, чинність цього подання припинилася.

Від ВРП 01 липня 2022 року надійшла заява про розгляд справи без участі її представника на підставі наявних у суду матеріалів. Водночас за клопотаннями позивача про відкладення розгляду справи, в тому числі у зв`язку із його перебуванням на тимчасово окупованій території (м. Генічеськ Херсонської області), розгляд справи неодноразово відкладався. Зокрема, таке клопотання подавалися ним засобами електронного зв`язку 16 вересня 2022 року; 14 листопада 2022 року; 21 лютого 2023 року; 24 квітня 2023 року та 21 червня 2023 року.

У зв`язку з ухваленням ВРП рішення від 03 серпня 2023 року № 770/0/15-23 «Про звільнення судді ОСОБА_2 з посади судді Верховного Суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» 04 серпня 2023 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи та визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Уханенка С.А., судді: Кашпур О.В., Данилевич Н.А., Радишевської О.Р., Мацедонської В.Е.

Ухвалою Верховного Суду від 24 серпня 2023 року суддею Уханенко С.А. прийнято до провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та нечинним та призначено черговий її розгляд на 03 жовтня 2023 року.

Надалі, у зв`язку зі звільненням судді Данілевич Н.А. , протоколом повторного автоматизованого розподілу від 02 жовтня 2023 року до складу колегії суддів призначено суддю Мельник-Томенко Ж.М.

У жовтні 2023 року засобами електронного зв`язку ОСОБА_1 направлено чергове клопотання відкладення розгляду справи, у зв`язку із його перебуванням на тимчасово окупованій території (м. Генічеськ Херсонської області). Аналогічні клопотання були направлені ним 10 січня 2024 року, 14 лютого 2024 року, 09 травня 2024 року та 20 червня 2024 року.

У зв`язку з тим, що вищезазначені клопотання, направлені ОСОБА_1 , не були засвідчені його електронним підписом (що унеможливило встановлення особи учасника справи) з метою ідентифікації особи позивача, 23 серпня 2024 року Верховним Судом на електронну пошту ОСОБА_1 направлено лист, в якому повідомлено, що документи, що будуть направлені ним до суду в електронній формі повинні скріплюватися його електронним підписом з додаванням відповідного протоколу, що забезпечить підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа, а також ідентифікації особи, яка звернулася з таким документом. Відсутність електронного підпису на такому документі унеможливить його прийняття судом, що розглядає справу.

09 вересня 2024 року до Верховного Суду надійшло чергове клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи, у зв`язку із його перебуванням на тимчасово окупованій території (м. Генічеськ Херсонської області), що унеможливлює участь позивача у розгляді справи та обмежує в праві надати докази та провести допит свідків, які мешкають у м. Генічеську. Указане клопотання підписано кваліфікованим електронним підписом, згідно з протоколом від 09 вересня 2024 року.

Надалі, 10 жовтня 2024 року та 03 грудня 2024 року ОСОБА_1 надіслав ідентичні клопотання про відкладення розгляду справи з посиланням, що обставини справи, які слугували причинами відкладення її розгляду, не змінилися, підписані кваліфікованим електронним підписом, згідно з протоколами від 10 жовтня 2024 року та від 03 грудня 2024 року.

У судове засідання, призначене на 10 грудня 2024 року учасники справи не з`явилися, були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду.

Розглядаючи чергове клопотання позивача про відкладення розгляду справи та оцінюючи мотиви наведені на його обґрунтування, колегія суддів зазначає таке.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України, розумність строків розгляду справи судом є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

За правилами частини другої статті 79 КАС України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 79 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї (частина перша статті 80 КАС України).

Суд зауважує, що розгляд справи триває з 2020 року, проте обставини, на які посилається ОСОБА_1 в своєму клопотанні, виникли з 24 лютого 2022 року, тобто до цієї дати позивач не був позбавлений можливості заявити відповідні клопотання про витребування доказів або залучення свідків з належним обґрунтуванням щодо необхідності вчинення судом таких процесуальних дій.

Натомість будь-яких доказів разом з позовною заявою позивачем не подавалося, матеріали справи не містять відомостей, що під час слухання справи у режимі відеоконференції позивачем такі клопотання заявлялися. У паперовій чи електронній формі такі заяви від позивача теж не надходили.

Побіжно Суд зауважує, що за умовами частини першої статті 92 КАС України виклик свідків здійснюється за заявою учасника справи, проте позивач не звертався до суду з відповідною заявою про їхній допит.

Тому клопотання в частині надання доказів та допиту свідків є безпредметним, а отже, очевидно безпідставним.

Клопотання в частині забезпечення усних слухань також не підлягає задоволенню, оскільки Суд неодноразово забезпечував позивачу таку можливість, і позивач нею не скористався. Крім того, позивач як в цьому клопотанні, так і у своїх попередніх клопотаннях не продемонстрував необхідності саме усних слухань та неможливості викладення своєї позиції письмово і недостатності письмових пояснень задля справедливого розгляду справи.

Також, вирішуючи це клопотання, колегія суддів не може не оминути питання «розумності строків» розгляду цієї справи як одного з елементів справедливого судового розгляду, передбаченого приписами статті 6 Європейської конвенції з прав людини.

Прецедентна практика ЄСПЛ з цього питання передбачає врахування кількох критеріїв, зокрема, суттєвості предмета спору для заявника. Предмет спору свідчить, що ОСОБА_1 фактично позивається щодо відновлення його статусу судді, що зумовлює як можливість здійснення ним правосуддя, так і несення законодавчо визначених обмежень.

Отже, це питання потребує оперативності у його вирішенні, у тому числі у період введення в країні воєнного стану та кадрового дефіциту суддівської професії, а також потреби суспільства у здійсненні правосуддя.

Тому подальше зволікання у розгляді цієї справи може призвести до надмірності строку розгляду цієї справи, що негативно позначиться на довірі до суду з боку суспільства.

За таких обставин, з урахуванням наведеного та проаналізувавши матеріали справи, Суд, виходячи з приписів частини першої, пункту 2 частини третьої, частини дев`ятої статті 205 КАС України, відмовляє у задоволенні вчергове поданого клопотання позивача про відкладення розгляду справи та вважає, що характер спірних правовідносин та предмет доказування у цій справі не вимагають призначення чергового судового засідання з повідомленням (викликом) сторін, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності учасників справи у письмовому провадженні.

Водночас для з`ясування позиції позивача, яку він висловив у відкритому судовому засіданні під час розгляду цієї справи попереднім складом суду, колегія суддів у відкритому судовому засіданні, яке відбулося 10 грудня 2024 року, за власної ініціативи відтворила звукозапис пояснень позивача, реалізувавши в такий спосіб його право бути почутим.

З огляду на неявку сторін у справі, після відтворення пояснень позивача, Суд перейшов до письмового розгляду справи.

Верховний Суд наголошує, що перехід у письмове провадження обумовлений, зокрема, відповіддю на питання застосування норм права, що регулюють спірні правовідносини, що і забезпечить справедливий судовий розгляд.

Судом установлені такі обставини справи.

Указом Президента України від 07 вересня 1996 року №814/96 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Генічеського районного суду Херсонської області строком на п`ять років.

Постановою Верховної Ради України від 05 липня 2001 року №2613-ІІІ «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обраний суддею цього ж суду безстроково.

24 січня 2012 року ВРЮ, розглянувши пропозицію члена ВРЮ Висоцького В.І. , прийняла рішення №109/0/15-12 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді за порушення ним присяги.

Відповідне подання внесене до Верховної Ради України 20 лютого 2012 року.

Підставою прийняття вказаного рішення стали порушення, вчинені суддею ОСОБА_1. протягом 2008 - 2011 років, які були встановлені ВРЮ за наслідками розгляду і проведеної перевірки відомостей, викладених у рішенні кваліфікаційної комісії суддів загальних судів Запорізького апеляційного округу від 23 січня 2009 року, колективних зверненнях керівництва, суддів і працівників Генічеського районного суду Херсонської області від 20 липня 2010 року, від 22 і 26 жовтня 2010 року, від 11 і 18 січня 2011 року, від 16 лютого 2011 року, зверненні начальника ТУ ДСА в Херсонській області від 26 січня 2011 року, а саме: самостійне встановлення суддею періодів своїх відпусток і відсутність його на робочому місці без надання йому відпусток у встановленому порядку, вчинення прогулів, відмова судді у прийнятті до розгляду судових справ, неетичне ставлення до колег і працівників апарату суду, подання неповних (неправдивих) відомостей про доходи та зобов`язання фінансового характеру за 2009 рік, не подання декларації про доходи за 2010 рік.

Зазначені дії судді ОСОБА_1 розцінені ВРЮ як порушення ним присяги, оскільки, на думку ВРЮ, свідчать про пряме нехтування виконанням професійних обов`язків судді, порочать звання судді та завдають шкоди авторитету судової влади.

У березні, травні, липні та серпні 2012 року позивач, а також інші судді Генічеського районного суду Херсонської області - ОСОБА_5. й ОСОБА_6 зверталися до Вищого адміністративного суду України з позовами про визнання незаконним акта ВРЮ у вигляді рішення від 24 січня 2012 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади за порушення присяги суддів Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 18 квітня 2012 року їх позов повернув, оскільки позивачі не усунули недоліки, вказані в ухвалі про залишення позовної заяви без руху (не додано копії оскаржуваного акта ВРЮ від 24 січня 2012 року, не зазначено причин неможливості подання такого доказу).

Ухвалою від 28 травня 2012 року Вищий адміністративний суд України повернув повторно позов ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з тих же підстав (недолік - позивачами нечітко викладено позовні вимоги, а саме: не визначено акт, який вони просили визнати незаконним).

Ухвалами Вищого адміністративного суду України від 18 червня, 13 липня і 6 серпня 2012 року адміністративний позов ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 залишений без розгляду з підстав пропуску місячного строку звернення до суду.

12 квітня 2012 року Верховною Радою України прийнято постанову №4638-VI «Про звільнення судді», якою звільнено ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги судді.

Цю постанову ОСОБА_1 оскаржив у судовому порядку.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2012 року відмовлено у задоволенні позову.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 у жовтні 2012 року подав до ЄСПЛ заяву проти України, в якій стверджував, що звільнення його з посади судді порушує його права, гарантовані статтями 6 і 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на схожість заяви ОСОБА_1 з іншими заявами, поданими до ЄСПЛ громадянами України, які раніше обіймали посади суддів національних судів, усі ці заяви були об`єднані відповідно до пункту 1 Правила 42 Регламенту ЄСПЛ.

19 січня 2017 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Куликов та інші проти України», зокрема і за заявою ОСОБА_1 №77810/12, яким постановив, що Україна порушила стосовно позивача: пункт 1 статті 6 Конвенції у зв`язку з недотриманням принципів незалежності та безсторонності; статтю 8 Конвенції, якою кожному гарантується право на повагу до приватного і сімейного життя.

ЄСПЛ, встановлюючи порушення за пунктом 1 статті 6 Конвенції, зазначив, що національні органи, розглядаючи справи заявників, не були незалежними і неупередженими. Суд послався на висновки у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 109-31), у якій було встановлено, що провадження у ВРЮ і Верховній Раді України характеризувалося великою кількістю системних і загальних недоліків, які поставили під сумнів принципи незалежності та неупередженості, а подальший перегляд справи судом не усунув ці недоліки. Також ЄСПЛ вказав на те, що у справі «Олександр Волков проти України» (пункти 166-67 та 173-85) Суд встановив, що звільнення заявника з посади судді становило втручання у його приватне життя, а також, що таке втручання не відповідало вимогам "якості закону", а тому не було правомірним у розумінні статті 8 Конвенції. Ці висновки застосовні і до заяв у справі «Куликов та інші проти України» і ЄСПЛ не встановив причин відступати від них, а тому в цьому рішенні констатовано порушення статті 8 Конвенції щодо усіх заявників.

Рішення ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України» набуло статусу остаточного 19 квітня 2017 року.

На підставі цього рішення позивач звернувся до Верховного Суду України із заявою про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2012 року, яку просив скасувати і прийняти нову постанову про задоволення позову.

Постановою Верховного Суду України від 07 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково: скасовано постанову Вищого адміністративного суду України від 27 червня 2012 року, а справу передано на новий розгляд до цього ж суду.

У зв`язку з набранням 15 грудня 2017 року чинності Законом України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», на виконання пункту 5 частини першої розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції після 15 грудня 2017 року) позовну заяву передано до Касаційного адміністративного суду.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі №800/340/17, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року №4638-VI в частині звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги. В задоволенні позовних вимог про визнання неправомірними дій Верховної Ради України щодо розгляду рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року відмовлено.

Водночас питання правомірності рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року №109/0/15-12 не було предметом судового розгляду через поведінку позивача, який в неналежний спосіб оформив свою позовну заяву, наслідком чого стало її повернення судом, а вдруге залишення без розгляду. Ухвали суду про повернення також не були предметом перегляду після ухвалення рішення ЄСПЛ через відсутність відповідної ініціативи з боку позивача.

Надалі рішенням ВРП від 14 липня 2020 року №2119/0/15-20 ОСОБА_1 звільнено з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

У цьому рішенні, зокрема, зазначено про те, що, з урахуванням законодавчих змін у правовому регулюванні підстав і порядку звільнення судді з посади, подання ВРЮ про звільнення позивача з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області підлягає розгляду ВРП як органом, до компетенції якого віднесено ухвалення рішення про звільнення судді з посади. Водночас рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року №109/0/15-12 «Про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Генічеського районного суду Херсонської області у зв`язку з порушенням присяги», в якому розглянуті та вирішені питання правомірності, обґрунтованості та наявності підстав для внесення ВРЮ подання про звільнення судді ОСОБА_1 , є чинним і його перегляд, у тому числі щодо наявності та обґрунтованості підстав для внесення подання про звільнення, виходить за межі компетенції ВРП у цьому провадженні.

Таким чином, виходячи зі встановлених ВРЮ фактів порушень суддею ОСОБА_1 вимог законодавства і правил суддівської етики та зважаючи на незмінність характеру наслідків, передбачених для подібних порушень, після набрання чинності Законом України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», яким не пом`якшено і не скасовано відповідальність за вчинений суддею ОСОБА_1 дисциплінарний проступок, ВРП дійшла висновку про звільнення позивача з посади судді за вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісними зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України).

Не погодившись з указаним рішенням ВРП, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Даючи оцінку спірним правовідносинам, Суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 5 частини п`ятої статті 126 Конституції України (у редакції, чинній до 30 вересня 2016 року - дати набрання чинності Законом від 02.06.2016 №1401-VIII) суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі порушення ним присяги.

Частиною першою статті 128 Конституції України (у зазначеній редакції) було передбачено, що перше призначення на посаду професійного судді строком на п`ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

За приписами пункту 1 частини першої статті 131 Конституції України (у зазначеній редакції) в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад.

Склад порушення суддею присяги був визначений у частині другій статті 32 Закону України від 15.01.1998 №22/98-ВР «Про Вищу раду юстиції» (у редакції, що діяла до набрання чинності Законом від 12.02.2015 №192-VIII) та включав:

- вчинення ним дій, що порочать звання судді і можуть викликати сумнів у його об`єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності судових органів;

- незаконне отримання суддею матеріальних благ або здійснення витрат, що перевищують доходи такого судді та членів його сім`ї;

- умисне затягування суддею строків розгляду справи понад терміни, встановлені законом;

- порушення морально-етичних принципів поведінки судді.

До 30 вересня 2016 року порядок звільнення судді з посади регулювався Законом України від 07.07.2010 №2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI).

Згідно з частиною першою статті 100 Закону №2453-VI (у редакції, чинній на час вирішення питання про звільнення позивача у 2012 році) суддя суду загальної юрисдикції звільняється з посади органом, який його обрав або призначив, виключно з підстав, передбачених частиною п`ятою статті 126 Конституції України, за поданням Вищої ради юстиції.

За правилами, встановленими частинами другою, третьою і п`ятою статті 105 Закону №2453-VI (у вказаній редакції), факти, які свідчать про порушення суддею присяги, мають бути встановлені Вищою кваліфікаційною комісією суддів України або Вищою радою юстиції. Звільнення судді з посади на підставі порушення ним присяги судді відбувається за поданням Вищої ради юстиції після розгляду цього питання на її засіданні відповідно до Закону України «Про Вищу раду юстиції». На підставі подання Вищої ради юстиції Верховна Рада України приймає постанову про звільнення судді з посади.

Після набрання чинності з 30 вересня 2016 року Законами України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» та №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» встановлено новий порядок та підстави звільнення суддів з посад.

Так, підстави для звільнення судді визначені в частині шостій статті 126 Конституції України (у редакції Закону від 02.06.2016 №1401-VIII), з якої, зокрема, виключено таку підставу звільнення як порушення суддею присяги та натомість установлено підставою звільнення судді вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України).

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 131 Конституції України (у редакції Закону від 02.06.2016 №1401-VIII) ухвалення рішення про звільнення судді з посади належить до повноважень Вищої ради правосуддя.

Відповідно до положень статті 112 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суддя може бути звільнений з посади виключно з підстав, визначених частиною шостою статті 126 Конституції України. Рішення про звільнення судді з посади ухвалює Вища рада правосуддя у порядку, встановленому Законом України «Про Вищу раду правосуддя».

Повноваження Вищої ради правосуддя щодо ухвалення рішення про звільнення судді з посади закріплені також у пункті 6 частини першої статті 3 Закону України від 21.12.2016 №1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон №1798-VIII).

У пункті 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII установлено, що матеріали та подання Вищої ради юстиції про звільнення суддів, за якими до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, передаються до Вищої ради правосуддя для ухвалення рішення про звільнення суддів з посад з підстав, зазначених у поданнях. Рішення про звільнення судді з посади ухвалюється Вищою радою правосуддя у пленарному складі без виклику судді, щодо якого розглядається питання про звільнення. Регламентом Вищої ради правосуддя може бути передбачена спрощена процедура розгляду цього питання.

Суддя, щодо якого до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» Вищою радою юстиції внесено подання про його звільнення з посади за порушення ним присяги і рішення щодо якого не було прийнято Президентом України чи Верховною Радою України, звільняється з посади судді на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що за процедурою, чинною станом на час установлення ВРЮ обставин порушення суддею ОСОБА_1. присяги судді, органом, уповноваженим вирішити питання про звільнення його з посади із цієї підстави, була Верховна Рада України, оскільки саме цей орган обрав його на посаду судді безстроково.

За результатами розгляду подання ВРЮ Верховна Рада України могла підтримати це подання, прийнявши постанову про звільнення судді за порушення присяги, або не підтримати його, якщо, приміром, кількість народних обранців, які голосували за звільнення судді з посади, була недостатньою для прийняття такого рішення. При цьому Верховна Рада України не мала повноважень переоцінювати зроблені у рішенні ВРЮ висновки про порушення суддею присяги, встановлювати факти порушень чи обирати вид відповідальності, оскільки це було віднесено до виключних повноважень ВРЮ.

Проте в обох наведених випадках процедура вирішення питання щодо звільнення судді з посади набувала ознак завершеності, а відповідне подання ВРЮ ставало реалізованим унаслідок його розгляду уповноваженим органом та прийняття на його підставі остаточного рішення.

Як убачається з матеріалів справи, ВРЮ відповідно до її рішення від 24 січня 2012 року №109/0/15-12 внесла до Верховної Ради України подання про звільнення судді Генічеського районного суду Херсонської області ОСОБА_1 з посади за порушення присяги.

Верховна Рада України підтримала зазначене подання, прийнявши постанову від 12 квітня 2012 року №4638-VI, якою звільнила суддю з посади.

Однак рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року у справі №800/340/17, яке набрало законної сили, визнано протиправною та скасовано постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року №4638-VI з підстав порушення принципів незалежності й неупередженості під час звільнення позивача з посади судді, що констатовано в рішенні ЄСПЛ у справі «Куликов та інші проти України».

Водночас рішення ВРЮ від 24 січня 2012 року №109/0/15-12, незважаючи на спроби позивача його оскаржити, так і не стало предметом розгляду національних судів й залишилося чинним.

За таких обставин процедура звільнення судді ОСОБА_1 з посади за порушення присяги не могла вважатися завершеною, а подання розглянутим, що обумовило відновлення стадії його розгляду уповноваженим органом.

Аналогічні висновки щодо необхідності вирішення ВРП питання про звільнення судді з посади з підстав, зазначених у поданні ВРЮ, за яким до набрання чинності Законом від 02.06.2016 №1401-VIII не прийнято рішення Президентом України чи Верховною Радою України, зроблені Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23 січня 2020 року у справі №800/5/17, від 12 березня 2020 року у справі №9901/777/18, від 25 червня 2020 у справі №9901/103/19.

Таким чином, передача на підставі пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII на розгляд ВРП подання ВРЮ про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, яке залишилося нереалізованим, ґрунтується на вимогах чинного законодавства України та спрямоване на завершення розпочатої процедури звільнення судді з посади з урахуванням нового правового регулювання, зокрема, в частині компетенції органу, уповноваженого на прийняття відповідного рішення.

Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку про наявність у ВРП передбачених законом підстав і повноважень для розгляду питання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді, тому відхиляє доводи позивача в цій частині.

Згідно з частиною другою статті 57 Закону №1798-VIII рішення Вищої ради правосуддя про звільнення судді з підстави, визначеної пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав: 1) склад Вищої ради правосуддя, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати; 2) рішення не підписано будь-ким із складу членів Вищої ради правосуддя, які брали участь у його ухваленні; 3) рішення не містить посилань на визначені законом підстави звільнення судді та мотиви, з яких Вища рада правосуддя дійшла відповідних висновків.

Позивач оскаржив рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2119/0/15-20 з підстави його невмотивованості, посилаючись на те, що ВРП не навела в цьому рішенні власних висновків і мотивів звільнення його з посади у зв`язку із вчиненням істотного дисциплінарного проступку, грубим чи систематичним нехтуванням обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Разом із тим, оцінюючи оскаржене рішення ВРП на предмет його відповідності пункту 3 частини другої статті 57 Закону №1798-VIII, колегія суддів зазначає, що це рішення містить посилання як на формальну підставу звільнення судді ОСОБА_1 (пункт 3 частини шостої статті 126 Конституції України), так і на його фактичну підставу (подання ВРЮ про звільнення судді, внесене відповідно до її рішення від 24 січня 2012 року №109/0/15-12), що може розцінюватися як мотив для ухвалення остаточного рішення щодо реалізації накладеного на суддю дисциплінарного стягнення.

При цьому з прийняттям Законів №1401-VIII і №1402-VIII відповідальність за дії, з якими ВРЮ пов`язувала внесення подання про звільнення позивача за порушення присяги, скасована не була і наслідки таких дій у вигляді звільнення з посади судді не змінилися. Натомість змін зазнала лише кваліфікація відповідного діяння судді як вчинення ним істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді.

Аргументи позивача про обов`язок ВРП самостійно встановити й оцінити факти, які свідчать про порушення ним присяги (за законодавством, чинним до 30 вересня 2016 року) або про вчинення істотного дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування обов`язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його невідповідність займаній посаді (за законодавством, чинним після 30 вересня 2016 року) не ґрунтуються на приписах статей 26, 42, частини третьої статті 56, пункту 14 розділу ІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1798-VIII, за змістом яких ВРП у пленарному складі розглядає питання про звільнення судді за пунктом 3 частини шостої статті 126 Конституції України виключно на підставі подання Дисциплінарної палати ВРП як окремого дисциплінарного органу в системі правосуддя або на підставі подання ВРЮ, яке у перехідний період залишилося нереалізованим. Проте в обох зазначених випадках ВРП як колегіальний орган ухвалює суто кадрове рішення про звільнення судді з посади, не вирішуючи питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тобто не встановлюючи наявності в діях судді складу дисциплінарного проступку.

Наведеним спростовуються також доводи позивача про порушення відповідачем трирічного строку застосування до нього дисциплінарного стягнення, передбаченого частиною четвертою статті 96 Закону №2453-VI, оскільки, як зазначалося, оскаржене рішення ВРП не є рішенням про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, тоді як рішення ВРЮ про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді подання про звільнення судді з посади ухвалене в межах установленого строку.

Такий висновок колегії суддів відповідає висновку щодо застосування частини четвертої статті 96 Закону №2453-VI у подібних правовідносинах, висловленому Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25 червня 2020 у справі №9901/103/19.

Слід зазначити, що письмові заперечення ОСОБА_1 щодо порушення ВРЮ при його звільненні статей 6 і 8 Конвенції, відсутності у ВРП підстав для перегляду рішення ВРЮ та закінчення трирічного строку притягнення його до дисциплінарної відповідальності були враховані ВРП під час розгляду питання про звільнення позивача з посади судді з наданням їм аргументованої оцінки, що також свідчить про вмотивованість ухваленого ВРП рішення.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2119/0/15-20 містить конкретну підставу звільнення позивача, визначену Конституцією України, та є вмотивованим.

Водночас набуття позивачем статусу адвоката, про що він зазначив у позовній заяві, не впливало на можливість розгляду ВРП питання про його звільнення, оскільки з набранням чинності рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 березня 2018 року, яким визнано незаконною та скасовано постанову Верховної Ради України від 12 квітня 2012 року №4638-VI, ОСОБА_1 було відновлено у статусі судді.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що рішення ВРП від 14 липня 2020 року №2119/0/15-20 відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, підстав для його скасування відповідно до частини другої статті 57 Закону №1798-VIII немає.

У зв?язку з цим позов задоволенню не підлягає.

З огляду на результат вирішення справи, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 205, 245, 246, 255, 262, 266, 295 КАС України, Суд

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання рішення протиправним та нечинним відмовити повністю.

2. Рішення суду може бути оскаржене до Великої Палати Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

3. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий С.А. Уханенко

Судді: О.В. Кашпур

В.Е. Мацедонська

Ж.М. Мельник-Томенко

О.Р. Радишевська