Постанова

від 11.12.2024 по справі 817/1827/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа №817/1827/17

касаційне провадження № К/9901/6644/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 (головуючий суддя - Нос С.П., судді - Кухтей Р.В., Шевчук С.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Світовид" до Головного управління ДФС у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Світовид" (далі - Товариство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006091401, №0006081401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що ним правомірно було включено до складу адміністративних витрат витрати по розробці проектної документації бази комплектації під дільницю фасування комплексних мінеральних добрив в с. Нова Любомирка, яку позивач орендував у ПП «Мінераліз», в сумі 142916,67 грн. Позивач зазначив, що витрати на поліпшення основних засобів були віднесені ним у відповідності до норм податкового законодавства, а витрати на дослідження токсичних властивостей зразків тестової субстанції не є нематеріальним активом в зв`язку з тим, що такі дослідження не підпадають під критерії їх визначення, тому, на думку позивача, контролюючим органом безпідставно зняті зазначені витрати зі складу витрат та, як наслідок, неправомірно збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємства і застосовано штрафні санкції.

Позивач зазначив, що суми податкового кредиту були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ПП "Импульс". Вважає, що контролюючим органом безпідставно збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість, оскільки перерахування коштів за виконані роботи підрядником не з банківського рахунку позивача, а з рахунку платника - третьої особи, згідно укладеного договору, не вливає на загальний порядок оподаткування податком на додану вартість цієї операції між підрядником-виконавцем робіт і фірмою-замовником. Вважає безпідставним висновок контролюючого органу про відсутність права на включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредит з підстав того, що саме замовником не була здійснена оплата підряднику-виконавцю за виконані роботи. Зауважує, що за операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Позивач зазначив, що на виконання вимог ПК України підрядником були складені відповідні податкові накладні та належним чином зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних і у подальшому позивачем податковий кредит по даним податковим накладним було враховано при визначенні об`єкта оподаткування з податку на додану вартість за відповідні періоди.

Рівненський окружний адміністративний суд рішенням від 26.03.2018 позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 31.08.2017 №0006091401 в повному обсязі. В задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Управління від 31.08.2017 №0006081401 відмовив.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006091401, суд першої інстанції виходив з того, позивач правомірно відніс до складу адміністративних витрат витрати по розробці проектної документації бази комплектації під дільницю фасування комплексних мінеральних добрив, оскільки у відповідності до підпункту 15.8 пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248 (далі - П(С)БО №16, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища. Суд зазначив, що податковим законодавством встановлені обмеження у 10 відсотковий ліміт сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів, тому позивач мав право віднести до складу витрат не всі витрати, а лише витрати по описаних вище операціях з урахуванням вимог пункту 146.12 статті 146 ПК України. прийшов до висновку про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в повному обсязі. Однак, враховуючи, що контролюючим органом знята зі складу витрат вся сума витрат позивача по вказаних вище операціях, а суд позбавлений можливості самостійно розрахувати податок на прибуток з урахуванням витрат позивача на підставі пункту 146.12 статті 146 ПК України, суд прийшов до висновку про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в повному обсязі.

Відмовляючи в частині податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006081401 суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у платника підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість датою списання коштів з банківського рахунка ТОВ «Мінераліз за господарськими операціями з ПП "Импульс" по виконанню підрядних робіт, оскільки позивачем не здійснювалась оплата підряднику-виконавцю за виконані роботи, а кошти були перераховані саме з банківського рахунку ТОВ «Мінераліз».

Восьмий апеляційний адміністративний суд постановою від 31.01.2019, задовольнив частково апеляційні скарги відповідача та позивача, скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позовні вимоги задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення Управління від 31.08.2017 №0006081401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1824081,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 456020,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у позові в частині податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006091401, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про правомірність податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006081401 з огляду на те, що платником в порушення вимог підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України занижено в 2015 році значення у рядку 02 «Фінансовий результат до оподаткування (прибуток або збиток), визначений у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності» на суму 28583,33 грн, оскільки затрати орендаря на поліпшення об`єкта операційної оренди (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що приводять до збільшення майбутніх економічних вигод, які первісно очікувалися від його використання, відображаються орендарем як капітальні інвестиції у створення (будівництво) інших необоротних матеріальних активів.

Задовольняючи позов в частині податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006081401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1824081,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 456020,00 грн, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач у відповідності до пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України має право на податковий кредит лише по даті отримання будівельних робіт, що оформлено актами приймання виконаних будівельних робіт за приміркою формою №КБ-2в та узагальнено довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за примірною формою КБ-3 з урахуванням виписаних на ТОВ «Світовид» податкових накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних. Суд апеляційної інстанції зазначив про існування відхилення між сумою податку на додану вартість, що віднесена до податкового кредиту позивача, і сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, визначеною за правилом першої події, передбаченим пунктом 198.2 статті 198 ПК України, і у цій частині суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, зазначивши, що позивачем завищено податковий кредит з податку на додану вартість в сумі 166076,00 грн, що свідчить про відсутність підстав для застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 41519,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

У доводах касаційної скарги відповідач цитує норми матеріального та процесуального права, стверджує, що судами залишено поза увагою, що господарські взаємовідносини позивача з ПП "Импульс" не підтверджені належними первинними документами, позивач не оплатив виконання робіт за договором підряду, тому не має право віднесення до складу податкового кредиту сум за такими господарськими операціями.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 08.04.2019 відкрив провадження за касаційною скаргою відповідача та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.12.2024 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.12.2024.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, враховуючи межі касаційної скарги, та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну планову виїзну перевірку платника з питань дотримання податкового законодавства, валютного законодавства, єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014 по 31.03.2017, за наслідками якої контролюючим органом було складено акт від 31.08.2017 №721/17-00-14-01/32838181, яким встановлено порушення платником вимог:

пунктів 198.1, 198.2 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 1990157,00 грн;

підпункту 14.1.120 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пунктів 138.4, 138.6, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138, підпункту 139.1.5 пункту 139.1 статті 139, пунктів 146.11, 146.12 статті 146 ПК України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на суму 96530,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийняті податкові повідомлення-рішення від 31.08.2017:

№0006091401, яким платнику донараховано податок на прибуток за основним платежем в сумі 96530,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 24133,00 грн;

№0006081401, яким платнику донараховано податок на додану вартість за основним платежем в сумі 1990157,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 497539,00 грн.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Предметом касаційного оскарження є рішення суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Управління від 31.08.2017 №0006081401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1824081,00 грн та штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 456020,00 грн.

Фактичною підставою для висновків контролюючого органу про вказані вище порушення в частині оскаржуваного податкового повідомлення-рішення слугували висновки контролюючого органу про безпідставне включення позивачем до складу податкового кредиту сум за господарськими операціями з ПП "Импульс", які, на думку контролюючого органу, не відбулися з підстав відсутності реального характеру господарських операцій. До таких висновків відповідач дійшов з підстав відсутності деяких первинних документів в підтвердження зазначених господарських операцій, наявності недоліків у первинних документах, відсутності факту оплати позивачем отриманих робіт (послуг) від ПП "Импульс", а факт оплати іншим суб`єктом господарювання цих робіт (послуг) не може надавати право платнику на включення сум за такими господарськими операціями до складу податкового кредиту.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Підпунктами «а», «б», пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

За операціями з виконання підрядних будівельних робіт суб`єкти підприємницької діяльності можуть застосовувати касовий метод податкового обліку відповідно до підпункту 14.1.266 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, за правилами пункту 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 201.7 статті 201 ПК України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Положеннями пункту 201.10 статті 201 ПК України передбачено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, а первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Як було установлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, позивач (замовник) у період з 01.04.2016 по 31.03.2017 мав господарські взаємовідносини з ПП "Импульс" (підрядник) та ТОВ "Мінераліз" (платник) за договором Генпідряду від 20.04.2016, предметом якого є виконання будівельно-ремонтних робіт на об`єктах, вказаних у додатках до цього договору.

За умовами договору оплата послуг здійснюється платником та у подальшому підлягає компенсації замовником.

В додатку 1 до договору сторони домовились провести реконструкцію існуючої бази комплектації під дільницю фасування комплексних мінеральних добрив потужністю 120 тон на рік в с. Нова Любомирка, вулиця Промислова, 6 Рівненського району Рівненської області. Види робіт: монтажні, бетонні, оздоблювальні, сантехнічні, електромонтажні. Строк виконання до 31.12.2016.

За умовами цього договору, підрядник зобов`язаний: прийняти від замовника документацію необхідну для виконання передбачених цим договором робіт; виконати роботи у відповідності з кошторисом, наданими Замовником документами з нормами та правилами.

Замовник зобов`язаний: протягом трьох днів з дати укладення цього Договору передати документацію необхідну для виконання передбачених цим Договором робіт; передати будівельні матеріали для виконання робіт вказаних в Договорі, якщо надання матеріалів передбачено Додатками до цього Договору; компенсувати Платнику сплачені ним за цим Договором грошові кошти згідно виставленої Платником вимоги на протязі 10 календарних днів з моменту її отримання.

Платник зобов`язаний оплатити виконані підрядником будівельні роботи.

ТОВ "Импульс" виконав будівельно-ремонтні роботи згідно договору на вказаному об`єкті у період з травня 2016 по березень 2017 всього на суму 11942145,40 грн, у тому числі податок на додану вартість в сумі 1990357,56 грн.

В Єдиному реєстрі податкових накладних ТОВ "Импульс" зареєстрував податок на додану вартість по податкових накладних всього на суму 1990357,56 грн, із них: за період з 01.05.2016 по 31.12.2016 в сумі 1652675,47 грн, за період з 01.03.2017 по 31.03.2017 в сумі 337682,09 грн.

Списання коштів з банківського рахунку позивача відбулося у рахунок погашення існуючої кредиторської заборгованості перед ТОВ «Мінераліз», який сплачував грошові кошти ПП «Импульс» згідно з трьохстороннім договором Генпідряду від 20.04.2016 як платник (друга подія).

Отримавши попередню оплату від ТОВ «Мінераліз» чи надавши будівельні роботи ТОВ «Світовид», в залежності від того яка подія настала раніше, ПП «Импульс» нарахував податкові зобов`язання з податку на додану вартість та склав при цьому і зареєстрував відповідні податкові накладні.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач не має права на податковий кредит по даті перерахування коштів ТОВ «Мінераліз» на рахунок ПП «Импульс», оскільки жодної господарської операції та жодної події для позивача не відбулося. Позивач та ТОВ «Мінераліз» є окремими платниками податків і оплата коштів ТОВ «Мінераліз» для ПП «Импульс» не спричиняє жодних податкових наслідків для позивача.

Позивач у відповідності до пунктів 198.1, 198.2, 198.3 статті 198 ПК України має право на податковий кредит лише по даті отримання будівельних робіт, що оформлено відповідними актами приймання виконаних будівельних робіт за приміркою формою №КБ-2в та узагальнено довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за примірною формою КБ-3 з урахуванням виписаних на ТОВ «Світовид» податкових накладних, зареєстрованих у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Судом апеляційної інстанції установлено, що наданими позивачем доказами, наявними у матеріалах справи, підтверджується використання придбаних позивачем робіт (послуг) у його господарській діяльності, надані первинні документи відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Суд не приймає до уваги посилання скаржника на відсутність окремих документів, оскільки зазначене повинне оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції, зокрема, змісту робіт, послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних робіт (послуг), колегія суддів не погоджується з доводами скаржника про неправомірність формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкового органу про не підтвердження господарських операцій досліджено судом апеляційної інстанції та надано їм відповідну оцінку.

Колегія суддів враховує існування розбіжностей між сумою податку на додану вартість, що віднесена до суми податкового кредиту ТОВ «Світовид», і сумою податкового кредиту з податку на додану вартість, визначеною за правилом першої події, передбаченої пунктом 198.2 статті 198 ПК України та враховує, що в цій частині оспорюване податкове повідомлення-рішення не є предметом касаційного перегляду.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення від 31.08.2017 №0006081401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 1824081,00 грн та застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 456020,00 грн.

Доводами касаційної скарги не спростовуються висновки суду апеляційної інстанції в частині правомірності відображення у податковому обліку податкового кредиту сум податку на додану вартість за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючий орган в касаційній скарзі не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично просить про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 КАС України, якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення, а постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.01.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк