Постанова

від 06.12.2024 по справі 344/7485/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 344/7485/22

провадження № 61-17682св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 липня 2023 року під головуванням судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду

від 23 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В.,

Пнівчук О. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом в якому, з урахуванням заяви про змінену позовних вимог, просила визнати за нею право власності на квартиру

АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що протягом більше ніж 9 років відповідач чинить їй перешкоди в оформленні права власності на нерухоме майно (квартиру), яке позивач придбала за договором купівлі-продажу від 07 березня

2013 року № Ф/Н150-69А, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» (далі - ТОВ «Франківськміськбуд»), яке виконувало функції забудовника, зобов`язувалось передати їй у власність об`єкт нерухомого майна, що мав бути створений у майбутньому (спірну квартиру), а вона зобов`язувалася прийняти такий об`єкт відповідно до умов цього договору та оплатити його.

Зазначала, що свої зобов`язання за договором купівлі-продажу виконала в повному обсязі, оплативши вартість спірної квартири. Однак відповідач не надав їй необхідних документів для реєстрації права власності, проігнорував вимогу про надання таких документів, натомість ініціював судовий процес про розірвання договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року № Ф/Н150-69А (рішенням суду, яке набрало законної сили, у задоволенні такого позову було відмовлено), змінено замки у спірній квартирі та взято її під охорону.

На теперішній час будинок побудований та введений в експлуатацію, йому присвоєна поштова адреса.

Після здійснення остаточних обмірів площа квартири збільшилась до 75,6 кв. м у зв`язку з чим позивач здійснила оплату за додаткову площу, що підтверджується виданими відповідачем довідками та ордерами.

Натомість, замість виконання обов`язку щодо передачі документів для реєстрації права власності на спірну квартиру, відповідач, на думку позивача, незаконно та безпідставно вимагає з неї оплати в сумі еквівалентній 20 000 доларів США у зв`язку з нібито збільшенням площі квартири, тобто суми, яка є вдвічі більшою, ніж та, яку вона вже сплатила.

Позивач звертала увагу на те, що спірна квартира знаходиться на останньому мансардному поверсі. Мансардна квартира горища не передбачає. З дозволу керівництва ТОВ «Франківськміськбуд» в процесі будівництва нею за власні кошти було здійснено монтаж двох мансардних вікон в даху будинку. Однак, це жодних чином не порушило істотних умов договору. При цьому, доставляння балок нею здійснено після закінчення будівництва будинку та здійснення його остаточних обмірів, введення будинку в експлуатацію. Жодного захоплення приміщення загального користування нею не здійснювалося та на такі приміщення вона не претендує.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Івано-Франківський міський суд рішенням від 21 липня 2023 року позов задовольнив.

Визнав за ОСОБА_1 право власності на квартиру

АДРЕСА_1 . Вирішив питання розподілу судових витрат.

Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 23 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Франківськміськбуд» залишив без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду від 21 липня 2023 року без змін.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 виконала у повному обсязі умови договору купівлі-продажу, зокрема сплатила вартість 75,6 кв. м площі квартири.

Будівництво будинку завершене, будинок прийнятий в експлуатацію, а доказів на підтвердження факту створення (будівництва) саме ТОВ «Франківськміськбуд» у вказаному будинку дворівневої чотирикімнатної квартири № 78 площею 166,9 кв. м (чи 192,4 кв. м) (як і законних підстав для будівництва саме такої квартири такою площею) в матеріалах справи немає.

В матеріалах справи відсутні докази виконання ТОВ «Франківськміськбуд» обов`язку, передбаченого пунктами 3.1.1, 3.1.2, 3.1.3 договору, а саме щодо передачі у власність покупця ОСОБА_1 об`єкта нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за цим договором.

Суди встановили, що позивачу неправомірно чиняться перешкоди у реєстрації її права власності на спірну квартиру, а тому на підставі статті 392 ЦК України суд дійшов висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визнання за нею права власності на неї.

Додатково місцевий суд зазначав, що оскільки має місце триваюче порушення прав позивача у зв`язку з невизнанням відповідачем її права власності на спірну квартиру та ненаданням необхідних для проведення державної реєстрації права власності на квартиру документів, на такий позов про визнання права власності не поширюється дія позовної давності.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги

У грудні 2023 року представник ТОВ «Франківськміськбуд» адвокат Широких Ю. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року в якій просила оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що позивач самовільно збільшила площу спірної квартири до 166,9 кв. м внаслідок чого первинний об`єкт інвестування перестав існувати, натомість з`явився новий.

Суди проігнорували преюдиційні обставини щодо фактичної площі квартири, які були встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили (справа № 344/5570/17, № 344/10870/18).

Місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, що виявилось у відмові зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 344/10378/23 за позовом ТОВ «Франківськміськбуд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Аргументом касаційної скарги також є те, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 листопада 2022 року у справі

№ 344/10870/18 та від 14 вересня 2022 року у справі № 752/21515/17, від 10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17 та не звернули уваги на те, що спірна квартира була самовільно реконструйована, а отже суди не з`ясували, чи зверталась позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва. Позивач сама визнає, що на час розгляду справи наслідки самовільної реконструкції не усунені.

Також суди не звернули уваги на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 401/1824/17 де зазначено, що про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства, а тому позивач не надала належних доказів сплати нею 287 280 грн, при чому із наданих нею квитанцій убачається, що вона сплатила тільки 155 370 грн.

Вважає безпідставними посилання судів на характеристики квартири, а також безпідставно вважали, що її загальна площа становить 75,6 кв. м і позивач здійснила повну оплату за таку площу.

Касаційна скарга також містить аргумент про те, що висновки судів про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності помилкові, оскільки стаття 392 ЦК України не регулює наслідки самочинно збудованого майна.

Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому у лютому 2024 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 адвокат Маланюк О. Я. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.

Представник позивача зазначає, що місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції правильно вважав, що відповідач своїх зобов`язань перед позивачем за договором не виконав, а тому право позивача підлягає захисту.

Суди встановили факт оплати позивачем повної вартості квартири площею

75,6 кв. м, а отже аргументи касаційної скарги є необґрунтованими.

Здійснена технічна інвентаризація квартири ФОП ОСОБА_2 підтверджує наявність об`єкта цивільних правовідносин на момент звернення позивача до суду загальною площею 75,6 кв. м, що відповідає технічному паспорту на багатоквартирний будинок.

Якщо відповідач має переконання, що позивачем зайняті якісь додаткові приміщення, він може звернутися із відповідним позовом, проте протягом 10 років ТОВ «Франківськміськбуд» з такими вимогами не зверталося.

Додатково представник позивача зазначає, що позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу при розгляді справи в суді касаційної інстанції в орієнтовному розмірі 5 000 грн. Докази, що підтверджують розмір понесених судових витрат буде наданий відповідно до норм ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 24 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області.

06 лютого 2024 року цивільна справа № 344/7485/22 надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

07 березня 2013 року ТОВ «Франківськміськбуд» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) уклали договір купівлі-продажу № Ф/Н150-69А (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору продавець - ТОВ «Франківськміськбуд», який виконує функції забудовника, зобов`язується передати у власність покупця - ОСОБА_1 , об`єкт нерухомого майна, який буде створений (набутий) продавцем у майбутньому, а покупець зобов`язується прийняти цей об`єкт у відповідності до умов цього договору та оплатити його.

Згідно п. 1.2. договору об`єктом нерухомого майна за цим договором до завершення будівництва та введення в експлуатацію є майнові права на двокімнатну квартиру за проектним АДРЕСА_3 . Право власності покупця на об`єкт нерухомого майна - дану квартиру за цим договором виникає з моменту завершення будівництва, виконання покупцем всіх зобов`язань за договором купівлі-продажу та прийняття його в експлуатацію і підлягає державній реєстрації.

Відповідно до п. 1.3. договору об`єкт нерухомого майна повинен відповідати всім необхідним вимогам і в ньому повинен бути виконаний необхідний обсяг будівельних робіт.

Згідно з п. 1.4. договору строк створення об`єкта нерухомого майна та введення його в експлуатацію передбачений проектною документацією - другий квартал 2013 року.

Відповідно до п. 2.1. договору вартість одного квадратного метра загальної площі об`єкта нерухомого майна на момент укладення договору складає 3 800 грн і не підлягає зміні в односторонньому порядку, крім випадків, передбачених цим договором.

Згідно пунктів 2.2. і 2.4. договору загальна суму договору становить 260 110 грн та така може бути змінена продавцем виходячи з фактичної загальної площі об`єкта нерухомого майна за результатами обмірювань, зроблених МБТІ, і ціни одного кв. м вказаної у п. 2.1. даного договору.

Пунктом 2.3. договору передбачений обов`язок сплати вартості квартири

до 30 серпня 2013 року.

Відповідно до пунктів 3.1.1., 3.1.2., 3.1.3. договору продавець зобов`язується передати у власність покупця об`єкт нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше ніж через три місяці після строку, зазначеного в

п. 1.4. цього договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по договорам купівлі-продажу і виконання робіт, підготовити всі необхідні документи для проведення покупцем державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за цим договором та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором та чинним законодавством.

Згідно пунктів 3.2.1., 3.2.2., 3.2.3., 3.2.4. покупець зобов`язується сплатити суму договору у встановленому ним порядку, з`явитися за місяць до запланованого строку здачі будинку в експлуатацію, вказаного в п. 1.4., для уточнення обмірів ОБТІ та загальної суми договору, прийняти об`єкт нерухомого майна та підписати відповідний акт в разі відсутності недоліків та виконати інші обов`язки, передбачені цим договором та чинним законодавством.

Відповідно до п. 4.1. договору всі зміни та доповнення до цього договору здійснюються за взаємною згодою сторін та мають рівноцінну з договором юридичну силу, якщо вони укладені в письмовій формі та підписані обома сторонами.

Пунктом 4.7. договору передбачено, що продавець зобов`язується, що даний об`єкт нерухомого майна буде відповідати всім необхідним вимогам та будівельним нормам.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки від 17 липня 2014 року, підписаної директором ТОВ «Франківськміськбуд» О. В. Трахановським (а. с.18, том 1), станом на 17 липня 2014 року ОСОБА_1 сплатила 135 910 грн. Згідно інвентарної справи площа квартири становить 75,6 кв. м відповідно загальна вартість становить

287 280 грн, а заборгованість на день видачі довідки становить 151 370 грн.

01 грудня 2015 року директор ТОВ «Франківськміськбуд» О. В. Трахановський на ім`я ОСОБА_1 видав довідку (а. с. 19, том 1) зі змісту якої вбачається, що станом

на 01 грудня 2015 року ОСОБА_1 оплатила вартість квартири згідно з договором № Ф/Н150-69А в сумі 287 280 грн, площа квартири, що оплачена, 75,6 кв. м.

18 квітня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Івано-Франківській області зареєстровано Декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - житлового багатоквартирного будинку для працівників органів внутрішніх справ на АДРЕСА_4 ; код об`єкта - 1122.1, ІІІ категорія складності, згідно якої вважати закінчений будівництвом такий будинок та готовим до експлуатації (а. с. 11-13, том 1).

Відповідно до вказаної декларації в п. 12 (опис об`єкта) вказується, що несучі конструкції - збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни, огороджувальні конструкції - збірні залізобетонні плити перекриття, цегляні стіни та перегородки, а також, що в будинку наявні одно-, дво- та трикімнатні квартири.

Згідно з п. 1.8. рішення Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради

від 15 липня 2015 року № 384 «Про присвоєння поштових адрес» 115-квартирному житловому будинку (замовник: управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області) присвоєно поштову адресу - АДРЕСА_4

(а. с. 10, том 1).

Згідно технічного паспорта на квартирний (багатоповерховий) житловий будинок

від 14 квітня 2014 року на АДРЕСА_4 кількість поверхів будинку - 9 з мансардою. Квартира № 78 розташована на мансардному поверсі, має житлову площу 32,3 кв. м та загальну - 75,6 кв. м (а. с. 14-17, том 1).

28 липня 2016 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Франківськміськбуд» із заявою, в якій просила, зокрема, надіслати їй для підписання два примірники акта приймання-передачі за договором купівлі-продажу від 07 березня 2013 року № Ф/Н150-69А, підписані зі сторони товариства, один з яких нею буде повернуто товариству підписаним з її сторони (а. с. 21, 22, том 1).

05 квітня 2017 року директор ТОВ «Франківськміськбуд» Трахановський О. В. на ім`я ОСОБА_1 надіслав повідомлення про сплату боргу та розірвання договору за змістом якого директор товариства, посилаючись на пункт 2.4 договору

від 07 березня 2013 року № Ф/Н150-69А, вказуючи на збільшення площі квартири, повідомив ОСОБА_1 про розмір її заборгованості за цим договором у 634 220 грн та просив зазначену суму сплатити ТОВ «Франківськміськбуд» протягом 15 календарних днів з дня отримання цього повідомлення. У випадку непогашення заборгованості просив письмово повідомити про відмову від договору та вказати реквізити, на які ОСОБА_1 перерахувати сплачені нею кошти за договором

(а. с. 168, том 1).

В подальшому, у зв`язку з запереченнями ОСОБА_1 щодо наявності підстав для здійснення такої доплати, посилаючись на те, що ОСОБА_1 самовільно без відома забудовника та без будь-якої погодженої містобудівної документації збільшила загальну та житлову площу в придбаній нею квартирі, шляхом втручання в конструктивні елементи житлового будинку, в результаті чого об`єкт нерухомого майна за договором купівлі-продажу - двокімнатна квартира площею 68,45 кв. м перестав існувати, натомість з`явився новий об`єкт - дворівнева чотирикімнатна квартира загальною площею 166,9 кв. м, у липні 2018 року ТОВ «Франківськміськбуд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання договору купівлі-продажу (справа № 344/10870/18).

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області рішенням

від 15 листопада 2021 року у справі № 344/10870/18, яке залишив без змін постановою від 15 червня 2022 року Івано-Франківський апеляційний суд та Верховний Суд постановою від 23 листопада 2022 року, у задоволенні позову ТОВ «Франківськміськбуд» відмовив.

Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2022 року у справі № 344/10870/18 зазначав, що на час введення будинку в експлуатацію та підтвердження його готовності (2014 рік) спірна квартира мала площу - 75,6 кв. м, за яку ОСОБА_1 повністю розрахувалася, що підтверджується довідкою, виданою ТОВ «Франківськміськбуд».

Самовільно перебудована (реконструйована, перепланована) відповідачем з двокімнатної на чотирьохкімнатну квартира не є новим об`єктом нерухомого майна (об`єктом цивільних прав), оскільки право власності на неї не оформлено, в експлуатацію вказаний об`єкт не прийнятий.

Зазначене у повній мірі узгоджується із правовою позицією, яка міститься у постанові Верховного Суду України від 04 грудня 2013 року у справі № 6-130цс13.

Докази звернення ТОВ «Франківськміськбуд» або інших осіб до суду з позовом до ОСОБА_1 щодо знесення самовільно збудованих приміщень або щодо зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього стану в матеріалах справи відсутні.

Крім того, в провадженні суду перебувала і інша цивільна справа. Так, у квітні

2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Франківськміськбуд», третя особа - ТОВ «Експрес комфорт», в якому просила зобов`язати ТОВ «Франківськміськбуд» виконати умови договору купівлі-продажу від 07 березня

2013 року № Ф/Н 150-69А - підписати із ОСОБА_1 акт приймання-передачі квартири АДРЕСА_5 та надати ОСОБА_1 документи, що потрібні для оформлення права власності на зазначену квартиру (цивільна справа № 344/5570/17).

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 01 червня 2022 року у справі № 344/5570/17, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, постановою Верховного Суду від 31 березня 2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У справі № 344/5570/17, підставами касаційного оскаржень рішень судів першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначала процесуальні підстави.

Згідно постанови Верховного Суду від 31 березня 2023 року у справі № 344/5570/17 ОСОБА_1 оскаржує рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції виключно з підстав порушення судами норм процесуального права, оскільки вважає, що суд першої інстанції не мав правових підстав розглядати спір по суті, а повинен був залишити позов без розгляду у зв`язку з тим, що належно повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання.

Під час касаційного перегляду справи № 344/5570/17 Верховний Суд перевіряв виключно доводи ОСОБА_1 щодо процесуальних, як вона стверджувала, порушень суду першої інстанції, які, вона вважала, є підставою для скасування судових рішень, проте такі доводи були відхилені.

Висновків щодо дотримання норм матеріального права Верховним Судом не приймалось, оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 таких підстав скасування рішень не містила.

Висновки по суті правовідносин у справі № 344/5570/17 містяться в Рішенні Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року у справі № 344/5570/17, та постанові Івано-Франківського апеляційного суду

від 12 жовтня 2022 року, якою це рішення залишене без змін.

В той же час, у постанові Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у

№ 344/10870/18, за результатами якої у задоволенні позову ТОВ «Франківськміськбуд» про розірвання договору було відмовлено, міститься посилання на існування справи № 344/5570/17 у розділі «Фактичні обставини справи, встановлені судами» (абзаци 23-26), зокрема: «Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 01 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 жовтня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Також суд скасував арешт квартири

АДРЕСА_5 , накладений ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 квітня 2017 року. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області

від 01 червня 2022 року залишене без змін.

Відмовляючи у позові, суди виходили із відсутності у позивача правових підстав вимагати передачі майна, передання якого сторони в договорі не обумовили.

При розгляді вказаної справи суди встановили, що ОСОБА_1 сплатила вартість квартири із площею 75,6 кв. м. Також встановили, що мало місце самовільне захоплення майна ТОВ «Франківськміськбуд» зі сторони позивача».

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У частині першій статті 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно зі статтею 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

За змістом статей 655, 656 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу можуть бути майнові права. До договору купівлі-продажу майнових прав застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Відповідно до статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

У частині першій статті 179 ЦК України надано визначення речі як предмета матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (частина перша статті 181 ЦК України).

У статті 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Стаття 190 ЦК України визначає майно особливим об`єктом, яким вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Окремо вказано, що майнові права є неспоживчою річчю та визнаються речовими правами.

З аналізу вказаних норм права можна зробити висновок, що у ЦК України визначення майнового права відсутнє, оскільки у статті 190 ЦК України міститься вказівка лише про те, що майнові права є неспоживчою річчю і визнаються речовими правами. При цьому не викликає сумніву, що майнові права є об`єктом цивільних правовідносин.

Майновими правами визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги (абзац третій частини другої статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»).

Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений деякими, але не всіма правами власника майна, і яке свідчить про правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно або інше речове право на певне майно в майбутньому.

Вказане свідчить про те, що громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, а також у тому, що набуте ними на законних підставах право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано.

Згідно з частиною першою статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

У частині другій статті 331 ЦК України вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон №1952-IV) визначено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 цього Закону).

Реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17).

В постановах від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності не має. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року вказувала, що правовідносини сторін договору про фінансування будівництва, порядку управління цими коштами регулюються Законом України від 19 червня 2003 року № 978-IV «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (далі - Закон № 978-IV) та Законом України від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ «Про інвестиційну діяльність» (далі - Закон № 1560-ХІІ).

Відповідно до частини п`ятої статті 7 та статті 4 Закону № 1560-ХІІ інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктом і результатом інвестицій (об`єктами інвестиційної діяльності може бути будь-яке майно, а також майнові права).

У статті 2 Закону № 978-IV вказано, що об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машиномісце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Тобто після завершення будівництва та здачі будинку в експлуатацію квартира як окремий об`єкт цивільних правовідносин ще не існує і набуває юридично статусу об`єкта цивільних правовідносин лише після державної реєстрації, здійсненої відповідно до чинного законодавства.

Для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва на новозбудований об`єкт нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, заявник, зокрема, подає: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за нею об`єкта будівництва, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо) (у разі придбання майнових прав на об`єкт нерухомості документом, що підтверджує набуття у власність закріпленого за особою об`єкта будівництва, є договір купівлі-продажу майнових прав); довідку (виписку) із переліку осіб, які брали участь в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва та за якими здійснюється державна реєстрація прав, видану особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), про участь заінтересованої особи в інвестуванні (фінансуванні) об`єкта будівництва (у тому числі шляхом купівлі-продажу майнових прав); технічний паспорт на об`єкт інвестування (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо); завірені особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва), копії (крім випадків подання оригіналів таких документів особою, що залучала кошти фізичних та юридичних осіб (замовником будівництва): документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку (крім випадків реконструкції об`єктів нерухомого майна без зміни зовнішніх геометричних розмірів їх фундаментів у плані); документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення права власності на об`єкт нерухомого майна до проведення його реконструкції (у разі проведення реконструкції об`єкта нерухомого майна); документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта; документа, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси (крім випадку, коли в результаті реконструкції об`єкта нерухомого майна його адреса не змінилася) (пункт 50 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня

2013 року № 868).

У пункті 78 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня

2015 року № 1127, встановлено, що для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі

№ 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) вказано, що нормами законодавства встановлено первинний спосіб набуття права власності на річ, на яку раніше не було і не могло бути встановлене право власності інших осіб. Саме інвестор як особа, за кошти якої і на підставі договору з яким був споруджений об`єкт інвестування, є особою, якою набувається первісне право власності на новостворений об`єкт інвестування. Інвестор після виконання умов інвестування набуває майнові права (тотожні праву власності) на цей об`єкт і після завершення будівництва об`єкта нерухомості набуває права власності на об`єкт інвестування як первісний власник шляхом проведення державної реєстрації речових прав на зазначений об`єкт за собою (пункти 92, 93, 95 постанови).

При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду керуваласяся тим, що, укладаючи договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно, покупець отримує речове право, яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно в майбутньому.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту прийняття його в експлуатацію, якщо таке передбачено законом чи договором, а повноцінним об`єктом у розумінні ЦК України такий об`єкт стає після його державної реєстрації, оскільки жодних виключень щодо необхідності державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухомі речі, як передбачено в частині першій статті 182 та частині другій статті 331 ЦК України для новоствореної речі, якою є квартира в новозбудованому будинку, цивільне законодавство не містить.

Захист прав на новостворене майно, прийняте в експлуатацію, в разі невизнання відповідачем прав позивача на спірне майно здійснюється в порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, то захист здійснюється на загальних засадах цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої та другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Визнання права як універсальний спосіб захисту абсолютних та виключних прав і охоронюваних законом інтересів передбачене у статті 16 ЦК України.

У статті 392 ЦК України вказано, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Зі змісту статті 392 ЦК України вбачається, що вона містить дві диспозиції, за яких власник майна може звернутися з позовом про визнання права власності: 1) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою; 2) у разі втрати власником документа, який засвідчує право власності.

Суб`єктом вимог про визнання права власності може будь-яка особа, яка вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів у третіх осіб або претензіями третіх осіб чи необхідністю отримати правовстановлюючі документи.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. Позивачем у позові про визнання права власності може бути будь-який учасник цивільних відносин, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб. Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпорядження таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин.

Спосіб захисту, передбачений статтею 392 ЦК України є різновидом загального способу захисту - визнання права, а тому його може бути використано в зобов`язальних відносинах за відсутності іншого, окрім судового, шляху відновлення порушеного права.

Тобто зазначений спосіб захисту як різновид загального способу захисту - визнання права може бути використаний не тільки в речово-правових відносинах, але й у зобов`язально-правових, так як сам по собі факт перебування осіб у тих чи інших відносинах, у тому числі договірних, не може перешкоджати застосуванню до цих відносин норм інститутів загальної частини цивільного права.

Способи захисту права, обрані позивачем та застосовані судом, повинні найбільш ефективно поновлювати порушені права, а специфіка інвестування в об`єкти будівництва та визначення новоствореного майна як об`єкта захисту права, відмінного від майнових прав на етапі укладення договорів про інвестування в будівництво, які мають різні назви, повинні тлумачитися на користь тієї особи, права якої порушено.

Практика визнання права власності на об`єкти нерухомості, розміщені у введених в експлуатацію будинках та спорудах, з огляду на відсутність у позивачів можливості оформити право власності в позасудовому порядку як ефективного способу захисту порушених прав підтримується й Великою Палатою Верховного Суду в постановах

від 27 лютого 2019 року у справі № 761/32696/13-ц (провадження № 14-606цс18),

від 03 квітня 2019 року у справі № 1609/6643/12 (провадження № 14-107цс19),

від 15 травня 2019 року у справі № 522/102/13-ц (провадження № 14-38цс19),

від 29 травня 2019 року у справі № 1609/6645/12 (провадження № 14-220цс19),

від 26 червня 2019 року у справі № 761/3428/15-ц (провадження № 14-268цс19).

Отже, у випадку оспорювання чи невизнання за інвестором, який виконав умови договору інвестування, первісного права власності на новостворений об`єкт інвестування, введений в експлуатацію, ефективним способом захисту такого права є визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України.

Встановивши, що ОСОБА_1 звернулася з позовом до ТОВ «Франківськміськбуд» у зв`язку із тим, що вона повністю виконала умови договору купівлі-продажу спірної квартири від 07 березня 2013 року № Ф/Н150-69А, оплатила вартість 75,6 кв. м її площі, однак більше 9 років відповідач, який виконував функції забудовника, чинить перешкоди в оформленні права власності на це нерухоме майно, колегія суддів погоджується із висновками судів про наявність підстав для задоволення позову та визнання за позивачем права власності на проінвестовану квартиру площею

75,6 кв. м.

З огляду на наведене колегія суддів також відхиляє аргументи касаційної скарги, які зводяться до того, що позивач протиправно збільшила площу проінвестованої нею квартири, оскільки за встановленими судами фактичними обставинами цієї справи правовідносини між сторонами спору виникли на підставі договору від 07 березня 2013 року № Ф/Н150-69А за яким ТОВ «Франківськміськбуд» взяв на себе зобов`язання збудувати для позивача квартиру площею 68,45 кв. м, яка після закінчення будівництва збільшилась до 75,6 кв. м, що підтверджується матеріалами справи.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди не врахували правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 23 листопада 2022 року у справі

№ 344/10870/18 та від 14 вересня 2022 року у справі № 752/21515/17, від 10 червня 2021 року у справі № 640/10719/17 та не звернули уваги на те, що спірна квартира була самовільно реконструйована, а отже суди не з`ясували, чи зверталась позивач до компетентних органів із питання узаконення самочинного будівництва. Позивач сама визнає, що на час розгляду справи наслідки самовільної реконструкції не усунені колегія суддів відхиляє, оскільки як правильно зазначав суд апеляційної інстанції, відхиляючи аналогічні за змістом доводи апеляційної скарги позивач пред`явила цей позов саме про визнання за нею права власності на квартиру площею 75,6 кв. м і місцевий суд задовольнив такі вимоги. Питання знесення самовільно збудованих приміщень чи зобов`язання привести самочинно переплановане приміщення до попереднього стану, як і повернення (витребування) самовільно захоплених приміщень загального користування, визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно не є предметом розгляду цієї справи.

Щодо аргументу касаційної скарги про те, що місцевий суд допустив порушення норм процесуального права, що виявилось у відмові зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 344/10378/23 за позовом ТОВ «Франківськміськбуд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу колегія суддів доходить таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 02 серпня 2022 року представник відповідача подала клопотання про зупинення провадження у справі до розгляду цивільної справи № 344/5570/17 за позовом ТОВ «Франківськміськбуд» до ОСОБА_1 про стягнення боргу.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених в законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення.

Пунктом 6 частини 1 статті 251 ЦПК України передбачено обов`язок суду зупинити провадження у справі у разі об`єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі.

Суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Єдиною підставою для зупинення провадження у справі до вирішення іншої судової справи є неможливість її розгляду без встановлення певних обставин в іншому провадженні.

Оскільки зібрані у справі докази дозволяли встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду (визнання права власності на квартиру площею

75,6 кв. м) колегія суддів відхиляє означений аргумент касаційної скарги.

Довід касаційної скарги про те, що суди не звернули уваги на правову позицію, викладену Верховним Судом у постанові від 26 листопада 2019 року у справі

№ 401/1824/17 де зазначено, що про факт отримання та повернення коштів свідчать банківські виписки про зарахування чи повернення грошей із поточного рахунку, а також прибуткові та видаткові касові ордери у разі внесення грошей до каси товариства, а тому позивач не надала належних доказів сплати нею 287 280 грн, при чому із наданих нею квитанцій убачається, що вона сплатила тільки 155 370 грн колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається та суди встановили, що 01 грудня 2015 року директор ТОВ «Франківськміськбуд» О. В. Трахановський довідкою, виданою на ім`я позивача підтвердив факт оплати нею вартість квартири згідно договору № Ф/Н150-69А в сумі 287 280 грн за площу квартири - 75,6 кв. м.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо доводу касаційної скарги про те, що висновки судів про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності помилкові, оскільки стаття 392 ЦК України не регулює наслідки самочинно збудованого майна колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Статтею 268 ЦК України визначено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно з частиною третьою статті 267ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

З матеріалів справи вбачається, що із цим позовом ОСОБА_1 звернулася до суду

24 червня 2022 року.

За змістом пунктів 3.1.1, 3.1.2., 3.1.3. укладеного між сторонами договору передбачено обов`язок відповідача щодо передачі у власність ОСОБА_1 об`єкту нерухомого майна і всі необхідні документи для подальшої державної реєстрації не пізніше ніж через три місяці після строку, зазначеного в п. 1.4. цього договору, за взаємопогодженими двосторонніми актами приймання-передачі по договорам купівлі-продажу і виконання робіт, підготовки всіх необхідних документів для проведення покупцем державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна за цим договором.

Суди встановили, що будинок введений в експлуатацію 18 квітня 2014 року, тобто у строк до 18 липня 2014 року вищевказані обов`язки повинні були бути виконані відповідачем.

Цей позов про визнання права власності ОСОБА_1 подала на підставі статті

392 ЦК України. За наслідками розгляду цієї справи позивач прагне усунути собі, як власнику, перешкоди у праві власності.

Відповідач заперечує таке право починаючи з 2014 року, коли у позивача виникло право власності на спірну проінвестовану квартиру.

Врахувавши, що у цьому випадку мало місце триваюче порушення прав позивача у зв`язку з невизнанням відповідачем її права власності на спірну квартиру та ненаданням необхідних для проведення державної реєстрації права власності на квартиру документів колегія суддів вважає правильними висновки судів як першої так і апеляційної інстанції про те, що за обставин цієї справи ОСОБА_1 строки звернення до суду не пропустила.

Колегія суддів також зазначає, що оскільки, позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК України, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна, то на ці позови не поширюються правила про позовну давність.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Франківськміськбуд» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 21 липня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 жовтня

2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров