Ухвала

від 11.12.2024 по справі 175/3049/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 175/3049/23

провадження № 61-7356ск24

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Литвиненко І. В., розглянувши питання про прийняття до розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сільськогосподарського приватного підприємства «Чумаки» про розірвання договору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Сільськогосподарського приватного підприємства «Чумаки», в якому просив розірвати договір оренди землі від 12 листопада 2013 року № 375, об`єктом якого є земельна ділянка з кадастровим номером 1221488000-01-001-0208 загальною площею 3,2900 гектарів, що знаходиться на території Чумаківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, який укладено із сільськогосподарським приватним підприємством «Чумаки».

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням від 28 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від

29 жовтня 2024 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

27 листопада 2024 року ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року у вказаній справі, у якій просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга не може бути прийнята судом до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підстави, на яких подається касаційна скарга, з визначенням передбачених статтею 389 ЦПК України підстав, проте, в порушення вказаних вимог заявник в касаційній скарзі не зазначив такі підстави.

Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у

пунктах 2 і 3 частини першої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду, у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням конкретної норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах.

Водночас суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16).

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати, щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої

статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення, з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі пункту 4 частини другої

статті 389 ЦПК України з посиланням на частину третю статті 411 ЦПК України у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У касаційній скарзі повинно бути зазначено конкретний (конкретні) пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України, на підставі якого (яких) подається касаційна скарга та обґрунтовано (мотивовано) наявність цієї підстави (підстав).

Процесуальний закон покладає на заявника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування конкретних норм матеріального та/або порушення норм процесуального права, яке допустили суди попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбачену (передбачені)

статтею 389 ЦПК України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Крім того, заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Верховний Суд позбавлений можливості сам визначити підстави касаційного оскарження судових рішень, оскільки такий обов`язок законодавець поклав саме на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Відповідно до статті 400 ЦПК України Верховний Суд зобов`язаний перевіряти наявність підстав для відкриття касаційного провадження, зазначених у касаційній скарзі, оскільки перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального чи процесуального права, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Касаційна скарга не відповідає зазначеним вище вимогам закону.

Заявник у поданій касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не у повній мірі дослідили зібрані у справі докази та дали неналежну оцінку, чим порушили вимоги щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування всіх обставин у справі.

Зміст касаційної скарги ОСОБА_1 зводиться до викладення фактичних обставин справи, незгоди заявника із оскаржуваними судовими рішення, містить лише посилання на нормативно-правові акти, що свідчить про формальний підхід до належного оформлення касаційної скарги в частині обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

За правилами пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Диспозиція вищевказаної норми процесуального закону передбачає, що крім іншого заявнику необхідно вказувати норму права щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній.

В мотивувальній частині касаційної скарги ОСОБА_1 не зазначає в частині застосування якої саме норми права відсутній правовий висновок Верховного Суду. Мотивувальна частина касаційної скарги містить нормативно-правове обґрунтування, проте, суд не наділений повноваженнями на власний розсуд з контексту скарги обирати норми права, із застосуванням яких не погоджується заявник.

Разок з тим, касаційна скарга має містити пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин;

пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення;

пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи;

пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою

статті 411 ЦПК України.

Цивільний процесуальний закон містить вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги, за умови дотримання яких касаційна скарга може бути прийнята судом до розгляду (стаття 392 ЦПК України). Положеннями цієї статті передбачено, що у касаційній скарзі повинні бути зазначені підстави касаційного оскарження.

У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень ОСОБА_1 посилається на пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази).

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої

статті 389 цього Кодексу.

Тлумачення вказаних норм ЦПК України дозволяє зробити висновок, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених в пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд не дослідив зібрані у справі докази) має обов`язково вказуватися у взаємозв`язку із посиланням на пункт 1, 2 або 3 частини другої статті 389 цього Кодексу як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.

Отже, з огляду на наведену норму, обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судом зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження судових рішень.

Виконання вищенаведених вимог необхідне для коректного зазначення підстав касаційного оскарження в ухвалі про відкриття касаційного провадження у справі.

З огляду на викладене, ураховуючи приписи пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України, суд уважає такі обґрунтування недостатніми для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Верховний Суд роз`яснює заявнику, коректне визначення підстав

касаційного оскарження має важливе значення, оскільки суд касаційної

інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції

норм матеріального чи процесуального права в межах доводів та вимог

касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження (приписи частини першої статті 400 ЦПК України).

З огляду на зазначене, заявнику необхідно надати суду нову редакцію

касаційної скарги із зазначенням підстав касаційного оскарження з урахуванням частини другої статті 389 ЦПК України та її копії відповідно до кількості учасників справи.

Також, у порушення вимог пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

ОСОБА_1 у касаційній скарзі заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги посилаючись на те, що є громадянином пенсійного віку, проте ще не отримує пенсійних виплат та у зв`язку із військовим станом із 24 лютого 2022 року не має доходів взагалі. Таким чином, у нього відсутня можливість сплатити судовий збір у розмірі, визначеному Законом України «Про судовий збір».

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені Законом України «Про судовий збір».

Відповідно до частин першої, третьої статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Особа, яка заявляє клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.

При вирішенні питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент.

Визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати.

Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що положення

пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободщодо зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах. Особливо це стосується порушення заявником процедури касаційного провадження.

У той же час, гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду.

Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення у справах «Княт проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 71731/01, «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» від 26 липня 2005 року, заява № 73547/01).

Верховний Суд зауважує, що обов`язок доведення існування обставин, що свідчать про скрутний майновий стан заявника для відстрочення, розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони покладається саме на заявника. Підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка органу фіскальної служби про доходи за попередній календарний 2023 рік, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо).

Вирішення питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору.

Варто зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору або його відстрочення за подання касаційної скарги не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Вирішуючи клопотання про відстрочення сплати судового збору, Верховний Суд урахував, що зазначені заявником обставини не є безумовними підставами для звільнення від сплати судового збору, оскільки заявником не надано суду касаційної інстанції жодних доказів на підтвердження реального майнового стану, який перешкоджає виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором.

Оскільки наведені в клопотанні про відстрочення сплати судового збору доводи не підтверджують скрутний майновий стан заявника та відсутність у нього можливості сплатити судовий збір, та не дають змоги в повній мірі оцінити його майновий стан, у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги слід відмовити.

За таких обставин, ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги справляється судовий збір, який відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої цієї статті становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

ОСОБА_1 оскаржує судові рішення в повному обсязі.

Зважаючи на те, що позовну заяву ОСОБА_1 було подано у

червні 2023 року, судовий збір підлягає сплаті за ставками, встановленими законом станом на 01 січня 2023 року.

Станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб був встановлений у розмірі 2 684 грн.

Пунктом 8 частини першої статті 176 ЦПК України передбачено, що ціна позову у позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла - сукупністю платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки.

Вимога про розірвання договору оренди земельної ділянки має майновий характер, оскільки підлягає грошовій оцінці, проте касаційна скарга та судові рішення судів попередніх інстанцій не містять відомостей про ціну позову (сукупністю платежів за користування земельною ділянкою, що залишається до кінця дії договору, але не більше ніж за три роки).

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що за подання до суду фізичною особою позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не

менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн)

та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних

осіб (13 420,00 грн).

З урахуванням зазначеного вище, заявнику за подання касаційної скарги необхідно сплатити судовий збір у розмірі 2 147, 20 грн:

7 600 (сума орендної плати з урахуванням індексу інфляції) х 3 = 22 800 грн (сукупність платежів за користування земельною ділянкою протягом строку, що залишається до кінця дії спірного договору оренди, але не більше ніж за три роки);

22 800 х 1% (але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1073,60 грн) та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (13 420,00 грн) х 200% = 2 147, 20 грн.

Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено до ГУК у

м. Києві/Печерс. р-н/22030102, ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, ККДБ - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».

На підтвердження сплати судового збору заявнику необхідно надати до

суду документ, що підтверджує сплату ним судового збору за подання

касаційної скарги, або документи, що підтверджують підстави звільнення

від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України у разі якщо

касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

За таких обставин касаційна скарга не може бути прийнята судом

до розгляду та підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків.

Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору відмовити.

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 червня

2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 рокузалишити без руху.

Надати для усунення зазначених вище недоліків строк, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною та буде повернута.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя І. В. Литвиненко