Рішення

від 11.12.2024 по справі 172/973/24

ВАСИЛЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 172/973/24

Провадження № 2/172/392/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.12.2024 року Васильківський районний суд Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Битяка І.Г. за участі секретаря судового засідання Голубенко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в сел. Васильківка у відсутність сторін, без фіксування судового засідання технічними засобами цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Васильківська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И В

До суду надійшов вищевказаний позов, який в ході розгляду справи був уточнений. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказує, що вона є власником садиби за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану садибу вона отримала у спадщину за законом від свого померлого чоловіка ОСОБА_4 . На садибу за вищевказаною адресою виготовлено технічний паспорт. Право власності на садибу зареєстровано 23.03.2009 року за нею. Право власності на земельні ділянки, що розташовані на території садиби за адресою: АДРЕСА_1 та що складаються із земельних ділянок із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку та для ведення особистого селянського господарства вона не оформлювала шляхом приватизації при оформленні права власності на садибу під час спадкування. 20.10.2020 року вона звернулася до Васильківської селищної ради як до розпорядника земельних ділянок відповідно до ч. 1 ст. 122 ЗК України стосовно надання у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та для ведення особистого селянського господарства, які знаходяться на території садиби по АДРЕСА_1 та якими вона користується. Після отримання рішення селищної ради про надання дозволу на виготовлення проектів землеустрою, вона звернулася до землевпорядної організації, яка почала виготовляти проекти землеустрою на земельні ділянки, розташовані за вищевказаною адресою. Під час виготовлення проектів землеустрою землевпорядною організацією було встановлено, що частина земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, приблизно шириною 3,5 м знаходиться у власників суміжної садиби за адресою: АДРЕСА_2 ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що унеможливлює позивачці виготовити проекти землеустрою для здійснення приватизації земельних ділянок, які розташовані по АДРЕСА_1 . позивачка проживає у цій садибі з 1981 року. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на садибу за адресою: АДРЕСА_1 04.03.2016 року. Також інформація з Державного реєстру речових прав містить інформацію про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1220782200:03:002:0064 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 04.03.2016 року, посвідченим державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори. Яким чином власники суміжної земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 зареєстрували за собою право власності на земельну ділянку, відмежувавши 3,5 м земельної ділянки позивачки, їй не відомо. Вказана обставина свідчить про те, що вона позбавлена можливості належним чином користуватися земельною ділянкою з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , так як відповідачі ставши власниками садиби за адресою: АДРЕСА_2 , фактично вчинили накладку своїх земельних ділянок на земельну ділянку позивачки. Внаслідок цього, землевпорядна організація не може виготовити технічну документацію по встановленню (відновленню) меж її земельних ділянок в натурі (на місцевості), а позивачка у свою чергу не може відновити межі своїх земельних ділянок в натурі та внести наді до Державного земельного кадастру. Просить суд усунути перешкоди у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , яка є суміжною із садибою по АДРЕСА_1 шляхом приведення суміжних меж земельних ділянок у відповідність до меж фактичного користування власниками цими садибами, скасувати рішення державного нотаріуса Васильківської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області від 10.03.2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28663468, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 832631512207, номер відомостей про речове право: 13625629, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 28663106, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 832631512207, номер відомостей про речове право: 13625395.

Ухвалою від 13.06.2024 року провадження у справі відкрито та постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_5 надав суду заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.

Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про день та час розгляду справи повідомлені належним чином, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не надали.

Третя особа надала суду заяву про розгляд справи у відсутність представника Васильківської селищної ради, рішення просить прийняти на розсуду суду. Зазначає, що позивач не звертався до селищної ради для досудового врегулювання спору.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до такого.

ОСОБА_1 є власником садиби за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданим Васильківською державною нотаріальною конторою 25.02.2009 року.

Згідно з технічним паспортом на садибний (індивідувальний) житловий будинок площа земельної ділянки під будинком, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 становить 282 кв.м.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право власності на садибу за адресою: АДРЕСА_1 04.03.2016 року. з цієї ж інформації вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право спільної часткової власності на земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 1220782200:03:002:0064 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що розташована по АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу, виданого 04.03.2016 року, посвідченим державним нотаріусом Васильківської державної нотаріальної контори, а ОСОБА_3 набула право власності ще й на земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 0,6 га кадастровий номер 1220782200:03:002:0065 за вищевказаною адресою.

З інформації Васильківської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області від 30.05.2024 року вбачається, що право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_1 не оформлено; право власності на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок з господарськими спорудами і будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_2 оформлено.

Статтею 15ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Статтею 14Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК Україниправо власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно з частиною першоюстатті 79-1ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Частинами першою, другою статті 116ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2ст. 120 ЗК України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 319 ЦК Українивласник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК Українивстановлено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391ЦК України та статті 155ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Суд повинен установити: чи були порушені, не визнані, обмежені або оспорені права, свободи чи інтереси цієї особи; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно достатті 152 Земельного кодексу Українидержава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Спір у цій справі виник між користувачем та власниками суміжних земельних ділянок, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом приведення суміжних меж земельних ділянок у відповідність до меж фактичного користування ними, вказують на застосування нею у цій частині неефективного способу захисту своїх прав.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зістаттею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року в справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Згідно зі ст. 12ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад і передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу.

Частина першастатті 116 ЗК Українивстановлює, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки шляхом безоплатної приватизації відбувається за правилами та в порядку, визначенимистаттею 118 цього Кодексу.

Громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначенихстаттею 122 цього Кодексу.

Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність (стаття 118 ЗК України).

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Тобто, належним способом захисту у даному випадку є визнання недійсним рішення органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування щодо затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, суд зазначає, що суд як орган, наділений повноваженнями здійснювати правосуддя у, зокрема, цивільних справах, а також вирішувати правові суперечки між сторонами в процесуальному порядку, встановленому чинним законодавством, не уповноважений приводити у відповідність межі земельних ділянок.

За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 про усуненняперешкод вкористуванні земельноюділянкоюзадоволенню не підлягають та у їх задоволенні слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Васильківська селищна рада Синельниківського району Дніпропетровської області про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки.

2. Судові витрати залишити за позивачам.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скаргана рішеннясуду можебути поданадо Дніпровськогоапеляційного судучерез Васильківськийрайонний судДніпропетровської областіпротягом тридцятиднів здняйогопроголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя І.Г. Битяк