Рішення

від 13.12.2024 по справі 679/1948/24

НЕТІШИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 2-о/679/78/2024

Справа № 679/1948/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 року

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі:

головуючого судді Безкровного І.Г.,

за участю секретаряс/з Хвещук К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин Хмельницької області в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Нетішинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник адвокат Пеліх Євгенія Ігорівна, звернувся до Нетішинського міського суду Хмельницької області із заявою про встановлення факту смерті своєї матері ОСОБА_2 у м. Бердянськ Бердянського району Запорізької області, що розташоване на тимчасово окупованій території України, у зв`язку з чим зареєструвати смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану не вбачається можливим. Встановлення даного факту необхідно заявнику для оформлення спадщини.

Заявник тайого представникПеліх Є.І. у судове засідання не з`явилися, остання надала заяву про розгляд справи за їх відсутності в якій також вказала, що підтримує подану заяву та наполягає на її задоволенні.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду заяви повідомлявся належним чином, про причину своєї неявки не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань суду не надав.

Розглянувши цивільну справу в межах заявлених вимог, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши та оцінивши за своїм внутрішнім переконанням докази як окремо, так і в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 та п. 8 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадженнясправи про встановлення фактів, що мають юридичне значення; суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно ч. 1 ст. 317ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» № 2398-VI від 01.07.2010 державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Згідно з п. 1 гл. 5 розд. III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000, підставою для державної реєстрації смерті, крім іншого, можуть бути: 1) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України № 545 від 08.08.2006, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024 (лікарське свідоцтво про смерть); 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.

Відповідно до п.п. 13, 18 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995 суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин. Рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають відповідні органи, а є лише підставою для їх одержання.

Судом встановлено, що згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Бердянськ Бердянського району Запорізької області та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14, 15).

Заявник ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Кутаїсі Грузія, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та є сином ОСОБА_2 (а.с. 12, 16).

Заявником на підтвердження викладених у заяві обставин щодо смерті матері на тимчасово окупованій території України було надано суду довідку про смерть № С-04182 та свідоцтво про смерть від 15.11.2024, видані «Територіальним відділом РАГС міста Бердянськ і Бердянського району Управління РАГС Запорізької області», відповідно до якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка м. Бердянськ Запорізької області, померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Бердянськ Бердянського району Запорізької області, причина смерті: застійна серцева недостатність, атеросклеротична хвороба серця. Крім того,на підтвердженняфакту смертісвоєї матеріна тимчасовоокупованій РосійськоюФедерацією територіїУкраїні заявникомбуло наданосуду свідоцтвопро поховання ОСОБА_2 від 07.11.2024 (а.с. 11).

Є загальновідомоюобставиною,що м. Бердянськ Бердянського району Запорізької області натепер розташоване на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15.04.2014 будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченимичастиною другоюцієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави-члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (рішення від 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (рішення від 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (рішення від 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих defacto органів та інститутів (окупаційної влади) далеке від абсолютного. Для людей, які проживають на цій території, життя триває і це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до наведеного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, які проживають на цій території, всіх їхніх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать». При цьому за логікою цього рішення визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (рішення у справі «Кіпр проти Туреччини» від 10.05.2001, §§92, 96). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (§142) наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території перебуває під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)».

Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, розташованими на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, як доказів, оскільки суд бере до уваги, що можливості збору доказів смерті особи на цій території очевидно є обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації прав заявника, зокрема щодо оформлення спадщини.

Факт, який просить встановити заявник, має для нього юридичне значення, оскільки необхідний для оформлення спадщини.

За таких обставин, суд вважає за необхідне задовольнити заяву ОСОБА_1 повністю та встановити факт смерті його матері на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України.

Також згідно з п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання цього рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 5, 10, 11, 13, 76-82, 89, 258, 259, 263-265, 293, 294, 315, 319, 430 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Нетішинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України задовольнити повністю.

Встановити факт того, що громадянка України ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженка м. Бердянськ Бердянського району Запорізької області, РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) померла ІНФОРМАЦІЯ_4 в м. Бердянськ Бердянського району Запорізької області України.

Допустити негайне виконання цього рішення.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня складення рішення суду. Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заявник: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; місце проживання: АДРЕСА_2 ).

Представник заявника: адвокат Пеліх Євгенія Ігорівна (РНОКПП НОМЕР_3 ; адреса місця роботи: АДРЕСА_3 ).

Заінтересована особа: Нетішинський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Шепетівському районі Хмельницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний код 33183295; місцезнаходження: Хмельницька область, Шепетівський район, м. Нетішин, вул. Шевченка, буд. 3).

Суддя І.Г. Безкровний