Постанова

від 10.12.2024 по справі 689/1367/24

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Хмельницький

Справа № 689/1367/24

Провадження № 22-ц/4820/2224/24

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Гринчука Р.С., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 689/1367/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Солобковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання права власності на житловий будинок.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційної скарги, суд

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили визнати за ними, за кожним окремо, право власності по 1/2 частці спільної сумісної власності у житловому будинку із господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивачі посилалися, що 23 вересня 1978 року вони одружилися. Приблизно у 1980 році придбали у власність будинок по АДРЕСА_1 , однак договір купівлі-продажі до тепер не зберігся. На даний вони не можуть посвідчити своє право власності на будинок в Державному реєстрі речових прав, оскільки, відсутні документи, що посвідчують право власності на земельну ділянку, призначену для його обслуговування. Земельну ділянку для обслуговування цього будинку не можуть сформувати, оскільки розробнику документації із землеустрою необхідно надати інформацію із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про те, що вони є власники свого будинку, а такого документу вони не можуть надати, саме тому вони змушені звертатися до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Рішенням Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не погодилися з таким рішенням суду першої інстанції, подали апеляційну скаргу, вважають його незаконним та необгрунтованим. Посилаються, на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, оскільки на титульному аркуші погосподарської книги № 6 Солобковецької сільської ради Хмельницького району, яка була надана до позовної заяви чітко видно роки її ведення»1980,1981,1982 роки, що чітко видно і на її копіях. Посилання суду на незрозумілість адреси, за якою розташоване домоволодіння є необгрунтованими, оскільки порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначається спеціальним нормативним актом, відповідно до вказівок по веденню книг погосподарського обліку в сільських радах народних депутатів, не було передбачено написання вилиці у селі, а найменування вулиць в сільській місцевості розпочалося із 05 серпня 1992 року, коли в сільській місцевості розпочалася інвентаризація нерухомого майна. Таким чином, будинок, на який просять визнати право власності і який належить апелянтам, на час його прибдання не мав адреси із зазначенням вулиці, тому що тоді назв вулиць ще не було. Також апелянти вказують на упередженість судді Шевчик О.М., яка розглядала справу у зв`язку з чим їй було заявлено відвід, однак судом відмовлено у його задоволенні. Апелянти зазначають, що в ході розгляду справи Солобковецька сільська рада Хмельницького району, не заперечувала проти задоволення позовних вимог, однак суд безпідставно відмовив у позові.

З огляду на доводи викладені в апеляціній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять скасувати рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.

Відповідно до статті 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення нормпроцесуального праває обов`язковоюпідставою дляскасування судовогорішення судупершої інстанціїта ухваленнянового судовогорішення,якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

За нормами ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 23 вересня 1978 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі посилалася, що у 1980 році вони на підставі договору купівлі-продажу придбали будинок АДРЕСА_1 .

Договір купівлі-продажу будинку не зберігся, у зв`язку з чим вони позбавлені можливості оформити своє право власності на придбаний будинок, тому просили визнати за ними, за кожним окремо, право власності по 1/2 частці спільної сумісної власності у житловому будинку із господарськими будівлями та спорудами, які знаходяться по АДРЕСА_1 .

На підтримання заявлених позовних вимог, позивачами надано до суду технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлі та спорудами за адресою АДРЕСА_1 ; копії сторінок погосподарської книги № 6 за 1980-1982 року та за 1991-1994 роки; довідку КП «Ярмолинецьке БТІ» № 292 від 20.03.2024; рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій; Інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомого майна; виписку з погосподарської книги №6 Солобковецької сільської ради за 2021-2025 роки.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України «Про власність» ( в редакції, яка діяла від 07.02.1991) майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

За нормамист.100ЦК УРСР (у редакції 1963 року) в особистій власності громадян можуть бути предмети вжитку, особистого споживання, комфорту і підсобного домашнього господарства, жилий будинок і трудові заощадження.

Згідно з ч.2 ст.112 ЦК УРСР ( у редакції 1963 року) розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Відповідно дост.128 ЦК УРСР ( у редакції 1963 року) право власності(правооперативного управління)у набувачамайна задоговором виникаєз моментупередачі речі,якщо іншене передбаченозаконом абодоговором. Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету районної, міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу.

В той же час відповідно до ст.328ЦК України (2004 року в редакції, яка діє на момент подачі позову) передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно статті 392ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно.

Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції).

Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачі вказують, що будинок по АДРЕСА_1 був ними придбаний у 1980 році, на підставі договору купівлі-продажу, при цьому не зазначають фізичних чи юридичних осіб, в яких вони придбали спірний будинок.

Згідно ст.227 ЦК УРСР ( у редакції 1963 року) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до статей 626-628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Статтею 50 ЦПК Українивизначено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права і обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Згідно з частинами першою, другою, третьою статті 51ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (або непред`явлення позову до належного відповідача (співвідповідача)) не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. Вказане може бути підставою для відмови у задоволенні заявлених позовних вимог.

Отже, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17квітня 2018 року у справі №523/9076/16. Верховний Суд у постанові від 28 жовтня 2020 року в справі №761/23904/19 вказав, що визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

У позовній заяві вказано, що позивачі у 1980 році придбали у власність будинок, однак договір купівлі-продажу домоволодіння дотепер не зберігся.

Однак позивачі не вказали фізичних чи юридичних осіб, в яких придбали спірний будинок, хоча в разі укладення позивачами договору купівлі-продажу спірного житлового будинку даний договір мав бути посвідчений нотаріально та зареєстрований у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.

В зв`язку з цим позивачі в разі втрати ними примірнику договору купівлі-продажу мали можливість встановити в кого вони придбали спірний будинок, також вказану обставину щодо власника будинку в період до 1980 року можна було встановити шляхом перевірки по господарських книг Солобковецької сільської ради за період до 1980 року.

З врахуванням підстав позову слід дійти висновку, що відповідачами по даній справи мав бути власники спірного будинку або їх правонаступники, з яким позивачі уклали договір купівлі-продажу даного будинку.

При цьому позивачі не довели, що фізична особа, в якої вони придбали будинок, померла та в неї відсутні правонаступники, а в разі придбання будинку в юридичної особи, така юридична особа ліквідована без правонаступника.

Таким чином, враховуючи, предмет і підстави позову, Солобковецька сільська рада не є належним відповідачем у даній справі, оскільки спірний будинок був придбаний згідно договору купівлі-продажу, це майно не мало статусу безхозайного домоволодіння та відсутні дані, що спірний будинок перебував у власності у Солобковецької сільської ради і саме даною юридичною особою був відчужений позивачам за відплатним договором.

При цьому суд першої інстанції вказані обставини не з`ясував, не роз`яснивпозивачу його права, зокрема, щодо можливості залучення до участі у справі попереднього власника будинку або його правонаступників та не вирішив цього питання в порядку, передбаченому статтями 50, 51 ЦПК України, не попередив позивача про наслідки вчинення або невчинення вказаних процесуальних дій.

Суд апеляційної інстанції позбавлений права на стадії перегляду справи в апеляційному порядку вирішувати питання щодо зміни процесуального статусу осіб, які беруть участь в справі, та залучати співвідповідачів.

Без залучення вказаних осіб розгляд справи та ухвалене за наслідками такого розгляду рішення не слід вважати такими, що відповідають обставинам, що мають значення для справи, та вимогам закону.

Таким чином,оскільки вирішитиданий спірбез участіпопереднього власника,який відчуживпозивачам будинок,неможливо,а судомне встановлено що фізична особа, в якої вони придбали будинок, померла та в неї відсутні правонаступники, а в разі придбання будинку в юридичної особи, така юридична особа ліквідована без правонаступника, вказані особи мають бути належними відповідачами в даній цивільній справі з метою недопущення порушення їх майнових прав.

Приймаючи до уваги вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав порушення норм процесуального права, а саме прийняття судового рішення про права та інтереси осіб, яка не була залучені до участі в розгляді справи і пред`явлення позову не до всіх належних відповідачів.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

В позові ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Солобковецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання права власності на житловий будинок відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 грудня 2024 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Т.В. Спірідонова