Рішення

від 12.12.2024 по справі 636/3759/24

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 636/3759/24 Провадження 2/636/1716/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 місто Чугуїв

Чугуївський міський суд Харківської області у складі:

головуючогосудді Золотоверхої О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чугуїв позовну заяву ОСОБА_1 до державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва національної академії аграрних наук України, про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

28.05.2024 представник позивача адвокат Шестіріков А.В., який діє на підставі ордеру про надання правничої (правової) допомоги, звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просив стягнути з останнього на користь позивача грошові кошти у розмірі 835173.60 грн. (не виплачені кошти за виконану роботу в лютому 2022 року, компенсація за невикористані відпустки, за затримку розрахунку при звільненні).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 07.09.2019 по 21.12.2023 позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем. 21.12.2023 позивач був звільнений із займаної посади відповідно до наказу №333-к від 21.12.2023. При цьому відповідачем не було здійснено повний розрахунок з працівником за виконану роботу в лютому 2022 року, а також не виплачено компенсацію за невикористану відпустку за весь час роботи. За час роботи на підприжмсті заробітна плата позивача складала: 2019, 2020 20000.00 грн./місяць, 2021, 2022 -28000.00 грн./місяць, таким чином компенсація за невикористані відпустки складає 68000.00 грн., невиплачена заробітна плата за лютий 2022 року 28000.00 грн. Крім того, середній заробіток підлягає стягненню за період з 01.03.2022 по 01.05.2024 у розмірі 739173.60 грн. Таким чином, загальна сума до стягнення складає 835173.60 грн.

Від представника відповідача Радченко А.В. надійшов відзив на позов, в якому вона просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що у позовній заяві Позивач зазначає, що при звільненні Відповідачем не було здійснено повний розрахунок з працівником за виконану роботу в лютому 2022 року, а також зазначає, що за час роботи, заробітна плата Позивача складала в 2019 2020 роки 20 тисяч гривень, а 2021-2022 роки 28 тисяч гривень, однак при цьому, Позивач не надає жодного розрахункового листка на підтвердження зазначеної ним інформації щодо суми, що підлягала виплаті. Також інформація про оклад працівника і тарифну ставку не відображена в наказі про прийняття на роботу (підписаного Позивачем, з чого слідує що Позивач з цим погодився та був ознайомлений зі змістом наказу). Відповідно до строкового трудового договору від 06 вересня 2019 року, що був укладений між Позивачем та Відповідачем, п. 4.1. працівнику був встановлений посадовий оклад у розмірі 15 000 грн. на місяць. Строк дії даного строкового договору був до 31 грудня 2019 року. Крім того п. 4.3. договору зазначав про те, що працівник правом на відпустку або заміну її грошовою компенсацією не користується. Договір підписаний Позивачем, що свідчить про обізнаність та погодження Позивачем таких умов договору, в тому числі що стосується відпустки. Також, звертаємо увагу суду, що при розрахунку заробітної плати на підприємстві для кожного працівника формується відповідний Розрахунковий листок де зазначається кількість відпрацьованих днів і годин у місяць, нарахована сума, утримані податки та сума до виплати. В Державному підприємстві «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інституту тваринництва національної академії аграрних наук України такі розрахункові листки щомісячно видавались працівникам. Однак Позивачем дані документи на підтвердження заявлених позовних вимог також не надано, як і не надано доказів звернення до підприємства після лютого 2022 року та після свого звільнення з вимогами про здійснення розрахунків. Також, Позивачем не зазначено причин відсутності розрахункових листків у працівника. Відповідно, позовні вимоги, та суми зазначені позивачем є не обґрунтованими, та документально не підтвердженими. Відповідно до наданих Відповідачем розрахункових листів Позивача за січень березень 2022 року, та січень, липень 2024 р. заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 18 867 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, Відповідач зазначає наступне. 24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким встановлено, що роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили. Разом з тим, форс-мажор звільняє лише від відповідальності за порушення зобов`язання, а не від самого обов`язку виплати зарплати. Тобто, за першої ж нагоди, як тільки підприємство відновить свою діяльність, роботодавець повинен виплатити працівникам усі суми невиплаченої своєчасно зарплати. Отже, якщо у роботодавця немає об`єктивної можливості вчасно виплачувати працівникам заробітну плату через війну, то такого роботодавця не буде притягнуто за це до відповідальності. При цьому невиплата зарплати не допускається, можливе лише відтермінування її виплати через форс-мажор. Можливість застосування форс-мажору у трудових відносинах підтверджено постановою Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6- 2159цс15. Відповідач звертає увагу суду на наявність форс мажорних обставин та наявності підстав для звільнення від відповідальності Відповідача за несвоєчасний розрахунок при звільнені, з огляду на наступні обставини. Населений пункт, с. Гонтарівка, Чугуївського району, Харківської області було окуповане з 24.02.2022 року. Підприємство перебуває на території зазначеного населеного пункту та територіально розташоване поблизу державного кордону України та Російської Федерації. Село Гонтарівка, Чугуївського району, Харківської області було звільнено ЗСУ 12 вересня 2022 року. З 12.09.2022 року, територія с. Гонтарівка (яка входить до Старосалтівської селищної територіальної громади) включена Наказом Мінреінтеграції від 20 лютого 2023 року № 56 до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих. З 10.05.2024 - Вовчанська міська територіальна громада включена до Переліку територій активних бойових дій, що затверджений Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 року №309 «Про затвердження переліку територій на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією». Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань основним видом діяльності Відповідача є 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур. Таким чином, здійснення господарської діяльності для відповідача з 24.02.2022 року є неможливим внаслідок дії форс-мажорних обставин, а саме військової агресії російської федерації та її наслідків у вигляді замінованих сільськогосподарських угідь, а також постійних ракетних (і не тільки) обстрілів як території Харківської області в цілому, так і території Старосалтівської селищної громади Чугуївського (колишнього Вовчанського) району. Згідно загально відомих відомостей та наявної на сайті Харківської обласної військової адміністрації інформації, населені пункти які перебували в окупації, та розташовані в них земельні ділянки можуть бути заміновані (близько 500000 га землі). Оскільки основним видом діяльності відповідача є вирощування зернових культур (крім рису), бобових і насіння олійних культур, вбачається наявність форс мажорних обставин, які призвели до неможливості здійснювати діяльність та своєчасно виплачувати заробітну плату. Таким чином підстави для задоволення наразі позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку відсутні, оскільки відсутня вина Відповідача.

Представник позивача надав заяву, в якій позов підтримав, просив його задовольнити та розглянути справу без їх участі.

Представник відповідача в судові засідання, призначені на 01.08.2024, 24.09.2024, 29.10.2024 та 12.12.2024 не з`явився, в матеріалах справи наявний відзив на позов, та заяви представника відповідача ОСОБА_2 про відкладення судового засідання, призначеного на 01.08.2024. Відомостей щодо причин неявки у судові засідання, призначене на 24.09.2024 та 12.12.2024 матеріали справи не містять, заяв про розгляд справи без їх участі до суду не надходило.

Суд, розглянувши позовну заяву, повно та всебічно дослідивши надані докази встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Суд установив, що згідно копії трудової книжки НОМЕР_1 , заповненої 21.06.2001, на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.7-8) вбачається, що згідно наказу №107-кр від 06.09.2019, 07.09.2019 позивач прийнятий на посаду охоронця на підприємство відповідача. Згідно наказу №333-К від 21.12.2023, 21.12.2023 звільнений з господарства за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.

З копії наказу (розпорядження) №107-к/р від 06.09.2019 про прийняття на роботу (а.с.69), вбачається що позивача з 07.09.2019 прийнято на роботу по договору на посаду охоронника.

Згідно копії трудового договору (строкового трудового договору) від 06.09.2019 (а.с.70-72), укладеного між сторонами, позивачу встановлено посадовий оклад у розмірі 15000.00 грн. на місяць; можуть встановлюватись надбавки та інші заохочення за інтенсивність і високу якість роботи та інші показники діяльності; працівник правом на відпустку або заміну її грошовою компенсацією не користується: строк дії договору до 31.12.2019. Крім того у договорі передбачено також робочий час, відповідальність сторін, зміна/припинення та розірвання договору та інші умови.

16.04.2024 представником позивача адвокатом Шестіріковим А.В. на адресу відповідача направлено претензію б/н б/д (а.с.10-11) з вимогою повідомити про розмір заборгованості із заробітної плати та компенсації за невикористані відпустки позивача, виплату належних позивачу сум (на підтвердження направлення надано копію поштового відправлення від 16.04.2024 а.с.12).

Згідно копії наказу №333-К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) від 21.12.2023 (а.с.76) позивач звільнений 21.12.2023 за власним бажанням.

Як вбачається з копій розрахункових листків (а.с.74-75) станом на кінець січня 2022 борг підприємства перед позивачем складає 22104.00 грн. (оклад 28000.00 грн.), кінець лютого 2022 19139,00 грн. (оклад 25000.00 грн.), березень 2022 18867.00 грн., січень 2024 18867.00 грн., липень 2024 18867.00 грн.

До суду надано копії доповідних записок ОСОБА_3 від 27.02.2024 (а.с.47), ОСОБА_4 від 07.03.2024 (а.с.53), ОСОБА_5 від 27.02.2024 (а.с.54) ОСОБА_6 від 02.03.2024 (а.с.55), згідно яких на території підприємства (відповідача) знаходитись небезпечно через військову агресію рф, повітряні тривоги та наближеність зон ведення бойових дій. На підтвердження вказаного надано і фотокопії (а.с.48-53).

Стаття 43 Конституції України гарантує, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці» заробітна платаце винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (ч.1 ст.21 Закону України «Про оплату праці»).

Відповідно до ч. 5 ст. 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Згідно ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ч.1 ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Суд зазначає, що згідно наявних у матеріалах справи доказів заборгованість підприємства перед позивачем станом на кінець лютого 2022 року (місяць, за який позивач просить стягнути невиплачену суму заробітної плати) становить 19139.00 грн.; у березні 2022 року виплачено підприємством 272.00 грн., станом на липень 2024 року заборгованість складає 18867.00 грн. Позивачем до суду не надано жодного доказу на підтвердження зазначених у позові сум щодо розміру окладу за лютий 2022 року (позивачем зазначено 28000.00 грн., згідно розрахункового листка 25000.00 грн.) та щодо повного непроведення підприємством оплати заробітної плати за лютий 2022 року (згідно розрахункового листка у лютому 2022 виплачено 23090.00 грн.).

У зв`язку з викладеним, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача суму невиплаченої заробітної плати у розмірі 18867.00 грн., яка підтверджується наданими до суду доказами.

Щодо грошової компенсації за невикористану відпустку суд зазначає наступне.

Згідно ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ч.1 ст. 75 КЗпП України Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Як слідує з ч.1-6 ст. 79 КЗпП України щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації. У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року. Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Поділ щорічної відпустки на частини будь-якої тривалості допускається на прохання працівника за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів.

Згідно ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Як вбачається з наявних у справі матеріалах позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем з 06.09.2019 по 21.12.2023, тобто понад 4 роки. Зазначене сторонами не оспорюється. Посилання представника позивача на п.4.3 Трудового договору щодо не користування працівником право на відпустку або заміну її на грошову компенсацію суд вважає таким, що не заслуговує на увагу.

Проте суд також зазначає, що сторонами взагалі не надано жодних належних та допустимих доказів щодо надання/не надання позивачу відпусток, тобто з наявних матеріалів суд позбавлений можливості встановити, чи надавалася/не надавалася позивачу відпустка за період роботи, чи оплачувалась/не оплачувалась така відпустка, чи отримував/не отримував позивач компенсацію за невикористану відпустку.

Таким чином суд вважає за доцільне відмовити у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача суми у розмірі 68000.00 грн. як компенсації за невикористані віпустки.

Відповідно до ст. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановленийчастиною першоюцієї статті.

Згідно з абз. 1, 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженогоПостановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100(далі - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. Обчислення середньоїзаробітної платидля виплатикомпенсації заневикористані відпустки,на якіпрацівник набувправо до31грудня 2023р.,проводиться виходячиз виплат,нарахованих у2023році. Працівникові,який пропрацювавна підприємстві,в установі,організації чиу фізичноїособи -підприємця абофізичної особи,які вмежах трудовихвідносин використовуютьпрацю найманихпрацівників,менше року,середня заробітнаплата обчислюєтьсявиходячи звиплат зафактичний часроботи,тобто зпершого числамісяця післяоформлення нароботу допершого числамісяця,в якомунадається відпусткаабо виплачуєтьсякомпенсація заневикористану відпустку,матеріальна (грошова)допомога.Якщо працівникаприйнято (оформлено)на роботуне зпершого числамісяця,проте датаприйняття нароботу єпершим робочимднем місяця,то цеймісяць враховуєтьсядо розрахунковогоперіоду якповний місяць. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягомостанніх двохкалендарних місяців,що передуютьмісяцю,в якомувідбувається подія,з якоюпов`язана відповіднавиплата,працівник непрацював,середня заробітнаплата обчислюєтьсявиходячи звиплат запопередні двамісяці роботи. Час,протягом якогопрацівник згідноіз законодавствомне працюваві заним незберігався заробітокабо зберігавсячастково,виключається зрозрахункового періоду.З розрахунковогоперіоду такожвиключається час,за якийвідсутні даніпро нарахованузаробітну платупрацівника внаслідокпроведення бойовихдій підчас діївоєнного стану. Якщо у працівника відсутній розрахунковий період, то середня заробітна плата обчислюється відповідно до абзацівтретього - п`ятогопункту 4 цього Порядку.

Оскільки позивач звільнений у грудня 2023 року, тому при розрахунку середнього заробітку позивача проводиться виходячи з виплат за лютий та січень 2022 року (останні відомі дані щодо розміру нарахованої заробітної плати згідно наявних матеріалів).

Згідно з Розрахунковими листами за січень - лютий 2022 року, розмір нарахованої заробітної плати позивача складає: за січень 2022 року 28000.00 грн (до вирахування податків і зборів), за лютий 2024 року 25000.00 грн.

Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період

Середньоденну заробітну плату позивача судом визначено шляхом ділення загальної заробітної плати за січень-лютий 2022 року (53000.00 грн) на число відпрацьованих робочих днів відповідно до розрахункових листів (48 днів, з яких 24 дні у січні 2022 року та 24 дні у лютому 2022 року), та встановлено, що розмір середньоденної заробітної плати складає 1104.17 грн (до вирахування податків і зборів).

Таким чином, враховуючи, що позивач був звільнений 21 грудня 2023 року, а фактичний розрахунок відповідачем проведений не був, станом на день винесення рішення 12.12.2024, строк затримки виплати належних позивачу сум складає 11 місяців 21 день.

Враховуючи положення ст. 117 КЗпП України (у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначеністаттею 116цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) суд вважає за доцільне стягнути середньомісячний заробіток за затримку розрахунку при звільненні у межах 6 місячного строку (що з 22.12.2023 (наступний день після звільнення) по 21.06.2024 складає 183 календарних дні). Тобто сума середньомісячного заробітку за вказаний час затримки в загальному розмірі складає 202063,11 грн. (1104.17 грн. * 183 календарних дні).

Відповідно до ч. 3ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану»роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.

Таким чином, тягар доказування наявності обставин, передбачених ч. 3ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», покладається саме на роботодавця, тобто відповідача у цій справі.

Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК Україникожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1ст. 76 ЦПК України).

Відповідно дост.77,78,79,80ЦПКУкраїни належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.Суд не бере до уваги докази,що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3ст. 89 ЦПК України).

Надаючи оцінку доводам відповідача про те, що затримка розрахунку при звільненні з позивачем сталася не з вини підприємства та його посадових осіб, а внаслідок обставин непереборної сили, суд виходить з наступного.

Суд наголошує, що згідно з ч. 5ст. 81 ЦПК Українидокази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4ст. 12 ЦПК України).

Таким чином, саме відповідач зобов`язаний подати докази, на підставі яких суд може встановити наявність обставин для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строків оплати праці позивача. У разі неподання таких доказів, ризик негативних наслідків, лежить саме на відповідачеві, як на стороні, яка не подала відповідні докази та не довела наявність обставин, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень проти позову.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 травня 2018 року у справі №337/6455/15-ц, який є обов`язковим для врахування згідно з ч. 4ст. 263 ЦПК України, скрутне матеріальне становище, відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, навіть у разі доведення відповідачем цих обставин, не звільняють останнього від відповідальності, передбаченоїстаттею 117 КЗпП України.

Щодо посилань відповідача на лист Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 №2024/02.0-7/1, відповідно до якого введення на території України з 24лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією РФ проти України, єфорс-мажорними обставинам, тобто обставин непереборної сили, а тому є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за несвоєчасний розрахунок з позивачем, суд зазначає наступне.

Частиною першоюстатті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні»встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Верховний суд у своїй практиці виокремив наступні елементи форс-мажорних обставин: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; і найголовніше - унеможливлюють виконання зобов`язань за даних умов здійснення господарської діяльності (постанова Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 904/3886/21).

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов`язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.

Важливо, що така позиція органу правосуддя зовсім не зводить нанівець принцип звільнення від доказування у разі існування загальновідомих фактів (ч. 3ст. 82 ЦПК України), навпаки - вказує лише на необхідність підтвердження існування форс-мажору по відношенню до конкретного суб`єкта правовідносин в конкретних умовах. Отже, форс-мажор як обставина непереборної сили потребує доведення і належного правового оформлення сторонами в судовому процесі. Саме по собі існування таких надзвичайних і невідворотних обставин не звільняє сторону від відповідальності за порушення взятих на себе зобов`язань.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 21 вересня 2022 року у справі № 911/589/21, від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21, сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.

З відкритих джерел вбачається, що Торгово-промислова палата 28 лютого 2022 року розмістила на своєму офіційному сайті лист, яким засвідчила, що збройна агресія РФ є форс-мажорною обставиною в контексті українського законодавства.

Проте, суд враховує, що зазначений лист не є правовою підставою для невиконання покладених на відповідача зобов`язань, і лише в сукупності з іншими належними, допустимими,достовірними та достатніми доказами він може засвідчити існування форс-мажорних обставин у справі, що розглядається.

Таким чином, враховуючи ненадання відповідачем належних, допустимих та достовірних доказів того, що саме внаслідок військової агресії РФ проти України, відповідач не мав об`єктивної можливості виконати свій обов`язок щодо здійснення остаточного розрахунку з позивачкою в день її звільнення, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за затримку остаточного розрахунку з позивачем.

Такий висновок суду ґрунтується на тому, що відповідач не надав доказів, що підприємство зупинило роботу у зв`язку з воєнним станом, частина працівників, керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов`язки у зв`язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб`єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час дії воєнного стану. Надані відповідачем докази суд не вважає належними, оскільки копії доповідних записок складені представниками підприємства, тому не можуть вважатися неупередженими; надані фотоматеріали не підтверджують, що зображені на них місця/будівлі мають відношення саме до підприємства відповідача.

Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від відповідальності за затримку остаточного розрахунку з позивачем на підставі ч. 3ст. 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у зв`язку з чим стягує з відповідача на користь позивача затримку за час остаточного розрахунку при звільненні.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

У відповідності до положень ч. 3 ст. 12та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст.76ЦПКУкраїни доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК Українипередбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Положеннями ч. 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до положень ст.83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.

Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимоги про стягнення на користь позивача суми нарахованих, але не виплачених при звільненні грошових коштів, а саме: 220930,11 грн. (18867.00 грн. не виплачений розмір заробітної плати, 202063.11 грн. середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні).

З огляду на викладене позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно доч.ч.1,2,п.1ч.3ст.133 ЦПКУкраїни судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно доч.ч.1,2,8ст.141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позовуна відповідача; у разі відмови в позовіна позивача; у разі часткового задоволення позовуна обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Оскільки позивач при зверненні до суду звільнений від сплати судового збору на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», сума судового збору, установленого за звернення позивача до суду з такою вимогою, підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

Керуючись ст.ст. 12, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 352, 354, 355, пп.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва національної академії аграрних наук України, про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні, - задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 01203834, адреса: Харківська область, Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) нараховану, але не виплачену суму заробітної плати у розмірі 18867.00 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 202063.11 грн., а в загальному розмірі 220930,11 грн. (двісті двадцять тисяч дев`ятсот тридцять гривень 11 копійок)

Стягнути з державного підприємства «Дослідне господарство «Гонтарівка» Інститут тваринництва національної академії аграрних наук України (код ЄДРПОУ 01203834, адреса: Харківська область, Чугуївський район, с. Гонтарівка, вул. Дмитрівська, 102) на користь держави судовий збір у розмірі 2209.04 грн (дві тисячі двісті дев`ять гривень 04 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя О. О. Золотоверха