Постанова

від 03.12.2024 по справі 914/1280/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Справа №914/1280/24

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Галушко Н.А.

суддівЖеліка М.Б.

Орищин Г.В.

секретар судового засідання Олех М.

за участю представників учасників процесу:

від позивача: Кавчук А.В.

від відповідача: не з`явився

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича від 08.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2523/24 від 09.09.24)

на рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 (повне рішення складено та підписано 19.08.2024, суддя Король М.Р.)

у справі № 914/1280/24

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ»

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича

про: стягнення 1 041 074,09 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Вирішення процесуальних питань під час розгляду справи.

Фізична особа-підприємець Томашевський Іван Михайлович участі уповноваженого представника в судове засідання 03.12.2024 не забезпечив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

22.10.2024 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення зазначеним учасникам справи ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, висновки Європейського суду з прав людини у справі «В`ячеслав Корчагін проти Росії», клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за відсутності представника відповідача.

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» до відповідача: Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича про стягнення 1 041 074,09 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконання відповідачем договірних зобов`язань в частині оплати за послуги оренди обладнання. Окрім того, у зв`язку з простроченням виконання зобов`язань позивачем нараховано пеню, інфляційні втрати та 3 % річних.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у даній справі позов задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» 499 754,00 грн. заборгованості, 200 188,40 грн. пені, 29 621,77 грн. 3% річних, 111 321,53 грн. інфляційних втрат та 15 616,11 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено

Рішення суду мотивована тим, що матеріали справи не містять доказів повернення майна з оренди у спірний період, так само як і відсутні докази оплати за користування орендованим майном, відтак, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 499 754,00 грн. підтверджені належними доказами та підлягають задоволенню.

Здійснивши власний перерахунок, заявлених до стягнення сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що здійснені позивачем розрахунки є арифметично вірними, відтак з відповідача підлягає стягненню 29 621,77 грн. 3% річних та 111 321,53 грн. інфляційних втрат.

Щодо пені, з огляду на заперечення відповідача та заявлення клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд, оцінивши в сукупності надані докази, беручи до уваги обставини, які призвели до виникнення боргу, та те, що відповідачем до подання позову у значній мірі виконано свої договірні зобов`язання, а також з огляду на розмір річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача за Договором оренди обладнання, суд дійшов висновку про зменшення розміру правомірно нарахованої пені, що підлягає стягненню з відповідача на 50% до 200 188,40 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу.

Фізичною особою-підприємцем Томашевським Іваном Михайловичем подано апеляційну скаргу від 08.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2523/24 від 09.09.24) в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у даній справі в частині стягнення пені в сумі 190188,40 грн. та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Зокрема, скаржник зазначає, що 3% річних за користування грошовими коштами в сумі 29621,77 грн та інфляційні втрати в сумі 111321,53 грн. покривають всі можливі збитки позивача, а тому стягнення з відповідача 200188,40 грн. пені є надмірною та непосильною відповідальністю для боржника (відповідача).

Окрім того, звертає увагу суду, що 07.08.2024 ним було подано дві заяви про долучення до справи доказів обставин, на які посилався відповідач у відзиві на позов в частині зменшення неустойки, а саме супровідного листа та постанови державного виконавця про розшук майна боржника від 31.07.2024, а також, листа відділу ДВС від 31.07.2024, який містить інформацію про стан виконавчого провадження щодо боржника (відповідача). Вказані докази отримані відповідачем 07.08.2024 (рекомендованим листом), датовані 31.07.2024, і відповідно не могли буди надані разом з відзивом на позов, однак, під час судового засідання з`ясувалося, що до вказаних вище електронних заяв відповідача не були прикріплені самі докази, відтак, представником відповідача було заявлене усне клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні на декілька днів, для направлення суду та позивачу ненадісланих доказів. Однак, господарський суд відмовив у цьому клопотанні, провів судові дебати та ухвалив рішення по суті. Відповідач вважає, що господарський суд безпідставно відмовив в оголошенні перерви у судовому засіданні для надання часу відповідачу подати докази на обгрунтування підстав для зменшення розміру неустойки.

Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, спростовуючи доводи апеляційної скарги, просить рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у даній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Процесуальні дії суду у справі.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.09.2024, вказану справу розподілено колегії суддів Західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді - доповідача) Галушко Н.А., суддів Желіка М.Б. та Орищин Г.В.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича від 08.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2523/24 від 09.09.24) залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 20.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича від 08.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2523/24 від 09.09.24) на рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у справі №914/1280/24, розгляд справи призначено на 22.10.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 22.10.2024 розгляд справи відкладено на 12.11.2024.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 06.11.2024 у зв`язку із перебуванням колегії суддів у відпустці (з 11.11.2024 по 15.11.2024), суд змінив дату і час розгляду апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича від 08.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2523/24 від 09.09.24) на 03.12.2024.

У судовому засіданні 03.12.2024 проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «БУДХАБ» та Фізичною особою - підприємцем Томашевським І.М. укладено Договір оперативної оренди обладнання №21-0807/1 від 08.07.2021р. (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1 Договору орендодавець надає орендарю у тимчасове оплатне користування (оренду) будівельну опалубку (в т.ч. окремі елементи опалубки, спеціалізовану тару для її транспортування), асортимент, кількість і вартість якого вказуються в актах прийому-передачі.

Відповідно до п. 2.1. Договору передача обладнання в оренду (з оренди) здійснюється на підставі акта (ів) прийому-передачі.

Орендна плата розраховується Орендодавцем щомісячно на підставі фактичної кількості днів користування обладнанням згідно з актами прийому-передачі обладнання (п. 4.2.1 Договору).

Орендодавець до 10 числа місяця, наступного за тим, за який нараховується орендна плата, надсилає Орендарю поштою (цінним листом з описом вкладення) оригінал підписаного та скріпленого печаткою Орендодавця акта наданих послуг в двох примірниках (п. 4.2.2 Договору).

Орендар зобов`язаний підписати і повернути один підписаний та скріплений печаткою оригінал акта наданих послуг до 20 числа місяця, наступного за тим, за який нараховується орендна плата.

У разі неповернення акта і відсутності письмової мотивованої відмови Орендаря від підписання цього акта, такий акт та сума орендної плати вважаються беззастережно визнаними Орендарем, а послуга - прийнятою в повному обсязі (п.4.2.3 Договору).

Орендар сплачує орендну плату щомісячно протягом 30 календарних днів з дня закінчення місяця, за який нараховується орендна плата (п.4.2.4 Договору).

Відповідно до п. 4.2.5 Договору при наявності заборгованості по орендній платі, суми оплат, що надходять від орендаря за цим договором, зараховуються орендодавцем як оплата орендної плати за більш ранній неоплачений період, незалежно від відомостей про призначення платежів, вказаних в платіжних документах орендаря.

У разі несвоєчасної сплати орендної плати, відшкодування вартості неповернутого (пошкодженого) обладнання, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми прострочення платежу за кожен день прострочення (п.7.1 Договору).

Строк позовної давності щодо стягнення пені становить три роки(п.7.7 Договору).

Так, орендодавець виставив орендарю Рахунок №67 від 08.07.2021 для внесення передоплати в сумі 400 000,00 грн.

Орендар здійснив оплату згідно з рахунком, що підтверджується копією платіжної інструкції від 09.07.2021р. № 1343.

На виконання Договору орендодавець передавав в оренду орендарю обладнання відповідно до актів приймання-передачі від 28.07.2021р. № 2101, від 05.08.2021р. № 2125, від 16.08.2021р. № 2199, від 08.02.2022р. № 2944, від 14.02.2022р. № 2937.

В матеріалах справи містяться Акти наданих послуг від 31.07.2021р. №128 на суму 250 462,00 грн, від 31.08.2021р. №145 на суму 640 749,00 грн, від 30.09.2021р. №189 на суму 558 575,00 грн, від 31.10.2021р. №224 на суму 431 116,00 грн, від 30.11.2021р. №273 на суму 40 852,00 грн, від 31.07.2022р. №93 на суму 178 000 ,00 грн, від 31.08.2022р. №116 на суму 100 000,00 грн. підписані та скріплені печатками сторін.

Загальна вартість послуг оренди за цими актами надання послуг становить 2 199 754,00 грн.

Орендар сплатив кошти в загальній сумі 1 700 000,00 грн відповідно до наступних платіжних інструкцій від 09.07.2021р. №1343 на суму 400 000,00 грн, від 06.08.2021р. №1456 на суму 200 000,00 грн, від 12.08.2021р. №1477 на суму 100 000,00 грн, від 02.09.2021р. №1612 на суму 100 000,00 грн, від 16.09.2021р. №1730 на суму 200 000,00 грн, від 13.10.2021р. №1872 на суму 200 000,00 грн, від 09.11.2021р. №1982 на суму 300 000 ,00 грн, від 21.12.2021р. №2149 на суму 200 000,00 грн.

Вказані кошти зараховані позивачем в рахунок оплати за наступними Актами наданих послуг від 31.07.2021р. №128 на суму 250 462 ,00 грн, від 31.08.2021р. №145 на суму 640 749,00 грн, від 30.09.2021р. №189 на суму 558 575,00 грн, від 31.10.2021р. №224 на суму 431 116,00 грн. (зараховано оплату в сумі 250 214,00 грн; залишок боргу за актом становить 180 902,00 грн).

Неоплаченими залишились послуги оренди за наступними актами надання послуг від 31.10.2021р. №224 на суму 431 116,00 грн (залишок боргу за актом становить 180 902 ,00 грн), від 30.11.2021р. №273 на суму 40 852 ,00 грн, від 31.07.2022р. №93 на суму 178 000 ,00 грн, від 31.08.2022р. №116 на суму 100 000,00 грн.

Загальна сума заборгованості становить 499 754,00 грн.

Позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про сплату боргу від 26.02.2024р. №24-2602, яка отримана відповідачем 27.03.2024, що підтверджується трекінгом відправлення №7902800646218 з веб-сайту АТ «Укрпошта».

Відповідач не сплатив борг та не надав відповіді на вимогу.

Відтак, позивач звернувся до суду з позовом до відповідача за захистом своїх прав та стягнення заборгованості в судовому порядку.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При цьому, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи приписи вищевказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів у даному випадку переглядає рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у даній справі в частині стягнення пені у сумі 200 188,40 грн.

Згідно із частиною першою статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За частиною другою статті 233 ГК України якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Схожі норми також містить частина третя статті 551 ЦК України, яка визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 ЦК України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Водночас закріплений законодавцем у статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18).

Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки

Аналогічні висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26 серпня 2021 року у справі № 911/378/17 (911/2223/20)].

При вирішенні питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суду також належить брати до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним усіх можливих заходів до виконання зобов`язання

Аналогічні висновки викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі N 910/11733/18, від 04 червня 2019 року у справі № 904/3551/18).

Також суду необхідно зважати на співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці

Аналогічні висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2019 року у справі №920/1013/18, від 26 березня 2020 року у справі № 904/2847/19).

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у справі № 911/2269/22 звертав увагу, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

Категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником

Аналогічні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі № 916/878/20).

Законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд із цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

У питаннях визначення підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 ГК України і частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Аналогічні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2023 року у справі №914/3231/16, від 10 серпня 2023 року у справі №910/8725/22, від 26 вересня 2023 року у справі № 910/22026/21, від 02 листопада 2023 року у справі № 910/13000/22, від 07 листопада 2023 року у справі №924/215/23, від 09 листопада 2023 року у справі № 902/919/22.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права

У справі, яка переглядається, вирішуючи питання зменшення пені, місцевий господарський суд, оцінивши відповідні аргументи і докази сторін та врахувавши, що основне зобов`язання відповідачем не виконано, а нарахована пеня становить більше 80% від основного зобов`язання, дійшов висновку, що така пеня є джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для позивача.

Тому, враховуючи визнання відповідачем суми основного боргу, клопотання відповідача про зменшення нарахованої суми пені, оцінивши в сукупності обставини та надані докази, беручи до уваги обставини, які призвели до виникнення боргу, та те, що відповідачем до подання позову у значній мірі виконано свої договірні зобов`язання, а також з огляду на розмір річних та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача за Договором оренди обладнання, суд зменшив розмір правомірно нарахованої пені, що підлягає стягненню з відповідача, на 50% до 200 188,40 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, при цьому враховує строки виникнення та тривалість (більше 2, 5 років) невиконання відповідачем своїх обов`язків щодо сплати орендних платежів, значний розмір заборгованості.

Окрім того, колегією суддів враховано, що відповідачу було відомо про існування у нього обов`язку з оплати заборгованості по орендних платежах ще до звернення з позовом та прийняття відповідного рішення у справі, і він міг, здійснивши своєчасну оплату, уникнути цих нарахувань або суттєво зменшити їх розмір.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Відповідач у відзиві на позовну заяву покликається на форс-мажорні обставини, у зв`язку з збройною агресією російської федерації, оскільки військові частини, з якими відповідач мав договірні відносини, перестали фінансуватися (всі кошти виділялися лише на озброєння), в зв`язку з чим відповідач не отримував кошти за виконану роботу.

Як наслідок, щодо відповідача відкрито ряд виконавчих проваджень та застосовано такий захід примусового виконання, як арешт майна (коштів) боржника.

Відповідач звернувся до військової частини із запитом про надання інформації про стан розрахунків між ними та щодо стану фінансування військової частини.

При цьому зазначено, що відповідні докази будуть подані суду після подачі відзиву.

В подальшому відповідачем подано дві ідентичні заяви про долучення доказів, а саме листа Гайворонського відділу державної виконавчої служби у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.07.2024 № 28725 та конверт, в якому вказаний лист надісланий представнику відповідача та листа Гайворонського відділу державної виконавчої служби у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.07.2024 № 28690 з додатком до матеріалів справи, в якій просив поновити строк на подачу відповідних доказів, однак вказаних доказів до заяви долучено не було.

В судовому засіданні представник відповідача заявляв клопотання про оголошення перерви в судовому засідання для долучення відповідних доказів, вказуючи причиною недолучення таких до відповідних заяв технічну помилку.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 166 ГПК України відзив повинен містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання.

Матеріали справи не містять доказів подання разом із відзивом заяви про неможливість долучення до матеріалів справи листа Гайворонського відділу державної виконавчої служби у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.07.2024 № 28725 та конверт, в якому вказаний лист надісланий представнику відповідача та листа Гайворонського відділу державної виконавчої служби у Голованівському районі Кіровоградської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 31.07.2024 № 28690 з додатком та їх долучення в майбутньому, лише констатовано про звернення до військової частини із запитом про надання інформації про стан розрахунків.

У відповідності до ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Крім цього, до апеляційної скарги скаржником також долучено відповідні листи, в обґрунтування поважності причин неподання таких до суду першої інстанції апелянт зазначає, про технічну помилку при формування відповідних заяв.

Згідно з приписами частини третьої статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що недолучення доказів з технічних причини не є тією обставиною, що об`єктивно не залежали від волі відповідача.

Відповідно до ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обгрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із п.1 ст.76 ГПК України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок судів обґрунтовувати свої рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів Західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у даній справі відповідає матеріалам справи, ґрунтується на вимогах чинного законодавства, прийняте з дотриманням норм процесуального та правильним застосуванням норм матеріального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення немає.

Відповідно до ст.129 ГПК України судовий збір за перегляд рішення в апеляційному порядку покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

1.Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Томашевського Івана Михайловича від 08.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2523/24 від 09.09.24) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 07.08.2024 у справі №914/1280/24 залишити без змін.

3.Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

5.Справу повернути до Господарського суду Львівської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 13.12.2024.

Головуючий суддяГалушко Н.А.

суддяЖелік М.Б.

суддяОрищин Г.В