Постанова

від 11.12.2024 по справі 916/5484/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 рокум. ОдесаСправа № 916/5484/23Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів: Богацької Н.С.,

Колоколова С.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність"

на рішення Господарського суду Одеської області

від 12 лютого 2024 року (повний текст складено 12.02.2024)

у справі № 916/5484/23

за позовом: Департаменту комунальної власності Одеської міської ради

до відповідача: Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність"

про виселення та стягнення 157 890,62 грн., -

суддя суду першої інстанції: Литвинова В.В.

місце винесення рішення: м. Одеса, проспект Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2023 до Господарського суду Одеської області До суду надійшла позовна заява Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" про виселення відповідача з нежитлових приміщень підвалу площею 64,2 кв.м, що розташовані за адресою: м. Одеса вул. Пушкінська 55 на користь позивача, стягнення з відповідача 157890,62 грн неустойки за прострочення повернення об"єкта оренди.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі №916/5484/23 (суддя Литвинова В.В.) позовні вимоги задоволено частково. Виселено Громадську організацію "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" з нежитлового підвального приміщення загальною площею 64,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська 55, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради. Стягнуто з Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди у розмірі 131575,52 грн. та 4920,67 грн. витрат зі сплати судового збору. В решті позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що саме відповідач не звернувся до Департаменту з заявою про продовження договору оренди у відповідні строки, та на сьогоднішній день у встановленому зазначеними вище нормами права порядку передбачена заява не надходила. Отже, відсутні будь-які підстави передбачені договором оренди або нормами чинного законодавства України, якими врегульовано правовідносини що виникли між Департаментом та відповідачем на підставі договору оренди, щоб на теперішній час вважати договір оренди дійсним, а правовідносини продовженим.

За таких обставин, суд вказав, оскільки продовження договору оренди відбувається відповідно до норм Закону України Про оренду державного та комунального майна № 157-ІХ, яким в свою чергу встановлений відповідний порядок щодо продовження договірних відносин, термін дії договору від 15.06.2004 № 33/7 закінчився 31.12.2020, тобто договір припинився у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено.

Так, суд першої інстанції встановив, що відповідач не виконав свій обов`язок щодо повернення орендованого майна та оформлення повернення наймачем орендованого майна шляхом підписання акта приймання-передачі нерухомого майна після закінчення строку договору. Разом з тим, доказів виконання вказаного обов`язку відповідач суду не надав, доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після закінчення строку договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі майна матеріали справи також не містять, і відповідачем такі докази не подавалися. За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне повернення орендованого майна.

Поряд з тим, місцевий господарський суд, перевіривши розрахунок позивача щодо стягнення з відповідача неустойки встановив, що його здійснено з безпідставним врахуванням сум ПДВ.

З огляду на що, суд здійснив власний розрахунок неустойки, виходячи з орендної плати без урахування 20% ПДВ та прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення неустойки підлягають частковому задоволенню в розмірі 131575,52 грн.

Також суд першої інстанції зазначив, що станом на день розгляду справи відповідач не надав суду доказів повернення позивачу нежитлового підвального приміщення загальною площею 64,2 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська 55. З огляду на що, вимога позивача про виселення відповідача підлягає задоволенню.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Громадська організація "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" 14.06.2024 звернулась до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі №916/5484/23 скасувати у повному обсязі і прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" про виселення та стягнення 157890,62 грн.

Так, скаржник зазначає, що Департаментом комунальної власності ОМР (як балансоутримувачем даного нерухомого майна та орендодавцем) не направлялося до відповідача жодного повідомлення (листа, вимоги) ні про закінчення договору, ні про пропозицію підписати з відповідачем акт приймання-передачі та/або вимоги про повернення орендованого майна.

Відтак, скаржник зауважує, що у діях відповідача ГО «Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України «Співдружність» щодо відмови (ухилення) від повернення об`єкта оренди умислу (вини) немає.

З огляду на викладене, скаржник зазначає, що у суду першої інстанції не було підстав для застосування наслідків, передбачених ч.2 ст.785 ЦК України.

Також, скаржник вказує, що договір оренди закінчився 31.12.2020 та не був продовжений передбачений новим законодавством чином, пункт 1.4. додаткового договору №13 від 01.06.2020 в частині зобов`язання орендаря сплачувати орендну плату наступним чином «з 01 січня 2021 року в розмірі 1 444,46 грн» в законну силу не вступив.

Отже, скаржник не погоджується з тим, що Департамент комунальної власності ОМР в позовній заяві, підраховуючи розмір неустойки, посилався на пукти Додаткового договору №13, які в зв`язку із закінченням договору оренди не вступили в закону силу (не діяли).

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом від 14.06.2024, для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Колоколова С.І.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2024 вирішення питання щодо можливості відкриття, повернення, залишення без руху або відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" було відкладене до надходження витребуваних цією ж ухвалою з Господарського суду Одеської області матеріалів справи №916/5484/23 до суду апеляційної інстанції.

19.06.2024 матеріали справи №916/5484/23 надійшли до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.06.2024 апеляційну скаргу Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі №916/5484/23 залишено без руху; встановлено апелянту строк для усунення недоліків, виявлених при поданні апеляційної скарги, шляхом надання до суду доказів доплати судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі та надати суду апеляційної інстанції ордер на надання правничої (правової) допомоги в якому буде зазначено назву органу, у якому надається правова допомога Південно-західний апеляційний господарський суд, протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.

27.06.2024 від апелянта до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази доплати судового збору у розмірі 198,00 грн. та ордер на надання правничої (правової) допомоги серія ВЕ №1118266 від 12.06.2024 року в якому зазначено назву органу, у якому надається правова допомога Південно-західний апеляційний господарський суд.

Однак, суддя зі складу колегії суддів, який не є суддею-доповідачем Діброва Г.І. перебуває у відпустці з 24.06.2024 по 28.06.2024 відповідно до наказу голови суду від 06.06.2024 №147-в та з 01.07.2024 по 26.07.2024 відповідно до наказу голови суду від 06.06.2024 №149-в, що унеможливлює можливість вирішення питання щодо усунення недоліків апеляційної скарги у справі №916/5484/23.

У зв`язку з цим, розпорядженням керівника апарату суду від 02.07.2024 №171 призначено повторний автоматизований розподіл справи №916/5484/23.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.07.2024 для розгляду справи №916/5484/23 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Богацької Н.С., Колоколова С.І.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.07.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі №916/5484/23. Крім того, відповідно до даної ухвали, розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

08.07.2024 від Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, просить залишити оскаржуване рішення без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Так, серед іншого, позивач зазначає, що враховуючи припинення договору оренди нежитлового приміщення від 15.06.2004 № 33/7 та неповернення відповідачем переданого йому в оренду нежитлового приміщення в розпорядження власника, з огляду на приписи статті 785 Цивільного кодексу України, вбачається порушення прав Департаменту, як орендодавця, на вільне розпорядження об`єктом оренди, адже, з моменту, коли перестали існувати правові підстави для користування відповідачем орендованим майном у даному випадку, у зв`язку із закінченням строку договору, на який його було укладено, особа, якій воно було передано на підставі договору оренди, володіє/користується ним незаконно.

З огляду на викладене, позивач зауважує, що орендар обізнаний щодо закінчення терміну дії договору оренди нежитлового приміщення від 15.06.2004 № 33/7 і як наслідок в необхідності виконати зобов`язання щодо повернення Департаменту комунальної власності Одеської міської ради об`єкту оренди - нежитлове приміщення підвалу, загально площею 65,2 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська,55 за актом приймання-передачі та сплатити неустойку за прострочення повернення об`єкта оренди.

03.12.2024 від Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання, яким відповідач просить долучити до матеріалів справи довідку від 15.10.2024 в підтвердження оплати неустойки за прострочення повернення об`єкта оренди та судового збору.

Дослідивши надане клопотання, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Межі перегляду в суді апеляційної інстанції передбачено у статті 269 ГПК України, відповідно до частини першої якої суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною третьою статті 269 ГПК України передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14.

Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - відповідача).

При цьому за імперативним приписом частини четвертої статті 13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.

Вказані положенні закріплені законодавцем з метою забезпечення змагальності процесу в суді першої інстанції, де сторони повинні надати всі наявні в них докази, і недопущення зловживання стороною своїми правами.

Колегія суддів відхиляє заявлене апелянтом клопотання про залучення нових доказів у справі, оскільки така обставина, як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку, передбаченому статтею 269 ГПК України, незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення зазначеної норми процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якої є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

Близька за змістом правова позиція послідовно викладалася Верховним Судом, зокрема, у постановах від 25.04.2018 у справі № 911/3250/16, від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 06.03.2019 у справі №916/4692/15, від 16.12.2020 у справі № 908/1908/19, від 21.01.2021 у справі № 908/3359/19, від 03.11.2021 у справі № 915/951/20.

Апеляційний суд враховує, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Разом з цим Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013, Папазова та інші проти України від 15.03.2012).

Європейський суд щодо тлумачення положення розумний строк в рішенні у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

З огляду на зазначене, з метою повного, об`єктивного та всебічного розгляду апеляційної скарги, враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням в Україні воєнного стану постійні тривали повітряні тривоги, відключення електропостачання та інші чинники тощо; приймаючи до уваги навантаження суду, перебування членів апеляційної колегії у відпустках, принцип незмінності складу суду, а також з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, апеляційна скарга Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" розглядається поза межами строку, встановленого статтею 273 Господарського процесуального кодексу України, але, у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

З матеріалів справи вбачається, 15.06.2004 між Представництвом по управлінню комунальною власністю Одеської міської ради (орендодавець) та Громадською організацією "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" (орендар) укладено договір оренди нежитлового приміщення №33/7.

Відповідно до умов договору орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення, загальною площею 65,2 м2, розташовані за адресою: м. Одеса, вул. Пушкінська 55.

Пунктом 1.2 термін дії договору оренди встановлено до 01.06.2005.

Згідно з п.2.1 договору орендна плата визначається на підставі ст.19 Закону України „Про оренду державного та комунального майна та рішення сесії Одеської міської ради від 26.03.2003 року №1054-ХХIV „Про оренду майна, що знаходиться у комунальній власності територіальної громади міста Одеси.

За орендоване приміщення Орендар зобов`язується сплачувати орендну плату відповідно до розрахунку, приведеного у додатку 1 до договору, що становить за перший після підписання договору оренди місяць 117,45грн., без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції. Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України. Орендар вносить орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності (п.2.2, 2.4).

Відповідно до умов п.2.5 договору, за повідомленням орендодавця розмір орендної плати змінюється у випадках зміни методики її розрахунку, цін і тарифів, та в інших випадках, передбачених законодавчими актами України та рішеннями міської ради з дня їх вступу у законну силу.

Надалі, між сторонами укладено додаткові угоди до договору, строк договору продовжувався, а також було змінено найменування орендодавця на Департамент комунальної власності Одеської міської ради та змінено площу об`єкта оренди на 64,2 кв. м, а також змінювався розмір орендної плати.

Зокрема, додатковим договором № 13 від 01.06.2019 сторони встановили строк договору до 31.12.2020, розмір орендної плати встановили в розмірі 1 грн з 01.01.2020 по 31.12.2020 (без урахування ПДВ та індексу інфляції), а з 01.01.2021 в розмірі 1444,46 грн (без урахування ПДВ та індексу інфляції) що розрахована на 01.01.2020 та є базовою ставкою орендної плати за місяць.

Відповідно до свідоцтва про право власності серії від 20.08.2009, нежилі приміщення за адресою: м. Одеса вул. Пушкінська 55, належать територіальній громаді міста Одеси в особі Одеської міської ради.

За положеннями п.7.9 договору його дія припиняється, зокрема, через закінчення його строку, а відповідно до п. 7.7 договору відповідач має переважне право на продовження договору у разі належного виконання умов договору.

Згідно з п. 4.7 договору, після закінчення строку договору відповідач має повернути приміщення за актом у належному стані.

Актом обстеження позивача від 25.07.2023 встановлено, що орендоване приміщення за договором № 33/7 від 15.06.2004 площею 64,2 кв м з профілем використання: розміщення організації, за адресою: м. Одеса вул. Пушкінська 55, експлуатується.

Позивач вказує, що строк договору оренди закінчився 31.12.2020, але відповідач не повернув орендоване приміщення за актом приймання-передачі, тому він просить виселити його і стягнути неустойку на підставі ст. 785 ЦК України в сумі 157890,62 грн за період з 01.01.2021 по 30.11.2023.

Вказані обставини стали підставою звернення з відповідним позовом до Господарського суду Одеської області.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За положеннями ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За приписами статей 626 - 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Аналогічні положення містяться у частині першій статті 283 Господарського кодексу України, відповідно до якої за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Приписами частини першої статті 284 Господарського кодексу України унормовано, що істотними умовами договору оренди є: об`єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Колегія суддів зазначає, що за своєю юридичною природою договір від 15.06.2004 №33/7 є договором найму (оренди) комунального майна.

У частині першій статті 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Частиною першою статті 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Враховуючи те, що спірні правовідносини стосуються оренди комунального майна, то до них підлягають застосуванню положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна», який регулює правові, економічні та організаційні відносини, пов`язані з передачею майна державної та комунальної власності в оренду та відносини між орендарем та орендодавцем.

На час укладення договору оренди від 15.06.2004 №33/7 діяли положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 №2269-XII.

03.10.2019 було прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» № 157-ІХ. У розділі «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за виключенням окремих зазначених норм).

Пунктом 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №157-IX визнано таким, що втратив чинність, Закон України «Про оренду державного та комунального майна» (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Ураховуючи опублікування тексту Закону України № 157-ІХ в офіційному друкованому виданні «Голос України» 26.12.2019, останній набрав чинності 27.12.2019 і введений в дію з 01.02.2020, отже, з цієї дати підлягають застосуванню його норми (за винятком норм, наведених у розділі «Прикінцеві та перехідні положення»).

При цьому за загальним правилом, якщо прийнятим нормативним актом порівняно з попереднім змінюється правове регулювання відносин в тій чи іншій сфері, то нові норми застосовуються з дати набрання ними чинності, якщо інше не визначено в самому нормативному акті (частина перша статті 5 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №157-IX договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини 2 статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Пунктом 7.1. договору оренди встановлено, що питання не врегульовані цим Договором, вирішуються відповідно до чинного законодавства України.

Приймаючи до уваги загальні принципи дії нормативно-правових актів в часі, а також факт погодження сторонами в пункті 7.1 договору оренди застосування чинного законодавства України, з 1 липня 2020 року договір оренди має продовжуватися в порядку, визначеному Законом України Про оренду державного та комунального майна від 03.10.2019 р. № 157-ІХ.

Порядок продовження договору оренди встановлений у статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 та у постанові Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», якою затверджений Порядок передачі в оренду державного та комунального майна.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

У частині другій статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 передбачено, що без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які:

укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п`ять років або менше;

укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону;

укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону;

укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством.

Згідно із частиною третьою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря.

Згідно із частиною сьомою статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду.

Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об`єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов`язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов`язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті.

За встановлених обставин справи та правового регулювання, колегія суддів вважає, що продовження договору оренди від 15.06.2004 №33/7 за результатами проведення аукціону, як того вимагає чинне законодавство, не відбулося, а отже, вказаний договір припинився на підставі частини першої статті 24 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019 у зв`язку з закінченням строку, на який його було укладено, а саме 31.12.2020.

Правові наслідки припинення договору оренди унормовані статтею 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» №157-IX від 03.10.2019, відповідно до частини першої якої у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України також передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною другою статті 795 Цивільного кодексу України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

За змістом наведених норм із закінченням строку договору найму (оренди), на який його було укладено, договір є припиненим, що означає припинення дії (чинності) для сторін всіх його умов, а припинення договору є підставою виникнення обов`язку наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

В силу частини другої статті 785 Цивільного кодексу України якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Отже, законодавство у сфері орендних правовідносин пов`язує припинення обов`язків орендаря з фактом повернення об`єкту договору оренди, тобто з моментом підписання акта приймання-передачі. У разі невиконання обов`язку, передбаченого частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України, цивільним законодавством визначена можливість стягнення неустойки за весь час прострочення виконання зобов`язання щодо повернення об`єкта оренди. Таким чином, право на стягнення неустойки, встановленої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, пов`язується з простроченням орендарем виконання зобов`язання з повернення орендованого майна за актом приймання-передачі.

Частина друга статті 785 Цивільного кодексу України передбачає особливий вид майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який не виконує обов`язку з повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Особливий статус зазначеної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача (орендаря) з повернення об`єкта оренди виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець (орендодавець) в цьому випадку позбавлений можливості застосовувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання, окрім як використання права на стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування орендованим майном.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України. У частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України. Тобто, судам необхідно встановити обставини, за яких орендар мав можливість передати майно, що було предметом оренди, але умисно цього обов`язку не виконав.

Такого правового висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові 11.04.2018 у справі № 914/4238/15, постанові від 24.04.2018 у справі №910/14032/17 та у постанові від 09.09.2019 у справі № 910/16362/18 (пункт 51).

Таким чином, оскільки укладений між сторонами у справі договір оренди від 15.06.2004 №33/7 припинив свою дію 31.12.2020, а відповідно до пункту 4.7 договору після закінчення строку дії договору орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення шляхом підписання акту прийому-передачі, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає про наявність правових підстав для стягнення з відповідача неустойки за період невиконання обов`язку з повернення майна в розмірі подвійної орендної плати за користування майном.

При цьому, апеляційний господарський суд погоджується з твердженням суду першої інстанції про те, що відповідач не надав суду доказів виконання вказаного обов`язку чи доказів вчинення орендодавцем дій, спрямованих на ухилення від прийняття об`єкта оренди від орендаря після закінчення строку договору, або ухилення орендодавця від підписання акта приймання-передачі.

З огляду на що, посилання скаржника на те, що позивач не направляв на його адресу жодних повідомлень про закінчення договору оренди чи вимоги про повернення орендованого майна є безпідставними, оскільки обов`язок щодо повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору лежить на орендарі.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення із відповідача неустойки за прострочення виконання зобов`язань з повернення об`єкта оренди.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок неустойки, здійснений позивачем, дійшов висновку про його помилковість. З урахуванням здійсненого судом розрахунку неустойки без урахування ПДВ, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача неустойки у розмірі 131575,52 грн.

Оскільки жодних доводів стосовно неправильності проведеного судом першої інстанції розрахунку неустойки апеляційна скарга не містить, а суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги при апеляційному перегляді справи, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду в апеляційному порядку оскаржуване рішення в частині правильності розрахунків не переглядається.

Щодо позовної вимоги позивача, якою останній просить виселити відповідача, посилаючись на ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки строк договору оренди закінчився, а відповідач не повернув орендоване приміщення, судова колегія зазначає наступне.

Як вже зазначалось вище, пунктом 4.7 договору оренди визначено, що після закінчення строку дії договору чи у випадку його дострокового розірвання, орендар зобов`язаний у 15-денний термін передати орендодавцю приміщення за актом у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі їх в оренду, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) об`єкта оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України Про виконавче провадження Державний виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання боржником рішення про його виселення. У разі невиконання боржником рішення про його виселення самостійно, державний виконавець виконує його примусово.

Згідно з ч. 3 ст. 66 вищевказаного Закону, примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі.

Отже апеляційний суд зазначає, що виселення є ефективним способом захисту, так як забезпечує поновлення порушеного права позивача як особи, яка має речове право на майно - право господарського відання, та відповідно право орендодавця на вільне розпорядження об`єктом оренди.

З урахуванням відсутності в матеріалах справи доказів повернення об`єкту оренди , заявлена Департаментом комунальної власності Одеської міської ради вимога про виселення відповідача зі спірного приміщення після закінчення строку дії договору є реалізацією права позивача як органу, що здійснює управління нерухомим майном комунальної власності, тому дані вимоги підлягають задоволенню.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога позивача про виселення відповідача підлягає задоволенню.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006р. ).

Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок.

За умовами статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення чинного законодавства і встановлені обставини справи, оцінивши докази у справі в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" на рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі №916/5484/23 задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Громадської організації "Південноукраїнська асоціація ветеранів спецслужб України "Співдружність" залишити без задоволення, рішення Господарського суду Одеської області від 12.02.2024 у справі №916/5484/23 - без змін.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддяСавицький Я.Ф.

СуддяБогацька Н.С.

СуддяКолоколов С.І.