Постанова

від 12.12.2024 по справі 911/2388/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. Справа№ 911/2388/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Сибіги О.М.

Тарасенко К.В.

при секретарі судового засідання Сабалдаш О.В.

за участі представників сторін згідно з протоколом судового засідання від 12.12.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову

у справі № 911/2388/24 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс»

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «АМК РЕМ-БУД»

2) Товариства з обмеженою відповідальністю «ВСК АВТО»

3) Приватного підприємства «ФІЛІН-2008»

про визнання недійсними договорів та відновлення становища, яке існувало до порушення

В С Т А Н О В И В :

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» у задоволенні заяви та забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби:

- марки SCANIA, модель G420 LA4X2MNA, 2010 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

- марки WIELTON, модель NW24A, 2010 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

- марки КРАЗ, модель 65055, 2008 року випуску, колір жовтий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

- марки RENAULT, модель MAGNUM, 2007 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_7 , державний реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

- марки КАМАЗ, модель 55111, 2007 року випуску, колір оранжевий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_9 ( НОМЕР_10 ), державний реєстраційний номер НОМЕР_11 .

Не погоджуючись з прийнятою ухвалою суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» звернулося 14.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, сформованою в системі «Електронний суд» 11.10.2024, у якій просив суд скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 та задовольнити заяву про забезпечення позову.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 911/2388/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В. судді: Яковлєв М.Л., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 911/2388/24. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів оскарження у справі № 911/2388/24.

24.10.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 911/2388/24.

У зв`язку з перебуванням судді Яковлєва М.Л. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 13.11.2024 у справі №911/2388/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Сибіга О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 прийнято справу №911/2388/24 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Тарасенко К.В., Сибіга О.М. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 911/2388/24, розгляд справи призначено на 12.12.2024.

У судове засідання 12.12.2024 з`явився представник позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів), представники відповідачів не з?явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представника відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

У відповідності до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, товариство з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Бахмачгазбудсервіс» звернулося до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АМК РЕМ-БУД» (відповідача-1), товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ВСК АВТО» (відповідача-2), приватного підприємства (далі - ПП) «ФІЛІН-2008», в якому просило:

За змістом прохальної частини позивач просить суд:

1) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8045/23/001092 від 16.03.2023, що був укладений між ТОВ «ВСК АВТО» та ПП «ФІЛІН-2008»;

2) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8045/23/001093 від 16.03.2023, що був укладений між ТОВ «ВСК АВТО» та ПП «ФІЛІН-2008»;

3) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8045/23/001089 від 16.03.2023, що був укладений між ТОВ «ВСК АВТО» та ПП «ФІЛІН-2008»;

4) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8045/23/001091 від 16.03.2023, що був укладений між ТОВ «ВСК АВТО» та ПП «ФІЛІН-2008»;

5) визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу №8045/23/001094 від 16.03.2023, що був укладений між ТОВ «ВСК АВТО» та ПП «ФІЛІН-2008»;

6) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення від ПП «ФІЛІН-2008» на користь ТОВ «АМК РЕМ-БУД» транспортного засобу марки SCANIA, модель G420 LA4X2MNA, 2010 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_12 ;

7) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення від ПП «ФІЛІН-2008» на користь ТОВ «АМК РЕМ-БУД» транспортного засобу марки WIELTON, модель NW24A, 2010 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 ;

8) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення від ПП «ФІЛІН-2008» на користь ТОВ «АМК РЕМ-БУД» транспортного засобу марки КРАЗ, модель 65055, 2008 року випуску, колір жовтий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_5 ;

9) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення від ПП «ФІЛІН-2008» на користь ТОВ «АМК РЕМ-БУД» транспортного засобу марки RENAULT, модель MAGNUM, 2007 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_7 ;

10) відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення від ПП «ФІЛІН-2008» на користь ТОВ «АМК РЕМ-БУД» транспортного засобу марки КАМАЗ, модель 55111, 2007 року випуску, колір оранжевий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_9 ( НОМЕР_10 ).

Позовні вимоги мотивовані такими обставинами.

Відповідач-1 вчинив низку фраудаторних правочинів, щоб уникнути звернення стягнення на майно боржника (ТОВ «АМК РЕМ-БУД»), у зв`язку з чим позивачу, як кредитору, завдається шкода, що вказує на необхідність визнання спірних правочинів недійсними. Окрім того, відповідач 1 та відповідач 2, діючи як пов`язані особи, «вживали право на зло», оскільки цивільно-правовий інструментарій (договори купівлі-продажу транспортних засобів від 16.03.2023) використовувався ТОВ «АМК РЕМ-БУД» та ТОВ «ВСК АВТО» для унеможливлення звернення стягнення на належне ТОВ «АМК РЕМ-БУД» рухоме майно, що, в свою чергу, зумовило настання негативних наслідків для позивача у вигляді унеможливлення отримання коштів з боржника.

Одночасно з позовом позивач подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на такі транспортні засоби:

марки SCANIA, модель G420 LA4X2MNA, 2010 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_12 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ;

марки WIELTON, модель NW24A, 2010 року випуску, колір сірий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_3 , державний реєстраційний номер НОМЕР_4 ;

марки КРАЗ, модель 65055, 2008 року випуску, колір жовтий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_5 , державний реєстраційний номер НОМЕР_6 ;

марки RENAULT, модель MAGNUM, 2007 року випуску, колір білий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_7 , державний реєстраційний номер НОМЕР_8 ;

марки КАМАЗ, модель 55111, 2007 року випуску, колір оранжевий, номер кузова (шасі, рама) НОМЕР_9 ( НОМЕР_10 ), державний реєстраційний номер НОМЕР_11 .

Заявник вважав, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав позивача.

В заяві про забезпечення позову позивач посилався на те, що протягом 2022-2024 років ухвалено низку рішень про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «АМК РЕМ-БУД» заборгованості, тому розпочав продаж власних актів, щоб уникнути звернення стягнення на це майно.

Місцевий суд відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову виходив з того, що заявником не наведено достатніх обґрунтувань та не доведено в порядку приписів статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду з огляду на таке.

Згідно зі статтею 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до усталених висновків Верховного Суду, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання/невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав, про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків від заборони відповідачу вчиняти певні дії.

При цьому важливим є те, що обґрунтування необхідності забезпечення позову покладається саме на позивача та полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. Під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову судам слід враховувати, що такими заходами не повинні застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанови Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 922/2928/17, від 05.08.2019 у справі № 922/599/19).

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 Господарського процесуального кодексу України, для забезпечення позову необхідною є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Постановляючи ухвалу про заборону відповідачу або третім особам вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти.

При цьому в ухвалі про вжиття заходів забезпечення позову має бути мотивований висновок про те, як невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Відповідно до правової позиції висловленої у постанові Верховного Суду від 31.05.2024 у справі № 916/602/23 у справах з вимогою немайнового характеру, має досліджуватись така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття заявлених заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи взагалі унеможливити виконання рішення суду, та водночас має досліджуватися така підстава вжиття заходу забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Також підлягає дослідженню обґрунтованість і адекватність вимог заявника щодо забезпечення позову, а також питання, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, від 25.09.2020 у справі № 925/77/20, від 19.05.2021 у справі № 916/3638/20, від 09.06.2021 у справі № 914/2438/20, від 14.05.2024 у справі № 911/2732/23.

З урахуванням викладеного місцевий суд дійшов правильного висновку про те, що позивач не навів обґрунтованих припущень, що ненакладення арешту на спірні транспортні засоби може ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення прав чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

При застосування приписів статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України під час розгляду заяв про забезпечення позову, колегія суддів виходить з того, що оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову суд здійснює у кожній конкретній справі, з урахуванням поданих заявником доказів, доводів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22.

З наведеного вбачається правомірність висновків місцевого суду про ненадання заявником доказів з відповідним обґрунтуванням щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позаяк суд взяв до уваги предмет позову та врахував відсутність доказів щодо вчинення дій, які матимуть наслідком ухилення від виконання рішення суду чи неможливість захисту порушеного права у випадку задоволення позовних вимог.

Саме сукупність наведених обставин (зокрема таких, що можуть вказувати на вчинення дій, які в будь-який момент можуть спричинити неможливість захисту порушеного права в одному цьому провадженні), а також предмет та підстави заявлених позовних вимог враховано місцевим судом при винесенні оскаржуваної ухвали.

Також колегія суддів вказує на недоведення ймовірності ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту порушених прав, за захистом яких позивач звернувся до суду в межах цієї справи, у разі задоволення позову.

В апеляційній скарзі позивач також не наводить доказів щодо реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі не застосування заходів забезпечення.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам та вірно застосував норми матеріального та процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції ТОВ «Бахмачгазбудсервіс» не було подано належних та переконливих доказів, що існує реальна загроза, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав позивача. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на ухвалу суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, постановлено після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Бахмачгазбудсервіс» слід відмовити, а оскаржувану ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 911/2388/24 - залишити без змін.

Судові витрати (судовий збір) розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст.129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмачгазбудсервіс» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 911/2388/24 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову у справі № 911/2388/24 залишити без змін.

3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.

4. Справу №911/2388/24 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття на яку може бути подано касаційну скаргу в порядку, строки та у випадках передбачених ст.ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 12.12.2024.

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді О.М. Сибіга

К.В. Тарасенко