Рішення

від 11.12.2024 по справі 201/11614/24

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

№ 201/11614/24

провадження 2/201/4218/2024

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року Жовтневий районний суд

міста Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛК ГРУП» про стягнення боргу, грошових коштів і судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 20 вересня 2024 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «ПЛК ГРУП» про стягнення боргу, грошових коштів (інфляційних нарахувань та трьох відсотків річних) і судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилаються на те, що 06 січня 2022 року позивачкою було сплачено рахунок на суму 2 850 доларів США за банківськими реквізитами, вказаними компанією «Royal Cars» за автомобіль «HYUNDAI SONATA. KMHEC41LBFA669174», який було придбано на електронних торгах (аукціоні) та знаходився в ОСОБА_2 . В подальшому, 10 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 540 про надання послуг з інформування про придбання та транспортування автотранспортного засобу згідно пункту 1.3, що відповідає параметрам, що зазначено в п. 1.2. даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору параметрами автомобілю є: марка HYUNDAI модель SONATA, 2014 року випуску, колір Silver, кузов № НОМЕР_1 . Згідно з п. 1.3. Договору ФОП ОСОБА_3 зобов`язався, крім іншого, надавати інформаційну підтримку супроводу по митному оформленню автомобіля на території України, із залученням третіх осіб; послуги третіх осіб замовник (позивач) сплачує безпосередньо цим третім особам згідно наданих ними розрахункових документів. Крім іншого Договір також містить записи, що замовником (позивачем) сплачено по інвойсу 2 850 доларів США та за доставку - 1300 доларів США.

10 листопада 2022 року позивачка отримала від відповідача (ТОВ «ПЛК Груп») рахунок на оплату № SV-20226009734 з призначенням платежу «Платіж за автомобіль» на загальну суму 84 000 грн.. За повідомленням ФОП ОСОБА_4 це була компанія, яка взяла на себе обов`язок надати послуги по розмитненню автомобіля. Позивачка здійснила перерахунок грошових коштів в розмірі 84 000 грн., при цьому в квитанції чітко зазначила призначення платежу «оплата таможні, pax SV-20226009734 від 10 листопада 2022 року, ОСОБА_1 , V1N авто KMHEC41LBFA669174».

Отже, позивачка свій обов`язок щодо оплати послуг з розмитнення автомобілю виконала в повному обсязі, в свою чергу після отримання оплати у відповідача виник обов`язок надати послуги належним чином - розмитнити автомобіль на ім`я особи, яка придбала автомобіль на аукціоні, заплатила за нього, тобто оформити документи (вантажно митну декларацію) на позивачку - ОСОБА_1 02 лютого 2023 року на офіційну електронну адресу відповідача був направлений лист від позивачки, в якому вона просила надати інформацію щодо процедури розмитнення, чи перетнув автомобіль кордон України та коли і де можна оглянути автомобіль. Лист залишився без відповіді.

В березні 2023 року позивачці стало відомо, що автомобіль HYUNDAI SONATA, кузов № НОМЕР_2 вже перебуває на території України, але зареєстрований за іншим власником. По даному факту позивачка звернулася до правоохоронних органів. В даний час Ніжинським РУП ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12023270300000341 від 15 березня 2023 року, внесеному до ЄРДР за заявою гр. ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб).

З листа можна зробити висновок, що при митному оформленні автомобіля відповідач зазначив себе як первинного покупця (особу, що придбала авто на аукціоні) та в подальшому продав автомобіль третій особі. Докази - вантажно митна декларація та договір купівлі-продажу знаходяться у відповідача. Витребувати дані докази у позивача не має можливості так як всі запити залишилися без відповіді.

В порядку досудового врегулювання спору, 10 серпня 2024 року на офіційні електронні адреси та за контактами, які вказані на сайті компанії PLC GROUP (відповідача) була направлена вимога про повернення боргу з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних. Вимога залишилася без відповіді. Отже, вказані обставини вказують на те, що відповідач, отримавши грошові кошти (плату за послуги згідно рахунку) не виконав свого обов`язку перед позивачкою - не розмитнив автомобіль на її користь, який вона придбала на аукціоні.

Таким чином, позивач вважає невиконання відповідачем умов укладеного ними договору порушує його права та законні інтереси. Позивач вважає такі порушення таким, що грубо порушують його права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому саме так не виконано договір, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки самі наміри відповідача при укладанні спірного договору, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований при його виконанні, просив стягнути з відповідача ТОВ «ПЛК ГРУП» на користь позивачки ОСОБА_1 84 000 грн. основного боргу, 9 230.89 грн. інфляційних втрат, 4551.90 грн. - 3% річних, а також судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви і витрати на професійну правничу допомогу; також витребувати з відповідача докази, що стосуються автомобіля HYUNDAI SONATA, кузов № НОМЕР_2 : - вантажну митну декларація 22UA209200032232U1 від 28 грудня 2022 року, видану Львівською митницею, договір купівлі-продажу автомобіля № 121022023 від 21 лютого 2023 року, укладений з відповідачем - суб`єктом господарювання ТОВ «ПЛК ГРУП», задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «ПЛК ГРУП» позов не визнав та не погодився з його обгрунтуванням, посилаючись на те, що укладання та виконання договору з позивачем не відбувалося і вони взагалі не сторона вказаного позивачкою договору, їх дії були правильні і законні, в передбаченому законом порядку; позовні вимоги безпідставні, не доведені та не можливими до задоволення, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, дослідивши добуті та надані докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обгрунтованою і не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного провадження без виклику сторін.

Згідно позиції позивача, наданих позивачем та відповідачем документів судом з`ясовано, що дійсно 06 січня 2022 року позивачкою ОСОБА_1 було сплачено рахунок на суму 2 850 доларів США за банківськими реквізитами, вказаними компанією «Royal Cars» за автомобіль «HYUNDAI SONATA. KMHEC41LBFA669174», який було придбано на електронних торгах (аукціоні) та знаходився в Південній Кореї. В подальшому, 10 січня 2022 року між ОСОБА_1 (позивачка) та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 540 про надання послуг з інформування про придбання та транспортування автотранспортного засобу згідно пункту 1.3, що відповідає параметрам, що зазначено в п. 1.2. даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору параметрами автомобілю є: марка HYUNDAI модель SONATA, 2014 року випуску, колір Silver, кузов № НОМЕР_1 . Згідно з п. 1.3. Договору ФОП ОСОБА_3 зобов`язався, крім іншого, надавати інформаційну підтримку супроводу по митному оформленню автомобіля на території України, із залученням третіх осіб; послуги третіх осіб замовник (позивач) сплачує безпосередньо цим третім особам згідно наданих ними розрахункових документів. Крім іншого Договір також містить записи, що замовником (позивачем) сплачено по інвойсу 2 850 доларів США та за доставку - 1300 доларів США.

10 листопада 2022 року позивачка отримала від відповідача (ТОВ «ПЛК Груп») рахунок на оплату № SV-20226009734 з призначенням платежу «Платіж за автомобіль» на загальну суму 84 000 грн.. За повідомленням ФОП ОСОБА_4 це була компанія, яка взяла на себе обов`язок надати послуги по розмитненню автомобіля. Позивачка здійснила перерахунок грошових коштів в розмірі 84 000 грн., при цьому в квитанції чітко зазначила призначення платежу «оплата таможні, pax SV-20226009734 від 10 листопада 2022 року, ОСОБА_1 , V1N авто KMHEC41LBFA669174».

Отже, позивачка, на її думку, свій обов`язок щодо оплати послуг з розмитнення автомобілю виконала в повному обсязі, в свою чергу після отримання оплати у відповідача виник обов`язок надати послуги належним чином - розмитнити автомобіль на ім`я особи, яка придбала автомобіль на аукціоні, заплатила за нього, тобто оформити документи (вантажно митну декларацію) на позивачку - ОСОБА_5

02 лютого 2023 року на офіційну електронну адресу відповідача був направлений лист від позивачки, в якому вона просила надати інформацію щодо процедури розмитнення, чи перетнув автомобіль кордон України та коли і де можна оглянути автомобіль. Лист залишився без відповіді.

В березні 2023 року позивачці стало відомо, що автомобіль HYUNDAI SONATA, кузов № НОМЕР_2 вже перебуває на території України, але зареєстрований за іншим власником. По даному факту позивачка звернулася до правоохоронних органів. В даний час Ніжинським РУП ГУНП в Чернігівській області здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 12023270300000341 від 15 березня 2023 року, внесеному до ЄРДР за заявою гр. ОСОБА_1 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України (шахрайство, вчинене за попередньою змовою групою осіб).

За інформацією, яка міститься в матеріалах кримінального провадження, 21 лютого 2023 року в ТСЦ № 1242 регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запоріжській областях здійснено первинну реєстрацію, придбаного в торгівельній організації, який ввезено з-за кордону, б/в транспортного засобу HYUNDAI SONATA, кузов № НОМЕР_2 із видачою номерних знаків АЕ 50 26 ТО на ім`я ОСОБА_6 . Серед інших документів підставою державної реєстрації зазначені вантажна митна декларація 22UA209200032232U1 від 28 грудня 2022 року, видана Львівською митницею, договір купівлі-продажу № 121022023 від 21 лютого 2023 року, укладений у суб`єктом господарювання ТОВ «ПЛК ГРУП» .

З даного листа позивачка робить висновок, що при митному оформленні автомобіля відповідач зазначив себе як первинного покупця (особу, що придбала авто на аукціоні) та в подальшому продав автомобіль третій особі. В порядку досудового врегулювання спору, 10 серпня 2024 року на офіційні електронні адреси та за контактами, які вказані на сайті компанії PLC GROUP (відповідача) була направлена вимога про повернення боргу з урахуванням інфляційних нарахувань та 3% річних. Вимога залишилася без відповіді.

Отже, вказані обставини вказують, на думку позивачки, на те, що відповідач, отримавши грошові кошти (плату за послуги згідно рахунку) не виконав свого обов`язку перед позивачкою - не розмитнив автомобіль на її користь, який вона придбала на аукціоні.

Позивачка посилається на наступне правове обгрунтування позову.

Згідно з приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Враховуючи вищевикладене, інфляційна складова боргу складає 9230.89 грн., штрафні санкції (3% річних) 4551.90 грн.. Загальна сума боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних становить 97782.79 грн..

Таким чином, позивач вважає невиконання відповідачем умов укладеного ними договору порушує його права та законні інтереси. Позивач вважає такі порушення таким, що грубо порушують його права та вимоги діючого законодавства, звернувся до відповідача і просив відповісти, чому саме так не виконано договір, належної відповіді не було, що також не законно. Вважаючи незаконним не тільки самі наміри відповідача при укладанні спірного договору, а і той порядок, який при цьому відповідачем був застосований при його виконанні, просив стягнути борг при неналежному виконанню послуг з підбору та доставки автомобіля, стягнути вказані кошти і судові витрати. Отже, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Кантоні проти Франції» («Cantoni v. France», заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» («Vyerentsov v. Ukraine», заява № 20372/11, § 65)).

У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно підкреслює цінність та важливість дотримання формалізованих норм цивільного процесу, за допомогою яких сторони забезпечують вирішення спору цивільного характеру, оскільки завдяки цьому може обмежуватися обсяг дискреції, забезпечуватися рівність сторін, запобігатися свавілля, забезпечуватися ефективне вирішення спору та розгляд справи судом упродовж розумного строку, а також забезпечуватися правова визначеність та повага до суду. В той же час «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic, заява № 47273/99, § 50-51, 69); «Волчі проти Франції» (Walchliv.France, заява № 35787/03, § 29).

При проведенні оцінювання Європейський суд з прав людини часто наголошує на питаннях «правової визначеності» та «належного здійснення правосуддя» як на двох основних елементах для проведення розмежування між надмірним формалізмом та прийнятим застосуванням процесуальних формальностей. Зокрема, Європейський суд з прав людини виходить з того, що є порушенням права на доступ до суду, коли норми не переслідують цілі правової визначеності та належного здійснення правосуддя та утворюють свого роду перепону, яка перешкоджає вирішенню справи учасників судового процесу по суті компетентним судом (рішення у справах «Карт проти Туреччини» (Kartv. Turkey [ВП], заява № 8917/05, § 79; «Ефстатіу та та інші проти Греції» (Efstathiou and Others v. Greece, заява № 36998/02, § 24); «Ешим проти Туреччини» (Esimv.Turkey, заява № 59601/09, § 21).

Згідно п. 1, 2 ч. 1 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України, для ухвалення рішення у цивільній справі суд має встановити, зокрема, чи мали місце і обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також фактичні дані, які мають значення для вирішення справи.

Судом дійсно встановлено, що 06 січня 2022 року позивачкою ОСОБА_1 було сплачено рахунок на суму 2 850 доларів США за банківськими реквізитами, вказаними компанією «Royal Cars» за автомобіль «HYUNDAI SONATA. KMHEC41LBFA669174», який було придбано на електронних торгах (аукціоні) та знаходився в Південній Кореї. 10 січня 2022 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір № 540 про надання послуг з інформування про придбання та транспортування автотранспортного засобу згідно пункту 1.3, що відповідає параметрам, що зазначено в п. 1.2. даного Договору.

Відповідно до п. 1.2 Договору параметрами автомобілю є: марка HYUNDAI модель SONATA, 2014 року випуску, колір Silver, кузов № НОМЕР_1 . Згідно з п. 1.3. Договору ФОП ОСОБА_3 зобов`язався, крім іншого, надавати інформаційну підтримку супроводу по митному оформленню автомобіля на території України, із залученням третіх осіб; послуги третіх осіб замовник (позивач) сплачує безпосередньо цим третім особам згідно наданих ними розрахункових документів. Крім іншого Договір також містить записи, що замовником (позивачем) сплачено по інвойсу 2 850 доларів США та за доставку - 1300 доларів США.

10 листопада 2022 року позивачка отримала від відповідача (ТОВ «ПЛК Груп») рахунок на оплату № SV-20226009734 з призначенням платежу «Платіж за автомобіль» на загальну суму 84 000 грн.. За повідомленням ФОП ОСОБА_4 це була компанія, яка взяла на себе обов`язок надати послуги по розмитненню автомобіля. Позивачка здійснила перерахунок грошових коштів в розмірі 84 000 грн., при цьому в квитанції чітко зазначила призначення платежу «оплата таможні, pax SV-20226009734 від 10 листопада 2022 року, ОСОБА_1 , V1N авто KMHEC41LBFA669174».

В подальшому зазначений у позовній заяві автомобіль - марки Hyundai, модель Sonata, рік випуску 2014, номер кузову НОМЕР_3 , був переданий з боку відповідача - замовнику - громадянину України ОСОБА_3 , що підтверджується, скріншотами переписки у створеному за результатами укладання Договору з ним, у відповідності до п. 4.4. Договору, чаті у месенджері Viber, та проведення оплати послуг та самого автомобілю з боку відповідача та громадянина ОСОБА_3 .

Зазначений громадянин замовляє у ТОВ «ПЛК ГРУП» великий перелік авто, та можливо здійснює їх реалізацію третім особам, під час своєї комерційної діяльності, тому у діловій переписці та створеному чаті іменується - як «Royal Cars». Вказаний автомобіль марки Hyundai, модель Sonata, рік випуску 2014, номер кузову НОМЕР_3 - був переданий представнику ОСОБА_3 у м. Дніпро, таким чином відповідач виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_3 у повному обсязі.

У позивачки ж був укладений договір саме з ОСОБА_3 , а не з відповідачем, тому в договірних відносинах з нею є саме останній. На сьогодні вказаний договір між ними є чинним, не оспорений і не скасований.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ЦК України договір є правочином.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України). Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (ч. 1 ст. 205 ЦК України).

Договір набирає чинності з моменту його укладення (ч. 2 ст. 631 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Якщо за правилами, встановленими ч. 3 ст. 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (ч. ч. 1, 4 ст. 213 ЦК України).

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 ЦК України (ч. 1 ст. 637 ЦК України).

Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (ч. 1 ст. 509 ЦК України).

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. 3 ст. 510 ЦК України).

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Згідно із ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

За змістом ст. 528 ЦК України виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Інша особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на майно боржника (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно. У цьому разі до іншої особи переходять права кредитора у зобов`язанні і застосовуються положення статей 512-519 цього Кодексу.

Таким чином, законодавець передбачив можливість виконання зобов`язання іншою особою, відмінною від боржника.

Статтею 547 ЦК України передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Зважаючи на вищезазначені правові норми, замовник автомобілю - з купівлі-продажу якого виникли спірні правовідносини, уклав з ТОВ «ПЛК ГРУП» договір, щодо його придбання, відповідно до умов якого - був створений робочий кабінет на сайті, та чат у месенджері «Viber», у якому проводилися спілкування щодо придбання автомобілю, його доставки до України, виставлялися відповідні рахунки з боку ОСОБА_3 .

На суму, що зазначена у позові ОСОБА_1 , був виставлений рахунок № BL- 20225000142 від 22 січня 2022 року, сума зазначена у рахунку сплачена позивачем, що дозволяє встановити прямий зв`язок між цими двома подіями, та стверджувати, що виставлений рахунок був сплачений замість первісного боржника, іншим, за його дорученням.

Таким чином, з боку відповідача виконані всі свої зобов`язання перед замовником, яким є для відповідача - відповідно ОСОБА_3 , зазначеного авто, та воно передано особі замовника, таким чином, вимоги позивача - є такими, що ґрунтується на свідомому перекручуванні об`єктивних фактів та викривленні реальності з метою ввести сторони спору в оману, та отримати грошові кошти, що були перераховані на користь відповідача за поставлений товар, на законних підставах, як частина оплати за поставлений на адресу ОСОБА_3 .

Твердження позивача про безпідставне отримання та утримання грошових коштів, що належать позивачу є таким що не відповідає дійсності, у випадку їх платежу на користь ОСОБА_3 за рахунком наданим ним зі свого боку та який відповідно призвів до перерахування грошових коштів від позивачки на користь відповідача.

Позивачка, сплативши цей рахунок, погодила цією дією наведені у рахунку дані та призначення платежу. Таким чином, ці грошові кошти не мають жодного відношення до оплати будь-яких митних платежів та мають природу - оплати за отриманий товар. Зважаючи на що - сплачені цілком законно та отримані відповідачем на законних підставах.

Усі інші аргументи позивачки зводяться до трактування їх власних перемовин з ОСОБА_3 , до яких відповідач не має жодного відношення, не є у цих правовідносинах - стороною, та не має прямих зобов`язань перед позивачкою за цим Договором.

У теперішній ситуації відповідач позбавлений можливості остаточно вирішити подальшу долю придбаного позивачем майна, та не може своїм коштом здійснювати операції з ним, що не залежать від нього, та у обстановці, що постійно змінюється через зміну своєчасного волевиявлення позивача.

При цьому суд звертає увагу на наступне: відповідно до ч. 2 ст. 631 ЦК України - Договір набирає чинності з моменту його укладення. Договір укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Таким чином, укладений Договір та його положення, були вірно тлумаченні сторонами при його укладанні та у повній мірі визнавалися ними. Через вищезазначене - твердження позивача є такими, що ґрунтуються на невірному проведенні аналіз норм Цивільного кодексу України та незастосуванні спеціальної норми передбаченої діючим законодавством для таких правовідносин, окрім цього ці твердження нічим не обґрунтовані.

Якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (ч. З ст. 510 ЦК України).

Договір, укладений між позивачем та ОСОБА_3 , є таким, що на момент укладення відповідав їх цілям та мотивам, не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Сторони укладаючи договір дійсно бажали настання тих реальних правових наслідків, що мали стати результатом виконання договору. Сторони укладаючи договір, здійснили всі необхідні дії для настання такі наслідків, а саме позивач сплатив грошові кошти, а інша сторона договору, негайно надала та впродовж наступного часу, продовжувала надавати на розгляд послуги з придбання і оформлення автомобіля.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших акті цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно д умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова ві зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процес вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

У подальшому позивач також помилково грунтуючись на застосуванні норм Цивільного кодексу Україні щодо придбання товару, висуває вимоги про повернення грошових коштів переданих у рахунок придбання товар на умовах передоплати.

Але при цьому не бере до уваги, істотні умови Договору, що є причиною виникнення спірних правовідносин, у якому жодним чином не зазначається, що предметом, наслідком виконання, чи однією транзитних стадій є продаж автомобілю від відповідача позивачеві.

Таким чином, вимоги позивача не можуть бути задоволені через заявлення позовних вимог до неналежної особи; у разі бажання позивача повернути грошові кошти, та через відсутність підстав для повернення грошових коштів, що були передані на користь відповідача - через відсутність для цього обгрунтованих підстав.

Також дії позивача свідчать про намагання покласти відповідальність за ускладнення доставки транспортного засобу на відповідача, та стягнути з нього вартість оформлення придбаного позивачем транспортного засобу що, у поєднанні з можливої реалізацією, у країни придбання, або доставленням придбаного транспортного засобу позивачем, разом з позовними вимогами пред`явленими до відповідача, створить подвійну оплату належного позивачу майна, та надасть йому неправомірну вигоду.

Зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Якщо за правилами, встановленими ч. З ст. 213 ЦК України, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення (ч. 1, 4 ст. 213 ЦК України).

Частиною 1 статті 906 ЦК України, передбачено, що збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі: наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив догові про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлене договором або законом.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин, їх аналіз свідчить, що відповідач не несе перед позивачем відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у разі наявності його вини. Відповідач звільняється від відповідальності за невиконання умов Договору, якщо таке невиконання сталося у результаті подій, які відповідач не міг передбачити.

Відповідно до вимог чинного законодавства кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Отже, суд не може погодитися з позицією позивача.

Встановивши вказані обставини справи, а також керуючись вказаними нормами права, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

За приписами ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог є підставою для висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог.

Згідно частини 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Пронін проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги позицію сторони позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Твердження позивача відносно протиправності відповідача стосовно позивача є лише його оціночним судженням, що не може бути витлумачене, як таке, що містить фактичні дані. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Відповідно до ст. 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів, які використовує в своєму позові позивач.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «ПЛК ГРУП» про стягнення боргу, грошових коштів і судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що обставини позовних вимог не знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання, позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставівикладеного,керуючись ст. 3, 8, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 11, 14, 202-205, 207, 213, 509-510, 525-526, 546-547, 570-571, 629, 631,637-639, 901, 903 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЛК ГРУП» про стягнення боргу, грошових коштів і судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя