Ухвала

від 12.12.2024 по справі 369/13506/15-ц

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13506/15-ц

Провадження № 2-п/369/111/24

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

при секретарі Херенковій К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у цивільній справі № 369/13506/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

05 вересня 2024 року представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвокат Біла Яна Геннадіївна звернулася до Києво-Святошинського районного суду Київської області із заявою про перегляд заочного рішення суду від 21 вересня 2016 року. Також представник відповідача надала клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення.

Сторони в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи в межах розгляду заяви, приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку та залишення заяви про перегляд заочного рішення без розгляду, у зв`язку з наступним.

Судом встановлено, що в провадженні судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. перебувала цивільна справа № 369/13506/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заочним рішенням судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Ковальчук Л.М. від 21 вересня 2016 року позов задоволено та ухвалено:

- стягнути з ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» солідарно на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № KIR0GK015500111 від 12 лютого 2007 року в розмірі 50120,11 доларів США, що еквівалентно 1102141,22 грн., яка складається із заборгованості за кредитом - 47 853,83, доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом - 1666,64 доларів США заборгованості по комісії за користування кредитом 480 доларів СЛІА, пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором - 119,64 доларів США;

- стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 8 266,06 грн;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір в розмірі 8 266,06 грн.

Відповідно до довідки архіваріуса Києво-Святошинського районного суду Київської області Котвицького Ігоря від 05 вересня 2024 року, цивільна справа № 369/13506/15-ц знищена по закінченню строку зберігання.

Відповідно до ч. 1 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч.3. ст. 284 ЦПК України учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст. 284 ЦПК України строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Статтею 283 ЦПК України передбачається, що відповідачам, які не з`явилися в судове засідання, направляється копія заочного рішення в порядку, передбаченому ст. 272 ЦПК України.

Відповідно до ст.284 ЦПК України, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвокат Біла Яна Геннадіївна звернувшись 05 вересня 2024 року з заявою про перегляд заочного рішення від 21 вересня 2016пропустила встановленийстаттею 284 Цивільного процесуального кодексу Українипроцесуальний строк.

Згідно з частиною першою статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частини першої статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (частина перша статті 127 ЦПК України).

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

У рішенні від 03.04.2008 ЄСПЛ зазначив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається мотивувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження» («PONOMARYOV v. UKRAINE», № 3236/03).

У рішенні від 29.10.2015 ЄСПЛ звернув увагу на те, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення.

Отже, вирішення питання про поновлення процесуального строку належить до дискреційних повноважень суду, і у кожній конкретній справі суд має ґрунтовно перевіряти, чи є обставини, на які посилається заявник, такими, що свідчать про наявність поважних причин для поновлення строку.

У постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 (провадження № 11-24апп21) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій і підтверджені належними доказами.

Враховуючи зазначене, з урахуванням тривалого часу, який минув після винесення рішення та отримання учасниками справи рішення суду, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку, оскільки суду не доведено поважних причин для поновлення строку.

Європейський суд з прав людини зауважив, що «право на суд», одним із аспектів якого є право доступу, не є абсолютним і може підлягати обмеженням; їх накладення дозволене за змістом, особливо щодо умов прийнятності апеляційної скарги. Проте такі обмеження повинні застосовуватись з легітимною метою та повинні зберігати пропорційність між застосованими засобами та поставленого метою(«Volovik v. Ukraine», № 15123/03, § 53, 55, рішення ЄСПЛ від 06 грудня 2007 року).

Згідно з цим принципом жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.

Хоча саме національним судам, перш за все, належить ухвалювати рішення про поновлення строку оскарження, проте їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків. ЄСПЛ встановив, що у справі, яка ним переглядалася, національне законодавство на час подій не обмежувало дискреційні повноваження судів щодо часу або підстав для поновлення пропущеного строку. Суд зробив висновок, що сама концепція «поважних причин», згідно з якою національні суди виправдали відновлення провадження у справі заявника, не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було зазначити причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника. Отже, національні суди, вирішивши поновити пропущений строк оскарження остаточної постанови у справі заявника без наведення відповідних причин та скасувавши в подальшому постанову суду, порушили принцип правової визначеності та право заявника на справедливий судовий розгляд за пунктом 1 статті 6 Конвенції («USTIMENKO v. UKRAINE», № 32053/13).

Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (пункт 52 рішення ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), № 52854/39, ECHR 2003-IX, пункт 46 рішення ЄСПЛ у справі «Устименко проти України» №32053/13).

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Враховуючи викладене, здійснення перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є чинним, є порушенням принципу правової певності як однієї з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд, оскільки таке рішення не може бути поставлено під сумнів, а здійснення перегляду цього рішення не є виправданим та обґрунтованим, оскільки може мати наслідком порушення прав інших осіб, які покладаються на чинність рішення, здійснюючи свої права та обов`язки протягом усього часу чинності цього рішення.

У справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» має на увазі не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія (ЄСПЛ аналогічної позиції дотримується у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Також у рішенні в справі «The Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд зазначив, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.

При цьому ЄСПЛ у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у задоволенні заяви представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, а заява представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про перегляд заочного рішення підлягає залишенню без розгляду як така, що подана після закінчення процесуального строку, встановленого законом для її подання.

Відповідно до ч. 2 ст. 126 ЦПК України, документи подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Висновки суду у цій справі узгоджуються із правовими висновками, сформульованими у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №756/11081/20 від 12.06.2024, у якій Велика Палата Верховного Судувідступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), навела такі висновки щодо застосування положень статей126,127 ЦПК Українив сукупності зі статтями284,286,287цьогоКодексу:

- передбачені частиною третьоюстатті 287 ЦПК Україниповноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;

- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другоїстатті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.

Керуючись ст.ст. 127, 274, 284, 287, 288 ЦПК України, суд ,-

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, - відмовити.

Заяву представника відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія - адвоката Білої Яни Геннадіївни про перегляд заочного рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 вересня 2016 року у цивільній справі № 369/13506/15-ц за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Траєкторія» про стягнення заборгованості за кредитним договором, - залишити без розгляду.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення даної ухвали до Київського апеляційного суду.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА