Рішення

від 12.12.2024 по справі 526/3264/23

ГАДЯЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 526/3264/23

Провадження № 2/526/301/2024

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 рокуГадяцький районний суд Полтавської області в складі:

головуючої судді Максименко Л.В.

секретаря судових засідань Павленко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Гадяч цивільну справу № 526/3264/23 за позовом ОСОБА_1 до Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки,

в с т а н о в и в:

11 вересня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинно збудований гараж № НОМЕР_1 площею 17,1 кв.м., вихначений у технічному паспорті літерою А-1 ,який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 а, гараж № НОМЕР_1 .

Ухвалою судді від 27 жовтня 2023 року провадження у зазначеній справі відкрито.

05 липня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче судове засідання.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить звіт про доставку смс- повідомлення у додаток Вайбер.

Адвокат Близнюк В.В. направив заяву про розгляд справи без участі позивача та адвоката.

Судом встановлено, що відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 на підставі рішення від 11.03.2010 р. 43 сесії 5 скликання Гадяцької міської ради є власником земельної ділянки площею 0.0020 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 .

За даними технічного паспорту виготовленого КП «Контур» гараж № НОМЕР_1 розміщений за адресою: АДРЕСА_1 .

З витягу з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічне обстеження Єдиної державної електричної системи у сфері будівництва ВІД 13.09.2022 адреса гаражу за адресою: АДРЕСА_1 не присвоювалася (а.с. 34-36).

31 серпня 2023 року відділом ДАБК Гадяцької міської ради Каменка С.М. було проінформовано про порядок прийняття в експлуатацію самочинно збудованого гаража.

Дослідивши надані позивачем докази, суд вважає, що позовні вимоги не можуть бути задоволені, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Суд визнає, що ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0020 га з цільовим призначенням для будівництва індивідуального гаража, як не спростований факт і підтверджений належними доказами.

Проте будь яких даних про те, ким, коли і на якій підставі збудовано гараж, суду не надано.

Так, до позову не долучено жодного документу про те, що була затверджена проектна документація, яка б давала право виконувати будівельні роботи, не долучено і доказів про те, що для будівництва була виділена земельна ділянка.

З технічного паспорту на гараж вбачається, що гараж побудований без дозвільних документів. А отже, гараж, у розумінні ч.1 ст.376 ЦК України, є самочинним будівництвом.

Відповідно до положень ч.1 та ч.2 ст.376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно ст. ст. 90, 95 Земельного кодексу України власники та користувачі земельних ділянок мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ч. 1 ст.102-1 Земельного кодексу України право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) виникає на підставі договору між власником земельної ділянки та особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для таких потреб, відповідно до Цивільного кодексу України.

За змістом ч. ч. 4, 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: 1) отримання замовником або проектувальником вихідних даних; 2) розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; 3) затвердження проектної документації; 4) виконання підготовчих та будівельних робіт; 5) прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; 6) реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Відповідно до ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

У п. 12 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 6 «Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)» роз`яснено, що у справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього.

Враховуючи, що під час судового розгляду встановлено, що спірний гараж збудовано позивачем без будь яких дозвільних документів на земельній дільниці, яка у встановленому законом порядку не була йому відведена на час будівництва у 2008 році, суд дійшов висновку, що ця нерухомість є самочинним будівництвом й відповідно право власності на збудований гараж у позивача не виникло.

Позивач також послався на те, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України № 158 від 03.07. 2018 не передбачено прийняття в експлуатацію самочинно збудованих гаражів.

Однак порядок та умови прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва вперше встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 05 серпня 1992 року №449 «Про порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів державного замовлення», яка на даний час втратила чинність. Тобто до 05.08.1992 року не передбачалась процедура введення гаражів в експлуатацію при оформленні права власності.

Проте спірний гараж збудовано, як стверджує позивач, у 2008 році.

Фактичним єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики є технічний паспорт на гараж, виготовлений за результатом його технічної інвентаризації.

Позивачем не надано жодних доказів, які б давали суду будь які дані про можливість у 2008 році будівництва гаража у вказаному місці, жодної прив`язки, складеної головним архітектором чи іншою посадовою особою у справі не має.

Рішення про присвоєння поштової адреси гаражу позивачем теж не надано.

Як вбачається з копії звіту про проведення технічного обстеження будівлі гаражу АДРЕСА_2 гараж знаходиться у занедбаному стані: покрівля вкрита хмелем, захисне покриття воріт зруйновано через корозію, відсутнє вимощення, наявна руйнація цегляної кладки через замокання стіни. Зважаючи на такий стан приміщення суд критично відноситься до вказаного звіту в частині безпечності та надійної експлуатації. Занедбаність гаражу та його технічний стан через побиту покрівлю та осипання стін може впливати на права та обов`язки інших осіб, чиї гаражі та приміщення межують з гаражем ОСОБА_1 і які не залучені позивачем до участі в справі.

Вказаний звіт також не містить даних про наявність угоди між замовником та виконавцем на його виготовлення, тому за яких обставин і на чиє прохання він був виготовлений у м. Бахмут, де на час його складання точилися бойові дії, невідомо.

Позивач та представник вважають, що за наявності наданих доказів судом може визнаватися право власності на збудований у 2008 році гараж та вказують, що ні рішення, ні дозвіл на його будівництво, ні погодження з головним архітектором міста не приймалися і не проводились.

Разом з цим ОСОБА_1 не надає висновок відділу архітектури, будівництва та житлово комунального господарства на предмет визначення відповідності забудови генеральному плану міста, оскільки без визначення головним архітектором міста місця для будівництва гаража, може бути порушено план забудови міста і гараж може знаходитись на місці запланованих інших об`єктів будівництва, об`єктів критичної інфраструктури іт.п., що теж може порушувати права і свободи, як фізичних, так і юридичних осіб.

Щодо твердження сторони позивача про приватизацію земельної ділянки під уже збудованим гаражем, то суд приходить до висновку, що сама по собі приватизація земельної ділянки не може свідчити про правомірність зведення на ній спірного гаража без відповідного виділення такої земельної ділянки, схеми прив`язки до місця забудови та відповідного дозволу.

Ч.3 ст. 268 ЦК України на яку посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, є правом, а не обов`язком суду для визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

Статтею 81 ЦПК Українивстановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК Українивстановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінніЦПК Україниобставин, на які він посилається, а само по собі право власності на земельну ділянку під гаражем, який знаходиться в занедбаному стані і не відомо ким, коли і на якій правові був збудований, не дає підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на самочинне будівництво.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд не вбачає достатніх правових підстав для задоволення позову і приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

В зв`язку з відмовою у задоволенні позову розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 12, 81, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

- позовну заяву ОСОБА_1 до Гадяцької міської ради про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно власником земельної ділянки - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня йогопроголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податку - НОМЕР_2 .

Відповідач Гадяцька міська рада, місцезнаходження м.Гадяч, вул.Лесі Українки, 2, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 21050924.

Головуюча: Л. В. Максименко