Ухвала

від 12.12.2024 по справі 754/7153/23

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Номер провадження 2/754/276/24

Справа № 754/7153/23

У Х В А Л А

Іменем України

12 грудня 2024 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Буша Н.Д.,

секретаря с/з Шклярської К.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Національного музею історії України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

30 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 05.06.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

12.06.2023 року на адресу суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Після відкриття провадження у справі судом було встановлено, що провадження у справі відкрито за позовною заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статті 175 ЦПК України.

Ухвалою суду від 21.06.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху з наданням строку на усунення недоліків.

Позивачем у строки, які були зазначені в ухвалі суду, було усунуто недолікі а відтак, суд вивчивши матеріали цивільної справи та з урахуванням того, що від позивача та відповідача на адресу суду надійшли клопотання з проханням призначити розгляд справи в судове засідання, ухвалою суду від 11.08.2023 року було здійснено перехід від спрощеного провадження без виклику сторін до спрощеного провадження з викликом сторін.

Під час розгляду справи Указом Президента України №303/2024 від 08.05.2024 року «Про призначення суддів» Банах Олену Леонтіївну, яка була представником відповідача -Національного музею історії України, призначено на посаду судді Деснянського районного суду міста Києва.

Судом,з метою уникнення сумнівів у неупередженості головуючого по справі, в судовому засіданні на обговорення було поставлено питання щодо направлення вказаної цивільної справи до Київського апеляційного суду для визначення підсудності.

Ухвалою суду від 18.06.2024 року направлено вказану справу до Київського апеляційного суду для визначення підсудності.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 18.07.2024 року відмовлено у визначенні підсудності та повернуто вказану справу для продовження її розгляду.

В судове засідання на 29 жовтня 2024 року та 12 грудня 2024 року позивач та представник позивача не з`явились, причини неявки суду не повідомляли, заяв про розгляд справи у їх відсутність або про відкладення судового засідання до суду не надходили.

Будь-яких доказів поважності причин неявок у судові засідання, що були призначені на 29.10.2024 року та 12.12.2024 року стороною позивача суду не надано, тому суд дійшов висновку, що сторона позивача двічі поспіль без поважних причин не прибула у судові засідання.

Від представника відповідача на адресу суду надійшла заява про проведення судового засідання у її відсутності.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного.

Судом встановлено, що належно повідомлена позивач та представник позивача у судове засідання 29.10.2024 року, а також повторно 12.12.2024 року не з`явились без поважних причин, які мають бути підтверджені відповідними доказами. Позивач не забезпечила явку іншого уповноваженого представника, і, заздалегідь не повідомила суд про поважність причин неприбуття.

Суд наголошує, що у випадку виникнення об`єктивних причин неможливості здійснення представницьких функцій в обсягах та на умовах, передбачених законом, позивач повинна була забезпечити у судове засідання явку іншого представника, чого останньою зроблено не було упродовж двох судових засідань поспіль.

Відносно визнання поважності причин неявки представника позивача в судове засідання, то обов`язок суду полягає лише у перевірці причин такої неявки. При встановлені їх поважності допускається відкладення розгляду справи. Чинним законодавством не передбачено переліку таких причин або обставин, а отже, їх визначення залишається на розсуд суду. Поважними причинами визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно здійснювати процесуальні дії. До таких відноситься хвороба, перебування на військовій службі, тощо.

Обставини неможливості забезпечити явку уповноваженого представника позивача в судове засідання взагалі не підтверджені жодними документальними доказами. Розгляд справи без участі сторони позивача суд вважає перешкодою для ухвалення законного рішення.

Статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, зловживання правом визначається як діяльність або дії, спрямовані на скасування прав і свобод, визнаних у Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено Конвенцією. Наслідком подання індивідуальної скарги у Європейський Суд з прав людини при зловживанні правом на її подачу, є визнання скарги неприйнятною (стаття 35 Конвенції).

Таким чином, Європейський Суд запровадженням практики не розгляду заяв звернув увагу на необхідність: по-перше, дисциплінувати скаржників; по-друге, надав приклад застосування положень Конвенції щодо недобросовісних суб`єктів звернення.

Також Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі Варбанов проти Болгарії (Varbanov v. Bulgaria), № 31365/96, пункт 36, ECHR 2000-X) відмітив, що право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та мати розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями.

Європейський Суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.

Так, у рішенні від 07.07.1989 у справі Юніон Аліментаріа проти Іспанії Суд зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Крім того, у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово акцентував, що позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідальність за швидке здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на державні судові органи. Однак, розумність тривалості судового провадження залежить не тільки від складності справи, її обставин та предмета спору, але і поведінки сторін.

Відповідно до рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі Смірнова проти України, нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового розгляду та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами: зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Належність повідомлення судом сторони позивача про час та місце розгляду справи підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

Наведене свідчить про недобросовісність здійснення стороною позивача своїх процесуальних прав.

Таким чином, враховуючи повторне (двічі поспіль) неприбуття сторони позивача, належним чином повідомленої про розгляд справи, а також не повідомлення про причини такої неявки, неможливості забезпечити повний та об`єктивний розгляд справи за наявними матеріалами, оскільки, саме не повне дослідження обставин справи може бути підставою для скасування рішення, тому суд вважає за необхідне залишити позов без розгляду, при цьому суд враховує тривалість перебування справи у провадженні суду, зацікавленість сторони позивача у розгляді заявлених вимог, припинила цікавитися рухом справи, в судові засідання не з`являлась.

Керуючись ст. 247, п.3 ч.1 ст.257, ст. 353 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Національного музею історії України про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу- залишити без розгляду.

Роз`яснити позивачу положення ч. 2 ст. 257 ЦПК України про те, що особа, позов якої залишено без розгляду, після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, має право звернутися до суду повторно.

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду через Деснянський районний суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Повний текст ухвали суду складено 12.12.2024 року.

Суддя Н.Д.Буша