Постанова

від 11.11.2024 по справі б29/59/04

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.11.2024 року м.Дніпро

Справа № Б29/59/04 (904/5426/23)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач) суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.,

секретар судового засідання: Зелецький Р.Р.

представники сторін:

від скаржника: Ковтяга О.В., представник;

від прокуратури: Міщук Н.П., прокурор Дніпропетровської обласної прокуратури;

від позивача: Удовицький Є.М., представник;

від відповідача-1: Таран А.М., представник

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Фонду державного майна України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі №Б29/59/04 (904/5426/23) (суддя Примак С.А.)

за позовом Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (52061, Дніпропетровська область, Дніпровський район, село Миколаївка-1; вулиця Центральна, будинок 31Г; ідентифікаційний код 04339758)

до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області (49006, місто Дніпро, вулиця Філософська, будинок 39А; ідентифікаційний код 39835428)

відповідача-2 Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (52052, Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, селище Горького, вулиця Наукова, будинок 8; ідентифікаційний код 03374617)

відповідача-3 Державного реєстратора виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Нерода Дар`ї Дмитрівни (51200, Дніпропетровська область, місто Новомосковськ, вулиця Гетьманська, будинок 14)

відповідача-4 Державного реєстратора виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області Літвінової Катерини Юріївни (52433, Дніпропетровська область, Солонянський район, селище Святовасилівка, вулиця Центральна, 2)

відповідача-5 Державного реєстратора виконавчого комітету Солонянської селищної ради Дніпропетровської області Тіцька Таїсії Вікторівни (52400, Дніпропетровська область, селище міського типу Солоне, вулиця Гагаріна, будинок 7)

відповідача-6 Державного реєстратора виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпропетровської області Кравець Романа Анатолійовича (51040, Дніпропетровська область, Дніпровський район, село Могилів, вулиця Панікахи, будинок 2)

про витребування майна, визнання права власності та скасування рішень державного реєстратора

в межах справи №Б29/59/04

за заявою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (м. Київ)

до боржника Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірми "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (с. Горького Дніпропетровського району Дніпропетровської області)

про визнання банкрутом,-

ВСТАНОВИВ:

Миколаївська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області (далі - позивач), звернулась до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1), Державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (далі - відповідач-2), Державного реєстратора виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області Нерода Дар`ї Дмитрівни (далі - відповідач-3), Державного реєстратора виконавчого комітету Святовасилівської сільської ради Дніпропетровської області Літвінової Катерини Юріївни (далі - відповідач-4), Державного реєстратора виконавчого комітету Солонянської селищної ради Дніпропетровської області Тіцька Таїсії Вікторівни (далі відповідач-5) та Державного реєстратора виконавчого комітету Могилівської сільської ради Дніпропетровської області Кравець Романа Анатолійовича (далі - відповідач-6) про витребування майна, визнання права власності та скасування рішень державного реєстратора.

Ухвалою суду від 16.10.2023 року відкрито провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду у підготовчому засіданні за правилами загального позовного провадження на 15.11.2023 року.

19.06.2024 року Миколаївська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області звернулась до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просила суд накласти арешт та заборонити Державному підприємству "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (код ЄДРПОУ 03374617), будь-яким третім особам, органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, зокрема, але не виключно державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області та є предметом розгляду справи.

Позивач стверджував, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту та шляхом заборони будь-яким особам вчиняти дії, спрямовані на відчуження та/або розпорядження спірним майном, ускладнить можливість для позивача вчиняти дії, направлені на відновлення стану, який існував до порушення його прав.

Крім того, позивач зазначав, що вжиття наведених заходів забезпечення позову спрямоване виключно на збереження існуючого становища та на ефективний захист порушених прав та інтересів позивача у випадку задоволення позову.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі даній справі заяву позивача про забезпечення позову (вх. суду №29870/24 від 19.06.2024 року) задоволено.

Накладено арешт та заборонено Державному підприємству "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (код ЄДРПОУ 03374617), будь-яким третім особам, органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, зокрема, але не виключно державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які розташовані на території Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, з кадастровими номерами:

1221482000:02:071:0014,1221482000:02:007:0001, 1221482000:02:032:0003,

1221482000:01:020:0002,1221482000:02:003:0122, 1221482000:02:024:0001,

1221482000:01:049:0001,1221482000:02:077:0001, 1221482000:02:003:0124,

1221482000:02:067:0044,1221482000:02:035:0001, 1221482000:01:020:0001,

1221482000:02:003:0121,1221482000:01:038:0001, 1221482000:01:003:0002,

1221482000:01:015:0001,1221482000:02:086:0003, 1221482000:02:079:0001,

1221482000:02:064:0001,1221482000:02:083:0001, 1221482000:02:012:0001,

1221482000:01:010:0001,1221482000:02:112:0004, 1221482000:02:014:0001,

1221482000:01:006:0004,1221482000:02:034:0001, 1221482000:01:001:0003,

1221482000:02:076:0001,1221482000:02:094:0001, 1221482000:02:036:0001,

1221482000:02:108:0001,1221482000:02:110:0001, 1221482000:01:002:0002,

1221482000:01:014:0003,1221482000:01:002:0001, 1221482000:02:116:0001,

1221482000:02:089:0001,1221482000:02:115:0001, 1221482000:02:102:0001,

1221482000:01:009:0001,1221482000:02:054:0001, 1221482000:02:090:0001,

1221482000:02:095:0001,1221482000:02:113:0001, 1221482000:02:059:0001,

1221482000:02:109:0001,1221482000:02:100:0001, 1221482000:02:091:0011,

1221482000:02:080:0001,1221482000:02:050:0008, 1221482000:06:003:0037,

1221482000:02:087:0001,1221482000:02:086:0004, 1221482000:02:085:0001,

1221482000:02:061:0001,1221482000:01:047:0001, 1221482000:01:036:0002,

1221482000:02:067:0043,1221482000:02:041:0001, 1221482000:01:044:0001,

1221482000:02:011:0002,1221482000:02:008:0001, 1221482000:02:023:0001,

1221482000:02:063:0003,1221482000:01:052:0001, 1221482000:01:006:0003,

1221482000:02:088:0002,1221482000:02:103:0001, 1221482000:02:082:0001,

1221482000:01:045:0001,1221482000:02:053:0001, 1221482000:02:099:0001,

1221482000:02:093:0002,1221482000:02:065:0001, 1221482000:02:114:0001,

1221482000:01:002:0003,1221482000:02:010:0001, 1221482000:02:066:0001,

1221482000:01:003:0003,1221482000:01:001:0001, 1221482000:02:013:0001,

1221482000:02:096:0004,1221482000:01:023:0001, 1221482000:01:001:0002,

1221482000:02:101:0001,1221482000:02:106:0010, 1221482000:02:062:0003,

1221482000:02:092:0002,1221482000:02:084:0001, 1221482000:02:060:0001,

1221482000:01:006:0005,1221482000:01:011:0001, 1221482000:01:012:0001,

1221482000:01:013:0001,1221482000:01:013:0002, 1221482000:01:019:0001,

1221482000:01:020:0004,1221482000:01:028:0001, 1221482000:01:042:0001,

1221482000:01:050:0001,1221482000:01:054:0001, 1221482000:02:004:0002,

1221482000:02:005:0001,1221482000:02:031:0001, 1221482000:02:032:0001,

1221482000:02:033:0001,1221482000:02:037:0001, 1221482000:02:040:0001,

1221482000:02:050:0001,1221482000:02:051:0002, 1221482000:02:067:0048,

1221482000:02:067:0049,1221482000:02:073:0001, 1221482000:02:081:0001,

1221482000:02:104:0001,1221482000:02:074:0001, 1221482000:02:003:0123,

1221482000:02:003:0126,1221487200:04:028:0001, 1221487200:04:030:0001,

1221482000:02:105:0026,1221482000:02:105:0023, 1221482000:02:105:0025,

1221482000:02:105:0024,1221482000:01:056:0001, 1221482000:02:003:0125,

1221482000:04:002:0017.

Приймаючи ухвалу, суд виходив з того, що:

- розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 року № 541-р "Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення" вилучено з постійного користування ДП "НВДА "Наукова" НААН України" спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення та передано їх у постійне користування державному підприємству "Фонд аграрних інвестицій" без зміни цільового призначення;

- враховуючи позовні вимоги сільської ради, у випадку невжиття заходів забезпечення позову, ефективний захист і поновлення порушеного права позивача буде неможливим, адже вчинивши вищезазначені дії щодо земельних ділянок, вказане призведе до незворотних наслідків, а саме того, що спірні земельні ділянки можуть зникнути як об`єкти цивільних прав, у разі їх поділу та/або об`єднання, а до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будуть внесені нові записи, тому позивач буде позбавлений можливості захистити свої порушені права в межах даної справи та буде вимушений звертатися з новим позовом з метою скасування реєстраційних дій тощо.

Не погодившись з ухвалою суду, Дніпропетровська обласна прокуратура оскаржила її в апеляційному порядку.

Апелянт не є учасником даної справи, однак обґрунтував підстави звернення прокурора з апеляційною скаргою та порушення, на думку скаржника, прав та інтересів держави.

Скаржник вважає, що відповідні висновки суду, викладені в оскаржуваній ухвалі від 20.06.2024 року, не відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Зазначає, що судом не надано оцінку тому, що земельні ділянки перебувають у державній власності та постійному користуванні державного підприємства, з огляду на що, відповідно до вимог ст. 117 ЗК України вони не можуть передаватися у комунальну власність.

Крім цього, судом не залучено до участі у справі Фонд державного майна України, як уповноважений орган на управління державним підприємством, якому відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 року № 541-р передано у постійне користування спірні земельні ділянки, та не залучено НААН України, як орган, у віданні якого перебуває ДП "НВДА "Наукова" НААН України".

Скаржник зазначає на порушення судом наступних норм права: ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321 ЦК України, ст. ст. 84, 92, 116, 117, 122 ЗК України, ч.3 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу", внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для накладення арешту та заборони ДП "НВДА "Наукова" НААН України", будь-яким третім особам, органам та суб`єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, зокрема, але не виключно державним реєстраторам, нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії на земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у власності держави, в особі ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та передані у постійне користування державного підприємства.

Серед іншого, апелянт зазначає, що обставини свідчать про штучність спору у даній справі та відсутність будь-яких прав позивача на вказані землі.

Порушення встановленого законом порядку накладення судом арешту та заборони державним органам на розпорядження особливо цінними землями держави за штучним спором та за відсутності будь-яких прав позивача на вказані землі, на думку прокурора, безумовно вказує на порушення вимог чинного законодавства та обмеження права власності Українського народу на вказані землі, що спотворює пряму заборону закону на вчинення таких дій.

Також прокурор наводить обґрунтування свого звернення з апеляційною скаргою та зазначає, в чому полягають інтереси держави у даному спорі.

Вказує, що:

- спірні земельні ділянки, відповідно до державного акту на право постійного користування землею, серії ДП ДН № 034201 від 16.12.1998 року відносяться до державної власності, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на які зареєстровано за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а право постійного користування за ДП "НВДА "Наукова" НААН України";

- уповноваженим суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, як власник спірних земель, є саме Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області;

- уповноваженим суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, як уповноважений орган на управління державним підприємством, якому відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 року № 541 р передано у постійне користування спірні земельні ділянки, є Фонд державного майна України;

-НААН України наділена повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, тобто на основі законодавства здійснює владні управлінські функції;

-ні Фонд державного майна України, як орган управління корпоративними правами держави, ні НААН України, як орган управління державним підприємством, всупереч вимог ст. 51 ГПК України, не залучені до участі у справі в якості відповідачів, що позбавило їх можливості своєчасно оскаржити ухвалу суду з метою захисту інтересів держави.

Прокурор зазначає, що порушення встановленого законом порядку вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони законному власнику та постійному користувачу земельних ділянок, без їх відома, розпоряджатись землями державної власності, за штучним спором та за відсутності будь-яких прав позивача на вказані землі, свідчить про безпідставне обмеження суду права державної власності, що суперечить вимогам ст. ст. 13, 14, 41 Конституції України, ст. ст. 319, 321 ЦК України, ст. ст. 84, 92, 116, 117, 122 ЗК України, ч.3 ст. 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та є прямим втручанням суду у право власності держави та законного користувача на значні площі особливо цінних земель, в період дії воєнного стану, за відсутності законних на те підстав.

Вказані обставини арешту та заборони законному власнику та постійному користувачу земельних ділянок на розпорядження землями державної власності вказує на порушення норм Конституції України та права власності Українського народу, що спотворює пряму заборону закону на вчинення таких дій та призводить до порушення основної мети набуття у державі права на земельні ділянки, а саме: законність.

За таких обставин вважає, що є доведеними доводи прокурора про наявність порушення інтересів держави у спірних правовідносинах та про неналежне виконання уповноваженими суб`єктами владних повноважень покладених на них повноважень щодо захисту інтересів держави, а тому прокурор набув обов`язку звернутись до суду в інтересах держави з даною апеляційною скаргою.

Апелянт вказує, що Дніпропетровською обласною прокуратурою листами повідомлено Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Фонд державного майна України, НААН України в порядку ч.4 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" про наявність підстав для представництва їх інтересів в суді апеляційної інстанції органами прокуратури шляхом апеляційного оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі № Б29/59/04 (904/5426/23).

Просить скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову у даній справі, стягнути з позивача на користь скаржника судовий збір за подання апеляційної скарги.

Не погодившись з ухвалою, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою також звернувся Фонд державного майна України.

Апелянт вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною, та такою, що порушує інтереси держави в особі Фонду державного майна України, постановлена із неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального права.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

Спірні земельні ділянки відносяться до державної власності, право власності на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ГУ Держегкокадастру у Дніпропетровській області, право постійного користування передано державному підприємству, з огляду на що вони не можуть передаватися у комунальну власність.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2024 року № 541-р "Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення" відповідно до статей 92, 122, 123 та 149 Земельного кодексу України вилучаються з постійного користування державних підприємств, установ земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності згідно з додатком та передаються у постійне користування державному підприємству "Фонд аграрних інвестицій" без зміни цільового призначення, зокрема земельні ділянки державної власності, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України" (код згідно з ЄДРПОУ 03374617), зокрема, земельні ділянки з кадастровими номерами: 1221482000:02:071:0014, 1221482000:02:007:0001, 1221482000:01:020:0002, 1221482000:02:003:0122, 1221482000:02:024:0001, 1221482000:01:049:0001, 1221482000:02:077:0001, 1221482000:02:035:0001, 1221482000:02:003:0121, 1221482000:01:038:0001, 1221482000:01:003:0002, 1221482000:02:086:0003, 1221482000:02:079:0001, 1221482000:02:064:0001, 1221482000:02:083:0001, 1221482000:02:012:0001, 1221482000:02:112:0004, 1221482000:02:014:0001, 1221482000:01:006:0004, 1221482000:02:034:0001, 1221482000:01:001:0003, 1221482000:02:076:0001, 1221482000:02:094:0001, 1221482000:02:036:0001, 1221482000:02:108:0001, 1221482000:02:110:0001, 1221482000:01:002:0002, 1221482000:01:014:0003, 1221482000:01:002:0001, 1221482000:02:116:0001,1221482000:02:089:0001, 1221482000:02:115:0001, 1221482000:04:002:0017, 1221482000:02:102:0001,1221482000:01:009:0001, 1221482000:02:054:0001, 1221482000:02:090:0001, 1221482000:02:095:0001, 1221482000:02:113:0001, 1221482000:02:059:0001, 1221482000:02:109:0001, 1221482000:02:100:0001, 1221482000:02:091:0011, 1221482000:02:080:0001, 1221482000:02:050:0008, 1221482000:06:003:0037, 1221482000:02:087:0001, 1221482000:02:086:0004, 1221482000:02:085:0001, 1221482000:02:061:0001, 1221482000:01:047:0001, 1221482000:01:036:0002, 1221482000:02:041:0001, 1221482000:01:044:0001, 1221482000:02:023:0001, 1221482000:02:063:0003, 1221482000:01:052:0001, 1221482000:01:006:0003, 1221482000:02:088:0002, 1221482000:02:103:0001, 1221482000:02:082:0001, 1221482000:01:045:0001, 1221482000:02:053:0001, 1221482000:02:099:0001, 1221482000:02:093:0002, 1221482000:02:065:0001, 1221482000:02:114:0001, 1221482000:01:002:0003, 1221482000:02:066:0001, 1221482000:01:003:0003, 1221482000:01:001:0001, 1221482000:02:096:0004, 1221482000:01:023:0001, 1221482000:01:001:0002, 1221482000:02:101:0001, 1221482000:02:106:0010, 1221482000:02:062:0003, 1221482000:02:084:0001, 1221482000:02:060:0001, 1221482000:01:006:0005, 1221482000:01:011:0001, 1221482000:01:012:0001, 1221482000:01:013:0001, 1221482000:01:013:0002, 1221482000:01:019:0001, 1221482000:01:028:0001, 1221482000:01:042:0001, 1221482000:01:050:0001, 1221482000:01:054:0001, 1221482000:02:004:0002, 1221482000:02:005:0001, 1221482000:02:031:0001, 1221482000:02:032:0001, 1221482000:02:033:0001, 1221482000:02:037:0001, 1221482000:02:040:0001, 1221482000:02:050:0001, 1221482000:02:051:0002, 1221482000:02:067:0048, 1221482000:02:067:0049, 1221482000:02:073:0001, 1221482000:02:081:0001, 1221482000:02:104:0001, 1221482000:02:074:0001, 1221482000:02:003:0123, 1221482000:02:003:0126, 1221487200:04:028:0001, 1221487200:04:030:0001, 1221482000:02:105:0026, 1221482000:02:105:0023, 1221482000:02:105:0025, 1221482000:02:105:0024, 1221482000:01:056:0001, 1221482000:02:003:0125.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 червня 2024 р. № 586-р "Про внесення зміни до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2024 р. № 541" Фонду державного майна разом з Міністерством юстиції зобов`язано вжити відповідно до законодавства заходів до державної реєстрації припинення права постійного користування державних підприємств, установ земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, які вилучені згідно з цим розпорядженням.

Отже, судом накладено арешт та заборонено державну реєстрацію земельних ділянок, що перебували у постійному користуванні державного підприємства "Науково-виробнича дослідна агрофірма "Наукова" Національної академії аграрних наук України", та відповідно до Земельного кодексу України вилучені Кабінетом Міністрів України із постійного користування зазначеного державного підприємства та передані у постійне користування державному підприємству "Фонд аграрних інвестицій" без зміни цільового призначення.

Зазначені розпорядження Кабінету Міністрів України є чинними та обов`язковими до виконання, як це встановлено статтею 117 Конституції України.

Спірні земельні ділянки, щодо яких вжито заходи забезпечення позову, є об`єктами державної власності, право власності на які зареєстровано в державному реєстрі за ГУ Держгеокадастру та перебувають на праві постійного користування державним підприємством, отже не можуть бути передані в комунальну власність.

Державне підприємство "Фонд аграрних інвестицій" та Фонд державного майна України не залучались господарським судом до участі у справі № Б29/59/04 (904/5426/23), хоча судом прийняті рішення щодо державного майна, переданого Кабінетом Міністрів України до державного підприємства "Фонд аграрних інвестицій", а Фонд державного майна України є органом, уповноваженим управляти майном підприємства, та органом, на який Кабінетом Міністрів України покладено обов`язок вжити відповідно до законодавства заходів до державної реєстрації припинення права постійного користування державних підприємств, установ земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності, які вилучені згідно з цим розпорядженням, то ж суд вирішив ухвалою питання щодо прав і інтересів Фонду державного майна України.

Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала винесена за відсутності доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Вжиті заходи забезпечення позову незаконно позбавляють державу розпоряджатися належним йому майном, а також унеможливлюють реалізацію Фондом державного майна України розпорядження Кабінету Міністрів України від 13 червня 2024 року № 541 -р, яким змінено постійного користувача земельними ділянками, щодо яких вжито заходів забезпечення позову.

Просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.

У відзиві на апеляційні скарги позивач зазначає на законність оскаржуваної ухвали суду та просить відмовити в задоволенні апеляційних скарг Дніпропетровської обласної прокуратури та Фонду державного майна України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі №Б29/59/04 (904/5426/23), оскаржуване судове рішення залишити без змін.

В судове засідання відповідач-2, відповідач-3, відповідач-4 не явились, про час та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України).

Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши присутніх представників сторін, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що обидві апеляційні скарги підлягають задоволенню в силу наступного:

Відповідно до ч.1 ст.254 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

З матеріалів справи вбачається, що спірні земельні ділянки, які є предметом оскаржуваної ухвали суду, відносяться до державної власності, право власності на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області та є частиною земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні відповідача-2 відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ДП ДН №034201 від 16.12.1998 року.

Всього, вказаним державним актом передано у постійне користування ДП НВДА "Наукова" НААН України" 25564,7 га земель за цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Державний акт містить план - схему розташування земель із визначенням їх площі, зовнішніх меж, координат поворотних точок, лінійні проміри між поворотними точками меж її поворотних точок.

Як вбачається із позовної заяви, позивач на підставі рішень господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2002 року у справі № А9/366 (А12/64-А1/103) та від 23.04.2003 року у справі № Н32/20 (Н25/106-Н22/283) просить суд витребувати у Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області земельну ділянку державної власності (згідно з переліком) та визнати на них право комунальної власності, також просить визнати протиправним та скасувати рішення державних реєстраторів про реєстрацію постійного користування вказаними земельними ділянками за ДП "НВДА "Наукова" НААН України".

Обидва апелянта стверджують про штучність спору у даній справі, відсутність будь-яких прав позивача на вказані землі, чим підтверджують протиправність втручання суду у право власності держави та законного користувача на значні площі особливо цінних земель, в період дії воєнного стану, за відсутності законних на те підстав.

Колегія суддів зауважує, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд не досліджує питання обґрунтованості позовних вимог. Між тим, приписи процесуального законодавства унормовують, що суд має обґрунтувати належними та допустимими доказами в кожному конкретному випадку вжиття судом заходів забезпечення позову.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, колегія суддів враховує наступні обставини:

Частинами першою, другою статті 136 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Статтею 137 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта ст.137 Господарського процесуального кодексу України).

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті (частина одинадцята ст. 137 Господарського процесуального кодексу України).

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування ст. ст. 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі №910/19256/16, від 14.05.2018 року у справі №910/20479/17, від 14.06.2018 року у справі №916/10/18, від 23.06.2018 року у справі №916/2026/17, від 16.08.2018 року у справі №910/5916/18, від 11.09.2018 року у справі №922/1605/18, від 14.01.2019 року у справі №909/526/18, від 21.01.2019 року у справі №916/1278/18, від 25.01.2019 року у справі №925/288/17, від 26.09.2019 року у справі №904/1417/19.

Під час вирішення питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду.

Колегія суддів зазначає, що обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність забезпечення позову, що полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст.74 Господарського процесуального кодексу України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань після пред`явлення позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Законом не визначається перелік відповідних доказів, які повинна надати особа до суду під час звернення з заявою про забезпечення позову, а тому суди у кожному конкретному випадку повинні оцінювати їх на предмет достатності, належності, допустимості та достовірності.

Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.

Колегія суддів акцентує увагу, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, у тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, що звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Аналіз змісту наведеного свідчить, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. При цьому сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.12.2018 року у справі №914/970/18).

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (відповідні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18, у постанові Верховного Суду від 10.11.2020 року у справі № 910/1200/20).

Як вбачається із позовної заяви Миколаївської сільської ради у справі № Б29/59/04 (904/5426/23), сільська рада на підставі рішень господарського суду Дніпропетровської області від 16.10.2002 року у справі № А9/366 (А12/64-А1/103) та від 23.04.2003 року у справі № Н32/20 (Н25/106-Н22/283) просить суд витребувати у Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області 31 земельну ділянку державної власності та визнати на них право комунальної власності, також просить визнати протиправним та скасувати рішення державних реєстраторів про реєстрацію постійного користування вказаними земельними ділянками за ДП "НВДА "Наукова" НААН України".

Відповідно до ст. 117 Земельного кодексу України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

До земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що які перебувають у постійному користуванні державних підприємств.

Встановлено, що спірні земельні ділянки відносяться до державної власності, право власності на які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ГУ Держегкокадастру у Дніпропетровській області, право постійного користування передано державному підприємству, з огляду на що вони не можуть передаватися у комунальну власність.

Як зазначено вище, при вирішенні питання про забезпечення господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням того, чи не будуть порушені у зв`язку із вжиттям таких заходів права та охоронювані законом інтереси осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд в оскаржуваній ухвалі зазначив, що13.06.2024 року Кабінетом Міністрів України було винесено розпорядження № 541-р "Про вилучення і передачу земельних ділянок у постійне користування без зміни цільового призначення".

Зі змісту даного розпорядження вбачається, що Кабінетом Міністрів України було вилучено з постійного користування ДП "НВДА "Наукова" НААН України" спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення та передано їх у постійне користування державному підприємству "Фонд аграрних інвестицій" без зміни цільового призначення.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про управління суб`єктами державної власності" Фонд державного майна України є органом управління майновими правами держави щодо державних підприємств, установ і організацій.

Відповідно до ст. 318 Цивільного кодексу України одним з суб`єктів права власності є держава Україна, яка реалізує свої повноваження власника щодо державного майна, наданого суб`єкту господарювання на праві господарського відання відповідно до законодавства (ч. 1 ст. 3 Законом України "Про управління об`єктами державної власності") через один з органів, визначених Законом України "Про управління об`єктами державної власності" (ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", ст. ст. 324, 326 Цивільного кодексу України).

Таким чином уповноваженим суб`єктом владних повноважень у спірних правовідносинах, як уповноважений орган на управління державним підприємством, якому відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 року № 541 р передано у постійне користування спірні земельні ділянки, є Фонд державного майна України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Згідно зі ст. 8 вказаного Закону Національна академія наук України, галузеві академії наук, яким державне майно передано в безстрокове безоплатне користування, виконують щодо цього майна функції, передбачені п. п. 1, 3 - 11, 14 - 15, 18 - 38 ст. 6 цього Закону, за винятком повноважень щодо господарських структур.

Відповідно до Статуту Національної академії аграрних наук України (п.п. 1,5), Національна академія аграрних наук України - це самоврядна наукова організація, заснована на державній власності, що є державною організацією, створеною як неприбуткова державна бюджетна установа. НААН є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в органах Казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням, інші печатки та штампи, необхідні для ведення діловодства; фінансується за рахунок коштів державного бюджету, установ, організацій та підприємств, вітчизняних та іноземних замовників робіт, грантів, інших джерел, не заборонених законом.

Окрім того, згідно з п. п. 88, 89 Статуту НААН України майновий комплекс НААН України складається з усіх матеріальних та нематеріальних активів (далі - об`єкти майнового комплексу), які перебувають на балансі НААН України і наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у її віданні, закріплені державою за НААН України в безстрокове користування або придбані за рахунок бюджетних коштів, а також коштів, одержаних у результаті фінансово-господарської діяльності, чи набуті іншим шляхом, не забороненим законом. Використання державного майна, переданого НААН України, здійснюється з урахуванням норм Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, національних галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу" та чинного законодавства.

Положеннями п. 90 Статуту НААН України передбачено, що НААН України, здійснюючи повноваження з управління об`єктамимайнового комплексу, забезпечує реалізацію прав держави як власника таких об`єктів, ефективно їх використовує та розпоряджається у межах, визначених законодавством.

НААН України відповідно до законодавства та вказаного Статуту користується основними фондами, переданими їй державою у безстрокове безплатне користування без права зміни форми власності, а також земельними ділянками, що надаються їй у постійне користування або в оренду згідно з вимогами земельного законодавства (п. 91 Статуту НААН України).

Згідно з п. 98 Статуту НААН України суб`єктом прав з розпорядження майновим комплексом наукових та інших установ, підприємств та організацій, що перебувають у відданні НААН України, є президія.

Таким чином, НААН України наділена повноваженнями щодо управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління, тобто на основі законодавства здійснює владні управлінські функції.

Відповідно до ст. 324 Цивільного кодексу України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, встановлених Конституцією України.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (ч.1 ст. 167 Цивільного кодексу України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст. 170 Цивільного кодексу України).

Держава може вступати як у цивільні (господарські), так і в адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень.

Однак ні Фонд державного майна України, як орган управління корпоративними правами держави, ні НААН України, як орган управління державним підприємством, всупереч вимог ст. 51 Господарського процесуального кодексу України, не були залучені до участі у справі в якості відповідачів.

У даній справі колегія суддів вважає обґрунтованими доводи Фонду державного майна України про вирішення судом оскаржуваною ухвалою питання про права та інтереси цього апелянта, що є однією з підстав для скасування оскаржуваної ухвали.

Також визнає колегія суддів обґрунтованими доводи апеляційної скарги прокурора про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність позивачем обставин того, що у разі задоволення позову буде неможливим виконання рішення суду.

У даному випадку судом застосовано неспівмірні з вимогами позовної заяви заходи забезпечення позову. Оскаржувана ухвала винесена за відсутності доказів існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача. Вжиті заходи забезпечення позову незаконно позбавляють державу розпоряджатися належним їй майном, а також унеможливлюють реалізацію Фондом державного майна України розпорядження Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 року № 541 - р, яким змінено постійного користувача земельними ділянками, щодо яких вжито заходів забезпечення позову.

Щодо представництва прокурором інтересів держави у даній справі, колегія суддів звертає увагу на наступне:

Статтею 131-1 Конституції України на прокуратуру покладено представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Виходячи з положень ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Встановлено, що спірні земельні ділянки, відповідно до державного акту на право постійного користування землею, серії ДП ДН № 034201 від 16.12.1998 року відносяться до державної власності, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на які зареєстровано за ГУ Держгеокадастру у Дніпропетровській області, а право постійного користування за ДП "НВДА "Наукова НААН України".

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

Встановлено, що Дніпропетровською обласною прокуратурою на адресу Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Фонду державного майна України, НААН України направлені листи від 26.06.2024 року №15/1-1206 вих-24, від 26.06.2024 року №15/1-1205вих-24, від 26.06.2024 року №15/1-1204вих-24, якими проінформовано про виявлені порушення та вказано на необхідність вжиття заходів до оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі 904/5426/23 (Б29/59/04) про забезпечення позову.

Згідно з інформацією, отриманою на запити обласної прокуратури Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Фондом державного майна України, НААН України заходи щодо оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі 904/5426/23 (Б29/59/04) не вжито.

Невжиття органами державної влади, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, заходів щодо захисту та поновлення права власності держави у спірних правовідносинах свідчить про наявність підстав для вжиття прокуратурою представницьких повноважень в інтересах держави шляхом звернення до суду з відповідною апеляційною скаргою.

Отже, враховуючи, що при постановленні оскаржуваної ухвали суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, вирішив питання щодо прав осіб, які не були залучені до розгляду справи, постановив оскаржувану ухвалу за відсутності підстав для забезпечення позову та всупереч чинному розпорядженню Кабінету Міністрів України від 13.06.2024 року № 541 р про передачу у постійне користування в тому числі і спірних земельних ділянок, чим допустив порушення прав Фонду державного майна України, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, апеляційні скарги задоволенню.

Приймаючи до уваги, що у цьому апеляційному провадженні спір по суті не вирішується, тому відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 277, 281-283 Господарського процесуального кодексу України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Дніпропетровської обласної прокуратури та Фонду державного майна України на ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі №Б29/59/04 (904/5426/23) задовольнити.

Ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 20.06.2024 року у справі №Б29/59/04 (904/5426/23) скасувати.

В задоволенні заяви Миколаївської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області про забезпечення позову у справі №Б29/59/04 (904/5426/23) відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Постанова складена у повному обсязі 13.12.2024 року.

Головуючий суддя Т.А. Верхогляд

Суддя Ю.Б.Парусніков

Суддя О.Г. Іванов