номер провадження справи 3/93/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.12.2024Справа №908/2824/24
м. Запоріжжя, Запорізька область
Господарський суд Запорізької області у складі судді Педорича С.І.,
за участю секретаря судового засідання Паскарь К.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу:
про стягнення коштів у розмірі 3 537 125,69 грн
за участю представників учасників справи:
від позивача: Гриценко О.І., адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № ЗП 002402 від 22.10.2019, довіреність № 9 від 29.12.2023;
від відповідача: Тоцька О.В.(в режимі відеоконференції) довіреність № 3 від 11.12.2023, адвокат, свідоцтво № ЗП 001398 від 28.02.2023
РУХ СПРАВИ.
23.10.2024 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Комунального підприємства «ВОДОКАНАЛ» (скорочене найменування КП «ВОДОКАНАЛ») до відповідача Комунального підприємства «Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області» (скорочене найменування КП «МИХАЙЛІВСЬКИЙ СІЛЬКОМУНГОСП») про стягнення заборгованості за надання послуг з водопостачання та водовідведення в розмірі 3 498 528,30 грн, пені в сумі 13 490,30 грн, 3% річних в сумі 11 057,62 грн та інфляційні втрати в сумі 14 049,47 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.10.2024 справу №908/2795/24 передано на розгляд судді Педоричу С.І.
Ухвалою суду від 24.10.2024 позовну заяву залишено без руху, надано КП «ВОДОКАНАЛ» строк для усунення недоліків терміном десять днів з дня отримання вказаної ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків, до якої надати докази сплати судового збору в розмірі 42 445,51 грн.
29.10.2024 через систему «Електронний суд» позивачем подано заяву про усунення недоліків, до якої додано докази сплати судового збору в розмірі 53 056,90 грн.
Ухвалою суду від 31.10.2024 відкрито провадження у справі №908/2824/24; присвоєно справі номер провадження 3/93/24; постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; підготовче судове засідання призначено на 26.11.2024 о 10:00 год.; учасникам справи надана можливість реалізувати свої процесуальні права та обов`язки.
06.11.2024 від представника відповідача (КП «МИХАЙЛІВСЬКИЙ СІЛЬКОМУНГОСП») Тоцької О.В. через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява про визнання позову, відповідно до якої відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить суд вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову, а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 26 528,45 грн.
Ухвалою суду від 26.11.2024 відкладено підготовче засідання на 11.12.2024 об 11:00.
У судовому засіданні 11.12.2024 технічна фіксація здійснювалась за допомогою підсистеми відеоконференцзв`язку: vkz.court.gov.ua.
У судовому засіданні позивач підтримав позов повністю, просить позовні вимоги задовольнити.
Представник відповідача судовому засіданні позов визнала повністю та підтвердила раніше подану заяву про визнання позову від 06.11.2024.
Відповідно д ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.
Сторони не заперечували проти ухвалення судом рішення за результатами підготовчого провадження.
У судовому засіданні 11.12.2024 судом безпосередньо досліджені докази, які наявні в матеріалах справи.
У судовому засіданні 11.12.2024 суд визнав наявні документи достатніми для об`єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого після виходу з нарадчої кімнати, в порядку статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, повідомлено, що повний текст рішення буде складено протягом десяти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення сторін, встановив наступне.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА.
03.01.2012 між Комунальним підприємством «Водоканал» (Водоканал) та Комунальним підприємством «Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області» (Споживач) укладено договір про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації №5386/4, за умовами якого (п. 1.1. в редакції додаткової угоди від 17.01.2020) Водоканал через мережі централізованого водопостачання та водовідведення забезпечує Споживачу водопостачання на господарсько-питні, побутові і технічні потреби та водовідведення для потреб Споживача та споживачів (населення, бюджетних установ, інших споживачів), які мешкають або розташовані на територіях (населених пунктах), що відносяться до Михайлівської сільської ради (Михайлівської сільської об`єднаної територіальної громади) та Петро-Михайлівської, Гнаровської сільських рад Вільнянського району Запорізької області.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати наданих послуг стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 3 498 528,30 грн за період червень 2024- серпень 2024 року, пені в сумі 13 490,30 грн за період з 09.07.2024 по 16.09.2024, 3% річних у сумі 11 057,62 грн за період з 09.07.2024 по 16.09.2024 та інфляційних витрат у сумі 14 049,47 грн за період липень - серпень 2024 року за договором про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4 від 03.01.2012.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА.
Відповідач відзив на позов не надав.
06.11.2024 від представника відповідача (КП «МИХАЙЛІВСЬКИЙ СІЛЬКОМУНГОСП») Тоцької О.В. через систему «Електронний суд» до суду надійшла заява про визнання позову, відповідно до якої відповідач позовні вимоги визнає в повному обсязі та просить суд вирішити питання щодо повернення позивачу з державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, а також стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 26 528,45 грн.
ПЕРЕЛІК ОБСТАВИН, ЯКІ Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Предметом цього судового розгляду є вимоги позивача про стягнення суми основної заборгованості за договором про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4 від 03.01.2012 в сумі 3 498 528,30 грн, пені в сумі 13 490,30 грн, 3% річних в сумі 11 057,62 грн та інфляційні втрати в сумі 14 049,47 грн.
Для правильного вирішення цього спору необхідно встановити які саме правовідносини склались між сторонами, які взаємні права та обов`язки виникли між сторонами (чи були поставлені позивачем послуги з водопостачання та водовідведення, на яку суму; в які строки і якому розмірі послуги мали бути оплачена), чи мало місце порушення будь-яких зобов`язань (чи були оплачені відповідачем послуги водопостачання та водовідведення), які саме зобов`язання порушені боржником, яке право чи інтерес кредитора порушено, які наслідки порушення зобов`язань боржником(чи правомірно нараховані штрафні санкції), чи не суперечить визнання відповідачем позову закону та чи не порушує права та інтереси інших осіб.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.
03.01.2012 між Комунальним підприємством «Водоканал» (Водоканал) та Комунальним підприємством «Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області» (Споживач) укладено договір про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4, за умовами якого (п. 1.1. в редакції додаткової угоди від 17.01.2020) Водоканал через мережі централізованого водопостачання та водовідведення забезпечує Споживачу водопостачання на господарсько-питні, побутові і технічні потреби та водовідведення для потреб Споживача та споживачів (населення, бюджетних установ, інших споживачів), які мешкають або розташовані на територіях (населених пунктах), що відносяться до Михайлівської сільської ради (Михайлівської сільської об`єднаної територіальної громади) та Петро-Михайлівської, Гнаровської сільських рад Вільнянського району Запорізької області.
Відповідно до розділу 2 термін дії Договору з 01.01.2012 по 31.12.2012. Розділом 2 Договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення терміну його дії, про його припинення не було письмово заявлено однією із сторін. Жодною зі сторін не було повідомлено про припинення договору, тому він є чинним.
Відповідно до п. 3.2.1 Договору Споживач зобов`язаний своєчасно оплачувати надані йому послуги з водопостачання та водовідведення, експлуатувати водопровідні мережі, прилади і пристрої на них у встановленому порядку у відповідності з цим Договору та нормативними документами, вказаними в п. 1.1 Договору.
На виконання умов Договору за період з червня 2024 року по серпень 2024 року КП «Водоканал» надавало послуги з водопостачання та водовідведення Споживачу.
Розділ 5 Договору «Порядок розрахунків» викладений в новій редакції згідно додаткової угоди № 1/02/09/2019 від 02.09.2019. Пунктом 5.1 договору встановлено, що основним документом на оплату є Акт-рахунок. Споживач з 28 по 31 число кожного місяця надає Водоканалу Звіт про показники приладів обліку питної і гарячої води та об`єми водопостачання та водовідведення, який підписується Споживачем.
Пунктом 3.1.2 Договору в редакції Додаткової угоди № 1/02/09/2019 від 02.09.2019 передбачено, що у разі необхідності перевіряти правильність зняття Споживачем показів засобів обліку води та здійснювати контроль за наданими Споживачем відомостями про об`єми водопостачання і водовідведення, показниками якості скинутих стічних вод та складати відповідні акти.
Згідно пункту 5.1 Договору на підставі даних Звіту або акту Водоканал визначає обсяги наданих Споживачу послуг і розмір оплати та протягом 2-х робочих днів виписує Акт-рахунок у 2-х примірниках, підписаних представником Водоканалу.
Споживач зобов`язаний протягом 5-ти банківських днів з дати надання Звіту самостійно отримати у Водоканалі, підписати всі примірники Акта-рахунку та перерахувати на розрахунковий рахунок суму, вказану в Акті-рахунку.
На підставі наданих Споживачем відомостей про покази приладів обліку (розрахунки з питної води) та актів, підписаних Споживачем, за вищевказаний період (червень 2024 серпень 2024) Відповідачу було виписано Акти-рахунки на загальну суму 3 498 528,30 грн.
-Акт-рахунок №125472 від 30.06.2024 р. за червень 2024 р. на суму 1 104 709,08 грн;
- Акт-рахунок №133552 від 31.07.2024 р. за липень 2024 р. на суму 1 236 869,51 грн;
-Акт-рахунок №141368 від 31.08.2024 р. за серпень 2024 р. на суму 1 156 949,71 грн;
Вищезазначені акти-рахунки за період червень 2024 серпень 2024 підписані споживачем без зауважень.
З урахуванням розділу 5 договору, зазначені Акти є підставою для здійснення розрахунків за водопостачання та водовідведення.
Проте, станом на день звернення з позовом до суду відповідач оплату за надані послуги не здійснив, внаслідок чого сума основного боргу складала 3 498 528,30 грн.
Невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором в частині оплати наданих послуг стало підставою звернення позивача до суду з вимогою про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 3 498 528,30 грн за період червень 2024- серпень 2024 року, пені в сумі 13 490,30 грн за період з 09.07.2024 по 16.09.2024, 3% річних у сумі 11 057,62 грн за період з 09.07.2024 по 16.09.2024 та інфляційних витрат у сумі 14 049,47 грн за період липень - серпень 2024 року за договором про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4 від 03.01.2012.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ.
Щодо суми основного боргу.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Згідно зі ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять ч.ч. 1, 7 ст. 193 ГК України.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 901 ЦК України).
Судом встановлено, що відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати за надані послуги належним чином не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 3 498 528,30 грн за період червень 2024-серпень 2024 року.
Позивачем надано суду відповідні докази, які підтверджують розмір позовних вимог щодо стягнення з відповідача 3 498 528,30 грн основного боргу за договором про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4 від 03.01.2012, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню
Щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Пунктом 1 статті 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації № 5386/4 від 03.01.2012 підтверджено матеріалами справи та визнано відповідачем.
Позивачем нарахована пеня в сумі 13 490,30 грн за період з 09.07.2024 по 16.09.2024.
Пунктом 6.2 договору (в редакції додаткової угоди №1/02/09/2019 від 02.09.2019) встановлено, що у випадку прострочення сплати наданих Водоканалом послуг Споживач зобов`язаний сплатити Водоканалу пеню в розмірі 0,01% від суми боргу за кожний день прострочення оплати, але загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100% загальної суми боргу.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі встановленому в договорі, але не вище 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку пені, суд дійшов до висновку, що даний розрахунок не порушує норми законодавства і виконаний правильно.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 13 490,30 грн. пені заявлена обґрунтовано, заснована на законі та підлягає задоволенню судом.
До інших засобів захисту цивільних прав, у відповідності до ст. 625 ЦК України, відносяться втрати від інфляції та 3 % річних.
Згідно зі частиною 2 статті 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Виходячи із положень статті 625 ЦК України, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Визначене частиною другою статті 625 ЦК України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч. 2 ст. 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму «інфляційних втрат» як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
У постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19 викладений правовий висновок, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
З огляду на наведене, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач правомірно нараховує пеню, 3 % річних та інфляційні втрати.
Позивачем заявлені вимоги про стягнення3% річних у сумі 11 057,62 грн та інфляційних витрат у сумі 14 049,47 грн.
Перевіривши розрахунок 3% річних, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму 11 057,62 грн є правильним.
Таким чином, вимога про стягнення з відповідача 14 049,47 грн 3 % річних заявлена до стягнення правомірно та підлягає задоволенню судом.
Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд встановив, що наданий позивачем розрахунок на суму14 049,47 грн є правильним.
Враховуючи викладене, вимога про стягнення з відповідача 14 049,47 грн інфляційних втрат заявлена позивачем обґрунтовано та підлягає задоволенню судом.
Відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі, про що зазначив у заяві, яка сформовану у системі «Електронний суд».
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 46 ГПК України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Згідно з ч. 4 ст. 191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
Враховуючи викладене, суд вважає, що визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує прав та інтересів інших осіб, тому дійшов висновку про можливість прийняття визнання позову відповідачем та ухвалення відповідного рішення.
ПЕРЕЛІК ДОКАЗІВ, ЯКИМИ СТОРОНИ ПІДТВЕРДЖУЮТЬ АБО СПРОСТОВУЮТЬ НАЯВНІСТЬ КОЖНОЇ ОБСТАВИНИ, ЯКА Є ПРЕДМЕТОМ ДОКАЗУВАННЯ У СПРАВІ.
Обставини, на які посилається позивач, доводяться договором №5386-4 від 03.01.2012 про надання послуг з питного водопостачання та приймання стічних вод у системи каналізації з додатковими угодами (а.с. 6-26), Акти за червень-серпень 2024 (а.с. 27-32), Акт розрахунку заборгованості (а.с. 33), розрахунок 3% річних (а.с. 34), розрахунок суми інфляції (а.с. 35), розрахунок суми пені (а.с. 36).
ВИСНОВКИ СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ.
Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вище встановлені обставини, враховуючи предмет та визначені позивачем підстави позову, принципи диспозитивності, змагальності та рівності сторін перед законом і судом, а такожвизнання позову відповідачем, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги слід задовольнити у повному обсязі.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат на сплату судового збору, суд враховує наступне.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України).
З положень ч. 1, п.п.1, п.п. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» слідує, що судовий збір за розгляд немайнових вимог складає 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за розгляд майнових вимог - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду.
У статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.
За змістом ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Приймаючи до уваги, що ціна позову становить 3 537 125,69 грн та позовна заява подана до суду через систему «Електронний суд», до сплати за подання цієї позовної належить судовий збір у розмірі 42 445,50 грн.
Позивачем до позовної заяви додано платіжну інструкцію № 17317 від 16.10.2024 про сплату суми 53 056,90 грн судового збору, тобто позивачем сплачено судовий збір у більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, за клопотанням позивача підлягає поверненню йому з Державного бюджету судовий збір в розмірі 10 611,40 грн (53 056,90 грн - 42 445,50 грн), як сплачений в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
На дату ухвалення рішення відповідне клопотання від позивача не надходило.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 42 445,50 грн покладається на відповідача.
В той же час, приписами ч. 1 ст. 130 ГПК України визначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову.
Аналогічна норма міститься в ч. 3 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».
Враховуючи визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі суд вважає за необхідне застосувати положення ч. 1 ст. 130 ГПК України та повернути Комунальному підприємству «Водоканал» з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 17317 від 16.10.2024, що складає 21 222,75 грн, про що постановити відповідну ухвалу.
Враховуючи викладене, з відповідача на користь позивача, слід стягнути інші 50 відсотків сплаченого судового збору у розмірі 26 528,45 грн.
Керуючись положеннями Господарського Кодексу України, Цивільного кодексу України, ст.ст. 73, 74, 123, 129, 232, 233, 236-241, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Комунального підприємства «Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області» (вул. Слободчикова, буд. 17, с. Михайлівка, Запорізький район, Запорізька область, 70030; ідентифікаційний код юридичної особи 33622933) на користь Комунального підприємства «ВОДОКАНАЛ» (вул. Святого Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002; ідентифікаційний код юридичної особи 03327121) суму 3 498 528,30 грн (три мільйони чотириста дев`яносто вісім тисяч п`ятсот двадцять вісім гривень 30 коп) основного боргу, 13 490,30 грн (тринадцять тисяч чотириста дев`яносто гривень 30 коп) пені, 11 057,62 грн (одинадцять тисяч п`ятдесят сім гривень 62 коп) 3% річних, 14 049,47 грн (чотирнадцять тисяч сорок дев`ять гривень 47 коп) інфляційних втрат. Видати наказ.
Стягнути з Комунального підприємства «Михайлівський сількомунгосп Запорізького району Запорізької області» (вул. Слободчикова, буд. 17, с. Михайлівка, Запорізький район, Запорізька область, 70030; ідентифікаційний код юридичної особи 33622933) на користь Комунального підприємства «ВОДОКАНАЛ» (вул. Святого Миколая, буд. 61, м. Запоріжжя, 69002; ідентифікаційний код юридичної особи 03327121) суму 21 222,75 грн (двадцять одну тисячу двісті двадцять дві гривні 75 коп) витрат зі сплати судового збору. Видати наказ.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повернути Комунальному підприємству «Водоканал» (69002, м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 61, ідентифікаційний код 03327121) з Державного бюджету України 50% судового збору, сплаченого платіжною інструкцією № 17317 від 16.10.2024, у розмірі 21 222,75 грн (двадцять одна тисяча двісті двадцять дві гривні 75 коп), про що постановити відповідну ухвалу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому стаття 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складений та підписаний 13.12.2024.
Рішення розміщується в Єдиному державному реєстрі судових рішень за вебадресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.
СуддяС.І. Педорич
Суд | Господарський суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 11.12.2024 |
Оприлюднено | 16.12.2024 |
Номер документу | 123750759 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг |
Господарське
Господарський суд Запорізької області
Педорич С.І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні