Рішення

від 13.12.2024 по справі 910/11649/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.12.2024Справа № 910/11649/24

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику сторін у порядку спрощеного позовного провадження справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОННА

КОРПОРАЦІЯ "КАРДИНАЛ"

(21021, м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 15;

ідентифікаційний код: 44176276)

до Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут

землеустрою"

(03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3;

ідентифікаційний код: 00699773)

про стягнення 69 832,62 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОХОРОННА КОРПОРАЦІЯ "КАРДИНАЛ" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (далі-відповідач) про стягнення заборгованості за Договором №2712 від 27.12.2022 про надання охоронних послуг в розмірі 69 832,62 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 30.09.2024 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/11649/24 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповіді на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

25.10.2024 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в котрому проти позову заперечує з підстав незадовільного фінансового стану підприємства.

12.11.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

Оскільки клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, а наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

З моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (Замовник) та ТОВ «ОХОРОННА КОРПОРАЦІЯ «КАРДИНАЛ» (Виконавець) 27 грудня 2022 року було укладено Договір № 2712 про надання послуг з охорони (надалі - Договір).

Згідно з п. 1.1 Договору Виконавець зобов`язується надавати Замовнику охоронні послуги з забезпечення охорони об`єктів нерухомого майна, яке перебуває на балансі Державного підприємства «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», які вказані в Дислокації постів та є Додатком №1 до Договору, (далі-Об`єкти) («Охоронні послуги» код CPV 021-2015-79710000-4), а Замовник своєчасно здійснювати оплату послуг.

Згідно з п. 4.1. Розрахунки за цим Договором Замовник проводить шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця в розмірі вартості фактично наданих послуг, вказаних в акті наданих послуг протягом 15 банківських днів з дати його підписання Сторонами.

06 березня 2023 року між Державним підприємством «Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» (Замовник) та ТОВ «ОХОРОННА КОРПОРАЦІЯ «КАРДИНАЛ» (Виконавець) було укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 2712 від 27 грудня 2022 року за якою у відповідності до п. 11.7 Договору сторони дійшли взаємної згоди про дострокове розірвання Договору з 23 години 59 хвилин 06.03.2023 року.

Відповідно до п. 2 цієї угоди Замовник бере на себе зобов`язання погасити заборгованість перед виконавцем у розмірі 97 344,00 грн. на протязі 30 календарних днів з моменту підписання Додаткової угоди.

Відповідно до складених і підписаних Актів наданих послуг: № 1 (31.01.2023р.), № 5 (28.02.2023р.), №11 (06.03.2023р.), №16 (22.03.2023р.), Позивач надав, а Відповідач прийняв послуги охорони об`єкту за адресою: перший поверх виробничого корпусу літера № А, центральний вхід до ДП «Науково-дослідний інститут землеустрою», що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Святослава Хороброго, буд.3.

Як вказує Позивач, Відповідач претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має, що також підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період: 31.01.2023- 21.06.2023 між Позивачем і Відповідачем.

Заборгованість Відповідача на користь Позивача на день підписання Акту звірки взаємних розрахунків становила 50 918,40. Станом на день подання позовної заяви кошти за надані Позивачем послуги Відповідачем не оплачені.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги Позивач вказує, що ні в строки передбачені умовами Договору, ні на день подачі цього позову Відповідач розрахунки за надані послуги не здійснив.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Матеріалами справи, її фактичними обставинами встановлено, що між Позивачем та Відповідачем укладено Договір надання послуг.

Судом встановлено, що акти наданих послуг підписані обома сторонами без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості наданих робіт. Також суд зауважує, що у матеріалах справи відсутні заперечення щодо якості та вартості наданих послуг зі сторони Відповідача. Таким чином, суд приходить до висновку, що Відповідач у встановлений вищевказаним договорами строк не розрахувався чим порушив умови договору, а відтак, доводи позивача останнім було надано Товариству послуги на загальну вартість 50918,40грн., є не спростованими.

Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, не було оплачено наданих послуг, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 50 918,40грн.

Таким чином, враховуючи надані суду докази суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за надані послуги у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором у розмірі 50 918,40грн. є обґрунтованими.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3984,70 грн 3 % річних та 33 495,86 грн. інфляційних втрат, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За прострочення виконання зобов`язання щодо сплати коштів позивачем нараховано 2 227,62 грн 3 % річних та 3 553,16 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд визнає його арифметично вірним, а отже, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2 227,62 грн 3 % річних та 3 553,16 грн. інфляційних втрат, а відтак, суд задовольняє вказані вимоги повністю.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 13 133,44 грн. - пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, згідно з ч. ч. 4, 6 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Пунктом 7.6. Договору встановлено, що у разі порушення строку оплати вартості наданих послуг Виконавцем Замовник за кожен день прострочення зобов`язаний виплатити Виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу..

Належним чином дослідивши умови Договору, суд встановив, що п. 7.6 Договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Верховний Суд, вирішуючи питання, чи змінює вжите в умові Договору формулювання у вигляді: - "Нарахування штрафних санкцій здійснюється за весь час прострочення виконання зобов`язань", строк нарахування штрафних санкцій, наведений в частини 6 статті 232 ГК України, зробив висновок, що цю умову неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій.

Відтак, умову, передбачену у п. 7.6. укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі №911/634/19, від якого Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду не вбачає підстав для відступлення.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців. (Постанова Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.08.2021 у справі №910/13575/20

За таких обставин, суд задовольняє позовну вимогу про стягнення з відповідача пені 13 133,44 грн. частково з урахуванням шестимісячного строку у розмірі 6 053,12 грн.

Практикою Європейського суду з прав людини передбачено, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, проте його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аргументи та заперечення відповідача проти задоволення позову, що наведені у відзиві, суд розглянув і відхилив, як такі, що не спростовують заявлених позовних вимог.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "Науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3; ідентифікаційний код: 00699773) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОХОРОННА КОРПОРАЦІЯ "КАРДИНАЛ" (21021, м. Вінниця, вул. 600-річчя, буд. 15; ідентифікаційний код: 44176276) основного боргу у розмірі 50 918,40 грн., пені у розмірі 6 053,12 грн., 3 % річних у розмірі 2 227,62 грн., інфляційних втрат у розмірі 3 553,16 грн. та судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 176,79 грн.

3. В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Суддя М.О. Лиськов