Постанова
від 10.12.2024 по справі 522/8502/20
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/524/24

Справа № 522/8502/20

Головуючий у першій інстанції Абухін Р. Д.

Доповідач Кострицький В. В.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя Кострицький В.В. (суддя - доповідач),

судді: Лозко Ю.П., Коновалової В.А.,

за участю секретаря судового засідання Булацевської Я.В.,

учасники справи:

позивач - Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державний реєстратор Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитро Сергійович

третя особа - Обслуговуючий кооператив "Шлях"

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Абухіна Р.Д., у приміщенні того ж суду,

у цивільній справі за позовом Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитра Сергійовича, третя особа: Обслуговуючий кооператив «Шлях» про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки,-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та обставин справи

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить суд: - визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. ( індексний номер №24261234 від 09.09.2015) на підставі якого за ОСОБА_1 ( код НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об`єкт нерухомого майна машиномісце №226 площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; -визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10.09.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна машиномісце №226 площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; -скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 11113280 про право власності ОСОБА_1 ( код НОМЕР_1 ) на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; -визнати недійсним договір купівлі-продажу №35 від 28.01.2016 року машиномісця №226 площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; -скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис № 13104492 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_1 ; -зобов`язати ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку площею 14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , машиномісце № НОМЕР_3 ; -встановити порядок виконання рішення, відповідно до якого це рішення є підставою для припинення права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна № 721449651101, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно; -стягнути з відповідачів судовий збір.

Прокурор обґрунтовує свої вимоги тим, що 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси, в особі Одеської міської ради ( ОМР) та ТОВ "Берег-Трейд" було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 , для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. 19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту. У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію. 16 липня 2015 року Орендарем ТОВ «Берег-Трейд» розірвано з ОМР договір оренди земельної ділянки від 28 жовтня 2010 року та зазначена земельна ділянка, площею - 3,8121 га., передана Орендодавцю. В позові зазначено, що під час здійснення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017 року, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Також вказано, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 24261234від 10.09.2015 державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстровано право власності на машино-місце № НОМЕР_3 , як на об`єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 , яке однак, не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об`єкт нерухомості, а розташовано на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

В позові зазначено, що на думку прокурора машино-місце, яке є предметом спору не є об`єктом нерухомого майна, не наділене індивідуальними ознаками, а тому не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації. Спірне машино-місце розташовано на земельній ділянці, яка не має кадастрового номеру, її межі не встановлені, відомості відсутні у Державному кадастрі. На думку прокурора в порушення зазначених в позові норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» була проведена реєстрація та видане свідоцтво на право власності на спірне машино-місце. Вказано, що реєстрація на спірне машино-місце відбулося на підставі договору про викуп паю машино-місця укладеного ОСОБА_1 одночасно від імені кооперативу та від імені пайщика, з якого вбачається, що кооператив зобов`язується по закінченню будівництва передати пайщикам машино-місця розташовані у будинку за вказаною адресою. В позові прокурор наполягає на тому, що ОСОБА_1 не могло бути не відомо, що спірне машино-місце розташовано не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці. Тобто ОСОБА_1 набув право власності на об`єкт, який не може бути зареєстрований. Зазначена обставина не була перевірна органом реєстрації, у зв`язку з чим на думку прокурора реєстрація проведена з порушенням, а тому підлягає скасуванню, а право власності іншої особи за угодами похідне від законності набуття права власності первісним власником, а тому також підлягає скасуванню. В позові зазначено, що ділянка на якій розташоване спірне машино-місце, знаходиться у володінні ОСОБА_2 , а саме на ній розташовані покриття та металевий навіс, тому використання цієї ділянки іншими особами перешкоджається встановленим шлагбаумом та охороною, чим порушені права Одеської міської ради. Від Одеської міської ради до справи надана Письмова позиція, щодо позову, в якій підтриманий позов прокурора. Представником ОМР зазначено, що надання рішенням сесії ОМР 07.12.2016 року дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки не є гарантією надання такої земельної ділянки.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2021 року позовні вимоги залишено без задоволення .

Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції виходив з того, що встановлені по справі дії відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОК «Шлях» свідчать про реалізацію власником та кооперативом де власник є учасником, права на одержання земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування.

Отже, виходячи з викладеного, суд дійшов висновку, що в діях відповідача ОСОБА_2 відсутнє самовільне зайняття спірної земельної ділянки, оскільки виходячи із приписів статті 377 Цивільного кодексу України та статті 120 Земельного кодексу України, ставши власником машино-місця на підставі Договору купівлі-продажу, правомірно ініціювало одержання спірної земельної ділянки у користування.

Аналогічна правова позиція про те, що з виникненням права власності на будівлю чи споруду у особи виникає право одержати земельну ділянку у користування, а розглянути таке питання та прийняти відповідне рішення в строки, встановлені законом, зобов`язаний відповідний повноважний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування висловлено у постанові Верховного Суду України від 06.12.2010 у справі №40/3, яка в силу ст.111-28 ГПК України є обов`язковою для всіх судів України.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначив, що відсутність у відповідача на момент здійснення перевірки, правовстановлюючих документів на спірну земельну ділянку, не може кваліфікуватись як самовільне зайняття земельної ділянки у розумінні статті 376 Цивільного кодексу України, а відтак і не може бути підставою для застосування судом приписів статті 212 Земельного кодексу України.

В процесі розгляду даної справи, ні прокурором ні Одеською міської радою так і не надано стверджуючих пояснень з посиланням на відповідні докази в чому саме полягає суспільний інтерес, який би виправдовував як заходи позбавлення права власності відповідача, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Крім того, суд звертає увагу на те, що знесення нерухомого майна є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності (аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №21-1959а16). Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази своєчасного реагування та притягнення контролюючими органами за використанням і охороною земель у місті Одесі щодо вжиття заходів передбачених законодавством України по відношенню до ОК «Граніт» або відповідача ОСОБА_1 з підстав можливої самовільної забудови на спірній земельній ділянці та в цілому на ділянці, яка в обслуговуванні ОК «Шлях».

При цьому, як встановлено вище, відповідач зареєструвавши право власності на машино-місце № НОМЕР_3 як член кооперативу ініціювала реалізацію свого права відповідно до законодавства на одержання спірної земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування. Тобто, в разі укладання договору оренди спірної земельної ділянки буде дотримано справедливу рівновагу між інтересами суспільства та правами відповідача ОСОБА_2 ..

З огляду на наведене, суд встановлює, що обраний спосіб захисту у вигляді зобов`язання звільнити спірну земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а навпаки призведе до не дотримання справедливої рівноваги, тому в даному випадку виключає можливість задоволення позовних вимог.

Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності. Суд вважав, що строк позовної давності у даній справі не підлягає застосуванню, виходячи з того що прокурором не доведений позов.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги та відзиву.

В апеляційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі та стягнути з відповідачів судовий збір .

Зокрема, доводи апеляційної скарги зводяться до того, що: - державну реєстрацію права власності на спірне машиномісце проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично воно розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови ділянці, про що ОСОБА_1 був обізнаний; - спірне машиномісце не перебуває у житловому будинку та фактично розташовано на земельній ділянці, без визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру тощо; - у кримінальному провадженні №42017160690000064 від 20 квітня 2017 року встановлено факт самовільного зайняття вільної від забудови земельної ділянки по АДРЕСА_1 , під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття; - суд у порушення вимог ст.ст.77-80,263 ЦПК України безпідставно визнав висновок експерта неналежним доказом, оскільки експерт був попереджений про кримінальну відповідальність, що підтверджується його підписом та печаткою; - судом не надано належної оцінки листу Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 18 вересня 2018 року, з якого вбачається, що рішення розпорядження про присвоення машиномісця не приймалися; - реєстрацію права власності на об`єкт було проведено без документу, що підтверджує присвоєння цьому об`єкту адреси, а державним реєстратором не встановлено підставу для відмови у реєстрації; - спірне майно не відповідає характеристикам нерухомого, а отже право власності на нього не підлягає реєстрації; - державним реєстратором проведено державну реєстрацію на спірний об`єкт без наявності усіх документів, що надало ОСОБА_1 , тому зареєструвати право власності на спірний об`єкт є порушенням вимог чинного законодавства; - висновок суду щодо звернення з позовом до неналежних відповідачів є помилковим, оскільки відповідачем у справі є також і особа, право власності якої оспорюється ОСОБА_1 , а тому участь у спорі державного реєстратора не змінює характеру спору у цій справі; - наявність реєстрації права власності на машиномісце не свідчить про правомірність набуття такого права, оскільки земельна ділянка Одеською міською радою не надавалася жодній особі на машиномісце.

Не погодившись із доводами апеляційної скарги, адвокат Кравцан В.М. надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вказує, що рішення є законним та обґрунтованим.

Явка в судове засідання

Сторони належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду . В судове засідання з`явився прокурор, сторона відповідача повідомлена належним чином через повідомлення представника який просив суд розглянути без його участі, що відповідно до вимог ст.372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному перегляду враховуючи тривалий час судового перегляду та достатність матеріалів судової справи.

Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, прокурора, представників сторін, оцінивши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, судова колегія приходить наступного.

Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України,- судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовом по справі встановлений предмет спору та доказування, який охоплює відповідні правовідносини, що виникали у хронологічній послідовності. Суд вказує, що оцінка обставин справи підлягають безпосередньо з початку виникнення правовідносин щодо спірного об`єкту ( машино-місця № 226) одночасно з дослідженням правового статусу не тільки земельної ділянки на якої розташований цей об`єкт, а і цілком земельної ділянки на якій влаштована автостоянка ОК «Шлях».

Так, 28 жовтня 2010 року між територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Берег-Трейд" (Орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого ТОВ "Берег-Трейд" прийняло у строкове платне користування земельну ділянку, площею - 3,8121 га., яка знаходиться за адресою - АДРЕСА_1 для будівництва 18-поверхового житлового комплексу та благоустрою території. Договір посвідчений приватним нотаріусом ОМНО Чужовською Н.Ю. за реєстраційним № 4004.

19 січня 2011 року між ТОВ «Берег-Трейд» та Обслуговуючим кооперативом «Граніт» укладений договір, згідно з яким ОК «Граніт» отримав право на ведення робіт по будівництву житлового комплексу за адресою - АДРЕСА_1 . Право на ведення будівельних робіт надано за винагороду, що складає 3 746,08 кв. м. площі житлових приміщень у об`єкті, а також - 10% від загальної кількості машино-місць у паркінгу об`єкту.

У 2013 році комплекс багатоповерхових житлових будинків з підземними гаражами та вбудованими приміщеннями громадського призначення по АДРЕСА_1 прийнято в експлуатацію.

На даний час власником земельної ділянки є Одеська міська рада, яка у оренду чи постійне користування спірну земельну ділянку не передавала.

В ході проведення слідчих дій у кримінальному провадженні № 42017160690000064 від 20.04.2017, зареєстрованого за фактом самовільного зайняття земельної ділянки, тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України, встановлено, що ОСОБА_1 самовільно зайнято земельну ділянку по АДРЕСА_1 , яка вільна від забудови, під автомобільну стоянку, металеві паркани, шлагбауми та асфальтове покриття.

Крім того, встановлено, що у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (N? 24261234 від 10.09.2015) державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніка Д.С. зареєстровано право власності на машиномісце N? НОМЕР_3 , як на об?єкт нерухомості, розташований у будинку АДРЕСА_1 .

Проте, вивченням проектної машиномісць на земельній документації, плану розташування ділянці, наданого ОСОБА_1 до КП «Право» встановлено, що зазначене машиномісце не перебуває у житловому будинку, не було побудовано, як об?єкт нерухомості, а розташоване на земельній ділянці, без чіткого визначення її меж, присвоєння кадастрового номеру, тощо.

Відмовивши у задоволенні позову суд першої інстанції заначив, що встановлені по справі дії відповідача ОСОБА_2 та третьої особи ОК «Шлях» свідчать про реалізацію власником та кооперативом де власник є учасником, права на одержання земельної ділянки в користування, необхідну для його обслуговування.

Однак, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з наступних підстав.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 179 ЦК України передбачено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Так, частинами 1, 4 ст. 182 ЦК України передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Слід зазначити, що низка інших нормативно-правових актів також містять визначення «нерухоме майно» та встановлюють його правовий статус. Однак, наведене у Цивільному Кодексі визначення нерухомого майна є узагальненим та характеризує його за трьома основними ознаками, які повинні бути притаманні тому чи іншому об`єкту при визначенні його належності до нерухомого майна, а саме: - розташування на земельній ділянці; - переміщення неможливе без його знецінення; - переміщення неможливе без зміни його призначення.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За правиламст.78ЗК Україниправо власностіна землю-це правоволодіти,користуватися ірозпоряджатися земельнимиділянками. Право власностіна землюнабувається тареалізується напідставі КонституціїУкраїни,цього Кодексу,а такожінших законів,що видаютьсявідповідно доних. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Відповідно дост.79-1ЗК Україниформування земельноїділянки полягаєу визначенніземельної ділянкияк об`єктацивільних прав.Формування земельноїділянки передбачаєвизначення їїплощі,меж тавнесення інформаціїпро неїдо Державногоземельного кадастру.Формування земельнихділянок здійснюється,зокрема у порядкувідведення земельнихділянок ізземель державноїта комунальноївласності.Сформовані земельніділянки підлягаютьдержавній реєстраціїу Державномуземельному кадастрі. Земельна ділянкавважається сформованоюз моментуприсвоєння їйкадастрового номера. Формування земельнихділянок (крімвипадків,визначених участинах шостій-сьомій цієїстатті)здійснюється запроектами землеустроющодо відведенняземельних ділянок.Земельна ділянкаможе бутиоб`єктомцивільних праввиключно змоменту їїформування (крімвипадків суборенди,сервітуту щодочастин земельнихділянок)та державноїреєстрації прававласності нанеї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

Відповідно дост.80ЗК Українисуб`єктамиправа власностіна землює: громадянита юридичніособи -на земліприватної власності; територіальні громади,які реалізуютьце правобезпосередньо абочерез органимісцевого самоврядування,-на землікомунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Відповідно дост.83ЗК Україниземлі,які належатьна правівласності територіальнимгромадам єкомунальною власністю. У комунальнійвласності перебувають: а)усі землів межахнаселених пунктів,крім земельнихділянок приватноїта державноївласності; б)земельні ділянки,на якихрозташовані будівлі,споруди,інші об`єктинерухомого майнакомунальної власностінезалежно відмісця їхрозташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування регламентований ст. 123 ЗК України.

Частиною 2 ст. 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Відповідно дост.153ЗК Українивласник земельноїділянки абоземлекористувач можевимагати усуненнябудь-якихпорушень йогоправ наземлю,навіть якщоці порушенняне пов`язаніз позбавленнямправа володінняземельною ділянкою,і відшкодуваннязавданих збитків.Захист правгромадян таюридичних осібна земельніділянки здійснюєтьсяшляхом: а)визнання прав; б)відновлення стануземельної ділянки,який існувавдо порушенняправ,і запобіганнявчиненню дій,що порушуютьправа абостворюють небезпекупорушення прав; в)визнання угодинедійсною; г)визнання недійснимирішень органіввиконавчої владиабо органівмісцевого самоврядування; ґ)відшкодування заподіянихзбитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Статтею 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначено, що самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 4 наведеного вище Закону, державній реєстрації прав підлягають, зокрема речові права на нерухоме майно, похідні від права власності.

Відповідно до ст. 5 Закону, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Відповідно до ст. 77 Закону державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України щодо особи, яка здійснювала будівництво такого об`єкта (замовник будівництва), чи у випадку, передбаченому статтею 332 Цивільного кодексу України, - щодо особи, яка є власником закінченого будівництвом об`єкта, реконструкція якого проводилася, якщо інше не встановлено договором або законом.

Державна реєстрація права власності на закінчений будівництвом об`єкт проводиться за наявності відомостей про його технічну інвентаризацію, про прийняття його в експлуатацію та про присвоєння такому об`єкту адреси (крім випадку проведення реконструкції об`єкта, що не має наслідком його поділ, виділ частки або об`єднання), отриманих державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

У разі коли закінчений будівництвом об`єкт у результаті нового будівництва є складовою частиною будинку, будівлі, споруди (квартира, гаражний бокс, машино-місце, інше житлове та нежитлове приміщення), яка після прийняття об`єкта в експлуатацію є самостійним об`єктом нерухомого майна, відомості про прийняття в експлуатації та про присвоєння адреси отримуються щодо будинку, будівлі або споруди, складовою частиною яких є такий об`єкт, а щодо відповідної складової частини будинку, будівлі, споруди - відомості про присвоєння адреси такій частині.

Відповідно до ст. 18 Закону державна реєстрація прав проводиться в такому порядку з урахуванням особливостей, визначених цим Законом:

1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв;

2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав;

3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв;

4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень;

5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав);

6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, про об`єкти та суб`єктів цих прав;

7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником;

8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.

Перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку, а щодо новоствореного об`єкта нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці, - виключно за наявності в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва відомостей про такий об`єкт.

Державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно, об`єкти незавершеного будівництва, майбутні об`єкти нерухомості та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.

Відповідно до ст. 24 Закону в державній реєстрації прав може бути відмовлено, коли заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва.

За наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

Відповідно до наведеного вище Закону та порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, для державної реєстрації права власності на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо), розміщене в об`єкті нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, власником такого майна подаються: документ, що підтверджує набуття у власність особою закріпленого за особою об`єкта інвестування, передбачений законодавством (інвестиційний договір, договір про пайову участь, договір купівлі-продажу майнових прав тощо); технічний паспорт на окреме індивідуально визначене нерухоме майно (квартира, житлове, нежитлове приміщення тощо).

Встановлено, що спір по даній справі стосується машино-місця № НОМЕР_3 , яке знаходиться на самовільно організованій автомобільній стоянці, розміщеній біля побудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» об`єкт інвестування - квартира або приміщення соціально-побутового призначення (вбудовані в житлові будинки або окремо розташовані нежитлові приміщення, гаражний бокс, машино-місце тощо) в об`єкті будівництва, яке після завершення будівництва стає окремим майном.

Об`єкт будівництва - будівля, споруда або комплекс споруд, будівництво яких організує забудовник та фінансування будівництва яких здійснює управитель за рахунок отриманих в управління коштів.

Споруди - це будівельні системи, пов`язані з землею, які створені з будівельних матеріалів, напівфабрикатів, устаткування та обладнання в результаті виконання різних будівельно-монтажних робіт.

Будівлі - це споруди, що складаються з несучих та огороджувальних або сполучених (несучо-огороджувальних) конструкцій, які утворюють наземні або підземні приміщення, призначені для проживання або перебування людей, розміщення устаткування, тварин, рослин, а також предметів.

Машино-місце (на автостоянці або в гаражі) площа, необхідна для встановлення одного автомобіля, що складається із площі горизонтальної проекції нерухомого екіпажу з додаванням розривів наближення (захисних зон) до сусідніх екіпажів або будь-яких перешкод (ДБН В.2.3-15:2007. Автостоянки і гаражі для легкових автомобілів).

Спірне машино-місце№ 226розміщене неу будинку,як товказано уДоговорі пропорядок викупупаю машино-місця№ 800/Мвід 18.08.2015року,який ставпідставою дляпроведення первісноїдержавної реєстраціїправа власностіза ОСОБА_1 ,а розташованена невиділеній внатурі земельнійділянці позамежами побудованогобудинку,кадастровий номерта адресаякій неприсвоєні.Земельна ділянкана АДРЕСА_1 ,на якійрозміщене спірнемашино-місце№ НОМЕР_3 Одеською міськоюрадою ненадавалась укористування ОСОБА_1 ,однак останнійїї фактичновикористовував.Межі земельноїділянки в установленому законом порядку не встановлювалися, відомості щодо неї не внесені до Державного земельного кадастру. Спірне машино-місце фундаменту, стін, покрівлі не містить.

Таким чином, встановлено, що спірне машино-місце № НОМЕР_3 не є вбудованою або побудованою спорудою, не знаходиться в побудованій будівлі, розташоване поза межами побудованого об`єкта нерухомого майна, будівництво якого здійснювалося із залученням коштів фізичних та юридичних осіб, не наділене індивідуальними ознаками, оскільки у нього відсутні фундамент, стіни, покрівля, які є єдиними критеріями, за якими можна ідентифікувати машино-місце для його користувача. Єдиний критерій, який може ідентифікувати машино-місце для його володільця та користувача, це здійснена фарбою на асфальті, або іншим шляхом їх нумерація, межі машино-місця не встановлювалися повноважними органами. Тобто, фактично така нумерація та межі машино-місця встановлені безпосередньо самим відповідачем - ОСОБА_1 , про що останній не заперечує. Тому, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, не може бути об`єктом цивільних прав та не підлягає державній реєстрації.

Під час здійснення первісної реєстрації права власності на спірне машино-місце № НОМЕР_3 за ОСОБА_1 останній не надав державному реєстратору документи, які свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце. Колегія суддів критично відноситься до висновків суду першої інстанції, що законом не передбачено обов`язку здійснення перевірки державним реєстратором місця розташування нерухомого майна, чи з`ясування наявності або відсутності кадастрового номеру земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, з посиланням на те, що для встановлення факту того, що машино-місце є об`єктом нерухомого майна достатньо вивчити дані технічного паспорту. Перед реєстрацією права власності реєстратор перевіряє документи, на підставі яких у особи виникло це право. З`ясувавши, що у технічному паспорті на спірне машино-місце відсутні характеристики машино-місця, як об`єкта нерухомого майна, зокрема відсутній фундамент, стіни, покрівля, державний реєстратор повинен був відмовити у державній реєстрації, однак в порушення вимог закону таку реєстрацію здійснив.

Державний реєстратор зобов`язаний був відмовити у державній реєстрації також з тих підстав, що, ОСОБА_1 до заяви про реєстрацію права власності на машино-місце, яке не перебуває у побудованому будинку, додав документи, що не свідчать про законність підстав набуття ним права на земельну ділянку, на якій розміщене спірне машино-місце.Тому, відповідні дії державного реєстратора є неправомірними.

Таким чином, прокурором у відповідності до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України доведено, що державну реєстрацію права власності на спірне машино-місце, як об`єкт нерухомого майна, проведено у порушення вимог чинного законодавства, оскільки фактично машино-місце розташоване не у будівлі, а на вільній від забудови земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси і нікому у користування не виділялася. Спірне машино-місце не є об`єктом нерухомого майна. Тому, колегія суддів приходить до висновку про визнання державної реєстрації права власності на спірне машино-місце незаконною та такою, що підлягає скасуванню.

Виходячи із вищезазначеного, помилковим є висновки суду про недоведеність тверджень прокурора про самовільне зайняття земельної ділянки, з посиланням на те, що спірне машино-місце № НОМЕР_3 знаходиться на земельній ділянці, що обслуговує ОК «Шлях», воно відноситься до збудованого ОК «Граніт» комплексу багатоквартирних будівель (основної речі).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що у ОСОБА_1 , як у інвестора за договором про пайову участь у будівництві, майнове право на машино-місце виникло на підставі договору про викуп пая, даний договір не оскаржений та є чинним, а тому підстав для скасування свідоцтва про право власності та рішення державного реєстратора не має. Однак, колегія суддів звертає увагу, що за договором про викуп пая машино-місця від 18.08.2015 року у ОСОБА_1 виникло майнове право на машино-місце, розташоване у будинку по АДРЕСА_1 , а не за його межами. Разом з тим, право власності зареєстровано, свідоцтво про право власності видано на машино-місце, яке розташоване не у побудованому будинку, а за його межами, на земельній ділянці, яка належить територіальній громаді м. Одеси. Оскарження договору про викуп пая не призведе до захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся з цим позовом до суду, а лише потягне за собою реальне порушення прав ОСОБА_1 , як інвестора за договором про викуп пая машино-місця, яке розташоване у будинку.

Висновки суду першої інстанції про те, що позивачем не надано достатніх доказів, на підставі яких можна було б встановити, що спірне машино-місце розташоване на земельній ділянці, яка належить Одеській міській раді, не відповідають дійсності, оскільки вони спростовуються висновком експерта у кримінальному провадженні, вищезазначеними листами органів місцевого самоврядування тощо. Про вказане зазначає і сам ОСОБА_1 , вказуючи, що вирішується питання з Одеською міською радою щодо надання ОК «Шлях» в оренду спірної земельної ділянки, на якій розташована авто-стоянка з машино-місцем, що також підтверджує той факт, що спірне машино-місце розташоване на належній територіальній громаді м. Одеси земельній ділянці, яка не надавалася ОСОБА_1 .

Відсутність рішення Одеської міської ради про надання земельної ділянки під розміщення спірного машино-місця № 226 також підтверджується тим, що після первісної реєстрації 10.09.2015 року права власності ОСОБА_1 на спірне машино-місце № НОМЕР_3 у жовтні 2016 року ОК «Шлях» звертається до Одеської міської ради із клопотанням про надання дозволу на розробку землевпорядної документації з надання земельної ділянки, на якій зокрема знаходиться і спірне машино-місце, у користування для облаштування авто-стоянки, а Одеською міською радою було прийнято рішення від 07.12.2016 року про надання дозволу ОК «Шлях» на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для влаштування, експлуатації та обслуговування авто-стоянки.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що невизначеність в натурі прибудинкової території має наслідком недоведеність позивачем порушеного права, оскільки це спростовує того, що земельна ділянка, на якій розташована авто-стоянка та спірне машино-місце, знаходиться в межах м. Одеса і відноситься до земель комунальної власності та належить територіальній громаді м. Одеси, в особі Одеської міської ради, на захист інтересів якої звернувся прокурор з позовом по даній справі.

За вищевказаних підстав колегія суддів не погоджується з висновками суду, що знесення машино-місця є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення особи до відповідальності, оскільки машино-місце, право власності на яке зареєстроване, не є річчю та об`єктом нерухомості, у зв`язку з чим прокурором і заявлено вимогу про звільнення земельної ділянки, що не є тотожною знесенню.

Щодо висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу № 35 від 28.01.2016 року, за яким ОСОБА_1 продав зазначений об`єкт ОСОБА_2 колегія суддів зазначає наступне.

Право на оспорювання договору купівлі-продажу має також особа, яка не була стороною правочину (заінтересована особа). Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. 1 ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому.

Відповідно достатті 658 ЦК Україниправо продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Згідно зіст.202ЦК Україниправочином єдія особи,спрямована нанабуття,зміну абоприпинення цивільнихправ таобов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За правилами, передбаченими ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно дост.215ЦК Українипідставою недійсностіправочину єнедодержання вмомент вчиненняправочину стороною(сторонами)вимог,які встановленічастинами першою-третьою,п`ятоюта шостоюстатті 203цього Кодексу. Недійсним єправочин,якщо йогонедійсність встановленазаконом (нікчемнийправочин).У цьомуразі визнаннятакого правочинунедійсним судомне вимагається. У випадках,встановлених цимКодексом,нікчемний правочинможе бутивизнаний судомдійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1,5ст.216ЦК Українипередбачено,що недійснийправочин нестворює юридичнихнаслідків,крім тих,що пов`язаніз йогонедійсністю. У разінедійсності правочинукожна ізсторін зобов`язанаповернути другійстороні унатурі все,що вонаодержала навиконання цьогоправочину,а вразі неможливостітакого повернення,зокрема тоді,коли одержанеполягає укористуванні майном,виконаній роботі,наданій послузі,-відшкодувати вартістьтого,що одержано,за цінами,які існуютьна моментвідшкодування.Вимога прозастосування наслідківнедійсності нікчемногоправочину можебути пред`явленабудь-якоюзаінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Оскільки, ОСОБА_1 незаконно набув право власності на машино-місце, яке розташоване на земельній ділянці територіальної громади м. Одеси, спірне машино-місце не є об`єктом нерухомості та не може бути об`єктом цивільних правовідносин, то укладений ним із ОСОБА_2 договір купівлі продажу підлягає визнанню недійсним. Вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу № 35 від 28.01.2016 року підлягають задоволенню.

Щодо обраного прокурором способу захисту порушених прав, колегія суддів зазначає наступне.

Предметом оскарження у цій справі є, зокрема - зобов`язання ОСОБА_2 звільнити земельну ділянку, площею 14 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Це право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Вимога захисту цивільного права чи інтересу має забезпечити їх поновлення, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі отримання відповідного відшкодування.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від

29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц (провадження № 14-545цс19).

Необхідність звернення до суду із розглядуваним позовом в інтересах Одеської міської ради прокурор обґрунтував порушенням прав міської ради як власника земельної ділянки, на якій розміщено машино-місце, яке за рішенням державного реєстратора відповідач набув у власність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Статтею 212 ЗК України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Враховуючи зазначене та з огляду на обставини цієї справи, не ґрунтуються на вимогах закону посилання районного суду про неправильно обраний прокурором спосіб захисту порушених прав та відсутність правових підстав для застосування приписів статті 212 ЗК України.

Щодо повноважень прокурора, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках в порядку, що визначені законом.

Згідно ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно ч. 4 ст. 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 зроблено висновок про те, що невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Таким чином,сам фактне зверненнядо судууповноваженого органуможе свідчитипро те,що указанийорган неналежновиконує своїповноваження,у зв`язкуіз чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави.

Установивши, що військовою прокуратурою Південного регіону України листом від 08 серпня 2018 року № 06/3-555-вих18 було повідомлено Одеську міську раду про зазначені порушення законодавства і остання отримала вказаний лист 04 вересня 2018 року за вх. № 02.2-15/713, проте не здійснила юридично значимих дій для захист прав територіальної громади, у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду із цим позовом в інтересах держави в особі Одеської міської ради.

Щодо суб`єктного складу, колегія суддів зазначає наступне.

Спір про скасування рішень про державну реєстрацію права власності на об`єкт нерухомого майна має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача особою, за якою зареєстровано право власності на ці об`єкти нерухомого майна. Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано. Участь державного реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру, а тому такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Зазначений правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18, від 12 лютого 2020 року у справі № 820/4524/18, від 16 січня 2019 року у справі № 755/9555/18, від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16, від 04 квітня 2018 року у справі № 817/1048/16.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України), до яких звернуті матеріально-правові вимоги позивача. Отже, можливість інших суб`єктів, зокрема посадових осіб, у тому числі державних реєстраторів, брати участь у цивільному процесі в якості позивачів і відповідачів у цивільному процесі обмежена.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюванийзакономінтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Якщо позовна вимога заявлена до особи, яка не є учасником спірних правовідносин (тобто, не до тієї особи, яка має відповідати за цією вимогою), така особа є неналежним відповідачем.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті чи для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача та приймає рішення щодо суті заявлених до належного відповідача вимог (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 39)).

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача. Натомість установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц(пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63)).

Спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 вересня 2018 р. у справі № 823/2042/16 (п. 36)). Належним відповідачем у такому спорі є особа, речове право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь у такому спорі реєстратора як співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні своїх прав) не змінює приватноправового характеру спору.

Спір у позивача виник саме з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 щодо правомірності дій останніх з реєстрації за ними речового права, користування ними земельною ділянкою комунальної власності, тому належними відповідачами є саме вони.

Верховний Суд у вищенаведеній постанові вказав, що фізична особа, яка досягла повноліття, у цивільному процесі може бути стороною саме як така особа, а не як нотаріус, державний реєстратор тощо.

Державний реєстратор, так само як і приватний нотаріус, зобов`язаний виконати рішення суду щодо скасування державної реєстрації речового права або його обтяження незалежно від того, чи був цей реєстратор залучений до участі у справі чи не був.

Таким чином, позовні вимоги про визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку не можуть бути звернені до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області, яке позивач визначив співвідповідачем, а тому у задоволенні позовних вимог до вказаної особи необхідно відмовити.

Щодо позовної вимоги про скасування записів державного реєстратора про право власності необхідно зазначити наступне.

За змістом цивільного права правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України № 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

У частині другій статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній до 16.01.2020) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01.01.2013, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.

Однак, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16.01.2020, статтю 26 Закону України № 1952 викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України № 1952 (у редакції, чинній із 16.01.2020) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції (яка діяла на час ухвалення судом апеляційної інстанції оскарженої постанови у справі), на відміну від положень частини другої статті 26Закону України № 1952у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому позивач помилково констатував необхідність застосування такого способу судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати йому відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Водночас, колегія суддів зазначає, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цимЗаконом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16.01.2020 цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України № 1952.

Аналогічні правові висновки наведені у постановах Верховного Суду від 23.06.2020 у справах № 906/516/19, № 905/633/19, № 922/2589/19, від 30.06.2020 у справі № 922/3130/19, від 14.07.2020 у справі № 910/8387/19, від 20.08.2020 у справі № 916/2464/19.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог прокурора про скасування записів державного реєстратора № 11113280 про право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна та № 13104492 про право власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна слід відмовити.

Щодо строків позовної давності на звернення прокурора до суду з відповідним позовом в інтересах Одеської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. При цьому, частиною 3 статті 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки, що також визначено у судовій практиці Верховного Суду України у постановах від 08.06.2016 у справі №6-3089цсіб, від 22.06.2017 у справі № 6-1047цс 17, у Постанові Великої палати в справі N372/1036/15-ц.

Частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до суду. Положення ч. 1 ст. 261 ЦК України регламентують, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, момент початку перебігу строку позовної давності у контексті ч. 1 статті 231 ЦК України збігається з моментом обізнаності особи про порушення права або об`єктивної можливості довідатись про обставини порушення її прав. Зазначена правова позиція визначена у постанові Великої палати Верховного Суду від 2018 р. у справі №372/о3615-ц. Зокрема, Касаційний суд вказав наступне: «Зазначене свідчить про неправильність застосування судом ч. 1 ст. 261 ЦК України, оскільки за змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої ст. 261 ЦК не містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог».

Крім того, відповідно до пункту 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності, суд має встановити обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог, належним чином мотивувати свої висновки. Так, у випадку обґрунтованості позовних вимог суд може відмовити у їх задоволенні у зв`язку з пропуском строку позовної давності. У випадку недоведеності позову суд відмовляє у його задоволенні саме з цих підстав, а не застосовує наслідки пропуску позовної давності.

За матеріалами справи встановлено, що перебіг позовної давності почався 29.08.2016 року, коли Одеська міська рада отримала листа ОК «Шлях» від 25.08.2016 року про надання в оренду земельної ділянки, орієнтовною площею 0,4003 га., для влаштування, експлуатації та обслуговування автостоянки.

Позов прокурора надійшов до суду 27.05.2020 року.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (а.с.261 ЦК України).

Позовна давність застосовуються судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, провадження № 61-20952св19).

Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору є - звільнення земельної ділянки, яку неправомірно займає відповідач ОСОБА_1 , розмістивши на ній автостоянку. Власником спірної земельної ділянки є - територіальна громада м. Одеси, яка у власність чи користування земельну ділянку ОСОБА_1 не передавала. Саме задоволення вимог позивача про звільнення земельної ділянки призведе до відновлення порушеного права територіальної громади м. Одеси.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 в справі № 653/1096/16 наголосила, що до позовів про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується, оскільки негаторний позов може бути пред`явлений позивачем доти, поки існує відповідне правопорушення.

Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання майном (стаття 391 ЦК України). Вказані способи захисту можуть бути реалізовані шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

При цьому, відповідно до вищенаведеної постанови ВПВС, позовна давність поширюється на позови про витребування майна з чужого незаконного володіння, а на позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном позовна давність не застосовується.

Для вирішення питання чи підлягає застосуванню до вказаних правовідносин позовна давність, необхідно з`ясувати, до якого різновиду позовів - віндикаційного чи негаторного належить поданий прокурором позов по даній справі.

Предметом віндикаційного позову є - вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є - наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Матеріалами справи встановлено, що власником земельної ділянки є територіальна громада м. Одеси в силу закону, яка спірну земельну ділянку у власність чи користування ОСОБА_1 не передавала, договору оренди з останнім не укладала.

Рішенням Одеської міської ради від 07.12.2016 року, на яке посилається відповідач, ОК «Шлях», головою якого є ОСОБА_1 , було надано лише дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, загальною орієнтованою площею - 0,6886 га, для влаштування, експлуатації та обслуговування авто-стоянки, та земельної ділянки, орієнтованою площею - 0,0222 га, для експлуатації та обслуговування авто-мийки, за адресою: АДРЕСА_2 .

Цим же рішенням було зобов`язано ОК «Шлях» після формування земельної ділянки надати до виконавчого органу Одеської міської ради щодо забезпечення реалізації повноважень Одеської міської ради у галузі земельних відносин розроблений та погоджений у встановленому законом порядку проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Крім того, цим рішенням було попереджено, що у разі невиконання пункту 2 цього рішення (вищенаведений абзац) Одеська міська рада має право в односторонньому порядку визнати це рішення таким, що втратило чинність без відшкодування замовнику витрат, пов`язаних з розробкою землевпорядної документації щодо відведення земельної ділянки.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що вказані земельні ділянки сформовані і зареєстровані в Державному земельному кадастрі як об`єкти цивільних прав, що їм присвоєно кадастровий номер, і головне що Одеська міська рада затвердила проект землеустрою щодо відведення у власність чи користування ОК «Шлях» земельної ділянки і таке право останній зареєстрував за собою в державному реєстрі.

Таким чином, рішення Одеської міської ради від 07.12.2016 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є тотожним рішенню про надання земельної ділянки у власність, користування чи оренду.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 не є і ніколи не був власником чи користувачем спірної земельної ділянки. Наведене лише ще раз доводить про те, що останній самовільно зайняв земельну ділянку, яка належить територіальній громаді м. Одеси під авто-стоянку, розмістив на ній спірне машино-місце, незаконно зареєстрував за собою право власності на машино-місце як на об`єкт нерухомого майна, який таким не являється, отримав свідоцтво про право власності і відчуджив його на користь іншої особи.

Оскільки, колегія суддів дійшла до висновку, що машино-місце не є об`єктом нерухомого майна, правовстановлюючі документи на нього є незаконними, тому Одеська міська рада вправі вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою, шляхом звільнення її від машино-місця. Таким чином, позов є негаторним, оскільки власник земельної ділянки територіальна громада м. Одеси не втрачала права володіння земельною ділянкою, навіть тоді, коли таке майно протиправно використовувала чи використовує зараз інша особа.

Допоки особа є власником нерухомого майна (земельної ділянки), вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, а тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 6 березня 2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення (пункт 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав»).

Не відійшов від вищевказаних висновків щодо незастосування позовної давності до негаторного позову Верховний Суд і у постанові, яка була прийнята після постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, зокрема у постанові від 27.01.2021 року по справі № 205/4349/16-ц.

Щодо клопотання позивача про встановлення порядку виконання рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини 1, 2 статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

За положеннями частини 1, 3 статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Аналіз норм статті 435 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

Поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення суду у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання рішення суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення суду раніше встановленим способом.

Задоволення відповідної заяви є можливим лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають можливість виконання рішення.

Така правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 10.06.2019 року у справі № 350/426/16-ц, від 05.09.2018 року у справі № 2-749/11/2229.

Відповідно до ст..2 ч.1 п.1 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній з 16 січня 2020 року, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно достатті 26Закону відомостіпро речовіправа,обтяження речовихправ,внесені доДержавного реєструправ,не підлягаютьскасуванню та/абовилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав.

Відповідно ст.11Закону державнийреєстратор самостійноприймає рішенняза результатомрозгляду заяву сферідержавної реєстраціїправ. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

Таким чином, рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, визнання незаконним свідоцтва про право власності, визнання недійсним договору-купівлі продажу є підставою для проведення державної реєстрації припинення речових прав, а тому не має необхідності у встановленні порядку виконання цього рішення, зокрема, що воно є підставою для припинення права власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у Державному реєстрі прав.

Аналогічний правовийвисновок міститьсяу постановіВерховного Судувід 16липня 2024року усправі № 522/17696/20 (провадження № 61-13074св22).

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги заступника керівника Одеської обласної прокуратури є частково доведеними, а тому вона підлягає задоволенню частково.

Щодо поданих клопотань прокурором від 13.01.2022 та 03.02.2022 є недоречними з огляду на практику ВС України у вказаніій категорії справ, а тому апеляційний суд відхиляю у їх задоволення.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29-30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Оскільки, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Таким чином, необхідно змінити розподіл судових витрат.

На підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позову (67%), підлягає стягненню в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на користь Одеської обласної прокуратури документально підтверджений, сплачений судовий збір за подання позову у розмірі - 12 612 грн. (а.с. 1 т. 1) та апеляційної скарги у розмірі - 18 918 (а.с. 239 т. 1), що загалом становить - 31 530 грн., у розмірі 21 125,10 грн. = 31 530 грн. х 67%, тобто з кожного по 10 562,55 грн.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374,376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської міської ради задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 серпня 2021 року скасувати.

Ухвалити нове рішення у справі, яким частково задовольнити позовні вимоги Приморської окружної прокуратури м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитра Сергійовича, третя особа: Обслуговуючий кооператив «Шлях» про визнання незаконним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, визнання незаконним свідоцтва, визнання недійсним договору, звільнення земельної ділянки.

Визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора У правління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашнік Дмитра Сергійовича (індексний номер N? 24261234 від 09.09.2015) на підставі якого за ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) зареєстроване право власності на об?єкт нерухомого майна - машиномісце N? 226 площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_3 .

Визнати незаконним свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_2 , видане 10.09.2015 Реєстраційною службою Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_1 на об?єкт нерухомого майна - машиномісце N? 226 площею 14 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу N? 35 від 28.01.2016 машиномісця N? 226, площею 14 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (код НОМЕР_4 ).

Зобов`язати ОСОБА_2 (код НОМЕР_4 ) звільнити земельну ділянку площею 14 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 .

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути в рівних частках з ОСОБА_1 (код НОМЕР_5 , АДРЕСА_5 ) та ОСОБА_2 (код НОМЕР_4 ), АДРЕСА_6 ) на користь Одеської обласної прокуратури судовий збір за подачу апеляційної скарги у цій справі, за наступними реквізитами: отримувач коштів - прокуратура Одеської області (неприбуткова організація); адреса: 65026, м. Одеса, вул. Пушкінська, 3; код отримувача (код за ЄДРПОУ): 03528552; рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ y м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101 у розмірі 18 918( вісімнадцять тисяч дев`ятсот вісімнадцять ) гривень.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 08 грудня 2023 року.

Головуючий суддя В.В. Кострицький

Судді Ю.П. Лозко

В.А. Коновалова


Суд	Одеський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	10.12.2024
Оприлюднено	16.12.2024
Номер документу	123751454
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них: про приватну власність, з них: щодо визнання незаконним акта, що порушує право власності

Абухін Р. Д.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 10.12.2024 по справі 522/8502/20ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —522/8502/20

Постанова від 10.12.2024

Постанова
від 10.12.2024 по справі 522/8502/20
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД