Рішення

від 03.09.2024 по справі 911/484/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" вересня 2024 р. м. Київ Справа № 911/484/24

м. Київ, вул. С. Петлюри, буд. 16/108

Господарський суд Київської області

Господарський суд Київської області, одноособово, у складі судді Саванчук С.О., секретар судового засідання Коваленко М.М., розглянув матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Головна Мануфактура

03039, місто Київ, провулок Руслана Лужевського, будинок 14, код ЄДРПОУ 42293604

до

1) Товариства з обмеженою відповідальністю Засоби промислового захисту

76019, місто Івано-Франківськ, вулиця Промислова, будинок 2-Б, кабінет 26-Б, код ЄДРПОУ 42513220

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль

08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 42, код ЄДРПОУ 38144198

про визнання договору недійсним

за участі представників сторін:

позивача Мартиненко А.В., посвідчення адвоката серія КВ №5693 від 12.01.2016, ордер серії АА №1410118;

позивача Кравець Р.Ю., посвідчення адвоката №3249 від 27.03.2008, ордер серії АА №1410363;

відповідача-1 Мінченко Я.В., свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія КС №8045/10 від 18.07.2019, довіреність №16-01/7/24 від 16.01.2024, дані КЕП ЕЦП;

відповідача-2 не з`явився;

Обставини справи:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява (вх.№2155 від 23.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю Головна Мануфактура до Товариства з обмеженою відповідальністю Засоби промислового захисту та Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль про визнання договору недійсним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір відступлення права вимоги №14-08/323 від 14.08.2023, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль та Товариством з обмеженою відповідальністю Засоби промислового захисту, містить ознаки договору факторингу, а враховуючи те, що Товариство з обмеженою відповідальністю Засоби промислового захисту не є фінансовою установою та не може бути стороною договору факторингу договір є недійсним, оскільки при його укладанні порушена вимога частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України.

Судом встановлено, що позовна заява і додані до неї документи відповідають вимогам статей 162, 164, 172, частині 5 статті 174, статті 175 Господарського процесуального кодексу України.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання позивача (вх.№2581 від 23.02.2023) про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшло клопотання відповідача-1 (вх.№2264 від 04.03.2024) про відмову у відкритті провадження у справі №911/484/24. Заявник обґрунтовує своє клопотання тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/13349/23, за якою, згідно з ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 Товариством з обмеженою відповідальністю Головна Мануфактура 20.09.2023 подано зустрічну позовну заяву про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги №14-08/323 від 14.08.2023, визнання недійсним якого є предметом позову в даній справі.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшли заперечення позивача (вх.№2312/24 від 05.03.2024) на клопотання відповідача-1 про відмову у відкритті провадження у справі №911/484/24. Заявник у запереченні вказує, що підстави позовів у справі №910/13349/23 та у даній справі - різні, а також, що 04.03.2024 представником позивача у справі №910/13349/23, яка перебуває у провадженні Господарського суду міста Києва, подано заяву про залишення зустрічного позову без розгляду, проте, позивач не надає суду підтвердження прийняття Господарським судом міста Києва заяви про залишення зустрічного позову без розгляду.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є з`ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню та зібрання відповідних доказів.

Згідно з частиною 2 статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд може залишити позов без розгляду або закрити провадження у справі в разі підтвердження доводів відповідача-1 про розгляд іншим судом аналогічного позову.

За відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень після дати подання позивачем заяви про залишення зустрічного позову без розгляду - 04.03.2024 у справі №910/13349/23, яка перебуває у провадженні Господарського суду міста Києва, було призначене судове засідання 28.03.2024 о 12:00.

Зважаючи на вказане, суд дійшов висновку про прийняття позовної заяви до розгляду, відкриття провадження у справі за правилами загального позовного провадження та витребування у позивача доказів залишення Господарським судом міста Києва зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Головна Мануфактура у справі №910/13349/23 без розгляду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.03.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, проведення підготовчого засідання у справі призначене на 23.04.2024 о 14:40 та встановлено процесуальні строки для сторін на подання заяв по суті справи.

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача-2 (вх.№5065/24 від 18.04.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-2 (вх.№4230/24 від 19.04.2024).

Через канцелярію Господарського суду Київської області надійшов відзив відповідача-1 (вх.№4290/24 від 22.04.2024), у якому міститься клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача-1 (вх.№4352/24 від 23.04.2024).

У судове засідання 23.04.2024 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, у відзиві ним заявлено клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Судом розглядались клопотання відповідача-1 (вх.№2264 від 04.03.2024) про відмову у відкритті провадження у справі №911/484/24, відзив відповідача-1 (вх.№5065/24 від 18.04.2024), відзив відповідача-2 (вх.№5065/24 від 18.04.2024), відповідь на відзив відповідача-2 (вх.№4230/24 від 19.04.2024) та відповідь на відзив відповідача-1 (вх.№4352/24 від 23.04.2024).

У зв`язку із тим, що у справі №910/13349/23, яка перебуває в провадженні Господарського суду міста Києва зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю Головна Мануфактура залишено без розгляду, представники сторін заявили клопотання про залишення без розгляду заяви відповідача-1 про відмову у відкритті провадження та відповідних заперечень позивача.

Зважаючи на підтвердження залишення без розгляду аналогічного позову у справі №910/13349/23 копією відповідної ухвали Господарського суду міста Києва від 28.03.2024 і наявність у сторін права на відкликання своїх клопотань, судом задоволені клопотання сторін і залишені без розгляду заява відповідача-1 про відмову у відкритті провадження та відповідні заперечення позивача, в порядку частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання.

Також судом розглянуті заперечення позивача на прийняття судом відзивів обох відповідачів, що містяться у відповідних відповідях на відзиви.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.03.2024 судом встановлено відповідачам строк подання відзиву на позовну заяву - п`ятнадцять днів з дня отримання цієї ухвали суду.

Згідно з частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до частин 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України: без оформлення окремим документом, без виходу до нарадчої кімнати, із занесенням до протоколу судового засідання, суд постановив ухвалу у судовому засіданні про задоволення клопотання відповідача-1 та поновлення процесуального строку на подання відзиву до моменту фактичного подання відзиву, враховуючи обгрунтованість клопотання, незначний строк порушення та положення статті 2 Господарського процесуального кодексу України щодо необхідності забезпечення дотримання принципів господарського судочинства, зокрема, змагальності сторін та пропорційності.

Враховуючи, що відповідачем-2 у відзиві не заявлено клопотання про поновлення строку на подання відзиву та не наведено причин пропуску строку, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення відзиву відповідача-2 без розгляду з урахуванням також такого.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 Господарського процесуального кодексу України будь-яка письмова заява, клопотання, заперечення повинні містити, зокрема, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету особи, яка подає заяву, клопотання або заперечення.

За азбацом 1 частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Відтак, у зв`язку із відсутністю зазначення у відзиві Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету особи, яка їх подає, вказаний відзив підлягає поверненню заявнику без розгляду на підставі азбацу 1 частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України - у зв`язку із невідповідністю вимогам частини першої цієї статті.

Крім того, відповідно до частини 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль як юридична особа, зареєстрована за законодавством України, має зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку.

При цьому, згідно з абзацом 2 частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України суд повертає письмову заяву (клопотання, заперечення) заявнику без розгляду також у разі, якщо її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Відсутність у Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль зареєстрованого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, судом перевірено у підсистемі ЄСІТС "Електронний суд".

Одночасно судом враховано, що відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.

Зважаючи на вищевказане, відзив Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль підлягає поверненню заявнику без розгляду на підставі азбацу 2 частини 4 статті 170 Господарського процесуального кодексу України - у зв`язку з тим, що її подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.

Також відповідно до пункту 2 частини 6 статті 165 Господарського процесуального кодексу України до відзиву додаються документи, що підтверджують надсилання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.

До відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль не додано доказів надсилання (надання) відзиву іншим учасникам справи.

Зважаючи на всі вищевказані порушення вимог Господарського процесуального кодексу України при поданні відзиву Товариством з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль та заперечення прийняття цього відзиву позивачем, суд дійшов висновку про залишення вказаного відзиву без розгляду.

Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках, коли питання, визначені частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

З метою надання сторонам можливості для повної реалізації своїх процесуальних прав та неможливістю вчинення всіх дій, визначених частиною 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про встановлення та продовження сторонам процесуальних строків та відкладення підготовчого засідання у справі.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2024 відкладено підготовче засідання на 04.06.2024 о 14:00.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від відповідача-1 надійшло клопотання про проведення підготовчого засідання за відсутності його представника (вх.№5923/24 від 03.06.2024).

У судове засідання 04.06.2024 з`явився представник позивача, представники відповідача-1 та відповідача-2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

У підготовчому засіданні 04.06.2024 судом, відповідно до пункту 15 частини 2 статті 182 Господарського процесуального кодексу України встановлено порядок з`ясування обставин та дослідження доказів при розгляді справи по суті, вчинено інші дії, передбачені частиною 2 статті 182 цього Кодексу, відповідно до обставин справи, у суду відсутні підстави для відкладення підготовчого засідання або оголошення у ньому перерви, сторонами не вказано про бажання реалізувати будь-які процесуальні права на цій стадії процесу, не заявлено клопотань про відкладення підготовчого засідання.

Згідно з частинами 2, 5 статті 185 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 04.06.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання 02.07.2024 з`явились представники позивача, представник відповідача-1 не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений за допомогою електронного кабінету в системі "Електронний суд", представник відповідача-2 не з`явився, поштове повідомлення суду про дату, час та місце проведення судового засідання повернуто підприємством поштового зв`язку за закінченням терміну зберігання.

З метою належного повідомлення відповідача-2 та забезпечення сторонам можливості для реалізації їх процесуальних прав, суд дійшов висновку про оголошення перерви у судовому засіданні до 30.07.2024 о 14:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 03.07.2024 сторін повідомлено про судове засідання 30.07.2024 о 14:00.

У судове засідання 30.07.2024 з`явились представники позивача; представник відповідача-1 та представник відповідача-2 не з`явились.

З метою забезпечення сторонам можливості для реалізації їх процесуальних прав, суд дійшов висновку про оголошення перерви у даному судовому засіданні до 03.09.2024 о 15:00, відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин 2, 3 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою; повідомлення здійснюється шляхом вручення ухвали у порядку, передбаченому Господарського процесуального кодексу України для вручення судових рішень.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 28.08.2024 сторін повідомлено про проведення судового засідання 03.09.2024 о 15:00.

Через канцелярію Господарського суду Київської області від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Засоби промислового захисту" надійшла заява (вх.№8399/24 від 05.08.2024) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Відповідно до частин 1-5 статті 197 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Учасник справи подає заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання. Копія заяви в той самий строк надсилається іншим учасникам справи. Учасники справи беруть участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву.

У зв`язку із наявністю у Господарського суду Київської області технічної можливості для проведення судового засідання в режимі відеоконференції та відповідністю заяви вимогам статті 197 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Київської області від 02.09.2024 задоволено вказану заяву.

У судове засідання 03.09.2024 з`явились представники позивача та відповідача-1, представник відповідача-2 не з`явився, про судове засідання належним чином повідомлений судом.

Стосовно повідомлення відповідача-2 судом також враховано, що у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 наведено висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18) та постановах Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Також у зв`язку з цим суд звертається до практики Європейського суду з прав людини, зокрема "mutatis mutandis" до висновку у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" (пункт 41) стосовно того, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Відтак, з огляду на те, що відповідачу-2 надсилались процесуальні документи суду на його дійсну адресу, ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2024 роз`яснено обов`язок зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами з судом та іншими учасниками справи, а також, з урахуванням подання відповідачем-2 заяв до матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідача-2 належним чином повідомлено про розгляд справи № 911/484/24, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до статей 7, 8, 13 Господарського процесуального кодексу України.

За результатами розгляду матеріалів справи, дослідження доказів та оцінки їх у сукупності, суд

встановив:

1. Правовідносини сторін

15.04.2020 відповідачем-2 здійснена поставка позивачу товару «Убір головний літній (бейсболка) помаранчевого кольору з козирком темно синього кольору» у кількості 2196 штук, загальною вартістю 85644,00 грн, що підтверджується видатковою накладною №155 від 15.04.2020 грн.

20.05.2020 відповідачем-2 здійснена поставка позивачу товару «Костюм брючний жіночий у кількості 377 комплектів, загальною вартістю 56436,90 грн.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Засоби промислового захисту» як новим кредитором (далі - відповідач-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Швейне об`єднання «Рабочий Стіль» як первісним кредитором (далі відповідач-2) 14.08.2023 укладено договір відступлення права вимоги № 14-08/323 (далі - Договір відступлення), яким відповідач-2 відступив право грошової вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю «Головна Мануфактура» (далі - позивач) з оплати товару, що поставлений за видатковою накладною № 155 від 15.04.2020 на суму 85644,00 грн та видатковою накладною № 180 від 20.05.2020 на суму 56436,90 грн.

14.08.2023 відповідачами підписаний Додаток № 1 «Акт прийому передачі документів» до договору про відступлення права вимоги № 14-08/323 від 14.08.2023, яким підтверджено момент передачі прав вимоги.

Відповідно до пункту 1.1. Договору відступлення первісний кредитор передає (відступає) на користь нового кредитора, а новий кредитор набуває право вимоги до боржника щодо сплати суми боргу (грошового зобов`язання) у розмірі 142080,90 грн.

Відповідно до пункту 1.2. Договору відступлення сума заборгованості підтверджується видатковою накладною № 155 від 15.04.2020 на суму 85644,00 грн та видатковою накладною № 180 від 20.05.2020 на суму 56436,90 грн.

Відповідно до пункту 2.4. Договору відступлення сторони домовились, що заміна сторони у зобов`язанні вважається такою, що відбулась, а право вимоги, вказане в пункті 1.1. цього Договору, вважається відступленим перісним кредитором новому кредитору з моменту укладення цього Договору.

Відповідно до пункту 6.1. Договору відступлення цей договір є укладеним та набуває чинності з моменту його підписання повноваженими представниками та скріплення печатками сторін і до повного виконання.

На адресу позивача засобами поштового зв`язку отримано повідомлення № 14-08/323 від 14.08.2023 про відступлення права вимоги: відповідач-2 повідомив позивача, що до відповідача-1 переходять усі права на суми грошових коштів, які позивач має сплатити відповідачу-2 за видатковими накладними № 155 від 15.04.2020 та № 180 від 20.05.2020.

На адресу позивача відповідачем-1 надіслана вимога № 17-08/5/23 від 17.08.2023, якою повідомлено позивача про необхідність здійснення оплати за видатковими накладними № 155 від 15.04.2020 та № 180 від 20.05.2020.

Вказані фактичні обставини не заперечуються та визнаються сторонами справи.

2. Аргументи позивача

Позивач відзначає, що договір про відступлення права вимоги, що укладений між відповідачами, за своєю юридичною природою є договором факторингу, оскільки первісний кредитор - відповідач-2 уступив грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти в сумі 142080,90 грн, а новий кредитор - відповідач-2, в свою чергу, набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається і ціною вимоги, оскільки ним отримано не лише право вимоги на суму боргу, а й права на нарахування на цю суму інфляційних втрат та 3% річних, що свідчить про ознаки факторингу.

Оскільки відповідач-2 не є фінансовою установою, він не може бути стороною за договором, який за своєю правовою природою є договором факторингу.

З огляду на вказане, позивач вважає, що оспорюваний договір про відступлення права вимоги підлягає визнанню недійсним через порушення вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України при його укладанні.

3. Аргументи відповідачів

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2024 відзив відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль залишено без розгляду, з підстав, що вказані в ухвалі.

Відповідачем-2 не усунуті недоліки заяв по суті справи, не виконані вимоги Господарського процесуального кодексу України для їх подання та врахування судом, які, зокрема, також роз`яснені ухвалою Господарського суду Київської області від 23.04.2024.

Відзив відповідача-1 прийнятий судом, з урахуванням ухвали про задоволення клопотання відповідача-1 про поновлення строку на його подання (протокол судового засідання від 23.04.2024).

Відповідач-1 зазначає, що укладення договору про відступлення права вимоги є волевиявленням сторін, договір укладений без порушень вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, як то зазначає позивач: у договорі про відступлення права вимоги міститься посилання на те, що право вимоги за видатковою накладною № 155 від 15.04.2020 та видатковою накладною № 180 від 20.05.2020 перейшло новому кредитору на суму грошових коштів, належні до сплати первісному кредитору боржникам за вищевказаними видатковими накладними, відтак, наявні ознаки відступлення права вимоги, а не факторингу.

4. Норми права, що підлягають застосуванню

Частина 1 статті 11 Цивільного кодексу України визначає, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно з частиною 2 статті 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Договором, згідно зі статтею 626 Цивільного кодексу України, є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (стаття 638 цього Кодексу).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Тлумачення статті 629 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.

Відповідно до статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Положеннями пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договір, а в силу вимог частини 1 статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. В силу вимог частини 1 статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов`язань містяться і у частинах 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

За статтею 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За статтею 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з частиною 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

За статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За частиною 2 статті 203 Цивільного кодексу України до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відноситься те, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

5. Фактичні обставини, встановлені судом, докази, що прийняті та відхилені судом, мотиви прийняття або відхилення кожного доказу та аргументу, викладеного сторонами у матеріалах справи та висновки суду за результатами розгляду справи

Позивач зазначає, що спірний Договір відступлення права вимоги укладений його сторонами з порушеннями вимог частини 2 статті 203 Цивільного кодексу України, оскільки за своєю правовою вимогою є договором факторингу, проте, відповідач-1, який виступає фактором за цим договором, не є фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідач-1, заперечуючи проти задоволення позову, посилається на таке: заборгованість боржника, право вимоги на яку відступається, на дату укладення договору про відступлення права вимоги, підтверджується видатковими накладними №155 та № 180, відтак, уступка права вимоги до боржника підпадає під правове регулювання частини 1 статті 516 Цивільного кодексу України, згідно з якою заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника; спірний договір не має ознак факторингу, первісний кредитор не отримав будь-якої винагороди за відступлення права вимоги, а новий кредитор не отримав будь-яких прав фінансової установи, окрім права на стягнення вже наявного боргу за зобов`язаннями з поставки товару, також позивачем не доведено чим порушені його права укладенням спірного договору, який не покладає на нього додаткових зобов`язань, ніж ті, що вже наявні перед первісним кредитором, а заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, відтак, відсутність ознак факторингу в договорі спростовує твердження позивача про необхідність отримання відповідачем-1 спеціального дозволу на здійснення факторингових операцій.

Судом враховано, що правовідносини - одна з основоположних категорій права, структуру якої складають: учасники або суб`єкти правовідносин (особи, які беруть участь у правовідносинах); об`єкти правовідносин (немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв`язок між суб`єктами правовідносин); зміст правовідносин (суб`єктивні цивільні права та суб`єктивні цивільні обов`язки їх учасників). Існування правовідносин неможливе за відсутності одного (або декількох) зі складових елементів їх структури.

Договір є однією з підстав виникнення правовідносин. Договір установлює суб`єктний склад конкретних правовідносин, а також їх зміст, а визначення предмета договору (об`єкта, з приводу якого такий договір укладається) у його змісті виступає обов`язковою умовою для породження обумовлених договором правових наслідків.

Відповідно до статей 512, 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Законодавцем передбачена можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов`язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво). Оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що «ніхто не може передати більше прав, ніж має сам».

Необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання за яким відступається право.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору.

Права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача.

У тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 Цивільного кодексу України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.

Частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до частини першої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За змістом частин другої - п`ятої статті 203 Цивільного кодексу України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 6 статті 3 Цивільного кодексу України однією із загальних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. У схожій правовій ситуації Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі- "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17).

Позивач стверджує, що спірний договір відступлення права вимоги за своїми ознаками насправді є договором факторингу, оскільки за його умовами сторони отримують додаткові доходи крім заміни кредитора в основному грошовому зобов`язанні з оплати поставленого товару. З огляду на те, що оспорюваний правочин суперечить приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу, він підлягає визнанню недійсним. Суд зазначає, що відповідач-1 набув права вимоги до позивача з виконання грошових зобов`язань у розмірі та обсязі, які існували на момент укладення цього договору, тобто, право вимоги первісного кредитора до боржника щодо погашення заборгованості за видатковою накладною № 155 від 15.04.2020 на суму 85644,00 грн та видатковою накладною № 180 від 20.05.2020 на суму 56436,90 грн., сума заборгованості, право на яку передано, підтверджується пунктами 1.1, 2.4. Договору відступлення.

У матеріалах справи наявні копії видаткової накладної № 155 від 15.04.2020 на суму 85644,00 грн та видаткової накладної № 180 від 20.05.2020 на суму 56436,90 грн., податкової накладної №16 від 15.04.2020 та податкової накладної від №12 від 20.05.2020.

Отже, спірним договором відступлення права вимоги визначено певну грошову суму заборгованості, яка виникла станом на час укладання вказаного договору, у зв`язку із невиконанням зобов`язань позивачем перед відповідачем-2. Вказана сума боргу визначена у видаткових накладних і саме цю суму після укладення договору відступлення права вимоги вимагає сплатити відповідач-1 згідно із змістом письмової вимоги. За змістом спірного договору між боржником і новим кредитором не розпочалися кредитні правовідносини, а лише змінилась особа, на користь якої боржник повинен був виконати зобов`язання, що полягає у сплаті боргу.

Вирішуючи у цій справі питання розмежування правочину відступлення права вимоги (цесії) та договору факторингу, суд дійшов висновку, що слід виходити із суттєвих ознак указаних договорів, які відрізняють договір відступлення права вимоги від договору факторингу.

Ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, в якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і негрошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Отже, за договором відступлення права вимоги первісний кредитор у конкретному договірному зобов`язанні замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені законом умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Тобто договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте суттєво відрізняються за:

- правовою природою;

- предметом;

- метою укладення.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України). Відповідно до статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Цивільне законодавство передбачає заміну кредитора в будь-якому зобов`язанні, за винятком зобов`язань, нерозривно пов`язаних з особою кредитора (статті 515 Цивільного кодексу України). При цьому, заборона на відступлення права вимоги має встановлюватися законом або договором. Таким чином відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов`язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги не є окремим видом договору, це правочин, який опосередковує перехід права. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору: (а) купівлі-продажу чи міни (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України); (б) дарування (частина 2 статті 718 Цивільного кодексу України); (в) факторингу (глава 73 Цивільного кодексу України). При цьому, договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються (пункт 49 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18), а правова природа відповідного договору незалежно від його назви визначається, виходячи зі змісту прав та обов`язків сторін договору (пункт 9.5. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20).

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. Учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа (статті 2, 512-518 Цивільного кодексу України). Суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнт, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 Цивільного кодексу України); фактор, яким може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором, що вбачається з частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Щодо предмета правочинів, під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і негрошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 Цивільного кодексу України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги.

Під час вирішення у цій справі питання розмежування правочину відступлення права вимоги та договору факторингу, з метою встановлення дійсної правової природи спірного у справі договору, судом враховані правові висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах (постанови від 19.12.2023 у справі № 916/144/17, від 08.08.2023 у справі №910/8115/19, від 08.11.2023 у справі №206/4841/20) про те, що якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші умови договору притаманні як договору відступлення права вимоги, так і договору факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату, тобто позики або кредиту) попередньому кредитору, відсутні і підстави вважати такий правочин договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги. Якщо укладений договір відступлення права вимоги містить умови, які притаманні виключно договору факторингу, або навпаки, то суд має з`ясувати, який саме договір укладений сторонами, з урахування всієї сукупності його суттєвих ознак.

Положення пункту 2.5. Договору відступлення про те, що новий кредитор компенсує первісному кредитору вартість переданого за договором права вимоги на отримання заборгованості боржника перед первісним кредитором у розмірі фактичної заборгованості не містять ознак отримання додаткового блага (коштів за плату) за визначенням поняття "компенсація", в основу якої покладено паритетність взаємних зобов`язань, а також з огляду вказану вище у рішенні можливість як безоплатного, так і оплатного відступлення права вимоги, з урахуванням позиції Верховного Суду про те, що сама грошова вимога, що передана, не може розглядатись як плата за надану новим кредитором фінансову послугу, а також позицію про те, що різниця між вартістю вимоги та визначеною сторонами ціною за неї не є формою оплати за фінансову послугу (постанова від 07.03.2024 у справі № 5015/118/11).

Зважаючи на вказане, суд не вбачає жодної ознаки договору факторингу у спірному у справі договорі, який за висновками суду є договором цесії, відтак, його сторони не зобов`язані мати спеціальний статус банку або іншої фінансової установи.

Доводи позивача про те, що новим кредитором окрім основного грошового зобов`язання у розмірі вартості товару, що поставлений первісним кредитором боржнику, в іншій судовій справі між сторонами у господарському суді заявляються до стягнення також інфляційні втрати та три проценти річних, що нараховані на цей основний борг, не спростовують вищевикладених висновків суду та не наділяють спірний у справі договір ознаками договору факторингу, а правовідносини відповідачів за цим договором - ознаками надання/отримання фінансової послуги (надання відповідачем-1 грошових коштів відповідачу-2 за плату).

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на зазначені положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахуваня інфляційних втрат та трьох процентів річних від простроченої суми не є новим грошовим зобов`язанням, а виступає частиною основного зобов`язання, на яке були нараховані ці суми, водночас, з огляду на межі позовних вимог у цій справі, суд не встановлює підставність заборгованості та правильність розрахунку її розміру, право на стягнення якої відступлено, законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги у разі передачі вимоги за зобов`язанням, із розміром якого сторона не погоджується або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно, аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 723/779/20, відтак, обставини про те, чи відступлене за договором окрім основного боргу право на нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних та правомірність їх стягнення новим кредитором не підлягають встановленню в межах даної справи з урахуванням предмету та підстав позову в цій справі.

Зважаючи на вказане, за результатами встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що спірний у справі договір за правовою природою є договором цесії, відтак, новий кредитор за ним не має бути в обов`язковому порядку банком чи іншою фінансовою установою, а, отже, відсутні підстави, що визначені позивачем для визнання цього договору недійсним.

Інші доводи та докази сторін розглянуті та оцінені судом у сукупності матеріалів та обставин справи та не наводяться судом окремо, позаяк, не покладені в основу рішення.

6. Результати розгляду справи

Згідно із статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування; питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України"; зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Отже, відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарський суд повинен у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог процесуального закону щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. У справі "Руїс Торіха проти Іспанії", Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994). Водночас, необхідно враховувати, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, суди мають також враховувати практику Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у справах "Проніна проти України" (рішення від 18.07.2006), Трофимчук проти України (рішення від 28.10.2010), де Суд зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Водночас, Верховний Суд зазначає, що такий висновок Європейського суду з прав людини звільняє суди від обов`язку надавати детальну відповідь на кожен аргумент скаржника, проте не свідчить про можливість взагалі ігнорувати доводи чи докази, на які посилаються сторони у справі (близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.01.2019 у справі № 910/7054/18 та від 12.02.2019 у справі № 911/1694/18).

Оцінюючи подані сторонами справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, та, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

7. Розподіл судових витрат

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судови витрати позивача залишаються за позивачем, остаточні судові витрати відповідачів у справі не заявлені суду до ухвалення рішення суду.

Враховуючи вищенаведені фактичні обставини справи та керуючись статтями 13, 52, 73, 74, 77-79, 86, 129, 232, 237, 238, 247, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

вирішив:

1. У задоволенні позову (вх.№2155 від 23.02.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю Головна Мануфактура (03039, місто Київ, провулок Руслана Лужевського, будинок 14, код ЄДРПОУ 42293604) до Товариства з обмеженою відповідальністю Засоби промислового захисту (76019, місто Івано-Франківськ, вулиця Промислова, будинок 2-Б, кабінет 26-Б, код ЄДРПОУ 42513220) та Товариства з обмеженою відповідальністю Швейне об`єднання Робочий Стіль (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, місто Вишневе, вулиця Ломоносова, будинок 42, код ЄДРПОУ 38144198) про визнання договору недійсним відмовити повністю.

2. Судові витрати позивача залишити за позивачем.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення суду складено 13.12.2024.

Суддя С.О. Саванчук