Рішення

від 12.12.2024 по справі 911/2211/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2211/24

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Апогей» (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6)

до Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський район, с. Дударків, вул. Гоголя, буд. 62А)

про стягнення 53860,27 грн. заборгованості за договором поставки,

Без виклику представників сторін

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Апогей» (далі позивач, ТОВ «Апогей») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Державного підприємства «Чайка» (далі відповідач, ДП «Чайка»), в якому просить суд стягнути з відповідача 53860,27 грн. заборгованості за поставлений товар за договором поставки №ІД2908/23 від 29.08.2023.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача судові витрати у розмірі 21028,00 грн., що складаються з судового збору у розмірі 3028,00 грн. та витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 18000,00 грн.

Позов обґрунтований тим, що 29.08.2023 між ТОВ «Апогей» (постачальник) та ДП «Чайка» (покупець) був укладений договір поставки №ІД2908/23, за умовами якого постачальник передає у власність харчові добавки і суміші смакові (товар), а покупець приймає його і своєчасно оплачує згідно з умовами договору.

Позивач стверджує, що на підставі вказаного договору поставив, а відповідач прийняв та не оплатив товар за видатковою накладною №1576-76 від 13.09.2023 на суму 53860,27 грн., у зв`язку з чим в останнього наявна заборгованість, яку позивач і просить стягнути в судовому порядку.

Разом із позовною заявою позивач подав клопотання від 16.08.2024 про витребування доказів, в якому, керуючись положеннями ст. 81 ГПК України, просив суд витребувати від ДП «Чайка» примірник підписаного договору поставки №ІД2908/23 від 29.08.2023.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 26.08.2024 позовну заяву ТОВ «Апогей» було залишено без руху, запропоновано позивачу в строк до десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху усунути недоліки позовної заяви шляхом реєстрації електронного кабінету в ЄСІТС.

03.09.2024 через систему «Електронний суд» представник позивача подав заяву на виконання ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 09.09.2024 було відкрито провадження у справі №911/2211/24 за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, зобов`язано відповідача надати суду оригінал підписаного договору поставки №ІД2908/23 від 29.08.2023 для огляду, належним чином засвідчену копію підписаного договору для долучення до матеріалів справи, встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.

Зокрема, вказаною ухвалою було встановлено відповідачу строк протягом 16-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду: 1) обґрунтованого письмового відзиву на позовну заяву, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення або визнання вимог позивача з посиланням на діюче законодавство та з дотриманням приписів ст. 165 Господарського процесуального кодексу України; 2) доказів направлення копії відзиву з додатками на адресу позивача. Копія відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи повинна бути надіслана (надана) одночасно з надсиланням (наданням) відзиву до суду (ч. 5 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 6 ГПК України особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Ухвалу від 09.09.2024 про відкриття провадження у справі було надіслано та доставлено 09.09.2024 о 19:26 до електронного кабінету ДП «Чайка», про що складено та долучено до матеріалів справи довідку Господарського суду Київської області про доставку електронного листа.

Відповідно до абз. 6 ч. 6 ст. 242 ГПК України, якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Відтак, встановлений ухвалою від 09.09.2024 шістнадцятиденний строк для подання відзиву сплив 26.09.2024.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Кодексу.

Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч. 5 ст. 252 ГПК України).

Суд констатує, що заяв про розгляд справи з викликом сторін до справи не надходило, відзиву на позов та витребуваного ухвалою від 09.09.2024 договору відповідач не подав.

Згідно з частиною 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши позов ТОВ «Апогей» до ДП «Чайка», всебічно та повно вивчивши наявні у матеріалах справи докази та оцінивши їх в сукупності, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів.

Згідно із частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів (ст. 179 Господарського кодексу України) й сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Позивач стверджує, що 29.08.2023 між ТОВ «Апогей» (постачальник) та ДП «Чайка» (покупець) був укладений договір поставки №ІД2908/23, за умовами якого: постачальник передає у власність харчові добавки і суміші смакові, а покупець приймає його і своєчасно оплачує згідно з умовами договору (п. 1.1); товар постачається в асортименті і кількості, що зазначені у рахунку-фактурі і видатковій накладній на товар (п. 1.2); товар повинен бути наданий покупцеві протягом 10-ти календарних днів з дати підписання цього договору (п. 3.1); місце поставки м. Київ, вул. Ю.Поправки, 6 (п. 3.2); перехід права власності на товар відбувається в момент прийняття покупцем товару в місці поставки. Доказом передачі товару у власність покупця є оформлена належним чином видаткова накладна (п. 3.3); оплата за товар здійснюється покупцем на підставі наданого постачальником рахунку-фактури протягом 7 календарних днів з моменту поставки товару (п. 4.3); для отримання товару уповноважена особа покупця надає постачальникові оформлену належним чином довіреність (п. 5.1); цей договір набуває юридичної сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2023, а в частині розрахунків до повного виконання (п. 8.1).

Згідно із частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 1 частини 1 ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає, що господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Судом встановлено, що надана позивачем до матеріалів справи копія договору №ІД2908/23 від 29.08.2023 не містить підпису з боку ДП «Чайка». Матеріали справи також не містять доказів направлення позивачем або вручення даного примірника договору для акцепту ДП «Чайка». Твердження позивача про те, що примірник договору для підписання з боку ДП «Чайка» був переданий водієві, матеріалами справи також не підтверджується.

Між тим, відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар за видатковою накладною №1576-76 від 13.09.2023 на суму 53860,27 грн. При цьому, суд звертає увагу, що дана видаткова накладна укладена із посиланням на договір №65/ДИС/16 від 04.01.2016, а не на договір №ІД2908/23 від 29.08.2023, як про це зазначає позивач.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що матеріалами справи не підтверджено факту укладення між сторонами договору поставки №ІД2908/23 від 29.08.2023.

Водночас, слід відзначити, що договору №65/ДИС/16 від 04.01.2016 до матеріалів справи не надано.

Разом із тим, укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина друга статті 184 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини першої ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Матеріали справи містять копію видаткової накладної №1576-76 від 13.09.2023 на суму 53860,27 грн., яка підписана обома сторонами без жодних зауважень чи заперечень з боку покупця щодо якості, кількості або вартості отриманого від позивача товару, оформлення та повноти відображення відомостей щодо господарської операції з поставки відповідачу товару.

Наведене свідчить, що відповідач шляхом вчинення конклюдентних дій підтвердив укладення договору поставки товару у спрощеній формі шляхом отримання товару від позивача на підставі зазначеної видаткової накладної. З моменту отримання відповідачем за видатковою накладною товару відбувся акцепт оферти, тобто укладення договору з відповідними правовими наслідками.

Згідно положень статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 599 Цивільного кодексу України вказує на те, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені статтею 193 Господарського кодексу України.

На підтвердження здійснення відносин з поставки між сторонами позивач, окрім видаткової накладної, надав товарно-транспортну накладну №1576 від 13.09.2023, відповідно до якої здійснювалося перевезення товару, отриманого за вказаною вище видатковою накладною.

Також для додаткового підтвердження здійснення господарської операції позивач надав копію податкової накладної та квитанцію про її прийняття, а саме - податкової накладної №76 від 13.09.2023 на суму 53860,27 грн., яка зареєстрована в ЄРПН за №9247869771.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки.

У постанові від 04.11.2019 у справі № 905/49/15 Верховний Суд зробив висновки, що: податкова накладна як доказ може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним; оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення ПК України та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.

Відповідно до ст. 201.7 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

Статтею 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, в якій зазначено, що: податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки; підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст; встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з ч.ч. 3 та 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, оцінивши вищенаведені докази в сукупності, суд дійшов висновку, що факт поставки позивачем та прийняття відповідачем товару на загальну суму 53860,27 грн. матеріалами справи належним чином підтверджено.

За змістом правовідносин з поставки, поставка товару від позивача зумовлює обов`язок відповідача такий товар оплатити.

Згідно з ч. 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Перебіг строку виконання грошового зобов`язання покупцем, яке виникло на підставі договору поставки, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої ст. 530 ЦК України до відповідних правовідносин не застосовується. При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, ст. 9 названого Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар, при цьому строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частинами першою та другою ст. 692 ЦК України.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, враховуючи положення частини 5 ст. 254 ЦК України, відповідно до якої якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що строк оплати за видатковою накладною №1576-76 від 13.09.2023 є таким, що настав.

ДП «Чайка» доказів оплати товару, отриманого за спірною видатковою накладною, до суду не подало.

З огляду на викладене, вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу у сумі 53860,27 грн. є документально підтвердженою, обґрунтованою, не спростованою відповідачем, і такою, що підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат у даній справі суд відзначає таке.

Враховуючи, що позовна заява була подана через систему «Електронний суд», судовий збір мав бути розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнту згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Відтак, у зв`язку із задоволенням позову, відповідно до ст. 129 ГПК України, суд покладає на відповідача відшкодування позивачу сплаченого судового збору у мінімальному встановленому законом розмірі із застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,8, а саме - в сумі 2422,40 грн.

Водночас, суд звертає увагу, що позивач не позбавлений можливості вирішити питання повернення надмірного сплаченого судового збору у спосіб звернення до суду з відповідним клопотанням згідно з п. 1 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір».

Також позивач просить суд включити до судових витрат та стягнути з відповідача 18000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Слід зазначити, що за приписами ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Статтею 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом частини другої статті 126 ГПК України до витрат на професійну правничу допомогу належать розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

11.07.2024 між АО «Астеелекс» (адвокатське об`єднання) та ТОВ «Апогей» (клієнт) був укладений договір №АП-07.24-29 про надання правничої (правової) допомоги, за умовами якого: клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором та додатками до нього (п.1.1); клієнт зобов`язаний сплатити гонорар адвокатському об`єднанню в розмірі та в строк погоджені між ними (п. 2.3.1); договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2025, але у будь-якому випадку до повного виконання зобов`язань сторонами за договором (п. 3.1); гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатком до цього договору (п.5.1).

11.07.2024 сторони погодили та уклали додаток №1 до договору про надання правничої допомоги, відповідно до якого дійшли взаємної згоди про надання адвокатських послуг щодо підготовлення, подання претензії і позову та представництва інтересів клієнта в Господарському суді Київської області щодо стягнення заборгованості з ДП «Чайка». Розмір гонорару складає 18000,00 грн., який сплачується протягом 10 днів з моменту виставлення рахунку.

12.08.2024 АО «Астеелекс» виставило ТОВ «Апогей» рахунок на оплату №19 на суму 18000,00 грн., в якому зазначені надані послуги, а саме: складання претензії до ДП «Чайка» про сплату заборгованості 6000,00 грн. (3 год);складання та подання позову в Господарський суд Київської області до ДП «Чайка» про стягнення заборгованості 12000,00 грн. (6 год).

ТОВ «Апогей» здійснило оплату наданих послуг за платіжною інструкцією №1634 від 14.08.2024 на суму 18000,00 грн.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.11.2020 у справі № 922/1948/19, від 12.08.2020 у справі № 916/2598/19, від 30.07.2019 у справі № 911/1394/18).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Тобто, норми, якими встановлено, що «суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони» та «суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачем відповідне клопотання» не є тотожними за своєю суттю, що фактично відповідає висновку, викладеному у вищевказаній постанові.

При цьому, у постанові від 05.10.2021 у справі №907/746/17 колегія суддів Верховного Суду акцентувала увагу на тому, що висновки судів про часткову відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть якщо відсутнє клопотання учасника справи про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про те, як саме повинна застосовуватися відповідна норма права.

Суд звертає увагу на те, що надані позивачем документи на підтвердження розміру понесених ним витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію, зокрема, пропорційності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у додаткових постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18, від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, а також у постанові Верховного Суду від 25.08.2022 у справі № 911/3323/14.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Також стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.

Дослідивши матеріали справи суд констатує, що предмет спору у справі не є складним для спеціаліста правника, не потребував складного аналізу правових норм та судової практики, а також складних розрахунків, враховуючи, що до стягнення заявлена лише сума основного боргу, відтак, підготовка процесуальних документів не становила складності та не потребувала багато часу адвоката. Крім того, суд враховує, що адвокат не витрачав додатковий час на прибуття для участі у судових засіданнях, тож, за висновком суду, сума судових витрат на правову допомогу у розмірі 18000,00 грн. не є співмірною із складністю справи та розміром позовних вимог.

У даному випадку суд вважає судові витрати позивача на правову допомогу у даній справі розумно необхідними, співмірними та обґрунтованими в сумі 9000,00 грн., у зв`язку з чим саме така сума, за висновком суду, належить до включення до судових витрат по справі та розподілу між сторонами з покладенням її на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, керуючись статтями 4, 12, 73-92, 123, 126, 129, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Апогей» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський район, с. Дударків, вул. Гоголя, буд. 62А, код 31245250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Апогей» (02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, буд. 6, код 20021369) 53860,27 грн. (п`ятдесят три тисячі вісімсот шістдесят гривень двадцять сім копійок) основного боргу, 2422,40 грн. (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні сорок копійок) судового збору, 9000,00 грн. (дев`ять тисяч нуль копійок) витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Дане рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення відповідно до ст. ст. 240-241 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 12.12.2024 р.

Суддя В.М. Бабкіна