Рішення

від 13.12.2024 по справі 918/959/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2024 р. м. РівнеСправа № 918/959/24

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Селівона А.О., за участю секретаря судового засідання Хролець І.С., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТК "ЛОТОС"

до Комунального закладу "Рівненський психоневрологічний інтернат" Рівненської обласної ради

про стягнення заборгованості.

Без виклику сторін.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВТК "ЛОТОС" (далі Позивач) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Комунального закладу "Рівненський психоневрологічний інтернат" Рівненської обласної ради (далі Відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 217 275,68 грн. з яких: 209 256, 19 грн. - сума заборгованості, 5 886, 80 грн. - інфляційні втрати, 2 132, 69 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Відповідачем умов договору про закупівлю від 03.02.2024 № 12 та договору про надання послуг від 10.01.2024 № 1 у частині виконання зобов`язань з оплати наданих за договорами послуг у строки, встановлені умовами договорів. Враховуючи порушення Відповідачем строків оплати Позивачем на суму заборгованості нараховано 3 % річних та інфляційні втрати. Також Позивач просить стягнути з Відповідача судові витрати, з які складаються із судового збору та правничої допомоги, розрахунок розміру витрат на правничу допомогу наведено у позовній заяві і надано докази понесення таких витрат.

Ухвалою суду від 21.10.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТК "ЛОТОС" залишено без руху та встановлено позивачу строк на усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня отримання даної ухвали та спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду:

- заяви із зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету.

До господарського суду 24.10.2024 на виконання вимог ухвали суду від 21.10.2024 від представника Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви та подано суду докази з зазначенням відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету Позивача та Відповідача.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) сторін.

Від Відповідача відзив на позовну заяву не надходив.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 251 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, а саме доставки ухвали суду від 29.10.2024 в електронний кабінет Відповідача, останній мав подати відзив на позовну заяву до 13.11.2024 включно.

Крім того суд звертає увагу, що Відповідачем відповідно до вимог частини другої статті 119 ГПК України не було подано заяву про продовження строку на подання відзиву до закінчення такого строку (13.11.2024).

Тобто Відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною першою статті 178 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

При цьому суд наголошує, що згідно з частиною четвертою статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від Відповідачем станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій відповідно до статті 165 ГПК України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи.

З огляду на викладене, оскільки Відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, останнім не надано відзиву на позовну заяву, суд, на підставі частини дев`ятої статті 165 ГПК України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, судом встановлено, що Позивач на підтвердження своїх вимог посилався на те, що ним як Виконавцем та Відповідачем як Замовником було укладено договір про закупівлю від 03.02.2024 № 12 та договір про надання послуг від 10.01.2024 № 1 (далі Договори), предметом яких є послуги з прання білизни (далі Послуги), характеристики яких, кількість та вартість, а також строки поставки визначалися сторонами в Специфікаціях, які є невід`ємними частинами даних договорів.

Згідно з підписаними Договорами Виконавець зобов`язався протягом 2023 та 2024 років надавати Замовникові Послуги, а Замовник зобов`язався прийняти та своєчасно оплатити такі Послуги на умовах, які вказані у Договорах.

Відповідно до підписаних між Замовником та Виконавцем актів виконаних робіт (наданих послуг) в період з жовтня 2023 року по січень 2024 року (чотири календарних місяці) Виконавець надав Замовникові Послуги на загальну суму 256 481,29 грн.

Замовник прийняв вказані Послуги у обсязі та якості. Фактично Замовник здійснив наступні оплати: 22.02.2024 та 27.04.2024 перерахував на банківський рахунок Виконавця загалом 119 340,00 грн.

Також Позивач посилається на те, що гарантійним листом від 30.01.2024 № 82 Замовник гарантував Виконавцю оплату послуг з прання, які будуть надані в лютому 2024 року.

За цей період було фактично надано Послуг ще на 72 114,90 грн.

Умовами зазначених Договорів Виконавець зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за якісно надані Послуги (підпункти 6.1.1 в обох Договорах), розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником за фактично надані Послуги на підставі акта виконаних робіт, на умовах відстрочки платежу до 30 календарних днів (підпункти 4.1 в обох Договорах).

Таким чином, на думку Позивача, всі обумовлені Договорами терміни оплати за надані Послуги на дату складання даної позовної заяви закінчилися.

Отже, за доводами Позивача, фактично не отримуючи оплату в повному обсязі, як це передбачено умовами Договорів, Виконавець виконав свої зобов`язання та надав Замовнику Послуги, а Замовник порушив умови Договорів та зобов`язання за гарантійним листом від 30.01.2024 №82 створив заборгованість у розмірі 209 256,19 грн.

Позивачем було надіслано лист-претензію до Відповідача від 01.05.2024 з вимогою про стягнення заборгованості та суми штрафних санкцій. Відповідачем дані вимоги виконані не були, тому Позивач звертається до суду задля врегулювання конфлікту та виплати основної суми боргу, а також 3% річних та інфляційних витрат.

З правового аналізу назви та змісту Договорів судом встановлено, що вони є договорами надання послуг і тому правовідносини, які виникають між сторонами при їх виконанні регулюються відповідними нормами матеріального права, і такі норми права є необхідними для застосування до спірних правовідносин у даній справі.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України (далі ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною першою статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до частини другої статті 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно із статтею 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з статтею 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 905 ЦК України передбачено, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями частини першої статті 193 ГК України, статті 525, частини першої статті 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною першою статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно з частиною другою статті 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Судом з наявних матеріалів справи встановлено, що Позивач як на підставу настання строку виконання Відповідачем обов`язку з оплати наданих послуг посилався на положення пункту 4.1 в обох Договорах, відповідно до якого розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником за фактично надані Послуги на підставі акта виконаних робіт, на умовах відстрочки платежу до 30 календарних днів, а на підтвердження порушення строків оплати надав до позовної заяви акт про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 2 на суму 72 114,90 грн. та акт про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 1 на суму 137 141,29 грн.

При цьому суд вважає такі доводи Позивача помилковими, оскільки Договори, які долучені до матеріалів позовної заяви, крім пунктів 4.1, у розділі IV ?Порядок здійснення оплати? містять пункти 4.2 та 4.3, за умовами яких у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюються на протязі 10 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення на фінансування закупівлі на свій реєстраційний рахунок (пункт 4.2 обох Договорів); оплата за надані послуги здійснюється Замовником в залежності від реального фінансування видатків згідно з затвердженими кошторисними призначеннями (пункт 4.3 обох Договорів).

Тобто умовами Договорів крім відстрочення платежу за надані послуги містяться й додаткові умови опали, за якими у Відповідача виникає інший строк оплати, оскільки з умов пунктів 4.2, 4.3 обох Договорів вбачається, що оплата наданих за вказаними договорами послуг здійснюється Замовником в залежності від реального фінансування видатків згідно з затверджених кошторисних призначень, а у разі затримки бюджетного фінансування розрахунок за надані послуги здійснюються на протязі 10 банківських днів з дати отримання Замовником бюджетного призначення.

При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що Відповідачу у належні строки було здійснено бюджетне фінансування за надані Позивачем послуги і на правовідносини сторін не розповсюджується дія пункту 4.2 Договорів, що, у свою чергу, унеможливлює встановлення судом періоду, з якого Відповідач прострочив виконання зобов`язання за Договорами.

Крім того, суд звертає увагу, що, за доводами Позивача, ним відповідно до підписаних між Замовником та Виконавцем актів виконаних робіт (наданих послуг) в період з жовтня 2023 року по січень 2024 року (чотири календарних місяці) Виконавець надав Замовникові Послуги на загальну суму 256 481,29 грн.

Замовник прийняв вказані Послуги у обсязі та якості. Фактично Замовник здійснив наступні оплати: 22.02.2024 та 27.04.2024 перерахував на банківський рахунок Виконавця загалом 119 340,00 грн.

Водночас докази надання відповідних послуг у період з жовтня 2023 року по січень 2024 року (чотири календарних місяці) та часткову оплату таких послуг суду надано не було, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити наявність такої заборгованості.

Також Позивач посилається на те, що гарантійним листом від 30.01.2024 № 82 Замовник гарантував Виконавцю оплату послуг з прання, які будуть надані в лютому 2024 року.

За цей період було фактично надано Послуг ще на 72 114,90 грн.

Докази надання Позивачем послуг згідно з умовами Договорів саме в лютому 2024 року також у матеріалах справи відсутні.

У свою чергу на заявлену суму вимог Позивачем до матеріалів долучено акт про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 2 на суму 72 114,90 грн. та акт про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 1 на суму 137 141,29 грн., в яких відсутні посилання на будь з яких із Договорі, що долучені до матеріалів справи.

Крім того вказані акти не містять періоду надання зазначених у них послуг, а складені вони в один день 13.05.2024, що є більш пізнім періодом, ніж той, який вказується Позивачем як період виконання послуг з жовтня 2023 року по січень 2024 року (чотири календарних місяці) та того, що гарантував Відповідач гарантійним листом, а саме оплату послуг з прання, які будуть надані в лютому 2024 року.

Тобто доводи Позивача не підтверджуються наданим нам же доказам.

Судом також встановлено, що Позивачем долучено до позовної заяви лист-претензію до Відповідача від 01.05.2024 з вимогою про стягнення заборгованості, яка має схожий зміст, що й позовна заяви, та в якій Позивач просить Відповідача оплатити наявну у нього заборгованість перед Позивачем за Договорами у розмірі 209 256,19 грн., тобто лист-претензія від 01.05.2024 має вимоги, які Позивачем підтверджуються у даній справі актом про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 2 на суму 72 114,90 грн. та акт про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 1 на суму 137 141,29 грн., на загальну суму 209 256,19 грн.

З вказаного вбачається, що докази на підтвердження заборгованості датовані пізнішою датою (13.05.2024) ніж вимога (01.05.2024).

Таким чином суд констатує, що подані Позивачем доказ (акти про прийняття-передачу виконаних робіт (надання послуг) від 13.05.2024 № 1 та № 2) не можуть підтверджувати обставини (наявність у Відповідача заборгованості у період надання послуг з жовтня 2023 року по січень 2024 року (чотири календарних місяці) та в лютому 2024 року), на які він посилається, у розумінні статті 76 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення., оскільки вказані акти не містять ані визначення періоду надання зазначених у них послуг, ані посилання на будь з яких із Договорів, на які посилається Позивач як на підставу виникнення між сторонами правовідносин.

За результатами з`ясування обставин, на які Позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були долучені до матеріалів справи, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами статей 75-79, 86 ГПК України, судом встановлено, що Позивачем не доведення належними доказами факту неналежного виконання Відповідачем умов Договорів у частині своєчасної та повної оплати наданих Позивачем послуг.

Враховуючи, що Позивачем не доведено наявність підстав для стягнення з Відповідача суми основного боргу, суд вважає, що відсутні підстави і для стягнення нарахованих Позивачем 3 % річних та інфляційних втрат як похідних вимог від вимог про стягнення основної суми боргу.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з пунктами 1-3 частини першої статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

За таких підстав, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволення.

Пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та враховуючи, що в задоволенні позову судом відмовлено, судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 259,14 грн. покладаються на Позивача у справі.

Що ж до заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, то такі витрати відповідно до пунктом 2 частини четвертої статті 129 ГПК України, якою передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача, то такі витрати також покладаються на Позивача.

Керуючись статтями 129, 191, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТК "ЛОТОС"

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно-Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, встановлені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.

Суддя А.О. Селівон