Ухвала

від 12.12.2024 по справі 926/1831/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34, е-mail: inbox@cv.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

п р о з у п и н е н н я п р о в а д ж е н н я у с п р а в і

м. Чернівці

"12" грудня 2024 р. Справа № 926/1831/24

Господарський суд Чернівецької області у складі судді Швеця М.В., розглянувши справу

за позовом Керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1.Західного офісу Держаудитслужби

2.Чернівецької міської ради

до відповідачів: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут"

2. Управління комунальної власності Чернівецької міської ради

про визнання недійсним договору про закупівлю та стягнення коштів в сумі 48127,78 грн

Представники:

прокурор - Маріуца Р.А

від позивача 1 - Андріюк К.Г.

від позивача 2 - Іванович Л.Є.

від відповідача 1 - Попов В.Д.

від відповідача 2 - Філіп М.О.

В С Т А Н О В И В :

Керівник Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Західного офісу Держаудитслужби та Чернівецької міської ради звернувся до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" та Управління комунальної власності Чернівецької міської ради в якому просить:

1) визнати недійсним Договір постачання природного газу для потреб не побутових споживачів від 20.11.2023 № 41В200-3064-23-b, укладений між Управлінням комунальної власності Чернівецької міської ради та Товариством з обмеженою відповідальністю ТВІЙ ГАЗБУТ;

2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Твій Газзбут" на користь Управління комунальної власності Чернівецької міської ради кошти в сумі 48127,78 грн, а з Управління комунальної власності Чернівецької міської ради одержані ним за рішенням суду 48127,78 грн стягнути в дохід держави.

В обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на те, що за результатами процедури закупівлі природного газу між відповідачами укладено договір про постачання природного газу для потреб непобутових споживачів від 20.11.2023 № 41В200-3064-23-b при цьому, окружною прокуратурою встановлено, що здійснена закупівля без використання електронної системи закупівель та вказаний договір укладений з порушенням вимог Господарського кодексу України, Закону України Про санкції, Закону України Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, а також Указів Президента України з цих питань (кінцевим бенефіціарним власником постачальника є ОСОБА_1 ), а тому договір підлягає визнанню недійсним, як такий, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, із застосуванням наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 коштів, отриманих за результатами виконання даного договору, у розмірі 48127,78 грн, а з відповідача-2 - в дохід держави (на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.07.2024 року позовну заяву вх. № 1831 передано на розгляд судді Швецю М.В.

Ухвалою суду від 15.07.2024 року відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 30.07.2024 року о 12:00 год.

22.07.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 адвоката Попова В.Д. надійшов відзив на позов вх. № 2133 згідно якого вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню з мотивів викладених у відзиві.

Також, 22.07.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 адвоката Попова В.Д. надійшло клопотання про зупинення провадження у справі вх. № 1911, згідно якого просить зупинити провадження у справі до: вирішення Конституційним Судом України справи за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII; набрання законної сили судовим рішенням у справі № 918/1043/21; набрання законної сили судовим рішенням у справі № 9901/332/21.

24.07.2024 через відділ документального та інформаційного забезпечення суду від позивача 1 надійшов лист вх. № 2185 в якому зазначає що не заперечує щодо заявлених позовних вимог Чернівецької окружної прокуратури.

25.07.2024 року через відділ документального та інформаційного забезпечення суду від керівника Чернівецької окружної прокуратури надійшла відповідь на відзив вх. № 2192.

26.07.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-2 надійшли пояснення щодо позовних вимог вх. № 2210, згідно яких питання про визнання недійсним договору та стягнення 48127,78 грн в дохід держави просять вирішити на розсуд суду.

29.07.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача-2 надійшло клопотання вх. № 2220 в якому зазначає, що на 30.07.2024 року зайнятий в іншому судовому засіданні, а тому просить провести судове засідання без його участі, аналогічного змісту надійшла і заява від представника відповідача-2 вх. № 2219.

Ухвалою суду від 30.07.2024 року постановлено зупинити провадження у справі № 926/1831/24 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 918/1043/21.

02.08.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив вх. № 2279.

18.09.2024 року Великою Палатою Верховного Суду у справі № 918/1043/21 прийнято постанову, повний текст якої оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 23.09.2024.

05.11.2024 року через систему "Електронний суд" від Чернівецької обласної прокуратури надійшло клопотання вх. № 2807 про поновлення провадження у справі.

Ухвалою суду від 18.11.2024 року постановлено - поновити провадження у справі, судове засідання призначено на 26.11.2024 року о 12:00 год.

22.11.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшли пояснення вх. № 3609, також надійшли пояснення від прокурора вх. № 3603.

Ухвалою суду від 26.11.2024 року постановлено - розгляд справи в підготовчому засіданні відкласти на 12 грудня 2024 року 12:00 год. за участю представників сторін.

04.12.2024 року через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 адвоката Попова В.Д. надійшла заява про зупинення провадження у справі вх. № 3150, згідно якої просить зупинити провадження у справі до перегляду судового рішення Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 922/3456/23 та оприлюднення постанови по цій справі, обставини в якій є подібними обставинам даної справи та від висновків якої залежить правильне вирішення справи № 926/1831/24.

В судовому засіданні 12.12.2024 року представник відповідача-1 клопотання про зупинення провадження у справі підтримав та просив його задовольнити. Прокурор в судовому засіданні питання щодо зупинення провадження у справі залишив на розсуд суду. Представники позивача 1 та 2, відповідач 2 підтримали позицію прокурора щодо зупинення провадження у справі.

Розглянувши заяву про зупинення провадження у справі вх. № 3150, суд зазначає наступне:

Ухвалою від 13.11.2024 року колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду передала справу 922/3456/23 за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради та Північно-Східного офісу Держаудитслужби до відповідачів: 1) Спеціалізованого комунального підприємства "Харківзеленбуд" Харківської міської ради, 2) Приватного підприємства "ЛСВ Моноліт", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Східне міжобласне територіальне відділення Антимонопольного комітету України, про визнання недійсним рішення тендерного комітету, договору про закупівлю товарів та стягнення коштів, на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Предметом спору у справі, яка переглядається, є вимоги Прокурора про визнання недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформлене протоколом від 13.11.2019 № 338, та договору про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627 як таких, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства,а також вимоги про застосування наслідків недійсності цього договору, шляхом стягнення з відповідача-2 на користь відповідача-1 коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у розмірі 2370000,00 грн, а з відповідача-1 - в дохід державного бюджету (на підставі частини третьої статті 228 ЦК України).

Рішенням Господарського суду Харківської області від 22.11.2023, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.01.2024, позовні вимоги задоволено повністю: визнано недійсним рішення тендерного комітету СКП "Харківзеленбуд", оформлене протоколом його засідання від 13.11.2019 № 338; визнано недійсним договір про закупівлю товарів від 25.11.2019 № 627; стягнуто з ПП "ЛСВ "Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" 2370000,00 грн; стягнуто з СКП "Харківзеленбуд" одержані ним за рішенням суду 2370000,00 грн в дохід держави; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У вищевказаній ухвалі колегія суддів зазначила, що "не погоджується з висновками викладеними у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23 щодо можливості визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, з підстав, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, а також щодо можливості застосування передбачених цією статтею наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, вважаючи, що до таких правовідносин сторін положення частини третьої статті 228 ЦК України та частини першої статті 208 ГК України є незастосовними, з огляду на таке (п.42).

Згідно з частиною третьою статті 228 ЦК України, яка є подібною за змістом до частини першої статті 208 ГК України, якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

За висновками Великої Палати Верховного Суду такий спосіб захисту інтересів, як визнання недійсним правочину (господарського договору) є характерним саме для приватноправового спору та не властивий публічно-правовим правовідносинам. Оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.02.2024 у справі № 580/4531/23 (провадження № 11-176апп23, пункти 70, 86).

При цьому відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер (постанови від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 06.09.2023 у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22, пункт 70), від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22, пункт 85) та інші).

Водночас санкції, передбачені частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України не є компенсаційними, а є конфіскаційними санкціями, які застосовуються не на користь суб`єкта цивільних правовідносин, а на користь держави. Ці санкції спрямовані на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Застосування цих санкцій є втручанням держави у право власності приватних осіб. Тому підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до зазначеної статті кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Колегія суддів констатує, що критерій ґрунтування втручання на національному законі виконаний, оскільки зазначені санкції передбачені законом.

Критерій легітимної мети теж виконаний, оскільки держава може забезпечувати дотримання закону відповідно до загальних інтересів, зокрема, санкціями майнового характеру.

Але критерій розумного балансу (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення - не виконаний.

Так, ЄСПЛ у справі Imeri v. Croatia від 24.06.2021 (заява № 77668/14) зробив висновки, що для того, щоб бути пропорційним, суворість покарання має відповідати тяжкості правопорушення, за яке воно призначене покарання (пункт 71); що принцип пропорційності має бути дотриманий не лише щодо визначення правил щодо суворості санкцій, але й оцінки факторів, які можуть бути взяті до уваги при встановленні санкцій (пункт 84). Зокрема, в зазначеній справі, оцінюючи пропорційність конфіскації частини готівки, яку заявник перевозив через кордон без декларування, ЄСПЛ взяв до уваги, що заявник не мав судимості і що кримінальне провадження, яке було порушено проти нього, було припинено через відсутність доказів (пункт 88), проти нього не було порушено кримінальну справу за відмивання грошей (пункт 91), шкода, яку заявник міг завдати владі, була незначною (пункт 92), і дійшов висновку, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 94).

Колегія суддів вважає, що норми частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України порушують принцип пропорційності у двох аспектах, вказаних ЄСПЛ: як в частині суворості санкцій, так і в частині неврахування факторів, які мають бути взяті до уваги при встановленні санкцій.

Санкції визначаються в розмірі вартості предмету договору незалежно від того, в чому саме полягає невідповідність правочину інтересам держави і суспільства, якою мірою порушені інтереси держави і суспільства. Відтак не враховується ступінь тяжкості правопорушення та його наслідків.

Санкції застосовуються без урахування будь-яких інших факторів, які мали б бути взяті до уваги, наприклад, чи було вчинене правопорушення під впливом погрози, примусу; чи було воно вчинено повторно чи за попередньою змовою, без врахування форми вини тощо.

При цьому суд, застосовуючи такі санкції, позбавлений можливості врахувати зазначені фактори, оскільки закон імперативно встановлює санкції у вигляді всього одержаного за правочином або належного за ним, тобто суд не має розсуду для визначення розміру санкцій.

Крім того, положення частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України передбачають застосування санкцій навіть до сторони правочину, яка не винна у правопорушенні (скоєному іншою стороною), а є добросовісною. Так, у таких випадках з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного незалежно від того, чи було повернуто такій стороні все одержане іншою стороною, чи ні. Цілком можливі ситуації, за яких з добросовісної сторони правочину стягується в дохід держави все одержане нею або належне їй на відшкодування виконаного, але стягнути майно з винної сторони на користь добросовісної неможливо внаслідок неплатоспроможності останньої. У таких випадках санкція фактично застосовується не до порушника, а до добросовісної сторони.

Такі правила суперечать практиці ЄСПЛ, за висновками якого справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Тому колегія суддів дійшла висновку про те, що майнові санкції, передбачені положеннями частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України в разі визнання недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не підлягають застосуванню як такі, що порушують критерій сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції у світлі практики ЄСПЛ.

Виходячи з викладеного, на переконання колегії суддів, не можуть бути задоволені позовні вимоги про стягнення з ПП "ЛСВ Моноліт" на користь СКП "Харківзеленбуд" ХМР 2 370 000 грн, а з СКП "Харківзеленбуд" одержані ним за рішенням суду 2 370 000 грн в дохід держави.

Відтак колегія суддів вважає за необхідне відступити від висновків колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з іншої палати, викладеного у постанові від 17.10.2024 у справі № 914/1507/23, щодо можливості застосування передбачених положеннями частини третьої статті 228 ЦК України наслідків недійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, у разі визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції.

Оскільки, як зазначено вище, майнові санкції, передбачені положеннями частини третьої статті 228 ЦК України, частини першої статті 208 ГК України, не підлягають застосуванню, то в разі визнання судом на підставі зазначених норм недійсним правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, підлягають застосуванню наслідки виконання недійсного правочину, передбачені частиною першою статті 216, пунктом 1 частини першої статті 1212 ЦК України.

Зокрема, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК України провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.

Суд враховує те, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VIII єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).

У відповідності до частини шостої статті 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів № 1402-VII та частини четвертої статті 236 ГПК України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи предмет позову у даній справі (визнання недійсним договору, як такого, що вчинений з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, із застосуванням наслідків недійсності цього договору (ч. 3 ст. 228 ЦК України), шляхом стягнення з відповідача-1 на користь відповідача-2 коштів, отриманих за результатами виконання даного договору, а з відповідача-2 - в дохід державного бюджету) з огляду на те, що правовий висновок Об`єднаної Палати Верховного Суду у справі № 922/3456/23 (щодо вимог про застосування майнових санкцій, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК України, частиною першою статті 208 ГК України) може мати суттєве значення для правильного вирішення спірного питання у даній справі, а також те, що постанова Верховного Суду є остаточною і виступає джерелом формування судової практики, суд вважає за необхідне зупинити провадження у даній справі, відповідно до пункту 7 частини першої статті 228 ГПК України, до розгляду Об`єднаної Палатою Верховного Суду справи № 922/3456/23.

Керуючись статтями 228, 229, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Заяву представника відповідача-1 про зупинення провадження у справі задовольнити.

2. Зупинити провадження у справі № 926/1831/24 до розгляду Об`єднаною Палатою Верховного Суду справи № 922/3456/23.

3. Зобов`язати відповідача-1 повідомити суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі № 926/1831/24.

Ухвала підписана 12.12.2024 року, набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/

Суддя М.В. Швець