Ухвала

від 13.12.2024 по справі 420/38548/24

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 420/38548/24

УХВАЛА

13 грудня 2024 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та до Комунального некомерційного підприємства « Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» про визнання протиправними та скасування рішення та наказу,-

встановив:

До суду з позовом звернулася ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Білгород-Дністровської міської ради Одеської області (далі - відповідач-1) та Комунального некомерційного підприємства « Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» ( далі - відповідач-2), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05.04.2024 року №1216-VIII «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради шляхом ліквідації».

- визнати незаконним та скасувати наказ КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» від 14.10.2024 року № 84-о «Про припинення КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» шляхом ліквідації».

Одночасно із поданням позовної заяви позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом:

- зупинення дії рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05.04.2024 року № 1216-VIII «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради шляхом ліквідації» до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі;

- заборони Білгород-Дністровській міській раді Одеської області, КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня», органам податкової служби, Пенсійного фонду України, архівним установам, суб`єктам державної реєстрації юридичних осіб, проводити дії щодо ліквідації (припинення) комунального некомерційного підприємства Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради (ідентифікаційний код юридичної особи: 01998696. адреса: 67701, Україна. Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, вул. Свято-георгіївська, буд. 4). до набрання законної сили судовим рішення по справі;

- заборони КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» приймати рішення щодо звільнення медичного та іншого персоналу на підставі оскаржуваного рішення сесії міської ради та наказу по КНП «Білгород - Дністровська центральна районна лікарня» до ухвалення рішення у справі.

Вказану заяву позивач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є вочевидь протиправним та таким, що прямо і грубо суперечить Конституції України, Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», гарантоване Конституцією України право пацієнтів мешканців Білгород-Дністровського району на отримання безоплатної медичної допомоги, та трудові права працівників лікарні. При цьому, вказує, що у випадку ухвалення рішення про задоволення позовних вимог після закінчення процесу ліквідації буде відсутній ефективний спосіб захисту порушених прав позивачів, оскільки юридична особа КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» не буде юридично існувати. Вважає, що заявлені види забезпечення позову знаходиться в прямому зв`язку із предметом позову та невжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, призведе до порушення інтересів Позивача.

Частиною 1 статті 154 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Дослідивши подану заяву про забезпечення позову та долучені до неї матеріали, суд вважає за можливим розглянути її в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.( частина 2 статі 150 КАС України).

При цьому, за приписами ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. (частина 2 ст. 151 КАС України).

Отже, регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів).

При цьому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.

Аналогічні висновки містяться, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі №826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справах №420/5553/18, №640/868/19, №1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі № 640/9167/19, від 20 травня 2021 року у справі №640/29749/20 та від 11 січня 2022 року у справі № 640/18852/21.

Важливим є те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення.

У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду. А тому, сам факт прийняття суб`єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.

Наведений аналіз змісту вказаних норм та правових висновків вказує на те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову "зазначено, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Щодо очевидності ознак протиправності оспорюваних рішень, дій, бездіяльності та порушення ними прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, Верховний суд у постановах від 16.05.2019 у справі № 826/14303/ 18, від 12.02.2020 у справі № 640/17408/19 та від 27.02.2020 у справі №640/16242/19 дійшов до висновків про те, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt).

Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною 2 статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень.

В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.

Безумовно, рішення чи дії суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до статті 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.

З урахуванням вищевказаного та внаслідок розгляду доданих до заяви про забезпечення позову документів суд вважає, що твердження позивача про очевидну протиправність оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05.04.2024 року №1216-VIII «Про припинення комунального некомерційного підприємства «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» Білгород-Дністровської міської ради шляхом ліквідації» не підтверджується наданими для суду доказами і є передчасним.

Так, на думку суду, наведені у заяві про забезпечення позову обставини та докази вказують на те, що очевидність такої протиправності потребує з`ясування та детальної перевірки доказами таких обставин, як наявності або відсутності підстав для застосування до спірних правовідносини вказаних позивачем у заяві про забезпечення позову приписів статті 49 Конституції України, частини 3 статті 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», крізь призму можливості та/або невідворотності настання наслідків оскаржуваного рішення відповідача-1 у вигляді скорочення існуючої мережі закладів охорони здоров`я, погіршення умов надання послуг населенню тощо; врахування відповідачем - 1 при прийнятті оскаржуваного рішення інтересів територіальної громади, трудового колективу та пацієнтів лікарні з огляду на дотримання процедури його прийнятття, у т.ч. його обговорення та аналіз впливу рішення на інтереси територіальних громад та населення.

Вищевказане свідчить про те, що суд не може достовірно встановити наведені позивачем у заяві про забезпечення позову обставини без розгляду спору по суті.

А відтак, твердження позивача про очевидну протиправність оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області не підтверджено належними доказами.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за вказаних у позовній заяві та заяві про забезпечення позову обставин та доказів встановлення ознак протиправності оскаржуваного рішення є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу.

Крім того, наявними у додатках до позовної заяви і заяви про забезпечення позову матеріалами не підтверджено поза обґрунтованим сумнівом того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, оскільки жодних належних та допустимих доказів у розумінні статей 73, 76 КАС України на підтвердження існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивача до ухвалення судового рішення в адміністративній справі, а також, що відновлення прав та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову стане неможливим, суду не надано.

Щодо оскаржуваного наказу КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» від 14.10.2024 року № 84-о «Про припинення КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» шляхом ліквідації», то він прийнятий на виконання оскаржуваного рішення Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 05.04.2024 року №1216-VIII, а відтак має похідний характер.

Так, у доданих до позовної заяви попереджень КНП «Білгород-Дністровська центральна районна лікарня» про запланове вивільнення працівників лікарні зазначено про можливе їх звільнення з займаних посад, а тому вказане не є поза обґрунтованим сумнівом, що до вирішення судом спору по суті можуть настати стверджувані позивачем наслідки реалізації оспорюваного наказу відповідача-2 у вигляді звільнення штату працівників лікарні, а внаслідок реалізації оспорюваного рішення відповідача-1 відповідно припинення або погіршення умов надання медичних послуг населенню територіальної громади, тощо.

Таким чином, на момент вирішення вказаної заяви у суду відсутні підстави для висновку про неможливість захисту прав, свобод та інтересів позивача без вжиття заходів забезпечення позову, як і неможливість відновлення таких прав в майбутньому. Тим більше, можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно можуть бути порушені у майбутньому. Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.

Інститут забезпечення адміністративного позову є механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, виконання майбутнього рішення суду або/та ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду. Водночас, вжиття таких заходів забезпечення позову, про які просить позивач у своїй заяві про забезпечення позову, несе ризики втручання судом в дискреційні повноваження Білгород-Дністровської міської ради Одеської області та Міністерства охорони здоров`я України і може мати характер вирішення судом наперед питання про протиправність ще не вчинених дій. А це суперечить принципам та завданню адміністративного судочинства.

Отже суд вважає, що запропоновані позивачем заходи забезпечення його позову до відповідачів не є відповідними (адекватним) тим позовним вимогам, з якими позивач звернувся до суду. Відтак, такі заходи неспроможні забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

З огляду на недоведеність позивачем існування обставин очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі у сфері публічно-правових відносин, а також неспівмірність запропонованих заявником заходів з предметом судового спору, суд вважає відсутніми визначені законом підстави для забезпечення позову.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких підстав та враховуючи, що заявник не довів існування обставин, вказаних у частині 2 статті 150 КАС України, не довів ефективності, співмірності та адекватності запропонованих ним заходів забезпечення позову, у суду відсутні підстави вважати, що невжиття судом запропонованих позивачем заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів заявника, а тому заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 5, 8 ст. 154 КАС України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу, яку може бути оскаржено.

Керуючись статтями 150, 151, 154, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,-

ухвалив:

У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Копію ухвали направити заявнику.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею

Суддя В.А. Дубровна