Постанова

від 13.12.2024 по справі 460/13994/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/13994/23 пров. № А/857/16205/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОнишкевича Т.В.,

суддівСеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Модена" до Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання дій протиправними ,

суддя у І інстанціїМахаринець Д.Є.,

час ухвалення рішенняне зазначено,

місце ухвалення рішенням. Рівне,

дата складення повного тексту рішення 07 червня 2024 року,

ВСТАНОВИВ :

У червні 2023 року Приватне підприємство "Модена" (далі ПП "Модена") звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати протиправними дії Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю (далі ОВ ФСЗОІ) щодо нарахування підприємству адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі №460/13994/23, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, вказаний позов було задоволено.

При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до приписів статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875-XII) розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, (далі Розрахунок) за 2022 рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону №875-XII, відповідач міг надіслати лише після проведення перевірки позивача, у разі отримання відповідачем від Пенсійного фонду України інформації, що містить ознаки порушень підприємством законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, що є підставою для проведення перевірки позивача.

Відповідачем не надано доказів проведення такої перевірки, а також доказів того, що такий Розрахунок ним складено з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності.

Водночас вказаний Розрахунок не є індивідуальним актом, а отже не може бути визнаний судом протиправним та скасований. Разом із тим, надіслання на адресу позивача цього Розрахунку впливає на права, інтереси та обов`язки позивача щодо сплати адміністративно-господарських санкцій, а отже дії відповідача щодо його створення та надіслання можуть бути перевірені судом.

У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ОВ ФСЗОІ.

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що судом першої інстанції не було враховано приписи постанови Кабінету Міністрів України від 13.03.2022 № 303 «Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану».

Наполягає на тому, що Розрахунок формується у автоматичному режимі без втручання працівників Фонду для усіх роботодавців виключно на підставі даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску.

Позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не було доведено, що ним були створені робочі місця і вжито заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Водночас звертає увагу на те, що Розрахунок є документом, який територіальні відділення Фонду використовують в своїй діяльності та не створює для суб`єкта господарювання (роботодавця) правових наслідків у вигляді зміни (припинення) прав чи встановлення обов`язків, а лише інформує суб`єкта господарювання (роботодавця) про розмір нарахованих санкцій та про строк їх сплати. Тож такий Розрахунок не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ПП "Модена" отримало від ОВ ФСЗОІ лист вих. №304/01-15 від 21.04.2023 з Розрахунком, відповідно до якого підприємство не виконало нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", у зв`язку із чим розміру адміністративно-господарських санкцій за 2022 рік нараховано у сумі 71525,47 грн.

Вважаючи дії ОВ ФСЗОІ щодо нарахування адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2022 році протиправними, ПП "Модена" звернувся до адміністративного суду із позовом, що розглядається.

При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.

За частиною 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 3 статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Стосовно конституційного права особи на захист від порушень з боку органів державної влади, то офіційне тлумачення положень частини 2 статті 55 Конституції України міститься, зокрема, у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011. У цьому рішенні Конституційний Суд України, серед іншого, відзначив, що «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави, відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України, полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту ».

Також у Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено про те, що відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають унаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

При цьому адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Водночас відсутність порушення суб`єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Тобто, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.

Закон №875-XII визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Згідно із частиною 13 статті 19 вказаного Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України №121 від 16.02.2011 (із наступними змінами і доповненнями) затверджено Положення про централізований банк даних з проблем інвалідності (далі Положення №121).

Згідно із пунктом 1 цього Положення воно визначає порядок створення, функціонування та ведення централізованого банку даних з проблем інвалідності (далі - банк даних) як автоматизованої системи для визначення потреб осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю та інших окремих категорій населення, які відповідно до законодавства мають право на забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, реабілітаційними послугами, санаторно-курортним лікуванням тощо (далі - інші особи) в засобах реабілітації та послугах у сфері реабілітації, і для накопичення, зберігання і використання інформації про центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи і організації (незалежно від форми власності та господарювання, виду діяльності та галузевої належності), їх філії, відділення, представництва, що ведуть окремий облік результатів фінансової та господарської діяльності, банки та інші фінансові установи, а також представництва іноземних юридичних осіб (у тому числі міжнародних організацій), які використовують працю найманих працівників - громадян України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, фізичних осіб, які використовують найману працю (далі - роботодавці), щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю.

За приписами підпункту 2 пункту 2 Положення №121 основними завданнями банку даних, є проведення аналізу та ведення обліку даних про, зокрема:

виконання роботодавцями нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також нарахування сум адміністративно-господарських санкцій та пені, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням роботодавцями такого нормативу за попередній рік;

створення роботодавцями робочих місць для осіб з інвалідністю, зайнятість та працевлаштування таких осіб;

ведення обліку надходжень сум адміністративно-господарських санкцій та пені, а також заборгованості роботодавців з їх сплати.

Згідно з пунктом 3 Положення № 121 користувачами банку даних є, зокрема, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю та його територіальні відділення.

Підпунктом 7 пункту 4 Положення №121 встановлено, що до банку даних вносяться відомості, необхідні для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавцями відповідно до нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні».

За приписами підпункту 3 пункту 6 вказаного Положення до повноважень користувачів банку даних центрального рівня належить, зокрема:

визначення роботодавців, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;

формування розрахунків сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, обчислених відповідно до статті 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;

подання до Держпраці інформації про роботодавців, які використовують найману працю та не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого частиною першою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», для організації та здійснення державного контролю^

З урахуванням наведеного апеляційний суд погоджується із доводами скаржника про те, що вказаний банк даних, як автоматизована система, опрацьовує всю завантажену інформацію та автоматично здійснює визначення підприємств, що не виконали норматив, встановлений частиною першою статті 19 Закону №875, та формує розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій без втручання працівників Фонду на підставі даних податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску, що надані позивачем до контролюючих органів за основним місцем обліку.

Отже, вказаний розрахунок є формою реалізації Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю своїх повноважень, носієм отриманої під час здійснення таких повноважень інформації та не породжує для суб`єкта господарювання певних правових наслідків. При цьому оцінка об`єктивності та обґрунтованості такої інформації надається судом при вирішення спору щодо стягнення адміністративно-господарських санкцій за позовом Фонду.

Оскільки дії щодо проведення нарахування підприємству адміністративно-господарських санкцій за порушення нормативу створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю шляхом формування відповідного розрахунку не породжують правових наслідків безпосередньо для позивача та не порушують його права, то вони окремо не можуть бути оскаржені у судовому порядку.

За приписами пункту 1 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до положень частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.

При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити у світлі частини 3 статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду за позовами осіб, яких акт індивідуальної дії не стосується.

На переконання апеляційного суду, при вирішенні публічно-правового спору, що розглядається, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у своєму рішенні, обставинам справи, що призвело до помилкового задоволення позову. Відтак, рішення суду першої інстанції слід скасувати та закрити провадження у адміністративній справі.

Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Рівненського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю задовольнити.

Скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 07 червня 2024 року у справі №460/13994/23 та закрити провадження у адміністративній справі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Р. П. Сеник Н. М. Судова-Хомюк