Рішення

від 04.12.2024 по справі 922/3632/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024м. ХарківСправа № 922/3632/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Трофімова І.В.

при секретарі судового засідання Погореловій О.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" (36010, м. Полтава, вул.Чумацький шлях, 64-В, кімн. 2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (63232, Харківська обл., Нововодолазький р-н, с. Станичне(з), вул. Станичанський шлях, 1) про стягнення 2'935'618,37 грн за участю представників:

позивача - Христофорова Ю.В.;

відповідача - не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" звернулося до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробояр", в якій просить суд стягнути з відповідача заборгованість за неналежне виконання договору поставки нафтопродуктів № 128 від 08.08.2022 в розмірі 2'935'618,37 грн, з яких: 1'848'918,71 грн - основна заборгованість, 136'787,30 грн - інфляційні збитки, 76'896,98 грн - 3% річних та пеня в розмірі 873'015,38 грн.

Судові витрати, які складаються зі сплати судового збору у розмірі 35'227,42 грн та витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50'000 грн, позивач просить покласти на відповідача.

Ухвалою Господарського суду Харківської від 16.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 06 листопада 2024 року о 14:15

Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.

Відомості про судовий розгляд справи та зазначені процесуальні рішення своєчасно оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відомості якого є загальнодоступними, та у мережі Інтернет на офіційному сайті Судова влада України.

21.11.2024 представник позивача надав до суду клопотання (вх. 29327) про долучення додаткових доказів, які судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 20.11.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04 грудня 2024 року о 14:15.

Представник позивача в судовому засіданні 20.11.2024 підтримав позов, просив його задовольнити в повному обсязі.

Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив. Про місце, дату та час проведення судових засідань відповідач повідомлявся належним чином, відповідно до ст.120, 121 ГПК України.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду направлялись судом рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 63232, Харківська обл., Нововодолазький р-н, с. Станичне(з), вул. Станичанський шлях, 1.

Відповідач копію ухвали від 24.10.2024 отримав, про що свідчить долучене до матеріалів справи зворотне поштове повідомлення.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/3632/24 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач своїм процесуальним правом участі у судовому засіданні не скористався, повноважного представника для участі у судовому засіданні не направив, відзиву на позовну заяву у встановлений судом строк без поважних причин не надав, заяв та клопотань від нього не надходило, враховуючи сплив процесуального строку, встановленого для розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача за наявними у ній матеріалами, що містять достатньо відомостей про права і взаємовідносини сторін.

З`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, вислухавши пояснення представника позивача, суд установив такі обставини.

08 серпня 2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" (далі - Постачальник, Позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (далі - Покупець, Відповідач) укладено договір поставки нафтопродуктів № 128 (далі - Договір).

Згідно з пунктом 1.1 Договору Постачальник зобов`язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов`язується прийняти й оплатити нафтопродукти, іменовані надалі - Товар, відповідно до умов цього Договору.

Згідно з пунктом 1.2 Договору номенклатура, кількість й ціна Товару визначаються Сторонами в рахунку-фактурі, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Відповідно до пункту 3.1 Договору Товар поставляється Покупцеві партіями на підставі погодженої заявки на умовах: EXW- (естакада наливу), DDP - (пункт призначення, вказаний покупцем в заявці на вивантаження Товару).

Згідно з пунктом 3.3 Договору Постачальник забезпечує відвантаження Товару в 7 (семи) денний термін з моменту одержання передоплати за Товар.

Відповідно до пункту 3.5 Договору датою відвантаження Товару вважається дата виписки товаро-транспортної накладної Постачальника.

На виконання умов Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробояр" прийняло Товар (паливо дизельне):

1) Відповідно до видаткової накладної № 584 від 10.07.2023 на суму 274'598,16 грн;

2) Відповідно до видаткової накладної № 770 від 20.07.2023 на суму 120'000 грн;

3) Відповідно до видаткової накладної № 771 від 20.07.2023 на суму 128'570,46 грн;

4) Відповідно до видаткової накладної № 806 від 26.07.2023 на суму 453'600 грн;

5) Відповідно до видаткової накладної № 217 від 05.03.2024 на суму 307'350 грн;

6) Відповідно до видаткової накладної № 229 від 08.03.2024 на суму 684'800,09 грн.

Отже, на підставі зазначених видаткових накладних Позивачем було поставлено Відповідачу Товар загальною вартістю 1'968'918,71 грн.

Відповідачем було внесено грошові кошти на користь Позивача в рахунок попередньої оплати відповідно до:

1) Платіжної інструкції № 77 від 31.08.2022 в сумі 10'000 грн;

2) Платіжної інструкції № 83 від 01.09.2022 в сумі 20'000 грн;

3) Платіжної інструкції № 91 від 02.09.2022 в сумі 10'000 грн;

4) Платіжної інструкції № 95 від 05.09.2022 в сумі 60'000 грн;

5) Платіжної інструкції № 98 від 08.09.2022 в сумі 20'000 грн.

Загальна сума внесених Відповідачем грошових коштів в рахунок попередньої оплати становить 120'000 грн.

Позивач зазначає, що на момент першого відвантаження (згідно видаткової накладної № 584 від 10.07.2023) у Відповідача була частково сплачена вищезазначена видаткова накладна на суму 120'000 грн, а тому заборгованість за нею становить 154'598,16 грн.

Згідно з пунктом 4.2. Договору Покупець зобов`язувався перерахувати на поточний рахунок Позивача (Продавця) оплату за товар протягом 5 банківських днів з дати отримання Покупцем товару.

В порушення умов Договору, Відповідачем було допущено прострочення оплати, оскільки жодних платежів від Відповідача більше не надходило, в результаті чого утворилась заборгованість в розмірі 1'848'918,71 грн.

Такі обставини, на думку Позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 174 ГК України однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно із ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Тобто, законодавець покладає на постачальника обов`язок здійснити поставку товару, а споживач зобов`язаний його прийняти і оплатити.

Матеріали справи підтверджують факт поставки Позивачем на користь Відповідача товару за Договором на загальну суму 1'968'918,71 грн. Ці поставки підтверджуються видатковими накладними (підписаними Відповідачем).

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з пунктом 4.2. Договору Покупець зобов`язувався перерахувати на поточний рахунок Позивача (Продавця) оплату за товар протягом 5 банківських днів з дати отримання Покупцем товару.

Визначення поняття "банківський день" надано у п.п. 6 п. 4 Положення про порядок здійснення банками операцій за акредитивами, затвердженого постановою Правління Національного банку України №514 від 03.12.2003, згідного якого це робочий день банку в тому місці, у якому повинна виконуватися дія, передбачена Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів або іншими міжнародними документами, затвердженими Міжнародною торговельною палатою.

Тобто, банківський день - це частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ. Дні визначаються для банків робочими за правилами, встановленими відповідною постановою Національного банку України.

Водночас, судом враховано, що з 01.04.2023 р. запрацювала нова Система електронних платежів Національного банку України (СЕП), що фактично скасувало поняття "банківський день" як період робочого часу банку, протягом якого проводяться розрахункові операції з клієнтами банку і позначаються (датуються) цим числом, відтепер система функціонує на базі міжнародного стандарту ISO 20022 та доступна для проведення міжбанківських платежів 24 години на добу 7 днів на тиждень.

Таким чином, розрахунки штрафних санкцій за спірними видатковими накладними мають здійснюватися з урахуванням того, що фактично банківськими днями є всі дні тижня.

Отже, граничними датами оплати заборгованості:

1) За товар, отриманий згідно видаткової накладної № 584 від 10.07.2023 на суму 274'598,16 грн, є 15.07.2023;

2) За товар, отриманий на підставі видаткової накладної № 770 від 20.07.2023 на суму 120'000 грн, є 25.07.2023;

3) За товар, отриманий на підставі видаткової накладної № 771 від 20.07.2023 на суму 128'570,46 грн, є 25.07.2023;

4) За товар, отриманий на підставі видаткової накладної № 806 від 26.07.2023 на суму 453'600 грн, є 31.07.2023;

5) За товар, отриманий на підставі видаткової накладної № 217 від 05.03.2024 на суму 307'350 грн, є 10.03.2024;

6) За товар, отриманий на підставі видаткової накладної № 229 від 08.03.2024 на суму 684'800,09 грн, є 13.03.2024.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Загальна сума внесених Відповідачем грошових коштів в рахунок попередньої оплати становить 120'000 грн.

Станом на момент розгляду справи, Відповідач заборгованість в повному обсязі не оплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу. Враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, Відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов`язання з оплати поставленого товару на суму 1'848'918,71 грн (1'968'918,71 грн - 120'000 грн).

Щодо позовних вимог про стягнення з Відповідача інфляційних втрат у сумі 136'787,30 та трьох відсотків річних у розмірі 76'896,98 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Суд зазначає, що Позивачем помилково здійснено нарахування 3% річних та інфляційних втрат за видатковою накладною від 05.03.2024 №217 за період з 11.03.2023 до 02.10.2024 та за видатковою накладною від 14.03.2023 №229 за період з 14.03.2023 до 02.10.2024, оскільки прострочення за видатковою накладною №217 виникає не з 11.03.2023, а з 11.03.2024, та за видатковою накладною №229 виникає не з 14.03.2023, а з 14.03.2024. Отже, вимога про стягнення 3% річних підлягає частковому задоволенню в сумі 47'066,99 грн, а вимога про стягнення інфляційних втрат - у сумі 121'984,69 грн.

Крім того, Позивач просить стягнути з Відповідача пеню в сумі 873'015,38 грн за прострочення строку поставки товару у відповідності до умов Договору поставки.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) ст.610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов`язання.

Приписами ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом п. 6.4 Договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати за товар Відповідач зобов`язується сплатити на користь Позивача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу від суми несплаченого або несвоєчасно сплаченого товару. При цьому, п. 4.7 Договору сторонами було погоджено, що при нарахуванні штрафних санкцій за Договором норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України не застосуються, а тому відповідно нарахування пені через 6 місяців не припиняється.

Здійснивши перерахунок вказаних нарахувань суд установив, що вимога про стягнення пені підлягає частковому задоволенню в сумі 467'547,31 грн (оскільки Позивачем помилково визначено періоди нарахування за видатковими накладними від 05.03.2024 №217 та від 14.03.2023 №229, про що вже було зазначено судом).

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Крім того, Позивач в позовній заяві просить відшкодувати суд 50'000 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Так, відповідно до частини третьої статті 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з статтею 124 Господарського процесуального кодексу України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

За приписами ч.1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.2 ст.126 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст.126 ГПК України).

Частиною 8 ст.129 ГПК України, передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Суд також враховує правові висновки, що викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі №372/1010/16-ц, де зазначено наступне.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Представником Позивача в підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано копії: договору про надання правової допомоги №03/09-24 від 30.09.2024; свідоцтва на право зайняття адвокатською діяльністю №583 від 13.03.2008; рахунка фактури №2 від 30.09.2024; ордер ВІ № 1248192 від 30.09.2024; акту наданих послуг від 20.11.2024.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Суд установив, що 30.09.2024 між адвокатом Христофоровим Ю.В. та Позивачем укладено договір про надання правової допомоги, форма і зміст якого відповідає положенням ст.27 Закону про адвокатуру, загальнім та спеціальнім вимогам цивільного законодавства, які застосовуються до договорів про падання послуг та містять своє відображення у гл.52 ЦК Україні "Поняття та умови договору", гл.63 ЦК Україні "Послуги. Загальні положення".

Відповідно до п. 2.3 Цього договору клієнт зобов`язується сплатити на користь Бюро гонорар, який є фіксованим та становить 50'000 грн.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (постанова Великою Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Факт надання послуг адвокатом на суму 50'000 грн підтверджується актом від 20.11.2024.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Суд наголошує, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Такий висновок викладений у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18 та у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц.

Відповідач з клопотанням про неспівмірність понесених позивачем судових витрат не звертався.

Дослідивши надані докази на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, враховуючи відсутність заперечень з боку Відповідача щодо розміру заявлених витрат на професійну правничу допомогу, беручи до уваги рівень складності даної справи, об`єм вчинених представником Позивача дій, керуючись критерієм реальності адвокатських витрат, враховуючи часткове задоволення позову, суд дійшов висновку про задоволення вимог Позивача по стягненню з Відповідача судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 42'333,80 грн.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті судового збору покладаються на Відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (63232, Харківська обл., Нововодолазький р-н, с. Станичне(з), вул. Станичанський шлях, 1; код ЄДРПОУ 44386627) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" (36010, м. Полтава, вул.Чумацький шлях, 64-В, кімн. 2; код ЄДРПОУ 43907660) 1'848'918,71 грн основного боргу, інфляційні збитки в сумі 121'984,69 грн, 3% річних у сумі 47'066,99 грн, пеню в розмірі 467'547,31 грн, судовий збір у розмірі 29'826,21 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 42'333,80 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строки, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.

Учасники справи:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Петролеум Плюс" (36010, м. Полтава, вул.Чумацький шлях, 64-В, кімн. 2; код ЄДРПОУ 43907660);

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробояр" (63232, Харківська обл., Нововодолазький р-н, с. Станичне(з), вул. Станичанський шлях, 1; код ЄДРПОУ 44386627).

Повне рішення складено "13" грудня 2024 р.

СуддяІ.В. Трофімов