Рішення

від 06.11.2024 по справі 676/6397/24

КАМ'ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №676/6397/24

Номер провадження 2-а/676/41/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2024 року м. Кам`янець - Подільський

Кам`янець-Подільський міськрайонний суд Хмельницької області

в складі головуючого судді Бондара О.О.

за участю секретаря судового засідання Коротун В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та скасування рішення.

В обґрунтування заяви вказує, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 04 вересня 2024 року № 1519, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 25 500 грн.. Копія постанови надана 17.09.2024 року поштою рекомендованим листом, що підтверджується копією поштового конверту із зазначеною датою відправки 13 вересня 2024 року. А тому у Позивача виникла необхідність у зверненні до суду з проханням поновити строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення № 1519 від 04.09.2024 року за наявності поважних причин, тобто несвоєчасне надання копії постанови. Рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, вважає протиправним, таким, що суперечить нормам діючого законодавства, з тих підстав, що такого правопорушення він не вчиняв, а тому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 04.09.2024 року за № 1519, за якою на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500,00 грн., а провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити у зв`язку з відсутністю події і складу цього правопорушення.

Позивач тай ого представник в судове засідання не з`явилися, подали заяви, в якій просять справу розглядати у їх відсутності, позовні вимоги підтримують, просять скасувати вищевказану постанову.

Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, подав відзив, в якому вказує, що Позивач про дату, час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення достеменно знав, Позивачем не надано доказів надання йому відстрочки. Тому представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити та справу розглядати у їх відсутності.

Згідно з частиною третьою статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Частиною четвертою статті 229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи в повному об`ємі, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Судом встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення від 04 вересня 2024 року № 1519, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 25 500 грн., а саме встановлено, що громадянин ОСОБА_1 відмовився від проходження військово-лікарської комісії для встановлення ступеня придатності до проходження військової служби в Збройних Силах України, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 13 ст. 2 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п. 9, 11 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого Постановою КМУ від 23.02.2022 року №154 та ін..

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ст. 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчинення якого передбачена чинним законодавством.

Суд вважає за необхідне зазначити, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Елементами верховенства права є принцип рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці. Принцип правової визначеності означає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями.

КУпАП України закріплено низку гарантій забезпечення прав суб`єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту особи.

Згідно ст. 245 КУпАП України завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

За визначенням у Законі України «Про оборону України`особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014 року, коли було оприлюдненоУказ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014«Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022в Україні введено воєнний стан, який триває на теперішній час.

Згідно положень ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підчас мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки,зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно - рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Правила військового обліку визначені у Додатку № 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1487 від 30.12.2022, (далі - Правила) на виконання вимог ч. 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Підпунктом 2 пункту 1 Додатку 2 «Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів» Порядку № 1487 визначено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки,зазначенівотриманих нимидокументах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервістів.

Згідно ч.1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Частиною 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено, що вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Стаття 280 КУпАП встановлює обов`язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.

Відповідно до статті 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Виходячи з наведених правових норм, в контексті спірних правовідносин, визначальним для кваліфікації дій позивача як порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене під час дії особливого періоду, є факт умисного ухилення від призову, а саме відмова від проходження військово-лікарської комісії.

Зі змісту оскаржуваної постанови № 1519 від 04.09.2024 ОСОБА_1 притягнуто до відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за ухилення від призову, а саме відмова від проходження військово-лікарської комісії.

Проте, як вбачається з наданих позивачем доказів, а саме з копії Повістки №0157 від 31 серпня 2024 року, що ОСОБА_1 викликали до ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на 04.09.2024 об 09:00 год. для уточнення даних, також ОСОБА_1 подано заяву до ІНФОРМАЦІЯ_3 , як особою що на підставі аб. 14 ч. 1 ст. 23 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, для надання йому відстрочки від мобілізації.

З копії протоколу №1519 про адміністративне правопорушення від 31 серпня 2024 року вбачається, що у свої поясненнях і зауваженнях щодо змісту протоколу, Позивач зазначив, що він згідно постанови КМУ №560 не відмовляється від проходження комісії, так як ним було подано заяву про надання відстрочки від мобілізації як особі, яка не підлягає мобілізації, яку подано до ІНФОРМАЦІЯ_3 та буде ним подана на час розгляду справи.

Згідно з ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки доводи позивача спростовані не були, будь-які сумніви з приводу наявності вини позивача трактуються на користь останнього, а наявні у справі докази не дають суду підстав зробити висновок про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене ст. 210-1 ч. 3 КУпАП.

Отже, за таких обставин, оскаржена постанова у справі про адміністративне правопорушення є незаконною та в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, у зв`язку з чим зазначена постанова підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

Позивач пропустив строк на оскарження вищевказаної постанови, однак до позову надав докази того, що оскаржувана постанова ним отримана лише 17.09.2024 року, таким чином строк на оскарження постанови слід поновити.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 210-1 ч. 2, 247, 251, 252, 287 - 293 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 19, 25, 90, 168, 246, 258, 293 КАС України, суд -

в и р і ш и в:

Поновити ОСОБА_1 строк на оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення №1519 від 04.09.2024 року.

Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення від 04.09.2024 року за № 1519, за якою на ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 25 500,00 грн..

Провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, закрити у зв`язку з відсутністю події і складу цього правопорушення.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 605,60 грн..

Рішення може бути оскаржено до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів в порядку встановленому ст.ст. 295-297 КАС України.

Рішення набирає законної сили у строк та порядок визначений ст. 255 КАС України.

Суддя Кам`янець-Подільського

міськрайонного суду БондарО.О