Рішення

від 03.12.2024 по справі 902/731/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2024 р. Cправа № 902/731/24

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни

за участю секретаря судового засідання Макогін О.І.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Керівника Жмеринської окружної прокуратури (23100, Вінницька область, місто Жмеринка, вулиця Національна, будинок 6А, ідентифікаційний код юридичної особи 02909909) в інтересах держави

до відповідача 1 - Шаргородської міської ради (23500, Вінницька обл., Жмеринський р-н, місто Шаргород, вул. Героїв Майдану, будинок, 224, ідентифікаційний код юридичної особи 04326253)

до відповідача 2 - Фізичної особи-підприємця Копери Василя Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

про визнання недійсним договору про спільну діяльність, зобов`язання повернути водний об`єкт та земельну ділянку

за участю:

прокурора - Ярмощук В.П., згідно посвідчення

представник відповідача-1 - не з`явився

відповідач-2 - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 01.07.2024 року надійшла позовна заява № 52/2-1134вих-24 від 25.06.2024 (вх. № 754/24 від 01.07.2024) керівника Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави до Шаргородської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Копери Василя Дмитровича про визнання недійсним договору від 27.05.2011 про спільну діяльність, укладеного між Копистиринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Копером Василем Дмитровичем.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.07.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 05.07.2024 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/731/24 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 01.08.2024 о 10:00.

17.07.2024 до суду від прокурора надійшла заява № 52/2-1232вих-24 від 12.07.2024 (вх. № 01-34/7324/24 від 17.07.2024) про зміну предмету позову у якій прокурор просив змінити предмет позову шляхом додавання до заявлених вимог вимогу про зобов`язання ФОП Копери Василя Дмитровича повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

За наслідком судового засідання 01.08.2024 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання у справі № 902/731/24 на 14:00 год. 13.08.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

12.08.2024 до суду від прокурора надійшов супровідний лист №52/2-1311вих-24 від 05.08.2024 (вх. № 01-34/8054/24 від 12.08.2024) про долучення договору від 27.05.2011 про спільну діяльність на виконання вимог суду.

У судовому засіданні 13.08.2024 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про прийняття поданої прокурором заяви про зміну предмета позову та здійснення подальшого розгляду з її урахуванням, яку занесено до протоколу судового засідання. Таким чином, предметом позову у справі № 902/731/24 є матеріально-правові вимоги про визнання недійсним договору від 27.05.2011 про спільну діяльність, укладеного між Копистиринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Коперою Василем Дмитровичем та про зобов`язання ФОП Копери Василя Дмитровича повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

За наслідком судового засідання 13.08.2024 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у підготовчому судовому засіданні у справі № 902/731/24 з метою надання часу відповідачам для висловлення своєї правової позиції щодо позовних вимог з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмета позову до 11:30 29.08.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 29.08.2024 судом закрито підготовче провадження у справі № 902/731/24, призначено справу № 902/731/24 до судового розгляду по суті у судовому засіданні 10.10.2024 о 10:00 год.

09.10.2024 до суду від прокурора надійшло клопотання №12-321 від 30.09.2024 (вх. № 01-34/9938/24 від 09.10.2024) про відкладення розгляду справи на іншу дату, мотивоване тим, що прокурор, який приймає участь у справі станом на день розгляду справи перебуває у відпустці, а інші прокурори не можуть з`явитися у судове засідання через зайнятість у інших судових справах. На підтвердження вказаного ним надано відповідний наказ.

Ухвалою від 10.10.2024 судом відкладено судове засідання з розгляду справи № 902/731/24 по суті на 31.10.2024 об 11:00.

За наслідком судового засідання 31.10.2024 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/731/24 по суті до 14:00 год. 14.11.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

11.11.2024 до суду від прокурора надійшли письмові пояснення № 52/2-1864вих-24 від 11.11.2024 (вх. № 01-34/11067/24 від 11.11.2024).

У судовому засіданні 14.11.2024 суд постановив ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/731/24 по суті до 14:00 03.12.2024, яку занесено до протоколу судового засідання.

03.12.2024 до суду від прокурора надійшли письмові пояснення № 52/2-1941вих-24 від 02.12.2024 (вх. № 01-34/11919/24 від 03.12.2024).

На визначену судом дату у судове засідання з`явився прокурор. Представники сторін у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце слухання справи повідомлені ухвалою від 15.11.2024, про що свідчать відповідні довідка про доставку електронного листа та трекінг поштового відправлення № 0610208412526.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що відповідно до вимог статті 242 ГПК України учасників справи було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу учасникам справи створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідачі у свою чергу не скористався наданим їм правом участі у розгляді справи і їх неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів.

Прокурор позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення по справі та орієнтовний час виходу.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без його проголошення.

Суть спору:

Керівник Жмеринської окружної прокуратури в інтересах держави звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Шаргородської міської ради та до Фізичної особи-підприємця Копери Василя Дмитровича про визнання недійсним договору від 27.05.2011 про спільну діяльність, укладеного між Копистиринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Коперою Василем Дмитровичем та про зобов`язання ФОП Копери Василя Дмитровича повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

На обгрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що спірний договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного, Водного та Земельного кодексів України, Законам України "Про оренду землі", "Про природно-заповідний фонд України" та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Прокурор зазначив, що водний об`єкт та земельна ділянка водного фонду під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166 в межах ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" фактично передана у користування ФОП Копері В.Д. на підставі договору про спільну діяльність, який за своєю суттю є прихованим договором оренди землі з водним об`єктом, як наслідок фізична - особа підприємець здійснює на вказаному водному об`єкті рибогосподарську діяльність без правовстановлюючих документів, тому на переконання прокурора договір про спільну діяльність від 27.05.2011 підлягає визнанню недійсним.

Також прокурором зазначено, що належним та ефективним способом захисту і відновлення порушеного права Шаргородської міської територіальної громади є не лише визнання договору про спільну діяльність від 27.05.2011 недійсним, а також повернення предмету спору - водного об`єкту та земельної ділянки водного фонду під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га, що входить у межі ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" Шаргородській міській територіальній громаді в особі Шаргородської міської ради, а тому прокурор просив зобов`язати ФОП Коперу В.Д. повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

Відповідачі своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористалися, будь-яких заяв, клопотань або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляли.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

25 жовтня 1990 року Виконавчим комітетом Вінницької обласної ради народних депутатів прийнято рішення № 263 "Про зміни природно-заповідного фонду області" згідно з пунктом 1 якого вирішено взяти під охорону унікальні природні об`єкти, які мають велике народногосподарське, науково-пізнавальне і естетичне значення згідно з додатками 1,2,3 та заборонити на їх території до затвердження по них положень будь-яку господарську діяльність (т. 1 а.с. 42-47).

До переліку державних заказників місцевого значення, згідно з додатком до вказаного рішення віднесено, зокрема державний заказник місцевого значення Копистирин, площею 110,0 га, місцезнаходження: Шаргородський район, заплава р. Мурафа з ставком між с. Копистирин й с. Федорівка.

07 червня 2001 року Державним управління екології та природних ресурсів у Вінницькій області затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" (т. 1 а.с. 48-50).

Згідно з пунктом 1 цього положення Ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" створений у відповідності з рішенням виконкому Вінницької обласної ради народних депутатів від 25.10.1990 року №263 та рішенням сесії обласної ради народних депутатів від 28.03.1997 року з метою охорони, долини р. Мурафа з ставком, що є унікальним водно-болотним комплексом рослинних угрупувань, де особливу цінність представляє популяція білого латаття.

Ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" загальною площею 146,4 га, в тому числі водне дзеркало 51,3 га, болото - 87,5 та, сінокіс - 0,9 га, пасовище - 6,7 га розташоване на території Вінницької області Шаргородського району на землекористуваниях СТОВ "Лан", с. Копистирин (пункт 2 цього положення).

Відповідно до пункту 3 Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" входить до складу природно-заповідного фонду України.

Згідно з пунктом 12 Положення на території оголошеній ботанічним заказником місцевого значення "Копистирин'', забороняються наступні види діяльності, зокрема рибальство без згоди Держуправління екоресурсів у Вінницькій області, передача у господарське використання окремих земельних ділянок, інші види робіт, що можуть призвести до порушення природних зв`язків та ходу природних процесів, втрати наукової та природоохоронної цінності охоронного об`єкту.

29 серпня 2005 року Копистиринською сільською радою надано зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин". Вказане зобов`язання зареєстровано у Державному управлінні екології та природних ресурсів у Вінницькій області за № 34/555 БЗМ (т. 1 а.с. 59).

17 червня 2009 року Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища у Вінницькій області затверджено Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" (т. 1 а.с. 57, 58).

Відповідно до пункту 1.1. цього положення Ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" був створений рішенням виконкому Вінницької обласної ради № 263 від 25.10.1990 р. та рішенням 9 сесії 22 скликання Вінницької обласної ради 28.03.1997 року.

Заказник загальною площею 162,39 га розташований на території Копистиринської сільської ради Шаргородського району Вінницької області (далі - користувач) (пункт 1.2 цього положення).

Згідно з пунктом 1.3. положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" заказник входить до складу природно-заповідного фонду України охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення й використання.

За умовами пункту 1.4. положення територія оголошена заказником не вилучається із землекористування користувача, який здійснює на ній свою діяльність відповідно до природоохоронного законодавства та цього положення; несе відповідальність за належне її утримання і додержання встановленого режиму території.

01 жовтня 2009 року Шаргородською районною державною адміністрацією за клопотанням Копистиринської сільської ради прийнято розпорядження № 389 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" на території Копистиринської сільської ради, згідно з яким Шаргородською РДА затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" на території Копистиринської сільської ради загальною площею 162,3905 га, в тому числі: відкриті заболочені землі (низинні) - 104,2597 га; води - 58,1308, з них: під природними водотоками (річками та струмками) - 0,9863 га, під ставками - 57,1445 га (т. 1 а.с. 56, 204).

20 травня 2011 року Копистиринською сільською радою Шаргородського району Вінницької області на 6 сесії 6 скликання ухвалено рішення № 39 «Про розірвання договору про спільну діяльність щодо охорони і ефективного використання території та об`єкту природньо-заповідного фонду (ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин") з Рошаком В.І. і заключення договору про спільну діяльність щодо охорони і ефективного використання території та об`єкту природньо-заповідного фонду (ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин") з Коперою В.Д., та внесення змін і доповнень до рішення 21-ї сесії 5 скликання Копистиринської сільської ради від 16.04.2010 № 179 "Про режим роботи заказника "Копистирин"» (т. 1 а.с. 73,74).

Згідно з пунктом 2 вказаного рішення Копистиринською сільською радою вирішено заключити договір про спільну діяльність щодо охорони і ефективного використання території та об`єкту природньо-заповідного фонду (ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин") з Коперою В.Д.

Відповідно до пунктів 3, 4 цього рішення Копистиринською сільською радою вирішено прибуток, що залишається після оподаткування, розподілити слідуючим чином: від 1 року до 2 років - 10 %, від 2 років до 5 років - 20 %, від 5 років до 10 років - 30 %, від 10 років до 20 років - 40 %; встановити вартість білета за вилов риби: звичайний з берега - 15 грн., вилов риби з кладки - 20 грн.; вилов риби з лодки - 35 грн.

27 травня 2011 року між Копистиринською сільською радою (далі - сторона-1) та Фізичною особою-підприємцем Коперою Василем Дмитровичем (далі - сторона-2, відповідач-2) укладено договір про спільну діяльність (далі - договір) (т.1 а.с. 66, 67).

Згідно пункту 1.1. договору за даним договором зобов`язуються шляхом об`єднання зусиль спільно діяти у сфері регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони ефективного використання території та об`єкту природно-заповідного фонду (ботанічного заказника місцевою значення «Копистирин» - далі заказник), відтворення його природних комплексів, об`єктів та управління у цій галузі.

Пунктами 2.1., 2.1.5. договору сторони визначили, що для швидкого досягнення цілей за даним договором сторони зобов`язуються: здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить цілям і завданням передбаченим Положенням про ботанічний заказник місцевого значення «Копистирин», що затверджено наказом Державного управління охорони навколишнього середовища у Вінницькій області від 17 червня 2009 року № 41 (надалі -Положення).

За умовами пунктів 4.1., 4.1.5, 4.1.7, 4.1.8 сторона-2 за цим договором зобов`язується, зокрема здійснювати рибогосподарську діяльність; надавати платні послуги рибалкам-любителям за любительське і спортивне рибальство, відповідно до лімітів; здійснювати спеціальне використання водних живих ресурсів за умов розробки режиму рибогосподарської діяльності.

Відповідно до пункту 5.1. договору ведення спільних справ за даним договором здійснюється сторонами за їх спільною згодою.

Згідно з пунктом 5.2. договору керівництво сумісною діяльністю та ведення спільних справ доручається стороні 2.

За умовами пункту 5.5. договору сторона-2 укладає договори, пов`язані із забезпеченням сумісної діяльності від свого імені, набуває цивільні права та несе обов`язки за укладеними договорами. В процесі їх виконання ця сторона не з її вини може мати певні збитки, у таких випадках вона вимагає їх покриття всіма учасниками сумісної діяльності.

Розділом 6 договору "Вклади та майно сторін за договором" передбачено, що сторони беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони, утримання та збереження заказника; витрати, пов`язані із збереженням режиму охорони та утримання Заказника здійснюються за рахунок сторони-2; витрати, пов`язані із залученням третіх осіб для виконання своїх обов`язків, покладаються на сторону-2; грошові та майнові витрати сторони-2, а також майно, створене або придбане в результаті господарської діяльності, є власністю сторони-2.

Згідно з пунктом 7.1. договору доходи, що отримуються у результаті господарської діяльності, використовуються в першу чергу на відшкодування матеріальних витрат сторони-2 на забезпечення режиму охорони, утримання та збереження території заказника.

Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що прибуток, що залишається після оподаткування, підлягає розподілу між сторонами у наступному співвідношенні: сторона-1 - від одного до двох років - 10 %, від двох до п`яти - 20 %, від п`яти до десяти - 30 %, від десяти до двадцяти - 40 %, а сторона-2 - від одного до двох років - 90 %, від двох до п`яти - 80 %, від п`яти до десяти - 70 %, від десяти до двадцяти - 60 %.

Відповідно до пункту 7.3. договору підбиття результатів сумісної діяльності та розподіл прибутку між сторонами здійснюється по результатам бухгалтерського та податкового обліку, який веде сторона-2.

За умовами пункту 11.2. договору термін дії цього договору з 27.11.2011 р. по 27.05.2031 р.

14 грудня 2020 року Шаргородською міською радою на 2 сесії 8 скликання ухвалено рішення № 18 «Про реорганізацію сільських рад шляхом приєднання до Шаргородської міської ради» (т. 1 а.с. 28-38).

Згідно з пунктом 1, 1.11. вказаного рішення Шаргородською міською радою вирішено розпочати процедуру реорганізації шляхом приєднання до Шаргородської міської ради наступних юридичних осіб: Копистиринської сільської ради (ЄДРПОУ 04325644, Вінницька область, Жмеринський район, с. Копистирин, вул. Центральна, 67).

Відповідно до пункту 2 рішення № 18 від 14.12.2020 Шаргородською міською радою ухвалено визнати, що Шаргородська міська рада є правонаступником зазначених сільських рад з усіма правами та обов`язками.

Пунктом 9 рішення № 18 від 14.12.2020 вирішено уповноважити голів комісій з реорганізації на подачу відповідних документів та вчинення дій, необхідних для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також на вчинення всіх необхідних дій, пов`язаних з виконанням заходів з реорганізації, передбачених додатком 2.

28 жовтня 2021 року Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області прийнято наказ № 1992-ДН «Про здійснення державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» (т. 1 а.с. 82, 83).

Згідно з пунктом 1 вказаного наказу управлінням визначено здійснити державний нагляд (контроль) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів шляхом проведення перевірки стосовно земельної ділянки площею 51,8553 га з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166 на території Шаргородської міської ради Жмеринського району за межами населеного пункту с. Копистирин.

17 листопада 2021 року спеціалістами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом, за результатами якої складено Акт перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом № 1992-ДК/1604/АП/09/01/-21 від 17.11.2021, а також Акт обстеження земельної ділянки № 1992-ДК/699/АО/10/01/-21 від 17.11.2021 (т. 1 а.с. 83, 84).

Відповідно до вказаних актів у результаті перевірки встановлено, що земельна ділянка водного фонду площею 51,8353 га з кадастровим номером 05253384400:02:002:0166 (став) із земель запасу Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області знаходиться за межами населеного пункту с. Копистирин.

Перевіркою виявлено, що 51,8353 га земельної ділянки з кадастровим номером 05253384400:02:002:0166 (10.07 для рибогосподарських потреб) входить в межі ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" на території Шаргородської міської ради (Копистиринської сільської ради) загальною площею 162,3905 га. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" була виготовлене ДП "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в 2009 році та затверджена розпорядженням Шаргородської РДА № 389 від 01.10.2009 року. Відповідно до Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" затвердженого наказом Державного управління охорони навколишнього середовища у Вінницькій області від 17.06.2009 року № 41 "ОД" пункт 1.7. передбачає нанесення меж заказника на планово-картографічні матеріали органів Держкомзему. Територія заказника має бути врахована в облікових документах Державного земельного кадастру та позначена на місцевості державними знаками.

Також згідно вказаних актів встановлено, що на час перевірки межі ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" на території Шаргородської міської ради (Копистиринської сільської ради) загальною площею 162,3905 га не встановлені, на планово-картографічних матеріалах органів Держкомзему інформація про заказник відсутня. Згідно договору про спільну діяльність від 27.05.2011 року укладеного між Копистиринською сільською радою та гр. Копера В.Д. до 27.05.2031 року, пунктом 4.1.5 зобов`язують гр. Коперу В.Д. здійснювати рибогосподарську діяльність, а пунктом 4.1.7 надавати платні послуги рибалкам-любителям за любительське та спортивне рибальство. Гр. Копера В.Д. в своїх поясненнях пише, що здійснює нагляд за водним об`єктом з метою недопущення браконьєрства.

У актах зазначено, що перевіркою виявлено, що дана земельна ділянка державної форми власності використовується невстановленими особами для рибогосподарських потреб за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, що є порушенням вимог статті 125, 126 Земельного кодексу України.

Перевіркою кваліфіковано, що даний факт та дії невстановлених осіб відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" кваліфікується як самовільне зайняття земельної ділянки.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 386375134 від 11.07.2024 року право власності на земельну ділянку кадастровий номер 0525384400:02:002:0166 площею 51,8553 га (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2642057705060) зареєстровано за Шаргородською міською радою (т. 1 а.с. 120).

Жмеринська окружна прокуратура листом № 52/2-497вих-24 від 19.03.2024 повідомила Шаргородську міську раду, як правонаступника Копистиринської сільської ради про виявлення прокурором, що положення укладеного між Копистиринською сільською радою та Коперою В.Д. договору про спільну діяльність від 27.05.2011 року суперечать вимогам законодавства та вказаний договір підлягає визнанню його недійсним з підстав зазначених у листі та з метою представництва інтересів держави у суді у порядку статті 23 Закону України "Про прокуратуру" просила надати інформацію щодо вжитих міською радою дій щодо захисту території та об`єкту ботанічного заказника "Копистирин" та про звернення її до суду щодо визнання вищевказаного договору недійсним (т. 1 а.с 90, 91).

У відповідь на звернення прокурора Шаргородська міська рада у своєму листі за № 05-01/284 від 29.03.2024 зазначила, що підстав для розірвання договору з Коперою Василем Дмитровичем, укладеним 27.05.2011 Копистиринською сільською радою не вбачає (т. 1 а.с. 92).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Предметом позову у справі № 902/731/24 є матеріально-правові вимоги прокурора до відповідачів про визнання недійсним договору від 27.05.2011 про спільну діяльність, укладеного між Копистиринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Копером Василем Дмитровичем та про зобов`язання ФОП Копери Василя Дмитровича повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

Причиною виникнення спору у цій справі стало питання щодо наявності або відсутності правових підстав для визнання недійсним договору про спільну діяльність та повернення водного об`єкту та земельної ділянки під ним її власнику.

Відповідно до статті 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин.

Частиною 4 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо підстав представництва прокурором інтересів держави.

Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". Враховуючи, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

Відповідно до статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 статті 53 ГПК України передбачено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року по справі № 912/2385/18, відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

На обгрунтування підстав для представництва інтересів держави у спірних правовідносинах прокурор зазначив, що порушення інтересів держави полягає у недотриманні встановленого чинним земельним та природоохоронним законодавством України порядку користування земельними ділянками природньо-заповідного фонду. Вищезазначені порушення призвели до того, що земельна ділянка ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" фактично передана у користування ФОП Копері В.Д. на підставі договору про спільну діяльність, який за своєю суттю є прихованим договором оренди землі з водним об`єктом, як наслідок фізична-особа підприємець здійснює на вказаному водному об`єкті рибогосподарську діяльність без правовстановлюючих документів та здійснення такої діяльності суперечить нормам Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин".

Прокурор у цій справі звернувся до суду з позовом в інтересах держави як самостійний позивач, мотивуючи таке звернення тим, що відповідно до статті 5 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Згідно пункту пункту 6 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року № 15 посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і додержанням вимог законодавства про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов`язкові для виконання приписи з питань використання та охорони земель і додержання вимог законодавства про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності; звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився; звертатися до суду з позовом про розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту, а також про припинення права постійного користування земельною ділянкою.

Наказом Держгеокадастру від 23.12.2021 за № 603, затверджено Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, яким передбачені аналогічні повноваження.

Прокурор зазначив, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру чи її територіальні органи, як органи, які здійснюють державний нагляд (контроль) не наділені повноваженнями звертатися з позовами до суду про визнання недійсними договорів про спільну діяльність.

Враховуючи відсутність органу до компетенції якого належить здійснювати відповідні повноваження у спірних правовідносинах прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до висновку викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб`єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.

При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.

Приймаючи до уваги, що прокурором заявлено вимогу про визнання недійсним договору про спільну діяльність, стороною якого є Шаргородська міська рада як правонаступник прав та обов`язків Копистиринської сільської ради, прокурор правомірно визначив Шаргородську міську раду відповідачем-1 у цій справі, обґрунтував підстави для представництва інтересів держави відсутністю органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку, що прокурор підтвердив підстави для представництва інтересів держави у цій справі та звернення до суду у якості самостійного позивача.

Здійснюючи правову кваліфікацію спірних правовідносин та вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах цієї справи позовних вимог, судом враховано таке.

Положеннями частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положеннями статті 5 ГПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У зв`язку з цим суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин, обставини щодо наявності у позивача відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем/відповідачами з урахуванням належності обраного способу судового захисту.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За змістом частини 1 статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно частини 1 статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 11 ЦК України договір є однією з підстав виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань).

Відповідно до частини 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 7 статті 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно статті 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Положення статті 203 ЦК України містять загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 вказаної статті передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено, зокрема те, що зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Водночас статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Отже, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, а також доведено, що внаслідок укладення оспорюваного договору права та інтереси держави є порушеними та в чому проявляється таке порушення (зміст такого порушення).

Вирішуючи спір про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року у справі № 177/1942/16-ц зазначено, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору, не є підставою для його визнання недійсним.

Спірні правовідносини у цій справі виникли на підставі договору про спільну діяльність від 27.05.2011 укладеного між Копистиринською сільською радою (сторона-1) та фізичною особою - підприємцем Коперою Василем Дмитровичем (сторона - 2) предметом якого є зобов`язання шляхом об`єднання зусиль спільно діяти в сфері регулювання суспільних відносин щодо організації і ефективного використання території та об`єкту природно-заповідного фонду (ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин"), відтворення його природних комплексів, об`єктів та управління у цій галузі.

На обгрунтування позовних вимог про визнання недійсним договору прокурор зазначив, що оспорюваний договір є удаваним правочином, оскільки є прихованим договором оренди землі з водним об`єктом, за яким водний об`єкт та земельна ділянка водного фонду під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166 в межах ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" фактично передана у користування ФОП Копері В.Д. для здійснення рибогосподарського діяльності без правовстановлюючих документів.

За твердженням прокурора спірний договір укладено з порушенням вимог Цивільного, Водного та Земельного кодексів України, Законів України "Про оренду землі", "Про природно-заповідний фонд України" та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що є підставою для визнання його недійсним.

Надаючи оцінку наведеним твердженням судом враховано таке.

Положеннями статті 1130 ЦК України визначено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до частини 2 статті 1131 ЦК України умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

За змістом статті 1132 ЦК України за договором простого товариства сторони (учасники) беруть зобов`язання об`єднати свої вклади та спільно діяти з метою одержання прибутку або досягнення іншої мети.

Згідно частини 1 статті 1133 ЦК України вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), в тому числі грошові кошти, інше майно, професійні та інші знання, навички та вміння, а також ділова репутація та ділові зв`язки.

Відповідно до приписів статті 1134 ЦК України внесене учасниками майно, яким вони володіли на праві власності, а також вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлено договором простого товариства або законом. Внесене учасниками майно, яким вони володіли на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Ведення бухгалтерського обліку спільного майна учасників може бути доручено ними одному з учасників.

Користування спільним майном учасників здійснюється за їх спільною згодою, а в разі недосягнення згоди - у порядку, що встановлюється за рішенням суду. Обов`язки учасників щодо утримання спільного майна та порядок відшкодування витрат, пов`язаних із виконанням цих обов`язків, встановлюються договором простого товариства.

За своєю правовою природою договір простого товариства (договір про спільну діяльність) є консенсуальним, безвідплатним, взаємним, багатостороннім та заснованим на особливих, особисто-довірчих відносинах сторін (фідуціарний правочин).

Отже, зі змісту вказаних законодавчих приписів вбачається, що за своєю суттю спільна діяльність на основі договору є договірною формою об`єднання осіб та їх майна для досягнення спільної мети.

Проаналізувавши зміст спірного договору в аспекті правового регулювання договору про спільну діяльність суд дійшов висновку, що укладений між сторонами договір з огляду на його предмет, розподіл прав та обов`язків між сторонами неможливо кваліфікувати як договір про спільну діяльність, оскільки обов`язок щодо здійснення конкретних дій, обумовлених предметом договору, зокрема забезпечення режиму охорони, утримання та збереження території Заказника фактично покладено на сторону-2, договір не містить кваліфікуючих ознак спільної діяльності зокрема, спільності внесків, набуття здійснених вкладів у спільну часткову власність кожного з учасників договору та спільної (однакової) мети учасників договору, що стала підставою для його укладення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірний договір не містить істотних умов договору про спільну діяльність, що виключає його кваліфікацію у якості договору про спільну діяльність.

Водночас судом установлено, що за умовами пунктів 4.1., 4.1.5, 4.1.7, 4.1.8 договору сторона-2 за цим договором зобов`язується, зокрема здійснювати рибогосподарську діяльність; надавати платні послуги рибалкам-любителям за любительське і спортивне рибальство, відповідно до лімітів; здійснювати спеціальне використання водних живих ресурсів за умов розробки режиму рибогосподарської діяльності.

Розділом 6 договору "Вклади та майно сторін за договором" передбачено, що сторони беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони, утримання та збереження заказника; витрати, пов`язані із збереженням режиму охорони та утримання Заказника здійснюються за рахунок сторони-2; витрати, пов`язані із залученням третіх осіб для виконання своїх обов`язків, покладаються на сторону-2; грошові та майнові витрати сторони-2, а також майно, створене або придбане в результаті господарської діяльності, є власністю сторони-2.

Пунктом 7.2. договору сторони визначили, що прибуток, що залишається після оподаткування, підлягає розподілу між сторонами у наступному співвідношенні: сторона-1 - від одного до двох років - 10 %, від двох до п`яти - 20 %, від п`яти до десяти - 30 %, від десяти до двадцяти - 40 %, а сторона-2 - від одного до двох років - 90 %, від двох до п`яти - 80 %, від п`яти до десяти - 70 %, від десяти до двадцяти - 60 %.

Суд зауважує, що зміст спірного договору та його правова природа не залежать від його назви.

Суд враховує висновки викладені у пункті 27 постанові Верховного Суду від 11.04.2023 у справі N 916/508/22, згідно із яким, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов`язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов`язаних між собою прав і обов`язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення "про людське око" (напоказ) іншого правочину. Тобто відсутність у спірних правочинах чіткого викладення усіх істотних умов, необхідних для договорів оренди не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі земельних ділянок в користування (аналогічні висновки сформульовано в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі N 915/166/17, від 17.01.2019 у справі N 923/241/18, від 21.05.2019 у справі N 925/550/18, від 06.11.2019 у справі N 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі N 903/601/20, від 03.11.2021 у справі N 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі N 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі N 918/351/21 (918/672/21), від 07.12.2022 у справі N 924/11/22).

Приймаючи до уваги, що на території ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" знаходиться водний об`єкт, який за договором про спільну діяльність Копистиринською сільською радою фактично передано у користування ФОП Копері В.Д. для здійснення рибогосподарської діяльності із визначенням у пункті 7.2. договору порядку розподілу прибутку (порядку здійснення оплати за користування водним об`єктом та земельною ділянкою під ним), суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою укладений сторонами договір фактично є прихованим договором оренди землі.

У постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 915/166/17, від 29.03.2023 у справі № 922/1320/21 виснувано, що договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі. При цьому правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна земельної ділянки.

За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. За удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі N 918/86/22, від 28.09.2022 у справі N 906/494/20, від 11.04.2023 у справі N 916/508/22, від 06.09.2023 у справі N 904/637/22 (904/3129/22).

Вищевикладені обставини свідчать про те, що сторонами вчинено удаваний правочин, а саме укладено договір про спільну діяльність для приховування фактично укладеного договору оренди землі.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про оренду землі" (у редакції чинній на момент укладення спірного договору) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна.

Внаслідок укладання договору про спільну діяльність Копистиринською сільською радої Шаргородського району фактично було передано ФОП Копері В.Д. земельну ділянку водного фонду для здійснення рибогосподарської діяльності і отримання плати за користування нею у виді розподілу отриманих прибутків.

Відсутність у договорі усіх істотних умов, необхідних для договору оренди землі, не є підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин.

Положеннями частини 2 статті 235 ЦК України передбачено правові наслідки визнання правочину удаваним. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Прихований правочин підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі статті 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.

Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17.

З урахуванням наведеного, суд погоджується з доводами прокурора, що спірний договір про спільну діяльність є удаваним правочином, оскільки його зміст фактично виражає волю сторін на передачу в оренду водного об`єкта та земельної ділянки під ним для здійснення стороною-2 рибогосподарської діяльності, а отже на укладання саме договору оренди землі.

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про оренду землі" та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно пункту 5 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв`язку.

Положеннями частин 4, 5 статті 148 ГК України визначено, що правовий режим використання окремих видів природних ресурсів (землі, вод, лісів, надр, атмосферного повітря, тваринного світу) встановлюється законами.

Природні ресурси можуть надаватися суб`єктам господарювання для використання або придбаватися ними у власність лише у випадках та порядку, передбачених законом.

Згідно приписів статті 151 ГК України суб`єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах).

Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до положень частини 1-3 статті 2 Земельного кодексу України (тут і далі - ЗК України у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Положеннями статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Згідно Інформації з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку у Державному земельному кадастрі містяться наступні відомості щодо спірної земельної ділянки: кадастровий номер земельної ділянки - 0525384400:02:002:0166, цільове призначення - 10.07 для рибогосподарських потреб, категорія земель - землі водного фонду, вид використання - для рибогосподарських потреб, форма власності - комунальна, площа земельної ділянки - 51,8553, місце розташування - Вінницька область, Шаргородський район, Копистиринська сільська рада; до відомостей щодо суб`єкта права власності на вказану земельну ділянку внесено - Шаргородська міська рада, код ЄДРПОУ юридичної особи - 04326253 (т. 2 а.с.16 (зворотна сторона), 17).

Листом № 05-01/1078 від 22.11.2024 щодо ботанічного заказника місцевого значення «Копистирин» на території Шаргородської громади Шаргородською міською радою повідомлено прокурора, що на території ботанічного заказника місцевого значення «Копистирин» інші водні об`єкти відсутні (т. 2 а.с. 16).

Судом установлено, що спірна земельна ділянка водного фонду з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду - ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин" що підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо встановлення меж ботанічного заказника місцевого значення "Копистирин", затвердженої розпорядженням Шаргородської РДА № 389 від 01.10.2009, технічною документацією із землеустрою щодо земельної ділянки з кадастровим номером № 0525384400:02:002:0166, затвердженої розпорядженням Шаргородської РДА № № 52 від 07.02.2006, графічними матеріалами, які виконані через веб-портал Державного земельного кадастру, матеріалами перевірки ТУ Держгеокадастру у Вінницькій області (Акт № 1992-ДК/1604/АП/09/01/-21 від 17.11.2021), а також матеріалами перевірки, яка проведено за запитом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.04.2006, які надані Державним архівом у Вінницькій області.

17 листопада 2021 року спеціалістами Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом, за результатами якої складено Акт перевірку дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом № 1992-ДК/1604/АП/09/01/-21 від 17.11.2021, а також Акт обстеження земельної ділянки № 1992-ДК/699/АО/10/01/-21 від 17.11.2021 (т. 1 а.с. 83, 84).

Відповідно до вказаних актів у результаті перевірки встановлено, що земельна ділянка водного фонду площею 51,8353 га з кадастровим номером 05253384400:02:002:0166 (став) із земель запасу Шаргородської міської ради Жмеринського району Вінницької області знаходиться за межами населеного пункту с. Копистирин.

Частиною 1 статті 58 ЗК України визначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Відповідно до вимог частин 1, 4, 5 статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Положеннями статті 51 Водного кодексу України (далі - ВК України у редакції чинній на момент укладення спірного договору) визначено, що у користування на умовах оренди водні об`єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях.

Передача орендарем права на оренду водного об`єкта (чи його частини) іншим суб`єктам господарювання забороняється. Орендодавцями водних об`єктів (їх частин) місцевого значення є Верховна Рада Автономної Республіки Крим і обласні Ради. Окремі повноваження щодо надання водних об`єктів (їх частин) місцевого значення в користування Верховна Рада Автономної Республіки Крим та обласні Ради можуть передавати відповідним органам виконавчої влади на місцях чи іншим державним органам.

Орендодавцями водних об`єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації. Розподіл повноважень щодо передачі водних об`єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Право водокористування на умовах оренди оформляється договором, погодженим з державними органами охорони навколишнього природного середовища та водного господарства. Умови, строки і збір за оренду водних об`єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін. Водокористувачі, яким водний об`єкт (його частина) надано в оренду, можуть дозволити іншим водокористувачам здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом. Користування водними об`єктами (їх частинами) на умовах оренди здійснюється відповідно до вимог водного законодавства і регулюється цим Кодексом та іншими актами законодавства України.

Частиною 1 статті 85 ВК України встановлено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Відповідно до статті 94 ВК України водні об`єкти, віднесені у встановленому законодавством порядку до територій та об`єктів природно-заповідного фонду, охороняються та використовуються відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про природно-заповідний фонд України". На водних об`єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Згідно статті 43 ЗК України землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об`єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об`єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам`ятки садово-паркового мистецтва (стаття 44 ЗК України).

За змістом частини 2 статті 45 ЗК України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

Згідно з частиною 3 статті 93 ЗК України не підлягають передачі в оренду земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.

Територіям природно-заповідного фонду законодавець надав особливий, виключний статус.

Відповідно до частини 1, 3 статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" (у редакції чинній на момент укладення спірного договору) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

Згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

За змістом частини 2 статті 94 ВК України на водних об`єктах, віднесених до природно-заповідного фонду, забороняється здійснення будь-якої діяльності, що суперечить їх цільовому призначенню.

Як убачається із змісту Положення про ботанічний заказник місцевого значення "Копистирин" (у редакції 2009 року) на території заказника рибогосподарська діяльність не дозволена.

Відповідно до частини 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Приписами пункту 12 Перехідних положень ЗК України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Положеннями частини 3 статті 122 ЗК України визначено, що районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

За змістом частини 4 статті 122 ЗК України обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Отже, згідно вимог частин 3 та 4 статті 122 ЗК України передача у користування на умовах оренди земель державної власності водного фонду для рибогосподарських потреб за межами населених пунктів належить до компетенції обласних державних адміністрацій.

Таким чином, повноваження щодо розпорядження земельними ділянками водного фонду для рибогосподарських потреб на момент укладення спірного договору, належали до компетенції Вінницької обласної державної адміністрації, водночас Копистиринська сільська рада Шаргородського району такими повноваженнями наділена не була.

На лист прокурора щодо надання інформації про прийняття рішення щодо надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га Управлінням розвитку територій та інфраструктури Вінницької обласної військової адміністрації листом № 08-20/3922 від 02.12.2024 повідомлено, що інформація щодо прийняття рішення протягом періоду 2006-2011 років про надання в оренду земельної ділянки водного фонду з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га, яка знаходиться в межах ботанічного заказника місцевого значення «Копистирин» в управлінні відсутня (т. 2 а.с. 25, 25 (зворотна сторона)).

Відповідно до частини 1 статті 123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: зміни цільового призначення земельних ділянок відповідно до закону; надання у користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості).

Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Водночас, уповноваженим органом рішення про передачу в оренду спірної земельної ділянки не ухвалювалося та на час час укладення вказаного договору сторонами не дотримано вимоги щодо розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок та проведення обов`язкової державної експертизи такого проекту.

З урахуванням викладеного, земельна ділянка водного фонду, яка перебуває у складі земельної ділянки природно-заповідного фонду передана у користування відповідачу-2 для здійснення рибогосподарської діяльності з порушенням вимог чинного на час укладення договору законодавства.

Положеннями частини 2 статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України передбачено, що визнання недійсним правочину (господарської угоди) є одним із способів захисту порушеного права.

Відповідно до статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється у тому числі шляхом визнання угоди недійсною.

Згідно статті 210 ЗК України, угоди з приводу земельних ділянок, укладені з порушенням встановленого законом порядку, визнаються недійсними за рішенням суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що спірний договір є прихованим договором оренди землі, зміст якого суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", "Про природно-заповідний фонд України" та не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, за спірним договором відбулось розпорядження земельною ділянкою не уповноваженим органом, внаслідок чого спірний договір не відповідає вимогам статей 116, 122, 123 ЗК України, частини 4 статті 4 Закону України «Про оренду землі».

Вищевикладене свідчить про недійсність договору про спільну діяльність на підставі частин 1, 2, 5 статті 203, статті 215 ЦК України.

Приймаючи до уваги, що на момент укладення договору про спільну діяльність право на розпорядження спірною земельною ділянкою не належало Копистиринській сільській раді, у свою чергу уповноваженим державою органом жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою не вчинялось, враховуючи, що оспорюваний договір про спільну діяльність від 27.05.2011 року є прихованим договором оренди землі, а його зміст суперечить вимогам Цивільного та Земельного кодексів України, Закону України "Про оренду землі", "Про природно-заповідний фонд України" та не спрямований на реальне настання правових наслідків, суд дійшов висновку, що позовна вимога прокурора про визнання недійсним договору про спільну діяльність від 27.05.2011 року, укладеного між Копистиринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Коперою Василем Дмитровичем є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо вимоги про зобов`язання повернути земельну ділянку.

У позові прокурор просить зобов`язати фізичну особу-підприємця Коперу Василя Дмитровича повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

Положеннями частини 1 статті 216 ЦК України визначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до частини 2 статті 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Внаслідок недійсності спірного договору відсутні правові підстави для користування відповідачем-2 спірною земельною ділянкою, що відповідно до статті 152 ЗК України є підставою для її звільнення та повернення власнику.

Відповідно до частини першої, пунктів 2, 3, 4, частини другої статті 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Усунення власником перешкод в користуванні належним йому майном здійснюється шляхом подання негаторного позову.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорювання. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорювання та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57) та від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40)).

Приймаючи до уваги, що передача та зайняття спірної земельної ділянки водного фонду не грунтується на законі, враховуючи, що власником спірної земельної ділянки є Шаргородська міська рада, суд дійшов висновку, що вимога прокурора зобов`язати фізичну особу-підприємця Коперу Василя Дмитровича повернути Шаргородській міській раді водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд враховує таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду Вінницькою обласною прокуратурою згідно платіжної інструкції № 1083 від 05.06.2024 сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 гривень та згідно платіжної інструкції № 1413 від 01.07.2024 - 3028,00 гривень.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволені у повному обсязі, витрати на сплату судового збору покладаються на відповідачів та підлягають стягненню на користь платника Вінницької обласної прокуратури.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним договір від 27.05.2011 про спільну діяльність, укладений між Копистиринською сільською радою та Фізичною особою-підприємцем Коперою Василем Дмитровичем.

3. Зобов`язати Фізичну особу-підприємця Коперу Василя Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути Шаргородській міській раді (23500, Вінницька обл., Жмеринський р-н, місто Шаргород, вул. Героїв Майдану, будинок, 224, ідентифікаційний код юридичної особи 04326253) водний об`єкт та земельну ділянку під ним з кадастровим номером 0525384400:02:002:0166, площею 51,8553 га.

4. Стягнути з Шаргородської міської ради (23500, Вінницька обл., Жмеринський р-н, місто Шаргород, вул. Героїв Майдану, будинок, 224, ідентифікаційний код юридичної особи 04326253) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Монастирська, будинок 33, код ЄДРПОУ: 02909909, Державна казначейська служба України, м. Київ, р/р UA568201720343110002000003988, МФО 820172, отримувач Вінницька обласна прокуратура) 1514,00 гривень (одну тисячу п`ятсот чотирнадцять гривень) судових витрат на сплату судового збору.

5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Копери Василя Дмитровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Вінницької обласної прокуратури (21050, Вінницька обл., місто Вінниця, вулиця Монастирська, будинок 33, код ЄДРПОУ: 02909909, Державна казначейська служба України, м. Київ, р/р UA568201720343110002000003988, МФО 820172, отримувач Вінницька обласна прокуратура) 4542,00 гривень (чотири тисячі п`ятсот сорок дві гривні) судових витрат на сплату судового збору.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

9. Примірник судового рішення надіслати учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, у разі відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 13 грудня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - Жмеринській окружній прокуратурі; zhmerynka@vin.gp.gov.ua;

3, 4 - Вінницькій обласній прокуратурі, відповідачу-1 до електронних кабінетів у системі ЄСІТС;

5 - ФОП Копера В.Д., АДРЕСА_1 .