Постанова

від 13.12.2024 по справі 520/15322/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 520/15322/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Перцової Т.С. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 (суддя Волошин Д.А.; м. Харків) по справі № 520/15322/24

за позовом ОСОБА_1

до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба (надалі також - відповідач, ХНУПС) в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, що полягає в нездійсненні ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;

- зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені, тобто за період з 02 травня 2023 року по 28 березня 2024 року.

Рішенням від 28 серпня 2024 року Харківський окружний адміністративний суд задовольнив позов ОСОБА_1 .

Визнав протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнув з Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 51 270,90 грн (п`ятдесят одна тисяча двісті сімдесят гривень 90 копійок).

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його ухвалення з порушенням судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та не є складовою заробітної плати. Виплата середнього заробітку носить компенсаторний характер. З посиланням на положення п.3.9 п.3 «Інші виплати, що не входять до фонду оплати праці» Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату від 13.01.2004 року № 5, стверджував, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до фонду оплати праці та не є складовою заробітної плати, а його виплата носить компенсаторний характер. На переконання відповідача, приписи ст.ст.116, 117 КЗпП України не поширюються на правовідносини у військовій сфері, оскільки всі без виключення питання проходження військової служби та звільнення з неї врегульовано нормами спеціального законодавством щодо проходження військової служби. Зауважив, що згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців. Просив врахувати судову практику в аналогічній справі: 805/4523/16-а.

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач перебував на військовій службі осіб офіцерського складу в Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.

Відповідно до витягу з наказу начальника Харківського національного університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба від 02.05.2023 № 128 позивач з 02.05.2023 виключений зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення. (а.с. 6)

У зв`язку з проведенням не в повному обсязі нарахувань та виплат грошового забезпечення під час проходження позивачем служби, позивач звертався до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 у справі №520/13961/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі. Визнано протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба, яка полягає в не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення, в період з 29.01.2020 по день звільнення, тобто по 02.05.2023. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба перерахувати ОСОБА_1 , грошове забезпечення (щомісячні основні види, додаткові та одноразові додаткові виплати) за 2020, 2021, 2022, 2023 роки, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру встановленого в поточному році прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року, 1 січня 2022 року та 1 січня 2023 року на відповідний тарифний коефіцієнт (згідно додатків до постанови КМУ № 704) відповідно, та доплатити різницю, з врахуванням вже виплачених сум. Зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба здійснити перерахунок грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні та доплатити різницю, з врахуванням вже виплачених сум.

Рішення набрало законної сили 19.10.2023.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 у справі № 520/13961/23 відповідачем 28.03.2024 виплачено позивачу недоотримане грошове забезпечення в розмірі 404 621,91 грн. Зазначена обставина підтверджується випискою з банківського рахунку позивача АТ КБ «ПриватБанк». (а.с. 7)

Позивач не погоджується з тим, що відповідачем не виплачено йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.05.2023 по 28.03.2024, тому звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи спір у справі, суд першої інстанції керувався положеннями ст. 116, 117 КЗпП України та дійшов висновку, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час його звільнення остаточного розрахунку, зокрема, не здійснено нарахування грошового забезпечення позивачу з 29.01.2020 по 02.05.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, протиправність чого встановлена Харківським окружним адміністративним судом у рішенні від 15.08.2023 у справі № 520/13961/23, що набрало законної сили, позивач має право на отримання грошової компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, враховуючи межі перегляду, передбачені ст. 308 КАС України, апеляційний суд зазначає таке.

Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З аналізу вищенаведених законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.

При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону № 2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.

Колегія суддів враховує, що Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.

Судом першої інстанції встановлено та визнається сторонами по справі, що 02.05.2023 позивач був звільнений та виключений зі списку особового складу ХНУПС ім. І. Кожедуба.

Водночас, остаточний розрахунок із позивачем на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2023 у справі №520/13961/23 проведено лише 28.03.2024, а саме виплачено позивачу недоотримане грошове забезпечення в розмірі 404 621,91 грн.

Таким чином, у зв`язку з виключенням позивача зі всіх видів забезпечення, у відповідача припинився обов`язок виплачувати ОСОБА_1 грошового забезпечення, проте як у роботодавця залишилось зобов`язання виплатити на користь працівника середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку при звільненні (припиненні трудових правовідносин).

Посилання відповідача на те, що положення статей 116, 117 КЗпП України не застосовуються до спірних відносин, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби не врегульовано жодним нормативно-правовим актом спеціального законодавства.

Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, за речове майно, які не є складовими грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.

В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.

Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.06.2021 року по справі № 480/2577/20, яка відповідно до ч.5 ст.242 КАС України є обов`язковою для врахуванням у спірних правовідносинах по даній справі, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, а тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення із військової служби.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку здійснити виплату позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ХНУПС ум. І. Кожедуба, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючись щодо розміру середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні суд першої інстанції, враховуючи принципи справедливості та співмірності, а також розмір майнових втрат позивача, дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, може вважатися виплата у розмірі 51 270,90 грн.

Колегія суддів зазначає, що оскільки позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а відповідач в апеляційній скарзі не спростовує висновки суду першої інстанції щодо розміру розрахованої суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а зазначає лише про відсутність такого права в позивача, що не знайшло свого підтвердження з урахуванням вищенаведеного обґрунтування, то враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів не вбачає підстав для надання правової оцінки рішенню суду першої інстанції в цій частині в межах розгляду апеляційної скарги ХНУПС ім. Івана Кожедуба.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету Повітряних Сил імені Івана Кожедуба - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 по справі № 520/15322/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) Т.С. Перцова В.Б. Русанова