Постанова

від 13.12.2024 по справі 520/12276/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 520/12276/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків, повний текст складено 27.09.24 по справі № 520/12276/24

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту захисту економіки Національної поліції України

про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (далі - Департамент, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10, код ЄДРПОУ 40111732) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2018 роки (25 днів), а також індексації грошового забезпечення з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року;

- зобов`язати Департамент захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10, код ЄДРПОУ 40111732) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2018 роки (25 днів), а також індексації грошового забезпечення з 22 серпня 2017 по 31.10.2017 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що на час прийняття наказу про переведення позивача для подальшого несення служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області, відповідач протиправно не здійснив з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за 2017-2018 роки у кількості 25 діб.

Враховуючи те, що спеціальне законодавство не регулює питання виплати компенсації за невикористану відпустку працівникам поліції, з посиланням на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.01.2021 по справі № 160/10875/19, стверджував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства, а відтак, у випадку звільнення (переведення) поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Крім того зазначив, що у період з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року, відповідачем протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу індексація грошового забезпечення, яка є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці поліцейських, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Стверджував, що звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин, а обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до інформації, наявної в листі Департаменту захисту економіки від 24.04.2024 року № 21аз, грошове забезпечення позивача за період з 22.08.2017 по 31.10.2017 не індексувалось, а проведення індексація розпочато лише 01.11.2017, вважав позовні вимоги обґрунтованими і в цій частині.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 520/12276/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту економіки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

Зобов`язано Департамент захисту економіки Національної поліції України (вул. Богомольця, буд. 10, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 40111732) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року в частині відмови у визнанні бездіяльності відповідача протиправною та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2018 роки (25 днів), та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги у вказаній частині задовольнити, а в іншій частині рішення залишити без змін.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що не нарахування та невиплата позивачу при звільненні компенсації за невикористані частини щорічної відпустки за 2017 та 2018 роки підтверджується листом Департаменту захисту економіки від 24 квітня 2024 року № 21аз, довідками про доходи і розрахунковими листами, однак судом першої інстанції цього не враховано, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про відсутність підстав для задоволення позову.

Посилаючись на пункти 7, 16 Розділу І «Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських», затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.201 № 260 (далі - Порядок № 260), стверджував, що при переведенні до іншого органу Національної поліції саме на відповідача покладено обов`язок щодо нарахування та виплати належних сум грошового забезпечення включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу, який останнім не виконано у повному обсязі.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просив залишити апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 у справі № 520/12276/24 - без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований твердженнями про відсутність підстав для здійснення компенсації невикористаної позивачем щорічної оплачуваної відпустки за 2017 - 2018 роки, оскільки з 01.05.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 № 2123-IX "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" (далі - Закон № 2123-IX), яким внесені зміни, зокрема до статті 60 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII), а саме частину 1 викладено у наступній редакції "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції", що виключає можливість субсидіарного застосування загальних норм трудового законодавства та інших загальних законів до регулювання порядку проходження та припинення служби поліцейськими. А відтак, при вирішенні спірних правовідносин повинні застосовуватися норми Закону № 580-VIII, що також узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 25.05.2023 у справі № 620/3663/19.

Отже, законодавством не передбачені умови та підстави виплати поліцейському грошової компенсації за невикористані дні щорічних чергових відпусток не у році звільнення зі служби в поліції та за не одержані додаткові відпустки. Отже, у ГУНП в Харківській області відсутні підстави для нарахування та виплати компенсації за невикористані дні щорічних відпусток за минулі роки.

Також зауважив, що у випадку позивача компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової оплачуваної відпусток за фактично відпрацьований час ОСОБА_1 мала бути виплачена Головним управлінням Національної поліції в Харківській області при звільненні зі служби, а не Департаментом при звільненні з посади та переведенні позивача.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористався.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив службу у Департаменті захисту економіки Національної поліції України з 22 серпня 2017 року по 04 лютого 2019 року.

Наказом Департаменту захисту економіки Національної поліції України від 01.02.2019 № 32о/с ОСОБА_1 переведений для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області з 04.02.2019.

Позивач зазначає, що під час проходження служби у Департаменті захисту економіки Національної поліції України, ним не використані чергові оплачувані відпустки у кількості 12 діб за 2017 рік та 13 діб за 2018 рік, однак відповідачем не виплачена компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні та не проводилась індексація грошового забезпечення з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

На звернення представника позивача, Департамент захисту економіки Національної поліції України листом від 24.04.2024 за № 21аз повідомив, що станом на 03.02.2019 року залишок не використаних ОСОБА_1 щорічних відпусток за період проходження служби становив:

за 2017 рік - 10 діб основної оплачуваної відпустки та 02 доби додаткової оплачуваної відпустки;

за 2018 рік - 10 діб основної оплачуваної відпустки та 03 доби додаткової оплачуваної відпустки;

У листі відповідач повідомив, що не використані позивачем відпустки станом на дату переведення було вказано у грошовому атестаті, який передано до Головного управління Національної поліції в Харківській області, а індексація грошового забезпечення проводилась згідно зі статтею 33 Закону України "Про оплату праці", Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" і Порядком проведення індексації грошових доходів громадян, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003року № 1078 (далі - Порядок № 1078). Право на індексацію грошового забезпечення поліцейські набули лише після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017року № 782 "Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення", якою доповнено абзац 5 після слова "військовослужбовців" словом "поліцейських".

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Департаменту захисту економіки Національної поліції України, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості, оскільки з 18 жовтня 2017 року поліцейських включено до переліку категорій осіб, яким здійснюється індексація грошового забезпечення, однак матеріалами справи підтверджено, що індексація за період з серпня 2017 року по жовтень 2017 року позивачу не нараховувалась.

Як наслідок, з метою ефективного поновлення порушених прав позивача у спірних відносинах, суд вважав, що належним способом захисту буде зобов`язання Департаменту захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 22 серпня 2017 року по 31 жовтня 2017 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за 2017, 2018 роки (25 днів), суд першої інстанції виходив з відсутності порушеного права позивача в цій частині, оскільки приписами Порядку № 260 на відповідача покладено обов`язок щодо виплати належних видів грошового забезпечення працівнику у разі його переміщення (переведення, відрядження, переходу) або звільнення, про що робляться відповідні записи в грошовому атестаті за формою, визначеною у додатку 2 цього Порядку, який Департаментом виконано шляхом зазначення у грошовому атестаті невикористаних ОСОБА_1 днів відпустки станом на дату переведення, який передано до Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України (рішення підлягає перегляду в частині відмови у задоволенні позовних вимог), колегія суддів зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Закону України "Про відпустки" від 15 листопада 1996 року за № 504/96-ВР (далі - Закон № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону № 504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Закон № 580-VIII визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону № 580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону № 580-VIII).

Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону № 580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Частинами першою та другою статті 94 Закону № 580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Положення Порядку № 260 визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).

Пунктом 3 розділу І Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Отже, право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону № 580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону № 580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Аналізуючи наведені норми законодавства, слід дійти висновку, що законом не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, на яку він мав право у попередньому календарному році, однак не використав таке протягом вказаного періоду. При цьому, працівник може використати відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Таким чином у наступному календарному році, у тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання положеннями Закону № 580-VIII та Порядку № 260 (що діяли станом на день звільнення позивача) питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону № 504/96-ВР.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на Закон № 2123-ІХ, яким внесено зміни до Закону № 580-VIII та викладено частину першу статті 60 останнього в редакції: "Відносини, що виникають у зв`язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції", оскільки вказаним Законом № 2232-ІХ не було змінено правове регулювання питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському.

Колегія суддів вважає неприйнятними посилання відповідача на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.05.2023 по справі № 620/3663/19, враховуючи, що спірні правовідносини, які були предметом розгляду в суді касаційної інстанції у вказаній справі, не є подібними до правовідносин у цій справі та стосувалися питання законності наказу про переміщення позивача з підстави ненадання останнім згоди на таке переміщення, а не питання виплати компенсації за невикористані дні відпусток.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР та частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Наведені висновки суду узгоджуються з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/3843/20.

З наявного в матеріалах справи листа відповідача від 24.04.2024 № 21аз (а.с.12) та наданих розрахункових листів про нараховане та виплачене грошове забезпечення встановлено, що під час проходження служби у Департаменті захисту економіки Національної поліції України ОСОБА_1 не використав 10 діб основної оплачуваної відпустки та 02 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2017 рік та 10 діб основної оплачуваної відпустки та 03 доби додаткової оплачуваної відпустки за 2018 рік.

Витягом з наказу Департаменту захисту економіки Національної поліції України «По особовому складу» від 01.02.2019 № 32 о/с (а.с. 16) підтверджено, що відповідно до статті 65 Закону України «Про національну поліцію» переведено для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області, з 04 лютого 2019 року, старшого лейтенанта ОСОБА_1 ( НОМЕР_2 ), звільнивши, з посади оперуповноваженого (за рахунок посади старшого оперуповноваженого) відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології управління захисту економіки в Харківській області.

З наявного в матеріалах справи розрахункового листа за лютий 2019 року (а.с. 22) вбачається, що виплата позивачу при звільненні компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки у загальній кількості 25 діб відповідачем не проводилася.

Слід зазначити, що приписами абзацу 1 пункту 7 та абзацу 1 пункту 16 Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

При переведенні по службі, пов`язаному з переїздом до іншого населеного пункту, або переведенні до іншого органу Національної поліції грошове забезпечення за попереднім місцем служби виплачується включно по день звільнення з посади, що передує даті відбуття до нового місця служби, зазначений в наказі по особовому складу.

Тобто, під час звільнення позивача з займаної посади у Департаменті захисту економіки Національної поліції України саме на відповідача був покладений обов`язок щодо здійснення належного розрахунку з ОСОБА_1 , у тому числі і виплати компенсації за невикористані відпустки, а тому доводи Департаменту про те, що таку компенсацію має виплачувати Головне управління Національної поліції в Харківській області є необґрунтованими та такими, що не відповідають приписам законодавства.

Зазначене свідчить, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність в частині не нарахування та не виплати позивачу в повному обсязі компенсації за невикористані основні та додаткові щорічні оплачувані відпустки у загальній кількості 25 діб, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

Разом з цим, судом першої інстанції внаслідок неналежного дослідження наявних в матеріалах справи доказів, зроблено помилковий висновок про дотримання відповідачем приписів законодавства під час здійснення розрахунків належного позивачу грошового забезпечення після звільнення ОСОБА_1 з займаної посади та переведення для подальшого проходження служби до Головного управління Національної поліції в Харківській області.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі "Кечко проти України" (рішення від 08.11.2005) в межах свободи дій держави визначати які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовнійший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява 33202/96, п. 120, ECHR 2000, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява 36900/03, п. 37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.

У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Враховуючи встановлену судом апеляційної інстанції протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 компенсації за невикористані 25 діб оплачуваних відпусток за 2017 - 2018 роки, колегія суддів вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання Департамент захисту економіки Національної поліції України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 25 діб оплачуваних відпусток за 2017 - 2018 pоки.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення.

Враховуючи, що суд першої інстанції внаслідок неповного з`ясування обставин у справі та неправильного застосування норм матеріального права дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині, що підлягала апеляційному перегляду, колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 520/12276/24 підлягає скасуванню в цій частині з прийняттям постанови про задоволення позову.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2024 по справі № 520/12276/24 в частині відмови у задоволенні позовних вимог - скасувати.

Прийняти в цій частині постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту захисту економіки Національної поліції України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Департаменту захисту економіки Національної поліції України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні компенсації за невикористані 25 діб оплачуваних відпусток за 2017 - 2018 роки.

Зобов`язати Департамент захисту економіки Національної поліції України (01601, м. Київ, вул. Богомольця, б. 10, ЄДРПОУ 40111732) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористані 25 діб оплачуваних відпусток за 2017 - 2018 pоки.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій