Постанова

від 13.12.2024 по справі 520/17239/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: Сагайдак В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 520/17239/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Катунова В.В.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2024, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/17239/24

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СМР ПЛЮС"

до Державної податкової служби України , Головного управління ДПС у Харківській області

про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "СМР ПЛЮС" (далі - позивач, ТОВ "СМР ПЛЮС") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - відповідач1, ГУ ДПС у Харківській області), Державної податкової служби України (ДПС України), в якому просило суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області 20.03.2024 №10754778/42238779 про відмову в реєстрації податкової накладної №2 від 05.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області 20.03.2024 №10754777/42238779 про відмову в реєстрації податкової накладної №3 від 09.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну позивача №2 від 05.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних;

- зобов`язати Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну позивача №3 від 09.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 26.08.2024 позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області 20.03.2024 №10754778/42238779 про відмову в реєстрації податкової накладної №2 від 05.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Визнано протиправним та скасовано рішення комісії Головного управління ДПС у Харківській області 20.03.2024 №10754777/42238779 про відмову в реєстрації податкової накладної №3 від 09.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну позивача №2 від 05.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Зобов`язано Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну позивача №3 від 09.02.2024 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМР ПЛЮС" сплачений судовий збір 3633,60 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМР ПЛЮС" сплачений судовий збір 3633,60 грн.

Представник позивача звернувся до суду з заявою про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн.

Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення - задоволено частково.

Стягнуто з Головного управління ДПС у Харківській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМР ПЛЮС" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Стягнуто з Державної податкової служби України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СМР ПЛЮС" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1500 грн.

Головне управління ДПС у Харківській області, не погоджуючись із додатковим рішенням суду, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні заяви відмовити.

В обґрунтування зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що стягнута з відповідача сума витрат на правничу допомогу є необгрунтованою.

Позивач та ДПС України не скористались правом надання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Учасниками по даній справі було отримано копії ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження, у т.ч. позивачем отримано копію апеляційної скарги відповідача, що підтверджується наявними в матеріалах справи довідками про доставку електронних документів через підсистему "Електронного суду".

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши додаткове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву позивача про стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з принципів обґрунтованості, співмірності та пропорційності судових витрат та дійшов висновку про наявність підстав для стягнення на його користь 3000 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, частиною сьомою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Така правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатську діяльність» від 05.07.2012 за № 5076-VI (далі також Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову.

Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд має враховувати, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Такі висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

На підтвердження понесених витрат позивач надав суду: договір про надання правової допомоги № 0104С2024 від 24.04.2024; платіжну інструкцію №573 від 05.06.2024 на суму 8000 грн, рахунок-фактуру №СФ-0000021 від 28.05.2024.

Так, 24.12.2023 між позивачем та Адвокатським бюро "Кокорев і К" було укладено Договір про надання правової допомоги № 0104С2024 від 24.04.2024 року, відповідно до якого гонорар адвоката складає 8 000 грн за складання позовної заяви.

Відповідно до платіжної інструкції №573 від 05.06.2024, клієнт сплатив адвокатському бюро 8 000 гривень за надану правову допомогу.

Надані документи дозволяють встановити зміст наданих послуг та їх вартість.

Колегія суддів звертає увагу, що за змістом пункту 1 частини 3 статті 134, частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 3 статті 134 цього Кодексу).

Натомість положеннями пункту 2 частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Надаючи оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, змістом виконаних та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи в суді першої інстанції, яка підлягає стягненню з відповідачів у розмірі 3000 грн, оскільки вказаний розмір є доведеним, обґрунтованим та співмірним.

Суд зазначає, що відповідач в апеляційній скарзі не спростовує надання правничої допомоги, при цьому, заява щодо незгоди з витратами на правничу допомогу не містить вимоги щодо зменшення судових витрат, а відповідач фактично наполягає на відмові у стягненні судових витрат, що за наявністю підтвердження надання правничої допомоги, не передбачено чинним законодавством. Водночас відповідач не довів не співмірність витрат заявлених до відшкодування, визначених судом першої інстанції, не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши додаткове рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області - залишити без задоволення.

Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11.10.2024 по справі № 520/17239/24 залишити без змін .

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач В.В. Катунов Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий