Постанова

від 13.12.2024 по справі 440/11407/24

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Головуючий І інстанції: А.Б. Головко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2024 р. Справа № 440/11407/24Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Подобайло З.Г. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2024, по справі № 440/11407/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не врахування додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 № 168 при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 рік; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку "одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" та грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій; зобов`язання здійснити перерахунок та доплату грошової допомоги грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023 рік; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку "одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби" та грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій, з врахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 № 168.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 позовну заяву повернуто позивачу.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про не врахування судом першої інстанції, що до суду із даним позовом він звернувся в тримісячний строк з моменту отримання інформації про нараховані суми виплати, а отже строк звернення до суду із даним позовом не пропущений.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України апеляційна скарга розглянута судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, матеріали справи, доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали шляхом надання до Полтавського окружного адміністративного суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом з інших підстав, а також доказів, які свідчать про поважність причин пропуску цього строку.

02.10.2024 до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.

В заяві про поновлення строку звернення до суду зазначено, що працівник може звернутись із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення свого права, та оскільки він звернувся із позовною заявою в тримісячний строк з моменту отримання інформації про нараховані суми виплати, строк звернення до суду із даним позовом не пропущений.

У зв`язку з тим, що позивачем не було виконано вимоги ухвали суду від 30.09.2024, оскільки причини пропуску строку звернення до суду, вказані в заяві позивача про поновлення строку, є неповажними, судом першої інстанції прийнято ухвалу про її повернення.

При цьому, суд першої інстанції, виходив з того, що оскільки позивач звернувся з цим позовом до суду з пропуском тримісячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого законом.

Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Так, предметом даного спору є бездіяльність відповідача щодо не врахування додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 168, при нарахуванні та виплаті позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку «одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби» та грошову компенсацію відпустки як учаснику бойових дій.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Колегія суддів зазначає, що перебування особи на військовій службі є однією із форм реалізації закріпленого у ст. 43 Конституції України права на працю.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 12 Закону України «Про оплату праці» зазначено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.

Конституційний Суд України дійшов висновку, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, ч. 1 та ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

Таким чином, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись".

Так, під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24.12.2020 у справі № 510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2023 № 120.

При цьому, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахуванні у повному обсязі грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій при звільненні.

Із даним позовом позивач звернувся до суду 25.09.2024.

Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що останнім днем строку звернення до адміністративного суду із даним позовом з урахуванням п. 1 Прикінцевих положень КЗпП, карантину, встановленого постановою Кабінетом Міністрів України від 11.03.2020 №211 з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), ч. 6 ст. 120 КАС України є 02.10.2023.

При цьому, отримання позивачем відповіді Військової частини НОМЕР_1 від 15.07.2024 на звернення щодо спірного питання не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Так, колегія суддів погоджується із твердженням суду першої інстанції, що за загальним правилом звернення особи із відповідним запитом до суб`єкта владних повноважень, яким на його думку, порушені його права, не зміню момент з якого особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить про час, коли особа вчинила активні дії у вигляді звернення.

Разом з тим, зі змісту оскаржуваної ухвали встановлено, що судом першої інстанції не було досліджено питання коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права при зверненні до суду 25.09.2024 із позовними вимогами про зобов`язання здійснити перерахунок та доплату грошової допомоги грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, відпустку як учаснику бойових дій, з врахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 № 168, що підлягали виплаті при звільненні.

Зазначаючи про те, що звільнення позивача зі служби відбулось 18.04.2023, судом першої інстанції не вказано моменту, з якого позивач мав дізнатись про порушення своїх прав, зокрема не досліджено обставини вручення ОСОБА_1 витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.04.2023 № 120, грошового атестату як документу, який можна вважати письмовим повідомленням про суми, нараховані та виплачені при звільненні.

У зв`язку з викладеним, висновки суду першої інстанції про пропущення позивачем строку звернення до суду із даним позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги грошової допомоги на оздоровлення за 2022, 2023; грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, відпустку як учаснику бойових дій, з врахуванням додаткової винагороди передбаченої постановою КМУ від 24.02.2022 № 168, є передчасними.

Аналогічну правову позицію було висловлено Верховним Судом у постанові від 31.10.2024 у справі № 500/7140/23.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку щодо повернення позовної заяви ОСОБА_1 з підстав пропуску строку звернення до суду.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення про повернення позовної заяви позивачу, порушив норми процесуального права, що є підставою для скасування такого рішення.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 312, 315, 320, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 17.10.2024 по справі № 440/11407/24 - скасувати.

Адміністративну справу № 440/11407/24 направити до Полтавського окружного адміністративного суду - для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов З.Г. Подобайло