Рішення

від 18.11.2024 по справі 631/73/24

НОВОВОДОЛАЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 631/73/24

провадження № 2/631/285/24

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 листопада 2024 року селище Нова Водолага

Нововодолазький районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Трояновської Т. М.,

за участі секретаря судового засідання Семенко А. А.,

прокурора Мирошніченка С. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Нововодолазького районного суду Харківської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом керівника КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитра Нєстєрова, в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації,

В С Т А Н О В И В:

Керівник КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитро Нестеров, звернувся до Нововодолазького районного суду Харківської області з позовною заявою, поданою в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», в якій просить припинити громадянці Республіки Білорусь - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5,2101 га., з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старовірівської сільської територіальної громади Красноградського району Харківської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 липня 2017 року (номер відомостей про речове право 21328029, індексний номер рішення про державну реєстрацію 36081840 від 11 липня 2017 року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ та стягнути з відповідача на користь ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТНОЇ ПРОКУРАТУРИ сплачену суму судового збору у розмірі 3028 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є громадянкою Республіки Білорусь та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 14 квітня 2011 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області та зареєстрованого в реєстрі за № 510 (спадкова справа № 18/2011), набула право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5.2101 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старовірівської сільської територіальної громади Красноградського району Харківської області.

На підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину № 887, виданого 08 липня 2017 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_1 зареєструвала у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379 (номер відомостей про речове право 21328029, індексний номер рішення про державну реєстрацію 36081840 від 11 липня 2017 року).

Як вказав прокурор вказана земельна ділянка згідно даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно перебуває в оренді ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», дата закінчення дії договору 04 січня 2037 року (договір оренди земельної ділянки б/н, виданий 04 січня 2007 року, додаткова угода про внесення змін до договору оренди землі б/н від 01 січня 2013 року, який зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 грудня 2021 року, номер запису 46171699, індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 62513901 від 23 грудня 2021 року).

За твердженням прокурора, громадянка Республіки Білорусь ОСОБА_1 набувши права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення, розташованої на території Старовірівської сільської територіальної громади Красноградського району Харківської області, та зареєструвавши його у липні 2017 року, протягом року після набуття права власності в порушення приписів частин 3 та 4 статті 81 та частин 1 та 2 статті 145 Земельного кодексу України не виконала покладений на неї у зв`язку із цим обов`язок, а саме: не відчужила земельну ділянку, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Враховуючи, що отримана відповідачем у власність земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, вартістю згідно довідки про оцінку вартості об`єкта нерухомості 121784 гривень 16 копійок, нею добровільно не відчужена упродовж встановленого законодавством України річного строку (кінцевий строк сплив 12 липня 2018 року), право власності на таку земельну ділянку у відповідності до приписів статті 140 Земельного кодексу України підлягає припиненню, шляхом її конфіскації за рішенням суду.

Також прокурор зазначив, що чинним законодавством України передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом. Проте, в даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки остання мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу, що узгоджується і з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 513/444/15-ц. Поряд із цим, як вказав позивач, про відсутність у відповідача наміру виконати обов`язок щодо відчуження оспорюваної земельної ділянки також свідчить факт дії на сьогодні договору оренди земельної ділянки та додаткової угоди до нього, укладених з ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», строк дії якого до 2037 року.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 10 квітня 2024 року позовну заяву керівника КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитра Нєстєрова, в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Нововодолазького районного суду Харківської області від 26 червня 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Прокурор КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ - Лещенко Денис Вікторович у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити й у вступному слові стисло виклав зміст та підстави позову, надавши необхідні пояснення щодо них, які фактично відповідають змісту позовної заяви. Надалі прокурор КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ - Мирошніченко Сергій Олександрович у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, не заперечував проти заочного розгляду справи та ухвалення рішення за наявності обставин, визначених у статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, про що направив на адресу суду відповідну заву, зареєстровану за вхідним № 8132/24-вх. від 18 листопада 2024 року.

Уповноважений представник ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ у судове засідання, призначене на 18 листопада 2024 року, не з`явився, хоча про дату, час і місце цього засідання повідомлялись належним чином відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Скориставшись правом, передбаченим частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України 12 листопада 2024 року представник ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ - Остапчук Ганна Миколаївна, яка діє на підставі довіреності у порядку передоручення від 18 березня 2024 року, на адресу суду з використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи надіслала клопотання, що було зареєстровано за вхідним № 8028/24-вх, відповідно до якого просила судове засідання, призначене на 18 листопада 2024 року, провести за відсутності їх представника, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач, ОСОБА_1 , є громадянкою Республіки Білорусь, та за інформацією Державної міграційної служби України зареєстрованого місця проживання на території України не має, постійне місце проживання має за адресою: АДРЕСА_1 .

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до вимог статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд здійснює правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи .

Приписами частини 2 статті 496 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що іноземні особи мають процесуальні права та обов`язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, крім випадків, передбачених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини 1 статті 498 Цивільного процесуального кодексу України, у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Разом із тим, згідно листа Міністерства юстиції України № 25814/12.1.1/32-22 від 21 березня 2022 року «Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану» з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами юстиції Російської Федерації та Республіки Білорусь на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права, крім випадків передачі судам чи громадянам України документів, одержаних за результатами виконання запитів, доручень і клопотань.

01 грудня 2022 року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року». 22 грудня 2022 року вказаний Закон опубліковано у газеті «Голос України» та 23 грудня 2022 року він набрав чинності.

Закон передбачає: зупинення дії Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року (далі - Мінська конвенція та Протокол), вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР, у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь (стаття 1); вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у місті Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, та Протоколу до неї, вчиненого від імені України у місті Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98-ВР (стаття 2).

Щодо зупинення дії Мінської конвенції та Протоколу відповідно до статті 72 Віденської конвенції про право міжнародних договорів якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, зупинення дії договору відповідно до його положень або відповідно до цієї Конвенції звільняє учасників, у взаємовідносинах яких зупиняється дія договору, від зобов`язання виконувати договір у своїх взаємовідносинах протягом періоду зупинення.

Стаття 25 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-ІV «Про міжнародні договори України» містить аналогічну норму, відповідно до якої зупинення дії міжнародного договору України за умов, якщо договір не передбачає іншого, чи за відсутності іншої домовленості з іншими його сторонами, звільняє Україну від зобов`язання виконувати його протягом періоду зупинення дії договору з тими його сторонами, з якими зупинено дію договору, і не впливає стосовно іншого на встановлені договором правові відносини України з іншими його сторонами. У період зупинення дії міжнародного договору Україна утримується від дій, які могли б перешкодити поновленню дії договору.

Станом на дату ухвалення рішення Україна та Республіка Білорусь є країнами учасниками Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року (далі - Конвенція).

Статтею 1 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується у цивільних та комерційних справах щодо всіх випадків, коли існує потреба в передачі судових та позасудових документів для вручення за кордоном.

Статтею 3 Конвенції передбачено, що орган влади чи судовий працівник, компетентний відповідно до права запитуючої Держави, направляють Центральному Органу запитуваної Держави прохання згідно з формуляром, що додається до цієї Конвенції, без потреби легалізації або виконання інших аналогічних формальностей. До прохання додається документ, що підлягає врученню, або його копія. Прохання і документ надаються в двох примірниках.

Відповідно до пункту 1.1. «Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень», затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України від 27 червня 2008 року № 1092/5/54 (далі - Інструкція), ця Інструкція визначає порядок опрацювання доручень про вручення документів, отримання доказів, вчинення інших процесуальних дій, а також клопотань про визнання і виконання судових рішень на виконання чинних міжнародних договорів України з питань надання правової допомоги в цивільних справах.

Пунктом 6.1 наведеної Інструкції передбачено, що у разі, якщо правова допомога запитується або надається на підставі Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року, застосовуються відповідні положення цієї Інструкції з урахуванням викладеного в пунктах 6.2 - 6.14 цієї Інструкції.

Відповідно до пункту 6.7 Інструкції суд чи інший компетентний орган України надсилає доручення на підставі Конвенції про вручення до Центрального органу іноземної держави, визначеного запитуваною державою відповідно до статті 2 цієї Конвенції, напряму.

Разом з тим, 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України № 64/2022 введено в Україні воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та діє на теперішній час.

За зверненням Міністерства юстиції України та Міністерства закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресією Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Разом з тим, відповідно до повідомлення, розміщеного 25 лютого 2022 року на офіційному вебсайті АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРПОШТА», у зв`язку з агресією з боку Російської Федерації та введенням воєнного стану, АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРПОШТА» припинило поштове співробітництво з Поштою Росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

Отже, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором та Республікою Білорусь унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Крім того, Держава Україна зупинила у відносинах з Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, а тому направляти позовну заяву та додані до неї документи до посольства та інших компетентних органів цієї країни не можливо.

З огляду вищезазначене, з метою забезпечення права відповідача на участь у судових засіданнях, суд здійснював повідомлення відповідача - ОСОБА_1 про дату, час і місце розгляду справи шляхом розміщення оголошень на офіційному вебсайті Судової влади України.

ОСОБА_1 у судові засідання не з`являлась, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином відповідно до приписів Цивільного процесуального кодексу України, у тому числі згідно приписів частини 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України шляхом розміщення судового оголошення на офіційному вебсайті судової влади України.

Про причини своєї неявки ОСОБА_1 суд не повідомила, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд за її відсутності, а також відзив на позовну заяву, у відповідності до статті 178 Цивільного процесуального кодексу України, не направляла.

Уповноважений представник ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ» у судове засідання, призначене на 18 листопада 2024 року, теж не з`явився, хоча про дату, час і місце цього засідання повідомлялись належним чином відповідно до приписів статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення, виплату грошового переказу № 0690262772507, відповідно до якого судову повістку про виклик у судове засідання на 18 листопада 2024 року уповноважений представник третьої особи отримав 23 жовтня 2024 року. Про причини своєї неявки суд не повідомили, заяви про відкладення розгляду справи або про її розгляд за їх відсутності не надали, письмові пояснення на адресу суду у відповідності до статті 181 Цивільного процесуального кодексу України не надсилали.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до пунктів 2 та 7 частини 2 статті 43 Цивільного процесуального кодексу України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Частиною 3 статті 131 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що у разі неповідомлення суду про причини неявки вважається, що учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання без поважних причин.

Положеннями частини 1 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В даному випадку відповідач вважається такою, що належним чином повідомлена про дату судового розгляду справи.

Окрім цього, частиною 11 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що з опублікуванням оголошення про виклик особа вважається повідомленою про дату, час і місце розгляду справи.

У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення) (частина 4 статті 223 Цивільного процесуального кодексу України).

Крім того, відповідно до частини 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у зв`язку із неявкою в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, зі згоди позивача по справі, суд вирішив за можливе розглянути справу на підставі наявних в ній доказів та ухвалити заочне рішення.

Верховний Суд України, узагальнюючи судову практику, також вказав, що інститут заочного провадження відповідає положенням та спрямований на реалізацію Рекомендації № R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на вдосконалення судової системи. Для досягнення цієї мети необхідно забезпечити доступ сторін до спрощених і більш оперативних форм судочинства та захистити їх від зловживань та затримок, зокрема, надавши суду повноваження здійснювати судочинства більш ефективно.

В даному випадку суд також бере до уваги позицію, викладену Верховним Судом у постановах від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18 та від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц, в яких зазначено, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

За таких обставин, приймаючи до уваги те, що відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, будучи завчасно належним чином повідомленими про день, час та місце розгляду справи, повторно, без зазначення причин свого неприбуття, не з`явились у судове засідання, враховуючи те, що підстав для визнання їх явки обов`язковою для надання особистих пояснень не має, суд вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності, а також відсутності уповноваженого представника ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, яка звернулась на адресу суду з відповідним клопотанням, поданим у порядку, передбаченому частиною 3 статті 211 Цивільного процесуального кодексу України.

Вислухавши пояснення та доводи прокурора, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши всі обставини справи в межах заявлених вимог, перевіривши їх доказами, які були безпосередньо досліджені у судовому засіданні, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують правовідносини, що виникли, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Згідно з частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень статті 5 Цивільного процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Зміст цього права полягає в тому, що кожен має право звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов`язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист (пункт 2 рішення Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року по справі № 9-зп).

При цьому, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (частина 1 статті 13 Цивільного процесуального кодексу України).

Частиною 1 статті 77 вказаного нормативно-правового документа передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Положення частини 2 статті 129 Конституції України визначають основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні приписи передбачені частиною 3 статті 12 та частиною 1 статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього кодексу.

Частиною 2 статті 77 та частиною 1 статті 82 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Крім того, відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положеннями частин 1, 3 та 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтовано прокурором у суді. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.

Тлумачення частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє зробити висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Таким органом відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідно до частини 2 статті 142 Конституції України, статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

У частинах 4 та 5 статті 56 Цивільного процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Звертаючись до суду з позовом, прокурор в обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що звернення прокурора до суду в цих спірних правовідносинах спрямоване саме на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання - недопущення володіння громадянкою Республіки Білорусь земельною ділянкою сільськогосподарського призначення на території України без належних на те правових підстав. У даному випадку порушені економічні інтереси держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, яким самостійно позов про припинення ОСОБА_1 права власності на земельні ділянки не заявлено, що свідчить про бездіяльність керівництва, внаслідок якої порушуються інтереси держави у земельній сфері, тому до суду звертаються органи прокуратури.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17 (провадження № К/9901/2564/17).

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 , будучи громадянкою Республіки Білорусь, маючи достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, не дотрималась передбаченої законодавством процедури та не відчужила набуте нею право власності на земельну ділянку протягом одного року, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Отже, органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах є ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

При цьому ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ дотепер не звернулося до суду з позовом про припинення права власності на спірну земельну ділянку шляхом конфіскації, що свідчить про його бездіяльність та не здійснення захисту інтересів держави.

Це свідчить про свідоме нездійснення ГОЛОВНИМ УПРАВЛІННЯМ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, яке має на це відповідні повноваження, захисту порушених інтересів держави.

Тому прокурор звертається до суду з цим позовом в інтересах держави.

Крім того, прокурором на виконання частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» 04 січня 2024 року за вихідним № 59-75вих-24 було повідомлено ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯМ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, тобто орган, який повинен представляє інтереси держави у даних правовідносинах, про те, що прокуратурою готується позовна заява до суду. Уповноважений представник ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ позов підтримала, що свідчить про згоду на таке представництво.

Таким чином, прокурором наведено достатньо підстав для представництва держави в суді.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства, якими, зокрема є: справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового інтересу.

Способом захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, може бути припинення правовідношення.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права або інтереси позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав чи інтересів позивач звернувся до суду.

В даному випадку, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини щодо припинення права власності на земельну ділянку, які врегульовані нормами Конституції України та Земельного кодексу України.

Так, у ході розгляду справи в межах заявлених вимог та зазначених і доведених обставин, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, що мають значення для вирішення справи за суттю.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 14 квітня 2011 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 510, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі заповіту, посвідченого Старовірівською сільською радою Нововодолазького району Харківської області 04 листопада 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 667, отримала у спадщину від чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , земельні ділянки, площею 5.2101 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 6324285500:08:000:0379, площею 0.8150 гектарів в межах згідно з планом, кадастровий номер 6324285500:08:000:0435, які розташовані на території Старовірівської сільської ради, КСП ім. Чапаєва, Нововодолазького району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на підставі державного акту ХР № 114542, виданого Нововодолазькою райдержадміністрацією Харківської області 19 листопада 2004 року на підставі розпорядження Нововодолазької райдержадміністрації Харківської області від 23 липня 2004 року за № 249 на ім`я померлого ОСОБА_2 .

08 липня 2017 року за реєстровим № 887 державний нотаріус Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвська Т. М. видала ОСОБА_1 дублікат свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 14 квітня 2011 року державним нотаріусом Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвською Т. М. та зареєстрованого в реєстрі за № 510.

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 360851710, сформованої 04 січня 2024 року о 11 годині 00 хвилин вбачається, що 11 липня 2017 року державний нотаріус Нововодолазької державної нотаріальної контори Харківської області Змієвська Т. М. внесла рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 36081840 від 11 липня 2017 року, де на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину № 877 від 08 липня 2017 року, виданого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою Харківської області, зареєструвала за ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , іноземець, права власності з розміром часток 1/1 на земельну ділянку, з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5.2101 га, у тому числі рілля 5.2101 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, адреса: Харківська область, Нововодолазький район, Старовірівська сільська рада (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1297278263242, номер відомостей про речове право 21328029).

Аналогічні відомості містяться у Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 395467981, сформованої 18 вересня 2024 року о 14 годині 56 хвилин.

Як убачається з матеріалів справи земельна ділянка, площею 5.2101 гектар, з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, перебуває в оренді ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», дата закінчення дії договору 04 січня 2037 року, що підтверджено договором оренди землі, укладеним 04 січня 2007 року між ОСОБА_2 , зареєстрованим у Нововодолазькому районному відділі Харківської регіональної філії Держаного підприємства «Центр державного земельного кадастру» при Держкомземі України, про що у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис від 13 березня 2009 року за № 040970000114, та додатковою угодою про внесення змін до договору оренди землі б/н від 04 січня 2007 року, укладеної 04 січня 2013 року між ОСОБА_1 та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ» у зв`язку зі смертю сторони договору ОСОБА_2 .

Зазначене право оренди, як убачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 360851710, сформованої 04 січня 2024 року о 11 годині 00 хвилин та № № 395467981, сформованої 18 вересня 2024 року о 14 годині 56 хвилин, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17 грудня 2021 року (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 62513901 від 23 грудня 2021 року), номер запису про інше речове право 46171699.

З довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості № 201-20240104-0007143833 від 04 січня 2024 року (Додаток 2 до Порядку ведення єдиної бази даних звітів про оцінку) встановлено, що вартість земельної ділянки (ФОМЮЕЯ380613), розташованої за адресою: Харківська область, Нововодолазький район, Старовірівка, площею 52101 м?, з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення: 01.01 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, складає 121784 гривні 16 копійок.

Як убачається з копії паспорту громадянина Республіки Беларусь НОМЕР_2 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , є громадянкою Республіки Білорусь, місце народження: Республіка Білорусь Брестська область Пінський район село Тобулки, має зареєстроване місце проживання з 26 липня 1998 року за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до повідомлення Департаменту з питань громадянства, паспортизації та реєстрації Державної міграційної служби № 6.5-13329/6-23 від 10 жовтня 2023 року встановлено, що за наявними обліками Державної міграційної служби та інформацією територіальних органів Державної міграційної служби України (крім ГУДМС України в АР Крим, УДМС України і місті Севастополь та окремих територіальних підрозділів ГУДМС України в Донецькій області та УДМС України в Луганській області, які тимчасово не здійснюють свої повноваження, і територіальних підрозділів ДМС, які знаходяться на територіях, де ведуться активні бойові дії), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не значиться.

Згідно з Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-6300484702023 від 21 серпня 2023 року, сформованого на заяву (запит) Головного Управління Держгеокадастру у Харківській області встановлено наступну інформацію: земельна ділянка площею 5.2101 га, кадастровий номер 6324285500:08:000:0379, сільськогосподарського призначення, цільове призначення: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, форма власності: приватна, нормативна грошова оцінка складає 179353 гривні 40 копійок, дата проведення нормативної грошової оцінки 17 серпня 2023 року, 26 вересня 2016 року Відділом Держгеокадастру у Нововодолазькому районі Харківської області здійснено державну реєстрацію земельної ділянки.

Відповідно до відомостей про право власності/право постійного користування згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно вбачається, що земельна ділянка, площею 5.2101 га, яка на підставі дублікату свідоцтва про право на спадщину, виданого Нововодолазькою державною нотаріальною конторою 08 липня 2017 року, зареєстрованого у реєстрі за № 887, що належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , перебуває у оренді ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», дата реєстрації 04 січня 2007 року.

Крім того, згідно вищевказаних відомостей вбачається, що 30 липня 2022 року здійснено державну реєстрацію обтяжень земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379 на підставі ухвали Красноградського районного суду Харківської області, виникнення обтяження 20 липня 2022 року № 626/1154/23.

Так, ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області від 20 липня 2022 року в рамках кримінального провадження № 12022221090000446 було накладено арешт на урожай озимої пшениці або інших сільськогосподарських культур та земельні ділянки які перебувають в користуванні ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ».

Вироком Красноградського районного суду Харківської області від 12 червня 2023 року в рамках кримінального провадження № 12022221090000446, було скасовано арешт на земельні ділянки, в тому числі на земельну ділянку кадастровий номер 6324285500:08:000:0379, що були накладені ухвалою слідчого судді Красноградського районного суду Харківської області 20 липня 2022 року.

Під час вирішення спірних правовідносин суд враховує, що відповідно до частини 1 статті 38 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІV «Про міжнародне приватне право» право власності та інші речові права на нерухоме та рухоме майно визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться, якщо інше не передбачено законом. Належність майна до нерухомих або рухомих речей, а також інша класифікація майна визначаються правом держави, у якій це майно знаходиться.

Виникнення та припинення права власності та інших речових прав визначається правом держави, у якій відповідне майно перебувало в момент, коли мала місце дія або інша обставина, яка стала підставою для виникнення або припинення права власності та інших речових прав, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України (частина 1 статті 39 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-ІV «Про міжнародне приватне право»).

Таким чином, враховуючи, що земельна ділянка, яка є предметом спору, знаходяться на території України, на правовідносини, що виникли поширюється дія законодавства України.

Частинами 1, 2 та 4 статті 13 й частиною 2 статті 14 Конституції України гарантовано, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності які рівні перед законом. Право власності на землю гарантується, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статтей 41 та 64 Конституції України кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю. Право власності на землю належить до основних конституційних прав та свобод, що не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, й власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він має вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частина 1 статті 316, стаття 328, частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 2 та 4 статті 373 Цивільного кодексу України право власності на землю гарантується Конституцією України, набувається і здійснюється відповідно до закону й власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Правовий статус та порядок використання, зокрема, земель сільськогосподарського призначення визначено Земельним кодексом України.

Приписами статті 1 Земельного України унормовано, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) (частини 1 та 2 статті 22 Земельного кодексу України).

У частині 5 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення здійснюється з урахуванням вимог цього Кодексу.

Суб`єктами права приватної власності на землю згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України визначено громадян України та юридичних осіб. Проте з урахуванням змісту частини 2 статті 81 та інших норм Земельного кодексу України суб`єктами права приватної власності на землю визнаються також іноземні громадяни та особи без громадянства.

Так, за приписами частин 2 - 3 статті 81 Земельного кодексу України іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності. Іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки відповідно до частини другої цієї статті у разі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності; в) прийняття спадщини.

Імперативними приписами частини 4 статті 81 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Підстави припинення права власності на земельну ділянку наведені у статті 140 Земельного кодексу України, яка у підпункті «е» передбачає, що однією із підстав припинення права власності на земельну ділянку є невідчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.

Положеннями частин 1 та 2 статті 145 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час набуття права власності відповідачкою на земельну ділянку сільськогосподарського призначення) визначалось, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка зв цим Кодексом не може перебувати в її власності, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У випадку, коли земельна ділянка цією особою протягом встановленого строку не відчужена, така ділянка підлягає примусовому відчуженню за рішенням суду.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року № 5-р(І)/2019 за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Отже, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Законом України від 31 березня 2020 року № 552-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо умов обігу земель сільськогосподарського призначення», що вступив у дію з 31 липня 2021 року, статтю 145 Земельного кодексу України викладено в новій, чинній редакції, частини 1, 2 та 4 якої передбачають, що якщо до особи переходить право власності на земельну ділянку, яка за цим Кодексом не може набуватися нею у власність, ця ділянка підлягає відчуженню її власником протягом року з моменту переходу такого права. У разі якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов`язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду. Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель. Конфіскована земельна ділянка за рішенням суду підлягає продажу на земельних торгах. Ціна проданої на земельних торгах земельної ділянки, за вирахуванням витрат, пов`язаних з її продажем, виплачується її колишньому власнику.

У частині 1 статті 348 Цивільного кодексу України регламентовано, що якщо з підстав, що не були заборонені законом, особа набула право власності на майно, яке за законом, який був прийнятий пізніше, не може їй належати, це майно має бути відчужене власником протягом строку, встановленого законом. Якщо майно не відчужене власником у встановлені законом строки, це майно з урахуванням його характеру і призначення за рішенням суду на підставі заяви відповідного органу державної влади підлягає примусовому продажу. У разі примусового продажу майна його колишньому власникові передається сума виторгу з вирахуванням витрат, пов`язаних з відчуженням майна. Якщо майно не було продане, воно за рішенням суду передається у власність держави. У цьому разі колишньому власникові майна виплачується сума, визначена за рішенням суду.

Окрім іншого, суд бере до уваги, шо право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України) відповідно до вимог, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

В свою чергу, відповідно до частини 3 статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення та на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Згідно з частиною 1 статті 126 Земельного кодексу України, в редакції, яка діяла до 01 січня 2013 року, документом, що посвідчує право власності на земельну ділянку, є державний акт на право власності.

Таким чином, право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, ОСОБА_1 , яка є громадянкою Республіки Білорусь, набула та зареєструвала у встановленому законом порядку 11 липня 2017 року (номер відомостей про речове право 21328029, індексний номер рішення про державну реєстрацію 36081840 від 11 липня 2017 року) та враховуючи положення статтей 81 та 145 Земельного кодексу України протягом року повинна була здійснити її відчуження, чого зроблено набуло. Навпаки вказана земельна ділянка була передана у користування за договором оренди ТОВАРИСТВУ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ».

У свою чергу, ОСОБА_1 не дотримано передбаченої земельним законодавством процедури щодо відчуження набутої нею земельної ділянки з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5.2101 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старовірівської сільської територіальної громади Красноградського району Харківської області, у зв`язку з чим така земельна ділянки підлягає конфіскації за рішенням суду.

Згідно приписів частин 1 та 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути припинення правовідношення.

Позов про конфіскацію земельної ділянки подається до суду органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, що передбачено частиною 4 статті 145 Земельного кодексу України.

Таким органом згідно чинного законодавства є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальні органи.

У відповідності до пункту «в» частини 1 статті 143 Земельного кодексу України примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки.

Чинним законодавством передбачено порядок відшкодування колишньому власнику земельної ділянки її вартості, внаслідок конфіскації та відчуження її уповноваженим органом. Проте, в даному випадку наявна «справедлива рівновага» між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника оспорюваної земельної ділянки, оскільки відповідачка мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак до цього часу земельну ділянку не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства України та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Вказане узгоджується і з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 січня 2018 року у справі № 513/444/15-ц (провадження № 61-1390св17).

Таким чином, обраний КРАСНОГРАДСЬКОЮ ОКРУЖНОЮ ПРОКУРАТУРОЮ спосіб захисту порушених інтересів держави, а саме: припинення права власності громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5.2101 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старовірівської сільської територіальної громади Красноградського району Харківської області, шляхом їх конфіскації на користь держави в повній мірі відповідає вимогам законодавства.

Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположний свобод, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий і навпаки встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Слід зазначити, що право держави примусово припиняти право власності земельної ділянки, яка мала бути відчужена її власником, передбачене у чинному законодавстві України. Відповідні приписи, які регламентують цю процедуру, наведені у судовому рішенні.

З огляду на характер спірних правовідносин, встановлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави у право відповідача на мирне володіння майном, так і порушення принципу пропорційності, котрі сформовані у сталій практиці Європейського суду з прав людини.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположний свобод (далі - Конвенція) закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), від 16 лютого 2017 року у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

У даному випадку наявна справедлива рівновага між державним (суспільним) інтересом та приватним інтересом власника спірної земельної ділянки, оскільки, як вже зазначалось вище, відповідачка мала достатньо часу та засобів для реалізації свого права та виконання свого обов`язку, однак у встановлений законом строк земельну ділянку не відчужила, що порушує вимоги земельного законодавства та потребує невідкладного втручання уповноваженого органу.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги, що ОСОБА_1 , будучи громадянкою Республіки Білорусь, упродовж встановленого законодавством України річного строку, після набуття права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5,2101 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, яка не може перебувати у власності іноземців, не виконала свого обов`язку щодо її відчуження, враховуючи триваючий характер порушення ОСОБА_1 вимог земельного законодавства України, спірна земельна ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду, а позов керівника КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитра Нєстєрова, в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації - задоволенню в повному обсязі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог керівника КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитра Нєстєрова, в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, суд відповідно до пункту 6 частини 1 статті 264 Цивільного процесуального кодексу України вважає за необхідне вирішити питання щодо розподілу між сторонами справи судових витрат.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (частини 1 та 2 статті 133 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до частини 1, підпункту 1 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою, ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України № 3460-IX від 09 листопада 2023 року «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з 1 січня 2024 року встановлений прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб в сумі 3028 гривень 00 копійок.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем при подачі позовної заяви до суду було сплачено судовий збір на загальну суму 3028 гривень 00 копійок, що підтверджено платіжною інструкцією № 37 (внутрішній номер 323081109) від 15 січня 2024 року.

Частиною 1 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача (пункт 1 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України).

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позовні вимоги керівника КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитра Нєстєрова, в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, підлягають задоволенню в повному обсязі, суд доходить висновку щодо необхідності стягнення з ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028 гривень 00 копійок.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1 - 5, 7, 10 - 13, 76 - 81, 83, 128 - 131, 133, 137, 141, частиною 1 статті 142, статтями 206, 211, 214, частиною 1 статті 223, статтею 235, пунктом 2 частини 1 та частиною 3 статті 258, статтями 259, 263 - 265, 267, 268, частинами 5 та 11 статті 272, частинами 1 і 2 статті 273, частиною 1 статті 352, статтями 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги керівника КРАСНОГРАДСЬКОЇ ОКРУЖНОЇ ПРОКУРАТУРИ Дмитра Нєстєрова, в інтересах держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ до ОСОБА_1 , із залученням до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», про припинення права власності на земельну ділянку, шляхом її конфіскації - задовольнити.

Припинити громадянці Республіки Білорусь - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 6324285500:08:000:0379, площею 5,2101 га., з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, землі сільськогосподарського призначення, яка розташована на території Старовірівської сільської територіальної громади Красноградського району Харківської області, право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 липня 2017 року (номер відомостей про речове право 21328029, індексний номер рішення про державну реєстрацію 36081840 від 11 липня 2017 року), шляхом її конфіскації на користь держави в особі ГОЛОВНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , на користь ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТНОЇ ПРОКУРАТУРИ витрати по сплаті судового збору у розмірі 3028 (три тисячі двадцять вісім) гривень 00 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду безпосередньо, або шляхом використання підсистеми «Електронний суд» Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості щодо учасників справи, які не оголошуються при проголошенні рішення:

Позивач: КРАСНОГРАДСЬКА ОКРУЖНА ПРОКУРАТУРА, адреса місцезнаходження: вулиця Історична, будинок № 73-А, місто Берестин, Берестинський район, Харківська область.

Позивач: ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖГЕОКАДАСТРУ У ХАРКІВСЬКІЙ ОБЛАСТІ, адреса місцезнаходження: вулиця Космічна, будинок № 21, поверх 8-9, місто Харків, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 39792822.

Відповідач: ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «АГРОЛАТІНВЕСТ», адреса місцезнаходження: вулиця Шкільна, будинок № 4, село Станичне, Берестинський район, Харківська область, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 34270184.

Повний текст рішення складений та підписаний 28 листопада 2024 року.

Суддя: Т. М. Трояновська