Рішення

від 16.12.2024 по справі 369/13043/23

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/13043/23

Провадження № 2/369/1927/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

16.12.2024 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Пінкевич Н. С.

за участю секретаря Осіпова В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 11 вересня 2018 року між нею, як покупцем, та ОСОБА_2 , укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири. Умовами договору у строк до 31 серпня 2019 року продавець зобов`язався передати у власність покупця, з укладенням договору купівлі-продажу, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв. м в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 та підключеному до центральних комунікацій (водопостачання та водовідведення, газопостачання та електроенергія), у порядку та на умовах, передбачених відповідно цим та основним договором. Подавець зобов`язується збудувати на вищевказаній земельній ділянці багатоквартирний будинок до 31 серпня 2019 року.

31 серпня 2019 року між ними укладено договір про внесення змін та доповнень, за яким попередній договір мав бути укладений до 31 серпня 2020 року.

Вказує, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, та в строк до 31 серпня 2020року основний договір із нею не уклав. Натомість вона свої зобов`язання за укладеним договором виконав повністю, передавши продавцю передоплату у вигляді авансу в сумі 376 356 грн. Оскільки відповідач їй грошові кошти не повернув, тому на підставі ст. 525 ЦК України має повернути сплачені нею грошові кошти з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, починаючи з 01 вересня 2020 року. З огляду на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за укладеним попереднім договором купівлі-продажу, не повернення позивачу коштів в добровільному порядку, вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.

Просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 376 356 грн - сума основного боргу; інфляційні витрати в розмірі 192 412,20 грн. і 3% річних в розмірі 33 212,13 грн., починаючи з 01 вересня 2020 року по 10 серпня 2023 року; судові витрати по сплаті судового збору в сумі 6 019,81 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 серпня 2023 року відкрито провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 грудня 2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового засідання.

У судове засідання позивач не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлена належним чином. Від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутність, позов підтримала, просила задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Причини неявки суду не повідомив, відзив на позов суду не подав. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило. Ухвалу про відкриття, позовну заяву з додатками направлено на адресу, зазначену в попередньому договорі, конверти повертались. Додатково виклик відповідача здійснювався через розміщення оголошення на сайті суду. Письмовий відзив до суду не надходив, причини неможливості його подати або заявити інші клопотання суду не повідомили.

Відповідно до положень частини першої статті 280 Цивільного процесуального кодексу України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи наявність в справі достатніх матеріалів про права та обов`язки сторін та те, що позивачка проти заочного розгляду справи не заперечувала, суд, на підставі частини першої статті 280 та відповідно до частини першої статті 281 ЦПК України, постановив ухвалу про заочний розгляд справи.

У судове засідання сторони не з`явились.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.202 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними (ста. 628 ЦК України).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ст. ст. 655, 657 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

При розгляді справи судом встановлено, що 11 вересня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , як покупцем, укладено попередній договір про укладення договору купівлі-продажу квартири, за умовами якого у строк до 31 серпня 2019 року продавець зобов`язавсь передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7кв. м, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 в порядку та на умовах визначених основним договором.

Відповідно до п. 3 зазначеного, договору сторони домовились про те, що продавець зобов`язується збудувати на земельній ділянці, площею, 0,1038 га, кадастровий номер 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 житловий будинок до 30 серпня 2019 року, в якому буде розташована квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв. м, і буде передана покупцю по основному договору.

30 серпня 2019 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_2 , та ОСОБА_5 , як покупцем, укладено договір про внесення змін до попереднього договору про укладення договору купівлі-продажу квартири, за умовами якого у строк до 31 серпня 2021 року продавець зобов`язалась передати у власність покупця з укладенням договору купівлі-продажу (основний договір), а покупець зобов`язався прийняти і оплатити квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 44,7 кв. м, в багатоквартирному житловому будинку, збудованому на земельній ділянці площею 0,1038 га, кадастровий номер якої 3222486200:03:006:0030, що знаходиться в АДРЕСА_2 в порядку та на умовах визначених основним договором.

Крім того, сторони домовились про те, що основний договір купівлі-продажу має бути нотаріально посвідчений не пізніше 31 серпня 2021 року.

З матеріалів справи встановлено, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором не виконав, будинок не збудував, не ввів його в експлуатацію, у строк до 31 серпня 2021 року основний договір із ОСОБА_1 укладено не було, та доказів зворотному з боку відповідача суду надано не було.

Також встановлено, що ОСОБА_1 зобов`язання за укладеним попереднім договором виконала та передала ОСОБА_2 всю суму, передбачену попереднім договором, яка складає 376 356 грн, що підтверджується умовами укладеного між сторонами договору від 11 вересня 2018 року.

Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог, суд приймає до уваги те, що відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з частиною другою статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Статтею 615 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання не звільнює винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Приписами частини першої статті 570 ЦК України встановлено, що завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання.

Частиною другою статті 570 ЦК України передбачено, що якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2018 року по справі № 592/9068/17 зазначено про те, що суди попередніх інстанцій, встановивши, що основний договір в обумовлений сторонами строк укладено не було, а чинним законодавством не передбачено залишення авансу або його основної частини у сторони попереднього договору у випадку не укладення основного договору і така умова попереднього договору суперечить вимогам чинного законодавства, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для повернення забезпечувального платежу.

Вказаний висновок узгоджується також із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 25 вересня 2012 року у справі № 6-82цс13.

У ході розгляду справи було встановлено, та не спростовано стороною відповідача те, що позивачем сплаченою ним сумою було забезпечено укладеного між сторонами зобов`язання про купівлю-продаж нерухомого майна, сторонами дотримана нотаріальна форма укладання договору, та відповідач ухилився від виконання своїх зобов`язань.

Згідно із вимогами статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своє вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Аналіз положень статті 614 ЦК України дає підстави для висновку про те, що, встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов`язання, ЦК України покладає обов`язок довести відсутність своєю вини саме на цю особу.

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання, а тому саме відповідач повинен був довести суду причини не укладання ним із позивачем основного договору купівлі-продажу квартири, що стороною відповідача у встановленому законом порядку зроблено не було. Оскільки доказів протилежного відповідач суду не надав, тому суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та з відповідача слід стягнути сплачені грошові кошти в розмірі 376 356 грн.

Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений зговором або законом.

Відповідно до правової позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 20 листопада 2018 року у справі № 904/312/18, аналіз приписів частини 2 статті 625 ЦК України дає підстави для висновку про те, що відповідальність боржника за порушення виконання грошового зобов`язання у вигляді нарахування кредитором на суму грошового боргу індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми настає у разі невиконання або несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання перед кредитором.

Верховний Суд у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 922/175/18 вказав, що формулювання статті 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень статті 549 ЦК України і статті 230 Господарського кодексу України.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Ураховуючи те, що правовідносини, які склалися між сторонами є грошовими та містять зобов`язальний характер, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачки інфляційних витрат та 3 % річних з моменту прострочення зобов`язання (01 жовтня 2021 року) по день ухвалення судового рішення (08 листопада 2023 року). Період прострочення грошового зобов`язання 769 днів.

Розрахунок здійснюється за формулою:

ІІС = ( ІІ1 : 100 ) x ( ІІ2 : 100 ) x ( ІІ3 : 100 ) x ... ( ІІZ : 100 )

ІІ1 - індекс інфляції за перший місяць прострочення,

ІІZ - індекс інфляції за останній місяць прострочення.

У період з 01.09.2020 року по 30.06.2023 року індексація на суму 376 356,00 грн

[Сукупний індекс інфляції] = 100,50% ? 101,00% ? 101,30% ? 100,90% ? 101,30% ? 101,00% ? 101,70% ? 100,70% ? 101,30% ? 100,20% ? 100,10% ? 99,80% ? 101,20% ? 100,90% ? 100,80% ? 100,60% ? 101,30% ? 101,60% ? 104,50% ? 103,10% ? 102,70% ? 103,10% ? 100,70% ? 101,10% ? 101,90% ? 102,50% ? 100,70% ? 100,70% ? 100,80% ? 100,70% ? 101,50% ? 100,20% ? 100,50% ? 100,80% = 151,125% (за період Вересень 2020 - Червень 2023)

Інфляційне збільшення:

376 356,00 грн (сума боргу) ? 151,125% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 376 356,00 грн (сума боргу) = 192 412,20 грн

3% річних:

Період прострочення грошового зобов`язання:

з 01 вересня 2020 року до 10 серпня 2023 року

01.09.2020 - 31.12.2020122376 356,003,000%3 763,5601.01.2021 - 31.12.2021365376 356,003,000%11 290,6801.01.2022 - 31.12.2022365376 356,003,000%11 290,6801.01.2023 - 10.08.2023222376 356,003,000%6 867,21

Разом 1074 днів - 33 212,13 грн.

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 181 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з частинами першої, другої статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що відповідач свої зобов`язання за попереднім договором купівлі-продажу від 11 вересня 2018 року належним чином не виконав, основний договір купівлі-продажу квартири не було нотаріально посвідчено до 31 серпня 2021 року, та доказів протилежного матеріали справи не містять, а відтак наявні підстави для стягнення із відповідача на користь позивача грошових кошти: 192 412,20 грн інфляційні витрати, 33212,13 грн - 3% річних, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню у цій частині.

У порядку статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 6019,90 грн.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сума основного боргу - в сумі 376 356 грн (триста сімдесят шість тисяч триста п`ятдесят шість грн.), 192 412,20 грн. (сто девяносто дві тисячі чотириста дванадцять грн. 20 коп.) - інфляційні витрати, 33 212,13 грн. (тридцять три тисячі двісті дванадцять грн. 13 коп.) - три відсотки річних.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 6 019,90 грн (шість тисяч дев`ятнадцять грн. 90 коп.)

Реквізити сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 16 грудня 2024 року.

Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ