Постанова

від 12.12.2024 по справі 564/3580/24

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2024 року

м. Рівне

Справа № 564/3580/24

Провадження № 22-ц/4815/1262/24

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя: Боймиструк С.В.,

судді: Хилевич С.В., Шимків С.С.,

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Костопільський центр первинної медичної допомоги" Костопільської міської ради, третя особа Костопільська міська рада про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

20 вересня 2024 ОСОБА_1 звернулася до Костопільського районного суду Рівненської області із позовною заявою, в якій просить визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства "Костопільський центр первинної медичної допомоги" Костопільської міської ради по забезпеченню виконання вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1301 "Про затвердження Порядку забезпечення осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, інших окремих категорій населення медичними виробами та іншими засобами", яка полягає у незабезпеченні позивача виробами медичного призначення.

Просила зобов`язати відповідача забезпечувати її необхідними виробами медичного призначення відповідно до індивідуальної програми реабілітації інваліда №847 довічно, оскільки інвалідність встановлена безстроково.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у відкритті провадження відмовлено.

Суд виходив з того, що із заявлених вимог вбачається наявність спору позивача із суб`єктом владних повноважень, які здійснюють публічно-владні управлінські функції на виконання делегованих їм повноважень в галузі охорони здоров`я, зокрема комунальними закладами первинної медичної допомоги та вказаний спір виник у зв`язку із неналежним виконанням цією стороною зазначених функцій. Таким чином встановлено, що між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та який відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України підсудний окружному адміністративному суду.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм процесуального права, невмотивованість та необґрунтованість висновків суду.

Апелянт зазначає, що відповідач не є суб`єктом владних повноважень, не здійснює публічно-владні управлінські функції, а є звичайною юридичною особою (у розумінні господарського законодавства), комунальним закладом, тобто суб`єктом господарювання, поліклінікою.

Стверджує, що у правовідносинах не виник публічно-правовий спір, оскільки відповідач не реалізує владних управлінських функцій.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Сторони в судове засідання не з`явились.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, зазвичай майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин одна щодо іншої не є рівноправними, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншій стороні певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо. Ці функції суб`єкт владних повноважень повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір. Так, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник, зокрема між двома суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта, а останній відповідно зобов`язаний виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Наведене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постановах від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 та від 21 серпня 2019 року у справі № 362/5657/17.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад, а участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Відповідно до ст.ст. 283, 284 ЦК України, фізична особа має право на охорону її здоров`я та на надання їй медичної допомоги.

Стаття 3 Основ законодавства України про охорону здоров`я визначає медичну допомогу, як діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами;

За змістом позовних вимог позивач захищає своє право на отримання виробів медичного призначення, що є похідним від права на медичну допомогу, тобто особистого немайнового права. Крім того безоплатність такої медичної допомоги свідчить і про захист майнового інтересу позивача.

Тому, враховуючи суть права та інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що наявний спір між сторонами є приватноправовим.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про належність цього спору до юрисдикції адміністративних судів є помилковим.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення Європейського суду з прав людини у справах: "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року; "Беллет проти Франції" від 04 грудня 1995 року).

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Тобто, Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Оскільки судом першої інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, порушено норми процесуального права, постановлена ним ухвала підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 19, 379, 381-384 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Костопільського районного суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року скасувати.

Справу справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Костопільський центр первинної медичної допомоги" Костопільської міської ради, третя особа Костопільська міська рада про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2024 року.

Судді: Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.

Шимків С.С.