Рішення

від 12.12.2024 по справі 303/6161/24

МУКАЧІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №303/6161/24

2/303/1173/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року м.Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі головуючого-судді Куцкір Ю.Ю.

з участю секретаря судових засідань Славич М.В.

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Мукачево цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чинадіївської селищної ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_1 - Рега Є.Є. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чинадіївської селищної ради про позбавлення батьківських прав.

Позов мотивований тим, що позивач з відповідачем перебували у шлюбі, однак рішенням Мукачівського міськрайонного суду від 15.09.2017 року його було розірвано. Від даного шлюбу у сторін народилася дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після розірвання шлюбу залишилася проживати разом із позивачем.

У свою чергу, відповідач вже більше 10 років самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, з дитиною не спілкується, дозвілля не проводить, не цікавиться її життям. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем одноособово без участі та підтримки відповідача, а тому враховуючи вищезазначене, пре6дставник позивача вважає, що є всі підстави для позбавлення її батьківських прав щодо дитини ОСОБА_4 .

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13.08.2024 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі і надано відповадачу право подати відзив на позовну заяву.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_3 відзив на позовну заяву не подала.

Представник позивача ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, однак подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, а також просить суд позов задовольнити з підстав зазначених у ньому.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про причину неявки суд не повідомила.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Чинадіївської селищної ради - Туряниця М.П. в судове засідання не з`явилася, однак подала до суду заяву про розгляд справи без участі їхнього представника.

Вивчивши позовну заяву з доданими до неї матеріалами та аналізуючи в сукупності докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити виходячи з наступних підстав.

Частиною 1 ст.4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3, 4 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст.76, ч.1, 2 ст.77, ст.ст.79 і 80 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено та підтверджуються належними у справі доказами, що згідно Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 09.06.2009 року, батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є ОСОБА_1 і ОСОБА_3 (а.с. 10).

Заочним рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.09.2017 року позов ОСОБА_1 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини був задоволений, тобто розірвано шлюб між ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , а також передано дитину ОСОБА_5 для проживання батьку ОСОБА_1 (а.с. 14, 15-12).

Із Висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Чинадіївської селищної ради №02-21/1316 від 27.11.2024 року слідує, що останні вважають недоцільним позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дочки ОСОБА_5 (а.с. 80, 81).

Дані правовідносини регулюються Сімейним кодексом України.

Відповідно до ч.2 ст.150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; батьки зобов`язані поважати дитину; передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї; забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Також суд звертає увагу на ЗУ «Про охорону дитинства», який визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.

Так, зі ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» вбачається, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до ч.1 ст.12 даного Закону, виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У відповідності до ч.1 п.2 ст.164 СК України мати або батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Згідно із ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р. N 2402-III кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

У відповідності до п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначено, що «Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей».

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком/матір`ю обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько/матір ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він/вона систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Позивач та його представник на підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав, посилаються на те, що відповідач ОСОБА_3 жодного з покладених законом на неї, як матір обов`язків не виконує, не приймає участі у її вихованні, вже тривалий час не бачиться та не спілкується із дочкою, не цікавиться її станом здоров`я.

Разом з тим, як вбачається із Висновку Органу опіки та піклування виконавчого комітету Чинадіївської селищної ради, мати дитини, тобто відповідач ОСОБА_3 , хоча і проживає в Польщі, але навпаки піклується дитиною, цікавиться її здоров`ям, дбає про її фізичний, культурний, духовний розвиток, матеріально підтримує. Крім цього, на канікули дитина приїзджала до неї і всі фінансові витрати на поїздку оплачувала мати.

Таким чином, в судовому засіданні так і не було встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо, умисно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дитини, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п.2 ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Позивачем та його представником не доведено, що поведінка відповідача відносно її дочки є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

ВССУ у справі №211/559/16-ц від 01.11.2017 року зауважив, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини та допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків. В даній постанові суд касаційної інстанції підкреслив наступне, що при позбавленні батьківських прав суду слід не тільки встановити ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, а також чи попереджувався батько офіційно про необхідність змінити ставлення до дитини. Позиція Верховного Суду у даній справі базується, серед іншого, на рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України».

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно її дочки не забезпечуватиме інтересів самої дитини.

Позивач та його представник не довели та не надали суду доказів, в чому полягає захист інтересів дитини шляхом позбавлення її матір по відношенню до неї батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дитини.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.164, 165, 166 СК України та ст.ст. 4, 12, 13, 77, 81, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 280-282 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржено до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Чинадіївської селищної ради, код ЄДРПОУ 04350719, місце знаходження: с-ще Чинадійово, вул.Волошина, буд.41, Мукачівський район, Закарпатська область.

Повний текст рішення суду складено 12.12.2024 року.

Головуючий Ю.Ю. Куцкір