Рішення

від 16.12.2024 по справі 492/834/24

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/834/24

Провадження № 2 /492/593/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області в складі:

головуючої судді - Череватої В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Деде К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Арцизі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, що виступає як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, -

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Давиденко К.В.,

ВСТАНОВИВ:

19.06.2024 року до Арцизького районного суду Одеської області надійшла позовна заява представника позивача адвоката Давиденко К.В. в інтересах ОСОБА_1 , відповідно до якої представник позивача просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Шлюб між сторонами було розірвано на підставі заочного рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 травня 2017 року. З ОСОБА_2 стягуються аліменти на утримання дітей в розмірі 700 гривень на кожну дитину щомісячно в загальній сумі 2100 гривень, але не менше 50% прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку. Аліменти за виконавчим листом ОСОБА_2 не сплачує, та має заборгованість, не приділяє увагу дітям, не спілкується з ними, не цікавиться їх долею та навчанням, не бачив їх та навіть не телефонував їм. На думку представника позивача вищезазначені обставини свідчать про невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків, що стало підставою для звернення до суду.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Череватій В.І.

Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 03 липня 2024 року, прийнято до провадження та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, що виступає як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 20 серпня 2024 року, закрито підготовче провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, що виступає як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав, справу призначено до судового розгляду по суті. Клопотання представника позивачки адвоката Давиденко К.В. про витребування доказів задоволено та зобов`язано Виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, як органу опіки та піклування, надати висновок щодо доцільності (недоцільності) позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Представник позивача - адвокат Давиденко К.В., та позивач в судове засідання не з`явилися, надали заяву про слухання справи без їх участі та просили суд задовольнити позовні вимоги, проти заочного розгляду справи не заперечували.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Так, у відповідності до п. 4 ч. 8 ст. 128 ЦПК України, днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Відповідно до повернутого поштового повідомлення відповідач відсутній за зазначеною адресою, що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток.

Представник третьої особи - виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, що виступає як орган опіки та піклування в судове засідання не з`явився, надав заяву, в якій просив проводити судові засідання без їх участі, проти задоволення позову не заперечував.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з неявкою відповідача та не повідомленням ним про поважні причини такої неявки в судове засідання в порядку статті 223 ЦПК України, суд зі згоди позивача та її представника, вважає за можливе розглядати справу в заочному порядку та ухвалити заочне рішення, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням частини третьої статті 211 ЦПК України, судом, відповідно до частини другої статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд вважає, що вони виникли у зв`язку із особистими немайновими правами і обов`язками батьків та дітей, а тому регулюються Главою 13 СК України.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 06 жовтня 2012 року, який було розірвано заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 03 травня 2017 року.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відповідними копіями свідоцтв про народження дітей.

На підставі виконавчого листа, виданого Татарбунарським районним судом Одеської області від 12.07.2017 року, постановою державного виконавця Арцизького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Колтуклу С.С. від 30.08.2017 року відкрито виконавче провадження щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , в твердій грошовій сумі в розмірі 700,00 гривень, щомісячно, на кожну дитину в загальній сумі 2100,00 гривень, починаючи з 15.03.2017 року, до повноліття дітей.

Станом на 03.06.2024 року, ОСОБА_2 має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 283 994,62 грн., що підтверджується відповідним розрахунком заборгованості зі сплати аліментів.

Як вбачається з характеристик на дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , виданих Татарбунарським ліцеєм імені В.З. Тура Татарбунарської міської ради, діти за місцем навчання характеризуються добре, мати дітей ОСОБА_1 цікавиться навчанням дітей, відвідує батьківські збори, батько дітей батьківські збори не відвідував.

Позивач звертаючись до суду з позовом, посилався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов`язків, що виражається, зокрема, у тому, що ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх батьківських обов`язків, з дітьми не спілкується на протязі тривалого часу, розвитком та життям дітей не цікавиться, не відвідує їх, участі у вихованні та особистому житті не приймає, матеріально не підтримує, що на думку позивача, свідчить про умисне ухилення відповідача від виконання ним своїх обов`язків.

Дані правовідносини регулюються наступним нормами права.

Відповідно до статті 51 Конституції України, статті 5 Сімейного кодексу України, держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, забезпечує охорону прав матері та батька, створює умови для зміцнення сім`ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його сімейне життя, крім випадків, встановлених Конституцією України.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини.

Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини держава має забезпечити, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли за рішенням суду буде встановлено, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини.

Згідно ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

У відповідності до ст. 150 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на батьків покладається відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки зобов`язані виховувати дітей, піклуватися про їх здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її виховані, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Позбавлення батьківських прав є, з одного боку, засобом захисту прав дитини, а з другого - заходом впливу на батьків, які неналежним чином виконують свої батьківські обов`язки стосовно дитини. Позбавлення батьківських прав можливе виключно на підставі рішення суду.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (пункти 1-6) частини першої статті 164 СК України).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України, ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов`язками.

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 61-36905св18.

А також, згідно правової позиції Верховного суду, під час вирішення такої категорії спорів судам необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайній спосіб впливу та захисту прав дитини.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20).

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

У справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, тощо.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своїх дітей в матеріалах справи також відсутні.

Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов`язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою, а також, що створило загрозу життю дитини.

Відповідно до вимог частин 4 і 5 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів, зокрема, щодо позбавлення батьківських прав, обов`язковою є участь органу опіки і піклування. Орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї.

Орган опіки і піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, їхнього ставлення до дитини, а також на підставі інших документів, які стосуються справи та мають істотне значення.

Також судом встановлено, що органом опіки та піклування виконавчого комітету Татарбунарської міської ради надано висновок комісії про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який був затверджений рішенням виконавчого комітету Татарбунарської міської ради від 23.09.2024 року № 213. Даний висновок обґрунтований тим, що батько дітей не цікавився та не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, про стан їх здоров`я. Не забезпечує медичного догляду, не здійснює підготовку до дорослого життя та не проявляє інтересу до внутрішнього світу дітей. Батько дітей на засідання комісії не з`явився; всі питання щодо виховання вирішується матір`ю без участі та підтримки з боку ОСОБА_2 .

Суд, надаючи правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не погоджується із ним, зокрема з тим, що висновок є недостатньо ґрунтовним.

Висновок органу опіки та піклування жодним чином не мотивований, його зміст про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, суд вважає поверхневим, у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей та можливі причини такого ухилення.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю (батьком).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, і позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, суд вважає за доцільне відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, оскільки обставини, викладені в позові є не доведеними.

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Разом із тим суд вважає за необхідне зазначити, що у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі №724/743/15-ц сформульовано висновки про те, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Суд не бере до уваги висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно його неповнолітніх дітей, оскільки вказаний висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. 5 ст. 19 СК України) та вважає, що обставини, на яких ґрунтується висновок органу опіки і піклування виконавчого комітету Татарбунарської міської ради є недостатньо обґрунтованим та наданий тільки на доказах сторони позивача.

Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі N 466/9380/17 (провадження N 61-2175св20), згідно якої: суд правильно не погодився з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим і має рекомендаційний характер.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу і повинен застосовуватись у випадках свідомого та умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків, та з урахуванням того, що такий захід буде застосований в інтересах дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи батька, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер, який повинен містити відомості щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування батьком / матір`ю своїми обов`язками і були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення батьківських прав, що найкраще відповідатиме інтересам дітей.

До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15 квітня 2021 року у справі № 243/13191/19-ц (провадження № 61-2237св21).

Враховуючи викладене, суд, на підставі оцінених доказів, дійшов висновку про те, що підстави, передбачені статтею 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна. Під час розгляду справи не було достовірно доведено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не встановлено обставин, які є беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав, у зв`язку з чим, слід відмовити в задоволенні позову.

Матеріали справи також не містять відомостей про застосування до ОСОБА_2 заходів попередження та впливу про необхідність змінити ставлення до дітей.

Позивачем в ході розгляду справи не доведено, що поведінка відповідача відносно своїх дітей є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, не доведено та не надано суду достатніх доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом саме позбавлення батька батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

Беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення ним від виховання своїх дітей і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав, у матеріалах справи відсутні.

Надані позивачем відомості, які позитивно характеризують саму позивача, як одного з батьків, з яким наразі проживають діти, не стосується предмету доказування у вказаній справі, до якого повинні відноситися відомості, які б доводили факт свідомого ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків щодо неповнолітніх дітей.

Суд зауважує, що розгляд справи здійснюється не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Щодо тягаря доказування, суд звертає увагу на позицію, висловлену в постанові КЦС ВС від 29 травня 2020 року у справі № 739/2159/18, вона полягає в тому, що доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша - третя статті 89 ЦПК України).

Судом не встановлено, що відповідач є особою, яка свідомо злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно своїх неповнолітніх дітей.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2018 року у справі № 204/1199/16-ц (провадження № 61-170св17) зроблено висновок, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків факт стягнення з батька аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Посилання позивачки на існування заборгованості по аліментах не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення його батьківських прав.

Обставини ухилення відповідача від виконання ним батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, повинні бути підтверджені належними та допустимими доказами.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього наприклад: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дітей, відсутність інформації щодо місця знаходження дітей.

Суд критично поставився до викладених у позові пояснень позивача щодо умисного нехтування відповідачем своїми обов`язками щодо виховання синів, оскільки вони не знайшли свого документального підтвердження під час судового розгляду.

У справі відсутні жодні докази застосування до відповідача будь-яких заходів впливу з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Також, не надано жодного доказу щодо обставин, які негативно характеризують відповідача, зокрема, притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності, перебування на обліку у зв`язку із вживанням алкогольних або наркотичних засобів, ведення аморального способу життя та інше.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 643/7876/18 зазначено, що, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті споріднення з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Надані позивачкою в обґрунтування позовних вимог докази суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу, як позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх синів.

З наявних матеріалів справи неможливо встановити, у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення ОСОБА_2 по відношенню до неповнолітніх синів.

Враховуючи, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою та найкращим інтересам неповнолітніх дітей відповідатиме збереження зв`язку з батьком, суд вважає, що без з`ясування цих обставин неможливо зробити висновок про винну поведінку відповідача та доцільність позбавлення його батьківських прав відносно синів.

Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Європейський суд з прав людини в справі «Хант проти України» зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд враховує, що описані дії ОСОБА_2 свідчать про його нехтування своїми батьківськими обов`язками.

Враховуючи вищевикладене, суд визнає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання дітей і покласти на орган опіки та піклування виконавчого комітету Татарбунарської міської ради обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 своїх батьківських обов`язків стосовно його неповнолітніх дітей. У разі неналежного виконання батьківських обов`язків вживати заходи реагування відповідно до законодавства України з поданням належних та допустимих доказів.

Крім того, суд вважає за доцільне звернути увагу, що залишення поза увагою попередження про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків визнано у справі №149/2510/21 достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанова Верховного Суду від 23 листопада 2022 року).

При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьком обов`язків по вихованню, а також встановити, що батько ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки.

Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.

При розгляді даної справи судом не встановлено, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що він систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами.

Таким чином, як зазначалось, у справі відсутні докази застосування до відповідача заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування.

Умовою по ухиленню від обов`язків по вихованню дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, передбачена п. 2. ч. 1 ст. 164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідача відносно своєї дитини в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до положень ст. 81 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Стороною позивачки не доведено, що поведінка відповідача відносно його синів є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками.

Позивач не довела та не надала суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення їх батька по відношенню до них батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення відповідачем від виконання батьківських обов`язків відносно дітей.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин, що склались, застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити, однак, враховуючи протиправну поведінку відповідача щодо ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до синів, його слід попередити, що у разі продовження протиправної поведінки він буде позбавлений батьківських прав.

Докази, які були надані позивачем, а саме: характеристики та інформація зі школи на дітей, суд не вважає достатніми та переконливими для застосування до відповідача такої крайньої міри впливу як позбавлення батьківських прав відносно синів.

Також суд звертає увагу на особливості підготовки до ініціювання справи щодо позбавлення батьківських прав та зазначає, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаної категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанова КЦС ВС від 2 листопада 2020 року у справі № 522/2947/19).

Відповідно до положень ст. 81 ч. 1 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як зазначалось вище, позивачем не надані докази, які б підтверджували факт вжиття до відповідача заходів реагування та впливу з боку відповідних органів з приводу неналежного виконання ним батьківських обов`язків щодо синів, не надані докази того, що до звернення до суду з позовом відповідач попереджався відповідними органами про наслідки невиконання батьківських обов`язків, що до нього застосувались відповідні заходу впливу з метою зміни поведінки, тобто суду не надані докази того, що змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо та вжиті заходи юридичної відповідальності не дали позитивних змін, що давало б підстави для застосування до батька дітей такого крайнього заходу відповідальності, як позбавлення батьківських прав.

У статті 9 Конвенції ООН Про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дітей та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (параграф 100).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дітей їх коріння, позбавлення батька спорідненості з дітьми, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від від 26 січня 2022 року у справі N 203/3505/19 (провадження N 61-14351св21, від 08 квітня 2020 року у справі № 645/731/18, від 29 січня 2020 року у справі № 127/31288/18, від 29 січня 2020 року у справі № 643/5393/17, від 17 січня 2020 року у справі № 712/14772/17, від 25 листопада 2019 року у справі № 640/15049/17, від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц, від 24 квітня 2019 року у справі № 331/5427/17.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позбавлення батьківських прав відповідача відносно його синів не забезпечуватиме інтересів самих дітей.

Також, суд звертає увагу на постанову КЦС ВС від 20 березня 2024 року у справі № 204/2097/22, у ній зроблено висновок, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом. Суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька й матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є недоцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок синів з батьком, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батька у кращу сторону неможливо, і тільки за наявності вини в діях батька, а тому суд вважає за необхідне у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення відповідача батьківських прав відносно синів відмовити.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами умисного ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно його неповнолітніх дітей, а позбавлення батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не забезпечуватиме інтересів самих дітей.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 150, 164 - 166, 180 Сімейного кодексу України, Постановою № 3 Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав", ст. ст. 4, 18, 19, 48, 76 - 81, 95, 211, 223, 247, 258 - 259, 263, 265, 280 - 284, 288, 289, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, що виступає як орган опіки та піклування про позбавлення батьківських прав - відмовити повністю.

Попередити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про необхідність належного виконання батьківських обов`язків та зміни ставлення до виховання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Покласти на виконавчий комітет Татарбунарської міської ради, як орган опіки та піклування обов`язок контролю стосовно виконання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 своїх батьківських обов`язків стосовно неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У разі неналежного виконання батьківських обов`язків вживати заходи реагування відповідно до законодавства України з поданням належних та допустимих доказів.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заяви про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Черевата В.І.