Постанова

від 03.12.2024 по справі 354/595/15-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/595/15-ц

Провадження № 22-ц/4808/939/24

Головуючий у 1 інстанції Ваврійчук Т. Л.

Суддя-доповідач Максюта

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,

суддів: Баркова В.М., Фединяка В.Д.,

секретаря Петріва Д.Б.,

з участю представника відповідачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвоката Шургот О.В., прокурора Верешка М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом першого заступника прокурора Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до Поляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката Шургот Оксани Василівни на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Ваврійчук Т.Л. 01 травня 2024 року в м. Яремче Івано-Франківської області, повний текст якого виготовлено 13 травня 2024 року,

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог:

Перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України (надалі-Держлісагентство), ДП «Ворохтянське лісове господарство» у вересні 2015 року звернувся до суду із позовом до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року площею 0,1644 га, та зобов`язання повернути вказану земельну ділянку, яка розташована на ділянці «Вишня» у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі ДП «Ворохтянське лісове господарство».

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436 (судовий №1-6/2011) звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28 ч.1 ст.366, ч.3 ст.28 ч.2 ст.364 КК України.

У ході розгляду даної справи встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №26 від 12.06.2003 року щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1644 га не виносилося в установленому порядку на засідання виконавчого комітету Поляницької сільської ради та є фіктивним. На це вказує і те, що ОСОБА_1 із відповідною заявою до сесії сільської ради не звертався. Спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10.11.2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 , виділ 43-44 Поляницького лісництва, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування та таксаційною книгою.

Впродовж 2002-2003 років члени організованої групи ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків землі державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом сільської ради не приймались, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Таким чином, внаслідок передачі у приватну власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1 у ДП «Ворохтянське лісове господарство» незаконно вилучено земельну ділянку площею 0,1644 га.

Оскільки рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №26 від 12.06.2003 року є фіктивним, воно не підлягає визнанню недійсним у суді, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у державну власність у особі постійного землекористувача ДП «Ворохтянське лісове господарство».

На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 лютого 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., зареєстрованим в реєстрі за № 308, право власності на спірну ділянку набув ОСОБА_2 .

В обґрунтування повноважень прокурора на представництво інтересів держави у даній справі зазначено, що незважаючи на те, що постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду та роз`яснено право на його пред`явлення у порядку цивільного судочинства, постійним землекористувачем не вжито жодних заходів щодо повернення спірної ділянки у державну власність, що стало підставою для звернення прокурора до суду із вказаним позовом. Перед зверненням до суду прокурором у відповідності до вимог ч. 4 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» направлено відповідне повідомлення постійному землекористувачу. Із урахуванням того, що зазначені у позові обставини встановлені постановою суду від 04.03.2015 року прокурор просив визнати поважними причини пропуску строку позовної давності з метою захисту інтересів держави та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, поданої в порядку статті 49 ЦПК України, просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року площею 0,1644 га. Витребувати у ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1444, яка розташована на ділянці «Вишня» у с. Поляниця з чужого незаконного володіння у державну власність в особі Державного агентства лісових ресурсів України. (а.с.1-7 том.1, а.с.. 231-232 том 2, а.с. 110-112 том 4).

Короткий зміст рішення суду першої інстанції:

Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 травня 2024 року позов задоволено частково. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1644 га, що розташована у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 1281 гривню 00 коп. судового збору (а.с.19-39,том.5).

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням суду в частині задоволення позовної вимоги про витребування із незаконного володіння ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1644 га, що розташована у с. Поляниця Надвірнянського району Івано-Франківської області у власність держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, представником ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвокатом Шургот О.В. подана апеляційна скарга.

Вказує, що постанова Галицького районного суду від 04.03.2015 року по кримінальній справі не має преюдиційного значення, та матеріали справи не містять жодних інших доказів про те, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що розташована у с.Поляниця Яремчанської міської ради не приймалось, а було підроблене та що земельна ділянка ОСОБА_1 має якесь відношення до кварталу 7, виділу 43,45 Поляницького лісництва (чи до іншого кварталу та виділу) Поляницького лісництва. Позивач не додає жодних доказів накладок чи перетинів земельної ділянки, яка була виділена у власність ОСОБА_1 (та в подальшому відчужена ОСОБА_2 ) із земельною ділянкою, яка знаходиться на праві користування і ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акту на право постійного користування.

Щодо висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, то не встановлено факт того, що саме та земельна ділянка, яка була надана ОСОБА_1 (та в подальшому відчужена ОСОБА_2 ) має перетини чи накладки із земельною ділянкою, яка знаходиться у користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться саме у кварталі НОМЕР_1 , ділянки НОМЕР_2 площею 0,6375 га, Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу.

Таким чином, не доведення факту того, що спірна земельна ділянка відноситься до земель лісогосподарського призначення, свідчить про відсутність порушеного права позивача та є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

По друге, державне агентство лісових ресурсів України не наділено повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою (є суб`єктом владних повноважень, інтереси якого може представляти прокурор), відповідно, не є органом, який може бути позивачем у справі. Відтак, пред`явлення позову неналежним позивачем є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

По третє, спірна земельна ділянка не може бути витребувана на користь держави в особі Державного агенства лісових ресурсів. На момент видачі державного акту ДП «Ворохтянське лісове господарство» саме Поляницька сільська Рада народних депутатів була розпорядником земель лісового фонду. Прокурором до матеріалів справи не додано ні рішення про передачу у користування земель лісогосподарського призначення Державному агентству лісових ресурсів України, ні будь-які інші документи на підтвердження того, що землі лісогосподарського призначення (до складу якої на думку прокурора входить і спірна земельна ділянка відповідача) були надані у користування Державному агентству лісових ресурсів України. Зважаючи на те, що рішення Івано-Франківської обласної державної адміністрації про передання у користування земельної ділянки лісогосподарського призначення саме Державному агентству лісових ресурсів України відсутня, то суд,який є правозастосовним органом, не може підмінити орган державної влади та прийняти замість нього таке рішення щодо розпорядження земельною ділянкою. Перший заступник прокурора не підтверджує факт того, що спірна земельна ділянка перебувала у володінні чи користуванні Державного агентства лісових ресурсів України, що також є підставою для відмови у задоволенні позову з огляду на правову природу індикаційного позову та правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі №522/7636/14-ц.

Крім того, висновки суду про поважність причин пропуску строків позовної давності є незаконними та необґрунтованими з підстав,наведених в апеляційній скарзі.

Просить рішення суду в частині задоволеної позовної вимоги скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі

Позиція інших учасників справи:

Представник Івано-Франківської обласної прокуратури подав відзив на апеляційну скаргу.

Вказує, що доводи апеляційної скарги є такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, жодним чином не спростовують висновків суду, які лягли в основу оспорюваного рішення.

Просить рішення суду залишити без змін

Заяви (клопотання) учасників справи:

Представник осіб, які подали апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 адвокат Шургот О.В. апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.

Прокурор ВерешкоМ.І. вимоги апеляційної скарги заперечив, посилаючись на обґрунтованість та законність рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , представникПоляницької сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області в судове засідання апеляційного суду не з`явилися, про день, місце та час розгляду справи повідомлені.

Представники позивачаДержлісагентства та третьоїособи,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруна стороніпозивача ДП«Ворохтянське лісовегосподарство» у судове засідання не з`явилися, про день, місце та час розгляду справи повідомлені.

Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду справи, апеляційним судом виконаний обов`язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання,тому колегія суддів розглянула справу у відсутності учасників справи, які не з`явилися у судове засідання.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду та нормативно-правове обґрунтування:

Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про ви знання державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17 червня 2003 року площею 0,1644 га. не оскаржується, тому в цій частині апеляційним судом не переглядається.

Відповідно дост. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вислухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено,що 10.11.2001 Поляницькою сільською радою у відповідності до рішення №3 від 11.01.2002 видано Ворохтянському державному лісогосподарському підприємству державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 на земельну ділянку площею 4358,5 га для ведення лісового господарства. Вказаний державний акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №00001 (а.с. 34-36 том 1).

Відповідно до статуту ДП «Ворохтянське лісове господарство» у редакції станом на 13.07.2011 року, ДП «Ворохтянське лісове господарство» створене на підставі наказу Міністерства лісового господарства України №57 від 26.05.1995 року, засноване на державній власності та належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, який відповідно до Указу Президента України №1085/2010 від 09.12.2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України (а.с.80-85 том 2).

Із долученого до матеріалів справи рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №23 від 12.06.2003 року «Про вилучення, надання та передача земельних ділянок у приватну власність» вбачається, що згідно рішення сільської ради від 16.04.2002 року «про делегування сільвиконкому повноважень в галузі регулювання земельних відносин», розглянувши заяви громадян про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність виконком сільської ради вирішив: 1. Вилучити земельні ділянки у громадян згідно ст.ст. 140, 149 ЗК України (додаток №1); 2. Надати земельні ділянки громадянам згідно ст.ст. 40, 119, 120 ЗК України (додаток №2); 3. Передати безоплатно у приватну власність земельні ділянки громадянам згідно ст.118, 121 ЗК України (додаток №3). (Том 1 а.с.10)

Як вбачається із п.1 додатку №3 до вказаного рішення «Передача земельних ділянок у приватну власність» ОСОБА_1 , передано у власність земельну ділянку площею 0,1644 га для будівництва та обслуговування житлового будинку. (Том 1 а.с.11).

17.06.2003 року ОСОБА_1 жителю с. Ільці Верховинського району, був виданий державний акт на право власності на землю серії ІФ №047320 на земельну ділянку площею 0,1644 га, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд у с. Поляниця Яремчанської міської ради Івано-Франківської області. У вказаному державному акті зазначено, що він виданий на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №26 від 12.06.2003 року та зареєстрований у Книзі записів державних актів на право власності на землю за №000059. Кадастровий номер земельній ділянці присвоєний не був. (Том 1 а.с.8)

Відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21.02.2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Яремчанського міського нотаріального округу Питлюком В.І., за реєстром №308 ОСОБА_1 відчужив земельну ділянку, належну йому на праві приватної власності відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку серії ІФ №047320 від 17.06.2003 року на підставі рішення №26 виконавчого комітету Поляницької сільської ради від 12.06.2003 року площею 0,1644 га, ОСОБА_2 (а.с. 160 том 2).

Із долучених копій листів ДП «Ворохтянське лісове господарство» №2/523 за листопад 2001 року, №2/537 за грудень 2001 року, №2/432 за жовтень 2002 року, №2/496 за листопад 2002 року, №2/398 за вересень 2002 року, №2/275 за травень 2003 року вбачається, що лісгосп надавав попереднє погодження на вилучення та передачу Поляницькій сільській раді у довгострокове користування земельних ділянок відповідної площі за умови відшкодування лісогосподарських втрат, винесення меж в натурі (а.с.110-114 том 2)..

У лютому 2004 року начальником напрямку спецпідрозділу УСБУ в Івано-Франківській області порушена кримінальна справа за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру та Яремчанського міського управління земельними ресурсами за ознаками злочину, передбаченого ст. 364 КК України за фактом незаконного вилучення та безоплатної передачі у приватну власність 13,1428 га земель рекреаційного призначення у с. Поляниця.

15.03.2004 слідчим з ОВС СВ прокуратури Івано-Франківської області розпочато досудове розслідування у кримінальній справі №248436 за фактом зловживання службовим становищем службовими особами Поляницької сільської ради, Карпатського державного підприємства геодезії, картографії, кадастру, Яремчанського управління земельних ресурсів при передачі на протязі 2002-2003 років у приватну власність земельних ділянок для будівництва і обслуговування індивідуальних житлових будинків 64 громадянам загальною площею 13,1 на землях рекреаційного призначення, за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України.

23.03.2004 року слідчим з ОВС прокуратури Івано-Франківської області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.364 КК України за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, які протягом 2002-2003 років без розгляду та вирішення на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду в межах с. Поляниця, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду у землі житлової та громадської забудови та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.

Вказану кримінальну справу об`єднано в одне провадження із кримінальною справою №248436.

21.09.2004 року начальником відділу нагляду за додержанням законів при проведенні слідства органами прокуратури Івано-Франківської області порушено відносно ОСОБА_3 кримінальну справу №248436 за ознаками злочинів, передбачених ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366 КК України за фактом незаконного безоплатного вилучення у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ 40,69 га земельних угідь лісового фонду вартістю 3714 997 грн без відшкодування держлісгоспу втрат щодо вартості лісових та деревно-чагарникових насаджень в сумі 1432 753,24 грн, незаконної зміни їх цільового призначення, переведення в землі житлової та громадської забудови та надання під будівництво індивідуальних житлових будинків окремим громадянам, що спричинило державним інтересам тяжкі наслідки, а також за фактом складення та видачі завідомо неправдивих рішень виконкому Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року, які він завірив печаткою Поляницької сільської ради про нібито колегіальне вирішення членами виконкому даних питань.

Постановою слідчого з ОВС прокуратури Івано-Франківської області від 25.03.2005 року ДП «Ворохтянське лісове господарство» визнане цивільним позивачем у кримінальній справі №248436 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. Згідно поданої позовної заяви розмір завданих збитків визначено у сумі 6944718,90 грн.

Окрім цього, з досліджених матеріалів справи встановлено, що 07.02.2005 року прокуратурою Івано-Франківської області вносилися протести на рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002 року, №32 від 12.09.2002 року, №36 від 10.10.2002 року, №40 від 15.11.2002 року, №6 від 13.02.2003 року, №27 від 10.07.2003 року в частині пунктів щодо вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду та віднесення їх до земель запасу сільської ради із зміною їх цільового призначення на землі житлової та громадської забудови.

01.03.2005 року прокуратура Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України, який в подальшому був реорганізований у Державне агентство лісових ресурсів України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» зверталась до господарського суду Івано-Франківської області із позовом про визнання недійсними п.п.5,6,7 рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №32 від 12.09.2002 року, який ухвалою суду від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.06.2005 року залишено без розгляду(справа №А-5/79).

Окрім цього, ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 10.05.2005 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 23.06.2005 року залишено без розгляду позов першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного комітету лісового господарства України та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №27 від 10.07.2003 року(справа №А-5/78).

18.05.2005 року прокурором Івано-Франківської області затверджений обвинувальний висновок у кримінальній справі №248436 про обвинувачення сільського голови с. Поляниця ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст.365, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, головного бухгалтера ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України, начальника відділення Державного казначейства в м. Яремча ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.190, ч.2 ст.364 КК України, який скеровано на розгляд до Галицького районного суду Івано-Франківської області.

Дана кримінальна справа розглядалась судами неодноразово, 20.04.2011 року Галицьким районним судом Івано-Франківської області був ухвалений обвинувальний вирок, який був залишений без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 18.04.2012 року та набрав законної сили, однак в подальшому дані судові рішення були скасовані судом касаційної інстанції (справа №1-6/11).

У ході розгляду вказаної кримінальної справи ДП «Ворохтянське лісове господарство» 11.08.2009 року, 19.10.2009 року, 08.10.2010 року зверталось до Галицького районного суду Івано-Франківської області із клопотаннями про уточнення заявлених позовних вимог, остаточний розмір яких визначено у сумі 971258,61 грн.

Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року (справа №1-6/11, провадження №1/341/6/15) у відповідності до ст. 49 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_3 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364, ч.3 ст.28, ч.1 ст.366 КК України, ОСОБА_4 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України, ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених ч.3 ст.28, ч.1 ст.366, ч.3 ст.28, ч.2 ст.364 КК України. Цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» залишено без розгляду. Вказана постанова суду не оскаржувалась та набрала законної сили 11.03.2015 року. ( а.с.12-33 том 1, а.с. 89-125 том 2)

Як вбачається із вказаної постанови суду, з метою протиправного вилучення з державної власності земель державного лісового фонду Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ та їх незаконної передачі у приватну власність фізичним особам шляхом зловживання владою та службовим становищем і службового підроблення офіційних документів, сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 у листопаді 2001 року створив та очолив організовану групу, до якої завербував спеціаліста 1 категорії Яремчанського міського відділу земельних ресурсів, інженера-землевпорядника Поляницької сільської ради Борисевича В.М. а також начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М.

Так, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , зловживаючи владою та службовим становищем, з корисливих мотивів, в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради, склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду №25 від 26.11.2001, № 28 від 27.05.2002, № 28 від 27.08.2002, № 132 від 19.09.2002, № 171 від 07.10. без зазначення року, № 25 від 15.03.2003, № 24 від 26.05.2003, № 32 від 26.06.2003, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради та направив на адресу керівників Ворохтянського ДЛГ.

В подальшому ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи - рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, №36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про вилучення земельних ділянок» Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 .

Надалі ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , за погодженням з ОСОБА_5 , склали та видали завідомо неправдиві офіційні документи додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради №4 від 14.02.2002, №32 від 12.09.2002, № 36 від 10.10.2002, №40 від 15.11.2002, №6 від 13.02.2003, №27 від 10.07.2003 «Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків» фізичним особам, які ОСОБА_3 підписав та завірив печаткою Поляницької сільської ради, після чого ознайомив з ними начальника відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради Реміцьку О.М.

На підставі зазначених документів землепроектними організаціями було виготовлено технічну документацію на земельні ділянки державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Яремчанського ДЛГ та передано її для погодження начальнику відділу земельних ресурсів Яремчанської міської ради ОСОБА_5 , яка при наявних порушеннях в матеріалах технічної документації, які не відповідали вимогам п.1.16. Інструкції «Про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі», затвердженої наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.1999, в порушення ст. 26 п. 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.ст. 12, 118 п. 2б, ст. 198 Земельного кодексу України, при відсутності технічного завдання на виконання робіт, журналів польових вимірювань, висновків та погоджень відділу архітектури та відділу земельних ресурсів про наявні обмеження на використання земельної ділянки, погоджень сусідніх землекористувачів, а в окремих випадках - без виготовлення проекту відведення земельних ділянок, при наявних обмеженнях відділу архітектури стосовно їх використання, незаконно погодила матеріали технічної документації.

Окрім цього, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 склали, підписали, завірили печатками Поляницької сільської ради та Яремчанського міського відділу земельних ресурсів та незаконно видали державні акти про право власності на земельні ділянки, в результаті чого незаконно вилучено з державної власності 40,69 га земель державного лісового фонду вартістю 3714 997 грн.

Також, упродовж 2002-2003 років ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 незаконно надали у приватну власність фізичних осіб під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 площею 0,1644 га, у результаті чого незаконно вилучено з державної власності 5,452 га земель державного лісового фонду. Усього внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 упродовж 2001-2004 років незаконно вилучено з державної власності всього 46,142 га земель державного лісового фонду, чим заподіяно збитків охоронюваним законом державним інтересам на загальну суму 6944718,89 грн та спричинено тяжкі наслідки.

Відповідно до висновку проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року, встановлено, що сільський голова с. Поляниця ОСОБА_3 звертався із листами протягом 2001-2003 років у Ворохтянський держлісгосп про одержання згоди на вилучення земельних ділянок лісового фонду площею 27,87 га. Ворохтянський держлісгосп своїми листами не заперечував проти вилучення земельних ділянок і надавав попереднє погодження на передачу земельних ділянок лісового фонду в землі запасу с. Поляниця. Проте виконком сільської ради с. Поляниця прийняв рішення про вилучення в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянок лісового фонду загальною площею 40,69 га без дотримання процедури вилучення, надання та зміни цільового призначення земель лісового фонду, зокрема рішення №4 від 14.02.2002 року, яким вилучено земельні ділянки площею 4,89 га (кв. АДРЕСА_1 (0,45га); рішення №32 від 12.09.2002 року, яким вилучено ділянки площею 0,60 га(кв. АДРЕСА_2 виділ АДРЕСА_3 ); рішення №36 від 10.10.2002 року, яким вилучено ділянки загальною площею 14,10 га(кв. АДРЕСА_4 (2,0га); рішення №6 від 13.02.2003 року, яким вилучено ділянки загальною площею 11,8 га(кв. АДРЕСА_5 (8,5га); рішення №40 від 15.11.2002 року, яким вилучено ділянки площею 2,6 га; рішення №27 від 10.07.2003 року, яким вилучено в Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельні ділянки площею 6,7 га(кв. АДРЕСА_6 виділ 56(2,4га), виділ 57(1,0га), виділ 58(0,5га), віднесено до земель запасу сільської ради, змінено цільове призначення з переведенням з лісового фонду на землі житлової та громадської забудови. ( а.с.69-72 том 1)

При цьому відсутні відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, а саме:кв. АДРЕСА_7 площею 0,478 га, кв.24 діл. 9 площею 0,335 га, кв.8 діл.28 площею 0,7157 га, кв. АДРЕСА_8 площею 0,3 га та кв. АДРЕСА_9 площею 0,3 га. Загальна площа вказаних земель становить 5,452 га.

Під час зміни цільового призначення земель Ворохтянського держлісгоспу та наданні їх громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків порушено вимоги ст.ст.12,20,118,123,149,151 ЗК України, п.34 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.42 ЛК України; наявна технічна документація не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, затвердженої Держкомземом України №43 від 04.05.1999 року; відсутня державна землевпорядна експертиза проектної документації; всі рішення виконкому про безоплатне надання земельних ділянок у власність громадянам під будівництво індивідуальних житлових будинків на вилучених землях Ворохтянського держлісгоспу не відповідають генеральному плану забудови с. Поляниця, затвердженому рішенням сесії сільської ради від 30.01.2001 року, «Правилам забудови населених пунктів області» від 12.11.2002 року, ст.ст.31 Закону України «Про планування та забудову територій», ст.21 Закону України «Про основи містобудування». Виготовлена землевпорядними організаціями технічна документація на вилучені земельні ділянки не відповідає вимогам Інструкції про порядок складання, видачу, реєстрацію і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку, а саме: рішення про передачу земельних ділянок у власність громадянам приймались виконавчим комітетом, а не сесією сільської ради(п.34ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст.1 ЗК України); відсутнє технічне завдання на виконання робіт, журнали польових вимірювань та висновки та погодження земельного відділу та відділу архітектури про наявні обмеження на використання земельної ділянки (п.1.6 Інструкції по видачі державних актів); відсутнє погодження сусідніх землекористувачів(п.2а ст.198 ЗК України); земельні ділянки надані громадянам у власність із земель запасу сільської ради без виготовлення проекту відведення земельних ділянок(ст.118 ЗК України). На вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ землях лісового фонду незаконної рубки лісу не встановлено. (а.с.69-72 том 1)

Із листа Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру за вих. №464 від 01.10.2004 року, отриманого в ході досудового слідства у кримінальній справі №248436, вбачається, що працівниками ДП «Карпатигеодезкартографія» виготовлялась технічна документацію громадянам, яким були надані земельні ділянки на території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського держлісгоспу. Під порядковим № 20 у додатку №1 «Список громадян, яким виготовлені державні акти на право власності на землю в с. Поляниця з розбивкою на квартали та ділянки» до вказаного листа зазначено прізвище ОСОБА_1 , якому надана ділянка площею 0,1644 га, у кварталі 7, ділянки 43,44. Підприємством також зазначено, що розбивка на квартали та ділянки була здійснена спільно з Ворохтянським держлісгоспом. ( а.с.65-68 том 1)

27.08.2015 року прокуратурою Івано-Франківської області направлено на адресу ДП «Ворохтянське лісове господарство» повідомлення за вих. №05/1-520вих-15 в якому вказано про те, що з моменту винесення постанови Галицького районного суду від 04.03.2015 року у кримінальній справі №248436, якою встановлено що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради щодо безоплатної передачі ОСОБА_1 земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1644 га на ділянці «Вишня» не приймалося, а було підроблене, а вказана земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» та знаходиться у кварталі НОМЕР_1 виділ 43-44 Поляницького лісництва, лісгоспом не вжито жодних заходів щодо повернення вказаної земельної ділянки у державну власність. Із урахуванням наведеного прокурор, зважаючи на відсутність належного реагування з боку уповноважених державних органів, повідомив про наявність підстав для звернення до суду з позовом в інтересах держави, в особі Держлісагентства та ДП «Ворохтянське лісове господарство» про визнання недійсним державного акту та повернення земельної ділянки. ( а.с.37-38 том 1)

Згідно повідомлення ГУ Держгеокадастру в Івано-Франківській області №1047/05-05/20 від 26.09.2017 року відповідно до державної статистичної звітності з кількісного обліку земель форми 6-зем за ДП «Ворохтянське лісове господарство» станом на 01.01.2002 року обліковувалась земельна ділянка площею 4358,50 га; станом на 01.01.2003 року площею 4176,9143 га; станом на 01.01.2005 року - площею 4067,9754 га; станом на 01.01.2007 року -площею 3998,5893 га; станом на 01.01.2008 року - площею 3913,60 га; станом на 01.01.2009 року - площею 3559,6419 га; станом на 01.01.2010 року - площею 3558,6519 га; станом на 01.01.2016 року - площею 3558,6519 га, з яких 1287,8826 га в межах населеного пункту. Площа населеного пункту с. Поляниця згідно облікованих даних форми 6-зем станом на 01.01.2002 року становила 429,7240 га; станом на 01.01.2003 року - 1730,00 га; з 01.01.2008 року по 01.01.2017 року площа села не змінювалась та становить 2380,00 га.

Листом від 08.11.2021 року за вих. №12-12/9212-21 Держлісагентство повідомило про те, що з постанови Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04.03.2015 року Держлісагентству було відомо про залишення без розгляду позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», поданого у кримінальній справі №1-6/11. При надходженні від органів прокуратури, в тому числі Івано-Франківської обласної прокуратури повідомлень про звернення в порядку ст.23 Закону України «Про прокуратуру» до судів із позовами в інтересах Держлісагенства та лісогосподарських підприємств, в тому числі ДП «Ворохтянське лісове господарство», Держлісагентство завжди підтримувало зазначені позови через об`єктивну неможливість самостійного звернення до суду, однак відповідна документація знищена у зв`язку із закінченням терміну зберігання, а тому не заперечує щодо представництва Івано-Франківською обласною прокуратурою інтересів держави у цій справі.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що факт вибуття спірної земельної ділянки з володіння держави поза її волею доведений позивачем, а ОСОБА_1 набув право власності на спірну земельну ділянку з порушенням вимог законодавства. Отже, спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі фіктивного рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

Відсутність спрямованого на відчуження спірної земельної ділянки рішення повноважного органу виконавчої влади означає, що держава як власник, не виявляла волю на вилучення та передачу у приватну власність цієї земельної ділянки що свідчить про те, що первісний набувач ОСОБА_1 в установленому законом порядку не набув право власності на спірну земельну ділянку та відповідно не був наділений належними повноваженнями щодо її подальшого відчуження шляхом укладення договору купівлі-продажу із ОСОБА_2 .

Таким чином, наявні правові підстави витребування від ОСОБА_2 вказаної земельної ділянки.

При цьому судом враховано те, що ОСОБА_8 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що вказана ділянка відноситься до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність поведінки відповідача під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

При вирішенні позовних вимог про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку суд дійшов висновку, що такі вимоги не є ефективним способом захисту порушеного права, тому відмовив в їх задоволенні.

З огляду на поважність причин пропуску позовної давності, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про необхідність захисту інтересів держави шляхом задоволення позову прокурора в частині витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння у власність держави.

У частині задоволених позовних вимог апеляційний суд погоджується із вказаними висновками місцевого суду з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно достатті 14 Конституції Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частиною другоюстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно до частини першоїстатті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування»сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначеніКонституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктами «а», «б», «в», «г»статті 12 ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цьогоКодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу; вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цьогоКодексу.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, в тому числі землі лісового фонду (пункт «е» частини першоїстатті 19 ЗК України).

Частиною першоюстатті 116 ЗК Українипередбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною першою пункту 12розділу Х «Перехідні положення» ЗК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначенийстаттею 118 ЗК України.

Відповідно до частини першоїстатті 118 ЗК Українигромадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Частиною шостоюстатті 118 ЗК Українипередбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарськихбудівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації,подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міськоїдержавної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьомастатті 118 ЗК України).

Частинами першою, другоюстатті 20 ЗК Українивизначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно достатті 1 ЗК Україниземля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно екологічні (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні), естетичні, виховні та інші функції, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (частина другастатті 3 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. До лісового фонду належать також земельні ділянки, не вкриті лісовою рослинністю, але надані для потреб лісового господарства (стаття 4 ЛК Україниу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Ліси України підлягають охороні і захисту, що передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від знищення, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливоговпливу, захист від шкідників і хвороб, а також раціональне використання. Забезпечення охорони та захисту лісів покладається на центральні та місцеві органи державної виконавчої влади, Верховну Раду Республіки Крим, місцеві Ради народних депутатів та постійних лісокористувачів відповідно до законодавства України (частини перша, другастатті 85 ЛК України).

У частині другійстатті 5 ЛК Українипередбачено, щовіднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж провадиться в порядку, встановленому земельним законодавством.

Згідно зі статтями56,57 ЗК Україниземлі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5,0 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісового фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарськимпідприємствам, а на умовах оренди - іншим підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи, для ведення лісового господарства, спеціального використання лісових ресурсів і для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо. Порядок використання земель лісового фонду визначається законом.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 149 ЗК Україниземельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Таким чином, земельне законодавство, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, дозволяло органу місцевого самоврядування вилучати для суспільних та інших потреб земельні ділянки, надані у постійне користування, але при дотриманні чітко визначеної законодавством процедури. При цьому, законодавством передбачалося, що при передачі громадянам чи юридичним особам земельної ділянки, в тому числі, лісогосподарського призначення, яка перебуває у постійному користуванні спеціалізованого державного лісогосподарського підприємства, мають передувати рішення органу місцевого самоврядування про вилучення цієї земельної ділянки та про зміну її цільового призначення.

Відповідно до статей317,319 ЦК Українисаме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

В силу частин першої та другоїстатті 321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За загальним правилом, закріпленим устатті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першоїстатті 388 ЦК Українипов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістомстатті 388 ЦК Українивипадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, який підтримав Верховний Суд, зокрема у постановах від 13 вересня 2023 року у справа № 359/3912/15-ц (провадження № 61-3901св23), від 20 вересня 2023 року у справі № 206/2421/16-ц (провадження № 61-18150св21), захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями387та388 ЦК України.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зістаттею 388 ЦК Українизалежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третястатті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третястатті 388 ЦК України).

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, і тим більше документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право. Такі вимоги є неналежними, зокрема неефективними, способами захисту права власника. Їхнє задоволення не відновить володіння позивачем його майном. Тому не допускається відмова у віндикаційному позові, наприклад, з тих мотивів, що договір, рішення органу влади, певний документ, відомості чи запис про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно не визнані незаконними, або що позивач їх не оскаржив (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц (пункти 99-100), від 06 липня 2022 року в справі № 914/2618/16 (пункти 39, 42-44, 50), від 21 вересня 2022 року в справі № 908/976/19 (пункти 5.27, 5.36, 5.44, 5.46, 5.69, 6.5), від 28 вересня 2022 року в справі № 483/448/20 (пункти 9.65-9.66), від 15 лютого 2023 року в справі № 910/18214/19 (пункт 9.47) та інших).

Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, підлягає встановленню, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України, зокрема, чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), згідно з якими у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що закон не вимагає встановлення судом таких обставин у іншій судовій справі, зокрема не вимагає визнання незаконними рішень, відповідно до яких відбулось розпорядження майном на користь фізичних осіб, в яких на підставі цих рішень виникли права, що були надалі відчужені.

Подібні за змістом правові висновки містяться й у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що у межах розгляду справи про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння позивач вправі доводити незаконність рішень про надання у власність земельної ділянки фізичній особі, без заявлення вимоги про визнання їх недійсними, оскільки таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які вони спрямовані.

З огляду на це, у зазначеній категорії справ питання неправомірності вибуття майна з власності, зокрема, комунальної чи державної, є предметом доказування у справі, а тому відповідні доводи підлягають доведенню позивачем та спростуванню стороною, яка їх заперечує, на загальних підставах.

Відповідно до положень частини першоїстатті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостоюстатті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першоюстатті 76 ЦПК Українипередбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина першастатті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина першастатті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьоїстатті 89 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У справі, що переглядається, суди встановили порушення відповідачами порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність спірної земельної ділянки лісового фонду.

Колегія суддів погоджується з такими висновками, оскільки вони підтверджуються наявністюкримінальної справи № 1-6/11, порушеної щодо посадових осіб Поляницької сільської ради за фактом підроблення рішень Виконавчого комітету Поляницької сільської ради за 2002-2003 роки з додатками, в тому числі рішення в частині передачі у приватну власність незаконно вилучених у ДП «Ворохтянське лісове господарство» земельних ділянок лісового фонду 105 фізичним особам, зокрема і відповідачу ОСОБА_1 в урочищі «Вишня» площею 0,1644 га , тапостановою Галицького районного суду від 04 березня 2015 року у справі №1-6/11про закриття кримінального провадження у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Разом з цим матеріалами справи підтверджується, що передана ОСОБА_1 спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство» на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ №002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі НОМЕР_3 , виділ НОМЕР_4 , Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу (лист Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464).

Згідно з висновком комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках вказаної кримінальної справи, рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення земельної ділянки лісового фонду у кв. 7 виділ 43-44 відсутні.

Таким чином, позивачем доведено та підтверджується матеріалами справи, а відповідачами не спростовано, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалась, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а рішення Поляницької сільської ради № 26 від 12 червня 2003року та державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ №091809 не відповідають положенням законодавства.

Слід зауважити, що відповідачі, заперечуючи місцезнаходження земельної ділянки у кВ. 7 виділу 43-44, зі своєї сторони не представили жодних доказів, що земельна ділянка, виділена ОСОБА_1 не охоплювалася земельною ділянкою, яка перебувала у постійному користуванні ДП «Ворохтянське лісове господарство»

Отже, надання ОСОБА_1 у приватну власність земельної ділянки площею 0,1644 га із земель лісового фонду, що перебували у користуванні Поляницького лісництва, без прийняття рішення про її вилучення у встановленому законом порядку, вказує на незаконне вибуття з державної власності спірної земельної ділянки.

Таким чином, доводи апелянта про відсутність порушеного права позивача є необґрунтованими

Таким чином, є підстави вважати, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави у протиправний спосіб на підставі рішення органу місцевого самоврядування, який не був наділений відповідними повноваженням щодо розпорядження нею, що одночасно потягнуло за собою протиправну зміну її цільового призначення.

У висновку проведеної у кримінальній справі №248436 комісійної судово-земельної експертизи від 11.03.2005 року підтверджено, що на момент проведення експертизи на вилучених у Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ земельних ділянках, фактів незаконної рубки лісу не встановлено, зазначені земельні ділянки, зокрема і ділянка, площею 0,1644 га, передана у приватну власність ОСОБА_1 станом на березень 2005 року залишались залісненими.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що як ОСОБА_1 на час отримання земельної ділянки, так і ОСОБА_2 , купуючи земельну діляку не міг не розуміти в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, що вказана ділянка відноситься до земель лісового фонду, які не підлягали передачі у приватну власність для використання не за цільовим призначенням, що ставить добросовісність поведінки обох відповідачів під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Судом першої інстанції вірно встановлено порушення порядку вилучення та отримання безоплатно у приватну власність земельної ділянки із лісового фонду, що доводиться матеріалами кримінальної справи №1-6/11, постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року, і наслідки недотримання встановленого законодавством порядку у вигляді витребування такої ділянки від набувача.

Не приймаються до уваги доводи апелянта про те, що державне агентство лісових ресурсів України не наділено повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою, а тому відповідно, не є органом, який може бути позивачем у справі і пред`явлення позову неналежним позивачем є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Судом встановлено, що Державне агентство лісових ресурсів України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, одним із основних завдань якого є здійснення державного управління територіями та об`єктами природно-заповідного фонду в лісах підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.

Ворохтянське державне лісогосподарське підприємство, яке володіло землями для ведення лісового господарства, до складу яких входила і спірна земельна ділянка, належало до сфери управління Державного комітету лісового господарства України, яке у 2010 році реорганізовано у Державне агентство лісових ресурсів України.

Таким чином судом правомірно та обґрунтовано витребувано спірну земельну ділянку від відповідача у власність держави в особі Держлісагентства.

Таким чином спростовуються і доводи апелянта про те, що спірна земельна ділянка не може бути витребувана на користь держави в особі Державного агенства лісових ресурсів.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові по справі № 354/681/15-ц.

Щодо доводів апелянта про те, що висновки суду про поважність причин пропуску строків позовної давності є незаконними та необґрунтованими слів вказати наступне.

Відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Безперечно, прокурору стало відомо про порушені інтереси держави у лютому 2004 року, тобто з моменту порушення кримінальної справи.

Відповідно ч.5 ст.267 ЦК України якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

У позовній заяві, а також у заяві про зміну позовних вимог в порядку статті 49 ЦПК України від 26.05.2021 прокурор просить поновити строки позовної давності.

Представником відповідачів подані заяви про застосування строків позовної давності, зокрема, і до змінених позовних вимог.

Вирішуючи питання про поновлення строків позовної давності, суд керується нормами ЦПК України, практикою ЄСПЛ та висновками Верховного Суду.

Так, Європейський суд з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007) наголосив, що механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.

Один із елементів «гнучкості» вітчизняної позовної давності закладений у частині п`ятій статті 267 ЦК України, яка передбачає, що у разі якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Верховний Суд у постановах від 07.09.2021 року у справі №906/730/18 та від 30.11.2021 року у справі №910/256/20 наголосив, що позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності. Тому на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було дотримано або пропущено з поважних причин. При цьому суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання строків позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при зверненні позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права.

Таким чином, позовна давність не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, однак, враховуючи норми ЦПК України та зазначені вище висновки Верховного Суду, суд зобов`язаний дослідити причини пропуску прокурором строку звернення до суду із цим позовом, встановити чи є вони поважними, тобто такими що унеможливили звернення прокурора раніше, а відтак, прийти до висновку, чи підлягають захисту порушені права та інтереси держави в рамках цієї справи.

Слід зазначити, що законодавство не містить переліку поважних причин пропуску позовної давності та не деталізує безпосередньо процедуру застосування ч.5 ст.267 ЦК України.

У постанові Верховного Суду від 29.12.2020 у справі №909/1165/19 зазначено, що чинне законодавство не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому, дане питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог.

При цьому, поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Подання позову з іншими матеріально-правовими підставами не перериває перебігу позовної давності, але, разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути поважною причиною для поновлення строку позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права.

У цій справі прокурор в інтересах держави звернувся до суду з вимогою про визнання недійсним державного акту та витребування з чужого незаконного володіння у власність держави земельну ділянку лісового фонду у кварталі 7 ділянки 43-44, яка була незаконно вилучена у постійного користувача ДП «Ворохтянське лісове господарство» внаслідок зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради.

Судом встановлено, що у ході досудового слідства у кримінальній справі №248436(судовий номер 1-6/2011) по факту зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради у зв`язку із незаконним вилученням із власності Ворохтянського держлісгоспу 46,142 га земель лісового фонду та безоплатною передачею їх земель у приватну власність громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків ДП «Ворохтянське лісове господарство» 25.03.2005 року був поданий цивільний позов про стягнення з сільського голови та інших винних осіб на користь Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства завдану шкоду у розмірі 6944718,90грн. і вказане підприємство було визнане цивільним позивачем у кримінальній справі.

Вказаний цивільний позов, який неодноразово уточнювався Ворохтянським держлісгоспом у ході судового розгляду даної кримінальної справи.

Факт незаконного надання у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких Поляницькою сільською радою та виконавчим комітетом Поляницької сільської ради не приймались, в тому числі ОСОБА_1 -площею 0,1644 га, про який йдеться у постанові Галицького районного суду від 14.03.2015 року, безпосередньо стосувався обгрунтованості цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», заявленого в рамках цієї кримінальної справи.

Постановою Галицького районного суду від 14.03.2015 року, яка стала остаточною у вищезгаданій кримінальній справі з 2005 року, цивільний позов ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків залишено без розгляду з підстав закриття кримінальної справи за строками давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно доч.2ст.265ЦКУкраїни якщосуд залишивбезрозгляду позов,пред`явленийукримінальномупровадженні,час віддня пред`явленняпозовудонабрання законноїсилисудовимрішенням,якимпозовбуло залишенобезрозгляду,незараховуєтьсядо позовноїдавності. Якщо частина строку, що залишилася, є меншою ніж шість місяців, вона подовжується до шести місяців.

Судом встановлено, що ДП «Ворохтянське лісове господарство» після залишення без розгляду поданого ним цивільного позову постановою Галицького районного суду від 04.03.2015 року у визначений законом строк до суду із позовними вимогами, спрямованими на захист порушеного права як постійного землекористувача земельними ділянками лісового фонду на території Поляницького лісництва не звернулося, не були подані відповідні позови і Держлісагентством, яке підтвердило це у долученому до справи листі.

В обґрунтування підставності звернення до суду прокурор у позовній заяві вказав необхідність захисту інтересів держави та невжиттям ДП «Ворохтянське лісове господарство» та Держлісагентством з моменту прийняття Галицьким районним судом постанови від 04.03.2015р. заходів представницького характеру щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність.

Таким чином, вказаний цивільний позов безпосередньо випливає із цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» про стягнення завданих збитків, який був увесь час предметом судового розгляду в рамках кримінального провадження та залишений без розгляду постановою суду від 14.03.2015 року.

При цьому не має жодного значення та обставина, що прокурор визначив інший спосіб захисту інтересів держави та інше коло учасників, адже, враховуючи особливості вступу прокурора у справи в інтересах держави у сукупності із правом позивача обирати на власний розсуд спосіб захисту порушеного права, цивільний позов прокурора безпосередньо пов`язаний із фактом пред`явлення цивільного позову ДП «Ворохтянське лісове господарство», навіть з іншим предметом, і, навіть, в рамках кримінального провадження, оскільки по суті переслідується одна мета захист інтересів держави.

Зважаючи на те, що постійним землекористувачем у кримінальній справі був поданий цивільний позов на захист інтересів держави, який розглядався разом з цією кримінальною справою у період з травня 2005 року по березень 2015 року, а отже, у прокурора не було підстав вважати, що порушуються інтереси держави та що захист таких інтересів не здійснюють або неналежним чином здійснюють уповноважені органи.

Отже до 14.03.2015 року у прокурора не було визначених законодавством підстав для звернення до суду із вказаним позовом в інтересах держави, і такі підстави виникли лише після залишення позову ДП «Ворохтянське лісове господарство» без розгляду постановою Галицького районного суду від 14.03.2015 року, якою закрито кримінальну справу, та відсутність звернення впродовж шести місяців з відповідним позовом до суду ні зазначеним підприємством, ні Держлісагентством, давало вагомі підстави прокурору вважати про наявність загрози порушення інтересів держави.

Вищезазначене вказує про те, що у даній справі існували об`єктивні обставини, які унеможливили звернення прокурора до суду із даним позовом раніше, а саме відсутність підстав, визначених законодавством для звернення прокурора до суду з позовною заявою в інтересах держави, а відтак причини пропуску позовної давності є поважними.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин, і по суті спору зробив висновок, який повністю відповідає обставинам справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не містять підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368, 375, 382-384 ЦПК України,апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 адвоката ШурготОксани Василівнизалишити беззадоволення,а рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.О. Максюта

Судді: В.М. Барков

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 16 рудня 2024 року.