Постанова

від 04.12.2024 по справі 619/2931/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

04 грудня 2024 року

м. Харків

Справа № 619/2931/23

Провадження № 22-ц/818/1738/24

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П. ,

суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря судового засідання: Львової С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Приватне акціонерне товариство Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та зобов`язання повернути земельні ділянки, за апеляційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року, ухвалене суддею Нечипоренко І.М., -

В С Т А Н О В И В :

У червні 2023 року Дергачівська окружна прокуратура звернулася до суду в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради, до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: Приватне акціонерне товариство Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», Дочірнє підприємство «Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, іпотеки та зобов`язання повернути земельні ділянки.

В обгрунтування позову зазначає, що Дергачівською окружною прокуратурою в ході вивчення питання стану виконання судових рішень встановлено факт незаконного володіння земельними ділянками державної власності. Згідно державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328, виданого 26 листопада 1997 року на підставі рішення Пересічанської селищної ради № 254 від 14 жовтня 1997 року ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» являвся постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3га. Рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07 квітня 2005 року, на підставі ст.142 Земельного кодексу України, припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки загальною площею 45,7475га на території с. Березівське Дергачівського району та вирішено внести зміни до державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328 ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води». Пересічанською селищною радою рішеннями LXXII сесії V від 30 вересня 2010 року безоплатно передано у власність громадянам, в т.ч. ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , 16 земельних ділянок по 0,1га кожному на території Пересічанської селищної ради із зміною цільового призначення із земель оздоровчого призначення на землі рекреаційного призначення (для дачного будівництва), які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 . На підставі рішень Пересічанської селищної ради від 30 вересня 2010 року вказаними громадянами отримані державні акти на право власності на 16 земельних ділянок по 0,1га кожна для дачного будівництва. Зокрема, рішенням від 30 вересня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок громадянам для індивідуального дачного будівництва за рахунок земель оздоровчого призначення з віднесенням до категорії земель рекреаційного призначення та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,10га по АДРЕСА_2 , та ОСОБА_5 земельну ділянку, площею 0,10га по АДРЕСА_3 . На підставі вказаного рішення ОСОБА_1 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ №076922), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів про право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300123, ОСОБА_5 отримано державний акт на право власності на земельну ділянку (серія ЯЛ №076923), який зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300124. Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року визнано недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 07 квітня 2005 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки загальною площею 47,7475 га на території с. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району та рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки загальною площею 16,5525 га на території с. Березівське, Пересічанської селищної ради Дергачівського району. Вказаною постановою встановлено протиправну зміну державної власності на землю оздоровчого призначення площею 62,3га ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» на правовий статус земель комунальної власності Пересічанської селищної ради, яка розпочала процес приватизації та передачі в оренду вказаних земель. Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Державні акти на право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на земельні ділянки, які зареєстровані 05 листопада 2010 року в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300131 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076922, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247) та за №011069300124 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076923, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248) визнано недійсним. Разом з цим, під час виконання рішення суду прокуратурою з`ясовано, що на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки від 22 вересня 2017 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 6322056501:00:000:0247, площею 0,1000 га. Того ж дня, 22 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0247 перейшло до ОСОБА_4 . Крім того, прокуратурою встановлено, що на підставі договору купівлі продажу земельної ділянки від 22 вересня 2017 року укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за останньою зареєстровано право власності на земельну ділянку, кадастровий номер: 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га. Того ж дня, 22 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0248, цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0248 перейшло до ОСОБА_4 . Таким чином, окружною прокуратурою встановлено, що спірні земельні ділянки вибули із володіння держави поза волею власника та на теперішній час перебувають у власності ОСОБА_4 . При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства. Таким чином, оспорювані договори купівлі-продажу та договори іпотеки є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними на підставі статті 234 ЦК України. Вилучення з порушенням земельного законодавства земель оздоровчого призначення, зміна їх цільового призначення та передача у приватну власність без належних на те законодавчих підстав, загрожує порушенню використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушує інтереси територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області. Отже, спірні земельні ділянки мають бути повернуті відповідачем у власність держави на користь Солоницівської селищної ради на підставі ст. 391 ЦК України.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 22 лютого 2024 року позов Дергачівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Солоницівської селищної ради, - залишено без задоволення.

В апеляційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури Кравченко А. просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обгрунтування апеляційної скарги, окрім обставин викладених у позовній заяві, зазначає, що в судовому порядку фактично скасовані рішення селищної ради про зміну цільового призначення цих земельних ділянок з оздоровчого призначення на землі рекреації, безоплатну передачу цих земель первинним власникам - громадянам, а також про припинення права постійного користування, в тому числі на ці земельні ділянки, за ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води».

Тобто склалась ситуація, коли юридично на вказані земельні ділянки наявні й акт на постійне користування ДІІ «Санаторій «Березівські мінеральні води» з цільовим призначенням «землі оздоровчого призначення», наданим у постійне користування для лікувально-оздоровчої діяльності та обслуговування санаторію, а також право приватної власності ОСОБА_4 на підставі договорів іпотеки з цільовим призначенням для дачного будівництва.

Вказує, що спірні земельні ділянки, з урахуванням того, що вони розташовані в межах курорту Березівські мінеральні води, мають особливу оздоровчу цінність, взагалі не можуть перебувати у приватній власності в силу вимог ч.4 ст.83 ЗК України.

Крім того, згідно державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328, виданого 26 листопада 1997 року на підставі рішення Пересічанської селищної ради N? 254 від 14 жовтня 1997 року ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» являвся постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3 га.

Зазначає, що вказане підприємство створене ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця», що є правонаступником Української республіканської ради по управлінню курортами профспілок. Засновниками ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» є Фонд соціального страхування України та Федерація незалежних професійних спілок України. 04 грудня 1991 року між Фондом соціального страхування України та Федерацією незалежних професійних спілок України було укладено установчий договір про створення АТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця». Отже, на момент створення АТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» майно, передане йому Федерацією незалежних профспілок України, а відтак, і земельні ділянки, на яких воно розташоване, перебували у державні власності.

Спірні земельні ділянки на теперішній час перебувають у власності ОСОБА_4 .

Таким чином, спірні земельні ділянки вибули із володіння держави поза з порушенням земельного законодавства. Зміна цільового призначення та передача у приватну власність земель оздоровчого призначення без належних на те законодавчих підстав, загрожує порушенню використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушує інтереси територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області. Отже, спірні земельні ділянки мають бути повернуті відповідачем у власність держави на користь Солоницівської селищної ради на підставі ст. 391 ЦК України.

Вважає, що оспорювані договори є фраудаторними та підлягають визнанню недійсними, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 здійснили відчуження спірних земельних ділянок під час розгляду в суді справи №619/1883/17 щодо неправомірності набуття ними права власності на спірні земельні ділянки. Крім того, ОСОБА_3 в день набуття нею права власності на земельні ділянки укладає договір іпотеки з ОСОБА_4 , забезпечений спірними земельними ділянки. При цьому, сума позики складає лише 26000грн., щодо кожної земельної ділянки, в той час як їх реальна вартість складає 855376,12 грн. кожної. Строк виконання зобов?язання становив лише 1 місяць. Вказане свідчить про прихований намір здійснити відчуження земельних ділянок на користь іншої особи ОСОБА_4 за рахунок задоволення вимог іпотекодержателя.

Вважає, що вказані дії свідчать про їх недобросовістність.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що ані йому, ані його дружині до продажу спірних земельних ділянок не було відомо про наявність судових позовів. Здійснюючи їх продаж ані у нього, ані у його дружини не існувало ніяких перешкод і сумнівів в тому, що вони є їх законними власниками.

Зазначає, що він був присутнім на сесії Пересічанської селищної ради, коли приймалось рішення про виділення йому та іншим особам земельних ділянок. Процедура оформлення тривала багато часу, у зв?язку з тим, що потрібні були узгодження в районній адміністрації та в різних структурних підрозділах, в тому числі і в спеціалізованих установах м. Києва, а саме, були отримані погодження і висновки про виділення земельних ділянок: Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області N? 4-50-23 від 25.12.2008р.; Відділу містобудування та архітектури Дергачівської державної адміністрації N? 188 від 28.12.2008 року, Державного комітету України із земельних ресурсів N? 519-10 від

19.08.2010 року, Санітарно-епідеміологічної станції Міністерства охорони здоров?я Дергачівського району N? 1339 від 28.10.2008 року. Всі вказані документи наявні в матеріалах справи, але апелянт їх «не бачить». При узгодженні про виділення йому та його дружині ділянки стояв підпис голови районної адміністрації ОСОБА_6 . Вважає, що коли ставили свої підписи голови та керівники різних підрозділів та районної адміністрації, вони розуміли та знали, як вони оформлюють виділення даних земельних ділянок.

Що стосується оспорюваного договору купівлі-продажу від 02 вересня 2017 року, то земельна ділянка була відчужена, оскільки йому терміново були потрібні гроші для внесення гарантійного завдатку за квартиру, тому пішов на поступки щодо ціни. Що стосується наступних дій ОСОБА_7 із земельною ділянкою, то йому нічого не відомо.

У своїх додаткових поясненнях ОСОБА_1 зазначає, що на момент передання йому та його дружині у власність земельних ділянок, останні не перебували у постійному користуванні на в оренді у ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», ЗАТ «Лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця».

У запереченнях на відзив представник прокуратури зазначає, що незаконність набуття права власності на спірні земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлена судовими рішеннями, які мають преюдиційне значення.

ОСОБА_3 надала апеляційному суду письмові пояснення в яких просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін посилаючись на те, що право власності на спірну земельну ділянку перейшло від неї до ОСОБА_4 , у зв?язку із невиконанням нею умов договорів позики та іпотеки. Також зазначає, що перед набуттям нею у власність спірних земельних ділянок вона неодноразово консультувалася із юристами та нотаріусами, і на той момент діяла виключно дотримуючись вимог чинного законодавства України.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Ухвалюючи рішення про залишення позову без задоволення суд першої інстанції виходив з того, що прокурором обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.

Проте, погодитися із таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини сторонами цивільного розгляду є позивач і відповідач, які мають рівні права, включаючи право на юридичну допомогу. Підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються не здатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно (KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, 01 квітня 2010 року; MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, 15 січня 2009 року).

Згідно п. 3 ч.1 ст. 131-1Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, 06 грудня 2007 року).

Норма пункту 3 ч.1 ст. 131-1 Конституції Україниз урахуванням практики Європейського суду з прав людини свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2ст. 129 Конституції України).

Зазначена правова норма відсилає до окремого закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді, тобто доЗакону України "Про прокуратуру".

У частині третійст. 23 Закону України "Про прокуратуру"передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Конструкція частини третьоїст. 23 Закону України "Про прокуратуру"наводить на висновок, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: (а) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; (б) у разі відсутності такого органу.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Згідно з ч.4ст. 23 Закону України "Про прокуратуру"прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб`єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.

Прокурором на виконання ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» 30 травня 2023 року листом №57-109-1954вих-23 було повідомлено Солоницівську селищну раду Харківського району Харківської області про виявлені порушення, тобто орган, який повинен представляє інтереси держави у даних правовідносинах (т.І, а.с.141).

У відповідь на вказане повідомлення Солоницівська селищна рада Харківського району Харківської області надано відповідь №02-22/2097 від 01 червня 2023 року згідно якої, остання повідомила, що не вживала будь-яких заходів щодо повернення спірних земельних ділянок та не заперечує проти вжиття зазначених заходів прокуратурою (т.І., а.с.143).

Не зважаючи на те, що окружною прокутурою повідомлено Солоницівську селищну раду Харківського району Харківської області про виявлені порушення та маючи відповідні повноваження щодо їх усунення, відповідні заходи до цього часу не вжито, що вказує на бездіяльність вказаного органу.

Отже, у зв`язку із невиконанням відповідними органами місцевого самоврядування визначених законодавством обов`язків щодо захисту інтересів держави, прокурором наведено достатньо підстав для представництва держави в суді.

Порушення інтересів держави полягає у протиправному вилученні земель оздоровчого призначення державної власності поза волею власника та в тому, що на теперішній час спірні земельні ділянки перебувають у власності ОСОБА_4 . Вилучення з порушенням земельного законодавства земель оздоровчого призначення, зміна їх цільового призначення та передача у приватну власність без належних на те законодавчих підстав, загрожує порушенню використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та порушує інтереси територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області, у зв?язку із чим мають бути повернуті відповідачем у власність держави на користь Солоницівської селищної ради. При цьому прокурор вказує, що оскільки спірна земельна ділянка на теперішній час відноситься до земель комунальної власності, тому право розпорядження нею належить Солоницівській об?єднаній територіальній громаді в особі Солоницівської селищної ради, в інтересах якої він звернувся.

Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 07 квітня 2005 року, на підставі статті 142 ЗК України, припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки, загальною площею 45,7475 га, на території сел. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області та вирішено внести змін до державного акта на право постійного користування землею ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.

Рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 28 лютого 2006 року на підставі статті 142 ЗК України припинено право постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» земельної ділянки, загальною площею 16,5525 га, на території сел. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області та вирішено скасувати державний акт на право постійного користування землею ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води», який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 6.

Рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області LХХІІ сесії V скликання від 30 вересня 2010 року ОСОБА_1 передано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва.

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 076922, ОСОБА_1 на підставі рішення LХХІI сесії V скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30 вересня 2010 року, належить земельна ділянка кадастровий №6322056501:00:000:0247, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області LХХІІ сесії V скликання від 30 вересня 2010 року ОСОБА_5 передано безоплатно у власність земельну ділянку, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 , для індивідуального дачного будівництва (а.с.16, об`єднаної справи № 619/1883/17 (провадження № 2/619/1126/17)).

Відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 076923, ОСОБА_5 на підставі рішення LХХІI сесії V скликання Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30 вересня 2010 року, належить земельна ділянка кадастровий №6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.17, 18, об`єднаної справи №619/1883/17 (провадження № 2/619/1126/17)).

Як свідчать матеріали справи постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21 лютого 2017 року у справі №922/3652/15 позовні вимоги заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Дергачівської районної державної адміністрації та Фонду державного майна України до ДП «Клінічний санаторій «курорт Березівські мінеральні води», Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області, приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок «Укрпрофоздоровниця» та публічного акціонерного товариства «Точприлад», треті особи: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_1 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , реєстраційна служба Дергачівського районного управління юстиції у Харківській області, про визнання недійсними рішень, договорів оренди, державної реєстрації договорів оренди, зобов`язання передати земельну ділянку та зобов`язання внести запис задоволено частково.

Визнано недійсним рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 07 квітня 2005 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки, загальною площею 45,7475 га, на території сел. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області та рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району харківської області від 28 лютого 2006 року про припинення права постійного користування ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» ЗАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» частиною земельної ділянки, загальною площею 16,5525 га, на території сел. Березівське Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області.

Дана постанова набрала законної сили 21 лютого 2017 року.

19 червня 2017 року Заступник прокурора Харківської області звернувся до Дергачівського районного суду Харківської області із позовом в інтересах держави в особі: Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області та Фонду державного майна України до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , треті особи: Державна служба з питань геодезії, картографії та кадастру, ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України «Укрпрофоздоровниця» про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та про скасування державної реєстрації земельної ділянки справа №619/1883/17.

Рішенням Дергачівського районного суду від 26 квітня 2018 року у справі №619/1883/17 у задоволенні позову заступника прокурора Харківської області у зазначеній справі відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року у справі №619/1883/17, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 03 березня 2021 року, зазначене рішення скасовано та позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано рішення Пересічанської селищної ради Дергачівського району Харківської області від 30 вересня 2010 року про безоплатну передачу у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_5 земельних ділянок по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 .

Державні акти на право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на земельні ділянки, які зареєстровані 05.11.2010 в Книзі записів реєстрації актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011069300131 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ №076922, кадастровий номер 6322056501:00:000:0247) та за №011069300124 (серія державного акту на право власності на земельну ділянку ЯЛ№076923, кадастровий номер 6322056501:00:000:0248) визнано недійсними та поновлено виконання постанови Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019 року.

Частиною 4 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

22 вересня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого остання набула право власності на земельну ділянку № НОМЕР_1 в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6322056501:00:000:0247, площею 0,1000га.

Того ж дня, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,1000 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0247, цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва). Зазначений предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики грошових коштів, укладеного в простій письмовій формі 22.09.2017 в сумі 26000грн.

Також, 22 вересня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, згідно умов якого остання набула право власності на земельну ділянку № НОМЕР_2 в АДРЕСА_1 з кадастровим номером 6322056501:00:000:0248, площею 0,1000 га.

Того ж дня, між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого ОСОБА_3 передала в іпотеку ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,100 га, кадастровий номер якої 6322056501:00:000:0248, цільове призначення земельної ділянки рекреаційного призначення (для індивідуального дачного будівництва).Зазначений предмет іпотеки передається в іпотеку, як забезпечення виконання зобов`язання щодо повернення грошей, переданих за договором позики грошових коштів, укладеного в простій письмовій формі 22 вересня 2017 року в сумі 26 000грн. Строк виконання основного зобов`язання 22 жовтня 2017 року.

У зв`язку з порушенням виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання право власності на зазначені земельні ділянки перейшло до ОСОБА_4 , про що свідчить Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06 червня 2023 року №334762926, з якої встановлено, що 03 березня 2018 року приватним нотаріусом Малаховою Г.І. внесено записи про право власності на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Вказані обставини також встановлені судовими рішенням у справі №619/1883/17 та №922/3652/15.

Отже, з викладеного вбачається, що спірні земельні ділянки, які належать до земель оздоровчого призначення, вибули із володіння держави поза волею власника, що встановлено Постановою Харківського апеляційного суду від 07 лютого 2019, залишеною без змін Постановою Верховного суду від 03 березня 2021 по справі №6129/1883/17 та на теперішній час перебувають у власності відповідачки ОСОБА_4 .

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободє попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Новоселецький проти України» від 11 березня 2003 року, «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року).

Правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Згідно частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).

Пунктом г) частини 1 статті 19 ЗК України передбачено таку категорію земель як землі оздоровчого призначення.

Відповідно до статті 47 ЗК України до земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Статтею 48 ЗК України передбачено, що на землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Будівництво об`єктів житлового, громадського призначення та інших об`єктів, інша господарська діяльність на землях оздоровчого призначення здійснюються виключно за умови дотримання режимів округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, якщо така діяльність сумісна з охороною природних лікувальних ресурсів і відпочинком населення.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності на земельні ділянки, визнане за державою рішенням суду, реалізується органами виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, незалежно від органу, в особі якого судом визнане таке право за державою.

При цьому пунктом г) частини 4 вказаної статті передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, в тому числі, землі оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Правові, організаційні, економічні та соціальні засади розвитку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних територій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони визначається Законом України «Про курорти».

Згідно з положеннями статті 1 Закону України «Про курорти» курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об`єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 4 Закону України «Про курорти» за характером природних лікувальних ресурсів курорти України поділяються на курорти державного та місцевого значення.

До курортів державного значення належать природні території, що мають особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси і використовуються з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

За нормою статті 6 Закону України «Про курорти» до природних лікувальних ресурсів належать мінеральні і термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об`єкти і комплекси із сприятливими для лікування кліматичними умовами, придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Згідно з вимогами частини 2 статті 12 Закону України «Про курорти» будівництво на курортах нових і розширення діючих промислових підприємств та інших об`єктів, не пов`язаних безпосередньо із задоволенням потреб відпочиваючих і місцевого населення, потреб курортного та житлового будівництва, або таких, що можуть негативно впливати на природні лікувальні фактори, забороняється.

Відповідно до положень статті 27 Закону України «Про курорти» метою санітарної охорони курортів є збереження природних властивостей наявних лікувальних ресурсів, запобігання забрудненню, пошкодженню та передчасному виснаженню цих ресурсів. З цією метою в межах курорту встановлюється округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

Згідно частини 1 статті 28 Закону України «Про курорти» округ санітарної охорони - це територія земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з межею курорту. В межах цієї території забороняються будь-які роботи, що призводять до забруднення грунту, повітря, води, завдають шкоди лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний стан природних територій курортів.

Постановою Ради Міністрів Української РСР від 16 серпня 1982 року №421 затверджено Положення про курорт Березівські мінеральні води.

Відповідно до вказаного Положення курорт Березівські мінеральні води знаходиться у Дергачівському районі Харківської області і належить до курортів республіканського значення.

Пунктом 3 вказаного Положення визначено, що курорт за своїми природними лікувальними засобами є бальнеологічний і призначений для лікування хворих із захворюванням органів травлення, нирок і сечовивідних шляхів та обміну речовин.

На виконання постанов Ради Міністрів Української РСР «Про передачу профспілкам санаторіїв і будинків відпочинку Міністерства охорони здоров?я Української РСР» від 23 квітня 1960 року №606 усі діючі госпрозрахункові санаторії, будинки відпочинку та пансіонати Міністерство охорони здоров?я зобов?язано було передати у строк до 01 травня 1960 року у відання Українській республіканській Раді профспілок із метою подальшого поліпшення організації відпочинку і санаторно-курортного обслуговування трудящих і підвищення ролі профспілок.

Відповідно до п.1 зазначеної постанови майно передавалося профспілковим організаціям у відання.

До переліку санаторіїв, будинків відпочинку і пансіонатів, що передавалися у відання Українській республіканській Раді Міністерства охорони здоров?я Української РСР увійшов і санаторій «Бермінводи».

Постановою Верховної Ради Української РСР «Про захист суверенних прав власності Української РСР» від 29 листопада 1990 року №506 на території республіки введено мораторій на будь-які зміни форми власності та власника державного майна до введення у дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України «Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави» від 30 серпня 1991 року №1452-ХІІ та Законом України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України «від 10 вересня 1991 року №1540-ХП майно та фінансові ресурси підприємств, установ, органіазцій та інших об?єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України є державною власністю України.

Встановлено, що за часи Української РСР санаторій «Бермінводи» було визнано курортом республіканського, отже для України державного значення, як такий, природні території якого мать особливу оздоровчу цінність.

За таких обставин, зазначені землі оздоровчого призначення, які мають особливу оздоровчу цінність не можуть перебувати у приватній власності в силу ч.4 ст.84 ЗК України.

Відповідно до частини 1 статті116 ЗК Українигромадяни набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цих кодексом або за результатами аукціону.

Згідно статті126ЗК України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно доЗакону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Відповідно до статті 162 ЗК України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Статтею373 ЦК Українипередбачено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зістаттею 210 ЗК Україниугоди, укладені з порушенням встановленого законом порядку купівлі-продажу, дарування, застави, обміну земельних ділянок, визнаються недійсними за рішенням суду.

Статтею 215ЦК Українипередбачено, що недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті203 ЦК Україниє підставою недійсності правочину.

Зокрема, частиною 1 статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі №487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) зазначила, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 ЦК України, частина друга статті 52 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його із чужого незаконного володіння.

Негаторний позов це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України).

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Заволодіння громадянами та юридичними особами землями оздоровчого призначення всупереч вимогам ЗК України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим.

Розташування спірних земельних ділянок вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.

Отже, зайняття земельної ділянки оздоровчого призначення з порушенням ЗК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Власник земельної ділянки оздоровчого призначення може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Схожих за змістом висновків дійшов Верховний Суд викладених у постанові від 24 січня 2024 року у справі №487/2593/20, пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у № 504/2864/13-ц, а також пункт 96 постанови Великої Палати Верховного від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).

З огляду на те, що спірні земельні ділянки не могли бути передані у приватну власність, оскільки для цього існували законодавчі перешкоди, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не набули на них права власності, а отже і не мали права ними розпоряджатися. У зв?язку із чим Солоницівська селищна рада, як власник, в інтересах якого звернувся прокурор, має право вимагати повернення їй спірних земельних ділянок шляхом подачі негаторного позову.

На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув, у зв?язку із чим дійшов помилкового висновку, що негаторний позов є неефективним способом захисту в цьому випадку.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що не є необхідним для усунення перешкод територіальній громаді у користуванні та розпорядженні спірними земельними ділянками визнавання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів іпотеки. Ефективним способом захисту порушеного права держави є саме вимога про повернення земельної ділянки, оскільки суд незалежно від того, оскаржуються вказані договори чи ні, зобов`язаний надати їм оцінку в мотивувальній частині судового рішення.

З огляду на викладене в задоволенні позовних вимог про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та договорів іпотеки слід відмовити внаслідок обрання позивачем неефективного способу захисту в цій частині.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18січня 2023року у справі №488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) дійшла висновку про те, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним (частина четверта статті 41 Конституції України; близькі за змістом приписи викладені у частині першій статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі «Гамер проти Бельгії» (Hamer v. Belgium, заява№ 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив:

Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80).

Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що земельні ділянки вибули із володіння держави поза її волею, як власника, а ОСОБА_4 є добросовісним набувачем, який набув земельні ділянки. Повернення у власність позивача земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоби таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель оздоровчого призначення.

Заволодіння приватною особою такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля, оздоровлення.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельних ділянок, наявні судові спори та судові рішення щодо спірних земель, ОСОБА_4 , проявивши розумну обачність, могла та повинна була знати про те, що ці ділянки належать до земель оздоровчого призначення (див. близькі за змістом висновки, висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Отже, судова колегія вважає, що повернення земельних ділянок у власність позивача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що 06 вересня 2012 року внесено зміни до ЗК України та доповнено ст.173 пунктом 4, відповідно до якого землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади.

Як вбачається з Публічної кадастрової карти, спірні земельні ділянки розташовані в межах населеного пункту с. Березівське Харківського району Харківської області.

Як свідчать матеріали справи, на момент набрання чинності вказаних положень ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» на підставі державного акту на право постійного користування землею серії ХР-10-40-003328 виданого 26 листопада 1997 року є постійним користувачем земель оздоровчого призначення загальною площею 62,3га, які знаходилися в межах населеного пункту та належали до земель державної форми власності. ДП «Санаторій «Березівські мінеральні води» на момент набрання чинності вказаних положень не являлося державним, а отже, спірні земельні ділянки відносять до земель комунальної власності.

Таким чином, спірні земельні ділянки підлягають поверненню саме Солоницівській селищній раді.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст.371,374, п. 4 ч. 3 ст.376,381,382,383,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури Кравченка Андрія задовольнити частково.

Рішення Дергачівськогорайонного судуХарківської областівід 22лютого 2024року скасувати.

Позов Дергачівської окружної прокуратури задовольнити частково.

Зобов?язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000га з кадастровим номером 6322056501:00:000:0247, у власність об?єднаної територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області.

Зобов?язати ОСОБА_4 повернути земельну ділянку АДРЕСА_1 , загальною площею 0,1000га з кадастровим номером 6322056501:00:000:0248, у власність об?єднаної територіальної громади в особі Солоницівської селищної ради Харківського району Харківської області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 64153,20грн. за подачу позовної заяви та за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку тільки в випадках передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

О.Ю. Тичкова