Постанова

від 04.12.2024 по справі 909/927/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа №909/927/23

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка учасників справи:

від позивача: Дунець Г.Я.,

від відповідача: Остап`юк М.П.,

розглянув апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" за №299-10 від 01.07.2024,

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2024 суддя: Рочняк О. В., м. Івано-Франківськ, повний текст рішення складено 12.06.2024,

у справі №909/927/23

за позовом акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця", м. Київ

до відповідача приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиво-ремонтний завод", м. Івано-Франківськ,

про стягнення 1 193 175,70 грн. заборгованості,

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог

Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський сума локомотиво-ремонтний завод" про стягнення заборгованості в розмірі 1 189 087 грн 39 коп., з яких: 981 068 грн 82 коп. основна сума боргу, 175 942 грн. 57 коп. - інфляційні втрати, 32 076 грн 00 коп. - 3% річних та 4 088 грн 31 коп. - пеня.

Позовні вимоги мотивовано невиконанням умов укладеного між сторонами договору на відпуск і споживання води із залізничного водопроводу №ЦБМЕС/ІФ/В/2017-72 від 20.12.2017 в частині оплати наданих позивачем послуг водопостачання та водовідведення за період з червня 2021 по травень 2023, у зв`язку з чим виникла заборгованість, на яку позивачем нараховано 3% річних, інфляційні втрати та пеню.

Позов обгрунтовано ст.ст. 525, 526, 536, 625 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2024 позовні вимоги задоволено частково. Провадження у справі в частині стягнення 525 502,85 грн. основного боргу закрито. Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиво-ремонтний завод" на користь акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" 174 401,88 грн. заборгованості, з якої: 4 088,31 грн. пені, 25 173,72 грн. 3% річних, 145 139,85 грн. інфляційних втрат та 2 616,03 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.

Суд першої інстанції вимоги позивача задоволив частково: в сумі 234779 грн 03 коп. - відмовив у зв`язку з безпідставністю (оскільки вказана сума сплачена відповідачем до подання позову до суду). Провадження в частині стягнення 525 502 грн 85 коп. (760 281 грн 88 коп. - 234779 грн 03 коп.) основного боргу (які сплачені відповідачем під час розгляду справи) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України закрив, за відсутністю предмету спору.

В частині стягнення 220786 грн 94 коп. заборгованості відмовив у зв`язку з необґрунтованістю, оскільки рахунки надані позивачем в підтвердження наданих послуг без актів виконаних робіт не є належними доказами. Відповідно суд першої інстанції перерахував пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та аргументи учасників справи

03.07.2024 до Західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга позивача за №299-10 від 01.07.2024 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2024 в частині відмови в задоволенні позову на суму 304 629 22 грн. основного боргу.

Вважає, що судом помилково не враховано те, що сплата згідно платіжних доручень від 02.01.2023 на суму 50000,00 грн та від 02.05.2023 на суму 51764,18 грн. вже врахована при розрахунку основної суми заборгованості зазначеної у позовній заяві;

суд помилково дійшов висновку про неврахування періодів, які не підтвердженні підписаними актами виконаних робіт (адже вказані акти підписані сторонами, однак були долучені до матеріалів справи позивачем після повернення їх відповідачем, оскільки передача на підписання актів здійснювалася наручно і поверталася у такий же спосіб);

відповідачем під час судового розгляду не заперечувалося надання позивачем протягом спірного періоду вказаних послуг, лише стверджувалося, що обов`язок оплати, згідно укладеного Договору встановлено тільки щодо «спожитої води»;

заборгованість підтверджується підписаними сторонами Актами виконаних робіт, які помилково не взяті судом до уваги, оскільки передача здійснювалася наручно і поверталася у такий же спосіб, тому після повернення відповідачем актів виконаних робіт, останні позивачем були долучені до матеріалів справи.

Відповідач у своєму відзиві заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити рішення суду без змін, зазначив, що суд першої інстанції належним чином дослідив всі обставини справи та дійшов правильних висновків, які спростовують доводи апелянта.

Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

20.12.2017 між публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Івано-Франківський локомотиво-ремонтний завод" (споживач) укладено договір на відпуск і споживання води із залізничного водопроводу №ЦБМЕС/ІФ/В/2017-72 (а.с. 13-15).

Згідно з п. 1.1 договору, постачальник бере на себе зобов`язання забезпечувати споживача водою в межах встановленого ліміту: 18 000 м3/рік, по 4 500 м3/квартал.

Відповідно до п. 2.1 договору, споживач сплачує за фактично використану воду, облік якої ведеться відповідно до п. 1.2 договору. Відпускна ціна одного куб.м. води встановлюється на підставі погоджених національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг тарифів.

Згідно постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №929 від 25.12.2014 вартість 1 м3 води становить - 8,328 грн. з ПДВ. Загальна сума договору становить 149 904 грн. 00 коп.

В п. 2.3 договору сторони визначили, що за спожиту воду споживач щомісяця сплачує рахунки постачальника не пізніше 25 числа поточного місяця.

За змістом п. 3.2.4 договору, при зміні відпускної ціни постачальник зобов`язаний у письмовій формі (через засоби масової інформації) повідомити про це споживача не пізніше останнього числа того місяця, за який здійснюється розрахунок.

У разі несвоєчасної оплати рахунків постачальника, споживач виплачує йому пеню: за перші три місяці прострочення - у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день затримки; за прострочення платежу понад три місяці - 7% від суми простроченого платежу за кожний день затримки. При цьому сума пені не повинна перевищувати розмірів, установлених чинним законодавством (п. 4.2 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачено, що зміни в договорі оформляються Додатковою угодою, що додається до договору і вважається його невід`ємною частиною.

Відповідно до п. 5.6 договору, у випадках, не передбачених цим договором, сторони керуються Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", Правилами користування системами водопроводу та каналізації на залізничному транспорті України, а також чинним законодавством України. Норми законодавства мають переваги перед даним Договором, у випадку якщо умови даного Договору суперечать чинному законодавству України.

Згідно з пунктами 7.1 та 7.2 договору, термін дії договору від 20.12.2017 до 31.12.2017. Договір вважається щорічно продовженим на тих самих умовах, якщо не менше ніж за один місяць до закінчення терміну жодна зі сторін не повідомить другу сторону про припинення його дії.

01.05.2018 сторони уклали Додаткову угоду №1 до договору на відпуск і споживання води із залізничного водопроводу №ЦБМЕС/ІФ/В/2017-72 від 20.12.2017, пунктом 2 якої внесли доповнення до п. 2.1 договору та виклали його в наступній редакції:

- 2.1 споживач сплачує за фактично використану воду, облік якої ведеться відповідно до п. 1.2 Договору. Відпускна ціна одного куб.м. води встановлюється на підставі тарифів, погоджених Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Згідно Постанови № 929 від 25.12.2014 вартість 1 м3 води становить - 8,328 грн. з ПДВ, вартість 1 м3 скидів стічних вод становить 7,056 грн. з ПДВ, вартість 1 м3 дощових скидів становить 7,056 грн. з ПДВ. Загальна сума договору становить 276 912 грн. Споживач сплачує за скид стічних вод згідно поданого постачальником акту і рахунку на виконані роботи відповідно до кількості опадів за формулою;

- 2.1.1 споживач зобов`язується компенсувати постачальнику різницю в ціні за водовідведення, яке проводиться в мережі комунального підприємства "Івано-Франківськводоекотехпром" згідно затверджених тарифів.

- 2.1.2 скид стічних вод з перевищенням допустимих концентрацій на його каналізаційному випуску оплачується з підвищеним коефіцієнтом. Нарахування додаткової плати за послуги водовідведення проводиться постачальником відповідно до "Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи міст і селищ України".

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 04.02.2020 № 283 внесено зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16.06.2016 № 1141 "Про встановлення тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення", а саме доповнено новим підпунктом 107, згідно з яким АТ "Українська залізниця" встановлено тариф на централізоване водопостачання споживачам, які є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, - 21,37 грн за 1 куб. м (без ПДВ) та тариф на централізоване водовідведення - споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, - 12,91 грн за 1 куб. м (без ПДВ).

Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 16.12.2020 № 2499 внесено зміни до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 16.06.2016 № 1141 та підпункт 107 викладено в новій редакції та встановлено АТ "Українська залізниця" тариф на централізоване водопостачання споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, - 23,10 грн за 1 куб.м (без ПДВ) та тариф на централізоване водовідведення споживачам, які не є суб`єктами господарювання у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, - 15,96 грн за 1 куб.м (без ПДВ).

Відповідно до підписаного сторонами та скріпленого їх печатками акту звірки взаєморозрахунків (а.с.73), заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.06.2021 становить 308 985 грн. 15 коп. (з врахуванням оплат згідно з платіжними дорученнями №14001 від 01.04.2021 та №576 від 14.05.2021).

В підтвердження виконання своїх зобов`язань за договором за період 01.06.2021 по 31.05.2023, позивач надав суду акти виконаних робіт №431/869 від 25.06.2021, №432/869 від 25.06.2021, №520/869 від 28.07.2021, №519/869 від 28.07.2021, №592/869 від 26.08.2021, №665/869 від 29.09.2021, №666/869 від 29.09.2021, №20042 від 31.01.2022, №20041 від 31.01.2022, №20093 від 28.02.2022, №20094 від 28.02.2022, №20172 від 31.03.2022, №20172 від 31.03.2022, №20240 від 29.04.2022, №20241 від 29.04.2022, №20309 від 31.05.2022, №20308 від 31.05.2022, №20371 від 30.06.2022, №20333 від 30.06.2022, №20450 від 31.07.2022, №20451 від 31.07.2022, №20508 від 31.08.2022, №20509 від 31.08.2022, №20582 від 30.09.2022, №20583 від 30.09.2022, №20650 від 31.10.2022, №20651 від 31.10.2022, №20721 від 30.11.2022, №20722 від 30.11.2022, №20785 від 29.12.2022, №20786 від 29.12.2022, №20013 від 31.01.2023, №20228 від 26.04.2023, №20285 від 31.05.2023 на загальну суму 760 281 грн 88 коп.

Відповідно до банківських виписок (а.с. 62-67), платіжних інструкцій №2163 від 29.06.2023, №2039 від 15.09.2023, №5549 від 25.09.2023, №2456 від 31.10.2023, №2689 від 24.11.2023, №254 від 01.02.2024 (а.с.180-185) та платіжних інструкцій №5664 від 09.04.2024 та №819 від 10.04.2024 (а.с.202, 203) відповідач сплатив на рахунок позивача 1 070 203 грн 78 коп., з яких 308 985 грн 15 коп. позивачем зараховано в оплату за період до 01.06.2021.

Норми права та висновки, якими суд апеляційної інстанції керувався при прийнятті постанови.

Згідно з приписами ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини; інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 180 ГК України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

За змістом ч. 1 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно з ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За приписами ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як встановлено судами, предметом позову є стягнення з відповідача заборгованості за договором на відпуск і споживання води із залізничного водопроводу №ЦБМЕС/ІФ/В/2017-72 від 20.12.2017 за період 01.06.2021 по 31.05.2023 в розмірі 981 068 грн 82 коп.

Первинними доказами, якими у цьому випадку є акти виконаних робіт (наданих послуг), підтверджено надання позивачем відповідачу послуг за вказаний вище період на загальну суму 760 281 грн 88 коп.

З наявних в матеріалах справи платіжних документів судом з`ясовано, що відповідач перерахував на рахунок позивача за надання послуг по водопостачанню та водовідведенню 1 070 203 грн 78 коп., з яких 308 985 грн 15 коп. позивачем зараховано в оплату за період до 01.06.2021, розмір заборгованості за який зафіксовано в підписаному сторонами акті звірки взаєморозрахунків станом на 01.06.2021.

Отже, за період надання послуг з 01.06.2021 по 31.05.2023 відповідачем сплачено 761218 грн. 63 коп.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що до звернення позивача до суду з позовом відповідачем сплачено 234779 грн 03 коп. (з платіжного доручення від 02.01.2023 залишок в розмірі 33014 грн 85 коп., 02.05.2023 - 51764 грн 18 коп., 29.06.2023 - 50000 грн, 15.09.2023 - 50000 грн та 25.09.2023 - 50000 грн).

Судом помилково не враховано те, що сплата згідно платіжних доручень від 02.01.2023 на суму 33014,00 грн та від 02.05.2023 на суму 51764,18 грн. вже врахована при розрахунку основної суми заборгованості зазначеної у позовній заяві. Таким чином сума боргу, яка була сплачена відповідачем до подання позову до суду становить 150000,00 грн і не врахована в розрахунку позивача, що підтверджується платіжними дорученнями від 29.06.2023 - 50000 грн, 15.09.2023 - 50000 грн та 25.09.2023 - 50000 грн. Сплачені відповідачем суми зазначені у розрахунку долученому до апеляційної скарги.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в задоволенні позову в частині 150000 грн. 00 коп. належить відмовити у зв`язку з безпідставністю (оскільки вказана сума сплачена відповідачем до подання позову до суду).

В частині стягнення 220786 грн 94 коп. було відмовлено судом першої інстанції у зв`язку з необґрунтованістю, з огляду на те, що подані позивачем в підтвердження наданих послуг рахунки без актів виконаних робіт (наданих послуг) не є доказом надання таких послуг.

З даним висновком колегія суддів не погоджується та вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 ГПК завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Стаття 13 ГПК встановлює, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Співставляючи стадії процесу доказування та стадії судового процесу, Суд враховує, що згідно із статтею 177 ГПК завданнями підготовчого провадження є в тому числі і 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Згідно з частиною першою статтею 181 ГПК для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.

Відповідно до норм статті 182 ГПК в підготовчому засіданні суд, в тому числі: з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.

У главі 3 розділу ІІІ ГПК закріплені положення, які встановлюють порядок реалізації принципу "диспозитивності господарського судочинства" у підготовчому засіданні. Він полягає в тому, що кожен учасник справи може довести певні обставини справи, подавши відповідні докази, надавши пояснення чи заперечення саме під час підготовчого провадження. Це зумовить чітко визначене загальне спрямування судового розгляду, окреслить коло питань, що підлягають розв`язанню на стадії судового розгляду та дозволить процесуально зекономити час розгляду справи. Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.08.2021 у справі №910/17567/19, від 09.11.2021 у справі №913/20/21.

Стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя та завданням господарського судочинства. На важливість дотримання строку на подання доказів звертав свою увагу Верховний Суд й раніше у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 03.04.2019 №913/317/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

Господарським процесуальним законодавством не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 зроблено висновок, що: "при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод".

Верховний Суд в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20 зазначив про те, що місцевий господарський суд обґрунтовано дійшов висновку про можливість повернення до розгляду справи на стадію підготовчого провадження після його закриття, виходячи з фактів неотримання відповідачем копій ухвали від 09.06.2020 про відкриття провадження у справі, ухвали від 15.07.2020 про відкладення розгляду справи, ухвали від 11.08.2020 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті, які (ухвали) повернулися до господарського суду, що підтверджується наявними у справі доказами. При цьому господарськими судами було враховано клопотання відповідача про відновлення підготовчого провадження, яке (клопотання) обґрунтовується тим, що про судову справу відповідач дізнався тоді, коли підготовче провадження вже було закрито, що позбавило його можливості надати відзив на позовну заяву та скористатися іншими правами, наданими сторонам на стадії підготовчого провадження.

Тобто, суд першої інстанції за наявності певних обставин може повернутися до стадії вчинення тих чи інших процесуальних дій, які за загальним правилом можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, й після закриття підготовчого провадження.

Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до дій, що проводяться на стадії підготовчого провадження, з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.12.2021 у справі №910/7103/21.

Заявляючи клопотання про повернення до стадії підготовчого засідання, позивач стверджував, що для винесення обгрунтованого рішення необхідно долучити до матеріалів справи копії підписаних сторонами актів виконаних робіт №20172 від 31.03.2022, №20042 від 31.01.2023, №20103 від 28.02.2023, №20104 від 28.02.2023, №20166 від 30.03.2023, №20167 від 30.03.2023, №20229 від 26.04.2023, №20287 від 31.05.2023. Як зазначив позивач, такі були підписані відповідачем та повернуті позивачу під час розгляду справи вже по суті.

Суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення цього клопотання, оскільки вважав, що позивач не був позбавлений права та можливості реалізовувати свої процесуальні права в передбачені строки до закінчення підготовчого провадження.

При цьому, в матеріалах справи були наявні акти виконаних робіт №20172 від 31.03.2022, №20042 від 31.01.2023, №20103 від 28.02.2023, №20104 від 28.02.2023, №20166 від 30.03.2023, №20167 від 30.03.2023, №20229 від 26.04.2023, №20287 від 31.05.2023, однак без підпису відповідача. При поданні позову, позивач посилався на дані акти, як на підставу нарахування суми основного боргу, також зазначав, що акти були надані відповідачу для підписання наручно, які на час звернення до суду йому не повернуті.

Суд першої інстанції відмовив у клопотанні про повернення до стадії підготовчого провадження та про долучення підписаних актів до матеріалів справи, що призвело до відмови в частині стягнення 220 786 грн. 94 коп. заборгованості, з огляду на те, що подані позивачем в підтвердження наданих послуг рахунки без актів виконаних робіт (наданих послуг) не є доказом надання таких послуг, оскільки рахунки не є первинними документами.

Надмірний формалізм суду першої інстанції при розгляді клопотань позивача може свідчити про порушення принципу змагальності сторін, та як наслідок про обмеження прав позивача, а саме права на розгляд його клопотань на предмет їх підставності та обґрунтованості, а не лише з огляду на строк подання цих клопотань (після закриття підготовчого провадження).

Необґрунтовано відхиляючи клопотання позивача, місцевий господарський суд фактично позбавив позивача права на доступ до правосуддя та справедливий суд, яке визначено у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.

Так, згідно з п.п. 2, 4, 8 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

За приписами ст.118 ГПК України право на вчинення процесуальних дії втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч. ч.1-4 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

При зверненні особи до суду з заявою про поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, заявник має довести наявність поважних причин пропуску такого строку. При цьому, процесуальне законодавство, в даному випадку, не пов`язує право суду поновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили пропуск процесуального строку, у зв`язку з чим, в кожному конкретному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування клопотання про його відновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи не поважності причин пропуску строку.

Оскільки судом першої інстанції не враховано обставини, які унеможливили подання позивачем до суду підписаних актів наданих послуг за договором, то апеляційним судом ці докази за клопотанням позивача, долучені до матеріалів справи. Неповернення актів виконаних робіт зі сторони відповідача поважними можуть бути визнані лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними істотними труднощами для вчинення відповідних процесуальних дій, а саме з діями іншого учасника спору(відповідача) і не залежали від волі самого позивача. Крім того, як було встановлено апеляційним господарським судом, позивач повідомляв суд першої інстанції про те, що відповідні докази не можуть бути подані у встановлений законом строк з об`єктивних причин, що не залежать від нього.

При цьому посилання позивача на неповернення відповідачем підписаних ним актів надання послуг водопостачання, а звідси неподання цих актів з підписом відповідача до суду, визнається апеляційним судом як поважною причиною для продовження строку для долучення поданих доказів під час судового розгляду справи.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач довів наявність обставин, які об`єктивно перешкоджали йому реалізувати своє право на подачу доказів для підтвердження факту надання послуг, у зв`язку із чим судом першої інстанції неправомірно та необґрунтовано відмовлено позивачу в задоволенні його клопотання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині третьої статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

До того ж, колегія суддів наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України та змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано до суду належні докази, які б підтверджували надання послуг на суму 220786, 94 грн.(акти виконаних робіт), проте не враховано, що відсутні докази, з яких можливо припустити, що ці послуги не надавалися в межах укладеного договору: ділові зв`язки між сторонами були триваючі, і позивач в інших можливих котрагентів не замовляв необхідні для господарської діяльності послуги з водопостачання.

Проте, суд апеляційної інстанції вважає висновки щодо відсутності підстав для стягнення боргу в спірній частині за надані послуги з відповідача помилковими, з вищенавденого обгрунтування та того, що судом залишено поза увагою та не застосовано стандарту доказування «вірогідності доказів».

В матеріалах справи наявні акти виконаних робіт №20172 від 31.03.2022, №20042 від 31.01.2023, №20103 від 28.02.2023, №20104 від 28.02.2023, №20166 від 30.03.2023, №20167 від 30.03.2023, №20229 від 26.04.2023, №20287 від 31.05.2023, підписані сторонами, надмірний формалізм суду першої інстанції призвів до помилкового висновку щодо відмови в позові в цій частині, а тому підлягає скасуванню та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення позовних вимог на суму 220786, 94 грн.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно зі статтею 77 вказаного кодексу обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (заява № 16404/03) від 19.02.2009 зазначається, що хоча стаття 6 (Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (див. рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1998 та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 ГПК України).

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Колегія суддів відзначає, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2024 у справі №909/927/23 з вище наведених підстав підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог на суму 304629,22 грн.

У цій частині слід прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача цю суму.

За змістом статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами як письмові, речові та електронні докази.

Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Судові витрати.

У зв`язку з задоволенням апеляційної скарги, апеляційний господарський суд на підставі ст. 129 ГПК України дійшов до висновку про покладення на відповідача витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 236, 254, 269, 270, 275, 277, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" за №299-10 від 01.07.2024 - задоволити.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2024 у справі №909/927/23 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиво - ремонтний завод" (вул. Залізнична, 22, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 13655435) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул.Єжи Гедроця, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Льва Толстого 61, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 41149437) 304629,22 грн.

4. В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.05.2024 у справі №909/927/23 залишити без змін.

5. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Івано-Франківський локомотиво - ремонтний завод" (вул. Залізнична, 22, м. Івано-Франківськ, 76018, код ЄДРПОУ 13655435) на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул.Єжи Гедроця, 5, м. Київ, 03680, код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Льва Толстого 61, м. Київ, 03035, код ЄДРПОУ 41149437)10 250, 10 грн в повернення витрат по сплаті судового збору.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

7. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. 287-289 ГПК України.

Головуючий суддяБойко С. М.

СуддіБонк Т.Б.

Якімець Г.Г.