Постанова

від 05.12.2024 по справі 905/1368/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Харків Справа № 905/1368/23 (905/588/24)

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. , суддя Пуль О.А.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вх.№2364 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 (прийняте у приміщенні Господарського суду Донецької області суддею Фурсовою С.М., повний текст рішення складено та підписано 12.09.2024) у справі №905/1368/23 (905/588/24)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс", смт.Черкаське, Краматорський район, Донецька область,

до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", м.Київ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - арбітражної керуючої Козловської Діани Валеріївни, м.Київ,

про стягнення 766 578,10 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 766578,10 гривень.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору складського зберігання зерна №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022 в частині збереження переданого йому зерна кукурудзи 3-го класу в кількості 143250 кг, що завдало збитки товариству.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024, з урахуванням ухвали суду від 12.09.2024, у справі №905/1368/23 (905/588/24) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" до Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" про стягнення 766578,10 грн задоволено частково. Стягнуто з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" 766578,02 грн, а також витрати на виготовлення експертного висновку 2160,00 грн, судовий збір у розмірі 11498,70 грн. В частині стягнення 0,08 грн відмовлено.

Вказане рішення суду першої інстанції з посиланням на приписи статей 11, 22, 509, 936, 938, 943, 949, 950, 951, 953 ЦК України, статей 224, 225, 226 ГК України, статей 24, 26, 27, 32, 33, 34 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" мотивовано тим, що в діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, зокрема: протиправна поведінка, яка полягає у невідвантаженні ТОВ "ВПГ Агро Плюс" на його вимогу зерна кукурудзи, яке було передане на зберігання; безпосереднього завдання збитків, розмір яких виражається в кількості зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року, яке підлягло відвантаженню (поверненню) поклажодавцю згідно заяви від 06.03.2023, самовільне погашення складської квитанції №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) без фактичного повернення зерна, що унеможливлює звернення поклажодавця за його отриманням; причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, що виражається у незабезпеченні збереження майна позивача; вина відповідача, яка виражена у невиконанні вимоги позивача про повернення зерна кукурудзи зі зберігання на вимогу позивача та незбереженням переданого на зберігання. Відтак, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний відшкодувати вартість втраченого зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року у кількості 143250 кг. При цьому, вартість втраченої кукурудзи позивачем обраховано на підставі Експертного висновку ЧК-87 від 29.03.2024 Чернігівської регіональної торгово-промислової палати про середньо-ринкову гуртову ціну за 1 тонну кукурудзи по Полтавській області (місце виконання договору), згідно якого така вартість становить 5 351,33 гривень. За висновками місцевого господарського суду, оскільки на вимогу ТОВ "ВПГ Агро Плюс" відповідач не повернув зерно кукурудзи, позивач обрав ефективний спосіб захисту порушених прав про відшкодування збитків, що є вартістю невідвантаженого та втраченого зерна. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ВПГ Агро Плюс" про стягнення з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 766578,02 гривень вартості втраченого зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року у кількості 143 250 кг.

Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/11368/23 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається, зокрема на таке:

- порушення судом першої інстанції норм процесуального права (ч. З ст. 86 та ч. 5 ст. 236 ГПК України), неправильне застосування норм матеріального права (ч. 5 ст. 26 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"), а також нез`ясування обставин, що мають значення для справи. За твердженням скаржника, судом першої інстанції нез`ясовано обставини щодо дотримання позивачем порядку повернення залишку зерна за договором, а саме: позивач в порушення умов п. 6.1. та п. 6.3. Договору, а також вимог ч. 7 ст. 24, ч. 5 ст.26 та ст.46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" не надав зерновому складу документи, необхідні для відвантаження залишку зерна в кількості 143 250 кг, а тому у зернового складу були відсутні підстави для відвантаження зазначеного зерна;

- недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, неправильне застосування норм матеріального права (ч. 1 ст. 949 ЦК України) та порушення норм процесуального права (ч. 1 ст. 74. ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 та ч. 4 ст. 236 ГПК України). За твердженням відповідача, висновок суду першої інстанції (з посиланням на матеріали інвентаризації станом на 12.09.2023) про неспроможність відповідача повернути позивачу залишок переданого на зберігання зерна не відповідає приписам ч. 1 ст. 949 ЦК України і не підтверджується матеріалами справи, матеріали справи не містять доказів на підтвердження висновку суду про неспроможність відповідача повернути позивачу зерно кукурудзи в кількості 143 250 кг, в т.ч. шляхом його заміни на відповідну кількість зерна такого самого роду та такої самої якості;

- нез`ясування судом першої інстанції обставин стосовно визначення ефективного способу судового захисту у спірних правовідносинах: недоведеність обставин існування у відповідача перед позивачем грошового зобов`язання; порушення норм процесуального права (ч. 3 ст. 86 та ст. 236 ГПК України) та неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 20 ГК України, п. 5 ч. 2 ст. 16,4.1 ст. 957 та ч. ч. 1, 2 ст. 949 ЦК України та ст.ст. 26 та 32 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні"). На думку скаржника, з огляду на приписи п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України, належним способом судового захисту у спірних правовідносинах мало бути пред`явлення позову про зобов`язання відвантажити зерно, передане на зберігання, а не про стягнення вартості такого зерна. Обраний позивачем спосіб судового захисту та позиція суду першої інстанції з цього питання суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним в п. 4.5. постанови від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19.

- щодо порушення судом першої інстанції ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини і громадянина в частині ненадання можливості представникові відповідача взяти участь в судовому засіданні. Вказує на те, що в день судового засідання (10.09.2024) були збої в роботі системи "Електронний суд", через що представник відповідача не міг долучитися до судового засідання. На підтвердження цих обставин посилається на публікацію від 29.02.2024 щодо постійних збоїв в роботі "Електронного суду", якою НААУ інформувала Державну судову адміністрацію України про вказані обставини.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2024 апеляційна скарга передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А., суддя Здоровко Л.М.

08.10.2024 до суду від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги (вх.№12924), до якої додано платіжну інструкцію №7365 від 07.10.2024 про сплату 17248,05 грн. Також апелянт зазначає, що в прохальній частині апеляційної скарги допущено описку та просить вважати правильним п. 1 прохальної частини апеляційної скарги в наступній редакції: "1. Скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/1368/24".

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (вх.№2364 Д/2) на рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/1368/23 (905/588/24); призначено справу до розгляду на 05 грудня 2024 року о 14:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду, про що повідомлено учасників справи; встановлено учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу до 06.11.2024, з доказами їх надсилання учасникам справи, строк для подання заяв, клопотань, тощо до 06.11.2024.

02.12.2024 до суду апеляційної інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" через систему "Електронний суд" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № 15327, документ сформований 29.11.2024), в якому позивач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду від 10.09.2024 у справі № 905/1368/23 (905/588/24) залишити без змін.

Крім того, заперечуючи проти доводів відповідача про обмеження його права на доступ до суду позивач просить долучити до матеріалів справи роздруківки рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі № 905/873/24, рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі № 911/482/24, оголошення від 26.02.2024р. на сайті ДП "Інформаційні судові системи", яке розміщене за посиланням (https://ics.gov.ua/ics/news/novyny/1562934/).

Також, позивач просить поновити строк на подання відзиву на апеляційну скаргу посилаючись на таке: місцезнаходження позивача смт Черкаське Краматорського району Донецької області наразі знаходиться на відстані менше ніж сорок кілометрів від лінії фронту. Вказаний населений пункт страждає від систематичних обстрілів з боку військ російської федерації. Зокрема, у вересні селище було обстріляне, вірогідно, з реактивної системи залпового вогню, це підтверджується інформацією, розміщеною на сайті "Новини Донбасу" за посиланням (https://novosti.dn.ua/news/380359-uselyshhi-kramatorskogo-rajonu-pid-chas-obstrilu-zagynuly-troye-zhinok-ta-poraneni-2- cholovikiv), яку додано до відзиву; систематичні повітряні тривоги; у зв`язку із атаками ворога знову запроваджено планові та аварійні графікі відключення електроенергії. Вказані обставини ускладнюють можливість своєчасної підготовки процесуальних документів, та на думку позивача, у своїй сукупності вказують на поважність причин пропуску Позивачем строку на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 4 статті 262 ГПК України в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження (частина перша статті 263 ГПК України).

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим кодексом (частина друга статті 118 ГПК України).

Згідно положень статті 119 ГПК України встановлено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Враховуючи наведені позивачем підстави в обґрунтування причин пропущення строку на подання апеляційної скарги обґрунтованими, колегія суддів вважає за можливе поновити пропущений позивачем строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

05.12.2024 від розпорядника майна ТОВ "ВПГ Агро Плюс" арбітражного керуючого Козловської Діани Валеріївни через систему "Електронний суд" надійшли письмові пояснення по справі № 905/1368/23 (905/588/24) (вх. № 15585, документ сформований 05.12.2024), в яких заявник просить залишити без задоволення апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України", залишити без змін рішенням Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 по справі № 905/1368/23 (905/588/24).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 ГПК учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

Згідно з частинами першою, другою статті 161 ГПК при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Заявами по суті справи в суді апеляційної інстанції є апеляційна скарга, відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини п`ятої статті 161 ГПК суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це необхідним.

Проте, в даному випадку письмові пояснення по суті є відзивом на апеляційну скаргу, який подано поза межами встановленого та за відсутності наведення поважних причин пропуску цього строку в порушення частини 1 статті 263 ГПК України.

При цьому, апеляційний суд не визнавав необхідним одержувати від учасників справи, в тому числі й від розпорядника майна боржника, додаткові пояснення стосовно окремих питань, відповідно учасники справи мали можливість викласти свої пояснення у заявах по суті справи, передбачених для стадії апеляційного оскарження, а також надати усні пояснення в судовому засіданні.

Наведені висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду щодо залишення судом апеляційної інстанції додаткових пояснень без розгляду у постанові від 12.06.2024 по справі № 922/2060/23.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції 05.12.2024 представник позивача та розпорядник майна боржника заперечували проти доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, просили суд відмовити в її задоволенні та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін.

Представник апелянта в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчить довідка про доставку електронного листа - ухвали Східного апеляційного господарського суду про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду від 21.10.2024 до електронного кабінету учасника справи.

Частинами 11, 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з частиною 13 статті 270 Господарського процесуального кодексу України якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

Окрім того, в ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку; ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 21.10.2024 про відкриття апеляційного провадження та призначення розгляду справи на 05.12.2024 сторони отримали 21.10.2024 о 20:05, тобто завчасно.

Отже, відповідач мав досить часу для вирішення питання щодо забезпечення представництва своїх інтересів у судовому засіданні 05.12.2024, зокрема, шляхом участі його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Проте, представником відповідача подано заяву про участь у судових засіданнях в межах справи №905/1368/23 (905/588/24) у режимі відеоконференції в порушення вимог частини другої статті 197 ГПК України поза межами встановленого законом строку, у зв`язку з чим судом відмовлено в її задоволенні, про що постановлено ухвалу суду від 04.12.2024.

Відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах 19.03.2024 у справі № 910/3016/23, від 08.11.2023 у справі № 922/854/23, від 01.12.2022 у справі № 910/14025/20 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегія суддів враховує, що правову позицію відповідача викладено у відзиві на позовну заяву та інших заявах по суті справи в суді першої інстанції, в апеляційній скарзі, явка представників учасників у судове засідання обов`язковою не визнавалась, усі доводи і вимоги учасники справи можуть викласти і подати суду письмово, тоді як на час відкриття судового засідання (05.12.2024 о 15:07:54) клопотання про відкладення розгляду справи від заявника апеляційної скарги не надходило та судом не встановлено обставин, що унеможливлюють розгляд судом апеляційної інстанції апеляційної скарги за відсутності його представника.

Відповідно до частини 4 статті 13 ГПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За таких обставин, оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи та правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення учасників справи про час та місце розгляду справи, виходячи з того, що участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені частиною першою статтею 42 Господарського процесуального кодексу України) є правом, а не обов`язком сторін, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

22.12.2022 між Акціонерним товариством "Державна продовольчо-зернова корпорація України" (далі - Зерновий склад, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" (далі поклажодавець, позивач) укладено договір складського зберігання зерна № 99-ЗБ/2022 (далі - договір), за умовами якого поклажодавець зобов`язаний передати зерно, а Зерновий склад зобов`язаний прийняти його на зберігання на умовах, визначених договором, і в установлений строк повернути його поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, у стані, передбаченому цим договором та законодавством (п.1.1 договору) (т.1, а.с.6-12).

Відповідно до пунктів 1.2., 1.3., 1.4. договору, зерно - плоди зернових, зернобобових, насіння олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей. Ранні зернові культури - зерно зернових, зернобобових і олійних культур: пшениця, ячмінь, жито, овес, гречка, горох, тритикале, рис, нут, вика, насіння льону, гірчиці, насіння ріпаку. Пізні зернові культури - зерно зернових, зернобобових і олійних культур: кукурудза, соя, просо, сорго, насіння соняшника.

Як визначено у пункті 1.6. договору, ранні й пізні зернові культури приймаються Зерновим складом на зберігання за умови наявності вільних місткостей, передачі на зберігання зерна у повному обсязі, відповідно до додатку №8 договору та граничного строку зберігання такого зерна:

- для ранніх зернових культур - до 01 листопада 2022 року;

- для пізніх зернових культур - до 31 травня 2023 року.

У пункті 1.8. договору сторони погодили, що кількість зерна, що передається на зберігання, його якісні показники та інші характеристики зазначаються у складських документах, що видаються Зерновим складом поклажодавцю відповідно до умов договору.

За пунктом 3.1. договору Зерновий склад приймає від поклажодавця зерно, забезпечує його кількісне і якісне зберігання, та здійснює відвантаження (видачу) зерна поклажодавцю.

Зерновий склад видає поклажодавцю складські документи на зерно не пізніше наступного робочого дня після передачі зерна на зберігання (п. 3.2. договору).

Відповідно до пункту 3.4. договору, після закінчення строку зберігання зерна, поклажодавець зобов`язаний забрати зерно із Зернового складу не пізніше останнього дня граничного строку зберігання, вказаного у пункті 1.6., 12.1. договору.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що Зерновий склад повинен повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання закінчився.

Пунктом 6.1. договору передбачено, що часткове або повне відвантаження зерна здійснюється Зерновим складом на підставі письмової заяви поклажодавця (додаток №5 до договору) із зазначенням найменування зерна, його кількості (ваги), експедитора/перевізника, виду транспорту та дати відвантаження. Заява має бути надана Зерновому складу не пізніше ніж за 10 робочих днів до запланованої дати відвантаження зерна. Кількість (вага), строки та спосіб відвантаження зерна (у тому числі - перелік транспортних засобів, водіїв та експедиторів) узгоджуються із Зерновим складом з урахуванням технічних можливостей зернового складу, погодних умов та інших факторів.

Згідно з пунктом 6.3. договору для отримання зерна поклажодавець зобов`язаний надати Зерновому складову оригінал першого примірника складського документа на зерно, заяву на відвантаження зерна встановленої форми (додаток №5 до договору), довіреність на отримання зерна із зазначенням його кількості та підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на дату відвантаження. Ненадання поклажодавцем будь-якого з вказаних документів є порушенням умов договору і надає Зерновому складу право не відвантажувати зерно до моменту усунення поклажодавцем таких порушень.

У випадку, якщо поклажодавець забирає партію зерна в меншій кількості, ніж вказано в складському документі на зерно, Зерновий склад видає йому, в обмін на раніше виписаний документ, новий складський документ із зазначенням залишкової кількості зерна, розрахованої на підставі відповідного акта-разхунку Зернового складу, з урахуванням даних особового рахунку поклажодавця (п.6.4 договору).

Пунктом 6.6. договору визначено, що відвантаження зерна проводиться після повної оплати поклажодавцем послуг Зернового складу, включно з оплатою послуг по відвантаженню зерна.

Доказом виконання Зерновим складом обов`язку з відвантаження партії зерна належної кількості та якості на момент такого відвантаження, є відповідна товарно-транспортна накладна (форма №1-ТТН) або залізнична накладна, погашена складська квитанція на зерно, виправлення в тексті яких не допускаються (п.6.13. договору).

За умовами пункту 10.1. договору зерно, передане на зберігання, є власністю поклажодавця.

Згідно з пунктом 11.1 договору у разі невиконання або неналежного виконання умов договору сторони несуть відповідальність та відшкодовують завдані збитки, у порядку, передбаченому чинним законодавством України та умовами договору.

Відповідно до пункту 12.1. договору, строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але у будь-якому випадку, повернення зерна всіх зернових, зернобобових, олійних культур (крім випадку, передбаченого п.1.6. цього договору) поклажодавцю відбувається не пізніше 31 травня 2023 року.

Граничний строк зберігання зерна може бути продовжений виключно шляхом укладання додаткової угоди до договору (п. 12.2. договору).

Додатковою угодою №1 від 31.05.2023 до договору складського зберігання зерна від 22.12.2022 №99-ЗБ/2022 (т.1, а.с.19) сторони узгодили викласти:

Пункт 1.6. договору у наступній редакції: ранні й пізні зернові культури приймаються Зерновим складом на зберігання за умови наявності вільних місткостей, передачі на зберігання зерна у повному обсязі, відповідно до додатку №8 договору та граничного строку зберігання такого зерна: для ранніх зернових культур - до 30 червня 2023 року; для пізніх зернових культур - до 30 червня 2023 року.

Пункт 12.1. договору у наступній редакції: строк зберігання зерна - до подання поклажодавцем вимоги про його повернення, але у будь-якому випадку, повернення зерна всіх зернових, зернобобових, олійних культур (крім випадку, передбаченого п.1.6. цього договору) поклажодавцю відбувається не пізніше 30 червня 2023 року.

Також вказаною Додатковою угодою збільшено строк дії договору до 30 червня 2023 року.

Додатковою угодою №2 від 01.07.2023 до договору складського зберігання зерна від 22.12.2022 №99-ЗБ/2022 сторони узгодили викласти пункти 1.6., 12.1. договору у новій редакції визначивши граничний строк зберігання зерна до 31 серпня 2023 року (т.1, а.с.20-21).

Також вказаною Додатковою угодою збільшено строк дії договору до 31 серпня 2023 року.

В подальшому, Додатковою угодою №3 від 31.08.2023 до договору складського зберігання зерна від 22.12.2022 №99-ЗБ/2022 сторони узгодили викласти пункти 1.6., 12.1. договору у новій редакції визначивши граничний строк зберігання зерна до 31 жовтня 2023 року (т.1, а.с.22).

Також вказаною Додатковою угодою збільшено строк дії договору до 31 жовтня 2023 року.

Договір, додатки до нього та додаткові угоди підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень.

Доказів продовження строку дії договору після 31.10.2023 матеріали справи не містять, проте наявні в матеріалах справи виставлені відповідачем рахунки за зберігання зерна свідчать про продовження строку його дії.

На виконання умов договору №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022, ТОВ "ВПГ Агро Плюс" передало на зберігання Філії акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року.

Факт прийняття від поклажодавця на зберігання зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року підтверджується актом приймання-передачі зерна при переоформленні №58 від 26.12.2022, складською квитанцією на зерно №389 від 26.12.2022 (серія ББ №187982) на залікову вагу 401 310 кг, що відповідає ДСТУ 4525:2006 (т.1, а.с.23-24).

Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" направлено відповідачу заяву про відвантаження зерна від 06.03.2023, згідно якої просило відвантажити зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року у кількості 401 050 кг (т.1, а.с.25).

Відповідачем було виставлено позивачу рахунок на оплату послуг з відвантаження зерна у кількості 401,05 т (401 050 кг) №152 від 06.03.2023 на суму 72 189,00 гривень (т.1, а.с.28).

Позивачем вказаний рахунок на оплату сплачено в повному обсязі, що підтверджується платіжною інструкцією №176 від 06.03.2023 (т.1, а.с.127).

Також, позивачем направлялись заяви про відвантаження зерна від 10.04.2023, згідно якої просило відвантажити зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року у кількості 275 950 кг, від 19.04.2023 про відвантаження 50 000 кг +-5% (т.1, а.с.26-27).

Актами здачі-приймання робіт (надання послуг) підтверджено відвантаження автотранспортом зерна загальною кількістю 254 860 кг (254,86 т) (т.1, а.с.29-32):

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №156 від 07.03.2023 100,57 т;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №159 від 08.03.2023 24,79 т;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №234 від 11.04.2023 78,78 т;

Акт здачі-приймання робіт (надання послуг) №244 від 20.04.2023 50,72 т.

В подальшому Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" отримано від Філії Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" довідку №703 від 29.09.2023, в якій повідомлялось, що станом на 12.09.2023 була проведена інвентаризація залишків зерна кукурудзи згідно наказу АТ ДПЗКТУ №287-АГ від 11.09.2023. За результатами інвентаризації було виявлено нестачу зерна кукурудзи 3 кл. урожаю 2022 року по контрагенту ТОВ "ВПГ Агро Плюс" в кількості 143 250 кг. На залишок зерна кукурудзи 3 кл. урожаю 2022 року кількістю 3 200 кг виписана складська квитанція №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934), а складська квитанція №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) на кількість зерна кукурудзи 3 кл. урожаю 2022 року 146 450 кг була погашена (т.1, а.с.36).

Представником позивача направлявся адвокатський запит з приводу того кому та коли видавались оригінали складських квитанцій №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) та №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934), а також виявлення причин нестачі зерна (т.1, а.с.42-43).

У відповідь на адвокатський запит, Філією Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" листом №314 від 25.03.2024 повідомлено:

- при проведенні інвентаризації станом на 01.07.2023 була виписана складська квитанція №512 від 30.06.2023 (серія. ББ №898905) кукурудза 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року в кількості 146 450 кг. Оригінал складської квитанції на зерно зберігався на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор";

- згідно наказу АТ "ДПЗКУ" №287-АГ від 11.09.2023 "Про проведення інвентаризації зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" станом на 12.09.2023 шляхом переважування була проведена інвентаризація залишків зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років. Відповідно проведеної інвентаризації була виписана складська квитанція. №28 серія ББ №898934 від 12.09.2023 року кукурудза 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року в кількості 3 200 кг. Оригінал складської квитанції на даний час знаходиться на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор".

- відповідно наказу АТ "ДПЗКУ" №287-АГ від 11.09.2023 "Про проведення інвентаризації зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років шляхом переважування встановлено, що фактична кількість зерна кукурудзи, що належить ТОВ "Агро Плюс ВПГ" становить 3 200 кг. Комісією було рекомендовано службі внутрішнього аудиту АТ "ДПЗКУ" провести службове розслідування за фактом виявленої нестачі зерна кукурудзи на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" (т.1, а.с.44).

Наведені обставини підтверджуються наданими відповідачем актами інвентаризації станом на 01.07.2023 та на 12.09.2023 (т.1, а.с. 142-164).

Позивачем отримано запит від Територіального управління БЕБ у Полтавській області №23.14/3.1/3520-24 від 30.05.2024 про надання інформації.

Згідно вказаного запиту Підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у Полтавській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за № 12023170000000759 від 07.11.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, розпочатого на підставі заяви АТ "Державної продовольчо-зернової корпорації України" (код 37243279) про те, що службові особи Філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" (код 37506075), зловживаючи своїм службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, спричинили тяжкі наслідки інтересам Товариства шляхом розтрати зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років станом на 12.09.2023 загальною вагою 648 989 тонн на суму 3 931 856,58 грн. Згідно акта службового розслідування за фактами можливої нестачі зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років на Філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" за № 7/16-04 від 02.10.2023 встановлено, що нестача зерна кукурудзи виникла в тому числі у поклажодавця ТОВ "Агро Плюс ВПГ" (143 241 кг).

Як вказує позивач, Акціонерне товариство "Державна продовольчо-зернова корпорація України" не виконало умови договору складського зберігання зерна №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022 та не відвантажило зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року у кількості 143 250 кг, факт відсутності зазначеного зерна підтверджується довідкою №703 від 29.09.2023 за результатами інвентаризації станом на 12.09.2023, тому ТОВ "ВПГ Агро Плюс" звернулось з позовом до суду про стягнення 766 578,10 гривень вартості переданого на зберігання зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року, вартість якого визначено експертним висновком Чернігівської регіональної торгово-промислової палати ЧК-87 від 29.03.2024.

10.09.2024 місцевим господарським судом ухвалено оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог з підстав, зазначених вище у цій постанові.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 ЦК).

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод, заподіяння шкоди суб`єкту або суб`єктом господарювання.

Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;.

Відповідно до положень статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Також, згідно з частиною 1 статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом положень статей 626, 627, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено обов`язковість виконання договору сторонами.

З огляду на правову природу укладеного між сторонами договору поставки, який у розумінні статей 173, 174 Господарського кодексу України та статей 11, 509 Цивільного кодексу України є належною підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих прав і обов`язків, спірні правовідносини виникли на підставі договору складського зберігання зерна №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022 та регламентуються, насамперед, положеннями § 1, 2 глави 66 Цивільного кодексу України та Законом України "Про зерно та ринок зерна в Україні".

Спір у даній справі виник у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язання за договором складського зберігання зерна, незабезпеченням збереження переданого йому майна, в зв`язку з чим діями останнього були нанесені збитки позивачу.

Згідно з частиною першою, третьою статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ст. 938 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Відповідно до частини 1 статті 948 ЦК України поклажодавець зобов`язаний забрати річ від зберігача після закінчення строку зберігання.

За приписами частини першої та частини другої статті 949 Цивільного кодексу України, зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до приписів частини першої статті 953 ЦК України зберігач зобов`язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився.

Відповідно до частини першої статті 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов`язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.

Частиною першою статті 961 ЦК України встановлено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Відповідно до частин третьої та четвертої статті 294 ГК України зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з пунктами 10, 24 статті 1 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зберігання зерна - це комплекс заходів, що включають приймання, доробку, зберігання і відвантаження зерна; складські документи на зерно - це товаророзпорядчі документи, що видаються зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов`язання зернового складу повернути його володільцеві такого документа.

Статтею 24 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено, що зерно підлягає зберіганню у зернових складах. Власники зерна мають право укладати договори складського зберігання зерна на зберігання зерна у зернових складах з отриманням складських документів на зерно, а також зберігати зерно у власних зерносховищах. При прийманні зерна на зберігання зерновий склад зобов`язаний здійснити аналіз його якості. Зерновий склад зобов`язаний вживати усіх заходів, передбачених цим Законом, нормативно-правовими актами, договором складського зберігання зерна, для забезпечення схоронності зерна, переданого йому на зберігання. Видача зерна володільцеві складського документа на зерно здійснюється в обмін на виписані на це зерно складські документи.

Відповідно до статті 27 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний зберігати зерно протягом строку, встановленого у договорі складського зберігання зерна.

Згідно із статтею 28 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" плата за зберігання зерна, строки її внесення встановлюються договором складського зберігання зерна. Якщо поклажодавець після закінчення строку дії договору складського зберігання зерна не забрав зерно назад, він зобов`язаний внести плату за весь фактичний час його зберігання.

Частинами першою та другою статті 31 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено, що поклажодавець зерна зобов`язаний забрати зерно у зернового складу після закінчення строку зберігання зерна. Зерновий склад зобов`язаний письмово за сім днів до закінчення строку зберігання зерна попередити поклажодавця зерна про закінчення строку зберігання зерна та запропонувати термін витребування зерна.

Відповідно до статті 32 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

За приписами статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився.

Згідно з приписами статті 46 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" після видачі зерна володільцям складських документів на зерно зернові склади повинні погасити прийняті складські документи на зерно шляхом відмітки на складському документі - "погашено". Погашені складські документи на зерно в повторний обіг не допускаються і виключаються з реєстру складських документів на зерно, про що робиться відповідний запис. Погашені складські документи зберігаються зерновим складом протягом трьох років.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022, ТОВ "ВПГ Агро Плюс" передало на зберігання Філії акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року.

Факт прийняття від поклажодавця на зберігання зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року підтверджується актом приймання-передачі зерна при переоформленні №58 від 26.12.2022, складською квитанцією на зерно №389 від 26.12.2022 (серія ББ №187982) на залікову вагу 401310 кг, що відповідає ДСТУ 4525:2006 (т.1, а.с.23-24).

Пунктом 6.1. договору передбачено, що часткове або повне відвантаження зерна здійснюється зерновим складом на підставі письмової заяви поклажодавця (додаток №5 до договору) із зазначенням найменування зерна, його кількості (ваги), експедитора/перевізника, виду транспорту та дати відвантаження. Заява має бути надана зерновому складу не пізніше ніж за 10 робочих днів до запланованої дати відвантаження зерна. Кількість (вага), строки та спосіб відвантаження зерна (у тому числі - перелік транспортних засобів, водіїв та експедиторів) узгоджуються із зерновим складом з урахуванням технічних можливостей зернового складу, погодних умов та інших факторів.

Згідно з пунктом 6.3. договору для отримання зерна поклажодавець зобов`язаний надати зерновому складову оригінал першого примірника складського документа на зерно, заяву на відвантаження зерна встановленої форми (додаток №5 до договору), довіреність на отримання зерна із зазначенням його кількості та підписаний акт звірки взаємних розрахунків станом на дату відвантаження. Ненадання поклажодавцем будь-якого з вказаних документів є порушенням умов договору і надає зерновому складу право не відвантажувати зерно до моменту усунення поклажодавцем таких порушень.

У пункті 6.4 договору передбачено, що у випадку, якщо поклажодавець забирає партію зерна в кількості меншій, ніж вказано в складському документі на зерно, зерновий склад видає йому, в обмін на раніше виписаний документ, новий складський документ із зазначенням залишкової кількості зерна, розрахованої на підставі відповідного акта-розрахунку зернового складу, з урахуванням даних особового рахунку поклажодавця.

Пунктом 6.6 договору передбачено, що відвантаження зерна проводиться після повної оплати поклажодавцем послуг зернового складу, включно з оплатою послуг по відвантаженню зерна.

Пунктом 6.13. договору визначено, що доказом виконання зерновим складом обов`язку з відвантаження партії зерна належної кількості та якості на момент такого відвантаження, є відповідна товарно-транспортна накладна (форма №1-ТТН) або залізнична накладна, погашена складська квитанція на зерно, виправлення в тексті яких не допускаються.

Додатковою угодою № 1 від 31.05.2023, додатковою угодою №2 від 01.07.2023 та додатковою угодою № 3 від 31.08.2023 до договору, сторони продовжили строк зберігання зерна та строк дії договору зберігання, а саме додатковою угодою № 3 від 31.08.2023 цей строк продовжено до 31.10.2023.

Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "ВПГ Агро Плюс" направлялась заява про відвантаження зерна від 06.03.2023, згідно якої останній просив відвантажити зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року у кількості 401 050 кг у строк не пізніше 07.03.2023.

Факт отримання вказаної заяви відповідач ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду не заперечував. Матеріали справи не містять жодних заперечень відповідача щодо неповноти наданого пакету документів до цієї заяви чи наявності у позивача непогашеної заборгованості за договором.

Натомість, в матеріалах справи наявна платіжна інструкція №176 від 06.03.2023 на підтвердження оплати позивачем рахунку виставленого відповідачем на оплату послуг з відвантаження зерна у кількості 401,05 т (401 050 кг) № 152 від 06.03.2023 на суму 72189,00 гривень.

Отже, після отриманої від позивача своєчасної оплати за складське зберігання зерна, належно оформленої заяви на відвантаження зерна, оплати за послуги з відвантаження зерна, у відповідача виник обов`язок відвантажити зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року на підставі заяви від 06.03.2023 у кількості 401050 кг.

Проте, на виконання умов договору та з урахуванням заяви позивача про відвантаження зерна від 06.03.2023 відповідачем 07.03.2023 відвантажено лише 100 570 кг (100,57 т) та 08.03.2023 - 24 790 кг (24,79 т).

Надалі, позивачем направлялись заява про відвантаження зерна від 10.04.2023, згідно якої останній просив відвантажити зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року у кількості 275950 кг у строк не пізніше 11-16.04.2023, заява про відвантаження зерна від 19.04.2023 про відвантаження 50 000 кг +-5% у строк не пізніше 21.04.2023.

Відповідачем 11.04.2023 відвантажено зерно кукурудзи у кількості 78780 кг (78,78 т), 20.04.2023 50720 кг (50,72 т).

Оскільки рахунки на оплату послуг з відвантаження зерна по заявам про відвантаження зерна від 10.04.2023 та від 19.04.2023 відповідачем не виставлялись, а сумарний обсяг зерна по заявкам перевищує обсяг переданого на зберігання, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що означені заявки є похідними від заяви на відвантаження зерна від 06.03.2023 у кількості 401 050 кг через невиконання її відповідачем в повному обсязі.

До того ж, у заявах про відвантаження зерна від 10.04.2023 та від 19.04.2023 позивач посилається на складську квитанцію на зерно № 389 серія ББ № 187982 від 26.12.2022, що свідчить про відсутність на час звернення позивача видачі відповідачем нового складського документу із зазначенням залишкової кількості зерна у відповідності до пункту 6.4 договору (якщо поклажодавець забирає партію зерна в меншій кількості, ніж вказано в складському документі) та додатково підтверджує обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо їх похідного характеру відносно заяви від 06.03.2023.

При цьому, як вказує позивач та не спростовано відповідачем, про видачу складських квитанцій №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) та №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934) позивач дізнався лише з довідки відповідача №703 від 29.09.2023, а їх оригінали так і не були видані позивачу в порушення п.6.4. договору.

Загалом протягом березня-квітня 2023 року відповідачем відвантажено зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року загальною кількістю 254860 кг (254,86 т), а отже залишок невідвантаженого зерна по вказаній заявці 146 190 кг, а загальний залишок зерна на зберіганні 146 450 кг.

Факт отримання відповідачем належно оформленої заяви на відвантаження зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року від 06.03.2023 у кількості 401 050 кг та відвантаження на її виконання лише 254860 кг відповідачем не спростовано; доказів відвантаження зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року у повному обсязі (401 050 кг) згідно заяви на відвантаження зерна від 06.03.2023 відповідачем до матеріалів справи не надано.

З огляду на встановлені обставини в їх сукупності, колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо ненадання позивачем в порушення умов пунктів 6.1, 6.3 договору та вимог ч.7 ст.24, ч.5 ст. 26, ст.46 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" до зернового складу заяви на відвантаження залишку зерна у кількості 143250 кг з необхідними для відвантаження документами, оскільки матеріалами справи підтверджено належне надання позивачем зерновому складу заяви на відвантаження зерна від 06.03.2023 на 401050 кг, а умовами договору не передбачено необхідність повторного надіслання переліку документів зазначених в п. 6.1, п. 6.3 договору, адже відповідно до ст. 953 ЦК України та статті 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" зерновий склад зобов`язаний за першою вимогою володільця складського документа повернути зерно, навіть якщо передбачений договором складського зберігання строк його зберігання ще не закінчився, чого в даному випадку відповідачем не було виконано.

Щодо доводів скаржника про неналежний спосіб захисту, оскільки, на його переконання, позивач мав би звернутись із позовом про зобов`язання відповідача відвантажити зерно, передане на зберігання, та про помилкове встановлення судом першої інстанції обставин щодо фактичної неможливості виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за спірним договором, колегія суддів враховує таке.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України (далі -ГК України), якою встановлено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування збитків.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

Відповідно до частин першої - третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Цією нормою визначається можливість використання як способу захисту порушеного права відшкодування збитків, що має універсальний характер захисту цивільних прав.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Отже збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у неодержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Оскільки відшкодування збитків є однією з форм цивільно-правової відповідальності, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки.

Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

Вина заподіювача збитків є суб`єктивним елементом відповідальності і полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності.

Верховний Суд виходить з того, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Отже, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу. Подібні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17.11.2020 у справі № 925/1289/19.

Слід зазначити, що господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (близький за змістом висновок щодо самостійного встановлення судом складу правопорушення сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 у справі №920/715/17, а також у постановах Верховного Суду від 15.02.2022 у справі №927/219/20, від 14.09.2021 у справі №923/719/17, від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11, від 22.04.2021 у справі №915/1624/16, від 10.03.2020 у справі №902/318/16, від 10.12.2020 у справі №922/1067/17 та від 10.06.2021 у справі №5023/2837/11).

В даному випадку позивач наполягав на тому, що внаслідок протиправної поведінки відповідача з незабезпечення схоронності переданого на зберігання товару його було втрачено (виявлено нестачу), чим завдано матеріальних збитків позивачу, які підлягають відшкодуванню.

Частиною першою статті 950 Цивільного кодексу України встановлено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Відповідно до статті 951 Цивільного кодексу України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість. Якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що вона не може бути використана за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цієї речі і вимагати від зберігача відшкодування її вартості.

Аналогічні положення наведені у статтях 33, 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні". Так, частиною першою статті 33 цього Закону передбачено, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна; за пошкодження зерна - у розмірі суми, на яку знизилася його вартість (частина перша статті 34 цього Закону).

Як убачається із матеріалів справи, до закінчення строку зберігання зерна за договором №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022, на складі зберігача комісія у складі представників АТ ДПЗКУ та Філії АТ ДПЗКУ "Гребінківський елеватор" станом на 12.09.2023 виявила нестачу зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року.

Так, довідкою № 703 від 29.09.2023 відповідач повідомив позивача, що за результатами інвентаризації було виявлено нестачу зерна кукурудзи 3 кл. урожаю 2022 року по контрагенту ТОВ "ВПГ Агро Плюс" в кількості 143 250 кг. На залишок зерна кукурудзи 3 кл. урожаю 2022 року кількістю 3 200 кг виписана складська квитанція №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934), а складська квитанція №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) на кількість зерна кукурудзи 3 кл. урожаю 2022 року 146 450 кг була погашена (т.1, а.с.36).

Враховуючи, що про видачу складських квитанцій №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) та №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934) позивач дізнався лише з довідки відповідача №703 від 29.09.2023, представником позивача направлявся адвокатський запит з приводу того кому та коли видавались оригінали складських квитанцій №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) та №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934), а також виявлення причин нестачі зерна.

У відповідь на адвокатський запит, Філією Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" "Гребінківський елеватор" листом №314 від 25.03.2024 повідомлено:

- при проведенні інвентаризації станом на 01.07.2023 була виписана складська квитанція №512 від 30.06.2023 (серія. ББ №898905) кукурудза 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року в кількості 146 450 кг. Оригінал складської квитанції на зерно зберігався на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор";

- згідно наказу АТ "ДПЗКУ" №287-АГ від 11.09.2023 "Про проведення інвентаризації зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" станом на 12.09.2023 шляхом переважування була проведена інвентаризація залишків зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років. Відповідно проведеної інвентаризації була виписана складська квитанція. №28 серія ББ №898934 від 12.09.2023 року кукурудза 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року в кількості 3 200 кг. Оригінал складської квитанції на даний час знаходиться на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор".

- відповідно наказу АТ "ДПЗКУ" №287-АГ від 11.09.2023 "Про проведення інвентаризації зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років шляхом переважування встановлено, що фактична кількість зерна кукурудзи, що належить ТОВ "Агро Плюс ВПГ" становить 3 200 кг. Комісією було рекомендовано службі внутрішнього аудиту АТ "ДПЗКУ" провести службове розслідування за фактом виявленої нестачі зерна кукурудзи на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" (т.1, а.с.44).

Наведені обставини підтверджуються наданими відповідачем актами інвентаризації станом на 01.07.2023 та на 12.09.2023.

Зазначене, підтверджується і отриманим позивачем запитом від Територіального управління БЕБ у Полтавській області №23.14/3.1/3520-24 від 30.05.2024 про надання інформації. Згідно вказаного запиту Підрозділом детективів Територіального управління БЕБ у Полтавській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження за № 12023170000000759 від 07.11.2023 за ч. 2 ст. 364 КК України, розпочатого на підставі заяви АТ "Державної продовольчо-зернової корпорації України" (код 37243279) про те, що службові особи Філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" (код 37506075), зловживаючи своїм службовим становищем, з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи іншої фізичної або юридичної особи, спричинили тяжкі наслідки інтересам Товариства шляхом розтрати зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років станом на 12.09.2023 загальною вагою 648 989 тонн на суму 3 931 856,58 грн. Згідно акта службового розслідування за фактами можливої нестачі зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років на Філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" за № 7/16-04 від 02.10.2023 встановлено, що нестача зерна кукурудзи виникла в тому числі у поклажодавця ТОВ "Агро Плюс ВПГ" (143 241 кг).

Дослідивши надану до матеріалів справи складську квитанцію №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) на зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року в кількості 146 450 кг, судом встановлено, що така квитанція є погашеною, про свідчить відмітка на її правому нижньому куті.

Такі обставини фактично унеможливлюють звернення позивача за відвантаженням зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби 2022 року у кількості 143250 кг за вказаним складським документом та надіслання відповідачу переліку документів зазначених в п. 6.1, п. 6.3 договору.

При цьому, на вимогу суду першої інстанції щодо надання пояснень із зазначенням підстав погашення складської квитанції №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) на зерно кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року в кількості 146 450 кг у відповідності до п.6.13. договору, відповідач повідомив лише те, що складська квитанція №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) була погашена зерновим складом після проведення інвентаризації, а на залишок зерна була виписана складська квитанція №28 серія ББ №898934 від 12.09.2023.

Отже, фактично кількість зерна кукурудзи, що належала позивачу, через нестачу зменшилася з 146450 кг до 3200 кг (тобто на 143250 кг).

Як правильно враховано судом першої інстанції, відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.

При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що, зокрема, підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.

Отже, законодавець, задекларувавши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Враховуючи імперативні приписи ст. 953 ЦК України та ст. 35 Закону України "Про зерно та ринок зерна в Україні" стосовно обов`язку зберігача (зернового складу) на першу вимогу поклажодавця повернути річ та неможливість обмеження цього права ніякими додатковими умовами і застереженнями, встановивши обставини щодо не відвантаження відповідачем зерна ТОВ "ВПГ Агро Плюс" за заявою позивача від 06.03.2023 у повному обсязі, не надання останньому оригіналів складських документів та здійснення відповідачем погашення складських документів без їх фактичного виконання, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач своїми діями порушив одну із загальних засад цивільного законодавства - принцип добросовісності, який є одним із способів утримання сторін від зловживання своїми правами при виконанні договору, та в силу якого боржник несе обов`язок виконати зобов`язання добросовісно з урахування звичаїв ділового обороту.

Між тим позивачем направлялись на адресу АТ ДПЗКУ листи з вимогами сплати вартість втраченого зерна.

Однак відповідачем такі вимоги були проігноровані, а повідомлень про можливість виконати умови договору складського зберігання зерна №99-ЗБ/2022 від 22.12.2022 в частині фактичного відвантаження зерна з урахуванням обставин, що склались, та за відсутності складського документа позивачу не направлялось.

Внаслідок неповернення відповідачем позивачу майна після пред`явлення вимог, має місце неправомірна поведінка зберігача.

Слід також зазначити, що заяви від 06.03.2023, 10.04.2023, від 21.04.2023 на відвантаження кукурудзи були прийняті відповідачем як належно оформлені документи та частково виконані, але остаточне повернення зазначеної в них кількості товару не відбулось, - ні в строк встановлений в цих заявах, ні в продовжений сторонами додатковою угодою від 31.08.2023 №3 до договору складського зберігання зерна №99-ЗБ/2022 граничний строк зберігання до 31.10.2023, що також свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх обов`язків з повернення товару позивачу.

Суд першої інстанції, застосувавши наведені приписи законодавства, встановивши всі обставини даної справи і дослідивши у ній докази, дійшов правильного висновку про наявність у діях відповідача всіх елементів складу правопорушення, зокрема:

- протиправна поведінка, яка полягає у невідвантажені ТОВ "ВПГ Агро Плюс" на його вимогу зерна кукурудзи, яке було передане на зберігання;

- безпосереднього завдання збитків, розмір яких виражається в кількості зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року, яке підлягло відвантаженню (поверненню) поклажодавцю згідно Заяви від 06.03.2023, самовільне погашення складської квитанції №512 від 30.06.2023 (серія ББ №898905) без фактичного повернення зерна, що унеможливлює звернення поклажодавця за його отриманням;

- причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками, що виражається у незабезпеченні збереження майна позивача;

- вина відповідача, яка виражена у невиконанні вимоги позивача про поверненню зерна кукурудзи зі зберігання на вимогу позивача та незбереженням переданого на зберігання.

За наведених обставин відповідач зобов`язаний відшкодувати вартість втраченого зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року у кількості 143250 кг.

Статтею 623 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до статті 1192 Цивільного кодексу України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

При цьому належними доказами вартості кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року є висновки експертних досліджень, відомості з регіональної торгово-промислової палати, довідка з Аграрної біржі, право якої формувати ринкові ціни на сільськогосподарську продукцію передбачене пп.2 п.14 статуту Аграрної біржі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2005 № 1285, тощо.

Вартість втраченої кукурудзи позивачем обраховано на підставі Експертного висновку ЧК-87 від 29.03.2024 Чернігівської регіональної торгово-промислової палати про середньо-ринкову гуртову ціну за 1 тонну кукурудзи по Полтавській області (місце виконання договору), згідно якого така вартість становить 5351,33 гривень.

Так, різниця між залишком переданого на зберігання зерна, фактично відвантаженим та залишком, що перебуває на зберіганні згідно складської квитанції №28 від 12.09.2023 (серія ББ №898934) становить: 401310 кг 254 860 кг 3 200 кг = 143250 кг.

143,25 т (143 250 кг) * 5 351,33 гривень = 766 578,02 гривень.

Судова колегія зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів стосовно невідповідності визначеної Чернігівською торгово-промисловою палатою у експертному висновку № ЧК-87 від 29.03.2024 середньо-ринкової гуртової ціни кукурудзи станом на 28.03.2024, матеріали справи також не містять доказів на спростування визначної позивачем середньо-ринкової ціни зерна.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про неналежний спосіб захисту, з огляду на таке:

- по-перше, за приписами частини п`ятої статті 226 Господарського кодексу України, у разі невиконання зобов`язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

Так, зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є невиконання зобов`язаною стороною свого зобов`язання про передачу управненій стороні індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками). У випадку настання такої умови, управнена сторона має право діяти альтернативно: або вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов`язаної сторони, або вимагати відшкодування останньою збитків (такий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.04.2020 у справі № 925/204/19).

- по-друге, положеннями статті 951 ЦК України та статті 34 Закону України "Про зерно і ринок зерна в Україні" передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою, нестачею чи пошкодженням зерна, відшкодовуються зерновим складом: за втрату та нестачу зерна - у розмірі вартості втраченого або такого, що його не вистачає, зерна.

Тобто, законодавець чітко визначив для зберігача наслідки нестачі речі у вигляді обов`язку відшкодувати збитки та права поклажодавця вимагати від зберігача відшкодування збитків. При цьому законодавець не пов`язує виникнення у поклажодавця права на відшкодування збитків у разі нестачі речі із реалізацією поклажодавцем права вимагати від зберігача повернути річ.

До того ж, у протоколі засідання комісії АТ "ДПЗКУ" з проведення інвентаризації зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років на філії АТ "ДПЗКУ" "Гребінківський елеватор" станом на 12.09.2023 (стор. 3) вказано, що кількість зерна, яка фактично знаходиться на філії, становить 14 540 кг. Наведене також підтверджується зведеною відомістю інвентаризації хлібопродуктів по підприємству від 12.09.2024, актом інвентаризації хлібопродуктів по підприємству від 12.09.2024.

Доказів наявності зерна кукурудзи врожаю 2020-2022 років в достатньому розмірі для повернення позивачу відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду не надано, так як само як і не надано доказів звернення до позивача з відповідною пропозицією.

Враховуючи наведене в сукупності, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що в даному випадку позивач обрав ефективний спосіб захисту порушених прав про відшкодування збитків, що є вартістю невідвантаженого та втраченого зерна.

Спосіб захисту у вигляді стягнення вартості переданого на зберігання майна відповідає передбаченим цивільним законодавством способом захисту, забезпечує ефективний захист прав власника та гарантує забезпечення, передбачене ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на мирне володіння своїм майном.

Посилання скаржника на висновки Верховного Суду України, викладені у поставі від 16.09.2014 у справі №3-108гс14 (№29/441-09), Верховного Суду, викладені у постанові від 25.06.2019 у справі №925/1770/15 щодо наділення зерна родовими ознаками та можливості його заміни, а також викладені у постанові від 19.05.2020 у справі №910/9167/19 щодо захисту права позивача на підставі пункту 5 частини 2 статті 16 ЦК України шляхом примусового виконання обов`язку в натурі відхиляється судом апеляційної інстанції, оскільки вони не є релевантними по відношенню до спірних правовідносин з огляду на відмінні предмети спору та підстави позовів, обставини справ та зміст правовідносин, склад учасників правовідносин.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ "ВПГ Агро Плюс" про стягнення з Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" 766578,02 гривень вартості втраченого зерна кукурудзи 3 кл. кормові потреби врожаю 2022 року у кількості 143 250 кг.

Водночас, враховуючи задоволення позовних вимог, керуючись приписами статей 123, 129 ГПК України, суд першої інстанції дійшов висновку про покладення на відповідача судових витрат, а саме: судового збору за подання позову у розмірі 11 498,70 гривень; витрат на виготовлення експертного висновку ЧК-87 від 29.03.2024 у розмірі 2 160 гривень.

Рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат не оскаржується жодною стороною, апеляційна скарга відповідача не містить доводів стосовно неправомірності висновків суду першої інстанції в частині визначення розміру таких витрат, а отже в силу вимог статті 269 ГПК України рішення суду в цій частині не переглядається судом апеляційної інстанції.

Щодо інших доводів апелянта про порушення місцевим господарським судом права відповідача на розгляд справи за участю його представника через неможливість останнього приєднатися до системи відеоконференцзв`язку внаслідок технічних проблем (через збої в системі "Електронний суд"), колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 5 статті 197 ГПК України, пункту 46 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, зокрема підсистеми відеоконференцзв`язку, ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву, крім випадку, коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

В даному випадку відповідачем в порушення приписів статей 74, 76 ГПК України не надано належних доказів на підтвердження втрати технічної можливості забезпечити проведення відеоконференції саме судом першої інстанції. Водночас, посилання на публікацію НААУ щодо інформування Державної судової адміністрації України від 29.02.2024 про наявність збоїв в роботі системи "Електронний суд", не є беззаперечним доказом наявності таких обставин під час судового засідання 10.09.2024 та не підтверджує існування таких перешкод саме на день ухвалення оскаржуваного рішення.

Доказів на підтвердження вжиття відповідачем заходів для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції та відсутності в нього такої можливості через технічні неполадки до матеріалів скарги не додано.

До того ж, положення частини 2 статті 202 ГПК України не встановлює обов`язковості відкладення розгляду справи у випадку виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції та допускає, що засідання може відбутися без участі такої особи.

Місцевим господарським судом явка представників учасників судового процесу в судове засідання обов`язковою не визнавалася, а відтак пославшись на достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позицій у справі, дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті заявлених вимог за наявними у ній матеріалами в судовому засіданні. При цьому, зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що судом першої інстанції враховано та надано оцінку усім доводам відповідача, викладених, зокрема, у відзиві на позовну заяву, а отже його позиція щодо даного спору була висловлена та доведена до суду.

За таких обставин апеляційний господарський суд не вбачає у діях місцевого господарського суду порушення норм процесуального права, про які заявляє скаржник.

Крім того, колегія суддів виходить із того, що рішення суду першої інстанції переглядалось судом апеляційної інстанції, який має право щодо перегляду справи, ураховуючи статті 269, 275 ГПК України. Відтак доступ до правосуддя скаржника не було обмежено, сторона була почута в межах її доводів, з урахуванням принципу змагальності.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам статті 236 ГПК України, а тому відсутні підстави для його скасування.

Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення господарського суду - без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 269, 270, п. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державна продовольчо-зернова корпорація України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Донецької області від 10.09.2024 у справі №905/1368/23 (905/588/24) залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 16.12.2024.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя О.А. Пуль