Постанова

від 16.12.2024 по справі 904/2745/24

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.12.2024 року м.Дніпро Справа № 904/2745/24

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Верхогляд Т.А., Мороза В.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 (суддя Манько Г.В., повний текст якого підписаний 04.11.2024) у справі №904/2745/24

за позовом Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця"

до Приватне акціонерне товариство "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", м. Кривий Ріг

про стягнення 186 870 грн. 21 коп.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Дніпропетровської області звернулося Акціонерне товариство "Українська залізниця" з позовом в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення з приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" 3% річних в сумі 28316 грн. 24 коп., інфляційних втрат 158 553 грн. 97 коп. та судових витрат у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 по справі №904/4773/22, залишеного без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 15.06.2023, позов задоволено. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі "Придніпровської залізниці" Акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за користування спірними вагонами та збір за зберігання вантажу в сумі 763 257 грн. 00 коп.

Зі змісту винесених по справі № 904/4773/22 рішень слідує, що відповідач не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування ф.ГУ-46 №06049097, 07049101, 08049108, 09049106, 09049109, 10049111, 11049114, 10049113, 12049116, 12049117, 13049118, 15049123, 16049125, 19049126, 19049135, 21049139, 21049138 та накопичувальних картках ф.ФДУ-92 №05049016, 12049018, 12049021, 15049024, 18049025, чим унеможливив списання залізницею належних їй коштів у строк, визначений Договором.

Дії Відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов`язання по Договору.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/2745/24 позов задоволено повністю.

Стягнуто з приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерне товариство "Українська залізниця" м.Київ, в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" м.Дніпро 3% річних 28316 грн. 24 коп., інфляційних втрат 158553 грн. 97 коп., судовий збір 3028 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулось Приватне акціонерне товариство "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ", в якій просить скасувати оскаржуване рішення повністю і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

У разі якщо суд дійде висновку, що наявні законодавчі підстави задоволення позовних вимог, зменшити розмір стягнення інфляційних втрат та 3% відповідно ло положень ст. 233 ГК України, 551 ЦК України на 99 %.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник посилається на те, що пунктом 2.14 роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" передбачено, що за змістом ч. 2 ст. 924 ЦК України, ст. 314 ГК України, ст. 105 Статуту залізниць України сторони несуть обмежену матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених Статутом та окремими договорами.

Тому у вирішенні спору, пов`язаного з невиконанням або неналежним виконанням залізницею, вантажовідправником, вантажоодержувачем обов`язків, що виникли у зв`язку з перевезенням вантажів, слід враховувати, що вони несуть відповідальність лише в межах, передбачених Статутом, а у встановлених ним випадках - угодою сторін. Вимоги щодо відшкодування збитків, заподіяних невиконанням чи неналежним виконанням договору перевезення у розмірі більшому, ніж це передбачено Статутом, задоволенню не підлягають.

Також, встановлені граничні межі відповідальності перевізника за договором перевезення з залізниці, в якому не підлягають стягненню інфляційні втрати, річні відсотки та інші збитки, які також не нараховуються і не визнані залізницею в претензійному порядку суми до часу їх фактичного перерахування заявнику.

Скаржником зазначено, що наведені Позивачем приписи законодавства та Договору не містять умов щодо того, в який саме момент Відповідач починає вважатись таким, що прострочив виконання зобов`язання зі сплати нарахованих плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у випадку підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами із застереженнями. Позивач в позовній заяві не навів відповідних обґрунтувань з посиланням на законодавство та умови Договору.

Відповідно, необґрунтованим є розрахунок 3% річних та інфляційних, що був здійснений Позивачем. З чого слідує, що розмір позовних вимог Позивачем не доведений.

Крім того, в апеляційній скарзі йдеться про те, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв наведені Відповідачем аргументи щодо можливості зменшення стягуваних інфляційних втрат та 3% річних і не врахував їх при ухваленні оскаржуваного рішення.

Апелянт стверджує, що з урахуванням умов пункту 7.3 Договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом, позовні вимоги пред`явлені зі спливом строку позовної давності.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає рішення по справі законним, ухваленим судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права та не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.11.2024 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Іванова О.Г. (доповідач), судді Мороз В.Ф., Верхогляд Т.А.

З огляду на відсутність в суді апеляційної інстанції матеріалів справи на час надходження скарги, ухвалою суду від 27.11.2024 здійснено запит матеріалів справи №904/2745/24 із Господарського суду Дніпропетровської області та відкладено вирішення питання про рух апеляційної скарги до надходження матеріалів справи до суду апеляційної інстанції.

04.12.2024 матеріали справи №904/2745/24 надійшли до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" м. Кривий Ріг на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/2745/24; розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність оскаржуваного рішення нормам діючого законодавства, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 у справі№904/4773/22 позовні вимоги Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" про стягнення плати за користування вагонами та збору за зберігання вантажу у загальному розмірі 763 257 грн. 00 коп. задоволено у повному обсязі. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" 752 427 грн. 12 коп. плати за користування вагонами, 10 829 грн. 88 коп. збору за зберігання вантажу та 11 448 грн. 86 коп. витрат по сплаті судового збору.

Центральним апеляційним господарським судом 15.06.2023 прийнято постанову у справі №904/4773/22. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 у справі № 904/4773/22 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.02.2023 у справі №904/4773/22 залишено без змін.

Згідно з п. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Під час розгляду справи встановлено факт затримки вагонів з вини Відповідача та факт правомірного нарахування позивачем відповідачу за весь період затримки плати за користування вагонами по відомостям плати за користування вагонами ф.ГУ-46 06049097, 07049101, 08049108, 09049106, 09049109, 10049111, 11049114, 10049113, 12049116, 12049117, 13049118, 15049123, 16049125, 19049126, 19049135, 21049139, 21049138 у розмірі 752 427,12грн. з ПДВ та збору за зберігання вантажу по накопичувальним карткам ф.ФДУ-92 №05049016, 12049018, 12049021, 15049024, 18049025 у розмірі 10 829,88 грн. з ПДВ.

14.07.2023 платіжним дорученням №4500035248 ПрАТ "Північний ГЗК" перераховано на рахунок залізниці 10 829,88грн. збору за зберігання вантажу, платіжним дорученням №4500035247 перераховано 752 427,12 грн. плати за користування вагонами.

Згідно з пунктом 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами. У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов`язаний підписати відомість із зауваженнями.

Відповідно до пункту 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не мас права списувати спірні суми із попередньої оплати. У разі недосягнення домовленості між сторонами стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.

Оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання ним накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення. Ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.

Відповідач, не маючи належних підстав, проставив заперечення на відомостях плати за користування вагонами ф.ГУ-46 №06049097, 07049101, 08049108, 09049106, 09049109, 10049111, 11049114, 10049113, 12049116, 12049117, 13049118, 15049123, 16049125, 19049126, 19049135, 21049139, 21049138 та накопичувальних картках ф.ФДУ-92 №05049016, 12049018, 12049021, 15049024, 18049025, чим унеможливив списання залізницею належних їй коштів у строк, визначений Договором.

Дії Відповідача призвели до порушення з його боку строку виконання грошового зобов`язання по Договору.

Рішення суду мотивоване законністю, обґрунтованістю та доведеністю вимог позивача.

Задовольняючи позов суд зазначив, що заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, обґрунтовані нормою статті 625 Цивільного кодексу України, що підлягає застосуванню у разі порушення грошового зобов`язання, в частині стягнення вказаних нарахувань та підлягають задоволенню.

При цьому, вартість наданих позивачем послуг не є збитками чи штрафними санкціями.

Щодо строку позовної давності, то суд зазначив, що позивач звернувся з позовними вимогами до суду в межах строків, визначених приписами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та критично ставиться до доводів апеляційної скарги з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 908 ЦК України передбачено, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно із ч. 5 ст. 307 ГК України, умови перевезення вантажів окремими видами транспорту та відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами (статутами) та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі статтями 193, 202 ГК України та статтями 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом. Відповідно до статті 202 ГК України, статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України унормовано, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст.75 ГПК України, за якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Христов проти України", № 24465/04, від 19.02.2009, "Пономарьов проти України", № 3236/03, від 03.04.2008).

Відповідно до пункту 4 Правил користування вагонами і контейнерами відомості плати за користування вагонами, контейнерами складаються на вагони, контейнери, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів, контейнерів у пунктах навантаження та вивантаження та на під`їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами, контейнерами.

У разі непогодження даних, зазначених у відомості, представник вантажовласника зобов`язаний підписати відомість із зауваженнями.

Згідно з пунктом 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів облік витрачених коштів здійснюється на підставі перевізних документів, накопичувальних карток (додаток 3), відомостей плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які можуть бути оформлені в електронному вигляді (з накладенням електронного цифрового підпису).

Усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (які не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість. Ці відомості підтверджуються підписами працівника станції і вантажовласника. Один примірник накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами та контейнерами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу надаються вантажовласнику.

Беручи до уваги факти, встановлені у справі №904/4773/22, рішення, яке набрало законної сили, відповідач підписав відомості плати за користування вагонами ф.ГУ-46 06049097, 07049101, 08049108, 09049106, 09049109, 10049111, 11049114, 10049113, 12049116, 12049117, 13049118, 15049123, 16049125, 19049126, 19049135, 21049139, 21049138 із запереченнями.

Вказане унеможливило списання залізницею плати за користування вагонами за відомостям плати за користування вагонами. При цьому, з огляду на умови пункту 2.1.7 Договору обов`язок підписати означені накопичувальні картки та відомості плати у Відповідача виник після двох робочих днів від дня надання послуг, що підтверджується одним із документів передбачених п. 1.4 Договору.

З огляду на законодавчо встановлений порядок оплати спірних у даній справі послуг (автоматичне списання з рахунку відповідача), оплата за надані залізницею послуги здійснюється негайно в день підписання (оформлення) накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу. При цьому, відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню з дня, наступного за днем оформлення накопичувальної картки, відомості плати за користування вагонами, відомості плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу.

Отже, господарським судом обґрунтовано зазначено, що у відповідача виник обов`язок внести плату за користування вагонами і збору за зберігання вантажу з моменту надання таких послуг та фіксації їх надання у відповідних документах (відомостях плати, накопичувальних картках), рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій лише підтверджено, що обов`язок сплатити послуги виникає за результатами їх надання/споживання.

Позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 28316 грн. 24 коп., інфляційних втрат 158 553 грн. 97 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3 % річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг) (постанова Верховного Суду від 23.05.2024 у справі № 921/540/23).

Щодо посилань відповідача на пункт 2.14 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею", то у зазначеному пункті вказаних Роз`яснень йдеться мова про майнові вимоги, які не підлягають стягненню з залізниці, а не вантажовласника.

Відтак, вказаний пункт роз`яснень не є релевантним до спірних правовідносин та, відповідно, не може бути застосований до даного спору.

Також, колегія суддів зазначає, що у пункті 36 постанови Верховного Суду від 16.01.2020 у справі № 910/5827/19 сформовано висновок наступного змісту:

Колегія суддів не бере до уваги недоречні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на те, що пункт 126 Статуту залізниць нібито регулює виключно питання відповідальності залізниці за самовільне використання вагонів та не регулює позадоговірну відповідальність залізниці за завдану шкоду, оскільки зміст абзаців 1, 2 пункту 126 цього Статуту переконливо свідчить про те, що ними регулюються різні правовідносини, а їх помилкове ототожнення скаржником ґрунтується на безпідставному звуженому тлумаченні зазначених диспозитивних норм та суперечить положенням статті 1166 ЦК України та статей 224, 225 ГК України.

Наведеним також спростовується твердження скаржника про те, що згідно з пунктом 114 Статуту залізниць витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.

У пункті 4.32 постанови Верховного Суду від 20.02.2020 у справі № 910/313/19 сформовано висновок наступного змісту:

Твердження скаржника про те, що пункт 126 Статуту залізниць нібито регулює виключно питання відповідальності залізниці за самовільне використання вагонів та не регулює позадоговірну відповідальність залізниці за завдану шкоду є недоречними, оскільки зміст абзаців 1, 2 пункту 126 цього Статуту переконливо свідчить про те, що ними регулюються різні правовідносини, а їх помилкове ототожнення скаржником ґрунтується на безпідставному звуженому тлумаченні зазначених диспозитивних норм та суперечить положенням статті 1166 Цивільного кодексу України та статей 224, 225 Господарського кодексу України.

Отже, відповідно до висновків Верховного Суду витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і Статутом залізниць України, підлягають відшкодуванню.

Щодо строку позовної давності.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 по справі № 127/15672/16-ц та від 24.04.2024 по справі № 657/1024/16-ц (пункт 96) визначено, що: Аналіз змісту наведених норм матеріального права у їх сукупності дає підстави для висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу).

Отже, строк позовної давності у даному спорі становить три роки.

Позов АТ Українська залізниця по цій справі був поданий 21.06.2024, тобто в межах трирічного строку.

Щодо можливості зменшення стягуваних інфляційних втрат та 3% річних.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 04.06.2024 по справі №910/7008/23:

5.24. Колегія суддів установила, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, на яку посилається скаржник, ухвалена за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хімагромаркетинг" до Приватного підприємства "Ольвія" про стягнення 316 141,12 грн. У зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду викладено висновок, який, на думку скаржника, не було враховано господарськими судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень у відповідній частині:

"8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання".

5.25. Розглянувши доводи скаржника, проаналізувавши наведений висновок Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.

5.26. Наведеного висновку, на який посилається скаржник, Велика Палата Верховного Суду дійшла з урахуванням того, що у справі № 902/417/18 умовами договору сторони передбачили відповідальність за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання у вигляді пені та штрафу, збільшили позовну давність за відповідними вимогами, а також умовами пункту 5.5 договору змінили розмір процентної ставки, передбаченої в частині 2 статті 625 Цивільного кодексу України, і встановили її в розмірі 40 % від несплаченої загальної вартості товару протягом 90 календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та 96 % від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев`яноста календарних днів.

5.27. За таких обставин Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про те, що фактично визначені договором 96 % річних є саме способом отримання кредитором доходу, а тому з метою запобігання такому безпідставному збагаченню розмір належної до стягнення з відповідача у зазначеній справі суми відсотків річних було обмежено. Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23 за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП "до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 3 053 494,94 грн за договором на виконання комплексу робіт.

5.28. Крім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що сума неустойки, штрафу і процентів річних у справі № 902/417/18 перевищують майже у два рази суму прострочення та очевидно є неспівмірними, оскільки наслідки невиконання боржником зобов`язань вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. За таких обставин, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у справі № 902/417/18 дійшла висновку про обмеження розміру санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовила у стягненні процентів річних саме з цих підстав.

Подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 у справі № 910/7717/23 за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП" до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 3 053 494,94 грн за договором на виконання комплексу робіт та постанові Верховного Суду від 16.05.2024 у справі № 910/12058/23 за позовом Корпорації "ТСМ ГРУП" до ДП "НАЕК "Енергоатом" про стягнення 3 982 172,91 грн за договором на виконання комплексу робіт.

5.29. Натомість у справі №° 910/7008/23, що розглядається, позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством, а саме частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України -3 %.

5.30. При цьому господарські суди попередніх інстанцій, розглянувши цю справу № 910/7008/23 по суті позовних вимог, не встановили обставин очевидної неспівмірності заявленої до стягнення суми відсотків річних, як це встановлено у справі №° 902/417/18, на яку посилається скаржник.

Аналізуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, вбачається, що при вирішенні питання стосовно зменшення сум відсотків річних, слід враховувати їх розмір (визначений законодавством (3%) чи збільшений за домовленістю сторін) та співмірність.

Так, з матеріалів даної справи слідує, що позивач заявив до стягнення з відповідача відсотки річних у розмірі, передбаченому законодавством (3%), суми яких значно менші за суми прострочених платежів та, відповідно, є більш, ніж співмірними, враховуючи також і період, за який вони нараховувались.

Також, колегія суддів вважає необхідним зазначити наступне.

25.02.2020 між АТ Українська залізниця та ПрАТ Північний гірничо-збагачувальний комбінат укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом.

Відповідно до умов Договору.

1.1. Предметом Договору є організація та здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у власних вагонах Перевізника, вагонах залізниць інших держав та / або вагонах Замовника, пов`язаних з цим супутніх послуг (далі - послуги) і проведення розрахунків за ці послуги.

1.4. Надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання / забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.

2.1. Обов`язки Замовника:

1. Сплачувати послуги Перевізника та інші платежі, належні Перевізнику за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника.

Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов`язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг Перевізника.

2.1.7. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов`язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу фор-ми ГУ-46а.

Згідно з пунктом 5.1 Роз`яснень Президії Вищого господарського суду України від 29.09.2008 №04-5/225, якщо платник підписує відомості плати за користування вагонами і контейнерами, накопичувальні картки тощо із запереченнями, зауваженнями чи застереженням, залізниця не має права списувати спірні суми із попередньої оплати; в такому разі спір має врегульовуватись платником безпосередньо зі станціями, які нарахували платежі, і ТехПД, що провадить розрахунки. У разі недосягнення домовленості стягнення коштів вирішується в претензійно-позовному порядку за позовом залізниці.

Таким чином, оплата послуг перевізника здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати на підставі підписаних без заперечень накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами. Тобто, отримання залізницею коштів поставлене в залежність від виконання відповідачем певних дій, зокрема, підписання накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами без заперечень. При цьому, в силу пункту 1.4 Договору надання послуг може підтверджуватись, зокрема, накопичувальною карткою та відомістю плати за користування вагонами, які з боку відповідача повинні підписуватись не пізніше двох робочих днів від дня їх складення.

Звідси, ненадання відповідачем згоди на списання його коштів унеможливлює отримання залізницею належних їй платежів у строк, визначений Договором, а саме не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг (складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами). Відповідно, прострочення платежів починається після двох робочих днів від дня складення накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами.

Отже, посилання апелянта на відсутність строку для оплати наданих послуг спростовується умовами укладеного між сторонами договору.

Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання, колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок сум 3%річних та інфляційних втрат погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що сума 3% річних 28316 грн. 24 коп., інфляційних втрат 158553 грн. 97 коп. підлягає стягненню з відповідача.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом.

За приписами статей 74, 76, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний господарський суд вважає, що відсутні підстави для скасування чи зміни рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі № 904/2745/24, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" не підлягає задоволенню.

Звертаючись з апеляційною скаргою, апелянт не спростував висновків суду першої інстанції та не довів порушення ним норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування прийнятого ним рішення.

За змістом ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Згідно із ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, на підставі ст. 129 ГПК України, покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/2745/24 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.10.2024 у справі №904/2745/24 - залишити без змін.

Витрати по справі за подачу апеляційної скарги покладаються на Апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду лише у випадках, передбачених пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 16.12.2024.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя Т.А. Верхогляд

Суддя В.Ф. Мороз