Рішення

від 04.12.2024 по справі 908/1944/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/129/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.12.2024 Справа № 908/1944/24

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Давиденко І.В. при секретарі судового засіданні Лисенко К.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" (01001, м. Київ, вул. Євгена Чекаленка, буд. 34, ідентифікаційний код юридичної особи 43231355)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс" (69041, м. Запоріжжя, бул. Вінтера, 46, офіс 215, ідентифікаційний код юридичної особи 43859282)

про визнання недійсними додаткових угод та актів

представники сторін

від позивача: не з`явився

від відповідача: Вовк В.С, ордер АІ № 1661280 від 19.07.2024 (в режимі відеоконференції)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області через підсистему "Електронний суд" надійшла позовна заява (вх. № 2147/08-07/24 від 12.07.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс" про:

- визнання недійсною Додаткову угоду № 1 від 29.03.2023;

- визнання недійсним Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 120 від 30.04.2023;

- визнання недійсною Додаткову угоду № 2 від 29.05.2023;

- визнання недійсним Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії № 173 від 30.06.2023.

Позов мотивовано тим, що відповідачем недотримано вимог чинного законодавства України під час укладення додаткових угод до договору та актів, що є підставою для визнання таких додаткових угод та актів недійсними.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 12.07.2024, здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1944/24 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 17.07.2024 залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків до 24.07.2024.

18.07.2024 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою суду від 23.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1944/24, присвоєно справі номер провадження 19/129/24, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

07.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Енерджі Юкрейн" надійшло клопотання, відповідно до якого, просить суд здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи.

07.08.2024 через підсистему "Електронний суд" від Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізький енергетичний альянс" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зазначивши, що підставою звернення Позивача до суду виключно є фактична незгода з цінами, встановленими у вже виконаному з боку відповідача Договорі та Оспорюваних правочинах. Позивачем не доведено наявність тяжкої обставини та її вплив на безальтернативність укладення відповідних Оспорюваних правочинів, відсутні підстави для задоволення позовних вимог з цим мотивів. повернення у натурі отриманого на виконання Договору, Оспорюваних правочинів, товару буде неможливим. Водночас, відсутні встановлені ціни на електричну енергію, якими можна було б керуватися при визначенні цін відшкодування. За наслідком цього відповідач зазначив, що в позові застосовано неналежним спосіб захисту прав позивача. З позовної заяви вбачається, що вона є абсолютно необгрунтованою, базується на фактичній відмові позивача визнавати належним чином укладений та виконаний з боку відповідача Договір та його невід`ємні додатки, що може бути ознаками зловживання права на звернення до суду.

12.08.2024 ухвалено розгляд справи № 908/1944/24 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі. Підготовче засідання призначено на 05.09.2024.

04.09.2024 від представника позивача через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про призначення судової економічної експертизи.

05.09.2024 від представника відповідача через підсистему "Електронний суд" надійшла заява про відкладення розгляду справи

05.09.2024 підготовче засідання відкладено на 03.10.2024.

03.10.2024 від представника відповідача через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду від 03.10.2024 строк підготовчого провадження продовжено на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 07.11.2024.

07.11.2024 від представника позивача через підсистему "Електронний суд" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з участю в іншому судовому засіданні.

Ухвалою суду від 07.11.2024 підготовче засідання закрито, розгляд справи по суті призначено на 04.12.2024.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося повне фіксування судового засідання з допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд заслухав вступне слово представника відповідача.

В засіданні суду здійснено безпосереднє дослідження доказів, поданих учасниками спору.

У судовому засіданні 04.12.2024, на підставі ст. 217 ГПК України суд закінчив з`ясування обставин та перевірки їх доказами і перейшов до судових дебатів.

Представник відповідача в судовому засіданні 04.12.2024 заперечив проти задоволення позову, просив суд в позові відмовити.

Представник позивача в судове засідання 04.12.2024 не з`явився, про час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, про поважність причини неявки суд не повідомив, клопотання про призначення судової економічної експертизи не підтримав. Судом залишено без розгляду дане клопотання.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши докази, суд вийшов з нарадчої кімнати та згідно ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, повідомив строк виготовлення повного тексту рішення та роз`яснив порядок і строк його оскарження.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» (Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальніст «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС» (Продавець) було укладено Двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії №23/03/29-1 від 29.03.2023 (Договір).

Відповідно до п.2.1 Договору, за цим Договором Продавець продає, а Покупець купує

електричну енергію як товар, в обсягах, графіках погодинного обсягу, за ціною та на умовах, що визначені цим Договором, Додатками та Додатковими угодами до цього Договору, що є його невід`ємними частинами.

Пунктом 2.2 Договору сторони узгодили, що обсяг електричної енергії, щогодинні обсяги електричної енергії (сума яких в межах доби складає добовий обсяг), ціна електричної енергії, період та/або етапи періоду купівлі-продажу електричної енергії за цим Договором регулюються Додатковими угодами до Договору, що укладені на розрахунковий місяць.

Відповідно до п.п. 2.3, 2.4 Договору сторони узгодили, що допускається відхилення фактичного добового обсягу купівлі/продажу електричної енергії в межах 10% в сторону збільшення або зменшення такого добового обсягу від встановленого Додатковою угодою без додаткового узгодження такого відхилення Сторонами. В цьому випадку договірним вважається обсяг електричної енергії, зареєстрований Сторонами в Системі MMS, а вартість електричної енергії визначається множенням фактичного обсягу купівлі/продажу електричної енергії на її ціну, наведену в Додатковій угоді. Сторони узгодили, що у випадку, якщо відхилення фактичного добового обсягу купівлі/продажу електричної енергії перевищує 10% в сторону збільшення або зменшення такого добового обсягу від узгодженого Сторонами у Додатковій угоді, коригування добових обсягів здійснюється на підставі Заявки (Додаток №1 до Договору), що надсилається Покупцем Продавцю у порядку, передбаченому п.1.5. Договору не пізніше 18:00 за два дні до торгового для Д-2, на наступну електронну адресу: dd.zea.post@gmail.com. При цьому, Покупець зобов`язаний вказати в графі «Тема листа», яким відправлятиметься Заявка: «Заявка на коригування обсягів купівлі-продажу електричної енергії

---

(дата/місяць/рік) до Договору № ___».

Сторони дійшли згоди, що Заявка, подана в порядку п.2.4 цього Договору, є належним порядком повідомлення про зміни договірних обсягів купівлі-продажу електричної енергії на торговий день (Д), які Покупець бажає придбати у Продавця за цим Договором та не потребує внесення змін до Договору та/ або Додаткової угоди (п. 2.5 Договору).

Відповідно до п.2.6. Договору, Сторони дійшли згоди, що Додаткова угода, підписана в порядку, передбаченому п.1.5. цього Договору, має юридичну силу оригіналу Додаткової угоди та містить дані про узгоджені договірні обсяги електричної енергії, які Покупець бажає придбати у Продавця за цим Договором у визначений ним розрахунковий місяць.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна електричної енергії на заявлений Покупцем в порядку передбаченому розд. ІІ цього Договору обсяг електричної енергії, а також графік розрахунків Покупця зазначаються Продавцем у відповідній Додатковій угоді до цього Договору. Сторони узгодили, що ціна за одиницю електричної енергії визначається в гривнях з точністю до двох знаків після коми згідно правил математичного заокруглення.

Покупець самостійно здійснює розрахунок розмірів платежів без надання Продавцем окремих відповідних рахунків на оплату. Підставою для оплати Покупцем вартості електричної енергії є відповідна Додаткова угода до Договору (п. 3.2 Договору).

Згідно п.3.6 Договору, розрахунковий місяць є звітним місяцем та згідно з умовами цього Договору є періодом звірки остаточних обсягів, графіків погодинного обсягу електричної енергії, розрахунків, за наслідками чого між Сторонами складається Акт передачі-прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії, в якому фіксується кінцевий обсяг та ціна електричної енергії, що була продана Покупцю протягом звітного календарного місяця.

З матеріалів справи вібачається, що на виконання умов Договору, 29.03.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №1 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/03/29-1 від 29.03.2023 року (Додаткова угода №1).

Відповідно до умов Додаткової угоди №1 періодом постачання електричної енергії є з 00:00 год 01.04.2023 по 24:00 год 30.04.2023.

Загальний обсяг постачання електричної енергії, за цією Додатковою угодою становить 148 791,650 МВт*год.

Відповідно до п. 3 Додаткової угоди №1, попередня ціна за 1 МВТ*год електричної

енергії (ПЦ) становить 3090 грн. 58 коп. (без ПДВ) та підлягає зміні за результатом закінчення Розрахункового місяця в порядку передбаченому пп.3.2. п.3 цієї Додаткової угоди як Остаточна ціна за 1 МВТ*год електричної енергії.

Остаточна ціна за 1 МВт*год електричної енергії (ОЦ) у Розрахунковому місяці обчислюється шляхом множення Попередньої ціни, зазначеної у п.п.3.1 п. 3 цієї Додатковї угоди, на коефіцієнт коригування «N», де:

N = (ЦРДН*k) / ПЦ, де:

ЦРДН - ціна купівлі-продажу електричної енергії (за 1 МВт*год)без ПДВ, що склалась за підсумками торгів на ринку «на добу наперед» на відповідну годину, відповідної доби Розрахункового місяця, у відповідній торговій зоні, згідно даних, що публікуються на веб-сайті ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» за посиланням: https://www.oree.com.ua/index.php/pricectr у розділі «Погодинні ціни купівлі-продажу електричної енергії»; K - коефіцієнт Продавця, який становить 0,99; ПЦ - попередня ціна за 1 МВт*год електричної енергії (без ПДВ), зазначена у пп.3.1 п.3 цієї Додаткової угоди.

Судом встановлено, що за результатом виконання Додаткової угоди №1 сторонами Договору було складено Акт №120 передачі- прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 30.04.2023.

Відповідно до Акта №120 від 30.04.2023 обсяг придбаної електричної енергії у квітні 2023 року становить 148 791,650 МВт*год. Ціна 1 МВт*год електричної енергії складає 2 699,35 грн., а загальна вартість придбаної електричної енергії - 401 640 740,43 грн. (без ПДВ), 80 328 148,09 грн. - ПДВ, разом 481 968 888,52 грн. з ПДВ.

Позивач посилався на те, що у зазначений період (квітень 2023 року) ціна електричної енергії за 1 МВт*год на ринку «на добу наперед», згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» становила 2 718,62 грн, на ринку Двосторонніх договорів, згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» ціна електричної енергії становила 2 642,46 грн. за 1 МВт*год.

Різниця ціни електричної енергії, проданої Продавцем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», перевищує ціну електричної енергії, в той же період на ринку Двосторонніх договорів, на 56,89 грн. за 1 МВт*год.

Таким чином, на думку позивача, різниця загальної вартості електричної енергії відповідно до Акта №120 від 30.04.2023 та фактичної ціни на ринку Двосторонніх договорів становить 8 464 756,97 грн. без ПДВ, та 10 157 708,37 грн. з ПДВ.

29.05.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Двостороннього договору купівлі-продажу електричної енергії №23/03/29-1 від 29.03.2023 року (надалі Додаткова угода №2).

Відповідно до умов Додаткової угоди №2, періодом постачання електричної енергії є з 00:00 год 01.06.2023 по 24:00 год 30.06.2023.

Загальний обсяг постачання електричної енергії, за цією Додатковою угодою становить 6 869,000 МВт*год.

Згідно з п. 3 Додаткової угоди №2, ціна за 1 МВт*год електричної енергії, що поставляється Продавцем Покупцеві становить 2 841 грн. 80 коп. без урахування ПДВ.

За результатом виконання Додаткової угоди №2 було складено Акт №173 передачі- прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2023.

Відповідно до Акта №173 від 30.06.2023 обсяг придбаної електричної енергії у квітні 2023 року становить 6 869,000 МВт*год.

Ціна 1 МВт*год електричної енергії складає 2 852,35 грн., а загальна вартість придбаної електричної енергії - 19 592 792,15 грн. (без ПДВ), 3 918 558,43 грн. - ПДВ, разом 23 511 350,58 грн. з ПДВ.

Позивач зазначає, що в зазначений період (червень 2023 року) ціна електричної енергії за 1 МВт*год на ринку «на добу наперед», згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» становила 2 890,05 грн., на ринку Двосторонніх договорів, згідно даних ДП «ОПЕРАТОР РИНКУ» ціна електричної енергії становила 2 841,50 грн. за 1 МВт*год.

Різниця ціни електричної енергії, проданої Продавцем ТОВ «ЗАХІД ЕНЕРГО ЗБУТ», перевищує ціну електричної енергії, в той же період на ринку Двосторонніх договорів, на 48,55 грн. за 1 МВт*год.

Таким чином, на думку позивача, різниця загальної вартості електричної енергії відповідно до Акта №173 від 30.06.2023 та фактичної ціни на ринку Двосторонніх договорів становить 74 528,65 грн. без ПДВ, та 89 434,38 грн. з ПДВ.

Позивач посилався на те, що збиток внаслідок завищення вартості електричної енергії, який умисно створено відповідачем ТОВ «ЗАПОРІЗЬКИЙ ЕНЕРГЕТИЧНИЙ АЛЬЯНС» позивачу ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» під час виконання даного Двостороннього договору за попередніми розрахунками становить 10 247 142,75 грн.

Також позивач зазначав, що підписання спірних додаткових угод та актів приймання- передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії чинним на той момент директором ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» не відповідало інтересам відповідача за договором, а рішення про закупівлю такої електричної енергії було необачним та прийняте з перевищенням повноважень.

ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» посилалось на те, що згоди на укладення спірних додаткових угод та актів приймання-передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії та взагалі на укладення Договору із позивачем не надавало та його у будь-який спосіб не схвалювало.

Вищевикладене стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1- ч. 2 ст. 66 Закону України «Про ринок електричної енергії», Купівлю-продаж електричної енергії за двосторонніми договорами здійснюють виробники, електропостачальники, оператор системи передачі, оператори систем розподілу, трейдери, гарантований покупець, оператори установок зберігання енергії та споживачі. Учасники ринку мають право вільно обирати контрагентів за двосторонніми договорами, укладати ці договори у довільній формі та на умовах, що визначаються за домовленістю сторін

Частина 1 статті 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, оскільки факт укладення договору за загальним правилом пов`язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливим є визначення, які умови належать до числа істотних.

Істотними слід вважати умови, які є необхідними і достатніми для укладення договору. Перелік істотних умов безпосередньо залежить від виду конкретного договору.

Так, істотною умовою договору в усіх без винятку випадках є умова про предмет договору.

Істотними умовами також є умови, що прямо визначені в якості істотних нормами чинного законодавства, або хоча й не визначені прямо, однак є необхідними для договорів певного виду.

Крім того, істотними умовами є будь-які інші умови, відносно яких має бути досягнута згода на вимогу будь-якої сторони, тобто такі умови, за відсутності яких сторона, яка на них наполягає, не бажає укладати відповідний договір.

Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України (істотні умови господарського договору) зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон України Про публічні закупівлі не містить виключень з цього правила.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Як встановив суд, позивач та відповідач уклали Двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії №23/03/29-1 від 29.03.2023.

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що ціна електричної енергії на заявлений Покупцем в порядку передбаченому розд. ІІ цього Договору обсяг електричної енергії, а також графік розрахунків Покупця зазначаються Продавцем у відповідній Додатковій угоді до цього Договору.

Додатковою угодою № 1 від 29.03.2023 сторони узгодили обсяг постачання електричної енергії та ціну за 1 МВт.год електричної енергії.

За результатом виконання Додаткової угоди №1 сторонами Договору було складено без заперечень та зауважень Акт №120 передачі- прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 30.04.2023

29.05.2023 між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 до Договору, якою сторони узгодили обсяг постачання електричної енергії та ціну за 1 МВт.год електричної енергії.

За результатом виконання Додаткової угоди №2 сторонами Договору було складено без заперечень та зауважень Акт №73 передачі- прийому обсягу купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2023.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1- 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 Цивільного кодексу України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх і непрацездатних дітей.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Таким чином, для того щоб визнати той чи інший правочин недійсним, позивач у справі повинен довести, що такий правочин, саме у момент його укладання суперечив Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом встановлено, що позивачем не доведено, що спірні додаткові угоди разом з актами суперечили вимогам чиного законодавства в момент їх укладення.

Частинами 1 і 2 статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Двостороння реституція є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов`язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину (аналогічний висновок викладено в пунктах 64 і 65 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15).

Проте, згідно з ч. 5 ст. 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину, як і про визнання його недійсним, може бути заявлена однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. Така вимога може бути об`єднана з вимогою про визнання правочину недійсним, що в цілому сприяє швидкому та ефективному відновленню правового становища сторін, яке існувало до вчинення правочину, або заявлена як самостійна вимога у вигляді окремого позову.

Якщо позов щодо застосування наслідків недійсності правочину не подано, суд не може застосувати наслідки недійсності оспорюваного правочину з власної ініціативи, оскільки згідно з абзацом 2 частини 5 статті 216 ЦК України зазначене право є у суду лише щодо нікчемних правочинів (такий правовий висновок викладено в пунктах 80 82 постанови судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.09.2021 у справі №904/1907/15 та в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 у справі № 925/1276/19).

В той же час, суд відхиляє доводи щодо ефективності такого способу захисту, як визнання недійсними додаткових угод без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Однак якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ГПК України).

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).

Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 (п. 63).

Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, суди повинні зважати й на його ефективність.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини 2 вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див., зокрема, постанови від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17).

Визнання правочину недійсним не з метою домогтися відновлення власного порушеного права (та/або інтересу) у спосіб реституції, що застосовується між сторонами такого правочину, а з метою створити підстави для подальшого звернення з іншим позовом або преюдиційну обставину чи доказ для іншого судового провадження суперечать завданням господарського (цивільного) судочинства, наведеним у частині 1 статті 2 ГПК України (частині 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).

Аналогічні висновки сформульовано в пунктах 5.5- 5.8, 5.12, 5.29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 908/976/19.

Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).

Позовна вимога про визнання недійсними додаткових угод є належним способом захисту, який передбачено законом.

Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.

Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

Водночас, у випадку звернення позивача з позовом про визнання недійсними додаткових угод та актів без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання додаткових угод та актів недійсними, так і необхідність з`ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Щодо тверджень позивача, що підписання спірних додаткових угод та актів приймання- передачі обсягів купівлі-продажу електричної енергії чинним на той момент директором ТОВ «НЬЮ ЕНЕРДЖІ ЮКРЕЙН» не відповідало інтересам відповідача за договором, а рішення про закупівлю такої електричної енергії було необачним та прийняте з перевищенням повноважень, суд зазначає наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що Двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії від 29.03.2023 № 23/03/29-1 спірні додаткові угоди та акти містить підписи сторін: з боку ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн» - директора ОСОБА_1, з боку ТОВ "Запорізький енергетичний альянс" - директора Бистрий В.В., які були уповноваженими представниками учасників договору, та їх підписи скріпленіпечатками товариств.

При цьому позивач не надав суду належних, допустимих та вірогідних доказів того, що попередній директор ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн» ОСОБА_1 діяв з перевищенням повноважень, вчинив правочин, який не відповідав фактичній внутрішній волі учасника цього правочину та інтересам товариства.

Доводи позивача про те, що відбулась зміна керівника товариства, який діяв недобросовісно та необачно при укладенні спірних додаткових угод та актів, суд до уваги не приймає, оскільки учасником (стороною) цієї угоди є юридична особа - ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн», яка володіє повним обсягом правоздатності та правосуб`єктності, а відтиск печатки цієї юридичної особи міститься на спірній угоді.

У той же час відповідно до пункту 64 постанови Кабінету Міністрів України № 1893 від 27.11.98 "Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять службову інформацію", яка є обов`язковою до застосування всіма підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та підпорядкування, особи, які мають право зберігати та використовувати печатки підприємства призначаються наказом керівника організації та несуть персональну відповідальність за неналежне зберігання та використання печатки. За таких обставин, ТОВ "Нью ЕнерджіЮкрейн», як суб`єкт господарювання, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема при укладенні додаткової угоди.

Разом з тим у матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі та достовірні докази, у розумінні ст. 76-79, 91 ГПК України, які б підтверджували незаконне використання печатки ТОВ "Нью Енерджі Юкрейн» третіми особами всупереч волі позивача.

Таким чином, відтиск печатки підприємства, наявний на спірних додаткових угодах та актах є свідченням участі ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн», як юридичної особи, в укладенні спірних додаткових угод та актів.

Також судом встановлено, що на виконання додаткових угод сторони вчинили ряд юридично значимих дій, зокрема, ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн».

Згідно з п. 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013 наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено.

На захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі укладають з юридичними особами договори різних видів, ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України передбачає, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

3 огляду на приписи статей 92, 237 - 239, 241 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору, укладеного юридичною особою з третьою особою, з підстави порушення установленого обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, не має самостійного юридичного значення факт перевищення повноважень органом чи особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені.

Таким чином для визнання недійсним договору (додаткової угоди) з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання. Такий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц (провадження № 14-153цс18).

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку, що доводи ТОВ «Нью Енерджі Юкрейн» про наявність підстав для визнання недійсними додаткових угод та актів є необґрунтованими та недоведеними, у зв`язку з чим зпозовні вимоги задоволенню не підлягають.

Вимога п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь вмотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставин, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Це стосується позивача, який має довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.129 ГПК України, судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення складено та підписано 16.12.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.