Рішення

від 04.12.2024 по справі 14/312

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2024 р. Справа № 14/312

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Політики Н.А.,

за участі секретаря судового засідання Костюкович Ю.С.,

розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс",

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерства енергетики України,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:

1. Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації,

2. Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт",

про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння,

у судовому засіданні приймали участь:

від прокуратури - Гіліс І.В.;

від позивача - Вакуляк Ю.А. (самопредставництво) (в режимі відеоконференції);

від відповідача - не з`явився;

від третьої особи на стороні позивача - Слуценко Р.П. (самопредставництво) (в режимі відеоконференції);

від Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації - не з`явився;

від Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" - не з`явився.

Відповідно до частини 14 статті 8, статті 222 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) при розгляді судової справи здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу програмно-апаратного комплексу "Діловодство суду".

У судовому засіданні 4 грудня 2024 року, відповідно до частини 1 статті 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

30 серпня 2005 року Заступник генерального прокурора України (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Рівненської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України з позовом до Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" (далі - ДП "Прикарпатзахідтранс"), в якому просив визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння ДП "Прикарпатзахідтранс" і передати їх Фонду державного майна України.

Свої вимоги Прокурор обґрунтовував тим, що відповідно до статті 21 Закону України "Про власність" від 6 березня 1990 року магістральний трубопровідний транспорт, яким є спірний нафтопродуктопровід, перебував у загальносоюзній власності, отже, до моменту проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) зазначене майно перебувало у всесоюзній власності. Водночас з 24 серпня 1991 року магістральний трубопровідний транспорт, що перебував на території України, став власністю України на підставі правонаступництва.

Ухвалою суду від 6 вересня 2005 року (суддя Марач В.В.) позовну заяву Прокурора від 26 серпня 2005 року № 05/2-7471-05 прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 14/312 та призначено її до розгляду.

В процесі розгляду справи через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив ДП "Прикарпатзахідтранс" на позовну заяву від 14 вересня 2005 року № 16/1937 (т. 1, а.с. 120-123), в якому останнє заперечило проти задоволення вимог Прокурора з огляду на те, що станом на 1 грудня 1990 року Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів перебувало у віданні Держкомнафтопродукту РРФСР. Крім того, Статутом ДП "ПрикарпатЗахідтранс", зокрема, пунктом 3.2, передбачено, що власником майна підприємства є ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт". Майно підприємства, яке складається з основних фондів, оборотних коштів, а також інших цінностей, які передані підприємству на правах господарського відання (п. 4.1 Статуту). Відтак, ДП "ПрикарпатЗахідтранс", на його думку, не є належним відповідачем у даній справі. Також відповідач зазначив, зокрема, про те, що вказана у позовній заяві частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не перебуває і ніколи не перебувала у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс", що свідчить про необґрунтованість вимог Прокурора.

Ухвалою суду від 20 жовтня 2005 року провадження у справі було зупинено до вирішення Фондом Державного майна України та компетентними органами Російської Федерації питання щодо належності спірного майна.

Ухвалою суду від 14 лютого 2011 року, не зважаючи на відсутність врегулювання між вищенаведеними органами питання щодо приналежності спірного нерухомого майна, проте враховуючи необхідність захисту майнових інтересів держави та дотримання принципів розумності строків розгляду господарського спору, провадження у справі № 14/312 було поновлено.

Ухвалою суду від 1 березня 2011 року, крім іншого, до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, було залучено Міністерство палива та енергетики України.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у даній справі позов Прокурора задоволено. Визнано право власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, за державою в особі Фонду державного майна України. Витребувано частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" та передано їх Фонду державного майна України.

Рішення мотивоване тим, що до 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об`єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами. Наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами" Радою Міністрів СРСР постановою від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР" передано станом на 1 січня 1988 року на баланс останнього, зокрема, нафтопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова. Наказом начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних продуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР. Наказом від 5 серпня 1970 року № 94 місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівного. Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об`єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів у межах України. На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169. Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" є ДП "ПрикарпатЗахідтранс", зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівного від 23 листопада 2001 року № 2790-р та розташоване у місті Рівному. Основним видом діяльності ДП "ПрикарпатЗахідтранс" є трубопровідний транспорт загального користування. По трубопроводу транспортуються російські світлі нафтопродукти (дизпаливо) в Україну та за її межі. Структурні підрозділи ДП "ПрикарпатЗахідтранс" без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об`єкти ДП "ПрикарпатЗахідтранс" знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областей, загальна довжина трубопроводу на території України складає 1433 км. Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26 липня 1995 року укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, які проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв`язок на них експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопроводів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною Радою України (Закон України від 2 липня 1999 року № 820-ХІV). За дорученням Уряду України від 2 серпня 1995 року № 14837/96 Фонд державного майна України зобов`язався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року. За інформацією Фонду державного майна України від 28 липня 2005 року № 10-27-11427, з 1995 року Фондом проводилась робота з російською стороною зі збору документів, необхідних для врегулювання права власності. На даний час право власності на зазначене підприємство за Російською Федерацією не визнано. Фондом державного майна України передача вказаного підприємства російській стороні не здійснювалась. Відповідно до статті 21 Закону України "Про власність СРСР" від 6 березня 1990 року, магістральний трубопровідний транспорт, яким є нафтопродуктопровід, перебував у загальносоюзній власності. Таким чином, до моменту проголошення незалежності України зазначене майно перебувало у всесоюзній власності. З 24 серпня 1991 року магістральний трубопровідний транспорт, що перебуває на території України, остання набула у власність на підставі правонаступництва. Верховною Радою Української РСР прийнято постанову "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506, якою введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Відповідно до статті 1 Указу Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30 серпня 1991 року № 1452-ХІІ, підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України. Статтею 8 даного Указу доручено Кабінету Міністрів України провести переговори і укласти угоди з урядами інших республік щодо їх власності на майнові комплекси і фінансові ресурси, що перебувають на території України, а також майнові комплекси і фінансові ресурси України, що перебувають на території інших республік. Належність підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, до власності держави Україна також закріплено у статтях 1, 13 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташованих на території України" від 10 вересня 1991 року. Також цими нормами Закону визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року. У розумінні зазначених норм законодавства частина нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, належала до загальносоюзної власності, тобто право власності на неї підлягало визнанню за державою Україна. На підставі статей 386, 387 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", магістральний трубопровідний транспорт є державною власністю України. Проте всупереч статті 33 ГПК України відповідач не надав належних доказів про те, що право власності на нафтопродуктопроводи, зареєстроване в Державному реєстрі прав за ДП "ПрикарпатЗахідтранс" чи за будь-якою іншою юридичною особою або іноземною державою. Враховуючи, що ДП "ПрикарпатЗахідтранс" користується вказаними нафтопродуктопроводами незаконно, право власності на дане майно було визнано за державою в особі Фонду державного майна України та витребувано його з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс" і повернуто позивачу.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 квітня 2014 року вищенаведене рішення місцевого господарського суду скасовано, а провадження у справі № 14/312 - припинено на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України.

В обґрунтування цього рішення суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених прав або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Скасовуючи рішення про задоволення позову, та припиняючи провадження у справі, апеляційний господарський суд виходив з того, що судом першої інстанції помилково застосовано Указ Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452 "Про передачу підприємств, установ і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави", оскільки Прикарпатське районне управління магістральних нафтопроводів на час прийняття Указу перебувало у підпорядкуванні Російського Держконцерну із забезпечення нафтопродуктами "Роснафтопродукт". Правовий статус зазначеного майна не регулюється нормами Закону України "Про підприємств, установи, організації союзного підпорядкування, розташовані на території України". Суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції безпідставно послався на статтю 21 Закону України "Про власність СРСР" від 6 березня 1990 року, оскільки такого закону на той час не існувало. Відповідно до статті 16 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, суперечки щодо тлумачення та застосування норм цієї угоди вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів сторін угоди, і не вирішуються в судовому порядку.

Водночас постановою Вищого господарського суду України від 7 серпня 2014 року у цій справі постанову Рівненського апеляційного господарського від 25 квітня 2014 року у справі № 14/312 скасовано з передачею справи до цього ж суду апеляційної інстанції для апеляційного перегляду рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року по суті.

Постанову мотивовано тим, що суду апеляційної інстанції з урахуванням статті 2 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, необхідно було взяти до уваги, що відповідно до наказів начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтпостачу РРФСР та наказу від 5 серпня 1970 року № 94 місцезнаходження вказаного управління перенесено до міста Рівного. Суду апеляційної інстанції необхідно було з`ясувати: 1) чи підписувався протокол між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про правовий статус спірного майна; 2) чи підтверджує Фонд державного майна Російської Федерації, відповідно до Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, прийняття спірного майна до свого підпорядкування.

Так, касаційна інстанція не погодилася з висновками апеляційного суду, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 16 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої Постановою Верховної Ради від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, суперечки щодо тлумачення та застосування норм цієї Угоди вирішуються шляхом взаємних консультацій та переговорів на різних рівнях. Вищий господарський суд України констатував, що сторонами Угоди є держави Україна та Російська Федерація, а не господарюючі суб`єкти цих країн. Водночас Угодою не заборонено господарюючим суб`єктам України та Російської Федерації вирішувати даний спір у господарських судах України. Посилання апеляційного суду щодо "невирішення спорів у судовому порядку" не випливає зі статті 11 зазначеної Угоди.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 12 ГПК України, господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають під час укладання, змін, розірвання і виконання господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав. У вирішенні питання: чи є правовідносини господарськими, а спір - господарським, слід виходити з визначень, наведених у статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України). Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Таким чином, господарські суди на загальних підставах вирішують всі спори у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб`єкт господарської діяльності.

Відповідно до частини 3 статті 16 ГПК України, справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.

Відповідно до пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Безпідставно припинивши провадження у даній справі, апеляційний господарський суд всупереч вимогам пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України, не перевірив законність та обґрунтованість рішення по суті в повному обсязі, як це передбачено частиною 2 статті 101 ГПК України. Касаційна інстанція звернула увагу на те, що суд апеляційної інстанції припинив провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 80 ГПК України. При цьому, суд апеляційної інстанції, припинивши провадження у справі, помилково встановив певні обставини справи після здійснення перегляду.

З огляду на викладене, при повторному апеляційному перегляді, постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у наведеній справі було залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312, ДП "ПрикарпатЗахідтранс", Федеральне агентство з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західне акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації звернулися до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просили рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 скасувати і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року провадження за касаційною скаргою Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 було припинено у зв`язку з тим, що з урахуванням вимог статті 107 ГПК України Відкрите акціонерне товариство Акціонерна компанія трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт" не є належним суб`єктом касаційного оскарження, оскільки в даному випадку не існує правового зв`язку між скаржником і сторонами у справі, скаржник не довів, що його охоронювані законом інтереси є порушеними.

Постановою Вищого господарського суду України від 17 березня 2015 року касаційні скарги ДП "ПрикарпатЗахідтранс", Федерального агентства з управління державним майном Російської Федерації та Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської Федерації на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 було залишено без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25 листопада 2014 року у справі № 14/312 - без змін.

30 березня 2015 року ДП "ПрикарпатЗахідтранс" звернулося до Господарського суду Рівненської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами.

У поданій заяві ДП "ПрикарпатЗахідтранс" як на нововиявлену обставину посилалося на те, що ділянка трубопроводу Грозний-Армавір-Трудова ніколи не належала даній юридичній особі, а з моменту створення вказаного нафтопродуктопроводу (1928-1930 роки) була власністю ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" і у 2002 році частина трубопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, була списана з балансу ВАТ "Північно-Кавказький транснафтопродукт" з наступним демонтажем.

Враховуючи наведене, ДП "ПрикарпатЗахідтранс" зазначило, що рішення місцевого господарського суду неможливо виконати, оскільки вказану частину нафтопродуктопроводу демонтовано, а тому вказало, що нововиявлені обставини у справі стосовно списання нафтопродуктопроводу, про які відповідачу стало відомо 10 березня 2015 року, мають істотне значення для справи та не були і не могли бути відомі під час її розгляду. Водночас встановлені нові факти спростовують висновки суду, покладені в основу прийнятого рішення від 22 березня 2011 року у справі № 14/312.

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 7 квітня 2015 року (суддя Гудзенко Я.О.) заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області у справі від 22 березня 2011 № 14/312 року було призначено до розгляду у судовому засіданні на 21 квітня 2015 року.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21 квітня 2015 року, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24 червня 2015 року, заяву ДП "ПрикарпатЗахідтранс" про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 задоволено, зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано та призначено розгляд справи № 14/312 в судовому засіданні.

Вказане рішення мотивоване тим, що з поданого відповідачем акту № 1 від травня 2002 року ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", підписаного працівниками ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", вбачається, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року через припинення подання нафтопродуктів, про що відповідач не знав та не міг знати. Крім того, відповідачем також подано відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб РФ з інформацією про ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт" станом на 2 березня 2015 року, з якого вбачається, що засновником останнього є АК трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Водночас згідно статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів. Згідно Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів, підписаної 26 липня 1995 року і ратифікованої Законом України від 2 липня 1999 року № 820-XIV магістральні нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв`язок на них, експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт"; перекачування нафтопродуктів трубопроводами споживачам України здійснюється на підставі договорів (контрактів) на їх транспортування, укладених з АК "Транснафтопродукт" (стаття 4 Угоди); транзит нафтопродуктів по трубопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, здійснюється на підставі договору (контрактів) на їх транспортування, укладених між покупцями або продавцями і АК "Транснафтопродукт" (стаття 5 Угоди); оплата за послуги із забезпечення перекачування нафтопродуктів на території України здійснюється підприємствами АК "Транснафтопродукт" (стаття 6 Угоди); АК "Транснафтопродукт" здійснює експлуатацію об`єктів нафтопродуктопроводів з дотриманням усіх необхідних організаційних, технічних і екологічних заходів, що забезпечують безпеку їх функціонування (стаття 7 Угоди); у випадку нанесення навколишньому природному середовищу збитків в результаті порушення технології експлуатації або аварій на об`єктах нафтопродуктів, що стались з вини обслуговуючого персоналу або відмови обладнання, підприємства АК "Транснафтопродукт" відшкодовують шкоду Українській стороні та/або її господарюючим суб`єктам і фізичним особам відповідно до чинного законодавства України ( стаття 10 Угоди).

Крім того при скасуванні рішення Господарського суду Рівненської області від 22 березня 2011 року у справі № 14/312 судом було враховано, що у позовній заяві позивачем заявлялись вимоги про визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на частини нафтопродуктопроводів загальною довжиною 1 433 км та витребування цієї частини у відповідача, які були задоволені судом у повному обсязі. Проте станом на 22 березня 2011 року суду про вказану вище обставину не було відомо, в мотивувальній частині цього рішення відсутні посилання на неї, описова частина рішення не містить посилання суду на зміну вимог позивачем та на встановлення вказаної обставини.

Відтак, враховуючи нововиявлену обставину про те, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року (на території України), судом підлягало з`ясуванню довжина нафтопродуктопроводу для визнання за державою Україна в особі Фонду державного майна України права власності на майно встановленої довжини, для витребування спірної ділянки у відповідача та для належного здійснення реєстрації права власності на нерухоме майно, обставини щодо функціонування, володіння вказаною ділянкою нафтопродуктопроводу відповідачем у справі, її розмір, а також використання ділянки у встановленому розмірі останнім.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року у справі № 14/312 у задоволенні позову заступника генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" про визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, та витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км, з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" і передачу їх Фонду державного майна України відмовлено.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 18 грудня 2017 року рішення Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30 травня 2018 року постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 18.12.2017 року та рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 року у справі № 14/312 залишено без змін.

Рішення Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року у справі № 14/312 обґрунтовано тим, що ділянка нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова ніяк не пов`язана з нафтопродуктопроводом Самара-Західний напрямок, оскільки є іншим об`єктом. Спірна частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова не належала відповідачу, а матеріали справи не містять доказів її фактичного існування. Внаслідок переробки частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, було створено нову річ, яка є власністю відповідача. Інша лінійна частина вказаного нафтопродуктопроводу належить відповідачу як приналежність технологічних об`єктів, які зареєстровано на праві власності за відповідачем, і він не є магістральним. При цьому щодо ділянки трубопроводу Самара-Західний напрямок судом відмовлено на підставі наданих висновків інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 року.

Так, враховуючи висновки експертизи, господарський суд у рішенні від 30.08.2017 року вказав, що відповідно до ч. 4 ст. 332 Цивільного кодексу України якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. Тому власником частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, є відповідач, а не держава в особі позивача. Крім того відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" об`єкти магістрального трубопровідного транспорту, побудовані за кошти комунальних підприємств або приватних суб`єктів господарювання, належать таким комунальним підприємствам або приватним суб`єктам господарювання на праві власності.

24 червня 2024 року до Господарського суду Рівненської області від заступника Генерального прокурора України надійшла заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 14/312, відповідно до якої просить:

- задовольнити заяву про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 року у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами;

- скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 року у справі № 14/312;

- прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс";

- визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км;

- витребувати частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, загальною довжиною 1433 км з володіння ДП "ПрикарпатЗахідтранс", та передати їх Фонду державного майна України.

У поданій заступником Генерального прокурора України заяві нововиявленою обставиною є факт надання завідомо неправильного висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 року.

Так, вироком Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18.04.2024 року у справі № 991/8131/21 затверджено угоду про визнання винуватості між прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури та обвинуваченою ОСОБА_1 , визнано її винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 365-2 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певного діяльністю, пов`язаною з наданням публічних послуг на строк 1 рік, без конфіскації майна. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання у вигляді позбавлення волі з випробуванням на іспитовий строк 1 рік.

Ухвалою суду від 18.04.2024 року ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 384 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.

Встановлено, що ОСОБА_1 , будучи повідомлена про кримінальну відповідальність, передбачену ст. 384 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку експерта, що підтверджується її особистим підписом, достовірно знаючи, що складений нею висновок інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 року у справі № 14/312 містить неправдиві відомості, особисто підписала його як голова експертної комісії, а отже як особа, яка надає послуги експерта.

Вирок набрав законної сили 20.05.2024 року.

Зазначеним вироком встановлено, що під час проведення експертизи ОСОБА_1 було з`ясовано, що указаний трубопровід є магістральним, він не є новоствореним об`єктом, а був побудований (в основному) під час існування СРСР.

Водночас у подальшому, переслідуючи мету отримання неправомірної вигоди для ДП "ПрикарпатЗахідтранс", у порушення пунктів 2.2, 2.3. Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 року № 53/5, Конопліна О.В., діючи в інтересах ДП "ПрикарпатЗахідтранс", змінила указаний висновок, у якому зазначила, що:

- частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, яка проходить територією України, була побудована (в основному) під час існування СРСР, але за рахунок грамотної експлуатації, своєчасних усунень дефектів на базі регулярних технічних обстежень, заміни обладнання і трубопроводів, що вичерпали свій ресурс, технічного переоснащення і реконструкції існуючих об`єктів, а також будівництва нових, нафтопродуктопровід, що експлуатується та утримується відповідачем, фактично є новим об`єктом, переробленим за його кошти;

- до складу магістральних трубопроводів входять головні насосні станції, які розташовані, як правило, на майданчиках постачальників нафтопродуктів, проміжні насосні станції і кінцеві насосні станції. Проте на трасі нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, відсутні головна і кінцева насосні станції, а є тільки проміжні, а об`єкти, що знаходяться у віданні ДП "ПрикарпатЗахідтранс", є нафтопродуктопроводом, який не є магістральним, оскільки не функціонує як єдина система та не може бути використана за призначенням у розриві з іншими частинами нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, які перебувають поза межами України;

- розташована на території України ділянка вказаного нафтопродуктопроводу по суті є лише об`єктом магістрального трубопровідного транспорту, який функціонує у нормальному технологічному режимі завдяки реконструкції /технічного переоснащення/поліпшенням, зробленим ДП "ПрикарпатЗахідтранс" за його кошти.

За результатами проведеної експертизи висновок від 20.03.2017 року у наведеній редакції 28.04.2017 року направлено до Господарського суду Рівненської області.

Отже, факт надання завідомо неправильного висновку експерта існував на момент розгляду справи до ухвалення судового рішення.

В той час про факт завідомо неправильного висновку експерта від 20.03.2017 року, яке лягло в основу судового рішення, не могло бути відомо ні прокурору, який пред`явив позов, ні суду, що розглядав справу. На час ухвалення рішення від 30.08.2017 року суд не мав можливості врахувати вказану обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки про її існування стало відомо після ухвалення судового рішення за результатами досудового розслідування у кримінальному провадженні та винесення вироку в справі № 991/8131/21.

Крім того до моменту надання суду зазначеного висновку експерта матеріалами справи було підтверджено про те, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок належав до загальносоюзної власності СРСР, у встановленому законом порядку будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності не передавався, є магістральним трубопровідним транспортом, та відповідно до ст. 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" є державною власністю України. Виходячи із статусу вказаного нафтопродуктопроводу він не міг належати до об`єктів права інших форм власності.

Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" об`єкти нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, а могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилось у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності та яке віднесено до державної власності Україна за законом.

Крім того відповідно до Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровід - це технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом. Магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України.

Таким чином, факт надання завідомо неправильного висновку інженерно-технічної судової експертизи від 20.03.2017 року має істотне значення для правильного вирішення спору в зазначеній справі, оскільки внаслідок покладення його в основу судового рішення від 30.08.2017 року частина магістрального нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок вибула з державної власності.

Ухвалою суду від 1 липня 2024 року заяву заступника Генерального прокурора України прийнято до розгляду та відкрито провадження за нововиявленими обставинами, розгляд заяви призначено до розгляду у судовому засіданні на 22 липня 2024 року на 12:00 год.

9 липня 2024 року від представника Міністерства енергетики України на адресу суду надійшла заява від 04.07.2024 року № 26/17-17.2-16113 про заміну сторони, в якій просив замінити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міністерство палива та енергетики України) (вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37471933) у справі № 14/312 на Міністерство енергетики України (вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01601, ідентифікаційний код 37552996).

12 липня 2024 року від представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, на адресу суду надійшло клопотання від 09.07.2024 року № 26/17-17.2-16484 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, в якому просив забезпечити проведення судового засідання, призначеного на 22.07.2024 року о 12:00 год., та усіх наступних судових засідань по даній справі в режимі відеоконференції. Використати підсистему відеоконференцзв`язку ЄСІТС https://vkz.court.gov.ua/ (romaslutsenko1991@gmail.com, Слуценко Роман Петрович, НОМЕР_1 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , Рева Валерія Андріївна, НОМЕР_2 ).

Ухвалою суду від 15 липня 2024 року клопотання представника Міністерства енергетики України від 09.07.2024 року № 26/17-17.2-16484 про проведення судового засідання в режимі відеоконференції задоволено та постановлено судове засідання у справі № 14/312, призначене на "22" липня 2024 року на 12:00 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Міністерства енергетики України. Крім того постановлено всі подальші судові засідання у справі № 14/312 провести в режимі відеоконференції за участі представника Міністерства енергетики України.

18 липня 2024 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 17.07.2024 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, в якій просив здійснювати розгляд справи № 14/312 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного цифрового підпису згідно з вимогами Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему у Фонді державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9) із застосуванням комплексу технічних засобів та програмного забезпечення "EasyCon" (https://vkz.court.gov.ua/) (yuliia.vakuliak@spfu.gov.ua).

Ухвалою суду від 18 липня 2024 року заяву представника Фонду державного майна України від 17.07.2024 року про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції задоволено та постановлено судове засідання у справі № 14/312, призначене на "22" липня 2024 року на 12:00 год., провести в режимі відеоконференції за участі представника Фонду державного майна України. Крім того постановлено всі подальші судові засідання у справі № 14/312 провести в режимі відеоконференції за участі представника Фонду державного майна України.

22 липня 2024 року від представника позивача через систему "Електронний суд" надійшли пояснення від 19.07.2024 року, в яких просить задовольнити заяву про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 року у справі № 14/312 за нововиявленими обставинами.

Ухвалою суду від 22 липня 2024 року заяву представника Міністерства енергетики України від 04.07.2024 року № 26/17-17.2-16113 про заміну сторони у справі № 14/312 задоволено та постановлено замінити третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Міністерство енергетики та вугільної промисловості України (Міністерство палива та енергетики України) на його правонаступника - Міністерство енергетики України (вул. Хрещатик, 30, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 37552996).

Ухвалою суду від 22 липня 2024 року заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 14/312 задоволено, рішення Господарського суду Рівненської області від 30 серпня 2017 року у справі № 14/312 скасовано, подальший розгляд справи № 14/312 постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження у змішаній (паперовій та електронній) формі та призначено підготовче засідання 5 вересня 2024 року. Крім того вказаною ухвалою запропоновано позивачу та прокурору подати до суду: дані щодо протяжності нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України; дані щодо протяжності нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України; дані про те, хто є балансоутримувачем та власником нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України; дані чи використовується нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова на даний час.

3 вересня 2024 року від позивача на адресу суду надійшла заява на виконання ухвали, в якій зазначено, що з метою виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 22 липня 2024 суду Фонд звернувся до АТ "Укртранснафта" із запитом від 07.08.2024 № 10-24-21680 з проханням надати інформацію та завірені належним чином копії документів щодо протяжності нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок". У відповідь на лист Фонду державного майна України № 10-24-21680 від 07.08.2024 (вхідний № 4574/6-24 від 07.08.2024) надано наступну інформацію: станом на 30.07.2024 протяжність магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що переданий в управління АТ "Укртранснафта" згідно Договору управління активами (майном) від 30.06.2021, укладеного з Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), складає 797,76 км. Крім цього будь-яка проектна, виконавча, експлуатаційна документація по об`єктах магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", яка може бути використана в якості доказів у судових провадженнях, АТ "Укртранснафта" не передавалася. Щодо протяжності, використання на даний час, балансоутримувача та власника нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, інформація в Фонді відсутня.

Ухвалою суду від 5 вересня 2024 року підготовче засідання відкладено на 23 вересня 2024 року. Крім того вказаною ухвалою постановлено прокурору виконати вимоги ухвали суду від 22.07.2024 року та подати до суду: дані щодо протяжності нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України; дані щодо протяжності нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України; дані про те, хто є балансоутримувачем та власником нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України; дані чи використовується нафтопродуктопровід Грозний-Армавір-Трудова на даний час.

11 вересня 2024 року від заступника генерального прокурора Офісу Генерального прокурора на адресу суду надійшло клопотання від 06.09.2024 року №15/1/1-10321-15 з додатками. В клопотанні зазначено, що підставою для звернення до суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Рівненської області від 30.08.2017 за нововиявленими обставинами були надані Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою документи (копії вироку та ухвали суду у справі № 991/8131/21) за результатами кримінального провадження № 52021000000000215, досудове розслідування у якому здійснювалося Національним антикорупційним бюро України. Прокурором Спеціалізованої антикорупційної прокуратури 22.04.2021 матеріали кримінального провадження № 52021000000000215 були виділені в окреме провадження з кримінального провадження № 52021000000000752. За результатами опрацювання наданих Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою на запит Офісу Генерального прокурора документів (лист від 21.08.2024 додається) щодо протяжності нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" установлено наступне. У висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.02.2021 № 6567/20-42/6568/6569/20-43 за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 52021000000000752 зазначено про те, що загальна довжина магістрального трубопроводу складає 940 км (аркуш 120 висновку). Зокрема за результатами досліджень експертами встановлено, що загальна довжина магістральних трубопроводів нафтопродуктопроводу - "Самара-Західний напрямок" складає 940 км. Трубопровід проходить по території шести областей України, зокрема Житомирської (201 км), Хмельницької (28 км), Рівненської (124 км), Тернопільської (2 км), Львівської (249 км) та Закарпатської (336 км) областей. З метою належного виконання вимог зазначеної ухвали суду заступником Генерального прокурора надано копію висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 04.02.2021 № 6567/20-42/6568/6569/20-43.

13 вересня 2024 року від позивача на адресу суду надійшла заява на виконання ухвали, в якій зазначено, що АТ "Укртранснафта" надано лист (вхідний № 4574/6-24 від 07.08.2024) щодо наступної інформації: станом на 30.07.2024 протяжність магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що переданий в управління АТ "Укртранснафта" згідно Договору управління активами (майном) від 30.06.2021, укладеного з Національним агентством з питань з виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), складає 797,76 км. До заяви позивачем додано копію вищевказаного листа до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року строк підготовчого провадження у справі з ініціативи суду продовжено на 30 днів до 20 жовтня 2024 року включно та відкладено підготовче засідання на 7 жовтня 2024 року.

Ухвалою суду від 7 жовтня 2024 року виправлено описку, допущену в резолютивній частині ухвали Господарського суду Рівненської області від 23 вересня 2024 року у справі № 14/312, та постановлено вважати правильним номер справи № 14/312.

7 жовтня 2024 року від Рівненської обласної прокуратури через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові пояснення.

Ухвалою суду від 7 жовтня 2024 року підготовче засідання відкладено на 14 жовтня 2024 року.

Після закінчення підготовчого засідання 7 жовтня 2024 року від заступника генерального прокурора Офісу Генеральної прокуратури на адресу суду надійшли письмові пояснення.

Ухвалою суду від 14 жовтня 2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 21 жовтня 2024 року.

Ухвалою суду від 21 жовтня 2024 року розгляд справи відкладено на 4 листопада 2024 року.

Ухвалою суду від 4 листопада 2024 року розгляд справи відкладено на 18 листопада 2024 року.

18 листопада 2024 року від першого заступника керівника Рівненської обласної прокуратури через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшло клопотання, в якому вказано, що Державним науково-дослідним експертно-криміналістичним центром МВС України завершено комплексну судову будівельно-технічну та економічну експертизу, призначену у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 03.11.2017 року за № 52017000000000752. Також в клопотанні зазначено, що на вирішення експертизи поставлено ряд питань, серед яких щодо довжини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний", чи є він магістральним та інші. Як зазначено в клопотанні висновок експерта від 24.09.2024 року має суттєве значення для вирішення справи, яка не була відома Офісу Генерального прокурора на час надання доказів щодо протяжності нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок". Також зазначено, що наразі Офісом Генеральної прокуратури вирішується питання щодо отримання вказаного висновку судової експертизи. У зв`язку з викладеним, задля забезпечення можливості належного доказування обставин справи та з метою надання указаного висновку експертизи на підтвердження заявлених позовних вимог, перший заступник керівника Рівненської обласної прокуратури просив відкласти судовий розгляд у даній справі та повернутись до стадії підготовчого провадження.

18 листопада 2024 року від заступника генерального прокурора Офісу Генерального прокурора на адресу суду надійшли письмові пояснення. Зокрема в поясненнях зазначено, що враховуючи усі досліджені в сукупності документи, у тому числі й складені та підписані уповноваженими особами ДП "Прикарпатзахідтранс", експертами встановлено, що загальна довжина трубопроводів нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" складала 1 041 км, з яких 940 км - магістральні трубопроводи та 101 км - відводи трубопроводів. Серед іншого експертами встановлено, що трубопровід проходить по території шести областей України, зокрема Житомирської (201 км), Хмельницької (28 км), Рівненської (124 км), Тернопільської (2 км), Львівської (249 км) та Закарпатської (336 км) областей. Також у висновку констатовано, що нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" належить до категорії магістральних згідно керівних нормативних документів - як на час побудови та введення в експлуатацію його основних частин (вимоги СНиП 2.05.06-85 "Магистральные трубопроводы"), так і на час проведення експертизи (положення ДСТУ 4611:2006 "Магістральні трубопроводи. Терміни та визначення основних понять", затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29.06.2006 № 177). При цьому доводи ФДМУ про те, що протяжність магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" становить 797,76 км не свідчать про те, що це загальна довжина нафтопродуктопроводу, яка використовувалася ДП "Прикарпатзахідтранс", а є лише частиною магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", яка згідно з договором управління активами (майном) від 30.06.2021 передана Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА) в управління акціонерному товариству "Укртранснафта". З приводу нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова", його балансоутримувача, використання та протяжність встановити не вдалося у зв`язку з відсутністю документів на вказаний об`єкт та його перебування на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей. Водночас, незважаючи на відсутність таких документів, частина вказаного нафтопродуктопроводу, який проходить по території України, є державною власністю відповідно до законодавства.

Ухвалою суду від 18 листопада 2024 року розгляд справи відкладено на 2 грудня 2024 року.

2 грудня 2024 року від заступника генерального прокурора Офісу Генерального прокурора на адресу суду надійшло клопотання з додатками від 28.11.2024 року № 15/1/1-97773вих-24 15/1/1-10321-15, в якому просив прийняти ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі та долучити до матеріалів справи висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24.09.2024 № 19/24/1-159-СЕ/19, складений за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи, як доказу у цій справі. В обґрунтування зазначеного клопотання заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора зазначає, що повернення до стадії підготовчого провадження надасть суду можливість дослідити висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24.09.2024 № 19/24/1-159-СЕ/19, складеного за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи, з метою повного дослідження фактичних обставин справи та доказів, що їх підтверджують, для прийняття обґрунтованого рішення за результатами розгляду цієї справи. Також заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора зазначає, що Головним слідчим управлінням Служби безпеки України надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування, які містяться у висновку експертів, виключно шляхом їх направлення до Господарського суду Рівненської області у межах справи № 14/312, що унеможливлює направлення цих документів іншим учасникам справи відповідно до вимог ст. 80 ГПК України. Окрім того в клопотанні зазначено, що прокурор не міг повідомити суду про обставини призначення та результати проведення у кримінальному провадженні № 52021000000000752 комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи з огляду на таємницю досудового розслідування. Як зазначено в клопотанні, такий дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування надано Головним слідчим управлінням Служби безпеки України лише 28.11.2024 разом із копією висновку експертів, що свідчить про об`єктивну неможливість його подання під час підготовчого засідання у цій справі.

Ухвалою суду від 2 грудня 2024 року постановлено повернутися на стадію підготовчого провадження у справі № 14/312.

Ухвалою суду від 2 грудня 2024 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 4 грудня 2024 року.

3 грудня 2024 року від заступника генерального прокурора Офісу Генерального прокурора через систему "Електронний суд" надійшло клопотання від 03.12.2024 року про виклик експерта, в якому просить прийняти ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження у цій справі та викликати завідувача лабораторії будівельних, земельних досліджень та оціночної діяльності Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Тулика Андрія Васильовича (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, тел./факс (044)405-74-69, dndeks@mvs.gov.ua) та головного судового експерта відділу будівельних досліджень та оціночної діяльності Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України Войналовича Дмитра Петровича (вул. Богомольця, 10, м. Київ, 01601, тел./факс (044)405-74-69, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) для надання усних пояснень щодо висновку експерта від 24.09.2024 № 19/24/1-159-СЕ/19, складеного за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи у кримінальному провадженні № 52017000000000752.

Розглянувши у судовому засіданні 4 грудня 2024 року вказане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 98 ГПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань.

Суд має право за заявою учасника справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

Суд констатує, що процесуальним законом не встановлено вимог до клопотання про виклик експерта, зокрема, і в частині його підстав чи мотивів.

Разом з тим, заявляючи клопотання заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора не навів обґрунтування необхідності виклику експерта в судове засідання та не вказав для з`ясування яких обставин є потреба в отримані усних пояснень експерта.

Частина 5 статті 98 ГПК України, на яку покликається заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора у клопотанні, стосується випадку призначення судової експертизи судом під час розгляду господарської справи.

В той час ГПК України не передбачає виклик експерта для надання пояснень щодо експертизи, яка призначалась органом досудового розслідування та проводилась в межах кримінального провадження.

Крім того суд зазначає, що при подачі до суду висновку експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24.09.2024 № 19/24/1-159-СЕ/19, складеного за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи, заступником генерального прокурора Офісу Генерального прокурора не було заявлено клопотання про виклик експертів.

За таких обставин, суд ухвалив відмовити в задоволенні клопотання заступника генерального прокурора Офісу Генерального прокурора про виклик експерта.

4 грудня 2024 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 03.12.2024 року про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, в якій просить внести дані Адвоката Киченок Андрія Сергійовича, а саме: РНКОПП НОМЕР_3 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_3 , контактний номер телефону: НОМЕР_4 , до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи № 14/312 та перевести в електронну форму процесуальні та інші документи по справі № 14/312, що надійшли до суду в паперовому вигляді для ознайомлення з ними.

У судовому засіданні 4 грудня 2024 року представники прокуратури, позивача та Міністерства енергетики України підтримали вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягали на їх задоволенні.

Відповідач у судове засідання 4 грудня 2024 року не з`явився, про дату, час і місце даного засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою за підписом відповідального працівника суду про доставку електронного листа, а саме ухвали суду від 02.12.2024 року, до електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс". В той час про причини неявки суд не повідомив. Як було зазначено судом вище, 4 грудня 2024 року від представника відповідача через систему "Електронний суд" надійшла заява від 03.12.2024 року про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, в той час будь-яких заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи від представника відповідача не надходило.

Крім того треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федеральне агентство по управлінню державним майном Російської Федерації та Південно-Західне відкрите акціонерне товариство трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" у судове засідання 4 грудня 2024 року також не з`явилися. З метою належного повідомлення третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації та Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" про час, дату та місце розгляду справи, судом було здійснено розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

Згідно зі ст. 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Закону України "Про міжнародне приватне право" пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно, - можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Як вбачається з матеріалів справи № 14/312 місцезнаходження третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Федерального агентства по управлінню державним майном Російської Федерації та Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів Російської акціонерної компанії "Транснафтопродукт" є Російська Федерація.

Порядок передачі судових та позасудових документів для вручення на території Російської Федерації регулюється Угодою про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, до якої Україна приєдналася 19.12.1992 року, прийнявши відповідний нормативний акт - Постанову Верховної Ради України "Про ратифікацію Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності" від 19.12.1992 року.

Згідно вищезазначеної угоди компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу. Взаємне надання правової допомоги включає вручення і пересилання документів і виконання процесуальних дій, зокрема проведення експертизи, заслуховування Сторін, свідків, експертів та інших осіб. При наданні правової допомоги компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зносяться одна з одною безпосередньо. При виконанні доручень про надання правової допомоги компетентні суди та інші органи, в яких просять допомоги, застосовують законодавство своєї держави. При зверненні про надання правової допомоги і виконання рішень документи, що додаються, викладаються мовою держави, яка запитує, або російською мовою.

Разом з тим, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" був введений в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який був продовжений та триває до теперішнього часу.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" суди, органи та установи системи правосуддя в умовах воєнного стану діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та Законами України.

За зверненням Мін`юсту Міністерство закордонних справ України повідомило депозитаріїв конвенцій Ради Європи, Гаазької конференції з міжнародного приватного права та ООН, а також сторони двосторонніх міжнародних договорів України про повномасштабну триваючу збройну агресію Росії проти України та неможливість у зв`язку з цим гарантувати у повному обсязі виконання українською стороною зобов`язань за відповідними міжнародними договорами та конвенціями на весь період воєнного стану.

Згідно з листом Міністерства юстиції України "Щодо забезпечення виконання міжнародних договорів України у період воєнного стану" № 25814/12.1.1/32-22 від 21.03.2022 року, з урахуванням норм звичаєвого права щодо припинення застосування міжнародних договорів державами у період військового конфлікту між ними, рекомендується не здійснювати будь-яке листування, що стосується співробітництва з установами Російської Федерації на підставі міжнародних договорів України з питань міжнародно-правових відносин та правового співробітництва у цивільних справах та у галузі міжнародного приватного права.

Крім того за повідомленням Акціонерного товариства "Укрпошта", розміщеним 25.02.2022 року на своєму офіційному сайті, припинено поштове співробітництво з поштою Росії, посилки та перекази в цю країну не приймаються.

Міністерство юстиції України листом від 06.10.2022 року № 91935/114287-22-22/12.1.1 "Щодо вручення судових документів резидентам Російської Федерації в порядку ст. 8 Конвенції про вручення за кордоном судових та позасудових документів у цивільних або комерційних справах 1965 року" повідомило, що за інформацією МЗС України (лист від 03.10.2022 № 71/14-500-77469) 24.02.2022 розірвано дипломатичні відносини між Україною та Російською Федерацією у зв`язку з широкомасштабною збройною агресією останньої проти України. Функціонування закордонних дипломатичних установ України на території Російської Федерації та діяльність її дипломатичних установ на території України зупинено. Комунікація МЗС з органами влади Російської Федерації за посередництва третіх держав також не здійснюється.

Відтак, передача будь-яких документів компетентним органам Російської Федерації, у тому числі дипломатичними каналами, наразі неможлива (лист Міністерства юстиції України від 31.10.2022 року № 100817/98748-22-22/12.1.3).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України).

У той же час повторне відкладення розгляду справи може призвести до виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів та порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за відсутності представників відповідача та третіх, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників прокуратури, позивача та Міністерства енергетики України, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

До 1987 року нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об`єкт у 1957-1968 роках, входив до системи Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів від 14 вересня 1988 № 294 "Про перейменування районних підприємств магістральних нафтопродуктопроводів і їх підрозділів" вбачається, згідно з наказом Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР по забезпеченню нафтопродуктами" Рада Міністрів СРСР постановою від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами" передала за станом на 1 січня 1988 року до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне (Українська РСР).

Відповідно до наказу начальника головного управління з транспорту і постачання нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 3 квітня 1970 року № 48а створено Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням у місті Луцьку на базі дільниць Південно-Західного управління магістральних продуктопроводів Головнафтопостачу РРФСР.

Наказом начальника головного управління по транспорту і постачанню нафтою та нафтопродуктами при Раді Міністрів РРФСР від 5 серпня 1970 року № 94 місцезнаходження Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів перенесено до міста Рівного.

Після розпаду СРСР Прикарпатському управлінню повернуто всі об`єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктів в межах України.

На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169.

Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" стало Дочірнє Підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" (у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"), зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне від 23 листопада 2001 року № 2790-р та розташоване у місті Рівному.

Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" визначено трубопровідний транспорт.

Відповідно до наказу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293 структурному підрозділу магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем розташування, місто Рівне - надано статус Дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" та перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

Між Урядом України і Урядом Російської Федерації 26 липня 1995 року укладено Угоду про взаємодію під час експлуатації магістральних нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок і Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, а також виробничо-технологічний зв`язок на них, що експлуатуються підприємствами акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів "Транснафтопродукт". Зазначену Угоду ратифіковано Верховною Радою України (Закон України від 2 липня 1999 року № 820-XIV).

За дорученням Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 року № 14837/96 Фонд державного майна зобов`язувався визначити правовий статус зазначених нафтопродуктопроводів згідно з Угодою між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав і регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року.

Декларацією про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року проголошено державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежності і рівності у зовнішніх зносинах. Зазначеною Декларацією також проголошено, що земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться на території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний та науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю народу, матеріальною базою суверенітету Республіки, і використовується з метою забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян.

Статтею 87 Цивільного кодексу Української РСР (в редакції 1963 року) передбачено, що соціалістичною власністю є: державна (загальнодержавна) власність; колгоспно-кооперативна власність; власність профспілкових та інших громадських організацій. Держава охороняє соціалістичну власність і створює умови для її примноження. Ніхто не має права використовувати соціалістичну власність з метою особистої наживи та в інших корисливих цілях.

Статтею 89 Цивільного кодексу УРСР (в редакції 1963 року) визначено, що держава є власником всього державного майна.

Відповідно частини 1 статті 19 Закону СРСР від 6 березня 1990 року № 1305-I "Про власність в СРСР", до державної власності належать загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, власність адміністративно-територіальних утворень (комунальна власність). Розпорядження й управління державним майном здійснюють від імені народу (населення адміністративно-територіального утворення) відповідні Ради народних депутатів та уповноважені ними державні органи.

Відповідно до пункту 13 статті 97 Конституції (Основного Закону) Української Радянської Соціалістичної Республіки (1978 року), до виключного відання Верховної Ради України належить, зокрема, здійснення законодавчого регулювання відносин власності, підприємницької діяльності, соціального і культурного розвитку, державної митної, науково-технічної політики, бюджетної і кредитно-фінансової систем, оподаткування, державної політики оплати праці і ціноутворення, охорони навколишнього середовища, використання і відтворення природних ресурсів України, інших відносин, які потребують законодавчого врегулювання.

Згідно з пунктами 1, 2 постанови Верховної ради Української РСР від 6 червня 1991 року № 1165-ХII "Про перехід до юрисдикції Української РСР державних підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки", державні підприємства і організації союзного підпорядкування, розташовані на території республіки, переходять до юрисдикції Української РСР. Кабінету Міністрів Української РСР доручено затвердити Положення про порядок переходу в юрисдикцію Української РСР підприємств і організацій союзного підпорядкування, розташованих на території республіки; не мають юридичної сили, і не підлягають виконанню законодавчі акти та рішення союзних органів щодо власності об`єктів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які прийняті без узгодження з найвищими органами державної влади і управління Української РСР.

Статтею 4 Закону Української РСР "Про економічну самостійність Української РСР" від 3 серпня 1990 року № 142-XII передбачено, що основу економічної самостійності Української РСР утворює власність її народу на національне багатство. Власністю народу України є земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, що знаходяться в межах території Української РСР, природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, весь економічний, науковий і технічний потенціал, розташований на території республіки; до власності народу України належать основні засоби виробництва в промисловості, будівництві, сільському господарстві, транспорті, зв`язку, банки, кредитні установи, майно торгових, комунальних та інших підприємств, а також житловий фонд та інше майно на території України; порядок створення і функціонування на території України нових об`єктів власності радянських республік, інших держав, міжнародних організацій, іноземних юридичних осіб і громадян визначається законодавством Української РСР; власність в Українській РСР виступає в таких формах: державна; колективна; індивідуальна (особиста і приватна трудова власність) та інші, передбачені Законом форми власності; відносини власності встановлюються і регулюються на підставі законодавства Української РСР. Українська РСР гарантує рівноправність всіх форм власності. Право власності охороняється законом.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506-XII введено мораторій на території Республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна. Постанова втратила чинність з дня затвердження Постановою Верховної ради України Державної програми приватизації.

Постановою Верховної Ради Української РСР "Про проголошення незалежності України" 24 серпня 1991 року Україну проголошено незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинним на території є тільки Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства Республіки.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року № 1452-XII "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України у власність держави" підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розміщенні на території України з прийняттям цього Указу перейшли у державну власність України.

Статтею 1 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII встановлено, що майно підприємств, установ і організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування є державною власністю.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII, доручено Кабінету Міністрів України в основному до 1 жовтня 1991 року забезпечити перехід зазначених підприємств, установ та організацій до відання органів державного управління. Повністю закінчити вказану роботу до 1 грудня 1991 року. Майно цих підприємств передати Фонду державного майна. Дію статті 2 зупинено Декретом Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 року № 8-92 щодо повноважень Фонду державного майна України, крім його повноважень як орендодавця.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII, визнано недійсними майнові договори, якими змінено форму власності, укладені під час дії мораторію, встановленого постановою Верховної Ради Української РСР від 29 листопада 1990 року. Рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди (прийняті чи вчинені на підставі законодавства СРСР) щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними (стаття 4 Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10 вересня 1991 року № 1540-XII).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" визначено, що організацію роботи з переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, до відання органів державного управління України покладається на Урядову комісію, створену розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1991 року № 237, Фонд державного майна України та органи державного управління України, до відання яких переходять зазначені підприємства.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 1991 року № 227 "Про заходи щодо виконання Закону України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" передбачено, що після узгодження організаційних питань органи державного управління України видають акти про перехід до їх відання підприємств, установ та організацій, які надсилають до Фонду державного майна, Міністерства економіки, Міністерства фінансів та Міністерства статистики України. В додатку до зазначеної постанови визначено перелік міністерств і відомств України, до відання яких переходять підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, що розташовані на території України. Також зазначено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, які розташовані на території України і не охоплені цим додатком, звертаються до Урядової комісії.

Отже, зазначеними нормативно-правовими актами передбачено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів Держкомнафтопродукту РРСФР від 10 березня 1992 року № 47а "Про перейменування районних управлінь магістральних нафтопродуктопроводів у складі Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів і реорганізацію їх структурних підрозділів" Прикарпатське районне управління перейменовано в Прикарпатську філію Південно-Західного об`єднання магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293, структурному підрозділу Південно-Західного-підприємства магістральних, нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцезнаходженням, місто Рівне, Україні, присвоєно статус Дочірнього підприємства, яке перейменовано в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій та його структурних підрозділів.

При цьому, майно Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР до загальнодержавної власності не передавалось. Майно передано до відання Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів Державного комітету РРСФР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями.

Слід також зазначити, що право загальносоюзної власності СРСР на частину нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, не передавалось, у встановленому законом порядку, будь-яким органам або організаціям незалежно від форм власності у їх власність.

Під час створення Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів спірне майно не переходило у його власність, а залишалось у загальносоюзній власності держави СРСР.

Вказане майно станом на 24 серпня 1991 року не перебувало у власності Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами, а тому будь-яких нормативних актів, які б передбачали вибуття частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, із загальносоюзної власності держави СРСР, і в подальшому з державної власності України, немає.

Водночас наказ Президії Верховної Ради СРСР від 29 грудня 1987 року "Про скасування союзно-республіканського Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами", постанова Ради Міністрів СРСР від 12 лютого 1988 року № 193 "Про передачу об`єднань, підприємств і організацій скасованого Державного комітету СРСР із забезпечення нафтопродуктами до відання відповідного Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами", якою станом на 1 січня 1988 року передано до відання Державного комітету РРФСР із забезпечення нафтопродуктами - Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів з всіма підлеглими йому організаціями, зокрема, Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів, місто Рівне, Українська РСР, в тому числі, нафтопродуктопроводи Самара-Західний напрямок та Грозний - Армавір - Трудова, не є правовстановлюючими документами, і не містять відомостей про передачу права власності на майно.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказував на те, що ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс") створено як підприємство з майном, фінансовими та іншими правами, що на 100% належить Південно-Західному підприємству магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт" (правонаступником якого є ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт"), і до цього часу перебуває в його віданні та управлінні. При цьому, іноземну інвестицію внесено станом на 2 листопада 1992 року на весь період діяльності підприємства. Формою здійснення інвестиції, як вказано в інформаційному повідомленні про іноземну інвестицію в Україні, виданого обласним управлінням зовнішніх економічних зв`язків Рівненської області, реєстраційний № 1358-2/55, було створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору. Згідно з інформаційним повідомленням обласного управління зовнішніх економічних зв`язків Рівненської області № 1358-2/55, станом на 1 листопада 1992 року, Південно-Західним підприємством магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" здійснено інвестицію у формі створення дочірнього підприємства, що повністю належить іноземному інвестору, а саме: Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" у вигляді обладнання для нафтопроводів, а не всього майна.

Крім цього, відповідачем зазначено, що внесення інвестиції ВАТ "Південно-Західтранснафтопродукт" на території України підпадає під дію Угоди між Урядом Російської Федерації та Кабінетом Міністрів України про сприяння та взаємний захист інвестицій від 27 листопада 1998 року.

Проте суд дійшов висновку про безпідставність вказаних тверджень, виходячи з наступного.

Для реєстрації іноземних інвестицій прийнято низку законодавчих та нормативно-правових актів, проте станом на 24 січня 1995 року, на час реєстрації іноземної інвестиції, в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів Концерну "Роснафтопродукт", діяли Декрет Кабінету Міністрів України (далі - Декрет) "Про режим Іноземного інвестування" від 20 травня 1993 року № 55-93 та наказ Міністерства фінансів України від 9 липня 1993 року № 47 "Про затвердження форми інформаційного повідомлення про іноземну інвестицію в Україні та форми інвестиційного свідоцтва і розміру плати за державну реєстрацію іноземної інвестиції та видачу інвестиційного свідоцтва".

Згідно з пунктом 2 статті 4 Декрету, іноземні інвестори мають право здійснювати всі види інвестицій, перелічені у статті 3 цього Декрету, зокрема, шляхом створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю.

Відповідно до статті 20 Декрету, підприємство з іноземними інвестиціями: може бути створено або шляхом його заснування, або в результаті придбання іноземним інвестором частки участі (паю, акцій) у раніше заснованому підприємстві без іноземних інвестицій, або шляхом придбання такого підприємства повністю.

Судом встановлено, що наказом Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" від 27 листопада 1992 року № 293 "Про присвоєння юридичного статусу і перейменування Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів" структурному підрозділу Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів - Прикарпатському районному управлінню магістральних нафтопродуктопроводів з місцем знаходження, місто Рівне, Україна, присвоєно статус дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", і перейменовано його в Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" без зміни функцій останнього та його структурних підрозділів.

У розділі 1.1 статуту Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації (управи) від 22 березня 1993 року № 169р зазначено, що Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" створено на базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів.

Згідно з пунктом 1.4 статуту Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", зареєстрованого розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169, до його складу входять наступні структурні підрозділи без права юридичної особи:

- майданчик "ЗР" з лінійною дільницею 42 від 560 км до 684 км,

- майданчик "4Ч" з лінійною дільницею 42 від 684 км до 808 км,

- наливна станція "Новоград-Волинський",

- ЛВДС-5С з лінійною дільницею 42 від 808 км до 868 км,

Лінійною дільницею 43 від 0 до 118 км,

Лінійною дільницею 23 від 0 до 220 км;

- майданчик "ІК" з лінійною дільницею 43 від 118 км до 295 км,

- майданчик І/І з лінійною дільницею 43,

- трасою І від 295 до 384 км,

- трасою 13 від 0 до 24 км,

- трасою 18 від 0 до 7 км,

- трасою 16 від 0 до 73 км,

- трасою "В" від 0 до 9 км,

- майданчик 2/І з трасою ІА від 384 до 420 км,

- трасою 19 від 0 до 66 км,

- трасою 13 від 24 до 57 км,

- ремонтно-будівельне управління в місті Ужгороді.

Дочірнє підприємство є правонаступником майнових, фінансових та інших прав та зобов`язань Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів; місцезнаходження підприємства: Україна, місто Рівне, вулиця Котляревського,18 (пункти 1.5, 1.6 статуту).

Тобто Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" створено не шляхом заснування, а шляхом реорганізації діючого підприємства у формі структурного підрозділу - Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктопроводів у Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт" - Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", що не передбачено положеннями вказаного Декрету.

Крім того відповідно до статей 14, 27 Декрету, іноземний інвестор повинен надати документи щодо загального обсягу інвестиції; форми, періоду її здійснення, об`єкта інвестицій, юридичного імені (фірмової назви), юридичного статусу та державної належності іноземного інвестора та його представників на території України. Крім цього, необхідно надати документи, які підтверджували б переміщення об`єкта інвестиції через митну територію України, що в подальшому є підставою для звільнення іноземного інвестора від сплати митних платежів та інших податків. Тобто таких документів Прикарпатським управлінням "Прикарпаттранснафтопродукт" для реєстрації іноземної інвестиції не надано, і в матеріалах справи такі документи не містяться та вказане майно знаходилось на території України (в роки існування СРСР). При цьому, існувала Українська РСР, тому нафтопродуктопровід не міг бути зареєстрований як іноземна інвестиція.

Відтак, зазначену іноземну інвестицію зареєстровано обласним управлінням зовнішніх економічних зв`язків Рівненської області без надання іноземним інвестором документів, підтверджуючих наявність іноземної інвестиції.

Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року (яка втратила чинність після прийняттям Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 грудня 2011 року № 4107-VI), основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 січня 2011 року № 4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав держави на території України та за її межами.

Отже, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт", не будучи власником майна, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати Прикарпатському управлінню "Прикарпаттранснафтопродукт" спірне майно, як внесок до статутного капіталу, чим порушило права держави Україна в особі Фонду державного майна України. Таким чином, Південно-Західне підприємство магістральних нафтопродуктопроводів могло розпоряджатися лише майном, яке знаходилося у його власності, а не державним майном, що перебувало у загальносоюзній власності, та яке перебуває у власності Держави Україна за законом.

Дочірнє підприємство Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів концерну "Роснафтопродукт" Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", ідентифікаційний код: 13990932 (правонаступником якого є відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"), створено на підставі наказу від 27 листопада 1992 року № 293 Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів (місто Самара, РФ), тобто, в той час коли питання власності на майно між Україною та Росією не врегульовано. Вказану Угоду між Україною і Росією підписано лише 15 січня 1993 року.

Згідно зі статтею 19 Угоди від 15 січня 1993 року, Угода набуває чинності з дати обміну ратифікаційними грамотами. Україною зазначену Угоду ратифіковано 15 січня 1993 року постановою Верховної Ради України від 22 червня 1993 року № 3313-XII.

Домовленість щодо тимчасового застосування Угоди від 15 січня 1993 року досягнуто шляхом обміну нотами Міністерством закордонних справ Російської Федерації від 24 грудня 1993 року N331 н/усс та Міністерством закордонних справ України від 11 січня 1994 року.

Відповідно до положень Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року, початком тимчасового застосування Угоди від 15 січня 1993 року слід вважати дату ноти Міністерства закордонних справ України.

Відповідно до статті 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності, ратифікованої постановою Верховної Ради від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ, сторони взаємно визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, у тому числі фінансових ресурсів підприємств, установ, організацій, структурних одиниць та підрозділів підприємств, установ та організацій колишнього союзного підпорядкування, розташованих на територіях сторін, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у договорі "Про правонаступництво у відношенні зовнішнього державного боргу і активів СРСР від 4 грудня 1991 року.

За статтею 2 Угоди кожна зі сторін визнає права власності іншої сторони, її громадян та юридичних осіб щодо розташованих на її території підприємств, установ, організацій та інших об`єктів (філії, долі, паї, акції та інше майно), які на 1 грудня 1990 року перебували у віданні органів державного управління іншої сторони, а також були власністю інших юридичних та фізичних осіб, за винятком об`єктів, що збудовані з метою ліквідації наслідків форс-мажорних обставин.

Згідно зі статтею 11 Угоди сторони домовились, що правовий статус раніше створених підприємств, визнаних на підставі цієї Угоди власністю однієї сторони та розташованих на території іншої сторони, визначається відповідно до законодавства сторони, на території якої знаходяться підприємства, та оформлюються протоколами між органами сторін, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Із системного аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що Російська Федерація визнає право власності України щодо розташованих на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів, що перебували станом на 1 грудня 1990 року у віданні органів державного управління колишнього союзного підпорядкування. Правовий статус вказаних об`єктів, виходячи зі статті 11 Угоди, визначається на підставі протоколів, укладених між органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном обох країн. Проте тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна колишнього союзного підпорядкування, розташованого на території України, таке майно є загальнодержавною власністю.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 7 липня 1992 року, скасованого Законом України "Про Фонд державного майна України" від 09.12.2011 року № 4107-VI, Фонд державного майна України здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Відповідно до пункту 4 Тимчасового положення, основним завданням Фонду є, зокрема, захист майнових прав України на її території та за кордоном.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 грудня 2011 року № 4107-VI, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" від 9 січня 2011 року № 4107-VI передбачено, що одним з основних завдань Фонду є захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

Згідно з постановою Верховної Ради України від 20 жовтня 1994 року № 217/94-ВР "Про повноваження Фонду державного майна України щодо забезпечення виконання Угоди між Україною та Російською Федерацією, Україною та Республікою Білорусь про взаємне виконання прав та регулювання відносин власності" на Фонд державного майна України покладено функції, які відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності здійснюються органами, уповноваженими розпоряджатися державним майном.

Судом встановлено, що протоколом спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 5 жовтня 2006 (далі - протокол) сторони обмінялися інформацією про хід проведення робіт з актуалізації переліку об`єктів, розміщених на територіях України і Російської Федерації, на які можуть претендувати обидві сторони відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року. Сторони домовилися після закінчення вказаної роботи направити одне одному уточнені переліки об`єктів. Протоколом від 28 травня 2007 року (пункт 5) сторонами прийнято до уваги, що питання про правовий статус ділянок нафтопродуктів підприємства ДП "ПрикарпатЗахідтранс", які проходять по території України, входить в компетенцію засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії. Протоколами від 28 липня 2008 року та від 14 жовтня 2010 року Українською стороною проінформовано Російську сторону про те, що питання про врегулювання права власності на ДП "ПрикарпатЗахідтранс" знаходиться на контролі Кабінету Міністрів України. Дане питання відпрацьовується зацікавленими міністерствами і відомствами України з метою прийняття остаточного рішення (місто Київ).

Протоколом восьмого засідання Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 7 липня 2011 року (пункт 2.47) визначено, що питання про правовий статус об`єктів, на які претендує Російська Федерація і Україна, повинні вирішуватися в межах Угоди.

Питання врегулювання прав власності на майно відповідача згідно з Угодою від 15 січня 1993 року і підготовкою відповідного протоколу було предметом обговорення на сьомому засіданні підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії (протокол від 24 листопада 2011 року).

Згідно з протоколом спільних консультацій з розгляду питання комплектів документів, наданих для підтвердження права власності відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року від 13-15 березня 2012 року додаток № 2, було запропоновано Російською стороною визначити експертно-правову організацію з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність в СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", погодити з Українською стороною форму звернення і направити її до вказаної організації. Українською стороною прийнято до уваги вказану пропозицію.

Протоколом від 22 червня 2012 року встановлено, що в першій половині 2012 року проведено три спільні консультації (13-15 березня, 27-29 березня, 23-24 травня) за участі представників підприємств-балансоутримувачів для розгляду наданих комплектів документів, необхідних для врегулювання прав власності на об`єкти, розташованих на території України, зокрема, ДП "ПрикарпатЗахідтранс". За їх результатами підписано 3 протоколи.

Протоколом восьмого спільного засідання підкомісії з питань власності Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії від 15 березня 2013 року визначено, що Фондом державного майна України розглянуто пропозицію Російської сторони про визначення експертно-правової організації з метою проведення експертизи застосування статті 21 Закону СРСР "Про власність СРСР" до ДП "ПрикарпатЗахідтранс", і вирішено продовжити роботу з пошуку шляхів вирішення питання про врегулювання прав власності на майно відповідача.

Протоколом десятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Російсько-Української міждержавної комісії від 15 жовтня 2013 року (пункт 2.39) у сфері власності доручено сторонам закінчити роботу з узгодження і підготувати до одинадцятого засідання Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації проекту протоколу про правовий статус (право власності) окремих об`єктів, розміщених на території України та на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії з питань власності 14 жовтня 2010 року.

Щодо вирішення питання власності на одинадцятому засіданні Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії (згідно з пунктом 4 протоколу одинадцяте засідання має відбутися в першому півріччі 2014 року) для підписання проекту протоколу між Кабінетом Міністрів України і Урядом Російської Федерації про правовий статус (право власності) окремих об`єктів, розміщених на території України і на території Російської Федерації, який узгоджений на шостому засіданні підкомісії по питанням власності 14 жовтня 2010 року, суд дійшов висновку, що відповідно до приписів ГПК України відповідачем не надано належних доказів вирішення питання щодо правового статусу спірного об`єкта.

Щодо об`єктів, які є предметом спору, і розташовані на території України, на які заявлено майнові претензії Російської Федерації в рамках Угоди від 15 січня 1993 року (ратифікована 22 червня 1993 року), то як свідчать зібрані у справі докази, документів про врегулювання права власності на спірні об`єкти у рамках Угоди Російською стороною не надано.

Водночас, визначення права власності на майно, що є предметом даного розгляду в межах справи № 14/312, узгоджується з позицією Вищого господарського суду України, яка висвітлена в постанові від 7 серпня 2014 року щодо вирішення господарськими судами на загальних підставах усіх спорів у господарських правовідносинах, у яких хоча б одним з учасників є суб`єкт господарської діяльності.

При цьому, сторонами не надано, і в матеріалах справи відсутній відповідний протокол, підписаний між Фондом державного майна України, як органом, уповноваженим розпоряджатися державним майном, та Федеральним агентством з управління державним майном Російської Федерації про визначення правового статусу спірного майна в рамках Угоди від 15 січня 1993 року (ратифікована 22 червня 1993 року). Компетентними органами офіційно рішення щодо правового статусу спірного майна (у формі протоколу) не приймалось.

Також у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження прийняття спірного майна до свого підпорядкування відповідним органом з управління державним майном Російської Федерації в рамках Угоди між Україною та Російською Федерацією від 15 січня 1993 року (ратифікована 22 червня 1993 року).

Тому до врегулювання даного питання в межах Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 22 червня 1993 року № 3313-ХІІ щодо належності майна, визначене вищенаведеними документами майно є державною власністю України.

Посилання на інформаційний лист Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2005 року № 01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29 вересня 2005 року № 3.2.-2005", де зазначено, що відповідно до статті 16 Угоди від 15 січня 1993 року суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, а тому відповідно до статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі в разі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, до уваги не береться, з огляду на наступне.

Статтею 1 Угоди між Україною та Російською Федерацією про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 15 січня 1993 року зазначено, що сторони визнають таким, що існує відповідно до їх національного законодавства, перехід у їх власність майна, за винятком активів колишнього Союзу РСР, зазначених у Договорі "Про правонаступництво щодо зовнішнього державного боргу і активів Союзу РСР" від 4 грудня 1991 року.

У статті 4 Угоди зазначено, що сторони взаємно визнають, що об`єкти соціальної сфери, які знаходяться на їх території (або відповідні долі участі в цих об`єктах) - санаторії, санаторії-профілакторії, будинки та бази відпочинку, пансіонати, готелі і кемпінги, туристичні бази, дитячі оздоровчі заклади, будівництво яких здійснювалось за рахунок коштів республіканського бюджету іншої Сторони, а також коштів підприємств та організацій республіканського та колишнього союзного підпорядкування, розташованих на території іншої Сторони, є власністю цієї Сторони. Інші об`єкти соціальної сфери можуть бути предметом цієї Угоди за взаємною домовленістю Сторін.

Тобто, у зазначеній Угоді конкретизовано, що шляхом переговорів повинні вирішуватися спірні питання виключно щодо майна, яке належить до соціальної сфери.

Також відповідно до інформаційного листа Вищого господарського суду України від 10 жовтня 2005 року № 01-8/1757 "Про інформаційний лист Верховного Суду України від 29 вересня 2005 року № 3.2.-2005", органом, уповноваженим врегульовувати питання власності з боку України на об`єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, розташованих на її території відповідно до Постанови Верховної Ради України від 20 жовтня 1994 року № 217/94-ВР, є Фонд державного майна України, який має співпрацювати з відповідним органом Російської Федерації.

Вказаним інформаційним листом повністю підтверджується той факт, що у зазначеній Угоді йде мова саме про об`єкти соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а не про все майно, що знаходиться на території України, а тому положення статті 16 Угоди про те, що суперечки щодо тлумачення та застосування норм зазначеної Угоди вирішуються винятково шляхом взаємних консультацій і переговорів на різних рівнях, і не вирішуються в судовому порядку, в тому числі і господарськими судами України, стосуються тільки об`єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування.

Відтак, суд дійшов висновку, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, не відносяться до об`єктів соціальної сфери підприємств союзного підпорядкування, а тому питання щодо визначення права власності на частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, повинно вирішуватися компетентними органами обох країн у господарському суді України, згідно з нормами законодавства України, за місцем розташування спірного майна.

Відповідно до приписів Прикінцевих положень ГК України та Прикінцевих положень ЦК України дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства.

В обґрунтування своїх позовних вимог Прокурор посилався на статтю 392 ЦК України, яка визначає право власника речі звернутися із позовом до осіб, які не визнають його право на це майно, а також на статтю 387 ЦК України, згідно з якою власник має право витребувати своє майно від особи, яка без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Щодо позовних вимог стосовно частини нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір-Трудова", що проходить по території України, суд зазначає наступне.

Згідно наданого відповідачем Акту № 1 від травня 2002 року ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", підписаного працівниками ВАТ "Південно-Кавказький транснафтопродукт", вбачається, що магістральний нафтопродуктопровід "Грозний-Трудова" від ПК737,012 до ПК824 км виведений з експлуатації з 1992 року через припинення подання нафтопродуктів.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, ніколи не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"). Так, після розпаду СРСР цей нафтопродуктопровід знаходився у віданні ВАТ "Північно-Кавказький Транснафтопродукт", яке з 1 вересня 2010 року припинило свою діяльність у зв`язку з реорганізацією у АТ "Чорномортрнаснафта".

Та обставина, що станом на дату розгляду даної справи частина нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, не знаходиться у володінні відповідача підтверджується наявними у матеріалах справи реєстром основних засобів ДП "Прикарпатзахідтранс", а також довідкою-розшифровкою основних засобів станом на 31 липня 2017 року.

Крім того необхідно зазначити наступне.

Відповідно до статті 41 Конституції України та статті 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із статтею 16 ЦК України та частиною 2 статті 20 ГК України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Необхідно зазначити, що вказана норма також була чинною на момент звернення Прокурора до Господарського суду Рівненської області з даним позовом у 2005 році.

З аналізу вищезазначеної норми вбачається, що даний позов може бути заявлений власником індивідуально визначеної речі, права якого оспорюються, заперечуються чи не визнаються третьою особою, яка не знаходиться з власником у зобов`язальних чи інших відносних відносинах із приводу спірної речі, а також у разі втрати таким власником правовстановлюючих документів на майно. При цьому, відповідачем у такому позові є третя особа, яка або заявляє про свої права на річ, або не пред`являє таких прав, але не визнає за позивачем речового права на майно.

У той же час з матеріалів справи вбачається, що відповідач фактично визнає, не оспорює право державної власності в особі Фонду державного майна України на частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, та не претендує на зазначене майно, обґрунтовуючи свою позицію тим, що ця частина нафтопродуктопроводу не знаходиться і не знаходилася у володінні ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" - відповідач у справі).

Відтак, Прокурором на час розгляду даного спору по суті не було доведено належними та допустимими доказами факту вчинення відповідачем дій, які б могли свідчити про оспорювання чи невизнання останнім права власності держави в особі позивача на спірну частину нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, яка проходить по території України, що виключає правомірність вищезазначених позовних вимог до вказаного відповідача.

Аналогічна правова позиція щодо відсутності правових підстав для визнання права власності на нерухоме майно на підставі статті 392 ЦК України за відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем такого права, викладена у постанові Верховного Суду України від 30 січня 2012 року у справі № 3-145гс11.

Крім того в листі від 23.10.2007 року № 10-27-16844, який наявний в матеріалах справи № 14/312, Фонд державного майна України повідомив, що відносно ділянки нафтопродуктопроводу Грозний-Трудова, який проходить територією України, за попередньою інформацією російської сторони майно зазначеної ділянки списане і питання врегулювання прав власності на нього відповідно до Угоди від 15.01.1993 втратило актуальність. Право власності на майно ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (м. Рівне) відповідно до Угоди від 15.01.1993 не визнано.

Також суд, враховуючи наявні у матеріалах справи документи, зокрема, акт від травня 2002 року № 1 (на списання МНПП "Грозний-Трудова", що проходить по території України) та акт від 17 серпня 2002 року № 1, отримані від ВАТ "Південно-Кавказький Транснафтопродукт", лист заступника Міністерства палива та енергетики Російської Федерації від 6 лютого 1998 року № М-871 про консервацію нафтопродуктопроводів "Грозний-Армавір" і "Грозний-Трудова" та лист ВАТ "Південно-Кавказький Транснафтопродукт" від 10 лютого 1998 року № 60/17 про консервацію нафтопродуктопроводу "Грозний-Армавір" та " ІНФОРМАЦІЯ_4 ", лист Представництва Міністерства оборони від 17 жовтня 1997 року № 47, зазначає, що Прокурором та позивачем не було надано суду належних і допустимих доказів фактичного існування спірної частини нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова на час вирішення цього спору по суті, а також не зазначено жодних кількісних, якісних та технічних характеристик спірного майна, які б дали змогу суду визнати право власності на це майно за державою в особі Фонду державного майна України, та дозволили б позивачу зареєструвати це право у передбаченому законом порядку.

Крім того позивачем в заяві на виконання ухвали, поданої 13.09.2024 року, щодо протяжності, використання на даний час, балансоутримувача та власника нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова, що проходить по території України, зазначено, що інформація у Фонді відсутня.

В клопотанні від 06.09.2024 року № 15/1/1-10321-15, поданого 11.09.2024 року, заступник генерального прокурора Офісу Генерального Прокурора щодо нафтопродуктопроводу Грозний-Армавір-Трудова зазначив, що звертаючись із позовом до суду прокурором надавалися відомості та документи про цей об`єкт. Також в клопотанні від 06.09.2024 року № 15/1/1-10321-15, поданого 11.09.2024 року, заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора зазначив, що інших відомостей чи інформації не здобуто, оскільки вказаний об`єкт розташований на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.

Щодо позовних вимог стосовно частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить по території України, суд зазначає наступне.

Нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" будувався у період з 1965 року по 1987 рік.

Після набуття незалежності України частина нафтопродуктопроводу перейшла в Прикарпатське районне управління магістральних нафтопродуктопроводів Південно-Західного управління магістральних трубопроводів, що було утворене в квітня 1970 року. Прикарпатському РУМНПП були передані всі об`єкти Південно-Західного управління магістральних нафтопродуктопроводів в межах України. Передача була оформлена документом "Передаточный баланс предприятия на 1 ноября 1992 г. о передаче в полное хозяйственное ведение основних фондов на сумму 3255 208 тис.руб. или 8178915 дол. США и оборотних средств на сумму 929830 тис.руб. или 2 336 256 дол. США".

На базі Прикарпатського районного управління магістральних нафтопродуктів - структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт" створено Прикарпатське управління "Прикарпаттранснафтопродукт", що зареєстроване розпорядженням голови Рівненської міської адміністрації від 22 лютого 1993 року № 169.

Правонаступником Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" стало Дочірнє Підприємство "ПрикарпатЗахідтранс" (у подальшому реорганізоване у Товариство з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс"), зареєстроване розпорядженням міського голови міста Рівне від 23 листопада 2001 року № 2790-р та розташоване у місті Рівному.

Основним видом діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" є транспортування нафтопродуктів в Україну та за її межі. Структурні підрозділи відповідача без права юридичної особи і відокремленого майна розташовані у Житомирській, Львівській, Закарпатській та Рівненській областях. Об`єкти відповідача знаходяться на території Житомирської, Хмельницької, Рівненської, Волинської, Тернопільської, Львівської та Закарпатської областях.

Висновком експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 52017000000000752 від 04.02.2021 № 6567/20-42/6568/6569/20-43 (далі - Висновок КНДІСЕ) встановлено, що трубопровід "Самара-Західний напрямок" в частині, що проходить територією України, призначений здійснювати: транзитні міждержавні поставки продуктів транспортування споживачам через територію України; поставки продуктів транспортування споживачам, розташованим на території України. За період 1992-2017 років, нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок", в частині прокладеної територією України, зазнав часткових змін у складі та технічних характеристиках його об`єктів за рахунок: списання окремих будівель і споруд, що входили до складу окремих об`єктів досліджуваного нафтопродуктопроводу; списання окремих відводів трас лінійної частини нафтопродуктопроводу; консервації (переведенню в УБС) окремих об`єктів або їх частин досліджуваного нафтопродуктопроводу; проведенню робіт по новому будівництву, капітальному ремонту, реконструкції та технічному переоснащенню окремих об`єктів або окремих будівель і споруд у складі існуючих об`єктів досліджуваного нафтопродуктопроводу. Таким чином, згідно з розділом З ДБН А.2.2-3-2014 [9.16] перебудова введеного в експлуатацію в установленому порядку об`єкта будівництва (нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", в частині прокладеної територією України), що передбачала зміну його геометричних розмірів та технічних характеристик, внаслідок чого змінилися основні техніко-економічні показники та поліпшилися умови експлуатації, відноситься до робіт з реконструкції.

Також у вказаному висновку зазначено, що нафтопродуктопровід "Самара-Західний напрямок" в частині, що проходить територією України, враховуючи: його розташування на території України, технічні характеристики і призначення; положення ст. 1 ЗУ "Про нафту і газ" відповідно до якої транзит нафти, газу та продуктів їх переробки трубопроводами через територію України між прикордонними пунктами приймання-здавання з території інших держав для споживачів за межами України відбувається виключно магістральними трубопроводами, відповідно до класифікації трубопровідного транспорту в системі трубопровідного транспорту України, наведеної у ст. 2 ЗУ "Про трубопровідний транспорт" та п. 1.3 Інструкції, відноситься до магістрального трубопровідного транспорту.

Висновком експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24.09.2024 року № 19/24/1-159-СЕ/19 (далі - Висновок ДНДЕКЦ МВС) встановлено, частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, являється технологічним комплексом оскільки включає себе окремий трубопровід (лінійна частина магістральних нафтопродуктопроводів з відгалуженням, лупінгами, переходами через природні перешкоди, насосними статуями тощо), який зв`язаний технологічним процесом з іншими об`єктами (складовими частинами магістрального трубопровідного транспорту).

У Висновку ДНДЕКЦ МВС зазначено, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України на теперішній час знаходиться у користуванні ТОВ "Прикарпатзахідтранс" (ЄДРПОУ 13990932), юридична адреса якого: м. Рівне, вул. Котляревського, що є правонаступником Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" (ЄДРПОУ 13990932).

Також у Висновку ДНДЕКЦ МВС зазначено, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок та його складові частини, що проходять територією України, є магістральним нафтопродуктопроводом.

Як зазначено у Висновку ДНДЕКЦ МВС, в цілому частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України не являється промисловим нафтопродуктопроводом, оскільки є технологічним комплексом, що включає в себе складові частини магістрального трубопроводу, який експлуатується для здійснення транзитних, міждержавних, міжрегіональних поставок продуктів транспортування споживачам, а також спроектована та збудована згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів, а отже є магістральним нафтопродуктопроводом.

Однак, окрім магістральних нафтопродуктопроводів, до складу нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, як об`єкта трубопровідного транспорту, входить і промислові трубопроводи зі стальних, керамічних та азбестоцементних труб в межах перекачувальних станцій, наливних пунктів, площадок тощо, як технологічні нафтопродуктопроводи, так і водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі та інші.

Також у Висновку ДНДЕКЦ МВС зазначено, що за період експлуатації з 24.08.1991 року до періоду проведення натурного огляду частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що знаходилися на території України, з урахуванням наданих на дослідження матеріалів відбувалися певні коригування, що призвели до зміни техніко-економічних показників, а саме: виведення з експлуатації частини ділянок; списання основних засобів; консервація об`єктів.

В статті 1 Закону України "Про трубопровідний транспорт" визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об`єктами і спорудами, зв`язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів.

Промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання тощо.

Технічний коридор - земельна ділянка, в межах якої прокладено систему трубопроводів і комунікацій.

Виконавча зйомка - нанесення розташування об`єкта на план землекористування та на інші картографічні матеріали.

Об`єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об`єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.

Охоронна зона - землі вздовж магістральних та промислових трубопроводів, навколо промислових об`єктів для забезпечення нормальних умов їх експлуатації, запобігання ушкодженню, а також для зменшення їх негативного впливу на людей, суміжні землі, природні об`єкти та довкілля в цілому.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про трубопровідний транспорт" систему трубопровідного транспорту України становлять: магістральний трубопровідний транспорт; промисловий трубопровідний транспорт.

В статті 1 Закону України "Про нафту і газ" визначено, що транзит нафти, газу та продуктів їх переробки трубопроводами - переміщення відповідно до укладених угод магістральними трубопроводами територією України між прикордонними пунктами приймання та здавання або на перевалювальні комплекси нафти, газу та продуктів їх переробки, що надійшли з території інших держав і призначені для споживачів за межами України, а також переміщення по магістральних трубопроводах нафти, газу та продуктів їх переробки, пов`язане з наданням послуг з тимчасового їх зберігання або переробки на території України з подальшим переміщенням за її межі.

Магістральний трубопровідний транспорт нафти і газу - технологічний комплекс - окремий трубопровід (або сукупність трубопроводів) та пов`язані з ним єдиним технологічним процесом об`єкти, за допомогою яких здійснюється постачання нафти і газу споживачам, включаючи транзитне постачання через територію України.

Будівельними нормами і правилами щодо проектування і будівництва магістральних нафтопродуктопроводів, що діяли на час введення в експлуатацію частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що проходить територією України (його окремих технологічних об`єктів), а саме: СНиП ІІ-45-75 "Строительные нормы и правила. Нормы проектирования. Магистральные трубопроводы", СН 83-60 "Технические условия на производство и приемку работ по устройству магистральных трубопроводов", СНиП ІІІ-Д.10-62 "Строительные нормы и правила. Магистральные трубопроводы. Правила организации строительства, производства работ и приемки в эксплуатацию", СНиП III-Д. 10-72 "Строительные нормы и правила. Магистральные трубопроводы. Правила производства и приемки работ", та діють на теперішній час, а саме: СНиП 2.05.06-85 "Строительные нормы правила. Магистральные трубопроводы", СНиП ІІІ-42-80 "Строительные нормы и правила. Магистральные трубопроводы", а також діючими нормативно-правовими актами, а саме: Постановою Ради Міністрів СРСР № 34 від 12.04.79 "Об усилении охраны магистральных трубопроводов", Законом України "Про правовий режим земель охоронних зон об`єктів магістральних трубопроводів" частина 2 статті 5), передбачені основні складові частини магістрального трубопроводу, наявність яких є характерними ознаками магістрального трубопроводу, що відрізняють його від інших (промислових) трубопроводів.

Такими складовими частинами являються:

лінійна частина магістральних трубопроводів з відгалуженням, лупінгами, запірною арматурою, переходами через природні та штучні перешкоди, вузлами підключення насосних станцій, вузлами пуску і прийому засобів очищення в діагностики, вузлами вимірювання кількості продукту, що транспортується;

головні та проміжні перекачувальні насосні станції, резервуарні парки, лінії електропередачі та споруди енергопостачання;

наливні та зливні естакади, причали для нафти та інших речовин, що перебувають у власності або користуванні підприємств магістральних нафтопроводів;

лінії та споруди технологічного зв`язку, засоби автоматики і телемеханіки магістральних нафтопроводів, установки електрохімічного захисту магістральних нафтопроводів від корозії;

протипожежні, протиерозійні та захисні споруди об`єктів магістральних нафтопроводів;

амбари для аварійного випуску продукту, що транспортується;

дороги, розміщені вздовж трас магістральних нафтопроводів, вертолітні майданчики на трасах нафтопроводів, розпізнавальні та сигнальні знаки місцезнаходження нафтопроводів;

майданчики складування аварійного запасу труб, деталей трубопроводу та запірної арматури;

пункти підігрівання нафти;

будинки лінійних обхідників;

системи оповіщення населення в разі виникнення аварій (аварійних ситуацій);

інші об`єкти, що забезпечують безпеку та надійну експлуатацію магістральних нафтопроводів.

Поєднання лінійної частини магістрального трубопроводу (з насосними станціями, відгалуженням, лупінгами, запірною арматурою, переходами через природні та штучні перешкоди, вузлами пуску і прийому засобів очищення і діагностики, вузлами вимірювання кількості продукту, що транспортується) з всіма іншими складовими частинами магістрального трубопроводу характеризують його як технологічний комплекс.

Згідно зі статтею 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" магістральний трубопровідний транспорт має важливе народногосподарське та оборонне значення і є державною власністю України. Вказана стаття жодних винятків не містить.

З огляду на те, що нафтопродуктопровід Самара-Західний напрямок, побудований як стратегічний об`єкт у 1957-1968 роках, є магістральним нафтопродуктопроводом, частина якого проходить територією України, та складається з окремих об`єктів, така частина є державною власністю України, тому вимоги позивача в частині визнання права його власності на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, який проходить територією України, є правомірними.

Відповідно до приписів Прикінцевих положень ГК України та Прикінцевих положень ЦК України дані правовідносини підлягають вирішенню на підставі законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин та з урахуванням діючого законодавства.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно із ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України кожна особа має право на захист своїх прав та законних інтересів, зокрема, шляхом визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право.

Формулювання законодавцем норми ст. 392 ЦК України дозволяє дійти однозначного висновку про те, що позивачем у цих спорах може бути виключно власник майна.

Такий позов є речово-правовим способом захисту права власності, який застосовуються у разі відсутності між позивачем та відповідачем зобов`язально-правових відносин.

Вимога про визнання права власності може застосовуватися як самостійно, так і поєднуватися з іншими способами захисту права власності, наприклад, віндикаційним, негаторним позовами або з позовом про виключення майна з опису та/або звільнення з-під арешту.

Отже, позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо приналежності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів на майно, в тому числі, коли інші особи чинять перешкоди власнику або незаконно вилучають його у власника, що і має місце у даному випадку.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України право володіння, користування та розпорядження своїм майном становлять зміст права власності.

Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Отже, оскільки право власності на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, не було зареєстровано в установленому законом порядку за державою, при цьому, таке право безпідставно оспорюється відповідачем, що призвело до виникнення даного спору, то позивач правомірно звернувся з позовом про визнання права власності на нього.

У Висновку ДНДЕКЦ МВС зазначено, що частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить територією України, на теперішній час знаходиться у користуванні ТОВ "Прикарпатзахідтранс" (ЄДРПОУ 13990932), юридична адреса якого: м. Рівне, вул. Котляревського, що є правонаступником Дочірнього підприємства "Прикарпатзахідтранс" (ЄДРПОУ 13990932).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта - Товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатзахідтранс" (код ЄДРПОУ 13990932), сформованої суддею Політикою Н.А., відомості щодо частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок відсутні.

Також у судовому засіданні 04.12.2024 року на запитання суду представниками позивача та прокуратури повідомлено, що відомості щодо реєстрації частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, в державному реєстрі відсутні.

Таким чином, частина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, який проходить територією України підлягає визнанню за державою в особі Фонду державного майна України.

Щодо протяжності частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, який проходить територією України, суд зазначає наступне.

В заяві на виконання ухвали, поданої 13.09.2024 року, позивачем зазначено, що з метою виконання ухвали Господарського суду Рівненської області від 22 липня 2024 суду Фонд звернувся до АТ "Укртранснафта" листом від 07.08.2024 № 10-24-21680 з проханням надати інформацію та завірені належним чином копії документів щодо протяжності нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок". У відповідь на лист Фонду державного майна України № 10-24-21680 від 07.08.2024 (вхідний № 4574/6-24 від 07.08.2024) надано наступну інформацію: станом на 30.07.2024 протяжність магістрального нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", що переданий в управління АТ "Укртранснафта" згідно Договору управління активами (майном) від 30.06.2021, укладеного з Національним агентством з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (АРМА), складає 797,76 км.

В клопотанні від 06.09.2024 року № 15/1/1-10321-15, поданого 11.09.2024 року, заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора щодо нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок зазначив, що за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 52021000000000752 загальна довжина магістрального трубопроводу складає 940 км (аркуш 120 висновку). Зокрема за результатами досліджень експертами встановлено, що загальна довжина магістральних трубопроводів нафтопродуктопроводу - "Самара-Західний напрямок" складає 940 км. Трубопровід проходить по території шести областей України, зокрема Житомирської (201 км), Хмельницької (28 км), Рівненської (124 км), Тернопільської (2 км), Львівської (249 км) та Закарпатської (336 км) областей.

В клопотанні від 28.11.2024 року № 15/1/1-97773вих-24 15/1/1-10321-15, поданого 02.12.2024 року, заступник генерального прокурора Офісу Генерального прокурора зазначив, що експертами встановлено, що загальна довжина нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок на території України складає 1 041 км, у тому числі 940 км - магістральні трубопроводи.

У Висновку КНДІСЕ щодо стану нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" в частині, що проходить територією України, на 2017-2018 роки зазначено наступне.

За час перебування частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", прокладеної територією України, на балансі експлуатуючих організацій:

- з 01.11.1992 по 27.11.1992 - Прикарпатського районного управління магістральних продуктопроводів (Прикарпатське РУМНПП) (як структурної одиниці Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт");

- з 27.11.1992 по 30.08.1993 - Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт", як дочірнього підприємства Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктів концерну "Роснафтопродукт";

- з 30.08.1993 по 23.11.2001 - Прикарпатського управління "Прикарпаттранснафтопродукт" Південно-Західного підприємства магістральних нафтопродуктопроводів акціонерної компанії трубопровідного транспорту нафтопродуктів АК "Транснафтопродукт";

- з 23.11.2001 по 11.11.2014 - Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного відкритого акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (ВАТ "Південно-Захід транснафтопродукт") АК "Транснафтопродукт";

- з 11.11.2014 по 18.08.2017 - Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс" Південно-Західного акціонерного товариства трубопровідного транспорту нафтопродуктів (АТ "Південно-Захід транснафтопродукт") АК "Транснафтопродукт";

- з 18.08.2017 - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс", внаслідок проведених за вказаний період робіт по: - демонтажу окремих трас і відводів лінійної частини; - консервації окремих об`єктів або їх частин (виведенню в УБС/утримання в безпечному стані/); - капітальному ремонті існуючих об`єктів (їх частин), окремих будівель і споруд з метою відновлення їх функціонування; - реконструкції з переобладнанням та модернізацією; будівництву нових будівель і споруд у складі існуючих об`єктів НПП, а також списанню і передачі окремих будівель і споруд органам місцевого самоврядування в комунальну власність територіальних громад, в/ч, досліджуваний нафтопродуктопровід зазнав часткових змін у складі та технічних характеристиках його об`єктів.

Згідно даних представлених на дослідження матеріалів кримінального провадження та додаткових матеріалів, зокрема:

- технологічних схем трас лінійних ділянок, а також перекачувальних та наливних станцій, розроблених станом на 2013-2018 роки, нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок" (рисунки 19-28,33-36);

- документу "Схема магистральных нефтепродуктопроводов ДП "Прикарпатзападтранс" ОАО "Юго-Запад Транснефтепродукт" (рисунки 29-31);

- документу "Наказ від 18.01.2017 № 08 про встановлення границь обслуговування МНПП ДП "ПрикарпатЗахідтранс";

- Схеми нафтопродуктопроводу ДП "ПрикарпатЗахідтранс" (з таблицею відомостей по ділянках НПП), що міститься на стор. 88, 132 Висновку ДП "УкрДІАП" від 20.03.2017 (рисунок 32), визначені наступні технічні характеристики досліджуваного нафтопродуктопроводу.

Вся лінійна частина нафтопродуктопроводу, що проходить територією України, і станом на 2017-2018 роки перебуває в експлуатації (без врахування виведених в УБС або демонтованих трас) почала складалась з двох дільниць: частина дільниці № 42 та дільниця № 43.

Частина дільниці № 42 проходить територією України наступним чином. З 559 км в Овручському районі Житомирської області (на державному кордоні з Республікою Білорусь) до 580 км (перекачувальної станції /ПС/ "ЗР"). Від 580 км до 722 км (ПС "4Ч"). Від 722 км до 735 км (відвід траси № 12 протяжністю 9,5 км х 2 на лінійну виробничо-диспетчерську станцію /ЛВДС/ "Новоград-Волинський"). Від 735 км до 868 км (ЛВДС "5С").

Дільниця № 43 проходить територією України наступним чином. З 0 км (ЛВДС "5С") до 74 км (с. Хватів КПЗЗОД). Від 74 км до 156 км (Пустомити КПЗЗОД). Від 156 км до 230 км (ЛВДС "1К"). Від 230 км до 351 км (Вузол пуску-прийому ЗОД "Зарічево"). Від 351 км до 386 км (відвід траси протяжністю 9,3 км на н/б Ужгород). Від 386 км до 417 км (Вузол підключення трас № 16 та № 13 з відводом на н/б Мукачево). Від 417 км до 441 км (Вузол прийому ЗОД "Іванівка"). Далі траса "В" в Берегівському районі Закарпатської області від 0 км (ВПЗОД "Іванівка") до 9 км (державний кордон з Угорщиною).

З урахуванням зазначеного вище, загальна кількість працюючих перекачувальних станцій, розташованих по трасі нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", прокладеної територією України, станом на 2017-2018 роки складає 4 шт. Першою за напрямком перекачування нафтопродуктів, розташована перекачувальна станція "3Р". Крім того до лінійної частини НПП було під`єднано 2 наливні станції (перша на ЛВДС "Новоград-Волинський" з перевалкою на залізничний та автомобільний транспорт; друга на ЛВДС "5С" з перевалкою на автомобільний транспорт). Також до лінійної частини НПП під`єднано 8 нафтобаз.

Щодо під`єднання досліджуваної частини нафтопродуктопроводу "Самара-Західний напрямок", прокладеної територією України, до джерела підготовленої товарної продукції, зокрема:

- об`єктів переробляння нафти;

- нафтопродуктоперевантажувальних комплексів;

- підземних сховищ нафтопродуктів;

- інших об`єктів досліджуваного нафтопродуктопроводу, розташованих поза межами України;

- об`єктів інших магістральних нафтопродуктопроводів, з яких, станом на 2017-2018 роки могло відбуватися постачання нафтопродуктів в досліджуваний нафтопродуктопровід, встановлено, що таких об`єктів лишилось два - з ПС "Мозирь" та ПС "2М" (Республіка Білорусь) до ПС "3Р" лінійної дільниці № 42.

Можливість транспортування нафтопродуктів з НПЗ "Дрогобич" (Львівська область, Україна) до ЛВДС "1К" відсутня у зв`язку з тим, що з 2010 року траса № 15 від 0 км (ЛВДС "1К") до 34 км ПК 344+40 (НПЗ "Дрогобич") не експлуатується, звільнена від нафтопродукту і є відглушеною. Крім того з відкритих джерел встановлено, що станом на момент дослідження Дрогобицький НПЗ не функціонує та орієнтовно з 2012 року перебуває на консервації.

У Висновку ДНДЕКЦ МВС зазначено, що загальна довжина трубопроводів складала 1 041 км, в тому числі: 940 км - магістральні трубопроводи; 101 км - трубопроводи відводи.

За таких обставин, суд, враховуючи наявні у матеріалах справи документи, зокрема, Висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи у кримінальному провадженні № 52017000000000752 від 04.02.2021 № 6567/20-42/6568/6569/20-43 та Висновок експертів Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України від 24.09.2024 року № 19/24/1-159-СЕ/19 за результатами проведення комплексної судової будівельно-технічної та економічної експертизи зазначає, що загальна протяжність частини нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, становить 1 041 км, в тому числі: 940 км - магістральні трубопроводи; 101 км - трубопроводи відводи, а відтак в цій частині і підлягає визнанню за державою в особі Фонду державного майна України.

У судовому засіданні 04.12.2024 року на запитання суду представниками позивача та прокуратури зазначено про витребування частини нафтопродуктопроводів Самара-Західний напрямок та Грозний-Армавір-Трудова, що проходять по території України, з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс", а не з Дочірнього підприємства "ПрикарпатЗахідтранс", оскільки в заяві допущена описка.

Відповідно до ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За результатами з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" є обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до суду заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами розмір ставки судового збору становить 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Позовну заяву у справі № 14/312 подано 26.08.2005 року.

На той час ставки судового мита обраховувались відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року № 7-93 "Про державне мито".

За змістом ч. 2 ст. 3 вказаного Декрету, із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, сплачувалося державне мито у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян і не більше 1 500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян; із позовних заяв немайнового характеру - 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Враховуючи вимоги вказаного Декрету та предмет позову у справі № 14/312 за подання позову належало сплатити 25 585 грн 00 коп. (17*1 500) + (17*5) = 25 585 грн 00 коп.

Зазначена сума підтверджена ухвалою Верховного Суду від 16.03.2018 року у цій справі.

Тому за подання заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами належало сплатити 38 377 грн 50 коп. (25 585*150 %).

До заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами заступником генерального прокурора Офісу Генерального прокурора додано платіжну інструкцію від 13 червня 2024 року № 2464 про оплату судового збору за подання даної заяви до Господарського суду Рівненської області в розмірі 38 377 грн 50 коп.

Враховуючи, що заяву заступника генерального прокурора Офісу Генерального прокурора про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у справі № 14/312 задоволено, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 38 377 грн 50 коп. покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 73-79, 91, 123, 129, 202, 222, 233, 236-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" задовольнити частково.

Визнати право власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) на частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, загальною довжиною 1 041 км.

Витребувати частину нафтопродуктопроводу Самара-Західний напрямок, що проходить по території України, загальною довжиною 1041 км з володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" (33028, м. Рівне, вул. Котляревського, буд. 18, код ЄДРПОУ 13990932) та передати їх Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/9, код ЄДРПОУ 00032945).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПрикарпатЗахідтранс" (33028, м. Рівне, вул. Котляревського, буд. 18, код ЄДРПОУ 13990932) на користь Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15, код ЄДРПОУ 00034051, рахунок UA058201720343190001000000164, відкритий у Державній казначейській службі України (ДКСУ, м. Київ) 38 377 (тридцять вісім тисяч триста сімдесят сім) грн 50 коп. витрат по оплаті судового збору.

Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.

У задоволенні решти позовних вимог заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Фонду державного майна України відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 16 грудня 2024 року.

Суддя Політика Н.А.