Постанова

від 12.12.2024 по справі 904/284/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 904/284/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Картере В.І. - головуючий, Жуков С.В., Огороднік К.М.,

за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,

представників учасників справи:

скаржника (ліквідатора) - Сидорчук І.С.,

Комунального підприємства "Теплоенерго" Дніпровської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ліквідатора Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп" арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.09.2024 (колегія суддів у складі: головуючий - Мороз В.Ф., Іванов О.Г., Чередко А.Є.)

та ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 (суддя Соловйова А.Є.)

у справі №904/284/22

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трабл-Шутер Сервіс"

до Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп"

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Хід розгляду справи

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Трабл-Шутер Сервіс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп" (далі - ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп").

2. Постановою суду від 12.07.2022 припинено процедуру розпорядження майном ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп". Припинено повноваження арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича як розпорядника майна ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп". Визнано ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" банкрутом. Відкрито ліквідаційну процедуру у справі строком на 12 місяців до 12.07.2023. Призначено ліквідатором ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича.

Стислий виклад вимог заяви кредитора

3. 30.05.2023 Комунальним підприємством "Теплоенерго" Дніпровської міської ради (далі - КП "Теплоенерго") до господарського суду в межах справи про банкрутство подано заяву з грошовими вимогами до боржника в загальній сумі 1566218,26 грн, з яких: 1560850,26 грн - основна заборгованість, 5368,00 грн - судовий збір за подання заяви з грошовими вимогами до боржника.

4. 27.06.2023 від ліквідатора боржника арбітражного керуючого Сидорчука І.В. надійшло повідомлення про розгляд грошових вимог конкурсного кредитора до боржника, відповідно до якого ліквідатор вважає заявлені грошові вимоги в сумі 1560850,26 грн необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що підлягають відхиленню в повному обсязі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

5. Між КП "Теплоенерго" (постачальник, теплопостачальне підприємство, енергопостачальна організація, кредитор) та ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" (споживач, боржник) укладені два договори про постачання теплової енергії: договір про постачання теплової енергії №010751 від 15.10.2009 (далі - Договір №010751); договір про постачання теплової енергії №795 від 01.07.2010 (далі - Договір №795).

6. На виконання умов Договору №010751 енергопостачальна компанія взяла на себе зобов`язання постачати теплову енергію споживачеві, а споживач зобов`язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим Договором (п. 1.1).

7. Відповідно до умов Договору №010751 та долучених до заяви кредитора розрахунків та актів, облік споживання теплової енергії споживачем здійснюється за приладом обліку за адресою вул. Фрунзе, 8, кв. 1.

8. Договір №010751 набрав чинності з моменту його підписання та діяв до 15.10.2012 (п. 11.1), однак відповідно до п 11.4 він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Заяв про припинення договору не надходило, тобто договір продовжує свою дію та є обов`язковим для виконання сторонами.

9. Відповідно до умов Договору №010751 послуги з постачання теплової енергії надавало Комунальне підприємство "Дніпровські міські теплові мережі" Дніпровської міської ради. Однак, на підставі рішення Дніпропетровської міської ради №24/23 від 19.07.2017 "Про надання дозволу на передачу основних фондів та інших активів, заборгованості за пільги та субсидії з балансу КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" на баланс КП "Теплоенерго", акта приймання-передачі об`єктів і мереж теплопостачання, КП "Теплоенерго" отримало від КП "Дніпропетровські міські теплові мережі" засоби для теплопостачання приміщень боржника та право вимоги за заборгованістю, яка виникла перед КП "Дніпровські міські теплові мережі".

10. Між КП "Дніпропетровські міські теплові мережі", боржником та кредитором було укладено додаткову угоду до Договору №010751, предметом якої є зміна енергопостачальної організації та внесення відповідних змін до основного договору в частині його сторін та їх реквізитів. Додаткова угода набрала чинності з 14.09.2016 і є невід`ємною частиною Договору №010751.

11. Договір №795 набрав чинності з моменту підписання та діяв до 01.07.2013 (п. 11.1), але відповідно до п. 11.2 вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про припинення не буде письмово заявлено однією із сторін. Заяв про припинення Договору №795 не надходило, він продовжує свою дію та є обов`язковим для виконання сторонами.

12. На виконання умов Договору №795 постачальник взяв на себе зобов`язання виробляти та постачати теплову енергію споживачеві, а споживач зобов`язався одержати та сплатити теплопостачальному підприємству її вартість за встановленими тарифами в терміни і на умовах передбаченими цим Договором (п. 2.1).

13. Відповідно до умов Договору №795 і долучених до заяви кредитора розрахунків та актів, облік споживання теплової енергії споживачем здійснюється за приладом обліку за адресою: просп. Д. Яворницького (раніше - просп. Карла Маркса), 39А.

14. Згідно з п. 6.4 Договору №795 споживач, що має комерційні прилади обліку, щомісячно, в термін не пізніше першого числа місяця наступного за розрахунковим, подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії. При неподанні звіту чи невідповідності приладу обліку експлуатаційним вимогам, обсяг теплової енергії, що відпускається, визначається постачальником розрахунковим способом.

15. Умовами п. 3.3 Договору №795 передбачено, що фактично отриманий обсяг теплової енергії фіксується в двосторонніх актах, на підставі яких виконуються нарахування.

16. Відповідно до п. 6.6 Договору №795 підписаний акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період або його відсутність в порядку пп. 4.2.2, 6.10 Договору є підтвердженням відсутності претензій з боку споживача в частині фактично отриманої кількості теплової енергії.

17. Відповідно до п. 2.1 Договору №795 та п. 1.1 Договору №010751 споживач зобов`язався оплачувати спожиту теплову енергію згідно з умовами Договорів.

18. Пунктом 6.8 Договору №795 та п. 7.4 Договору №010751 визначено, що споживач здійснює остаточний розрахунок впродовж 5 календарних діб після одержання рахунку від теплопостачального підприємства.

19. Від споживача не надходили звіти про фактичне споживання теплової енергії, тому постачальник фіксував їх самостійно та в актах прийому-передачі теплової енергії, які направлялись боржникові.

20. У зв`язку із неналежним виконанням споживачем взятого на себе обов`язку щодо оплати послуг з постачання теплової енергії впродовж опалювального періоду з листопада 2020 року по березень 2022 року у споживача згідно з розрахунком кредитора за Договором №010751 виникла заборгованість перед постачальником у сумі 38267,74 грн, а за Договором №795 у сумі 1522582,52 грн.

21. Звертаючись з заявою з грошовими вимогами КП "Теплоенерго" стверджувало, що загальна заборгованість за Договором №795 та Договором №010751 становить: 38267,74 грн + 1522582,52 грн = 1560850,26 грн.

22. Заперечуючи проти визнання вказаних грошових вимог, ліквідатор боржника вказав, що акти споживання теплової енергії та акти прийому-передачі теплової енергії за зазначені заявником періоди, представниками ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" не підписані, печатки відсутні, докази направлення на адресу боржника рахунків та актів до заяви не додано, підтвердити реальність надання послуг та їх розрахунок з поданих документів не вбачається за можливе.

Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

23. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 визнано грошові вимоги КП "Теплоенерго" до ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" в сумі 5368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 1522582,52 грн (основна заборгованість) - 4 черга задоволення вимог кредиторів. Грошові вимоги в сумі 38267,74 грн (основна заборгованість) відхилено.

24. Господарський суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог, викладених в заяві КП "Теплоенерго", та наявність підстав для визнання його конкурсним кредитором з грошовими вимогами до боржника в сумі 1149295,55 грн. Відхиляючи грошові вимоги в сумі 38267,74 грн (основна заборгованість) господарський суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що приміщення, якому надавались послуги кредитором з опалення впродовж листопада 2020 року - березня 2022 року перебувало на балансі боржника.

25. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 05.09.2024 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 змінено шляхом викладення абзаців 1 та 2 її резолютивної частини в такій редакції: "Визнати грошові вимоги КП "Теплоенерго" до ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" в сумі 5368,00 грн (судовий збір за подання заяви) - 1 черга задоволення вимог кредиторів, в сумі 1560850,26 грн (основна заборгованість) - 4 черга задоволення вимог кредиторів".

26. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що господарський суд першої інстанції дійшов правильного висновку в частині визнання грошових вимог КП "Теплоенерго" в сумі 1522582,52 грн, які виникли на підставі Договору №795 за постачання теплової енергії впродовж листопада 2020 року - березня 2022 року, проте помилково відхилив грошові вимоги в сумі 38267,74 грн, які виникли на підставі Договору №010751 за постачання теплової енергії за той же період, тоді як і ці грошові вимоги підтверджуються наявними матеріалами справи.

Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника

27. Ліквідатор ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" арбітражний керуючий Сидорчук Іван Сергійович (далі - скаржник) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у повному обсязі, скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 в частині визнання грошових вимог КП "Теплоенерго" до ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп", в іншій частині ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2023 залишити без змін.

28. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

29. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України без врахування висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 05.10.2023 у справі №910/13889/21 щодо розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство; а також суди не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20 щодо застосування ст. 86 ГПК України.

30. На думку скаржника, вимоги заявлені кредитором не підтверджуються належними доказами та документами, оскільки документи не підписані представниками ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" (або підписані сторонніми особами), печатки відсутні, всі розрахунки і довідки сформовані та підписані самим заявником, докази направлення на адресу боржника рахунків та актів до заяви не додано, твердження заявника є суперечливими, що не дає змоги підтвердити правильність розрахунків.

31. Скаржник зазначає, що Регіональний офіс водних ресурсів у Дніпропетровській області не є засновником ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп", і його посадові особі не мають відношення до господарської діяльності боржника та не наділені повноваженнями підписувати будь-які документи замість ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп".

32. На думку скаржника, законодавцем у справах про банкрутство обов`язок доказування обґрунтованості вимог кредитора певними доказами покладено на заявника грошових вимог, а предметом розгляду в цьому випадку є вирішення питання про належне документальне підтвердження цих вимог кредитором-заявником. Запроваджений законодавцем підвищений стандарт доказування у справах про банкрутство для кредиторів приводить у випадку ненадання заявником-кредитором сукупності необхідних документів на обґрунтування своїх вимог до прийняття рішення судом про відмову у визнанні таких вимог та включенні їх до реєстру вимог кредиторів.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

33. У відзиві на касаційну скаргу КП "Теплоенерго" просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

34. КП "Теплоенерго" зазначає, що кредиторські вимоги за попередні опалювальні сезони визнавались у межах цього ж провадження, що підтверджує статус боржника як споживача кредитора протягом заявленого періоду.

35. У відзиві вказано, що матеріалами справи не доведено факт ненадання послуг боржникові у період з листопада 2020 року по березень 2022 року з підстав відсутності опалювального приміщення на балансі боржника. Відомості про фактичне споживання теплової енергії, зафіксовані в актах прийому-передачі теплової енергії, які направлялись боржникові. Заперечень щодо відомостей, викладених в актах не надходило, що є підтвердженням відсутності претензій з боку споживача в частині фактично отриманої теплової енергії, тому акти вважаються підписаними з боку споживача. Отже, на підставі цих відомостей були виконані нарахування.

36. КП "Теплоенерго" зазначає, що виконання кредитором умов обох договорів у попередніх опалювальних періодах не заперечувалось та було встановлено судом першої інстанції під час розгляду попередньої заяви про визнання грошових вимог, що підтверджується матеріалами справи, зокрема, ухвалою суду від 31.01.2023 у цій справі.

37. КП "Теплоенерго" вважає, що єдиним належним доказом припинення теплопостачання до приміщення боржника є документально підтверджений факт відключення від теплопостачання у передбачений чинним законодавством спосіб, яким є акт відключення, складений відповідно до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 №169; або розірвання договору про постачання теплової енергії з підстав припинення права власності чи права користування, зняття з балансу приміщення; однак таких документів матеріали справи не містять.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

38. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права під час розгляду грошових вимог КП "Теплоенерго".

39. За змістом положень Кодексу України з питань банкрутства (далі - КУзПБ), а саме ст. 1 (щодо визначення особи кредитора та грошового зобов`язання у справі про банкрутство), ст.ст. 45, 46, 47 (щодо порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду судом цих заяв) у сукупності з положеннями процесуального закону: щодо диспозитивності у господарському процесі, щодо прав та обов`язків кредитора як сторони у справі про банкрутство, щодо порядку доведення стороною відомостей, вказаних в обґрунтування своїх вимог і заперечень, щодо порядку надання доказів у справі; а також звертаючись до правової позиції Верховного Суду, що неодноразово та послідовно викладалась стосовно порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство та стосовно ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, Верховний Суд дійшов таких висновків:

40. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

41. Обов`язок здійснення правового аналізу заявлених у справі грошових вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 05.03.2019 у справі №910/3353/16, від 18.04.2019 у справі 914/1126/14, від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

42. Під час розгляду заявлених грошових вимог суд користується правами та повноваженнями, наданими йому процесуальним законом; суд самостійно розглядає кожну заявлену грошову вимогу, перевіряє її відповідність чинному законодавству та за результатами такого розгляду визнає або відхиляє частково чи повністю грошові вимоги кредитора (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 24.10.2019 у справі №910/10542/18, від 07.11.2019 у справі №904/9024/16).

43. У справі про банкрутство господарський суд не розглядає по суті спори стосовно заявлених до боржника грошових вимог, а лише встановлює наявність або відсутність відповідного грошового зобов`язання боржника шляхом дослідження первинних документів (договорів, накладних, актів тощо) та (або) рішення юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення відповідного спору (постанови Верховного Суду від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17).

44. Верховний Суд зауважує, що незважаючи на те, що наведені висновки були сформульовані стосовно застосування положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а саме ст.ст. 1, 23, 24, 25 цього Закону, ці висновки, між тим, не втратили своєї актуальності та значущості з введенням в дію з 21.10.2019 КУзПБ, оскільки чинний Кодекс (ст.ст. 1, 45-47) містить аналогічне правове регулювання порядку звернення кредиторів із заявами із вимогами до боржника у справі про банкрутство та порядку розгляду цих заяв судом.

45. Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

46. Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

47. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

48. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

49. Господарські суди встановили, що звертаючись з грошовими вимогами до боржника, КП "Теплоенерго" обґрунтовувало свої вимоги тим, що боржник є споживачем послуг кредитора щодо опалення двох приміщень за адресами: проспект Дмитра Яворницького, 39А на підставі Договору №795 від 01.07.2010 та вул. Фрунзе, 8 кв. 1 на підставі Договору №010751 від 15.10.2009, стороною якого кредитор став з 14.09.2016. Загальна сума заборгованості боржника за двома договорами станом на дату звернення з вказаною заявою становить 1560850,26 грн. Однак, ліквідатор боржника вважає заявлені грошові вимоги необґрунтованими, документально не підтвердженими та такими, що підлягають відхиленню в повному обсязі.

50. Верховний суд вважає за необхідне зазначити, що обставини визнання чи заперечення грошових вимог ліквідатором не є вирішальним фактором під час розгляду заявлених вимог.

51. Як передбачено ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

52. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2021 у справі №814/803/17 зазначила, що визначальним принципом господарського судочинства є змагальність сторін.

53. Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (правова позиція Верховного Суду, викладена у постановах від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі №914/385/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 05.11.2019 у справі №915/641/18).

54. Обов`язок доведення кредиторських вимог одночасно з поданням відповідних документів, що їх підтверджують, покладено на кредитора (правовий висновок, викладений в постановах Верховного Суду від 29.03.2018 у справі №916/4644/15 та від 27.08.2020 у справі №911/2498/18).

55. У постановах Верховного Суду від 23.04.2019 у справі №910/21939/15 та від 11.07.2019 у справі №904/2394/18 наведено правовий висновок, що на стадії звернення кредитора з вимогами до боржника та розгляду зазначених вимог судом принципи змагальності та диспозитивності у справі про банкрутство проявляються у наданні заявником відповідних документів на підтвердження своїх грошових вимог та заперечень боржника та інших кредиторів проти них.

56. Верховний Суд у постанові від 26.07.2022 у справі №904/4608/21 зауважив, що заяви з кредиторськими вимогами судам слід розглядати із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення.

57. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог на заявника таких кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог. Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 11.02.2020 у справі №904/8484/16, від 07.08.2019 у справі №922/1014/18.

58. Обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у сторін договору первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язок між фактом придбання послуги і подальшою господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18).

59. Грошові вимоги у справі про банкрутство можуть підтверджуватися або первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 13.10.2021 у справі №904/2104/19).

60. Надані кредитором докази мають відповідати засадам належності (ст. 76 ГПК України), допустимості (ст. 77 ГПК України), достовірності (ст. 78 ГПК України) та вірогідності (ст. 79 ГПК України).

61. Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

62. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

63. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

64. На підтвердження розміру заявлених грошових вимог до боржника кредитором були надані копії таких документів: Договір №010751 із складеними до нього розрахунками та актами прийому-передачі теплової енергії; Договір №795 із складеними до нього розрахунками та актами прийому-передачі теплової енергії.

65. При цьому господарські суди встановили, що:

- боржник є споживачем послуг кредитора щодо опалення приміщення, зокрема, за двома адресами: проспект Дмитра Яворницького, 39А та вул. Фрунзе, 8 кв. 1;

- відповідно до п. 6.4 Договору №795 споживач, що має комерційні прилади обліку, щомісячно, в термін не пізніше першого числа місяця наступного за розрахунковим, подає постачальнику звіт про фактичне споживання теплової енергії. При неподанні звіту чи невідповідності приладу обліку експлуатаційним вимогам, обсяг теплової енергії, що відпускається, визначається постачальником розрахунковим способом;

- фактично отриманий обсяг теплової енергії фіксується в двосторонніх актах, на підставі яких виконуються нарахування (п. 3.3 Договору №795);

- від споживача не надходили звіти про фактичне споживання теплової енергії, тому постачальник фіксував їх самостійно та в актах прийому-передачі теплової енергії, які направлялись боржникові;

- відповідно до п. 6.6 Договору №795 підписаний акт здачі-приймання теплової енергії за відповідний розрахунковий період, або його відсутність з урахуванням вимог пп. 4.2.2, п. 6.10 Договору є підтвердження відсутності претензій з боку споживача щодо фактично отриманої кількості теплової енергії;

- акти вважаються підписаними з боку споживача, а на підставі відомостей, зафіксованих в них, виконані нарахування;

- будівля за адресою по проспекту Дмитра Яворницького, 39А перебуває у власності та користуванні кількох співвласників (співкористувачів) - як юридичних, так і фізичних осіб. В будівлі встановлено один загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії, який не перебуває на балансовому обліку чи у власності кредитора, а лише на його абонентському обліку;

- показання приладу обліку вносяться відповідальними особами на офіційному сайті кредитора у особистому кабінеті споживача. Відомості про період, за який вносились показання, час їх внесення та які показання вносились, надано у довідці про внесення показників загального лічильника адміністративної будівлі за адресою Дмитра Яворницького, яка міститься в матеріалах справи. З довідки також вбачається, що показання, в переважній більшості, вносились на сайт споживачем, але також і інженером профільного відділу КП "Теплоенерго" на прохання відповідальної особи за його усним повідомленням по телефону, при цьому правильність цих показань підтверджується підписами відповідальних осіб на актах;

- акти споживання, що містяться в матеріалах справи, містять підтвердження кількості спожитої теплової енергії та є належними доказами;

- надання послуг кредитором боржнику у попередніх опалювальних періодах боржник не заперечував, що було встановлено при розгляді попередньої заяви про визнання грошових вимог, що підтверджується ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.01.2023 у цій справі, якою визнано грошові вимоги КП "Теплоенерго" до ДРПВІ "Дніпродіпроводгосп" у відповідних сумах, які виникли за Договором №795 та Договором №010751;

- доказів припинення теплопостачання боржнику як акт відключення, складений відповідно до Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 № 1690, суду не надано;

- ліквідатор боржника наведених обставин не спростував.

66. Господарський суд додатково зазначив, що ненадання документального підтвердження факту відключення від теплопостачання у передбачений чинним законодавством спосіб, не дає підстави вважати докази, надані кредитором, неналежними та/чи недопустимими.

67. При цьому, аргументам скаржника про те, що за адресою по проспекту Д. Яворницького, 39А зареєстрована інша юридична особа - Регіональний офіс водних ресурсів, судом апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 86 ГПК України надано оцінку та визнано їх безпідставними з огляду на те, що боржник також розташований в цій же будівлі, підтвердженням чого є його адреса реєстрації. Тобто за вказаною адресою, окрім боржника, споживачем теплової енергії є також Регіональний офіс водних ресурсів. При цьому прилад комерційного обліку теплової енергії є спільним для них і хто б із споживачів не надав відомості про покази приладу обліку, вони є такими ж для всіх споживачів.

68. Щодо тверджень скаржника про те, що подані кредитором до заяви документи містять певні недоліки, тому не можуть підтвердити реальність надання послуг, то цим посиланням скаржника також надавалась оцінка судом апеляційної інстанції, який обґрунтовано вказав, що вказуючи про недоліки в документах, боржник не доводить факту неотримання послуг або отримання їх у неналежному обсязі чи неналежної якості.

69. Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що з огляду на вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності свідчить про обґрунтованість заявлених грошових вимог та ці вимоги є документально підтвердженими.

70. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції застосував ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України без врахування висновків Верховного Суду, що викладені у постанові від 05.10.2023 у справі №910/13889/21 щодо розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство; а також суди не врахували висновки Верховного Суду, які викладені у постановах від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20 щодо застосування ст. 86 ГПК України.

71. Посилання скаржника на неврахування апеляційним господарським судом висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду щодо застосування ст.ст. 76, 77, 78, 79, 86 ГПК України, Верховний Суд відхиляє, оскільки скаржник наводить висновки Верховного Суду щодо порядку розгляду кредиторських вимог у справі про банкрутство, ролі та обов`язків суду на цій стадії провадження у справі про банкрутство, які мають загальний характер. Водночас, у кожній із наведених справ, судами досліджувались різні за змістом докази та на підставі встановлених судами обставин кожної конкретної справи приймалися відповідні судові рішення, що не може свідчити про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права у цій справі під час розгляду грошових вимог.

72. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження, а Верховний Суд не вбачає підстав для скасування законної та обґрунтованої постанови суду апеляційної інстанції.

73. Відхиляючи доводи скаржника, Верховний Суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі "Проніна проти України" в якому зазначено, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі "Шевельов проти України").

74. Постанова суду апеляційної інстанції у цій справі відповідає вказаним вимогам, що не спростовано доводами касаційної скарги, у зв`язку з чим підстави для її зміни чи скасування відсутні і касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

75. Верховний Суд вважає висновок господарського суду апеляційної інстанції про задоволення грошових вимог обґрунтованим. Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.

76. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

77. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції, - без змін.

Судові витрати

78. У зв`язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ліквідатора Державного регіонального проектно-вишукувального інституту "Дніпродіпроводгосп" арбітражного керуючого Сидорчука Івана Сергійовича залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.09.2024 у справі №904/284/22 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Картере

Судді С. Жуков

К. Огороднік