Постанова

від 04.12.2024 по справі 910/6314/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/6314/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Случа О.В.

секретаря судового засідання - Дерлі І.І.

за участю представників учасників:

позивача - не з`явився

відповідача - Пономаренко В.С.

третьої особи на стороні позивача - не з`явився

третьої особи на стороні відповідача - 1 - Колодяжний Д.П.

третьої особи на стороні відповідача - 2 - не з`явився

третьої особи на стороні відповідача - 3 - Стапінський В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 (у складі колегії суддів: Гончаров С.А. (головуючий), Тищенко О.В., Яковлєв М.Л.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 (суддя Селівон А.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія"

до Фонду державного майна України

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Державне підприємство "Адміністрація морських портів України"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо, предмета спору на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна",

2. Державне підприємство "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ",

3. Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях

про визнання незаконними та скасування наказів

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст та підстави позовних вимог

1.1. 24.04.2023 Товариство з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" (далі - ТОВ "МП Дунай-Кілія", Позивач, Скаржник) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, Відповідач) про визнання незаконними та скасування:

- наказу ФДМУ № 1240 від 03.12.2019 року "Про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ";

- наказу ФДМУ № 1 від 04.01.2022 року "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році" в частині затвердження приватизації Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", зазначеного в переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, у тому числі тих, що передані в оренду, та в частині проведення заходів щодо приватизації даного Єдиного майнового комплексу.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що приватизацію об`єктів портової інфраструктури загального користування проведено всупереч приписам частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та за відсутності згоди Позивача на продаж майна, яке є спільною частковою власністю його та Держави Україна в особі ФДМУ, у зв`язку з чим оспорювані накази ФДМУ мають бути визнані незаконними та скасовані.

1.3. Посилаючись на положення Закону України "Про морські порти України", зокрема статтю 4, згідно якої функціонування та розвиток морських портів здійснюються за принципами рівності прав усіх суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у морському порту, недопущення дискримінації у доступі до об`єктів портової інфраструктури загального користування, та Закон України "Про приватизацію державного і комунального майна", згідно якого не підлягають приватизації, зокрема, казенні підприємства та об`єкти, необхідні для виконання державою своїх основних функцій, для забезпечення обороноздатності держави, та об`єкти права власності Українського народу, майно, що становить матеріальну основу суверенітету України, зокрема, акваторії морських портів, гідротехнічні споруди (крім річкових причальних споруд), об`єкти портової інфраструктури загального користування, засоби навігаційного обладнання та інші об`єкти навігаційно-гідрографічного забезпечення морських і внутрішніх водних шляхів, системи управління рухом суден, об`єкти річкової інформаційної служби, інформаційні системи, навчальний та гідрографічний флот, майно органів державного нагляду і контролю за торговельним мореплавством і судноплавством на внутрішніх водних шляхах.

Позивач вважає, що спірні об`єкти загального користування, зазначені в технічному паспорті від 30.08.2013 як надвірні та виробничі споруди №1 та в технічному паспорті від 12.12.2022 як надвірні споруди №1, що є головними воротами до порту Усть-Дунайськ, та об`єкти, зазначені в технічному паспорті від 30.08.2013 як надвірні та виробничі споруди І та технічному паспорті від 12.12.2022 зазначені як надвірні споруди(мощення) II, III, що є автомобільними дорогами в порту Усть - Дунайськ, не підлягають приватизації згідно частини другої статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки дані об`єкти є об`єктами портової інфраструктури загального користування та на території Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" наявні кілька співвласників, зокрема, Позивач та декілька морських операторів, тобто у разі проведення процедури приватизації вищевказаних об`єктів доступ до даних об`єктів у інших співвласників буде обмеженим, чим будуть порушені їх права.

1.4. За доводами Позивача, зважаючи про відсутність згоди на продаж майна, що знаходиться у спільній частковій власності його та Держави Україна в особі ФДМУ, проведення на підставі оскаржуваних наказів вищевказаного аукціону з продажу спірного майна порушує право ТОВ "МП Дунай-Кілія" як співвласника нерухомого майна, оскільки фактично проводиться приватизація майна, яке знаходиться в загальному користуванні та в господарському віданні ДП "Адміністрація морських портів України", що є підставою для визнання незаконними та скасування оспорюваних наказів Відповідача.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2024, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

2.2. За висновками судів, оспорюваними наказами Відповідача відчужено шляхом приватизації лише те майно, яке раніше перебувало у господарському віданні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", при цьому єдиними наслідками реалізації процедури приватизації для Позивача є зміна складу співвласників майна, що само по собі не впливає на його права та інтереси та не змінює його правовий статус як співвласника такого майна, а отже фактично зміст позовних вимог зводиться до незгоди зі зміною особи співвласника, що не може розцінюватись судом як підстава для визнання незаконними та скасування наказів ФДМУ та не свідчить про порушення за наслідками їх прийняття прав та інтересів Позивача, тому виключає підстави для їх відновлення шляхом задоволення заявлених позовних вимог.

При цьому доводи Позивача про включення до складу Єдиного майнового комплексу "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" належних йому об`єктів нерухомого майна (будівель санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м та павільйону морвокзалу літ. "X" площею 177,1 кв.м) спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Додатково суди зазначили, що задоволення позову не призведе й до будь-якого іншого визначення часток співвласників, чим позивач також обґрунтовує свої вимоги, стверджуючи про неправильність визначення числового значення частки держави у майні спільної власності, що була включена до об`єкта приватизації, оскільки єдиним правовим наслідком скасування оскаржуваних наказів та результатів приватизації вцілому може бути лише залишення об`єкта приватизації у власності держави без зміни таких часток співвласників спірного комплексу будівель та споруд. Відтак, оскарження наказів Відповідача не є належним способом захисту у питанні визначення частки власності у майні.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

3.1. Касаційне провадження у справі відкрито 06.11.2024 на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3.2. У касаційній скарзі Позивач просить Суд скасувати оскаржувані рішення та постанову судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, а також стягнути всі судові витрати по справі.

3.3. Доводи касаційної скарги Позивач обґрунтовує порушенням судами попередніх інстанцій вимог статей 13, 99, 236 Господарського процесуального кодексу України при відмові у задоволенні клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи та без врахування висновків Верховного Суду при застосуванні вищевказаних норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.08.2020 у справі № 910/7790/19, від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19 та від 03.08.2023 у справі № 904/7930/21.

Також Скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування у подібних правовідносинах положень статей 355, 356, 358 Цивільного кодексу України (стосовно відчуження індивідуально визначених об`єктів, які знаходяться в спільній частковій власності без згоди інших співвласників під час проведення процедури приватизації) та статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" (стосовно включення до приватизації об`єктів портової інфраструктури загального користування, які не підлягають приватизації).

3.4. У відзиві на касаційну скаргу ФДМУ просить Верховний Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги Позивача та залишити оскаржувані судові рішення без змін.

3.5. Товариство з обмеженою відповідальністю "Еліксир Україна" у відзиві на касаційну скаргу просить Суд закрити касаційне провадження у справі на підставі пунктів 4, 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

4. Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

4.1. Фондом Державного майна України 03.12.2019 у відповідності до приписів частини першої статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" видано наказ № 1240 "Про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (Одеська обл., м. Вилкове, вул. Придунайська, 2).

4.2. Наказом ФДМУ від 04.01.2022 № 1 затверджено перелік об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2022 році, до якого включено об`єкт малої приватизації Єдиний майновий комплекс державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

4.3. В свою чергу, Міністерство інфраструктури України, як орган управління, який ініціював процедуру приватизації єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть- Дунайськ", листом від 11.01.2020 № 61/16/14-20 повідомило Фонд, що на балансі державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" відсутнє майно, що не підлягає приватизації.

4.4. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 04.03.2013 № 133-р "Про погодження пропозиції щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту" погоджено пропозицію Міністерства інфраструктури України щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення внаслідок виділу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (далі - ДП "АМПУ") та віднесення його до сфери управління Міністерства інфраструктури України.

4.5. Згідно з додатком до вказаного розпорядження Кабінету Міністрів України Державне підприємство "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ" увійшло до переліку підприємств морського транспорту, що підлягали реорганізації шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчого балансу.

4.6. Відповідно до пункту 1 наказу Міністерства інфраструктури України від 19.03.2013 № 163 "Про заходи щодо реорганізації державних підприємств морського транспорту та утворення Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" державні підприємства морського транспорту реорганізовано шляхом виділу стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та внаслідок виділу утворено Державне підприємство "Адміністрація морських портів України".

4.7. У пункті 3.2. статуту ДП "АМПУ" закріплено, що останнє утворене шляхом виділу реорганізованих державних підприємств, стратегічних об`єктів портової інфраструктури, іншого майна, прав та обов`язків стосовно них відповідно до розподільчих балансів та є правонаступником реорганізованих державних підприємств, в тому числі ДП "МТП "Усть-Дунайськ", у частині майна, прав та обов`язків відповідно до розподільчих балансів та актів приймання-передачі.

4.8. При цьому майно ДП "АДПУ" є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Право господарського відання майном, закріпленим за ДП "АМПУ", виникає з дати підписання актів приймання-передачі.

4.9. Відповідно до акту приймання-передачі майна, майнових прав та зобов`язань № 1 від 13.06.2013, затвердженого Міністерством інфраструктури України, до господарського відання Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" було передано відповідне майно та майнові права.

Наказом ФДМУ від 20.01.2020 № 80 "Про прийняття до сфери управління Фонду державного майна України Єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" останній прийнято із сфери управління Міністерства інфраструктури України до сфери управління ФДМУ.

4.10. Між ДП "АМПУ", Фондом державного майна України, ДП "МТП Усть-Дунайськ" та Міністерством розвитку громад, територій та інфраструктури України відсутні будь-які майнові спори щодо майна, яке знаходиться в м. Кілія.

4.11. Наказом Міністерства інфраструктури України від 26.07.2021 № 389 "Про безоплатну передачу" передано безоплатно зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з окремого балансу філії "Усть-Дунайськ" ДП "АМПУ" до сфери ФДМУ об`єкти нерухомого майна згідно з додатком, серед якого, зокрема "Прохідна Т", інвентарний номер 812, рік випуску (побудови) 1949.

4.12. Згідно з пунктом 10 Положення про порядок передачі об`єктів права державної та комунальної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.09.1998 року №1482, передача оформляється актом приймання-передачі за формою згідно з додатком до Порядку подання та розгляду пропозицій щодо передачі об`єктів з комунальної у державну власність та утворення і роботи комісії з питань передачі об`єктів у державну власність, затвердженого цією постановою. Акт складається у чотирьох примірниках, підписується головою і членами комісії та затверджується органом, який створив комісію. Право на управління об`єктом передачі виникає з дати підписання акта приймання - передачі.

4.13. На виконання згаданого наказу був складений та підписаний Акт приймання - передачі майна, що передається на баланс ДП "Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ", який затверджений Головою ФДМУ 28.08.2021, згідно якого передано безоплатно зі сфери управління Міністерства інфраструктури України з окремого балансу філії "Усть-Дунайськ" ДП "АМПУ" до сфери ФДМУ (на баланс ДП " Морський торговельний порт "Усть-Дунайськ") вищевказане майно.

4.14. Як вже зазначалося, у подальшому наказом ФДМУ від 03.12.2019 № 1240 об`єкт малої приватизації - Єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" було виставлено на приватизацію без зазначення переліку окремих будівель та споруд.

Так само без деталізації складових його частин вказаний комплекс було включено до оспорюваного у цій справі наказу Фонду державного майна України № 1 від 04.01.2022 року у зв`язку з нездійсненням його реалізації у 2019-2021 роках.

4.15. Отже суди виснували, що, враховуючи належним чином підтверджені обставини передачі стратегічних об`єктів портової інфраструктури та приписи Закону України "Про морські порти України", згідно яких державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури закріплені на праві господарського відання за ДП "Адміністрація морських портів України", в переліку майна Єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", яке було передано до Фонду Міністерством інфраструктури України, відсутні об`єкти, що не підлягають приватизації.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, присутніх у судовому засіданні представників учасників, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзивах на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках .

5.3. Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.4. За статтею 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

5.5. Статтею 41 Конституції України та статтями 316, 317, 321 Цивільного кодексу України визначено, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

5.6. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

5.7. За приписами статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. При цьому за частиною четвертою статті 334 Цивільного кодексу України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

5.8. Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

5.9. Статтею 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; обтяження - заборона розпоряджатися та/або користуватися нерухомим майном, яка встановлена або законом, або актами уповноважених на це органів державної влади, їх посадових осіб або яка виникає на підставі договорів.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 вказаного Закону обов`язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме: право власності на нерухоме майно.

Тобто державна реєстрація - це не підстава набуття права власності, а засвідчення державою вже набутого особою права власності. Про недопустимість ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації йдеться, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Частина друга статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначає, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

5.10. Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України" Фонд є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

5.11. Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України належить, зокрема, реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності: управління об`єктами державної власності, зокрема корпоративними правами держави у статутних капіталах господарських товариств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію та затверджено план розміщення акцій; товариств, утворених у процесі перетворення (у тому числі шляхом корпоратизаціі) державних підприємств, що належать до сфери його управління, а також товариств, утворених за участю Фонду державного майна України; захист майнових прав державних підприємств, а також державних пакетів акцій (часток), що належать до сфери управління Фонду державного майна України на території України.

5.12. На виконання визначених законом повноважень 03.12.2019 Фондом було видано наказ № 1240 "Про прийняття рішення про приватизацію єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

5.13. Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової визначеності, за яким рішення суду, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Зазначений принцип правової визначеності є фундаментальним аспектом верховенства права і за висновками Європейського суду з прав людини та вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів. Він кореспондується з приписами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставинами справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, є юридичні факти, що призвели до виникнення спірного правовідношення, настання відповідальності або інших наслідків, тобто такі факти, з якими норми матеріального права пов`язують виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків суб`єктів спірного матеріального правовідношення.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

При цьому принцип преюдиційності спрямований не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу, а також сприяє додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 24.05.2018 року у справі №922/2391/16, від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 15.10.2019 у справі № 908/1090/18, від 26.11.2019 у справі № 922/643/19, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 10.12.2019 у справі № 910/6356/19, від 11.12.2019 у справі № 320/4938/17, від 17.12.2019 у справі № 641/1793/17, від 19.12.2019 у справі № 520/11429/17, від 16.12.2020 у справі № 914/554/19, від 30.08.2022 у справі № 904/1427/21, від 13.12.2022 у справі № 910/10564/20, від 06.08.2024 у справі № 917/924/23, від 13.08.2024 у справі № 902/1253/22, від 17.09.2024 у справі № 903/135/23, від 19.11.2024 у справі № 927/186/22.

5.14. З урахуванням викладеного суди прийшли до обґрунтованих висновків, що обставини, встановлені у справі № 916/2514/21 (щодо реєстрації за Товариством з обмеженою відповідальністю "Зерновий термінальний комплекс "Кілія" права власності на споруди зернопереробного комплексу літ. "Ц" та ангар літ. "Ч" за відсутності правових підстав для цього) в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиційне значення для даної справи та не підлягають повторному доказуванню.

5.15. Розглянувши доводи ТОВ "Морський порт Дунай-Кілія" щодо обрання належного способу захисту його права співвласника спірного нерухомого майна під час здійснення процедури його відчуження (приватизації) колегія суддів зазначає наступне.

5.16. Статтями 15, 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду.

Вказані норми в комплексі зі статтею 20 Господарського кодексу України дають підстави для висновку, що застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Згідно з вимогами статей 355, 356 Цивільного кодексу України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, що складає єдине ціле. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своїй частці в ньому.

Відповідно до частини першої статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

За приписами статті 361 Цивільного кодексу України співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Стаття 362 Цивільного кодексу України регулює порядок реалізації переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності. Так частиною першою вказаної норми закону встановлено, що у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Відповідно до частини четвертої статті 362 Цивільного кодексу України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред`явити до суду позов про переведення на нього прав та обов`язків покупця. Одночасно позивач зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

Стаття 367 Цивільного кодексу України унормовує, що майно, яке є спільною частковою власністю, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Тобто закон обумовлює, що у випадку продажу частини об`єкта, що є спільною частковою власністю, з публічних торгів, на співвласника не поширюється переважне право на придбання частки продавця (іншого співвласника).

Водночас частина четверта зазначеної статті Цивільного кодексу України визначає спосіб захисту порушеного права співвласника у разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням його переважного права, а саме пред`явлення до суду позову про переведення на нього прав та обов`язків покупця з одночасним внесенням на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

В такий спосіб наведене спростовує доводи Скаржника про порушення його права внаслідок відчуження (приватизації) державного майна шляхом проведення електронного аукціону (правомірність проведення якого підтверджена постановою Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 916/186/23), про що обґрунтовано зазначили суди попередніх інстанцій, приходячи до висновку про обрання Позивачем неналежного способу захисту свого права.

5.17. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі 338/180/17.

Під способами захисту суб`єктивних прав слід розуміти закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу, і такі способи мають бути доступними й ефективними.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Падати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №925/1265/16, від 12.12.2018 у справі №570/3439/16, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.

За усталеною практикою Верховного Суду обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі №910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19).

5.18. В такий спосіб на позивача покладено обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги, тобто поданими до суду належними та допустимими доказами довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Оскільки зібраними у справі доказами не доведено порушення прав Позивача при проведенні Відповідачем та РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях відчуження державного майна, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

5.19. Розглянувши інші доводи касаційної скарги колегія суддів звертає увагу на наступне.

5.20. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

5.21. Статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" встановлено, що управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, інтими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

5.22. За приписами частини першої статті 4 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Фонд державного майна України.

5.23. Законом України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначено порядок та підстави здійснення приватизації державного майна, в тому числі єдиних майнових комплексів. Відповідно до статті 1 цього Закону приватизація державного або комунального майна - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності, на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями.

Стаття 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, відносить усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 10 цього Закону процес приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема, формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації та їх опублікування в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі. При цьому стаття 11 Закону надає право ініціювати приватизацію об`єктів уповноваженим органам управління, іншим суб`єктам управління об`єктами державної і комунальної власності або покупцям. Переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України.

За частинами п`ятою та шостою статті 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" уповноважені органи управління державним майном або корпоративними правами, управління яких вони здійснюють, за результатами аналізу господарської діяльності суб`єктів господарювання зобов`язані подавати щокварталу до першого числа місяця, з якого починається квартал, державним органам пропозиції про включення об`єктів права державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, разом з висновками щодо прогнозованого надходження коштів від приватизації запропонованих до переліків об`єктів та прогнозом соціально-економічних наслідків приватизації в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

5.24. Як вбачається з матеріалів справи, з метою включення об`єктів державної власності до переліку об`єктів, що підлягають приватизації у 2020 році, Міністерством інфраструктури України як органом управління Єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" та головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах автомобільного, залізничного, морського та річкового транспорту, листом від 27.09.2019 № 10660/16/10-19 надано пропозиції щодо включення вищевказаного підприємства до переліку об`єктів малої приватизації, у відповідності до якого наказом ФДМУ від 20.11.2019 року № 1140 "Про внесення змін до наказу Фонду державного майна України" від 27.12.2018 року № 1637 "Про затвердження переліків об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації в 2019 році (зі змінами)" Єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" було включено до Переліку єдиних майнових комплексів державних підприємств і їх структурних підрозділів, які підлягають приватизації в 2019 році (Додаток 2).

5.25. Частиною першою статті 12 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" унормовано, що рішення про приватизацію об`єкта, який включено до переліку об`єктів державної власності, що підлягають приватизації, приймається державними органами приватизації шляхом видання наказу, але не пізніше 30 днів з дня включення до переліку об`єктів, що підлягають приватизації (за винятком випадку, передбаченого частиною другою цієї статті). Так відповідно до приписів цієї норми Фондом Державного майна України 03.12.2019 і видано оспорюваний Позивачем наказ № 1240 "Про прийняття рішення про приватизацію Єдиного майнового комплексу державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ".

5.26. З огляду на вищевикладене та зважаючи на повноваження, надані Відповідачу приписами статті 5 Закону України "Про Фонд державного майна України", статей 10, 11 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", суди попередніх інстанцій прийшли до обґрунтованих висновків, що у правовідносинах приватизації саме Фонд державного майна України виконує функції власника майна та вчиняє правочини, спрямовані на відчуження речових прав держави на майно іншим особам, а отже затвердження переліків об`єктів малої приватизації відноситься до виключної компетенції ФДМУ.

5.27. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" єдиний майновий комплекс державного або комунального підприємства, його структурного підрозділу - усі види майна, призначені для діяльності підприємства, його структурного підрозділу, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировина, продукція, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, включаючи права на земельні ділянки.

5.28. Стаття 191 Цивільного кодексу України визначає, що до складу підприємства як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, жодним чинним нормативно-правовим актом не визначено, що до складу цілісного майнового комплексу не може входити нерухоме майно у вигляді часток.

5.29. Згідно статті 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Єдиний майновий комплекс підприємства визнається нерухомістю і може бути об`єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом та законами, прийнятими відповідно до нього. При цьому єдність майнового комплексу полягає в нерозривному зв`язку поєднаних між собою на єдиній території об`єктів, у тому числі будівель або інших капітальних споруд (їх окремих частин), сукупність яких забезпечує завершеність відповідного циклу виробництва (робіт, послуг).

5.30. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про морські порти України" адміністрація морських портів України - державне підприємство, утворене відповідно до законодавства, що забезпечує функціонування морських портів, утримання та використання об`єктів портової інфраструктури державної форми власності, виконання інших покладених на нього завдань безпосередньо і через свої філії, що утворюються в кожному морському порту (адміністрація морського порту).

Згідно із частиною третьою статті 23 Закону України "Про морські порти України" державні стратегічні об`єкти портової інфраструктури та інше державне майно, закріплене за адміністрацією морських портів України, належать їй на праві господарського відання. Адміністрація морських портів України володіє, користується та розпоряджається закріпленим за нею державним майном з урахуванням його цільового призначення, а також обмежень правомочностей щодо розпорядження таким майном, визначених цим Законом, іншими законодавчими актами, статутом.

5.31. Відповідно до положень Законів України "Про управління об`єктами державної власності", "Про Фонд державного майна України", постанов Кабінету Міністрів України від 14.04.2004 № 467 "Про затвердження Положення про Єдиний реєстр об`єктів державної власності" та від 30.11.2005 № 1121 "Про затвердження Методики проведення інвентаризації об`єктів державної власності" Фондом державного майна України згідно з наданою суб`єктами управління інформацією щодо об`єктів державної власності, зокрема, нерухомого майна державних підприємств, установ, організацій формується та ведеться Єдиний реєстр об`єктів державної власності, який є автоматизованою системою збирання, обліку, накопичення, оброблення, захисту та надання інформації про нерухоме майно, а також корпоративні права держави та державне майно, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації та корпоратизації.

За статтею 6 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" підставою для включення та внесення змін до вказаного Реєстру є надходження від суб`єктів управління до ФДМУ інформації про об`єкти державної власності.

5.32. Як встановлено судами попередніх інстанцій, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутня інформація щодо таких окремих об`єктів нерухомого майна, як санпропускник з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м та павільйон морвокзалу літ. "X", площею 177,1 кв.м за адресою м. Кілія, вул. Портова, 4.

Крім того, майно ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", що належить до його єдиного майнового комплексу, вказано в переліку майна цього державного підприємства, яке передано до сфери управління ФДМУ у зв`язку з прийняттям рішення про приватизацію, затвердженого заступником Міністра інфраструктури України. При цьому у вказаному переліку також відсутній такі об`єкти, як санпропускник з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв. м; павільйон морвокзалу літ. "X", площею 177,1 кв.м за адресою м. Кілія, вул. Портова, 4.

5.33. Водночас судами враховано, що відповідно до пункту 24 Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 № 432, інформаційне повідомлення, що публікується органом приватизації, містить інформацію про кожний об`єкт нерухомого майна в передбаченому обсязі.

5.34. При цьому в інформаційному повідомленні РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях про проведення продажу на аукціоні об`єкта малої приватизації (Єдиного майнового комплексу Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ"), розміщеному на порталі "Prozorro.продажі" в переліку об`єктів державних підприємств, що виставленні на приватизацію, відсутня інформація про приналежність до вказаного комплексу будівель спірних об`єктів - санпропускника з котельнею літ. "Б-Б1" площею 163,5 кв.м та павільйону морвокзалу літ. "X", площею 177,1 кв.м.

5.35. Зважаючи на наявні у справі докази на підтвердження вищенаведених обставин суди попередніх інстанцій виснували про недоведеність Позивачем своїх доводів про ніби то включення до складу Єдиного майнового комплексу "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" належних йому об`єктів нерухомого майна. Водночас суди обґрунтовано врахували, що як в Інформаційному повідомленні РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївських областях, так і в укладеному Договорі купівлі - продажу об`єкта малої приватизації від 14.04.2023 визначені конкретні складові частки права спільної власності на відповідний об`єкт нерухомого майна із зазначенням всіх їх характеристик (літера, найменування, площа тощо) у чіткій відповідності до того складу частки держави у складі комплексу будівель та споруд, який відображений у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та, як наслідок, правомірно відхилили доводи Позивача про необхідність обрахування таких часток шляхом проведення експертизи. Адже предметом вказаного Договору купівлі - продажу (приватизації) визначено саме Єдиний майновий комплекс Державного підприємства "Морський торговельний порт Усть-ДунаАйськ" з визначенням складу такого об`єкта (а саме 94/100 частин комплексу) та з наведенням складових цієї частки держави, визначених у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас конкретизовано, які саме з цих складових підлягають відчуженню (що відповідає 93/100), та які залишаються у власності держави як такі, що не підлягають приватизації (що відповідає 1/100).

5.36. Колегія суддів звертає увагу, що законність Договору купівлі - продажу об`єкта малої приватизації від 14.04.2023 вже була предметом судового розгляду у справі № 916/186/23 за позовом ТОВ "МП "Дунай-Кілія" до РВ ФДМУ по Одеській та Миколаївській областях про визнання незаконними наказів, визнання недійсним аукціону та визнання недійсним вищевказаного Договору з підстав проведення приватизації без його згоди як співвласника об`єкта нерухомого майна. У вказаній справі серед іншого також встановлено, що такий склад частки держави у спірному комплексі, яка підлягала відчуженню у процесі приватизації, визначено в Інформаційному повідомленні, затвердженому наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях від 21.12.2022 № 1075 з наведенням у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно складових частки держави та відомостей щодо розміру часток кожного співвласник майна (94/100 та 6/100). Більше того, у вказаному повідомленні органом приватизації наведено конкретні літери, найменування та площу об`єктів нерухомості кожного співвласника.

5.37. Згідно даних Державного реєстру склад та розмір частки 94/100, яка належить державі, визначені на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 28.09.2015 року у справі № 916/3270/15. Водночас законність зазначеного наказу РВФДМУ від 21.12.2022 № 1075 підтверджена судовим рішенням, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 916/186/23.

5.38. Судами взято до уваги також рішення Кілійського районного суду Одеської області від 15.03.2007 року у справі № 2-818/2007, на підставі якого до Державного реєстру вперше внесено запис про державну реєстрацію права на 6/100 частки та, як наслідок, виникло право спільної часткової власності. При цьому зазначена частка 6/100 також складається з конкретно визначених об`єктів (будівлі павільйону морвокзалу та будівлі санпропускника з котельною), щодо яких судами виснувано, що саме ці об`єкти складають 6/100 від всього комплексу будівель та споруд. Окрім цього, в актуальному записі Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо власника цієї частки також визначені конкретні її складові.

5.39. За таких фактичних обставин справи колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо правильності обрахунку часток держави та Позивача у спірному комплексі, оскільки за змістом вищенаведених документів первісним у визначенні частки співвласників цього майна було не відчуження саме частки у її номінальному вираженні, а відчуження конкретних складових майнового комплексу, у відповідності до площі яких і визначались відповідні частки у майні, тому саме склад часток визначає правомочності співвласників такого майна, а не їх числове вираження. Тобто принциповим є саме склад майна, адже складові часток у праві спільної власності на комплекс будівель і споруд були чітко визначеними на підставі документів, згідно яких конкретні об`єкти ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" вибули з власності держави. Так з моменту державної реєстрації відповідне право держави на вказану частку вважається таким, що в розумінні частини другої статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" виникло саме в тому складі і в тих розмірах, що зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з чим при проведенні приватизації Єдиного майнового комплексу "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ" (в тому числі при включенні до складу об`єкта частини 93/100 державної частки), укладенні договору купівлі - продажу об`єкта приватизації, а також реєстрації права Позивача на 6/100 частки, склад такого об`єкта правомірно визначався виключно на підставі відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто вказані обставини з`ясовані та доведені належними доказами.

5.40. В такий спосіб матеріали справи не підтверджують перебування у спільній частковій власності Позивача єдиного майнового комплексу державного підприємства, про який зазначено в оскаржуваних ним наказах ФДМУ, якими, в свою чергу, не визначався склад такого комплексу.

5.41. З огляду на викладене будь-які посилання Скаржника на можливе порушення оскаржуваними наказами його прав, зокрема в частині правильності визначення складових об`єкта приватизації, в тому числі й з огляду на обставини спільної власності, який входить до складу об`єкта приватизації, не знайшли свого підтвердження.

5.42. За таких обставин та за наявності наявних у справі доказів суди попередніх інстанцій не встановили підстав для призначення у справі експертизи для встановлення розміру часток співвласників комплексу. Так само не вбачається підстав для задоволення позову зважаючи на відсутність порушеного права Позивача та, як наслідок, обрання ним неналежного способу захисту.

5.43. Зважаючи на наведені встановлені судами обставини Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для формування висновку Верховного Суду у цій справі щодо застосування зазначених Скаржником норм права (статей 355, 356, 358 Цивільного кодексу України та статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна"), оскільки касаційна скарга не доводить порушення цих норм судами попередніх інстанцій.

5.44. Відповідно до частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

5.45. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

5.46. Враховуючи встановлені судами обставини того, що до переліку майна Єдиного майнового комплексу ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", яке включене до об`єктів приватизації, не було включено майно Позивача (а саме санпропускник з котельнею та павільйон морвокзалу), Верховний Суд зазначає про обґрунтованість висновків судів щодо того, що оскаржувані ним акти (накази) жодним чином не позбавляють та не обмежують його можливості здійснювати/реалізовувати своє право власності на належну йому частку у майні. Водночас приватизації підлягало лише те майно, яке перебувало у господарському віданні ДП "Морський торговельний порт Усть-Дунайськ", і єдиним наслідком реалізації процедури приватизації для Скаржника є зміна складу співвласників майна, що не впливає на права та інтереси Позивача та не змінює його правовий статус як такого співвласника. При цьому позовні вимоги, з урахуванням рішення у справі № 916/186/23, спрямовані на визнання та встановлення фактів, які вже встановлені судом.

5.47. Отже, зміст касаційної скарги зводиться до незгоди з судовими рішеннями та спонукання суду касаційної інстанції до їх перегляду та до переоцінки наявних у справі доказів.

5.48. В такий спосіб, зважаючи на недоведеність Позивачем своїх позовних вимог та обрання ним неефективного способу захисту, колегія суддів погоджується з рішеннями судів попередніх інстанцій та не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно з частинами першою, другою статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

6.4. За змістом статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних підстав.

6.5. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що викладені Скаржником доводи не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" слід залишити без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судові витрати у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Морський порт Дунай-Кілія" залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.09.2024 та рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2024 у справі № 910/6314/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

О. Случ