Постанова
від 09.12.2024 по справі 520/1470/18
КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 520/1470/18

провадження № 51-5588 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючої ОСОБА_1

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

засуджених (у режимі відеокоференції) ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників (у режимі відеокоференції) ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 ,

ОСОБА_12 ,

представника ТОВ «Лагуна-Рені»

(у режимі відеокоференції) ОСОБА_13 ,

представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії»

(у режимі відеокоференції) ОСОБА_14 ,

представника ОСОБА_15

(у режимі відеокоференції) ОСОБА_16 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016160000000042 від 27 січня 2016 року, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212, ч. 3 ст. 27, частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_2 ,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_3 ,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянки України, уродженки та мешканки АДРЕСА_4 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212, частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України,

за касаційними скаргами представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 , представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 і за касаційною скаргою з доповненнями адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_15 на вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року затверджено угоду від 18 січня 2018 року про визнання винуватості, укладену між:

- прокурором і обвинуваченою ОСОБА_6 , та засуджено останню за ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції від 5 квітня 2001 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України (у редакції від 15 листопада 2011 року); ч. 3 ст. 27, частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (у редакції від 18 квітня 2013 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України (у редакції від 21 лютого 2014 року) із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, без конфіскації майна, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати керівні посади на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн, без конфіскації майна, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України;

- прокурором і обвинуваченим ОСОБА_7 , та засуджено останнього за ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України (у редакції від 15 листопада 2011 року); частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (у редакції від 18 квітня 2013 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України (у редакції від 21 лютого 2014 року) із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади експедитора на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, без конфіскації майна, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади експедитора на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн, без конфіскації майна, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України;

- прокурором і обвинуваченим ОСОБА_8 , та засуджено останнього за ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України (у редакції від 15 листопада 2011 року); частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (у редакції від 18 квітня 2013 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України (у редакції від 21 лютого 2014 року) із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади експедитора на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, без конфіскації майна, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн.

На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з додатковим покарання у виді позбавленням права обіймати посади експедитора на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн, без конфіскації майна, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України;

- прокурором і обвинуваченою ОСОБА_9 , та засуджено останню за ч. 1 ст. 255 КК України (у редакції від 05 квітня 2001 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України (у редакції від 15 листопада 2011 року); частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України (у редакції від 18 квітня 2013 року); ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України (у редакції від 21 лютого 2014 року) із застосуванням положень ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права обіймати посади експедитора на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, без конфіскації майна, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн.

На підставі статей 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік, з додатковим покаранням у виді позбавлення права обіймати посади головного диспетчера на підприємствах, які здійснюють перевалку нафтопродуктів, на строк 1 рік, зі штрафом у розмірі 270 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 4590 грн, без конфіскації майна, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Задоволено клопотання прокурора про застосування спеціальної конфіскації до речових доказів у кримінальному провадженні, застосовано спеціальну конфіскацію цілісного майнового комплексу по наливу, схову та зливу зрідженого вуглеводневого газу в Ренійському морському торгівельному порту та устаткування для зливу/наливу автобензовозів на плавзасоби, що розташований на земельній ділянці загальною площею 16 276 кв. м за адресою: АДРЕСА_5 ; складових частин: нежитлової будівлі (прохідна - літера В); нежитлової будівлі (насосно-компресорне відділення - літера Д); навісної - літера Д; альтанки - літера Б; вагової - літера Г; естакади - І; АЗС - ІІ; сховища - ІІІ; дренажної ємкості - IV; огорожі - номер 1-7, 28; споруди - номер 8-27, V; нежитлової будівлі загальною площею 562,50 кв. м, розташованої за адресою: АДРЕСА_5, шляхом їх звернення на користь держави.

Зі змісту обставин, детально викладених у вироку, із зазначенням конкретних періодів учинення кримінальних правопорушень, інкримінованих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , убачається, що Особою 1, досудове розслідування стосовно якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, приблизно у 2011 році за попередньою змовою з Особою 3, досудове розслідування стосовно якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, та іншими невстановленими особами, досудове розслідування стосовно яких проводиться в іншому кримінальному провадженні, організовано злочинну організацію з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, зокрема умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, фіктивного підприємництва, організації підроблення службовими особами первинних фінансово-господарських документів, використання завідомо підроблених документів, легалізації (відмиванні) доходів, одержаних злочинним шляхом, в особливо великому розмірі.

Для здійснення цієї діяльності були залучені, крім інших осіб, досудове розслідування щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, працівники ТОВ «Лагуна-Рені», а саме ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 .

Дії зазначених осіб полягали:

- в участі в тяжких або особливо тяжких злочинах, вчинюваних злочинною організацією (ч. 1 ст. 255 КК України в редакції від 05 квітня 2001 року);

- пособництві в умисному ухиленні від сплати зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, вчиненому службовою особою підприємства, що призвело до фактичного ненадходження до бюджетів коштів в особливо великих розмірах, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, у складі злочинної організації (ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212 КК України в редакції від 15 листопада 2011 року);

- пособництві у зловживанні службовим становищем, тобто умисному, з корисливих мотивів використанні службовою особою службового становища всупереч інтересам служби, якщо воно завдало істотної шкоди охоронюваним законом державним інтересам, вчиненому у складі злочинної організації (ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України в редакції від 21 лютого 2014 року);

- організації складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, а також внесення до офіційних документів неправдивих відомостей, вчиненій організованою групою у складі злочинної організації (інкриміновано ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 27, частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України в редакції від 18 квітня 2013 року).

Крім того, дії ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 також були кваліфіковані як складання службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, а також внесення до офіційних документів неправдивих відомостей, вчинені організованою групою у складі злочинної організації (частини 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366 КК України в редакції від 18 квітня 2013 року).

При цьому майно ТОВ «Лагуна-Рені» використовувалося як єдиний майновий комплекс членами вказаної злочинної організації, зокрема ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , як її учасниками виключно у злочинних цілях, зокрема з метою вчинення злочинів, передбачених ч. 1 ст. 255; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 212; ч. 3 ст. 27, частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366; ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України.

У результаті вказаних злочинних дій членами злочинної організації, створеної Особою 1, досудове розслідування стосовно якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, до складу якої входили:

- ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 (група, організована ОСОБА_6 ), за період з 01 серпня 2013 року по 28 лютого 2014 року спричинено Державі Україна збитки у виді несплати митних платежів на суму 1 261 042 423,82 грн;

- зокрема, ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , за період із 07 грудня 2012 року по 01 серпня 2013 року спричинено Державі Україна збитки у виді несплати митних платежів на суму 545 338 802,89 грн.

Згідно з вироком за сукупністю скоєного загальна сума спричинених Державі Україна збитків у виді несплати митних платежів за період із 07 грудня 2012 року по 28 лютого 2014 року становила 1 806 381 226,71 грн, у тому числі: податок на додану вартість - 975 628 168,50 грн, акцизний податок - 803 716 151,60 грн, екологічний податок - 27 036 905,61 грн.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційні скарги представників ТОВ «Скарбниця Бессарабії» та ТОВ «Лагуна-Рені» залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.

Постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року частково задоволено касаційні скарги представника ТОВ «Лагуна-Рені» ОСОБА_16 та директора ТОВ «Скарбниця Бессарабії» ОСОБА_18 , скасовано ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2020 року і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року залишено без змін.

Вимоги, викладені в касаційних скаргах (з доповненнями), та узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах представник ТОВ «Лагуна-Рені» ОСОБА_17 і представник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 , указуючи на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять скасувати ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року і вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

При цьому на обґрунтування заявлених вимог представник ТОВ «Лагуна-Рені» ОСОБА_17 та представник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 указують, що:

1. Справу розглянуто незаконним складом суду, оскільки:

- судове рішення від 14 липня 2023 року ухвалено колегію Миколаївського апеляційного суду для розгляду апеляційних скарг у складі головуючої судді ОСОБА_19 , суддів-членів колегії ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , водночас під час первинного апеляційного розгляду (за результатами якого постановлено ухвали від 30 липня 2018 року та 16 червня 2020 року, що були скасовані постановами Верховного Суду від 09 березня 2021 року та 27 квітня 2021 року) суддя ОСОБА_19 вже була визначена для розгляду апеляційних скарг на вказаний вище вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року, хоч згодом її і було замінено на суддю ОСОБА_22 , та на той час апеляційне провадження вже тривало понад два місяці, а тому ці обставини виключали повторну її участь у розгляді;

- автоматизований розподіл проведений із можливим втручанням у систему автоматизованого розподілу, оскільки відповідно до звіту від 11 травня 2021 року суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 було виключено з автоматизованого розподілу (у зв`язку з відсутністю спеціалізації; не в потрібній палаті; не в потрібній колегії), при цьому в той самий день через 6 хвилин указані судді були включені до складу колегії, незважаючи на відсутність спеціалізації тощо, у зв`язку із чим вважає такий розподіл цілком прогнозованим, а не випадковим;

- 29 липня 2021 року відбувся ще один автоматизований розподіл указаної справи, за результатами якого сформовано звіт про неможливість розподілу справи між суддями, при цьому суддя ОСОБА_21 виключена з розподілу, оскільки раніше слухала справу (а також через відсутність спеціалізації; не в потрібній палаті; не в потрібній колегії), при цьому із сайту «Судова влада» вбачається, що розгляд справи здійснювався у складі колегії суддів, до якої входять зазначені вище судді, незважаючи на відсутність звіту про автоматизований розподіл. Водночас із наведених підстав колегії суддів суду апеляційної інстанції було заявлено відвід, який не був розглянутий;

- ухвалою Верховного Суду від 15 травня 2023 року розглянуто питання про передачу кримінального провадження на розгляд до іншого суду, в мотивувальній частині якої вказано, що 29 липня 2021 року відбувся автоматизований розподіл судової справи в Миколаївському апеляційному суді, за результатами якого сформовано звіт про неможливість розподілу справи між суддями, та після 29 липня 2021 року розподіл більше у вказаному суді не проводився, водночас зі змісту інформації, наданої Миколаївським апеляційним судом, убачалося, що дані про неможливість утворити склад суду відсутні.

2. Новий розгляд у суді апеляційної інстанції здійснювався на підставі постанови Верховного Суду від 27 квітня 2021 року, водночас не відповідав вимогам ст. 439 КПК України, оскільки:

- під час повторного апеляційного перегляду суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів апеляційних скарг ТОВ «Лагуна-Рені» та ТОВ «Скарбниця Бессарабії» щодо необхідності в ході вирішення питання про можливість застосування спецконфіскації до майна встановлення його власника і проігнорував вказівки Верховного Суду в цій частині (аналогічний довід висловлений у касаційній скарзі ТОВ «Скарбниця Бессарабії»;

- усупереч твердженням, висловленим у постанові Верховного Суду, апеляційним судом повторно констатовано, що станом на момент ухвалення оскаржуваного вироку власник майна був відсутній;

- судом апеляційної інстанції проігноровано відомості, що містилися: у наданій на дослідження інформаційній довідці з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; копії свідоцтва ТОВ «Лагуна-Рені» про право власності, а також те, що згідно з відповіддю Ренійської міської ради від 09 лютого 2021 року в період із 2016 року по дату надання відповіді не було прийнято рішень щодо віднесення майна, яке є предметом спецконфіскації, до переліку безхазяйного майна;

- не надано жодної відповіді доводам в апеляційній скарзі ОСОБА_23 щодо безпідставного незалучення до участі у справі представника ТОВ «Лагуна-Рені» при вирішенні клопотання про застосування спецконфіскації, а також аналогічним доводам, висловленим в апеляційній скарзі представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії»;

- суд апеляційної інстанції, відкривши апеляційне провадження за апеляційними скаргами, поданими в інтересах ТОВ «Лагуна-Рені» і ТОВ «Скарбниця Бессарабії», та розглянувши ці апеляційні скарги по суті, фактично визнав, що вирок суду першої інстанції стосується їхніх інтересів.

3. Ухвала Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року суперечить положенням міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, оскільки:

- статутний капітал ТОВ «Лагуна-Рені» був придбаний іноземною компанією «Бівен Інвестментс ЛТД», яка в розумінні ст. 1 (7) Європейської енергетичної хартії є іноземним інвестором, а корпоративні права, належні вказаній компанії, частка яких становить 100 %, у статутному капіталі товариства, - інвестиціями;

- відповідно до ст. 3 Закону України «Про захист іноземних інвестицій на Україні» держава не може реквізувати іноземні інвестиції за винятком випадків стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій;

- п. 1 ст. 13 Договору до Європейської енергетичної хартії встановлено, що капіталовкладення інвесторів Договірної сторони на території будь-якої договірної сторони не повинні бути націоналізовані, експропрійовані чи піддаватися заходу, які мають аналогічні націоналізації чи експропріації наслідки, за винятком, серед іншого, коли такі здійснюються разом із виплатою компенсації;

- усупереч вказаній вище нормі, під час застосування спеціальної конфіскації без вирішення залишилося питання про виплату компенсації іноземному інвестору Товариства, інвестиції якого було експропрійовано, що є істотним порушенням вимог Закону, на думку автора скарги;

- до розгляду вказаного клопотання не залучено представника єдиного засновника ТОВ «Лагуна-Рені» - компанію «Бівен Інвестментс ЛТД», що суперечить положенням Договору до Європейської енергетичної хартії.

4. Твердження суду апеляційної інстанції про можливість застосування спеціальної конфіскації до майна ТОВ «Лагуна-Рені» як до знаряддя вчинення злочину суперечить правовій позиції, висловленій Верховним Судом у рішенні від 02 червня 2020 року в справі № 748/1457/19, оскільки майно товариства не визнавалося знаряддям вчинення злочину та не використовувалося для вчинення об`єктивної сторони кримінального правопорушення.

5. Висновки колегії суддів апеляційного суду про можливість застосування зворотної дії в часі кримінального закону, що погіршує становище особи, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, оскільки:

- Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України стосовно виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським союзом візового режиму для України» КК України доповнено статтями 96-1 та 96-2, якими передбачено можливість і випадки застосування такого заходу, та, серед іншого, вказано, що така підлягає застосуванню у випадках, передбачених в Особливій частині КК, а тому могла бути застосована тільки у випадку, передбаченому санкцією конкретної статті КК України, виключно щодо суб`єкта злочину;

- майно ТОВ «Лагуна-Рені» ніколи не перебувало у власності засуджених, а тому товариство безпідставно зазнало заходів кримінально-процесуального впливу за діяння, вчинені іншими особами;

- редакція ст. 96-1 КК України, якою законодавцем включено до закону можливість застосування такого заходу до майна третіх осіб, набрала чинності лише 10 листопада 2015 року;

- норма щодо можливості застосування спеціальної конфіскації до майна інших осіб, відмінних від обвинуваченого, набула чинності лише 10 листопада 2015 року, а тому спеціальна конфіскація до майна ТОВ «Лагуна-Рені» не могла бути застосована, оскільки злочини, інкриміновані обвинуваченим, вчинялися в період з 2012 по 2014 роки, отже, правові підстави для застосування спеціальної конфіскації до майна вказаного товариства відсутні;

- існує необхідність урахування принципу неможливості бути покараним за діяння, що призвело до кримінальної відповідальності, за дії інших осіб, що висвітлено в рішенні Великої Палати Європейського суду з прав людини від 28 червня 2018 року, та яким визнано, що конфіскація майна осіб, які не були учасниками розгляду справи, суперечить вимогам ст. 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

6. Оскаржувана ухвала Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року не відповідає вимогам закону, а саме положенням, передбаченим ч. 4 ст. 370, ч. 1 ст. 372, п. 2 ч. 1, ч. 2 ст. 419 КПК України, щодо вмотивованості судового рішення, та є незаконною, тому що:

- під час розгляду апеляційної скарги колегія суддів вийшла за межі апеляційного розгляду, надавши оцінку обставинам, установленим вироком суду першої інстанції, які стосуються суті обвинувачення, попри те, що вказаний вирок у наведеній частині ніким не оскаржувався, а також дослідивши підстави набуття права власності на майно товариством та іншими особами, унаслідок чого визнав правомірним застосування спецконфіскації до майна ТОВ «Лагуна-Рені», як безхазяйного;

- без належної уваги залишені доводи ТОВ «Лагуна-Рені» щодо розгляду місцевим судом клопотання прокурора про застосування спецконфіскації у кримінальному провадженні, в якому питання про її застосування не поставало з формулювання обвинувачення, хоча Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 523/8045/17 звернув увагу на неможливість застосування спецконфіскації у кримінальному провадженні, в межах якого не пред`явлено обвинувачення керівнику злочинної організації, який, за твердженням сторони обвинувачення, і був власником підприємств, на майно яких було звернено спецконфіскацію, та обставини у вказаній справі є релевантними обставинам у цьому кримінальному провадженні;

- проігноровано твердження, висловлені в апеляційній скарзі ТОВ «Лагуна-Рені», щодо відсутності підстав для застосування спецконфіскації, оскільки наведене питання не було предметом угоди, водночас положеннями ст. 474 КПК України не передбачено під час судового провадження на підставі угод вирішення по суті будь-яких інших питань, крім угоди, адже:

1) питання про застосування спецконфіскації було порушено прокурором у клопотанні, а не в самій угоді;

2) аналогічне клопотання було розглянуто у кримінальному провадженні №12017160000000205 від 26 березня 2017 року та Ренійський районний суд Одеської області, ухвалюючи вирок, відмовив у застосуванні спецконфіскації у зв`язку з тим, що така не є предметом угоди про визнання винуватості.

Таким чином, спеціальна конфіскація майна не може застосовуватися у кримінальному провадженні стосовно особи, з обвинувачення якої не постає необхідність її застосування, та у випадках використання майна в діяльності злочинної організації, а можлива лише в межах кримінального провадження стосовно імовірного керівника злочинної організації. При цьому обвинувачення імовірному керівнику злочинної організації та власнику майнового комплексу не пред`являлося, а тому вирішення місцевим судом питання про застосування спеціальної конфіскації суперечить ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції та висновкам Верховного Суду.

7. Розгляд клопотання прокурора здійснювався судом без залучення до його розгляду власника майна, та висновок про його відсутність не відповідає дійсності, оскільки належність ТОВ «Лагуна-Рені» майна, на яке звернуто спецконфіскацію, вбачалася з наявних у розпорядженні суду документів, зокрема:

- копій судових рішень у справі № 916/24/17 про визнання недійсними електронних торгів з реалізації арештованого майна ТОВ «Лагуна-Рені», а саме (рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2017 року, постанови Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року);

- інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав від 23 лютого 2018 року, в якому містився запис про належність товариству майна на праві власності на підставі свідоцтва про право власності, а також наявність обтяжень на таке майно, при цьому особою, майно якої обтяжується, вказано також ТОВ «Лагуна-Рені»;

При цьому зауважують, що встановлені судом обставини є непослідовними, оскільки, зазначаючи про приналежність цілісного майнового комплексу керівнику злочинної організації, суд одночасно дійшов висновку про відсутність власника у цього майна, що є взаємовиключним.

Крім того, звертають увагу на те, що:

- конфіскація майна осіб, які не були учасниками розгляду справи, не відповідає вимогам ст. 7 Конвенції;

- незалучення представників ТОВ «Лагуна-Рені» до розгляду справи є порушенням прав, передбачених статтями 6, 7 Конвенції, що з огляду на положення, передбачені ст. 412 КПК України є істотним порушенням кримінального процесуального закону;

- незалучення компанії «Бівен Інвестментс ЛТД», яка є єдиним засновником ТОВ «Лагуна-Рені», та застосування спеціальної конфіскації майна призвело до втрати належних зазначеній компанії інвестицій, що суперечить положенням Енергетичної хартії.

8. Місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження, порушив порядок дослідження доказів та встановлення їх допустимості, адже майно ТОВ «Лагуна-Рені» є речовим доказом у кримінальному провадженні, однак не є знаряддям вчинення злочину, водночас у матеріалах кримінального провадження відсутні документи, які підтверджують факт вилучення конфіскованого майна як речових доказів, відповідно до ч. 9 Порядку зберігання речових доказів, що тягне за собою обов`язкове визнання такого речового доказу недопустимим.

При цьому зауважують, що вказаний об`єкт уже був визнаний речовим доказом та вилучений в іншому кримінальному провадженні (стосовно ОСОБА_24 ), де було ухвалено вирок суду першої інстанції, яким відмовлено у застосуванні спеціальної конфіскації.

Таким чином, місцевий суд, ухвалюючи вирок, не врахував вищезазначеного, що у свою чергу призвело до порушення приписів ст. 100 КПК України стосовно порядку зберігання речових доказів та вирішення питання про спеціальну конфіскацію.

Разом з тим у касаційній скарзі представник ТОВ «Лагуна-Рені» стверджує, що суди попередніх інстанцій, вирішуючи питання щодо спеціальної конфіскації майна ТОВ «Лагуна-Рені», не проаналізували відповідності такого заходу вимогам ст. 1 Протоколу Першого до Конвенції, оскільки під час застосування спеціальної конфіскації було застосовано закон, який не підлягав застосуванню, а також не було проведено оцінки цього майна товариства для визначення співмірності його вартості та розміру завданих збитків.

На обґрунтування поданої касаційної скарги представник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 окремо вказав, що:

- твердження суду апеляційної інстанції про неможливість ідентифікувати у вироку ОСОБА_15 , оскільки рішення не містить його анкетних даних, вважає неспроможними, оскільки цей вирок порушує законні права та інтереси ОСОБА_15 у зв`язку з тим, що фактично констатує причетність останнього до діяльності злочинної організації;

- розгляд кримінального провадження, де висунуто обвинувачення ОСОБА_15 , ще по суті не розпочато та в межах цього кримінального провадження фігурують ті ж обставини, які встановлені й визнані судом доведеними вироком на підставі угод про визнання винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , однак незалучення ОСОБА_15 до розгляду вказаних угод призвело до порушення його права на захист.

У доповненнях до касаційної скарги адвокат ОСОБА_16 окремо зауважує, що інкриміновані засудженим кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 27, частинами 3, 4 ст. 28, ч. 1 ст. 366, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 1 ст. 364 КК України, були вчинені до 28 лютого 2014 року, а тому на день перегляду Миколаївським апеляційним судом вироку Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року передбачені п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України строки притягнення ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до кримінальної відповідальності за вказані злочини сплинули. При цьому матеріали провадження не містять даних про те, що перебіг строків давності зупинявся чи переривався. Водночас судом апеляційної інстанції, всупереч вимогам ч. 2 ст. 285 КПК України та правовому висновку об`єднаної палати Верховного Суду в постанові від 06 грудня 2021 року (справа № 521/8873/18) не було роз`яснено засудженим права бути звільненими від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, що, на думку адвоката, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке спричинило неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

У касаційній скарзі директор ТОВ «Скарбниця Бессарабії» ОСОБА_18 , посилаючись на істотні порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року змінити в частині задоволення клопотання прокурора про застосування спецконфіскації.

На обґрунтування скарги зауважує, що:

1. Київський районний суд м. Одеси, ухвалюючи вирок, допустив неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, яке полягає в тому, що:

- спеціальна конфіскація не могла бути застосована до майна добросовісного набувача, яким є ТОВ «Скарбниця Бессарабії»;

- під час розгляду клопотання прокурора представник ТОВ «Скарбниця Бессарабії» був допитаний як свідок, в ході чого повідомив, що товариство є добросовісним набувачем указаного майнового комплексу, а тому обраний захід забезпечення не може бути застосований;

- у вироку від 05 квітня 2017 року Ренійський районний суд Одеської області відмовив у застосуванні спецконфіскації та, серед іншого, вказав, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» у встановленому законом порядку набуло право власності на майно і на момент розгляду справи не подано суду доказів скасування такого права власності;

Окремо на підтвердження доводів щодо добросовісності набуття майна вказав, що:

- 21 грудня 2016 року за результатами проведених електронних торгів майно товариства - Цілісний майновий комплекс (об`єкт спецконфіскації) - придбало ТОВ «Скарбниця Бессарабії»;

- державний нотаріус Ренійської районної державної нотаріальної контори 20 січня 2017 року видав свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні, яким на підставі акта державного виконавця про реалізацію нерухомого майна від 29 грудня 2016 року посвідчено, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» належить право власності на вказане майно;

- на початку 2017 року товариству стало відомо про накладення арешту на вказане майно, у зв`язку із чим представник ТОВ «Скарбниця Бессарабії» звернувся до суду з клопотанням про скасування арешту, та ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2017 року вказаний арешт було скасовано, в ухвалі зазначено, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» виступає добросовісним набувачем, на майно якого не може бути накладений арешт, крім як для збереження речових доказів.

На підставі наведеного представник вважає, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» є добросовісним набувачем майна в розумінні ст. 388 ЦК України.

2. Миколаївським апеляційним судом допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, адже на момент розгляду справи в суді апеляційної інстанції ТОВ «Скарбниця Бессарабії» було добросовісним набувачем майна, з огляду на виданесвідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні, яким на підставі акта державного виконавця про реалізацію нерухомого майна від 29 грудня 2016 року посвідчено, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» належить право власності на вказане майно. Постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року визнано недійсними електронні торги з реалізації арештованого майна ТОВ «Лагуна-Рені», та 05 січня 2018 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про скасування права власності ТОВ «Скарбниця Бессарабії» на це майно.

Водночас мотивуванням такого рішення стало існування обтяження наведеного майна у вигляді арешту, накладеного слідчим суддею ухвалою від 09 грудня 2016 року в рамках кримінального провадження № 12016160000000042, однак жодних зауважень про порушення законодавства з боку ТОВ «Скарбниця Бессарабії» як покупця на прилюдних торгах таке рішення не містить, при цьому накладений арешт скасований ухвалою від 27 лютого 2017 року.

Таким чином, не враховано правової позиції, висловленої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17, якою, серед іншого, визначено, що іпотека або арешт, зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно раніше, мають вищий пріоритет, ніж заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, які були зареєстровані пізніше. У цьому разі заборона відчуження або арешт майна, накладені судом, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього вільним від зазначених обтяжень.

Хоча ТОВ «Скарбниця Бессарабії» подано заяву до суду щодо повернення коштів, витрачених на покупку об`єкта, та рішенням суду від 27 квітня 2021 року вказану заяву задоволено, товариство продовжує відстоювати правову позицію щодо добросовісності набуття права власності на об`єкт.

Додатково зауважує, що:

- особи, притягнуті до кримінальної відповідальності, не є ані власниками майна, ані його законними володільцями, про що вони неодноразово заявляли в процесі судового розгляду;

- із січня 2017 року по дату подання касаційної скарги ТОВ «Скарбниця Бессарабії» змушене відстоювати добросовісність придбання об`єкта нерухомості на прилюдних торгах та у зв`язку із судовими процесами не має змоги використовувати зазначений об`єкт за призначенням;

- з моменту проведення торгів від державних органів до ТОВ «Скарбниця Бессарабії» не надходили пропозиції щодо повернення коштів із відповідною компенсацією за те, що процедура придбання відбулася з порушенням законодавства;

- за рахунок коштів, сплачених ТОВ «Скарбниця Бессарабії» до бюджету, були погашені борги ТОВ «Лагуна-Рені» перед працівниками та бюджетом.

Водночас у разі застосування спеціальної конфіскації щодо об`єкта нерухомого майна з державного бюджету на адресу ТОВ «Скарбниця Бессарабії» має бути повернута сума коштів за придбання об`єкта, всі працівники та органи, перед якими погашені борги, мають повернути кошти, отримані ними в результаті проведення торгів;

- не було надано оцінки як доказу звіту за результатами проведення обстеження комплексу, який став об`єктом спецконфіскації, та був поданий ТОВ «Скарбниця Бессарабії» під час апеляційного провадження.

На касаційну скаргу адвоката ОСОБА_16 , який діє в інтересах ОСОБА_15 , прокурор ОСОБА_25 подав заперечення, у яких, посилаючись на необґрунтованість доводів представника щодо незаконності застосування судами попередніх інстанцій спеціальної конфіскації, просив указану касаційну скаргу залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- представник ТОВ «Лагуна-Рені» - адвокат ОСОБА_13 , представник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 та засуджена ОСОБА_6 підтримали подані касаційні скарги;

- представник ТОВ «Скарбниця Бессарабії» - адвокат ОСОБА_14 підтримав касаційну скаргу, подану в інтересах ТОВ «Скарбниця Бессарабії», і заперечував щодо задоволення інших касаційних скарг;

- засуджений ОСОБА_8 , його захисник ОСОБА_10 та прокурор ОСОБА_26 заперечували щодо задоволення поданих касаційних скарг;

- засуджені ОСОБА_7 , ОСОБА_9 та їх захисники ОСОБА_11 і ОСОБА_12 щодо поданих касаційних скарг поклалися на розсуд суду.

Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційні скарги представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 , представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 та касаційна скарга з доповненнями представника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_16 не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Мотиви Суду

06 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_13 про відкладення касаційного розгляду.

Відповідно до положень, передбачених ст. 350 КПК України, клопотання учасників судового провадження розглядаються судом після того, як буде заслухана думка щодо них інших учасників судового провадження, про що постановляється ухвала.

Заслухавши позицію учасників судового провадження, а саме:

- адвоката ОСОБА_14 , захисника ОСОБА_11 та прокурора ОСОБА_5 , які заперечували щодо задоволення поданого клопотання;

- адвоката ОСОБА_16 , захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_12 і засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , які стосовно вирішення зазначеного клопотання поклалися на розсуд суду,

колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмовити в задоволенні клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_13 про відкладення касаційного розгляду з урахуванням такого.

Як убачається зі змісту касаційного провадження:

- ухвалою судді Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13 грудня 2023 року касаційний розгляд кримінального провадження стосовно засуджених ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 за касаційними скаргами представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 , представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 та касаційною скаргою з доповненнями адвоката ОСОБА_16 , який діє в інтересах ОСОБА_15 , було призначено на 23 травня 2024 року на 14:00;

- 22 травня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_27 про відкладення касаційного розгляду з підстав того, що адвокат ОСОБА_17 , який діяв в інтересах товариства та подавав касаційну скаргу, припинив співпрацю з ТОВ «Лагуна-Рені», а тому йому як новому представнику товариства, необхідний час для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. При цьому того ж дня надійшло клопотання від представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» - адвоката ОСОБА_14 про відкладення касаційного розгляду у зв`язку з його перебуванням на лікарняному. Судове засідання від 23 травня 2024 року було знято з розгляду, а касаційний розгляд призначено на 05 серпня 2024 року на 14:00;

- 05 серпня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_27 про відкладення касаційного розгляду внаслідок того, що його було мобілізовано до лав Збройних Сил України та він не має змоги належним чином забезпечити надання правової допомоги і бути присутнім під час судових засідань у суді касаційної інстанції. При цьому зі змісту клопотання також видно, що неможливість участі представника ТОВ «Лагуна-Рені» обумовлюється й тим, що новому представнику товариства необхідний час для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження. За таких обставин касаційний розгляд було відкладено на 11 листопада 2024 року на 14:00;

- 08 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_13 про відкладення касаційного розгляду через те, що договір про надання правової допомоги між нею та товариством було укладено цього ж дня, а тому вона не мала можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження і сформувати правову позицію у справі. З огляду на це було знято з розгляду судове засідання від 11 листопада 2024 року та призначено касаційний розгляд на 09 грудня 2024 року на 14:00;

- 06 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_13 про відкладення касаційного розгляду у зв`язку тим, що, з огляду на обсяг матеріалів справи, їй потрібно більше часу для ознайомлення з матеріалами кримінального провадження та всіма касаційними скаргами.

Таким чином, касаційний розгляд кримінального провадження тривав понад сім місяців, а судові засідання неодноразово відкладалися, серед іншого, саме за клопотаннями представників ТОВ «Лагуна-Рені» з метою надання їм можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження.

Водночас колегія суддів зауважує, що в період з 11 листопада до 06 грудня 2024 року в ході підготовки до судового розгляду секретар судового засідання неодноразово, заздалегідь до касаційного розгляду, повідомляв представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_13 про дату та час судового засідання, а також з`ясовував її позицію щодо порядку ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, при цьому остання повідомляла, що нею на адресу Суду буде направлено клопотання про надання їй доступу до матеріалів кримінального провадження через підсистему «Електронний суд».

Проте таке клопотання адвокат ОСОБА_13 направила до Верховного Суду лише 06 грудня 2024 року (разом із клопотанням про перенесення касаційного розгляду), тобто напередодні судового засідання, яке, за її ж клопотанням від 08 листопада 2024 року, за аналогічних підстав було відкладено на 09 грудня 2024 року. Водночас у цей же день адвокату ОСОБА_13 було надано доступ до матеріалів кримінального провадження через підсистему «Електронний суд».

Таким чином, оскільки клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_13 про відкладення касаційного розгляду, яке було подано 06 грудня 2024 року, не містило будь-яких обґрунтувань щодо наявності поважних причин, які б у період з 11 листопада до 06 грудня 2024 року перешкодили їй реалізувати своє право на ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, і таких обґрунтувань не було наведено під час судового засідання від 09 грудня 2024 року, то колегія суддів, з огляду на вищенаведене та з метою дотримання розумності строків судового розгляду, відмовила представнику в задоволенні поданого клопотання.

Крім того, Суд також зауважує, що за приписами абз. 1 ч. 6 ст. 336 КПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, переривання зв`язку тощо несе учасник кримінального провадження, який подав відповідне клопотання, на що в судовому засіданні було звернуто увагу учасників касаційного провадження.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.

За правилами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Положеннями ч. 2 ст. 24 КПК України гарантується право на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

У рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (заява № 23805/94) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права.

Частиною 1 ст. 425 КПК України визначено, що касаційну скаргу мають право подати:

1) засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник чи захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;

4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

5) законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

6) прокурор;

7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;

10) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи.

Особам, які мають право подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги (ч. 2 указаної статті).

Системне тлумачення вказаної норми процесуального закону свідчить про те, що інші учасники кримінального провадження (про яких зазначено у ч. 2 ст. 24, ч. 1 ст. 425 КПК України) у цілому мають право на касаційне оскарження рішень судів попередніх інстанцій у тій частині, яка стосується їх прав, свобод та інтересів.

У касаційній скарзі представник ТОВ «Скарбниця Бессарабії» ОСОБА_18 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і неправильне застосування судами попередніх інстанцій закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржувані судові рішення в частині застосування спеціальної конфіскації та ухвалити рішення, яким відмовити в задоволенні клопотання прокурора про застосування спеціальної конфіскації до цілісного майнового комплексу по наливу, схову і зливу зрідженого вуглеводного газу в Ренійському морському торгівельному порту та устаткування для зливу/наливу автобензовозів на плавзасоби, розташованого на земельній ділянці загальною площею 16 276 кв. м, за адресою: вул. Дунайська, 188-Б, м. Рені, Одеська область (далі - Цілісний майновий комплекс).

На обґрунтування своїх вимог представник ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора товариства ОСОБА_18 , зокрема, вказує, що:

- ТОВ «Скарбниця Бессарабії» є добросовісним набувачем Цілісного майнового комплексу, оскільки зазначене майно було придбано товариством у законному порядку, за результатами проведених електронних торгів, що підтверджується свідоцтвом про придбання нерухомого майна на аукціоні від 20 січня 2017 року;

- ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 27 лютого 2017 року було скасовано накладений на Цілісний майновий комплекс арешт та в рішенні зазначено, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» виступає добросовісним набувачем, на майно якого не може бути накладено арешт, крім як для збереження речових доказів;

- постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року не було встановлено будь-яких порушень законодавства з боку ТОВ «Скарбниця Бессарабії» як покупця на прилюдних торгах;

- особи, які притягнуті до кримінальної відповідальності, не є ані власниками майна, ані його законними володільцями;

Перевіривши матеріали провадження і доводи касаційної скарги представника ОСОБА_18 , колегія суддів дійшла висновку, що ця скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що:

- ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року було задоволено клопотання прокурора та накладено арешт на все нерухоме і рухоме майно ТОВ «Лагуна-Рені» шляхом заборони розпорядження, продажу та передачі майнових прав щодо всього зазначеного майна, зокрема на Цілісний майновий комплекс;

- незважаючи на накладений арешт із забороною розпорядження, продажу та передачі майнових прав щодо цього майна, 21 грудня 2016 року відбулися електронні торги з реалізації Цілісного майнового комплексу, переможцем яких стало ТОВ «Скарбниця Бессарабії»;

- 12 січня 2017 року державний нотаріус Ренійської районної державної нотаріальної контори видав свідоцтво про придбання нерухомого майна на аукціоні, яким було посвідчено те, що ТОВ «Скарбниця Бессарабії» належить право власності на Цілісний майновий комплекс, яке раніше належало ТОВ «Лагуна-Рені»;

- 20 січня 2017 року право власності ТОВ «Скарбниця Бессарабії» на придбаний об`єкт нерухомості було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

- не погоджуючись із результатами електронних торгів, ТОВ «Лагуна-Рені» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ДП «СЕТАМ» та відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГТУЮ в Одеській області з позовом, в якому просило визнати недійсними електронні торги з реалізації арештованого нерухомого майна ТОВ «Лагуна-Рені», які відбулися 21 грудня 2016 року, протокол проведення електронних торгів від 21 грудня 2016 року № 2217991, акт державного виконавця про реалізацію нерухомого майна від 29 грудня 2016 року, що були складені за результатами проведення електронних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна ТОВ «Лагуна-Рені», а саме Цілісного майнового комплексу;

- рішенням Господарського суду Одеської області 07 червня 2017 року позовні вимоги ТОВ «Лагуна-Рені» були задоволені. Обґрунтовуючи своє рішення, суд зазначив, що як на момент проведення електронних торгів ДП «СЕТАМ» (21 грудня 2016 року), так і на момент складання акта державного виконавця про реалізацію нерухомого майна (29 грудня 2016 року) у державному реєстрі з 15 грудня 2016 року було зареєстровано відповідне обтяження нерухомого майна, а саме арешт нерухомого майна, накладений ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси від 09 грудня 2016 року у кримінальному провадженні № 12016160000000042, якою заборонено розпорядження, продаж та передачу майнових прав щодо арештованого майна (Цілісного майнового комплексу), а тому самі електронні торги з реалізації вказаного нерухомого майна не відповідають вимогам КПК України, Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 29 вересня 2016 року № 2831/5 і зареєстрований в Мін`юсті України 30 вересня 2016 року за №1301/29431, та вимогам Закону України «Про виконавче провадження»;

- постановою Одеського апеляційного господарського суду 10 серпня 2017 року рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2017 року було скасовано, у задоволенні позову ТОВ «Лагуна-Рені» відмовлено;

- постановою Вищого господарського суду України від 05 грудня 2017 року скасовано вказану постанову Одеського апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Одеської області від 07 червня 2017 року залишено в силі;

- на підставі рішення Вищого господарського суду України державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 05 січня 2018 року внесено відомості про скасування права власності ТОВ «Скарбниця Бессарабії» на Цілісний майновий комплекс;

- надалі ТОВ «Скарбниця Бессарабії»звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ДП «СЕТАМ» та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області про стягнення суми, сплаченої як розрахунок за об`єкт нерухомості - Цілісний майновий комплекс;

- постановою Господарського суду Одеської області від 20 квітня 2021 року стягнуто з ДП «СЕТАМ» на користь ТОВ «Скарбниця Бессарабії» інфляційні збитки, а з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області - сплачені як розрахунок за об`єкт нерухомості на прилюдних торгах інфляційні збитки та витрати зі сплати судового збору.

При цьому суд апеляційної інстанції, постановляючи ухвалу, яка є предметом оскарження в цьому кримінальному провадженні, також зазначив, що згідно з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 квітня 2021 року вищевказане майно (Цілісний майновий комплекс) перебуває у власності Держави Україна в особі Міністерства енергетики України.

З огляду на вказане суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні апеляційних вимог представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» щодо скасування застосованої місцевим судом спеціальної конфіскації до Цілісного майнового комплексу, оскільки за таких обставин порушені права та інтереси ТОВ «Скарбниця Бессарабії» після визнання правочину (електронних торгів) недійсним були поновлені.

Зазначені висновки суду апеляційної інстанції, на переконання колегії суддів, є належним чином умотивованими та обґрунтованими.

Ураховуючи викладене, доводи представника ОСОБА_18 , які фактично зводяться до незгоди з вищенаведеними рішеннями судів у господарській юрисдикції (що не є предметом перегляду в цьому кримінальному провадженні) та, на думку представника, свідчать про порушення прав ТОВ «Скарбниця Бессарабії» як добросовісного набувача вказаного майна, є необґрунтованими, оскільки судом апеляційної інстанції не було встановлено порушень прав власності ТОВ «Скарбниця Бессарабії» на вказаний майновий комплекс, з огляду на:

- рішення судів господарської юрисдикції, якими було визнано недійсними проведення електронних торгів від 21 грудня 2016 року та скасовано право власності ТОВ «Скарбниця Бессарабії» на Цілісний майновий комплекс;

- витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 квітня 2021 року;

- постанову Господарського суду Одеської області від 20 квітня 2021 року, згідно з якою на користь ТОВ «Скарбниця Бессарабії» було стягнуто з ДП «СЕТАМ» та Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) в особі відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області, сплачені товариством як розрахунок за об`єкт нерухомості на прилюдних торгах суму, інфляційні збитки та витрати зі сплати судового збору.

Водночас колегія суддів зауважує, що питання про повернення коштів ТОВ «Скарбниця Бессарабії» за постановою Господарського суду Одеської області від 20 квітня 2021 року, з огляду на зміст закріплених законодавцем положень кримінального процесуального закону, також не є предметом розгляду у кримінальному провадженні.

За таких обставин та з урахуванням наведених вище положень, передбачених ч. 2 ст. 24, ст. 425 КПК України, Верховний Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам касаційної скарги представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 в іншій частині.

Ураховуючи вказане, касаційна скарга представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 задоволенню не підлягає.

Стосовно доводів представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 та представника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_16 про те, що розгляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався незаконним складом суду, то колегія суддів вважає за необхідне вказати таке.

У касаційних скаргах представники зазначають, що ухвала суду апеляційної інстанції від 14 липня 2023 року була постановлена колегією суддів у складі головуючої судді ОСОБА_19 , суддів-членів колегії ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , проте суддя ОСОБА_19 вже брала участь у кримінальному провадженні під час первинного апеляційного розгляду та хоча її було замінено на суддю ОСОБА_22 , однак на той час апеляційне провадження вже тривало понад два місяці, а тому ці обставини виключали повторну її участь у новому розгляді в суді апеляційної інстанції.

Однак, на переконання Верховного Суду, така позиція представників не свідчить про необхідність скасування оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, виходячи з указаного нижче.

Зі змісту матеріалів провадження убачається, що:

- згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 травня 2018 року в цьому кримінальному провадженні було визначено колегію суддів суду апеляційної інстанції у складі: головуюча суддя ОСОБА_28 , судді ОСОБА_29 , ОСОБА_19 ;

- ухвалами судді-доповідача ОСОБА_28 від 08 та 15 травня 2018 року було відкрито апеляційне провадження за апеляційними скаргами представників ОСОБА_23 , ОСОБА_18 і призначено апеляційний розгляд;

- 25 липня 2018 року до Апеляційного суду Миколаївської області надійшла апеляційна скарга від адвоката ОСОБА_30 в інтересах ОСОБА_15 разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження;

- протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30 липня 2018 року, у зв`язку з перебуванням судді ОСОБА_19 у відпустці, її було вилучено з автоматизованого розподілу в цій справі та замінено на суддю ОСОБА_22 ;

- ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 30 липня 2018 року колегія суддів у складі: головуюча суддя ОСОБА_28 , судді ОСОБА_22 , ОСОБА_29 , відмовила в задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_30 в інтересах ОСОБА_15 про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року;

- протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 червня 2020 року суддю ОСОБА_29 було замінено на суддю ОСОБА_31 ;

- ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2020 року колегія суддів у складі: головуюча суддя ОСОБА_28 , судді ОСОБА_22 , ОСОБА_32 , апеляційні скарги представників ТОВ «Лагуна-Рені» та ТОВ «Скарбниця Бессарабії» залишила без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін;

- постановою Верховного Суду від 27 квітня 2021 року було скасовано ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 16 червня 2020 року і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції;

- протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 травня 2021 року було визначено колегію суддів у складі: головуюча суддя ОСОБА_19 , судді ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .

Отже, суддя ОСОБА_19 , яка брала участь у постановленні оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції від 14 липня 2023 року, входила до складу колегії суддів цього суду на період із 07 травня до 30 липня 2018 року (попередній апеляційний розгляд), однак протягом цього часу вона не брала участі в жодному судовому засіданні, а також не приймала жодного процесуального рішення у вказаній справі.

Відповідно до ч. 3 ст. 76 КПК України суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Водночас положеннями п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України передбачено, що судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо воно було постановлено незаконним складом суду.

Таким чином, з огляду на те, що суддя ОСОБА_19 під час попереднього апеляційного розгляду в кримінальному провадженні не приймала жодного процесуального рішення (зокрема, не входила до складу колегії суддів, яка постановила ухвалу від 16 червня 2020 року), то її участь у новому апеляційному розгляді, на переконання Верховного Суду, не свідчить про допущення такого істотного порушення вимог КПК України, яке перешкодило або могло перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

За таких обставин колегія суддів не вважає за необхідне застосовувати положення, передбачені п. 2 ч. 2 ст. 412 КПК України, та скасовувати ухвалу суду апеляційної інстанції з наведеної в цій нормі процесуального закону підстави, а тому касаційні скарги в цій частині задоволенню не підлягають.

У касаційних скаргах адвокати ОСОБА_17 та ОСОБА_16 також стверджують, що автоматизований розподіл судової справи між суддями у суді апеляційної інстанції був проведений із можливим втручанням у систему автоматизованого розподілу, оскільки відповідно до звіту від 11 травня 2021 року суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 було виключено з автоматизованого розподілу (у зв`язку з відсутністю спеціалізації; не в потрібній палаті; не в потрібній колегії), при цьому в той самий день через 6 хвилин указані судді були включені до складу колегії, незважаючи на відсутність спеціалізації, що, на думку представників, свідчить про прогнозований розподіл справи між суддями.

Перевіривши матеріали справи та наведені доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у випадках, визначених законом, а також за рішенням зборів суддів відповідного суду може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ.

Пунктами 2.3.21 та 2.3.22 Положення про автоматизовану систему документообігу суду (зі змінами і доповненнями, внесеними рішеннями Ради суддів України; далі - Положення) установлено, що автоматизований розподіл судових справ між суддями в судах, у яких відсутня спеціалізація або її застосування неможливе, здійснюється між усіма суддями. Судові справи підлягають автоматизованому розподілу між суддями, які мають на момент автоматизованого розподілу судових справ повноваження для здійснення процесуальних дій.

Водночас Рада суддів України в рішенні від 11 червня 2021 року № 18 роз`яснила, що в суді, у якому рішенням загальних зборів суддів визначено спеціалізацію суддів, у випадках, коли неможливо утворити колегію із числа суддів відповідної спеціалізації (з числа суддів відповідної судової палати), визначення головуючого судді здійснюється із числа суддів відповідної спеціалізації (із числа суддів відповідної палати), а визначення суддів-членів колегії відбувається між усіма суддями незалежно від їхньої спеціалізації та належності їх до судових палат.

Відповідно до Засад автоматизованої системи документообігу суду у Миколаївському апеляційному суді, затверджених рішенням зборів суддів Миколаївського апеляційного суду від 02 жовтня 2018 року № 2 (далі - Рішення № 2), зі змінами від 01 липня 2022 року, у суді запроваджено спеціалізацію суддів з розгляду справ у порядку цивільного судочинства, кримінального судочинства та справ про адміністративні правопорушення.

У пункті 2.12 Рішення № 2, визначено склад постійно діючої колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Миколаївського апеляційного суду.

Згідно з п. 2.15 Рішення № 2, у разі, якщо при розподілі після визначення АСДС судді-доповідача у кримінальній справі неможливо визначити склад колегії із числа суддів судової палати у кримінальних справах через відсутність необхідної кількості суддів, склад колегії суддів, крім судді-доповідача у справі, визначається за допомогою АСДС із числа суддів судової палати в цивільних справах.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, унаслідок того, що зі складу суддів, які входять до судової палати з розгляду кримінальних справ Миколаївського апеляційного суду, не вдалося сформувати склад колегії для розгляду кримінального провадження, було сформовано протокол від 11 травня 2021 року про неможливість автоматизованого розподілу судової справи між суддями (не вистачає потрібної кількості суддів для розподілу справи), що фактично свідчило про неможливість сформувати склад колегії суддів саме із суддів, які входили до судової палати з розгляду кримінальних справ Миколаївського апеляційного суду.

Водночас, з урахуванням змісту рішення Ради суддів України від 11 червня 2021 року № 18 та Рішення № 2, з метою формування складу суду для розгляду кримінального провадження, до автоматизованого розподілу було включено суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 , які входять до складу суддів судової палати з розгляду цивільних справ Миколаївського апеляційного суду, і сформовано протокол від 11 травня 2021 року про автоматизований розподіл судової справи між суддями у складі головуючої судді ОСОБА_19 , суддів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .

Тобто повторний автоматизований розподіл було проведено не із числа суддів, які входять до судової палати з розгляду кримінальних справ Миколаївського апеляційного суду, а з огляду на зазначене рішення Ради суддів України, в межах усього суду, що не свідчить про наявність порушень під час здійснення автоматизованого розподілу справи між суддями.

Крім того, що стосується посилань представників на те, що 29 липня 2021 року було сформовано звіт про неможливість автоматизованого розподілу справи між суддями (суддю ОСОБА_21 виключено з розподілу, оскільки раніше слухала справу, а також через відсутність спеціалізації; не в потрібній палаті; не в потрібній колегії), при цьому розгляд справи продовжувала здійснювати колегія суддів у тому ж складі, незважаючи на відсутність звіту про автоматизований розподіл, то Суд вважає за необхідне зазначити таке.

29 липня 2021 року в Миколаївському апеляційному суді мав відбутися судовий розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Однак, згідно з довідкою від 29 липня 2021 року № 4-112, суддя ОСОБА_21 станом на дату судового засідання перебувала у відпустці.

При цьому відповідно до протоколу від 29 липня 2021 року щодо неможливості автоматизованого розподілу справи між суддями, призначення нового складу суду не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи.

Відповідно до довідки від 29 липня 2021 року, складеної секретарем судового засідання, у зв`язку з клопотанням адвоката ОСОБА_16 про відкладення судового розгляду та перебуванням судді ОСОБА_21 у відпустці розгляд кримінального провадження, призначений на 29 липня 2021 року, було знято та призначено на 04 жовтня 2021 року.

Ураховуючи те, що розгляд кримінального провадження було визначено за колегією суддів у складі головуючої судді ОСОБА_19 , суддів ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , при цьому замінити суддю ОСОБА_21 , яка того дня перебувала у відпустці, виявилося неможливим (у зв`язку з відсутністю потрібної кількості суддів для розподілу справи), то, на переконання колегії суддів, подальший апеляційний розгляд цим же складом суду не свідчить про допущення істотних порушень вимог КПК України.

Водночас колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в касаційних скаргах на ухвалу Верховного Суду від 15 травня 2023 року, оскільки цим рішенням суд касаційної інстанції, з огляду на положення, передбачені п. 2 ч. 1 ст. 34 КПК України, відмовив у задоволенні клопотання представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 про направлення цього кримінального провадження з Миколаївського апеляційного суду до іншого суду апеляційної інстанції у зв`язку з тим, що склад колегії суддів (головуюча суддя ОСОБА_19 , судді ОСОБА_20 , ОСОБА_21 ) було визначено протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 травня 2021 року, а зі змісту інформації, наданої Миколаївським апеляційним судом, дані про те, що неможливо утворити склад суду для судового розгляду, відсутні.

За таких обставин, Верховний Суд не вбачає свідчень того, що судовий розгляд у суді апеляційної інстанції було здійснено незаконним складом суду, а тому касаційні скарги в цій частині задоволенню не підлягають.

Крім того, у касаційних скаргах адвокати ОСОБА_17 та ОСОБА_16 стверджують, що суд апеляційної інстанції не розглянув заявленого відводу складу колегії суддів.

Перевіривши матеріали справи і вказані доводи представників, Верховний Суд установив таке.

Ухвалами апеляційного суду від 24 листопада 2021 року та 02 лютого 2022 року було розглянуто заяви, подані представником ТОВ «Лагуна-Рені» - адвокатом ОСОБА_33 і представником ОСОБА_15 - адвокатом ОСОБА_16 , про відвід судді ОСОБА_19 . При цьому суд апеляційної інстанції, навівши обґрунтовані мотиви, відмовив у задоволенні зазначених заяв (які за змістом були аналогічними з доводами, наведеними в касаційних скаргах у цій частині).

Стосовно заяви адвоката ОСОБА_16 про відвід суддів ОСОБА_20 та ОСОБА_21 колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 80 КПК України заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду.

Частиною 1 ст. 405 КПК України передбачено, що апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених гл. 31 цього Кодексу.

Параграфом 3 гл. 28 КПК України визначена процедура судового розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 344 КПК України після виконання зазначених у статтях 342 (Відкриття судового засідання) та 343 (Повідомлення про повне фіксування судового розгляду технічними засобами) цього Кодексу дій головуючий оголошує склад суду, прізвище запасного судді, якщо він призначений, прізвища прокурора, потерпілого, цивільного позивача, обвинуваченого, захисника, цивільного відповідача, представників та законних представників, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря судового засідання, роз`яснює учасникам судового провадження право відводу і з`ясовує, чи заявляють вони кому-небудь відвід.

Статтею 363 КПК України передбачено, що після з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження, та перевірки їх доказами головуючий у судовому засіданні з`ясовує в учасників судового провадження, чи бажають вони доповнити судовий розгляд і чим саме (ч. 1 цієї статті). У разі заявлення клопотань про доповнення судового розгляду суд розглядає їх, у зв`язку з чим має право ставити запитання сторонам чи іншим учасникам кримінального провадження (ч. 2 цієї статті). За відсутності клопотань або після вирішення клопотань, якщо вони були подані, суд постановляє ухвалу про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів (ч. 3 цієї статті).

Положеннями статей 364, 365 КПК України визначено процесуальний порядок судового розгляду на стадіях судових дебатів та останнього слова обвинуваченого.

Системний аналіз указаних вище норм процесуального закону свідчить про те, що сторона кримінального провадження після початку судового розгляду може заявити відвід складу суду лише за умови, що обставини, які є підставою для відводу, стали їй відомі після завершення попередніх стадій судового розгляду. У такому разі суд зобов`язаний розглянути заяву про відвід відповідно до вимог ст. 81 КПК України.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, 23 лютого 2022 року в судовому засіданні суд апеляційної інстанції завершив з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, та перевірку їх доказами і перейшов до судових дебатів. При цьому того ж дня після виступу учасників провадження суд завершив стадію судових дебатів та відклав апеляційний розгляд на іншу дату для надання обвинуваченим останнього слова.

Разом з тим 15 березня 2023 року адвокат ОСОБА_16 , який діє в інтересах ОСОБА_15 , подав до апеляційного суду заяву про відвід суддів ОСОБА_20 і ОСОБА_21 . З її змісту видно, що представник наводив доводи, які, на його думку, свідчать про те, що визначення складу суду, яке відбулося 11 травня 2021 року, було здійснено з порушенням вимог КПК України та Положень про автоматизовану систему документообігу суду.

Тобто адвокат ОСОБА_16 подав зазначену заяву про відвід (з підстав, які могли бути відомі із самого початку апеляційного провадження) вже після закінчення стадій з`ясування обставин, установлених під час кримінального провадження, і перевірки їх доказами та судових дебатів, тобто на стадії, коли не передбачено вирішення заяв і клопотань, про що, як підтверджено технічним записом, зауважив головуючий суддя під час судового засідання від 17 березня 2023 року.

При цьому будь-яких доводів на підтвердження того факту, що підстави для відводу стали йому відомі після початку судового розгляду в суді апеляційної інстанції (зокрема, на стадії останнього слова обвинуваченого), представник у заяві не наводив. Відсутні такі доводи і в поданих касаційних скаргах.

Ураховуючи зазначене, а також беручи до уваги вказані вище висновки Верховного Суду щодо необґрунтованості посилань адвокатів ОСОБА_17 та ОСОБА_16 на незаконність складу суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла переконання, що доводи касаційних скарг у цій частині не свідчать про наявність таких істотних порушень вимог КПК України, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване рішення.

Крім того, у касаційній скарзі представник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 , оскаржуючи ухвалу суду апеляційної інстанції, з-поміж іншого, зазначає, що:

- твердження суду апеляційної інстанції щодо неможливості ідентифікувати у вироку ОСОБА_15 є неспроможними, оскільки такий вирок порушує законні права та інтереси ОСОБА_15 у зв`язку з тим, що фактично констатує причетність останнього до діяльності злочинної організації;

- розгляд кримінального провадження, де висунуто обвинувачення ОСОБА_15 , ще по суті не розпочато, а в межах цього кримінального провадження фігурують ті ж обставини, які встановлені вироком на підставі угод про визнання винуватості ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , однак незалучення ОСОБА_15 до розгляду вказаних угод призвело до порушення його права на захист.

Перевіривши матеріали провадження та доводи касаційної скарги представника ОСОБА_16 в цій частині, колегія суддів дійшла такого висновку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, залишаючи апеляційну скаргу представника ОСОБА_30 в інтересах ОСОБА_15 без задоволення, а вирок суду першої інстанції без зміни, указав, що:

- вироком було затверджено угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором ОСОБА_34 та обвинуваченими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 ;

- місцевий суд визнав установленим, що Особою 1, досудове розслідування стосовно якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, приблизно у 2011 році за попередньою змовою з Особою 3, досудове розслідування стосовно якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, та іншими невстановленими особами, досудове розслідування стосовно яких проводиться в іншому кримінальному провадженні, організовано злочинну організацію з метою вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів, зокрема умисного ухилення від сплати податків, зборів (обов`язкових платежів), що входять у систему оподаткування, введених у встановленому законом порядку, фіктивного підприємництва, організації підроблення службовими особами, первинних фінансово-господарських документів, використання завідомо підроблених документів, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, в особливо великому розмірі;

- для здійснення цієї діяльності були залучені, крім інших осіб, досудове розслідування стосовно яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, співробітники ТОВ «Лагуна-Рені» ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . Вони повинні були виготовляти підроблені документи щодо випуску через ТОВ «Лагуна-Рені» нафтопродуктів за межі митної території України;

- у результаті вказаних злочинних дій членами злочинної організації, створеної Особою 1, досудове розслідування стосовно якої здійснюється в іншому кримінальному провадженні, до якої входила організована ОСОБА_6 група у складі ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , спричинено державі значних збитків у виді несплати митних платежів.

Разом з тим, спростовуючи доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_30 про те, що наведена у вироку місцевого суду інформація щодо обставин вчинення обвинуваченими інкримінованих їм кримінальних правопорушень дає можливість ідентифікувати Особу 1 як ОСОБА_15 та, як наслідок, є констатацією його винуватості, суд апеляційної інстанції зауважив, що:

- посилаючись у вироку стосовно ОСОБА_6 , ОСОБА_35 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 на їх участь у злочинній організації Особи 1 з метою виготовлення підроблених документів про вивезення з території України нафтопродуктів і забезпечення прикриття незаконної діяльності злочинної організації щодо реалізації на території України нафтопродуктів без сплати обов`язкових податків, митних платежів та зборів, суд першої інстанції не зазначив жодних персональних даних (прізвища, імені та по батькові) Особи 1, що не дає можливості її ідентифікації, як про це стверджує адвокат ОСОБА_36 ;

- в оскаржуваному вироку немає жодної згадки про ОСОБА_15 чи будь-якої іншої інформації, яка би дозволила його ідентифікувати;

- доводи адвоката ОСОБА_30 про очевидність того, що Особа 1 -це і є ОСОБА_15 , нічим не підтверджені та є лише припущеннями.

Таким чином, ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції вказав, що умови угод про визнання винуватості жодним чином не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або іншої особи, зокрема ОСОБА_15 , а тому причин для відмови у затвердженні угоди, на підставі п. 3 ч. 7 ст. 474 КПК України, у суду першої інстанції не було.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що наведені адвокатом ОСОБА_37 доводи про порушення прав та інтересів ОСОБА_15 в ході затвердження угоди про визнання винуватості, укладеної між прокурором та обвинуваченими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції, ч. 2 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ч. 1 ст. 11 Загальної декларації прав людини кожен, хто обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

У національному законодавстві презумпцію невинуватості як один з основних конституційних принципів судочинства відображено в ч. 1 ст. 62 Конституції України та ч. 1 ст. 17 КПК України. Згідно із цими правовими нормами особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому процесуальним законом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Чинний КПК України не звільняє сторону обвинувачення від доказування відповідних обставин у кримінальному провадженні щодо однієї особи в разі наявності судового рішення стосовно іншої особи.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01 листопада 2022 року у справі № 686/26679/19 (провадження № 51-1338 км 22).

Крім того, відповідно до практики Верховного Суду, яка знайшла своє відображення в постанові від 19 листопада 2019 року у справі № 759/10575/16-к (провадження № 51-1951 км 19), вирок суду на підставі угоди не може мати преюдиціального значення в кримінальних провадженнях щодо інших осіб, оскільки:

- положення кримінального процесуального законодавства не містять норм, які б указували на преюдиціальне значення таких вироків для доказування фактичних обставин кримінального правопорушення в межах іншого кримінального провадження щодо інших осіб (ст. 90 КПК України вказує лише на преюдиціальне значення рішення національного чи міжнародного суду, яким установлено порушення прав і свобод людини, для вирішення питання щодо допустимості тих чи інших доказів);

- обставини вчинення злочину у вироку на підставі угоди не встановлюються в результаті повного та всебічного дослідження доказів у межах змагальної процедури за участю всіх фігурантів інкримінованого правопорушення, а набувають значення правової презумпції через визнання цих обставин сторонами угоди та затвердження її судом;

- надання вироку на підставі угоди преюдиціального значення в кримінальному провадженні щодо інших осіб порушуватиме гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини.

Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (заяви № 46632/13 і 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участі інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.

З огляду на викладене вище, колегія суддів не вбачає порушення принципу презумпції невинуватості та інших загальних засад кримінального провадження, зокрема права ОСОБА_15 на захист, а тому касаційна скарга адвоката ОСОБА_16 в цій частині задоволенню не підлягає.

У касаційній скарзі представник ТОВ «Лагуна-Рені» стверджує, що Верховний Суд у постанові від 20 червня 2018 року (справа №523/8045/17) звернув увагу на неможливість застосування спецконфіскації у кримінальному провадженні, в межах якого не пред`явлено обвинувачення керівнику злочинної організації, який, за твердженням сторони обвинувачення, і був власником підприємств, на майно яких було звернено спецконфіскацію, та обставини у вказаній справі є релевантними обставинам у цьому кримінальному провадженні.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги в цій частині, колегія суддів звертає увагу на таке.

Як убачається зі змісту зазначеного рішення суду касаційної інстанції, предметом перегляду Верховного Суду була лише ухвала суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами ОСОБА_16 , ОСОБА_38 , ОСОБА_30 , ОСОБА_39 через те, що скарги подали особи, які не мають права їх подавати у зв`язку з оскарженням судового рішення на підставах, на яких його не може бути оскаржено, згідно з положеннями ст. 394 КПК України.

При цьому, не погоджуючись із таким рішенням, Верховний Суд зазначив, що суд апеляційної інстанції, постановляючи рішення в порядку ч. 4 ст. 399 КПК України, не надав оцінки доводам поданих апеляційних скарг у частині обґрунтованості рішення місцевого суду щодо застосування спеціальної конфіскації у конкретному кримінальному провадженні (з огляду на те, що арешт на майно було накладено в іншому кримінальному провадженні) та незалучення до вирішення клопотання про застосування спеціальної конфіскації представників підприємств, яким належало майно.

Також Суд указав на:

- незрозумілість висновків суду апеляційної інстанції про те, що вирок місцевого суду, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, не стосується прав, свобод та інтересів ПАТ «Одеський нафтопереробний завод», директора компанії «Емпсон Лімітед» ОСОБА_38 , ОСОБА_15 , ТОВ «Енергія і газ України» і вказані особи не можуть реалізувати право на апеляційне оскарження такого судового рішення;

- необґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції, в частині повернення апеляційних скарг на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 КПК України через ненадання представниками даних, що підтверджують трудові відносини, та одночасної відмови у відкритті апеляційного провадження з посиланням на ч. 4 ст. 399 КПК України з огляду на оскарження судового рішення на підставах, на яких його не може бути оскаржено.

Водночас, скасовуючи ухвалу суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті апеляційного провадження та повернення апеляційних скарг і призначаючи новий розгляд у суді апеляційної інстанції, Верховний Суд зауважив, що під час нового розгляду суду необхідно усунути зазначені недоліки, перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах, і залежно від установленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

При цьому будь-яких правових висновків щодо неможливості застосування спеціальної конфіскації до майна особи, якій не було пред`явлено обвинувачення в конкретному провадженні, про що в касаційній скарзі зазначає представник ОСОБА_17 , постанова суду касаційної інстанції не містить.

За таких обставин колегія суддів вважає необґрунтованими посилання в касаційній скарзі на вищенаведену постанову Верховного Суду як таку, що не є релевантною цьому кримінальному провадженні, а тому касаційна скарга в зазначеній частині задоволенню не підлягає.

Що стосується інших доводів касаційної скарги представника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_16 , а також доводів касаційної скарги представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 , які фактично зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій у частині застосування спеціальної конфіскації до Цілісного майнового комплексу, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Згідно із частинами 1, 4 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV) установлено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сукупний правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що реєстрація права власності на нерухоме майно є офіційним визнанням права власності з боку держави. Сама собою державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним (тобто може бути оспорена в судовому порядку) підтвердженням наявності в цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

Отже, за наявності державної реєстрації права власності за певною особою державна реєстрація права власності на це ж майно за іншою особою може бути здійснена за згодою первинної особи або за судовим рішенням, що набрало законної сили, щодо права власності на нерухоме майно.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист якого подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, установивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (провадження № 12-234 гс 18), на яку в касаційній скарзі, серед іншого, посилався і представник ОСОБА_15 - адвокат ОСОБА_16 .

Разом з тим зі змісту положень, передбачених ст. 3 Закону № 1952-IV, убачається, що:

- загальними засадами державної реєстрації прав, з-поміж іншого, є гарантування державою об`єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження; обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом (пункти 1, 2, 4 ч. 1 цієї статті);

- речові права на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають, змінюються та припиняються з моменту такої реєстрації (ч. 2 цієї статті);

- будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 01 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з ч. 3 цієї статті у випадках, визначених ст. 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 цієї статті).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства України, суд у межах кримінального провадження не має процесуального права на визнання і підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, а лише з урахуванням положень, передбачених ст. 94 КПК України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний, наявний у матеріалах справи доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Таким чином, дотримуючись вищезазначених положень Конституції України, КПК України, суди попередніх інстанцій установили, що:

- станом на момент ухвалення вироку суду першої інстанції від 26 лютого 2018 року, згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2018 року, відомості про право власності на Цілісний майновий комплекс були відсутні;

- станом на момент постановлення ухвали суду апеляційної інстанції від 14 липня 2023 року, за витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 13 квітня 2021 року, Цілісний майновий комплекс перебував у власності Держави Україна в особі Міністерства енергетики України.

Такі висновки в цілому узгоджуються з положеннями Закону № 1952-IV, якими визначаються функції щодо обов`язковості державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень у державному реєстрі, а також функції щодо визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які покладаються саме на державного реєстратора.

Як убачається зі змісту касаційних скарг, представники наводять обґрунтування щодо порушення прав під час вирішення питання про спеціальну конфіскацію, а саме:

- ТОВ «Лагуна-Рені» як власника Цілісного майнового комплексу;

- компанії «Бівен Інвестментс ЛТД» як єдиного засновника ТОВ «Лагуна-Рені», яка внаслідок застосування спеціальної конфіскації Цілісного майнового комплексу втратила належні їй інвестиції;

- ОСОБА_15 , який не погоджувався з висновками судів попередніх інстанцій щодо безхазяйності Цілісного майнового комплексу на момент застосування спеціальної конфіскації, а також наполягав, що вказане майно належить ТОВ «Лагуна-Рені».

Водночас, як зазначено вище, офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових правна нерухоме майно відноситься лише до повноважень державного реєстратора і не є компетенцією суду в межах кримінального провадження, адже як у кримінальному провадженні суд не має будь-яких процесуальних прав на внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За вказаних обставин обґрунтованість і достовірність інформації, яка міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не є предметом розгляду в межах кримінального провадження та повинна вирішуватися відповідно до вищезазначених положень Закону № 1952-IV, а за наявності спору - в порядку господарського, адміністративного чи цивільного судочинства (залежно від суб`єктів та предмета спору).

Водночас, як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, висновки щодо права власності на Цілісний майновий комплекс, до якого було застосовано спеціальну конфіскацію, суди попередніх інстанцій зробили на підставі даних, наявних у матеріалах кримінального провадження (витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 лютого 2018 року та від 13 квітня 2021 року), належним чином мотивувавши свої рішення в цій частині.

При цьому з матеріалів справи не вбачається, що з огляду на положення, передбачені ст. 37 Закону № 1952-IV (якою визначено порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності у сфері державної реєстрації), особи, які вважають, що було порушено їх права, оспорювали рішення, дії чи бездіяльність державного реєстратора чи були позбавлені можливості захистити свої права в чітко визначений законом спосіб.

Разом з тим відповідно до приписів, передбачених ст. 433 КПК України, Верховний Суд під час розгляду кримінального провадження позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доказам, перевіряти правильність такої оцінки та виходить лише з тих обставин, які були встановлені судами попередніх інстанцій.

Крім того, що стосується доводів, наведених у доповненнях до касаційної скарги адвоката ОСОБА_16 , про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 285 КПК України та необхідності звільнення засуджених від кримінальної відповідальності на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вироком Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року було затверджено угоди про визнання винуватості, укладені між прокурором ОСОБА_34 та обвинуваченими ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 .

Відповідно до ч. 4 ст. 475 КПК України вирок на підставі угоди може бути оскаржений у порядку, передбаченому цим Кодексом, з підстав, визначених ст. 394 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 394 КПК України вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:

1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 цього Кодексу, в тому числі нероз`яснення йому наслідків укладення угоди;

2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.

Отже, положеннями вказаної норми кримінального процесуального закону встановлено виключний перелік підстав для оскарження вироку суду, яким затверджено угоду про визнання винуватості, обмежено коло суб`єктів, що можуть звернутися з апеляційною скаргою на цей вирок, та підстав для такого оскарження.

Разом з тим засуджені ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , з якими було укладено угоди про визнання винуватості, вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в касаційному порядку не оскаржують.

З огляду на вищенаведене та враховуючи зазначені положення, передбачені ч. 2 ст. 24, ч. 4 ст. 394, ч. 4 ст. 475 КПК України, колегія суддів не бере до уваги доводівнаведених у доповненнях до касаційної скарги адвоката ОСОБА_16 , оскільки останній не наводить будь-яких обґрунтувань про те, яким саме чином незастосування судом апеляційної інстанції до обвинувачених положень, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, порушило права, свободи та інтереси саме ОСОБА_15 .

Тож, враховуючи, що суди попередніх інстанцій у межах своєї компетенції, визначеної КПК України, не встановили тих обставин, які б свідчили про те, що на час прийняття оскаржуваних судових рішень скаржники у встановленому законом порядку мали статус власника майна та саме їх права в цій частині були порушені, і такі висновки судів (з урахуванням положень Закону № 1952-IV) є в цілому обґрунтованими, а також з огляду на положення, передбачені ч. 2 ст. 24, ст. 425 КПК України, колегія суддів не вбачає процесуальних підстав для надання оцінки вказаним вище доводам касаційних скарг представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 та представника ОСОБА_15 - адвоката ОСОБА_16 (у цій частині) як таким, що подані в інтересах осіб, чиїх прав, свобод та інтересів стосується вирішення цього кримінального провадження.

За цих обставин, беручи до уваги вищезазначене, а також те, що кримінальний закон застосовано правильно та в ході касаційного розгляду не було встановлено таких істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили судам ухвалити законні та обґрунтовані рішення, Верховний Суд вважає, що касаційні скарги представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 , представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 та касаційну скаргу з доповненнями адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_15 необхідно залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги представника ТОВ «Лагуна-Рені» - адвоката ОСОБА_17 , представника ТОВ «Скарбниця Бессарабії» в особі директора ОСОБА_18 та касаційну скаргу з доповненнями адвоката ОСОБА_16 в інтересах ОСОБА_15 залишити без задоволення, а вирок Київського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2018 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2023 року - без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3


Суд	Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Дата ухвалення рішення	09.12.2024
Оприлюднено	18.12.2024
Номер документу	123780063
Судочинство	Кримінальне
Категорія	Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг Зловживання владою або службовим становищем

Макаровець Алла Миколаївна

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 09.12.2024 по справі 520/1470/18КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Судовий реєстр по справі —520/1470/18

Постанова від 09.12.2024

Постанова
від 09.12.2024 по справі 520/1470/18
КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ