Ухвала

від 11.12.2024 по справі 361/10012/24

ПЕРЕЯСЛАВ-ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 361/10012/24

Номер провадження 2-о/373/103/24

УХВАЛА

11 грудня 2024 року Суддя Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області Керекеза Я.І.., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Броварської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні,

встановив:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою та просить встановити факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років: ОСОБА_4 , 2018 року народження, ОСОБА_5 , 2015 року народження, та ОСОБА_6 , 2009 року народження.

Свою заяву обґрунтовує тим, що факт перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років є підставою звільнення з військової служби на підставі п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». ОСОБА_4 є його рідною донькою (матір`ю є ОСОБА_3 ); ОСОБА_7 він виховував та утримував, під час сумісного проживання із її матір`ю ОСОБА_8 , вважає своєю донькою; ОСОБА_9 є донькою його теперішньої дружини, яку він також утримує, оскільки її біологічний батько не приймає участі в її житті ні матеріально, ні особисто.

Таким чином, із заяви та доданих документів вбачається, що вимога заявника про встановлення факту перебування на утриманні трьох неповнолітній дітей пов`язана з можливістю звільнення з військової служби.

Вирішуючи питання відкриття провадження у даній справі, слід зазначити наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частин другої, сьомої статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Перелік справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення визначено в ст. 315 ЦПК України. Цей перелік фактів не є вичерпним, оскільки частиною другою зазначеної статті у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо, зокрема, згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, при цьому має бути з`ясована мета його встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлено спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови.

Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та для іншої мети - ні.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц зазначено, що «Якщо при розгляді заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, визначено, що існує спір про право і справа має розглядатися за правилами того судочинства, за яким подано цю заяву, проте в порядку позовного провадження, то суд залишає заяву без розгляду. У випадку якщо справа підлягає розгляду в порядку іншого судочинства, ніж подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення, то суд відмовляє у відкритті провадження або закриває провадження у справі, якщо провадження у справі було відкрито».

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

В частині 3 статті 155 СК України (здійснення батьківських прав та виконання батьківських обов`язків) зазначено, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Частиною 2 статті 157 СК України закріплено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.

Відповідно до ч. 4 ст. 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Водночас, відповідно до пп «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 та Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», на які посилається заявник як на підставу звільнення з військової служби та необхідності для цього встановлення факту, про який просить, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу). А частиною дванадцятою цієї статті серед переліку сімейних обставин, які дають таке право під час дії воєнного стану зазначено обставину перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Визначаючи, чи пов`язується з встановленням зазначеного факту виникнення у заявника певних цивільних прав та обов`язків, суд застосовує положення статті 1 ЦК України. За змістом частини першої статті 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини). Тобто цивільними є відносини, які відповідають наведеним критеріям.

Відповідно у порядку цивільного судочинства, за загальним правилом, не підлягають вирішенню спори (розгляду заяви), що виникають не з цивільних, земельних, трудових, сімейних або житлових правовідносин.

Усі інші спори, що виникають у публічно-правових відносинах за участю осіб, підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства виключно у тих випадках, коли безпосередньою нормою процесуального права визначено, що вирішення такого спору належить здійснювати саме в порядку цивільного судочинства.

Як вже було зазначено, із поданої заяви вбачається, що встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника безпосередньо стосується проходження ним військової служби, зокрема реалізації права на звільнення.

Законами та Конституцією України визначається, що військова служба - це державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язана із захистом Вітчизни.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року (справа № 362/643/21) зазначено, що військова служба є різновидом публічної, тому спори з приводу проходження військової служби, зокрема з приводу соціального захисту військовослужбовців, належать до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника за своїми правовими наслідками призведе до публічно-правових відносин заявника з державою.

Встановлення цього факту не пов`язане з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявника, їх виникненням, існуванням та припиненням.

Відповідно, за своїм предметом та можливими правовими наслідками вимога про встановлення факту перебування дітей на утриманні заявника пов`язана з публічно-правовими відносинами заявника з державою щодо права на звільнення з військової служби, тому ця вимога не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, зважаючи на норми п.1 ч. 1 ст. 186, ч. 9 ст. 10 ЦПК України, у відкритті провадження у даній справі слід відмовити.

Керуючись ст.1, 10, 186, 260, 261, 315, 353, 354 ЦПК України,

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Служба у справах дітей Броварської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей на утриманні.

Роз`яснити заявнику, що розгляд питання віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя Я.І.Керекеза