Ухвала

від 09.12.2024 по справі 947/23757/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1761/24

Справа № 947/23757/24 1-кс/947/13645/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю прокурора ОСОБА_6 ,

власника майна ОСОБА_7 та її представника ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_8 в інтересах ОСОБА_9 та ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 22.10.2024 про арешт майна у к/п №62023150020000508 від 07.07.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 409 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №62023150020000508 від 07.07.2023 було частково задоволено клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 та було накладено арешт із забороною користування та розпорядження на автомобіль марки Lexus LX570 державний номерний знак НОМЕР_1 WIN НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_9 , та вилучені в ході проведення обшуку автомобіля Lexus LX570, речі а саме чорнові записи виконані барвником синього кольору рукописно на 1 арк.; свідоцтво про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 на автомобіль марки Lexus LX570, державний номерний знак НОМЕР_1 .

В частині накладення арешту на військовий квиток на ім`я ОСОБА_9 , серії НОМЕР_4 виданий 21.04.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 було відмовлено.

Обґрунтовуючи прийняте рішення слідчий суддя вказував на те, що метою накладення арешту є необхідність збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин кримінального провадження, окрім того, слідчий суддя врахував суму заподіяної шкоди у межах зазначеного кримінального провадження, що матиме наслідком заявлення цивільних позовів від імені держави, та ту обставину, що органом досудового розслідування вирішується питання з приводу повідомлення ОСОБА_9 про підозру за ч. 5 ст. 191 КК України, санкція якого передбачає покарання у виді конфіскації майна.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

Не погодившись із ухвалою слідчого судді представник власників майна ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що вона є незаконною та необґрунтованою з таких підстав:

- клопотання про накладення арешту на майно було подане прокурором із пропуском передбаченого ч. 5 ст. 171 КПК України строку, оскільки обшук був проведений 02.08.2024, відтак клопотання повинно бути подане не пізніше 03.08.2024. Із повторним клопотанням прокурор звернувся також із пропуском строку, оскільки ухвала про повернення клопотання надійшла до прокуратури 30.09.2024, наявна у матеріалах справи копія накладної свідчить про пересилання відправлення невідомого походження від приватної особи ОСОБА_11 до ОСОБА_12 ;

- клопотання прокурора не містить належного обґрунтування того, яким саме ознакам речових доказів відповідає вилучене майно, зокрема не доведено яке значення мають чорнові записи виконані барвником синього кольору рукописно. Свідоцтво про реєстрацію т/з не має ознак речових доказів, оскільки посвідчує право власності на т/з. Окрім того, вилучений автомобіль був придбаний у 2017, задовго до подій, які розслідуються у рамках зазначеного кримінального провадження. В той же час, автомобіль є спільною сумісною власністю, ним користується дружина ОСОБА_9 ОСОБА_7 , про свідчить довіреність на право користування від 2022;

- з моменту вилучення майна минуло достатньо часу, однак наразі воно ще не було оглянуте, що робить незрозумілим його значення для вказаного кримінального провадження;

- на теперішній час підозрюваному ОСОБА_9 не було повідомлено про підозру у вчиненні злочину, санкція якого передбачала б покарання у виді конфіскації майна, більш того у викладі фактичних обставин, який міститься у оскаржуваній ухвалі про ОСОБА_9 взагалі не йдеться;

- клопотання прокурора не містить доведеності заявлених органом досудового розслідування ризиків;

За таких обставин, представник ОСОБА_13 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 22.10.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні клопотання.

У судовому засіданні апеляційного суду представник власника майна ОСОБА_13 та ОСОБА_7 підтримали апеляційну скаргу у повному обсязі та просили її задовольнити, натомість прокурор ОСОБА_14 заперечував проти її задоволення.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позиції учасників провадження, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що вона зазначеним вимогам КПК України відповідає не у повному обсязі з огляду на такі обставини.

За приписами ст.41Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

У клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнавідповідно доприписів ч.2ст.171КПК Україниповинно бутизазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень ст. 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до ч. 6 ст. 170 цього Кодексу.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Відповідно дост.2КПК України завданнями кримінального провадження серед іншого є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Так, як вбачається з матеріалів, які надані апеляційному суду, 2 СВ (з дислокацією у м. Одесі) ТУДБР, розташованого у місті Миколаєві, здійснюється досудове розслідування у к/п № 62023150020000508 від 07.07.2023 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 426-1, ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 409, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 409 КК України.

Досудовим розслідуванням встановлено, що, окремими службовими особами центру медичної реабілітації та санаторного лікування «Одеський» (в/ч НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) з метою отримання неправомірної вигоди у вигляді заробітної плати військовослужбовців, які не з`являються за місцем постійної дислокації військової частини та не виконують свої службові обов`язки, вжили заходів щодо зарахування до особового складу військової частини ряду осіб.

Так, керівним складом військової частини НОМЕР_5 розроблена та реалізована злочинна схема отримання грошових коштів від підлеглих військовослужбовців, а саме прийняття на військову службу осіб, які отримують у повному обсязі грошове забезпечення, при цьому останні не з`являються на службу.

Зокрема встановлено, що керівництво в/ч НОМЕР_5 , вжило заходів щодо зарахування до особового складу в/ч НОМЕР_5 осіб, які не виконують свої функціональні обов`язки.

Поряд з цим, встановлено військовослужбовців в/ч НОМЕР_5 , які під час несення служби, з метою ухилення від виконання обов`язків військової служби вступили в злочинну змову з керівництвом в/ч НОМЕР_5 . За вказану протиправну діяльність наведені військовослужбовці віддали свої зарплатні банківські картки в якості відплати за ухилення від військової служби та після цього не з`являлися в пункті постійної дислокації військової частини та не виконували свої службові обов`язки.

Вищевказані військовослужбовці, відповідно до посадових обов`язків повинні забезпечувати виконання завдань за призначенням. В той же час, зазначені військовослужбовці проводять свій час на вільний розсуд не пов`язуючи його з виконанням з обов`язків військової служби при цьому отримуючи грошове забезпечення та інші належні виплати та додаткову винагороду передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168.

В рамках проведення досудового розслідування, слідчим на адресу 2 ОВ ТУ ДБР у м. Миколаєві надано доручення в порядку ст. 40 КПК України, з метою проведення слідчих (розшукових) дій.

Під час виконання доручення направленого на встановлення обставин вказаного правопорушення оперативним підрозділом було встановлено, що до вчинення кримінального правопорушення може бути причетний ОСОБА_15 , який є командиром в/ч НОМЕР_5 та ОСОБА_16 , який є заступником командира в/ч НОМЕР_5 а також ОСОБА_17 , який є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_5 .

Метою арешту було визначено збереження речових доказів, запобігання можливості знищення доказів злочинної діяльності, проведення огляду, окрім того, зазначене майно, як вказував прокурор, має суттєве значення для розслідування кримінального провадження.

Окрім того, зі змісту клопотання прокурора вбачається, що на момент його подання вирішувалося питання щодо повідомлення ОСОБА_9 про підозру за ст. 191 КК України та вирішується питання про заявлення цивільних позовів з огляду на те, що державі були завдані збитки у розмірі понад 11 млн. грн. внаслідок безпідставного нарахування грошових виплат військовослужбовцям, які фактично не виконували свої посадові обов`язки.

Дійсно, у випадку, передбаченому п. 3 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених КК, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна (ч. 5 ст.170КПКУкраїни).

Водночас, у судовому засіданні апеляційного суду було встановлено, що наразі ОСОБА_9 не повідомлено будь-якої іншої підозри, окрім як за ч. 4 ст. 409 КК України, санкція якої не передбачає такого виду додаткового покарання як конфіскація майна.

Повертаючись до обґрунтування клопотання прокурора про арешт майна, апеляційний суд враховує, що додатковий огляд вилученого автомобіля проведений не був, та з матеріалів, які надані апеляційному суду не вбачається відомостей з приводу заявлення будь-яких цивільних позовів.

Відтак, з огляду на те, що ОСОБА_9 повідомлено про підозру виключно за ч. 4 ст. 409 КК України колегія суддів приходить до висновку про те, що накладення арешту на вилучений автомобіль не може бути виправдано потребами досудового розслідування.

Колегія суддів приймає до уваги положення ст.ст. 36, 40 КПК України, відповідно до яких слідчий та прокурор є самостійними у своїй діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, в той же час наголошує, що відповідно до приписів ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

При цьому, як вбачається з матеріалі, якими обґрунтоване клопотання прокурора, майно було вилучено в ході проведення обшуку 02.08.2024, однак станом на 02.10.2024, тобто на день подання клопотання про арешт майна, яке було двічі повернуто прокурору для усунення недоліків воно не містить обґрунтування доказового значення тимчасово вилученого майна, зокрема не містить будь-якої інформації з приводу того, яка дані які міститься на чорнових записах та її значення для вказаного кримінального провадження.

Окрім того, не є зрозумілою необхідність накладення арешту на військовий квиток на ім`я ОСОБА_9 , серії НОМЕР_4 виданий 21.04.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Апеляційний суд приймає до уваги ту обставину, що тимчасово вилучене майно постановою слідчого 2 СВ (із дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві ОСОБА_18 від 02.08.2024 визнані речовими доказами, в той же час, наявність самої лише постанови про визнання майна речовим доказом не є безумовною підставою для накладення арешту та для висновку про їх відповідність критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

При цьому, у контексті доводів прокурора з приводу того, що тимчасово вилучене майно має суттєве значення для встановлення обставин провадження, апеляційний суд зауважує, що арешт майна є одним із заходів забезпечення кримінального провадження та може бути застосований лише в порядку та на підставах визначених кримінальним процесуальним законодавством, та є не допустимим формальне посилання на необхідність накладення арешту майна осіб з огляду на його суттєве значення без належних на те підстав.

Апеляційному суду не було надано будь-яких додатково встановлених відомостей, які б об`єктивно свідчили про необхідність накладення арешту майно, вилученого 02.08.2024 в ході обшуку автомобіля Lexus LX570 д.н.з. НОМЕР_1 .

Відтак, колегія суддів не вбачає підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення провадження як накладання арешту на автомобіль, свідоцтво до нього та чорнові записи, оскільки це не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власника майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Водночас, у рішенні «Проніна проти України» ЄСПЛ зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення.

За таких обставин, враховуючи той факт, що апеляційний суд не вбачає необхідності у подальшому арешті майна, колегія суддів вважає за можливе не надавати оцінку доводам апеляційної скарги щодо правил розрахунку строків звернення із клопотанням про арешт майна після усунення недоліків клопотання.

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Згідно з п. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

В свою чергу, п. 1 ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_8 , в інтересах власників майна ОСОБА_9 та ОСОБА_7 , підлягає задоволенню, при цьому ухвала слідчого судді від 22.10.2024 - скасуванню із постановлення нової ухвали, якою у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_13 , в інтересах ОСОБА_9 та ОСОБА_7 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 22.10.2024 про арешт майна, вилученого 02.08.2024 в ході проведення обшуку автомобіля Lexus LX570 д.н.з. НОМЕР_1 WIN НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_9 у к/п №62023150020000508 від 07.07.2023 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_10 про арешт майна, вилученого 02.08.2024 в ході обшуку автомобіля Lexus LX570 д.н.з. НОМЕР_1 , а саме автомобіля Lexus LX570 д.н.з. НОМЕР_1 , WIN НОМЕР_2 , який на праві власності належить ОСОБА_9 , чорнових записів, які виконані барвником синього кольору рукописно на 1 арк.; свідоцтва про реєстрацію ТЗ серії НОМЕР_3 на автомобіль марки Lexus LX570, д.н.з. НОМЕР_1 , військового квитка на ім`я ОСОБА_9 , серії НОМЕР_4 виданий 21.04.2022 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4